150. Вільні економічні зони у світовій і вітчизняній економічній практиці.

За визначенням експертів ООН, “ВЕЗ – обмежені промислові райони, які представляють собою частину території країни з безподатковим торгівельним і митним режимом, де іноземні фірми, які виробляють прдукцію головним чином на експорт, користуються низкою податкових і фінансових пільг”. У зарубіжній практиці ВЕЗ є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим режимом для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту. Зарубіжні країни створюють ВЕЗ для розвитку певних галузей промисловості (Китай – обробна, орієнтація на експорт), збільшення торгового обороту (США – більше $46 млрд), розвитку наукоємних та ресурсозберігаючих технологій, інтенсифікації наукових досліджень, перерозподілу промисловості з центру на периферію (технополіси Японії). ВЕЗ дозволяють отримувати значні прибутки, розвивати науку та пріорітетні галузі економіки. На Україні ситуація специфічна – немає чіткої законодавчої бази; статус зони надається часто необгрунтовано; ВЕЗ в Укрвїні не виконують своїх функцій; корупція. Більшість Українських зон надають пільги тільки певним підприємствам, які беруть участь у вузьких проектах. Основною метою створення ВЕЗ в Україні є залучення інвестицій, сучасних технологій і менеджменту для розв’язання специфічних проблем кожного регіону окремо. Задача ВЕЗ полягає у структурній перебудові  економіки України, на яку потрібно близько $100 млрд. протягом 10 років, і відродженню виробництва за рахунок мобілізації і залучення зовнішніх джерел фінансування.