14.типи i види суспiльного господарства.Натуральна форма органiзацii  виробництва  i особливостi ii прояву.

        Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.

Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.

Натуральне виробництво є історично первинним. Воно базується на низькому рівні розвитку ПС, де, як правило, відсутній суспільний поділ праці. Головною ознакою є те, що продукти праці призначені для власного споживанні всередині економічної одиниці (плем’я, латифундія, маєток). Виробництво і споживання прямо пов’язані, продукти не обмінюються, а розподіляються між членами. Розподіл започаткований на різних засадах:

–                           на основі рівності;

–                           в залежності від статі і віку;

–                           в залежності від місця в ієрархічні структурі економічної одиниці;

–                           на позаекономічному примусі.

Таким чином, натуральне виробництво – це тип господарства, у якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.

Характерними рисами є:

– організаційні:

– економічні:

слабо виражений поділ праці

відкритість економічних відносин

слабо виражений суспільний характер праці

– обмежена мета виробництва (задоволення потреб виробників).

Натуральне виробництво поступається місцем товарному.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панів¬ними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відок¬ремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконують¬ся усі роботи - від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії - політики господарського відокремлен¬ня, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскіль¬ки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця - кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального

господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживан¬ням.

Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за

такою схемою: виробництво - розподіл - споживання. Прямі на¬туральні зв'язки призводять до безпосереднього використання ви- роблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки при¬мітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натураль¬ному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 від¬сотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (на¬приклад, виробництво на садово-городніх ділянках).