Тема 2. Бухгалтерський облік у будівництві

Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку. Особливості формування собівартості будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом. Визначення витрат і доходів за будівельним контрактом. Облік витрат і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт. Об’єкти й загальна методика обліку витрат. Класифікація витрат будівельної організації. Облік витрат за економічними елементами. Облік виробничих витрат за прямими статтями калькуляції. Облік загальновиробничих витрат. Облік витрат, які не включають до собівартості будівельно-монтажних робіт. Облік тимчасових будівель і споруд. Облік незавершеного будівництва. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості продукції будівництва. Облік доходів і результатів діяльності будівельного виробництва. Облік розрахунків із замовниками і субпідрядниками. Облік будівництва у замовника.

Тема 3. Бухгалтерський облік на автотранспортних підприємствах

Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку. Облік наявності та руху автотранспортних засобів. Облік запасних частин та автомобільних шин. Облік паливно-мастильних матеріалів. Облік витрат і калькулювання собівартості автотранспортних послуг. Облік витрат на експлуатацію, ремонт і технічне обслуговування автомобілів. Об’єкти й загальна методика обліку витрат. Облік витрат за економічними елементами. Облік виробничих витрат за статтями калькуляції. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості автотранспортних послуг. Облік обсягу автотранспортних послуг і виконаних робіт та їх реалізації.

Тема 4. Бухгалтерський облік у торгівлі

Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку. Оцінка товарів. Документальне оформлення операцій обігу товарів. Система рахунків обліку торгових операцій. Облік товарів на складі. Інвентаризація товарів і відображення в обліку її результатів. Облік витрат торгового підприємства (витрати обігу). Класифікація витрат. Облік витрат операційної діяльності за економічним змістом. Облік витрат діяльності підприємств торгівлі за статтями витрат. Облік витрат фінансової та інвестиційної діяльності, від надзвичайних подій. Особливості обліку на підприємствах оптової торгівлі. Аналітичний і синтетичний облік оптового товарообігу. Облік транзитного товарообігу. Облік бартерних операцій. Облік у комісійній торгівлі. Особливості обліку на підприємствах роздрібної торгівлі. Облік торговельних націнок. Аналітичний і синтетичний облік роздрібного товарообігу. Облік тари. Облік результатів від реалізації товарів.

Тема 5. Бухгалтерський облік на підприємствах громадського харчування.

Громадське харчування як різновид торговельно-виробничої діяльності із забезпечення населення харчуванням. Головна особливість фінансово-господарської діяльності закладів громадського харчування. Ведення обліку транспортно-заготівельних витрат із подальшим розподілом між реалізованими товарами та залишком їх на складі. План-меню, як і для чого складається.

Тема 1. Бухгалтерський облік у сільському господарстві

План

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».

2. Особливості обліку в  сільському господарстві

3. Облік молодняку тварин, птиці й тварин на відгодівлі.

4. Облік витрат на формування основного стада й на закладання та вирощування багаторічних насаджень.

5. Облік витрат і виходу продукції сільськогосподарського виробництва.

5.1. Об’єкти й загальна методика обліку витрат.

5.2. Класифікація витрат.

5.3. Облік витрат за економічними елементами.

5.4. Облік виробничих витрат за прямими статтями калькуляції.

5.5. Облік загальновиробничих витрат.

5.6. Облік витрат, які не включають до собівартості продукції.

5.7. Синтетичний та аналітичний облік витрат сільськогосподарського виробництва.

6. Калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств.

6.1. Об’єкти та загальна методика калькулювання собівартості продукції.

6.2. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв.

6.3. Калькулювання собівартості продукції рослинництва.

6.4. Калькулювання собівартості продукції тваринництва.

6.5. Калькулювання собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв.

7. Облік доходів від реалізації продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи»

Розвиток ринкових відносин та інтеграція економіки України до СОТ обумовили необхідність реформування вітчизняної системи бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Основним змістом даної реформи є створення системи національних положень стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності на основі гармонізації бухгалтерського обліку з міжнародно визнаною бухгалтерською практикою. На особливу увагу заслуговує П(С)БО 30 «Біологічні активи», навколо якого уже майже два роки ведуться дискусії провідних вчених-аграрників, з приводу його змісту та періоду введення в дію.

У науковій літературі даному питанню присвячені праці М.Я. Дем’яненка, С.Ф. Голова, Г.Г. Кірейцева, М.М. Коцупатрого, В.Г. Лінника, Л.І. Лавріненко, М.Ф. Огірчука, В.М. Пархоменка, Л.К. Сук та інших. Однак існують проблеми, щодо практичного застосування даного стандарту на сільськогосподарських підприємствах.

Сільське господарство є важливою галуззю економіки будь-якого суспільства, а відповідно і світової економіки. Тому будь-яка держава, повинна приділяти увагу розвитку даної галузі. Одним із джерел її розвитку, в умовах ринкових відносин є прибуток.

Юридичні закони, що приймаються державними органами в галузі визначення фінансових результатів в аграрному секторі економіки, мають в своїй основі відповідати об’єктивним закономірностям сутності, змісту, структурі формування категорії прибутку і повинні лежати в основі побудови бухгалтерського обліку фінансових результатів на підприємствах. З 01.01.2007 року вводиться в дію Положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», який має пряме і безпосереднє відношення як до аграрної сфери, так і до визначення фінансового результату від сільськогосподарської діяльності. Відповідно до даного стандарту, фінансовий результат від сільськогосподарської діяльності складається з трьох складових:

1) фінансового результату від первісного визнання сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів;

2) фінансового результату від реалізації записів – сільськогосподарської продукції та біологічних активів, оцінка яких здійснюється за справедливою вартістю за вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу;

3) фінансового результату від зміни справедливої вартості біологічних активів на дату балансу, оцінка яких здійснюється за справедливою вартістю за вирахуванням витрат на місці продажу.

Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи». 

Наказ Міністерства фінансів України від 18 листопада 205 р. № 790 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 грудня 2005 р. № 1456/11736.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наказую:

1. Затвердити Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», схвалене Методичною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, що додається.

2. Управлінню методології бухгалтерського обліку (Пархоменко В.М.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Департаменту забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) (Марненко І.І.) після державної реєстрації цього наказу забезпечити його опублікування в засобах масової інформації.

4. Зазначене Положення (стандарт) 30 «Біологічні активи» набирає чинності з 01.01.2007 р.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Регурецького В.В.

Міністр В.М. Пинзеник.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи»

Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 р. № 790

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 грудня 2005 р. № 1456/11736

Загальні положення

1. Це Положення (стандарт) 30 «Біологічні активи» визначає метрологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про біологічні активи і про одержані в процесі їх біологічних перетворень додаткові біологічні активи й сільськогосподарську продукцію та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

2. Норми Положення (стандарту) 30 «Біологічні активи» застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) щодо сільськогосподарської діяльності.

3. Положення (стандарт) 30 «Біологічні активи» не поширюється на:

3.1. Сільськогосподарську продукцію, що зберігається після її первісного визнання.

3.2. Продукти переробки сільськогосподарської продукції.

3.3. Біологічні активи, не пов’язані із сільськогосподарською діяльністю.

Приклади біологічних активів і сільськогосподарської продукції наведені в додатку А.

4. Терміни, що використовуються у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Біологічний актив – тварина або рослина, яка в процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди.

Біологічні перетворення – процес якісних і кількісних змін біологічних активів. 

Витрати на місці продажу – витрати, пов’язані з продажем біологічних активів і сільськогосподарської продукції на активному ринку, зокрема комісійні винагороди продавцям, брокерам, непрямі податки, що сплачуються при реалізації продукції.

Група біологічних активів –  сукупність подібних за характеристиками, призначенням та умовами вирощування тварин або рослин.

Довгострокові біологічні активи – біологічні активи, одержані в процесі біологічних перетворень.

Поточні біологічні активи – біологічні активи, здатні давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, приносити в інший спосіб економічні вигоди протягом періоду, що не перевищую 12 місяців, а також тварини на вирощуванні та відгодівлі.

Сільськогосподарська продукція – актив одержаний в результаті відокремлення від біологічного активу, призначений для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Сільськогосподарська діяльність – процес управління біологічними перетвореннями з метою отримання сільськогосподарської продукції та/або додаткових біологічних активів.

Визнання та оцінка біологічних активів.

5. Біологічний актив та/або сільськогосподарська продукція визнаються активом, якщо існує імовірність отримання підприємством у майбутньому економічних вигод, пов’язаних з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

6. Об’єктом бухгалтерського обліку є окремий вид біологічних активів або їх група.

7. Придбаний (одержаний) біологічний актив зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю, яка визначається відповідно до Положення (стандарту) 7 «Основні засоби» або Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

8. Первісна вартість безоплатно одержаних біологічних активів дорівнює їх справедливій вартості з урахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання з запланованою метою.

Первісною вартістю біологічних активів, що одержані як внесок до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

9. Додаткові біологічні активи при первісному визнанні оцінюються за справедливою вартістю, зменшеною на очікуванні витрати на місці продажу. Первісне визнання додаткових біологічних активів відображається у тому звітному періоді, у якому вони відокремлені від біологічного активу.

10. Біологічні активи відображаються на дату проміжного і річного балансу за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу.

11. Довгострокові біологічні активи, справедливу вартість яких на дату балансу достовірно визначити неможливо, визнаються та відображаються за первісною вартістю з урахуванням суми їх зносу і втрат від зменшення корисності. Така оцінка застосовується до періоду, у якому стає можливим визначити справедливу вартість довгострокових біологічних активів здійснюється відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» та 28 «Зменшення корисності активів».

Поточні біологічні активи, справедливу вартість яких на дату балансу достовірно визначити неможливо, визнаються та відображаються за первісною вартістю. Така оцінка застосовується до періоду, у якому стає можливим визначити справедливу вартість поточних біологічних активів. Оцінка таких поточних біологічних активів здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

12. Сільськогосподарська продукція при її первісному визнанні оцінюється за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу. Первісне визначення сільськогосподарської продукції відображається у тому звітному періоді, у якому вона відокремлена від біологічного активу.

Сільськогосподарську продукцію після її первісного визнання оцінюють та відображають відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

13. Визначення справедливої вартості біологічних активів і сільськогосподарської продукції їх оцінка ґрунтується на даних того ринку, на якому підприємство передбачає продавати біологічні активи та/або сільськогосподарську продукцію.

Оцінка  сільськогосподарської продукції за договірними цінами допускається лише за обтяжливими контрактами.

14. За відсутності активного ринку визначення справедливої вартості біологічних активів і сільськогосподарської продукції здійснюється за:

14.1. Останньою ринковою ціною операції з такими активами (за умови відсутності суттєвих негативних змін у технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, у якому діє підприємство).

14.2. Ринковими цінами на подібні активи, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик, особливостей або ступеня завершеності біологічних перетворень активу, для якого визначається справедлива вартість.

