12.Додаткова вартiсть. Норма і маса додаткової вартості.

Ступінь експлуатації робочої сили можна визначити за допомогою норми додаткової вартості - це відношення додаткової вартості до перемінного капіталу, виражений у відсотках:

m”=m/ v  x  100% чи m”=tприб/tнеобх  х  100%

де t приб.- додатковий робочий час, t необх.— необхідний робочий час.

Норма додаткової вартості показує, у скільки разів робітник на капіталіста працює більше, ніж на себе. Це і є відносним показником.

Абсолютна величина експлуатації виражається показником «маса додаткової вартості». Їїможна визначити декількома способами:

m=m”v/100%

Під час визначення абсолютної величини експлуатації в суспільстві в цілому формула маси додаткової вартості набуде виду:

M =m1 x n;

де m1 - додаткова вартість, створена одним робітником,

п — кількість експлуатованих робітників.

Маса додаткової вартості буде тим більше, чим вище норма додаткової вартості і чим більше маса експлуатованої найманої праці.

Для збільшення додаткової вартості використовують 2 основних способи:

1. Абсолютна додаткова вартість, одержувана внаслідок зростання маси додаткової праці, що досягається двома шляхами:

- збільшенням тривалості робочого дня;

- зростом інтенсивності праці.

Цілком очевидно, що неможливо нескінченно збільшувати тривалість робочого дня: він має фізичні і соціальні границі.

Фізичні зв'язані з тим, що робітник не може трудитися 24 години на добу, а соціальні обумовлені необхідністю мати вільний час для задоволення духовних потреб (інтелектуальних, культурних, політичних, і т.д.). Важливим фактором, що має вплив на фактичну тривалість робочого дня, є багатовікова боротьба робітників за його скорочення. У 1866 році конгрес I Інтернаціоналу висунув вимогу про 8-го динну тривалість робочого дня. Але лише в 1919 році у Вашингтоні була укладена міжнародна угода про введення з 1921 року 8-годинного робочого дня, хоча воно не було ратифіковано багатьма країнами. III Конгрес Європейської конфедерації профспілок у 1979 році прийняв рішення про необхідність установлення 35-годинного робочого тижня.

Разом з тим, потрібно підкреслити, що на ряд галузей економіки (сільське господарство, заготівлі, торгівля), сферу платних послуг закон про восьмигодинний робочий день не поширюється.

Підвищення інтенсивності праці (напруженості, щільності трудових процесів) означає сховану форму подовження робочого дня. Ріст інтенсивності праці супроводжується зміною структури витрат праці. В даний час інтенсивність ручної фізичної праці в розвитих країнах уже досягла фізіологічних меж. Посилення інтенсивності йде у формі підвищення нервової і розумової енергії робітника.

2. Відносна додаткова вартість, отримана при скороченні необхідного робочого часу в рамках того ж за тривалістю робочого дня. При цьому відбувається відповідне збільшення додаткового часу і маси додаткової вартості. Матеріальною основою виробництва відносної додаткової вартості є науково-технічний прогрес, що веде до зросту і відносного зменшення робочого часу, необхідного для відтворення вартості робочої сили.

Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість, одержувана на підприємствах окремих капіталістів унаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці і скорочення на цій основі індивідуальної вартості нижче рівня суспільної вартості.

Надлишкова додаткова вартість — це різниця між суспільною й індивідуальною вартістю продукції. Оскільки ця різниця виникає лише на тих підприємствах, на яких рівень технічної оснащеності і продуктивності праці вище, ніж у середньому по галузі, погоня за надлишковою додатковою вартістю є важливим чинником, що стимулює науково-технічний прогрес і розвиток продуктивних сил. Варто підкреслити, що надлишкова додаткова вартість має тимчасовий характер і існує лише доти, поки всі підприємці галузі не впровадять на своїх підприємствах технічні нововведення.