30. Опишіть процедуру  розслідування нещасних випадків на виробництві.

До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціаль­ного страхування

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб:

=обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

=визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

=з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;

=визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

=скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого;

=у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою Н-5.

До першого примірника акта за формою Н-5 додаються акт за формою Н-1 або НТ; пояснення свідків, потерпілого; витяги з експлуатаційної документації; схеми, фотографії й інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машин, апаратури тощо); у разі необхідності медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю чи отруйних нар­котичних речовин.

31.Назвіть методи дослідження травматизму та їх особливості.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого трав­матизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це не тільки дозволяє виявити причини нещасних випад­ків, а й, що особливо важливо, сприяє визначенню потенційної небезпеки і шкідливості, які можуть впливати на людей. Економічний метод полягає у визначенні економічних наслідків травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

З’ясувати причину нещасного випадку можна одним з методів системного аналізу — методом сіткового моделювання і керування.

32. Які соціально-економічні наслідки травматизму.

Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціаль­ною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Загальнодержавні витрати: Вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків; інші матеріальні витрати (П3), в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм; розміри витрати і збитків, які несе суспільство в цілому для відновлення здоров’я в кожному випадку. Втрати, які несе суспільство, включають:

=втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

=суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;

=суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;

=суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);

=суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв’язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.

втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності.

33. Як здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров’я?

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціаль­ною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який мала особа до ушкодження здоров’я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.

Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колек­тивним договором (угодою, трудовим договором). У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

36. Розкажіть про технічні засоби безпеки щодо запобігання виробничого травматизму.

Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:

=технічні;

=санітарно-виробничі;

=медико-профілактичні;

=організаційні.

До технічних заходів належать:

-модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання;

-перепланування розміщення обладнання;

-впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи включають:

=придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо;

=влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;

=реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних тощо.

До медико-профілактичних заходів відносяться:

-придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;

-організація профілактичних медичних оглядів;

-організація лікувально-профілактичного харчування.

До організаційних заходів належать:

=проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки. Застосування комп’ютерних методів прикладного й інструментального забезпечення значно підвищує якість навчального процесу, використовуючи необхідну інформацію з ресурсів мережі Internet, правові системи «Ліга» та ін.;

=робота з професійного відбору;

=здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.

35. Назвіть основні причини профзахворювань.

Унаслідок довготривалої або багатократної дії шкідливих речовин та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу виникають професійні захворювання. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внас­лідок професійної діяльності виключно або переважно під впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

Перелік професійних захворювань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. До професійних захворювань належать захворювання, викликані дією: хімічних факторів — гострі, хронічні інтоксикації та їх наслідки, трахеїт, бронхіт, пневмоніт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань — гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичних перевантажень та перенапруження органів і систем — радикуліт, міофасцит і ін.; промислових аерозолів — пневмокопіози, силікоз, хронічний бронхіт тощо.

Професійне захворювання вважається виявленим з того момен­ту, коли захворілий працівник, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати. Протягом трьох днів після встановлення зв’язку захворювання з умовами праці про це повідомляється обласному (міському) профпатологу, районній санепідемстанції, що курирує підприємство, де працював хворий, та адміністрації підприємства (надсилається екстренне повідомлення про вперше виявлене професійне захворювання) для розслідування причин розвитку захворювання і запобігання виникненню його в інших працівників.

37. Які основні принципи соціального страхування від нещасного випадку та професійного захворювання?

Прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездат­ності» повинно посилити практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст. 5) є:

-паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

-своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

-обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;

-надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

-обов’язковість оплати страхувальником страхових внесків;

-диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

-формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

-економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

-цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.