14.3. Додатковими показниками, які характеризують рівень цін на біологічні активи і сільськогосподарську продукцію.

15. У разі відсутності інформації про ринкові ціни на біологічні ціни на біологічні активи справедлива вартість визначається за теперішньою вартістю майбутніх чистих грошових надходжень від активу, обчисленою відповідно до пунктів 11-14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів».

16. Якщо біологічні активи рослинного походження на активному ринку оцінюються з урахуванням вартості землі та капітальних витрат на її поліпшення, та оцінка таких біологічних активів здійснюється за вирахуванням справедливої вартості землі та капітальних витрат на ї поліпшення.

Доходи та витрати сільськогосподарської діяльності.

17. Витрати, пов’язані з біологічними перетвореннями біологічних активів, визнаються витратами основної діяльності. Облік витрат ведеться за окремими об’єктами обліку витрат (окремі види біологічних активів та/або їх група) відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

До складу витрат, пов’язаних з біологічними перетвореннями, належать:

прямі витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати протягом звітного (календарного) року відображаються за статтями калькулювання, перелік і склад яких установлюються підприємством.

Загальновиробничі витрати рослинництва і тваринництва розподіляються в кінці звітного (календарного) року на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу, установленої підприємством.

18. Доходи (витрати) від первісного визнання біологічних активів і сільськогосподарської продукції, одержаних унаслідок сільськогосподарської діяльності протягом звітного (календарного) року, визначається як різниця між вартістю біологічних активів і сільськогосподарської продукції, оцінених у порядку, передбаченому пунктами 9 і 12 Положення (стандарту) 30 «Біологічні активи», та витратами, пов’язаними з біологічними перетвореннями. Зазначені доходи (витрати) включаються до складу інших операційних доходів (витрат).

19. Фінансовий результат від основної діяльності складається з:

19.1. Фінансового результату від первісного визнання сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів.

19.2. Фінансового результату від зміни справедливої вартості біологічних активів на дату балансу, оцінка яких здійснюється за справедливою вартістю за вирахуванням витрат на місці продажу.

20. Доходи від реалізації запасів – сільськогосподарської продукції та біологічних активів, оцінка яких здійснюється за справедливою вартістю за вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу, визначаються відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід». При цьому собівартість реалізованих біологічних активів і сільськогосподарської продукції дорівнює вартості, за якою вони відображаються в обліку на дату реалізації.

21. Збільшення (зменшення) на дату балансу балансової вартості біологічних активів, які оцінюються за справедливою вартістю за вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу, відображається у складі інших операційних доходів (інших операційних витрат).

22. Сума до оцінки та уцінки на дату балансу балансової вартості довгострокових біологічних активів, які оцінюються відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) 30 «Біологічні активи», а також фінансовий результат від вибуття таких довгострокових біологічних активів визначається і відображається у порядку, установленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

23. Цільове фінансування, пов’язане із сільськогосподарської діяльністю, визнається доходом у порядку, установленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 «Дохід».

Розкриття інформації про біологічні активи у примітках до фінансової звітності.

24. Вартість біологічних активів у балансі відображається окремими статтями.

25. У примітках до фінансової звітності біологічні активи наводяться за такими групами:

25.1. Довгострокові біологічні активи:

25.1.1. Робоча худоба.

25.1.2. Продуктивна худоба.

25.1.3. Багаторічні насадження.

25.1.4. Інші довгострокові біологічні активи.

25.2. Поточні біологічні активи:

25.2.2. Біологічні активи в стані біологічних перетворень (крім тварин на вирощуванні та відгодівлі).

25.2.3. Інші поточні біологічні активи.

26. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

26.1. Вартість кожної групи біологічних активів на початок і кінець звітного року.

26.2. Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції за звітний період у натуральних вимірниках та за справедливою вартістю (за вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу), обчисленою при первісному визнанні.

26.3. Методи та суттєві припущення, що застосовані при визначенні справедливої вартості кожної групи сільськогосподарської продукції та кожної групи біологічних активів.

26.4. Наявність та балансову вартість біологічних активів, право володіння якими обмежене, а також балансову вартість біологічних активів, переданих у заставу.

26.5. Сума укладених договорів на придбання у майбутньому біологічних активів.

27. Фінансовий результат за звітний рік від сільськогосподарської діяльності наводиться за таким показниками:

27.1. Дохід (витрати) від первісного визнання одержаної сільськогосподарської продукції та/або додаткових біологічних активів за кожною групою біологічних активів.

27.2. Витрати, пов’язані з біологічними перетвореннями, за кожною групою біологічних активів.

27.3. Фінансовий результат (прибуток, збиток) від первісного визнання сільськогосподарської продукції та/або додаткових біологічних активів.

27.4. Фінансовий результат (прибуток, збиток) від ре6алізації сільськогосподарської продукції та поточних біологічних активів.

27.5. Фінансовий результат (прибуток, збиток) від зміни справедливої вартості біологічних активів.

28. Інформація про зміни балансової вартості груп біологічних активів, що оцінювались у звітному році за справедливою вартістю, наводиться за такими показниками:

28.1. Залишок біологічних активів на початок звітного року.

28.2. Дохід (витрати) від змін справедливої вартості (за вирахуванням попередньо оцінених витрат на місці продажу) за звітний рік.

28.3. Придбання біологічних активів за звітний рік.

28.4. Реалізація біологічних активів за звітний рік.

28.5. Інші зміни.

28.6. Залишок біологічних активів на кінець звітного року.

