165.Вертикальна та горизонтальна координація.

Координація - функція, яка забезпечує безперебійність та безперервність процесу упр-ня. Головна задача: досяг-ня погодженості в роботі всіх ланок орг-ї, шляхом встановлення раціональних зв’язків між ними. Бувають документальні дж-ла (накази, розп-ня) і рез-ти обговорень (засідання, наради) - тому вона носить вертикальний і гориз-й хар-р. Верт- коор-я - підпорядкування ф-цій одних компонентів іншим. Завд-ня : орг-я ефек-го зв’язку і збалансування роботи різних ієрархічних рівнів. Гориз.коор-я - полягає у забезпеченні спів-ва різних працівників, між якими немає відносин підпорядкування - погодженість поглядів на якісь спільні завдання. Напрямки: в просторі і в часі. Горизонтальна координація - це зв’язок між керівниками одного рівня управління, а вертикальна - по ієрархії.

166.Координація як функція м-ту. Основні види, принципи.

Функція від лат-го functio - виконання. Ф-я - обов’язок, діяльність або здатність до діяльн-ті, роль, властивість, задача, компетенція, залежність однієї величини від іншої тощо. Функції мен-ту - це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об’єкту, зумовлені кооперацією та поділом праці всередині упр-го персоналу. Існує більше 50 ф-й мен-ту. Ф-ї поділ-ся на заг-ні та специфічні. Координація - функція, яка забезпечує безперебійність та безперервність процесу упр-ня. Головна задача: досяг-ня погодженості в роботі всіх ланок орг-ї, шляхом встановлення раціональних зв’язків між ними. Бувають документальні дж-ла (накази, розп-ня) і рез-ти обговорень (засідання, наради) - тому вона носить вертикальний і гориз-й хар-р. Верт- коор-я - підпорядкування ф-цій одних компонентів іншим. Завд-ня : орг-я ефек-го зв’язку і збалансування роботи різних ієрархічних рівнів. Гориз.коор-я - полягає у забезпеченні спів-ва різних працівників, між якими немає відносин підпорядкування - погодженість поглядів на якісь спільні завдання. Напрямки: в просторі і в часі. Коор-я буває: превентивна - завчасне прогнозування проблем, можливих збоїв у роботі, розробці і здійсненні запобіжних заходів; регулююча - підтримання певних пропозицій у діяльності суб’єктів господарювання і встановленні схеми взаємозв’язків кер-в і спеціалістів, а також для своєчасного виявлення і ліквідації труднощів і небажаних відхилень від встановленої програми діяльності; стимулююча - постійне ф-ня сис-ми оцінок, встановлення винагород за дотримання строків виконання робіт і відсутність істотних відх-нь від календарних графіків одержання пролд-ї чи надання послуг. Визначає якість співробітництва між підрозділами, адже при відсутності погодженості виникають конфлікти. Керівники відділків повинні розумітися один з одним, погоджувати дії. Аби організація функціонувала як єдиний організм, необхідно налагодити взаємодію між створеними організаційними одиницями та окремими виконавцями. Це досягається шляхом створення механізмів координації. Координація робіт – це процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей. Координація роботи здійснюється: або шляхом підпорядкування (вертикальна координація); або шляхом встановлення горизонтальних зв’язків між підрозділами, які знаходяться на одному організаційному рівні (горизонтальна координація). Вертикальна координація грунтується на вказівках, які проходять по ланцюгу команд. В межах вертикальної координації менеджер узгоджує роботу своїх підлеглих. Одночасно робота даного менеджера узгоджується його начальником з роботою паралельних підрозділів. Горизонтальна координація грунтується на взаємних контактах співробітників, які знаходяться на одному рівні в ієрархічній структурі. Горизонтальна координація здійснюється у чотирьох основних формах: взаємодопомога; оперативні групи (тимчасові робочі групи); комісії (постійні робочі групи); збори за участю співробітників різних підрозділів організації.

167.Поняття норми керованості. Фактори, які на неї впливають.

