10. Глобальна перспектива розвитку України.
Не дивлячись на те що європейці цього ще не бачать», історичним імперативом ХХІ сторіччя для України залишається реінтеграція до Європи і глобальна інтеграція до світових структур, на підставі інтенсивного зростання міжнародної конкурентоспроможності за рахунок випереджаючого внутрішнього розвитку інноваційного типу, в основі якого — великий інтелектуальний потенціал нації і працьовитість народу, що пізнав ціну праці. Особливо важлива «людська інтеграція» громадян України в глобальний світ інтеграція людини до людини, сім'ї до сім'ї.
Всезростаюче значення ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної інтеграції вступає в суперечність з глобальною теорією трансатлантичного економізму. Але тут можливі компроміси, бо в новій ері інтелектуальної глобальної економіки трансатлантичний економізм або буде неминуче підданий інтелектуалізації, або зійде з сцени. Тому, оцінюючи перспективи України в реалізації її «глобального задуму» — інтеграції до Європи, належить ще раз підкреслити, що наздогнати Європу Україна не зможе. Вона через внутрішній інтелектуально-інноваційний розвиток повинна знову стати Європою — і тоді європейці прийдуть до неї.
11.Еволюція теорії міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами.
Теорії міжнародної торгівлі поділяються на теорії , що обгрунтовують втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність країн та ті, які обгрунтовуюють принципи невтручання в зовнішньо економічну діяльність держави.
Відповідно до історичного процесу вони грунтуюються на двох основоположних теоріях : фрітрейдерства та протекціонізму. До першого напрямку відносяться теорії абсолютних та порівняльних переваг, неокласичні теорії та неотехнологічні. До другого теорія протекціонізму.
12. Економічна інтеграція країн Латинської Америки.
Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємо пристосування, переплетення всіх структур національних господарств.
Країни Латинської Америки першими з країн, що розвиваються, пішли шляхом регіональної економічної інтеграції. З 1960-х років активно формуються і розвиваються великі та малі регіональні й субрегіональні інтеграційні угруповання: • Центральноамериканський спільний ринок; • Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі ; а з 1980 року - Латиноамериканська асоціація інтеграції; • Карибська асоціація вільної торгівлі. Дослідження міжамериканського банку розвитку виявило три моделі інтеграції у Латинській Америці: зона вільної торгівлі; спільний ринок (Андська група); модель часткових економічних преференцій .
Передбачається поетапне формування системи торгівельно-економічних відносин: а) зниження митних тарифів на половину товарів; б) усунення митних тарифів у торгівлі між Аргентиною і Бразилією; в) розробка єдиних програм розвитку аграрно-промислового комплексу;
13. Економічне середовище розвитку міжнаро економ відносин.
Міжнародне економічне середовище, в першу чергу характеризується тим, що світ являє собою сукупність держав (країн). Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація. Традиційно країни систематизують за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-), північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн. Найістотнішою є економічна ознака, яка дозволяє багатоваріантність систематизації: Структура господарства (промислово розвинені, аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні); Рівень економічного розвитку (розвиненні, країни що розвиваються, країни з перехідними економіками); Ступінь розвиненості ринкових відносин (з розвиненою ринковою економікою, з ринковою економікою, з централізовано плановою економікою); Рівень самоорганізації економіки (зрілі економіки, уразливі економіки);
14. Економічний глобалізм і його сучасні виміри.
Водночас розширюється і поглиблюється економічний регіоналізм на основі створення об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик (зони преференційної і вільної торгівлі, митні союзи, спільні ринки, економічні та політичні союзи). У межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань формуються економічні зв'язки з превалюванням наднаціональних інтересів, що сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків.. Формуються умови для розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентами. Проте саме така конкуренція стає одним із ключових факторів подальшого розвитку економіки. З цього погляду новітніми і вкрай актуальними видаються дослідження глобалізації у взаємодії «транснаціоналізація - регіональна інтеграція».
На порозі ХХІ сторіччя особливо гостро виявляються нові закономірності, які діють синхронно і в одному напрямі. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення її процесів; по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, припинити глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатися від глобалізації або націлити її лише на досягнення своїх егоїстичних інтересів, як цього хочуть деякі великі країни. В процесі глобальної інтернетизації вже протягом 2001—2025 років будуть поетапно упроваджені нова ідеологія і нова форма соціальної організації — глобальний і транснаціональний корпоративізм. Він і стане новою ідеологією світового розвитку. Саме він диктуватиме формування глобальних і національних стратегій і політик розвитку в рамках нових надпотужних політико-фінансових інформаційно-адміністративних світових корпорацій типа «Microsoft» великого неуки — мільярдера Гейтса (США).