29. Про біологічні активи, оцінка яких на дату балансу здійснювалася згідно з пунктом 11 Положення (стандарту) 30 «Біологічні активи», наводиться у розрізі груп біологічних активів така інформація:

29.1. Причини неможливості достовірно визначити справедливу вартість.

29.2. Метод нарахування амортизації.

29.3. первісна вартість та сума зносу (разом з накопиченою сумою втрат від зменшення корисності) на початок і на кінець звітного року.

29.4. Сума втрат від зменшення корисності за звітний рік.

29.5. Сума вигод від відновлення корисності за звітний рік.

29.6. Сума нарахованої за звітний рік амортизації.

29.7. Прибуток (збиток), визнаний при вибутті таких біологічних активів.

30. При застосуванні протягом звітного року справедливої вартості біологічних активів, які раніше оцінені згідно з пунктом 11 Положення (стандарту) 30 «Біологічні активи», наводиться така інформація:

30.1. Склад біологічних активів.

30.2. Обґрунтування достовірності визначення справедливої вартості.

30.3. Вплив зміни оцінки на фінансові результати.

31. Інформація про цільове фінансування, пов’язане з сільськогосподарською діяльністю, наводиться за такими показниками:

31.1. Призначення та сума цільового фінансування, визнаного доходом у звітному році.

31.2. Невиконані умови одержання цільового фінансування, непередбачені події, що вплинули на зменшення суми цільового фінансування, та сума зменшення у зв’язку з цим цільового фінансування у звітному році.

2. Особливості обліку в сільському господарстві

Земля у сільському господарстві є головним і незмінним засобом виробництва та має суттєві особливості збереження і використання в процесі сільськогосподарського виробництва з точки зору природних умов. Земля належить до основних засобів сільського господарства, на неї не нараховують знос та амортизацію, так як вона є природним чинником, але фінансують заходи щодо підвищення її родючості.

Особливості обліку визначаються сезонними умовами сільськогосподарського виробництва. Одержання продукції та процес праці не завжди збігається у часі: продукція рослинництва збирається у певну пору року, праця витрачається у продовж цілого року.

Провідними галузями сільськогосподарських підприємств є рослинництво, тваринництво та переробна промисловість. Суттєві особливості рослинництва впливають на організацію обліку витрат. Витрати здійснюють нерівномірно у продовж значного проміжку часу, наприклад року. Продукцію одержують по мірі дозрівання культур, як правило один раз на рік. Виникає потреба розмежування витрат поточного року та майбутніх років в окремих виробництвах витрати здійснюють одночасно для вирощування багатьох культур, окремі витрати, наприклад: насіння, добрива, є продуктами власного виробництва.

Собівартість зерна кормів і продукції інших культур встановлюють лише після збирання врожаю, зазвичай наприкінці року. Продукцію промислових підприємств здебільшого калькулюють щомісячно. Собівартість продукції тваринництва визначають по завершенні року. Собівартість використаних кормів власного виробництва можна визначити лише після збирання врожаю. Одержання продукції тваринництва та витрати на виробництво тривають упродовж року нерівномірно, тому накладні витрати можуть розподілятись на продукцію рослинництва і тваринництва лише після визначення повного обсягу, тобто наприкінці року.

Облік витрат виробництва в рослинництві побудовано таким чином, щоб мати змогу щомісячно узагальнювати витрати на окремі види робіт за культурними або однорідними їх групами, а по завершенні року обчислювати фактичну собівартість зібраної продукції. Така структура обліку дає можливість контролювати відповідність витрат обсягові робіт, якості й термінам їх використання й досягнення врожаю.

У тваринництві витрати узагальнюють за видами й обліковими групами тварин. Потім витрати відносять на відповідні види продукції, що калькулюється. Собівартість продукції цієї галузі залежить від обсягу витрат на утримання тварин та їх продуктивності. Продуктивність залежить від якості обслуговування тварин, дотримання раціону годівлі, якості та структури кормів, механізації робіт і низки інших чинників.

Особливість обліку в сільськогосподарських підприємствах зумовлена встановленим порядком оцінки продукції упродовж року. Продукцію оприбутковують і списують на витрати на протязі року за плановою собівартістю; коригують за фактичною собівартістю лише після складання звітних калькуляцій по завершенні року. Корми та насіння з врожаю поточного року також списують на витрати за плановою собівартістю із подальшим коригуванням за фактичною собівартістю.

Об’єднання в обліку основних видів предметів праці (насіння, кормів) із товарною частиною продукції під загальною назвою «Продукція сільськогосподарського виробництва», так як головним джерелом створення запасів насіння і кормів є власне виробництво продукції. У звітних балансах залишки продукції розподіляють за окремими статтями залежно від її призначення: корми, насіння, посадковий матеріал, товарна частина для реалізації.

Система документування – це ще одна особливість обліку, що передбачає, зокрема, облік продукції при її збиранні та відвантаженні у полі, а також контроль за її транспортуванням і в місцях зберігання.

Останню особливість зумовлює методика руху тварин та відтворення їх за видами й зоотехнічними групами. Спеціально обліковують витрати на вирощування та відгодівлю тварин, калькулюють приріст їх живої маси та собівартість поголів'я (в живій масі), що дає змогу контролювати ці процеси та виявляти фактичну вартість тварин, яких переводять в основні фонди, реалізовують або залишають на кінець року для відгодівлі та вирощування.

Так як у сільському господарстві виробничий цикл може тривати від кількох місяців до кількох років, собівартість продукції обчислюють раз на рік.