На практиці у вирішенні проблеми діапазону контролю в сучасних умовах домінуючим є ситуаційний підхід. Згідно до ситуаційного підходу кожна управлінська ситуація характеризується великою кількістю змінних, які і не дозволяють стверджувати, що існує оптимальна кількість підлеглих, якими менеджер здатний ефективно керувати. Розрізняють два види норми керованості (діапазону контролю): норму на нижчих рівнях управління; норму на вищих рівнях управління. На нижчих рівнях N може досягати 30, на вищих N обмежується 3 – 7. Норма керованості або норма контроля - визначає кіл-ть працівників, безпосередньо підпорядкованих менеджеру, визначає ступінь, в якому мен-р віслідковує дії підпорядкованих. Не повинна перевищувати 7 чол на 1-го мен-ра. Так чи інакше норма керованості – це параметр, який визначає побудову організації – високу чи плоску. В кожній організації повинно бути визначено, якою кількістю підлеглих може управляти керівник. Відповідно до обраного діапазону контролю формується тип або високої, або плоскої структури організації, кожна з яких має свої переваги та недоліки. Висока: переваги: простота, чіткість взаємодії, надійний контроль, більш щільне керування; недоліки: збільшення кількості управлінців; галузь застосування: керування роботами, які вимагають жорсткого контролю; роботи з частими змінами. Плоска:пер-ги: швидке проходження інформації та рішень, незначна кількість менеджерів, задоволеність підлеглих своєю роботою; нед-ки: виконавці легко виходять з-під контролю; гал заст-я: роботи ідентичні для багатьох виконавців. Фактори, що на неї впливають: приміщення, де знаходяться підпор.,виконання співроб-ми однотипних завдань, та їх рутинний характер, досвід співроб,правила, інструкції, доступ менед-ра до систем підтримки та розв’язання кадрових завдань, стиль кер-ва тощо.

168.Призначення положень про підрозділи апарату управління. Регламентують структурну побудову, порядок роботи, основні завдання, склад, розміри, ступінь організаційної та виробничої самостійності, права і відповідальність,характер виробничих і економічних підрозділів. Складаються: загальна частина (місце та значення даного підрозділу, особливості), функції під-лу (порядок виконання робіт, тех-не забезпеч-ня, форма взаємовідносин з іншими підрозділами), права під-лу, упр-ня під-лом (посадове полож-ня осіб, що очолюють), відповід-ть (моральна та матеріальна), посадова інстр-я повинна забезпечувати дотримання единоначальності і персональної відповідальності, чітку сис-му підпорядкувань,умови для розв’язання виробничих питань, оптимальну кількість керованих об’єктів.

169.Призначення посадових інструкцій та порядок їх розробки.

Посадова інструкція – це оргаізаційно – правовий документ, в якому визначаються основні функції, права та обов’язки співробітників організації, під час здійснення ними діяльності на визначеній посаді. Вони розробляються на основі положень про структурні підрозділи, враховуючи технічний та кваліфікаційний поділ праці. Посадова інструкція є, з одного боку, організаційно – розпорядчим документом, який визначає посадові обов’язки кожного працівника, його права та відповідальність за виконану роботу, з іншого боку – нормативною основою для оцінки діяльносьі робітника, встановлення відповідності зайнятої посади під час проведення атестації і прийому на роботу. Під час прийому на роботу претендент знайомиться з посадовою інструкцією, бо вона визначає коло його завдань і функцій. Інструкції складаються для всіх посад робітників, передбачених штатним розписом, крім керівників, бо їх права та обов’язки визначаються положенням про відповідні підрозділи. Директор підприємства керується в своїй діяльності статутом підприємства, в якому визначають його основні задачі, обов’язки та права. Для керівників виробничих виробничих підрозділів розробка посадових інструкцій, які регламентують їх функції та повноваження, доцільна. Це допоможе уникнути дублювання іх функцій. Вимоги до оформлення та змісту посадових інструкцій: 1. Назва організації, 2. Гриф про затвердження, 3. Назва посади – вказується повна назва посади службовця і підрозділу, в якому дана посада передбачена, 4.Загальні положення (категорію посади; кваліфікаційні вимоги, порядок призначення та звільнення з посади; основоположні організаційно – правові документи, на основі яких працівник здійснює службову діяльність та реалізує свої повніваження; назва посадових осіб, яким підпорядковується співробітник тощо, 5. Посадові обов’язки - включає в себе повний перелік робіт, що виконуються працівником, 6. Права - наводиться перелік прав працівників, визначених законодавством та внутрішніми документами організації, 7. Відповідальність - тут вказуються міри відповідальності працівника за недотримання своїх посадових обов’язків, а також вимог законодавства, 8. Посилання на документ, у відповідності з яким розроблена посадова інструкція, 9. Підпис керівника структурного підрозділу.