45. Передумови і особливості інтеграції України у сучасну світогосподарську систему.

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо спеціалізованих СРСР і РЕВ. Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв'язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції: політичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету; оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови; розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності; запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать: відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України; формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з: розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації); розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань: відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету; нерозвиненість ринкових відносин;

46. Передумови та прояви глобалізації.

Ключовою тенденцією інтернаціоналізації на сучасному етапі є глобалізація, коли переважаючим стає виробництво, розподіл однорідних за типом і якістю товарів і послуг у світовому масштабі, поширюється міжнародна стандартизація і раціоналізація виробничо-технічних, інвестиційних і маркетингових операцій. Зміцнюють свій вплив транснаціональні корпорації (ТНК), які за стратегічною орієнтацією і масштабами діяльності переростають у глобальні.

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах.

На думку західних вчених, основою глобалізації економіки стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають транснаціональні корпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.

47. Платіжний баланс, його структура і методи регулювання.

Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує скла­дання платіжного балансу — балансу угод, укладених протя­гом року між фізичними особами, підприємствами та урядо­вими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. За формою складання платіжний баланс визна­чається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами). Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерсько­го обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свід­чить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс скла­дається з двох великих розділів: 1) балансу поточних опе­рацій (з товарами, послугами, доходами та поточні транс­ферти) 2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів (інвестиційна діяль­ність, операція з активами та зобов'язаннями).

Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, по­діляють на платежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-роз­рахункові операції, операції із зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно до Керівництва кредитові проводки оформля­ються за: а) реальні експортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів або збільшен­ня пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів або зменшення пасивів

 Звичайно публікуються схеми балансу за повною (деталь­ною) структурою, в агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс  +баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал. С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E. Компенсуючи статті. F. Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. та в аналітичній формі.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, проте відображає реальні фінансові потоки між даною країної з іншим світом.

48. Платоспромож боржників та її оцінка у між народ економ

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни.  Платоспроможність – це здатність здійснювати платежі гасити заборгованість вчасно і в потрібному обсязі. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому  криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними.. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів..

49. Позитив і негатив наслідки трудової міграції для країни-експ-ра.

  Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Має як позитивні, так і негативні наслідки для країни – експортера. Позитивні: 1. Знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили. 2. Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників. 3. Збільшуються валютні надходження до країни за рахунок приватних переказів емігрантів. 4. Зростає рівень життя і добробут залишених вдома членів сімей і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень. 5. Збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів. 6. Підвищується техніко-економічний рівень виробництва внаслідок праці більш  кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн. 7. З’являється можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили. 8. В окремих випадках, якщо це передбачено двосторонніми угодами, держава може отримувати компенсацію за використання імпортованих трудових ресурсів. Негативні: 1. Зменшуються можливості власного розвитку внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців (“втрата розумів”) в більш привабливі країни. 2. Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів. 3. Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. 4. Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків.