Тема 3. Самофінансування підприємства
Започаткування будь-якого бізнесу – це формування капіталу. При формуванні капіталу виникає питання про джерела цього капіталу. Підприємство може отримати фінансові надходження як від зовнішніх кредиторів, так і в результаті власної діяльності. Тому виділяють дві групи джерел фінансування діяльності підприємства: зовнішні та внутрішні.
Під внутрішнім фінансуванням розуміють використання суб’єк-том господарювання частини прибутку, який формується шляхом ка-піталізації (самофінансування) та фінансування звільненим капіталом через амортизаційні відрахування та зміну структури майна. Воно може бути побудоване на:
– або на обміні активами, тобто на перетворенні частини майна знову на гроші, що тим самим збільшує капітал, який є у розпорядженні суб’єкта господарювання;
– або на збільшені майна чи капіталу суб’єкта господарю-вання, якщо прибуток реінвестується, тобто залишається на підприємстві.
Під зовнішнім фінансуванням розуміють залучення суб’єк-тами господарювання фінансових надходжень від різноманітних контр-агентів (кредитних установ, підприємств-постачальників, держави тощо).
Отже в цілому джерелами формування майна суб’єктів гос-подарювання є:
– грошові кошти та матеріальні внески засновників, а також внески в нематеріальній формі;
– доходи, які отримані від операційної та інвестиційної діяльності;
– банківські та комерційні кредити;
– безоплатні та благодійні (спонсорські) грошові та майнові внески;
– інші джерела, що не заборонені чинним законодавством України.
Основним внутрішнім джерелом фінансування діяльності суб’єк-тів господарювання є самофінансування, яке пов’язане з реінвесту-ванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Са-мофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. За рахунок само-фінансування забезпечується раціональне використання зароблених і залучених джерел, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладання коштів має бути приріст прибутку.
Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання доходу до моменту визначення чистого прибутку, розподілу та ви-плати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкла-дається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.
Залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виділяють:
а) приховане самофінансування;
б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).
Приховане самофінансування суб’єктів пов’язане з викорис-танням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок при-бутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати по-датків і виплати дивідендів.
Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим ніж це є насправді.
До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід від-нести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зов-нішніх користувачів.
Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите са-мофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.
Рівень самофінансування діяльності підприємства визначаєть-ся на основі розрахунку коефіцієнта самофінансування (Ксф), який визначається за формулою:
, (8)
де ТПр – тезаврований прибуток; ЧПр – чистий прибуток.
Приклад 5
Визначити рівень самофінансування підприємства підприєм-ства за наступними звітними даними:
1) прибуток до оподаткування – 56000 грн;
2) випуск привілейованих акцій 1500 шт. номінальною ціною 5,7 грн;
3) дивіденд за акціями:
а) простими – 25 %;
б) привілейованими – 40 %.
Розв’язок
1. Визначимо чистий прибуток підприємства, який розрахо-вується як різниця прибутку до оподаткування та податку на при-буток, тобто 56000 – (56000 · 25)/100 = 42000 грн.
2. Розрахуємо номінальну вартість привілейованих акцій:
1500×5,7= 8550 грн.
3. Визначимо розмір дивідендів за акціями:
– привілейованими – 8550×40/100 = 3420 грн.
– простими – 42000×25/100 = 10500 грн.
4. Розрахуємо тезаврований прибуток підприємства:
42000 – 3420 – 10500 = 28080 грн.
5. Визначимо рівень самофінансування підприємства на основі розрахунку коефіцієнта самофінансування(за формулою (8):
28080/42000 = 0,67.
Висновок: коефіцієнт самофінансування більше 0,5, отже на підприємстві є високим рівень самофінансування.
Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:
– у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, під-вищується курс корпоративних прав підприємства;
– в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.
Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:
– залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
– відсутність затрат при мобілізації коштів;
– не потрібно надавати кредитне забезпечення;
– підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:
– оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;
– обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансу-ванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
– помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвес-тицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, мож-ливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).