75.Характеристика міжрівневих комунікацій. Горизонтальні та діагональні комунікації.

В рамках міжрівневих комунікацій виділяють: Нисхідні комунікації – це передавання інформації з вищіх рівнів управління на нижчі. Вони використовуються для спрямування, координації і оцінки діяльності підлеглих. За допомогою нисхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, прорекомендовані процедури, прийняття рішень тощо. Висхідні комунікації – це передавання інформації з нижчих рівнів управління на вищі. За допомогою таких комунікацій керівники отримують інформацію про стан справ на нижчих рівнях управління, а саме: про поточні проблеми робітників; про хід виконання поставлених задач; про те, що може сприяти вдосконаленню діяльності організації тощо. Обмін інформацією по висхідній здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо. Висхідні комунікації мають тенденцію до більшого викревлення інформації проти нисхідних. Горизонтальні комунікації мають місце між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу. Вони необхідні для того, щоб прискорити і полегшити обмін інформацією в організації, координувати і інтегрувати різні функції в організації. Горизонтальні комунікації можуть бути як формальними, так і неформальними. Діагональні комунікації – це комунікації, які перехрещують функції і рівні управління організації, проходять крізь них. Вони важливі в ситуаціях, коли члени організації не можуть здійснювати ефективний обмін інформацією по іншим каналам.

76.Фактори, які перешкоджають здійсненню ефективної комунікації.

Фактори, що виступають перешкодами: 1)фільтрація, тобто ситуація коли підлеглий говорить те, що бажає почути його керівник. Вона є наслідком (функцією): а) конфлікту поміж сферами компетенції б) конфлікту поміж сферами інтересів, потреб відправника та отримувача інформації в) висоти структури організації г) досвіду попередніх негативних комунікацій 2)вибіркове сприйняття отримувач інформації краще сприймає таку, яка відповідає його досвіду, потребам, мотивації і іншим характеристикам. Зацікавленість отримувача інформації визначається його очікуваннями, отже і визначає характер декодування інформації. 3)семантичні перешкоди – одні і ті самі слова мають різну суть для різних людей; вік,освіта, культурне середовище тощо значно впливають на ефективність комунікацій. 4)поганий зворотній зв’язок 5)культурні розбіжності поміж відправником та отримувачем інформації 6)інформаційні перевантаження – є наслідком відсутності можливостей ефективно реагувати на всю інформацію. Виникає потреба відсіювати менш важливу інформацію і залишати більш важливу.

77.Методи подплання перешкод до ефективної комунікації.

Методи вирішення цих проблем: 1)регулювання інформаційних потоків 2)встановлення кращого зворотнього зв’язку на закладі: а) формулювання запитань до слухача в процесі комунікації б) повторення всього або частини повідомлення в) передавання однієї тієї ж інформації в різних варіантах (за допомогою голосу) 3)використання емпатії – це здатність поставити себе на місце співбесідника 4)заохочення взаємної довіри 5)спрощення мови повідомлення 6)розвиток здібностей ефективно слухати

10 настанов ефективної комунікації Амереканської Асоціації Менеджменту: 1прояснюйте свої ідеї перед початком комунікації 2з’ясовуйте дійсну мету комунікації 3приймайте до уваги всі елементи середовища комунікації як фізичні, так і людські 4спробуйте отримати допомогу від інших в процесі комунікацій (консультації з іншими особами) 5слідкуйте за інтонаціями голосу при передаванні інформації так само ретельно, як і за змістом повідомлення 6передавайте якомога більше корисної інформації 7відслідковуйте процес комунікації (звертайте увагу на зворотній зв’язок через запам’ятовування, роз’ясненя) 8підтверджуйте свої слова конкретними діями 9враховуйте, що сучасні комунікації впливають і на майбутні комунікації 10намагайтеся бути гарними слухачами (більше слухайте, менше говоріть).

99.Сутність планування як функції менеджменту.

 Планування – процес визначення цілей діяльності організацій та прийняття рішень щодо їх досягнення.

Щоб спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно: сформулювати цілі, до яких прагне організація; визначити шляхи досягнення встановлених цілей; на закладі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями. Все це в сукупності і характеризує в широкому розумінні сутність функції планування. Можна дати таке визначення функції планування: планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: де організація знаходиться у даний момент? (який стан, яка ситуація) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися? Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.