 

3. Облік молодняку тварин, птиці й тварин на відгодівлі

Тварини поділяються на три групи: робоча і продуктивна худоба (основне стадо); молодняк тварин на вирощуванні та відгодівлі; тварини на відгодівлі.

Облік робочої та продуктивної худоби здійснюють у складі основних засобів.

Особлива група господарських засобів, яка, переробляючи корми, дає продукцію – це молодняк тварин, птиця, тварини на відгодівлі. Від дорослого стада дрібних тварин (птиці, звірі, кролі) одержують приплід та іншу продукцію, а від молодняку тварин і тварин на відгодівлі – приріст живої маси, який є складовою масою цього поголів’я. Облік цих тварин здійснюють у складі обігових засобів.

Документальне оформлення руху сільськогосподарських тварин здійснюють на підставі їх класифікації, також воно залежить від джерел надходження тварин і методики їх утримання.

До складу молодняку тварин на вирощуванні та відгодівлі належать: поголів’я, вирощене у власному господарстві, та придбане.

Сільськогосподарські підприємства можуть отримувати молодняк тварин із різних джерел: приплід власного основного стада, закупівля у населення, надходження від інших підприємств тощо. Утримувати тварин сільськогосподарські підприємства можуть на власних фермах або передавати на вирощування чи відгодівлю іншим підприємствам і громадянам.

При отриманні приплоду (телят, поросят, ягнят, лошат тощо) складають акт оприбуткування приплоду тварин (додаток А) або нагромаджувальний акт приплоду звірів (норки, лисиці тощо) у двох примірниках. Дані актів також використовують при нарахуванні заробітної плати працівникам ферми. При закупівлі худоби у громадян (згідно з угодою) складають акт на закупівлю тварин у населення, який затверджує керівник підприємства. Один примірник акту передають особі, яка здає тварин. Тварин, придбаних в інших підприємствах, оприбутковують на підставі товарно-транспортних накладних і рахунків-фактур.

Продукцію вирощування молодняку тварин, птиці та тварин на відгодівлі становить приріст живої маси поголів’я, яке зважують, а також приріст, розрахований для поголів’я, яке не зважують (птицю, кролів, звірів). Результати зважування молодняку тварин і тварин на відгодівлі фіксують у відомості зважування тварин (додаток Б)

У всіх випадках переведення тварин із однієї вікової групи до іншої, при відлученні молодняку, а також при переведенні в основне стадо складають акт на переведення тварин з однієї групи до іншої (додаток В).

На кожен випадок забою, падежу або загибелі тварин від стихійного лиха складають акт на вибуття худоби і птиці (додаток Д).

Відповідальність за ведення обліку на фермі (у бригаді, цеху) покладається на її завідувача, зоотехніка, бригадира тощо. Ці посадовці також складають відповідні первинні документи й регістри про наявність і рух тварин.

Облік наявності та руху тварин здійснюють за місцями їх утримання, за матеріально відповідальними особами, видами та обліковими групами тварин.

Тварини підлягають обов’язковій нумерації інвентарними номерами (клеймо, тавро) із реєстрацією номерів у спеціальній книзі де вказують дату придбання чи народження, вік, стать, масу в кг, дату взяття на відгодівлю. У подальшому в цій книзі вказують живу масу тварин у момент зважування та у день зняття з відгодівлі.

Аналітичний облік молодняку тварин і тварин на відгодівлі ведуть у книзі обліку тварин і птиці (ф. №34 с.-г.) за кількістю голів, живою масою та фактичною собівартістю. Книгу ведуть на підставі наведених вище первинних документів щодо надходження, переведення та вибуття тварин. Рахунки в ній відкривають у тому самому порядку, що й в бухгалтерії підприємства. Відповідальні особи роблять записи у книзі щодня, реєструючи дані окремих документів, і визначають кількість тварин на початок наступного дня. Ці дані переносять у відомість витрат кормів, де на підставі затверджених раціонів встановлюють потребу в кормах на день. Наприкінці місяця підсумки книги обліку руху тварин і птиці використовують для заповнення звіту про рух тварин і птиці на фермі (ф. №102 с.-г.), де фіксують наявність тварин на початок і кінець звітного періоду, їх надходження і вибуття (кількість голів і жива маса). Звіт складає у двох примірниках відповідальна особа та у встановлений термін разом із первинними документами щодо надходження й вибуття худоби і птиці подає до бухгалтерії для перевірки та бухгалтерського обліку поголів’я.

У бухгалтерський облік молодняку тварин на вирощуванні та відгодівлі здійснюють на синтетичному рахунку 21 «Поточні біологічні активи», призначеному для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух: тварин, що перебувають на вирощувані та відгодівлі; птиці; кролів; звірів; сімей бджіл; а також худоби, вибракуваної з основного стада та реалізованої без взяття на відгодівлю; тварин, прийнятих від населення для реалізації. На рахунку 21 здійснюють облік молодняку всіх видів тварин від моменту одержання приплоду до переведення в основне стадо чи вибуття.

За дебетом рахунка 21 відображають надходження (придбання, приплід молодняку продуктивної та робочої худоби, вибракувану з основного стада худобу для подальшої відгодівлі або реалізації без відгодівлі) тварин на вирощуванні, що обліковуються за первинною вартістю; привіс живої маси молодняку тварин; за кредитом – вибуття тварин на вирощуванні внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.

