133.Європейський Союз, його склад, напрямки і перспективи розвитку.

Сьогодні Європейський союз нараховує 15 держав-членів із загальною чисельністю населення понад 370 млн. чол. Державами-членами ЄС є Австрія, Бельгія  Греція, Великобританія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Урочисто декларацію про ЄС було прийнято в Штудгарті 1983р., а1985 завершено розробку « Білої книги»,  де сформульовано цілі і строки створення європейського спільного ринку.

1986р до ЄС вступають Португалія і Іспанія. Приймається  єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Починаючи з 1987р.: усуваються митні формальності, які ще залишились; усуваються відмінності в технічних стандартах; відміняються обмеження  конкуренції в наданні держзамовлень; нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткуваня; усуваються ліміти на послуги; усуваються валютні обмеження, що  залишились; усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

1991 року підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастріхтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу, врегулювання спільної зовнішньої політики і безпеки, запровадження європейського громадянства.

1995 р вступили Австрія ,Фінляндія, Швеція.

У цілому створення ЕВС передбачало три послідовні етапи: підготовчий (до 31 грудня 1993 р.); організаційний, (до 31 грудня 1998 р.) та завершальний (до липня 2002 р.).

На першому етапі було знято всі або майже всі обмеження щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв.

На другому етапі було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів.

У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'.  До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.

Дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги(критерії конвергенції) щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користува­тися ЄВРО (1992 р., м. Маастрихт, Нідерланди):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції  (приблизно 3-3,5 %)  більш як на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок має не перевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають не менш ніж 2 роки дотримуватися обумовлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем, які становлять ± 2,25%.

На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти  союзу.  З 2000 року перша хвиля нових членів -  Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія,  Кіпр.