3.Власнiсть  як економiчна категорiя.внутрiшня структура власностi.

Власність – найфундаментальніша економічна категорія. Це поняття є одним із центральних, його можна розглядати у 3 аспектах:

–                           матеріально-натуральний (расовий) – все, що оточує;

–                           юридичний – правове оформлення володіння, розпорядження та використання об’єкта власності;

–                           політекономічний – відображає реальне привласнення умов виробництва і результатів.

Власність є основоположною економічною категорією, разом з тим вона одна з найбільш складних категорій, бо має багато ознак, форм прояву і систем функціонування..

.Поняття власності виникло у людей в результаті виробництва матеріальних благ і їх привласнення, це поняття виникає тоді, коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів. Власність – це не річ, а відношення між людьми з приводу виробництва і присвоєння благ – продуктів праці і природи, це відношення суб’єктів один до одного відповідно до їх відношення до матеріалів, предметів, знарядь.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність є відношенням між людьми по відчуженню чи привласненню діяльності чи результатів.

Генетичну структурну побудову слід визначати через взаємодію відносин привласнення і відчуження, оскільки власність є результуючою хоча і полярних, але зустрічних відносин привласнення, відчуження. Привласнення – економічний процес, спосіб перетворення предметів і явищ діяльності, їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту. Розпорядження – здійснюване власником чи делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої праці (індивідуальної чи суспільної) з перетворенням власності суб’єктів та об’єктів економічних відносин.

Відносини власності виникають за наявності принаймні 2 суб’єктів. Для їх виникнення потрібно, щоб були контрагенти цих відносин (суб’єкти), споживчі блага, з приводу яких можуть виникати відносини власності (об’єкти). Відносини власності характеризуються суб’єктами і об’єктами. Суб’єкти – фізичні і юридичні  особи, які в процесі відчуження – привласнення благ і послуг – вступають між собою у ці відносини.

З точки зору форм власності виступають індивіди, домашні господарстві, колективи, держава. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб’єктів за цими ознаками.

Систему суб’єктів можна  розглядати за поділом на вітчизняні та іноземні.

Об’єктами є все розмаїття національного багатства, включаючи землю з надрами, водний і повітряний простір, засоби виробництва, робочу силу і результати її діяльності (гроші, споживчі блага, цінні папери).

Категорія власності як і будь-яка інша має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До характерних ознак можна віднести:

– власність – соціально-економічне, виробниче відношення між людьми, а не відношення до речей;

– власність – результат суспільного розвитку, а не окремої людини;

– власність – відношення по  присвоєнню благ і послуг;

– оскільки блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то провідними пріоритетними є відношення по присвоєнню засобів виробництва;

– у певних умовах засоби виробництва можуть відчужуватись від безпосереднього виробництва , тому власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і визначає історичний тип даного способу присвоєння;

– у реальній дійсності власність виступає у конкретній історичній формі;

– на поверхні суспільного життя відносини власності виступають як право власності.

Структура власності: типи, види, форми.*

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

За способомпоєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська

За видами власність може бути приватною (права власності належить одній особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам, колективу, сус-ву)

В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності: рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.