Синтетичний та аналітичний облік молодняку тварин  і тварин на відгодівлі за кожним видом тварин і статевими групами у вартісному вираженні здійснюють у журналі-ордері № 9 с.-г. та оборотній відомості 9-а с.-г., записи в яких виконують на підставі звітів про рух тварин і птиці, а оцінку здійснюють в загальноприйнятому порядку. В журналі-ордері № 9 с.-г. фіксують дані про наявність та рух поголів’я за місяць і за зростаючим підсумком від початку року за аналітичними рахунками до рахунку 21 (додаток Ф) за напрямами надходження та причинами вибуття поголів’я (схема 2.1).

 

 

 

 

 

 

Журнал-ордер № 9 с.-г.  та відомість

Схема 2.1. Відображення в облікових регістрах руху тварин на вирощуванні та відгодівлі.

Операції зі списання наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю продукції вирощування і відгодівлі тварин відображають безпосередньо в журналі-ордері № 9 с.-г.

4. Облік витрат на формування основного стада й на закладання та вирощування багаторічних насаджень

Формування основного стада продуктивної та робочої худоби здійснюють, головним чином, за рахунок молодняку, вирощеного на сільськогосподарському підприємстві. При переведенні молодняку до основного стада складають акт на переведення тварин із однієї групи до іншої (додаток В).

Тварини, переведені до основного стада, оцінюють за плановою собівартістю їх живої маси або утримання на дату переведення. Наприкінці року, після визначення фактичної собівартості живої маси тварини, різницю між плановою та фактичною собівартістю переведеного до основного стада поголів’я відображають методом червоного сторно або додаткових записів на відповідних бухгалтерських рахунках.

Основне стадо продуктивної та робочої худоби поповнюють також шляхом закупівлі племінних тварин і худоби. В такому випадку виписують товарно-транспортні і податкові накладні, рахунки-фактури, племінні та ветеринарні свідоцтва. Худобу, що придбали у сторонньої організації, відносять до складу основних засобів за її первісною вартістю придбання.

Аналітичний облік продуктивної і робочої худоби ведуть на підставі звіту про рух тварин і птиці на фермі у журналі-ордері № 9 с.-г. Облік ведуть за видами худоби. Підсумкові дані аналітичного обліку наявності та руху продуктивної та робочої худоби за субрахунком 107 «Робоча і продуктивна худоба» переносять до журналу-ордеру № 13 с.-г.

До багаторічних насаджень належать: полезахисні лісові смуги, плодові сади, хмільники тощо. Аналітичний облік витрат за кожним з перелічених об’єктів здійснюють із зазначенням дати закладання насаджень та їх місцезнаходження. Аналітичний облік витрат ведуть у виробничому звіті за статтями, визначеними для рослинництва. Підставою для списання витрат є такі самі первинні документи, що і в рослинництві. Акт прийняття багаторічних насаджень і передавання їх в експлуатацію складають двічі: щорічно після завершення робіт із закладання та вирощування багаторічних насаджень, а також після досягнення молодими насадженнями експлуатаційного віку (товарного плодоношення садів тощо).

Синтетичний облік ведуть на субрахунку 108 «Багаторічні насадження».  

5. Облік витрат і виходу продукції сільськогосподарського виробництва

5.1. Об’єкти й загальна методика обліку витрат

Метою обліку витрат і визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документальне, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Витратами звітного періоду визнають або зменшення активів, або збільшення зобов’язань , що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнають витратами певного періоду водночас із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати із доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод упродовж кількох звітних періодів, то витрати визнають шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнають витратами звітного періоду: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередню (авансову) оплату запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками.

Витрати на виробництво продукції рослинництва, тваринництва та інших виробництв у сільському господарстві формують за об’єктами обліку, планування і визначення собівартості продукції (калькулювання), а також за центрами відповідальності (підрозділами підприємства тощо). За цими об’єктами витрат відкривають рахунки аналітичного обліку сільськогосподарського виробництва.

Першою групою об’єктів обліку витрат є культури (або групи культур): зернові культури, технічні культури, картопля та овочево-баштанні культури, кормові культури, кормові культури, плодово-ягідні культури та виноградники, квітництво (за видами), розсадники плодово-ягідних культур, плантації хмелю.

Другу групу об’єктів обліку витрат складають витрати на роботи під урожай майбутнього року: посіви озимих зернових культур, оранка на зяб, лущання стерні, внесення добрив тощо. Наприкінці року витрати цієї групи підсумовують і залишають нерозподіленими (незавершене виробництво). Наступного року суми незавершеного виробництва, що були на початок року, закривають методом розподілу витрат між культурами (групами культур). Окремі витрати цієї групи можуть стосуватися продукції кількох років (витрати за посівами багаторічних трав, витрати на вапнування ґрунтів тощо). Ці витрати розподіляють порівну між культурами, які вирощують на конкретних площах упродовж встановленого терміну.

До третьої групи об’єктів належать витрати, що підлягають розподілу між кількома культурами чи видами робіт: на зрошення та осушення земель, догляд за полезахисними лісовими смугами тощо. Наприкінці року ці витрати розподіляють між певними культурами пропорційно до зайнятих ними площ. Якщо облік витрат здійснюють взагалі по підприємству, тоді фактичні витрати розподіляють між окремими культурами пропорційно до кошторисних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами.

Четвертою групою об’єктів обліку витрат є центри відповідальності – структурні підрозділи сільськогосподарського підприємства. Якщо витрати обліковують загалом по конкретному господарському формуванню (виробничі кооперативи, орендні колективи тощо), фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами пропорційно до кошторисних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами, суми яких, за потреби, мають бути скориговані на індекс інфляції.

