190. Значення, завдання, функції та місце диспетчерської служби в системі управління с/г п-вом.

Диспетчерська служба - це організаційна форма операт. управління, що грунтується на застосуванні сучаснимх засобів зв’язку, збирання, обробки інформації і контролю за ходом с/г робіт. Правильно організована дисп. служба підвищує оперативність, скорочує витрати робочого часу, своєчасно усуває виробничи труднощі, знужує простої техніки, вдосконалює діяльність керівників і спеціалістів, підвищує якість управлінських рішень, що призводить до раціонального використання виробничих ресурсів і підвищує ефективність діяльності підприємства. Завдання дисп. служби: досягнення пропорційності, погодженості, рівномірності безперервності в організації робочих процесів, забезпечення належної роботи пілприємства та його підрозділів. Умови успішної роботи дисп. служби: проектування диспетчиризації виробництва з повним урахуванням особливостей підприємства; чітке визначення місця дисп. служби у системі оперативного управління виробництва; забезпеченість підприємства штатними одиницями для дисп. служби та висока їх кваліфікація; наявність надійного внутрішньо-виробничого зв’язку з дисп-им пунктом, обладнаним потрібними технічними засобами; правильна організація роботи дисп. служби і забезпечення трудової, планової і виконавської дисципліни.

191. Фактори, які впливаять на розміри дисп. служби с/г підприємства.

У проекті диспетчеризації визначають штатну чисельність працівників дисп-ї служби, перелік абонентів і вид зв’язку між ними, потреба в засобах оргтехніки, планування центрального дисп-го пункту і дисп-ких пунктів відділків, кошторис на придбання і робочі креслення. Фактори, які впливають на розмір дисп. служби: розмір п-ва; просторова розосередженість його ділянок; рівень концентрації і внутрішньогалузевої спеціалізації; кількість виробничих підрозділів; кількісний і марочний склад автомобілів і МТП; розміри і склад парку технічних засобів, засобів зв’язку, обчислювальної техніки та інше. Види зв’язку: внутрішньовиробничий зв’язок загального користування (комутатор); внутрішньовиробничий зв’язок - провідний; на базі радіостанцій; телефони та інші види; телефон та інші види із зовнішніми об’єктами.

192. Організація роботи дисп. служби в с/г п-вах.

Положення про дисп. служби складається з трьох розділів: 1.Завдання, функції і місце дисп. служби в сструктурі управління, об’єкти диспетчеризації; 2.Посадові положення працівників дисп. служби та їх взаємовідносини з іншими працівниками апарату управління; 3.Організація роботи дисп. служби, порядок проведення дисп. нарад, розпорядок дня, різна дисп. документація. Функції дисп. служби: 1.Оперативна координація виробничої діяльності господарських підрозділів (організація і участь в розробці оперативних планів;доведення до виконання розпоряджень; розробка рішень з поточних питань; надання бригадам і фермам організаційної і технічної допомогии; керівництво роботою всіх транспортних засобів; забезпечення швидкого зв’язку керівництва з виробничими підрозділами); 2.Контрольно-облікова робота (оперативний контроль за виконанням розпоряджень; облік виконання робіт, стану і завантаження МТП, стану і руху тварин, здачі с/г продукції; облік витрат пального; контроль за своєчасним виконанням графіку роботи; технічне обслуговування і план ремонту с/г техніки; прийом і виконання заявок).3.Організація внутрігосподарської виробничої інформації: (збирання, обробка, узагальнення і нагромадження первинних відомостей; аналіз і оцінка ситуації; повідомлення керівникам і головним спеціалістам про стан виробництва; передача потрібної інформації господарюючим підрозділам; організація проведення дисп-ких нарад). Документація: журнал оперативної інформації; журнал оперативної і контрольної роботи МТП; журнал оперативної і контрольної роботи автопарку; журнал обліку організіації продуукції; журнал виїздів керівних працівників; книги і журнал обліку виробничих завдань; планшети, оперативні графіки, таблиці, табличні пункти.

212.Поняття "контроль" та його необхідність і місце в системі управління організацією.

Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. Необхідність контролю полягає: 1)невизначеність, 2)попередження виникнення кризових ситуацій, 3)підтримка успіху, 4)широта контролю.

213.Суб’єкти та об’єкти контролю. Основні етапи процесу контролю.

Суб’єкти: 1) держ-ні відомчі органи, 2)громадські організації, 3)колективні та колегіальні органи управління, 4)лінійний та функціональний апарат управління підприємств. Об’єкти контролю (на що спрямована діяльність):1)місія, 2)цілі, 3)стратегії, 4)функції,5)завдання,6)процеси,7)параметри діяльності, 8)управлінські рішення, 9)організаційні формування та їх структурні підрозділи та окремі виконавці. Важливим в процесі контролю є правильний вибір об’єктів контролю. Вибір об’єкту вимірювання впливає на те, як співробітники відносяться до того, що вимірюється. Деякі із сфер контролю є загальними для всіх менеджерів незалежно від рівня і сфери їх діяльності, наприклад: напрямки (види) діяльності підлеглих; задоволеність робітників власною діяльністю; виконання параметрів бюджетів, що встановлюються для кожного менеджера тощо. Решта об’єктів контролю є специфічними для відповідних рівнів та сфер менеджменту. Так, менеджер з виробництва має контролювати: обсяги виробництва продукції за часовими інтервалами; рівень якості продукції, що виготовляється; рівень запасів сировини, матеріалів, готової продукції; виконання параметрів оперативно-календарного планування тощо. Іншими будуть об’єкти контролю для менеджерів маркетингової, фінансової, кадрової та інших служб. Тому менеджерам часто доводиться самостійно приймати рішення щодо вибору об’єктів контролю. При цьому використовується такий принцип: визначається значущість (важливість) особи або підрозділу, а потім вимоги до них переводяться у відповідні стандарти. Деякі види діяльності важко піддаються кількісній оцінці. У таких випадках менеджеру доводиться шукати суб’єктивні вимірники. Зрозуміло, що вони мають суттєві недоліки, але це краще, ніж зовсім не мати стандартів та ігнорувати функцію контролю. Процес контролю - це діяльність об’єднаних у певну структуру суб’єктів контролю, спрям-х на досягнення найбільш ефек-м способом поставлених цілей шляхом реалізаціїпевних задач і застосування відповідних принципів, методів, техн-х засобів і технології контролю. Існують три основні етапи процесу контролю:1) розробка стандартів та критеріїв (вимірювання реального виконання процесів, що здійснюються в організації) 2)співставлення з ними реальних результатів діяльності (порівняння результатів реального виконання із зазделегіть встановленими стандартами) 3)прийняття необхідних корегуючих дій (реакція на порівняння - корегуючі дії або зміна стандартів).

214.Характеристика першого етапу контролю.

Існують три основні етапи процесу контролю:1) розробка стандартів та критеріїв (вимірювання реального виконання процесів, що здійснюються в організації). Стандарти - специфічні цілі, на основі яких оцінюється прогрес щодо їх досягнення. Вони мають бути визначеними ще в процесі виконання функції планування. Ці цілі повинні відповідати таким особливостям: 1)наявність часового періоду, протягом якого повинна бути виконана робота, 2)наявність конкретного критерію, відносно якого можна оцінити стан виконання роботи. При реалізації процесів вимірювання реального виконання виникає два ключових запитання: як вимірювати і що вимірювати. Менеджери, звичайно, використовують чотири основних методи вимірювання: особисті спостереження; статистичні звіти; усні звіти підлеглих; письмові звіти підлеглих. Кожний із зазначених методів має свої переваги та недоліки, тому їх спільне використання (комбінація) збільшує ймовірність отримання достовірної інформації. Особисті спостереження дозволяють отримати уявлення про реальну діяльність підлеглих без фільтрації інформації. Такі спостереження дають можливість побачити те, що недоступно для інших методів (ступінь задоволення чи незадоволення від роботи, ентузіазм при виконанні тощо). Нажаль, коли потрібна об’єктивна інформація, такий метод не завжди підходить, оскільки: на особисті спостереження значною мірою впливають особисті якості і почуття спостерігачого; особисті спостереження вимагають значних витрат часу; призводять до негативної реакції підлеглих, які розглядають особистий контроль менеджера як прояв недовіри і обмежують їх можливості самостійно приймати рішення. Статистичні звіти набувають все ширшого застосування в управлінському контролі внаслідок використання комп’ютерних технологій. До переваг статистичних звітів слід віднести: згрупованість і упорядкованість наведеної в них інформації у вигляді розрахунків, таблиць, схем, рядів динаміки тощо. Проте, статистичні відомості завжди обмежені, вони, як правило, характеризують лише окремі, хоча і ключові сфери діяльності організації. Отримання інформації на нарадах, в особистих бесідах, розмовах по телефону – це все приклади усних звітів підлеглих. Переваги та недоліки цього методу подібні до методу особистих спостережень. При цьому: виникає фільтрація інформації; для цього методу характерним є швидке отримання інформації; наявність гарного зворотнього зв’язку; до останнього часу виникали труднощі з документуванням такої інформації для наступної звітності. Так само, як і статистична звітність, письмова звітність не така швидка і більш формальна. Письмова звітність легко каталогізується і на неї можна посилатися.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39  Наверх ↑