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об’єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані впродовж поточного року під урожай майбутнього року.

У тваринництві об’єктами обліку витрат можуть бути окремі види тварин (велика рогата худоба, тварини на відгодівлі, свинарство, вівчарство, птахівництво).

5.2. Класифікація витрат

За способами включення до собівартості продукції сільського господарства витрати поділяють на:

прямі – витрати, безпосередньо пов’язані з використанням сільськогосподарських робіт і враховані у виробничій собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

непрямі (загально виробничі) – витрати, пов’язані з управлінням, організацією та обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат і розподіляються між об’єктами витрат пропорційно базі розподілу, обраній сільськогосподарською організацією самостійно.

Прямі матеріальні витрати – витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включно з тими, що пов’язані із: підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносять на собівартість продукції від початку її виробництва); виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби та предмети праці, матеріали); проведенням ремонту (без поліпшення об’єкту), технічного обслуговування основних виробничих засобів, зокрема й узятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції та модернізації; забезпеченням працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об’єкт.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної та додаткової оплати, нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці та віднесені на конкретний об’єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукцію оцінюють у порядку, передбаченому законодавством.

Інші прямі витрати – платежі зі страхування майна підприємства та цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (виконанні робіт, послуг), безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя та здоров’я, передбачених законодавством; плата за оренду основних засобів, яку можна віднести до конкретного об’єкту; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів (без поліпшення об’єктів основних засобів), що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема їх амортизацію, витрати на освітлення, опалення, водопостачання, електропостачання тощо; податки і збори (обов’язкові платежі), які згідно з законодавством відносять на витрати виробництва; інші витрати, які можна безпосередньо віднести на витрати до конкретного об’єкта витрат.

Витрати, пов’язані з поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), не належать до виробничих витрат і собівартості продукції, їх відносять до збільшення первісної вартості цих об’єктів.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формують за центрами відповідальності, тобто підрозділами, що функціонують на засадах госпрозрахунку. Їх склад визначають з урахуванням виробничої та організаційної структури підприємства, порядку закріплення засобів виробництва тощо.

Залежно від характеру участі витрат в процесі виробництва витрати поділяють на основні і накладні.

Основні – пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), накладні – з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства.

Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокрема, на гіпсування та вапнування ґрунтів), обліковують як витрати майбутніх періодів і відносять на собівартість сільськогосподарської продукції однаковими частинами впродовж сівозміни.

Змінні витрати поділяють на пропорційні, величину яких визначає обсяг одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів’я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить від кількості продукції та поголів’я чи обсягу виконаних робіт.

Класифікацію витрат за економічними елементами здійснюють з метою визначення загальних обсягів використаних матеріальних, трудових та інших виробничих ресурсів, а також організації контролю за рівнем цих витрат загалом за сільськогосподарським підприємством.

У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва, промислового виробництва) групують за такими економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Класифікація витрат за статтями калькулювання здійснюють з метою планування та обліку виробничої собівартості сільськогосподарської продукції, організації синтетичного та аналітичного обліку витрат, визначення вартості продукції.

Витрати основної діяльності під час формування виробничої собівартості сільськогосподарських робіт можуть групуватись за такими статтями калькулювання:

1.                           Витрати на оплату праці;

2.                           Відрахування на соціальні заходи;

3.                           Насіння та посадковий матеріал;

4.                           Паливо та мастильні матеріали;

5.                           Добрива;

6.                           Засоби захисту рослин і тварин;

7.                           Корми;

8.                           Сировина і матеріали (без зворотних відходів);

9.                           Роботи та послуги;

10.                       Витрати на ремонт необоротних активів;

11.                       Інші витрати на утримання основних засобів;

12.                       Інші витрати;

13.                       Непродуктивні витрати (в обліку);

14.                       Загальновиробничі витрати.

У рослинництві облік доцільно вести за статтями, наведеними у п.п. 1-6 та 9-14, у тваринництві – за статтями 1, 2, 4, 6, 7, 9-14, у допоміжних виробництвах – за статтями – 1, 2, 4, 7-14, у підсобних (переробних, промислових) виробництвах – за статтями 1, 2, 4, 8-14.

Перелік статей калькулювання та їх склад сільськогосподарське підприємство може уточнювати самостійно.

5.3. Облік витрат за економічними елементами

До складу елемента «Матеріальні витрати» включають вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини і основних матеріалів; насіння; кормів; палива і мастильних матеріалів; придбаних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

Матеріальні ресурси та послуги, які належать до матеріальних витрат, оцінюють за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, вважають їх собівартість, до складу якої входять такі фактичні витрати: суми, сплачувані згідно з угодою постачальникові (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків у зв’язку із придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи та транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включно з витратами зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання з запланованою метою.

Транспортно-заготівельні витрати включають до собівартості придбаних запасів або окремою загальною сумою, або відображають на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Суму транспортно-заготівельних витрат, щомісячно розподіляють між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця та сумою витрачених запасів (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний період. Суму транспортно-заготівельних витрат, що належить до витрачених запасів, визначають як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості витрачених запасів, із відображенням її на тих самих рахунках обліку, в кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток  транспортно-заготівельних витрат визначають діленням суми залишків  транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і  транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на облікову вартість залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Первісною вартістю запасів (кормів, насіння), що виготовляються власними силами підприємства, визнають на протязі року планову (нормативну) собівартість їх виробництва, що наприкінці року доводиться до рівня фактичних витрат.

Первісною вартістю запасів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнають узгоджену засновниками (учасниками) підприємства їх справедливу вартість (сучасну собівартість придбання).

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнають їх справедливу вартість.

Первісна вартість одиниці запасів, придбаних внаслідок обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх реальну вартість, тоді первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різницю між балансовою та справедливою вартістю переданих запасів включають до складу витрат звітного періоду.

Первісною вартістю запасів, придбаних в обмін на непотрібні запас, визнають справедливу вартість отриманих запасів (вартість за звичайною ціною).

Вартістю запасів після дати балансу вважають найменшу з двох оцінок: первісну вартість або чисту вартість реалізації.

Не включають до первісної вартості запасів, а відносять до витрат того періоду, в якому вони були здійснені: понаднормативні втрати та нестачі запасів; відсотки за користування позиками; витрати на збут; адміністративні та інші аналогічні витрати, безпосередньо не пов’язані з придбанням та доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

До вартості матеріальних запасів включають також витрати підприємств на придбання тари, крім дерев’яної та картонної. У разі включення до ціни матеріальних запасів вартості тари, із загальної суми витрат на їх придбання, вираховують можливу вартість використання або реалізації тари без витрат на придбання матеріалів для її ремонту.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» належать: заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні витрати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» належать: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» належать: сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів згідно з чинним законодавством.

До складу елемента «Інші операційні витрати» належать: витрати операційної діяльності, що не ввійшли до складу елементів, наведених у попередніх елементах, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

5.4. Облік виробничих витрат за прямими статтями калькуляції

Сільськогосподарську продукцію, сировину, матеріали, паливо, напівфабрикати та інші матеріальні цінності відпускають у виробництво за масою, обсягом і кількістю у цілковитій відповідності з встановленими нормативами витрат та обсягом виробничої програми. При цьому застосовують лімітно-забірні карти, призначені для оформлення відпуску товарно-матеріальних цінностей, які систематично використовуються (додаток Е).

Відпуск у виробництво матеріальних ресурсів, за якими не встановлено норми витрат, зазвичай здійснюють на підставі накладних.

До статті «Витрати на оплату праці» входить основна та додаткова оплата праці працівників різних категорій, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва за прийнятою підприємством системою оплати праці, включно з усіма видами грошових і матеріальних доплат. Оплату праці відображають у сумарному вираженні, а витрати праці на виробництво – у людино-годинах.

Заробітну плату нараховують на підставі відпрацьованого часу або виходячи з обсягів виробленої продукції чи виконаних робіт з відповідними первинними документами.

Для обліку робочого часу та заробітку в рослинницьких підро­зділах використовують первинні документи:

- обліковий лист тракториста-машиніста – для  обліку по­льових, стаціонарних та інших робіт, які виконують трактори, комбайни й самохідні машини (крім транспортних робіт тракто­рів). Обліковий лист складають за 5, 10, 15 днів, а в період зби­рання врожаю — щоденно. У ньому вказують реквізити: прізви­ще, ім'я та по батькові тракториста-машиніста, його табельний номер, найменування, марку та інвентарний номер машини, но­мер поля, назву культури, склад агрегату, норму виробітку, роз­цінку, агротехнічні умови виконання робіт, номер бригади (лан­ки), для якої виконується робота. По завершенні робочого дня обліковець (бригадир) фіксує кількість та якість виконаної робо­ти, витрати палива і розмір заробітку за зміну. Агроном робить відмітку про якість виконаних робіт;

- обліковий лист праці та виконаних робіт (індивідуальний або бригадний) — використовують під час виконання робіт вруч­ну або за допомогою живої тяглової сили. У цьому документі вказують реквізити: назву робіт, відпрацьований час, обсяг вико­наної роботи, нараховану суму заробітної плати. За кожним ви­дом робіт вказують одиницю вимірювання, виробітку й розцінку;

- книжку бригадира з обліку праці та виконаних робіт (за­мість перелічених вище документів). У цьому документі вказу­ють реквізити з обліку виконаних робіт, відпрацьований час і на­раховану заробітну плату;

- наряд на відрядну роботу (бригадний або індивідуаль­ний) –використовують  у допоміжних ви­робництвах та сфері обслуговування при відрядній формі оплати праці. У наряді фіксу­ють дані про виконувану роботу, її розряд і обсяг, розцінку за одиницю роботи, суму нарахованої заробітної плати за кожну операцію та загалом за фактично виконаний обсяг робіт. Наряд засвідчує своїм підписом відповідальна особа. У бригадному наряді наводять дані для розрахунку суми заробітної плати кожному члену бригади: розряд робітників і відпрацьований час кожним із них;

- подорожній лист – використовують на транспортних ро­ботах, виконуваних вантажним автомобілем. У ньому вказують: характеристику автомобіля, завдання водію, видану й використа­ну кількість палива, фактичне виконання завдання, що підтвер­джується підписами відправника й одержувача вантажу.

На підставі первинних документів складають накопичувальні та групувальні відомості: Накопичувальну відомість обліку вико­ристання машинно-тракторного парку, накопичувальну відо­мість обліку вантажного автотранспорту, журнал обліку робіт і витрат, журнал обліку в майстерні.

У тваринництві для обліку праці використовують розрахунок нарахування оплати праці працівникам тваринництва, в якому для кожного працівника вказано відпрацьований час, обсяг одер­жаної продукції, розцінку і суму нарахованої заробітної плати.

На підставі первинних документів з оплати праці, накопичу­вальних відомостей, журналів обліку робіт і витрат, розрахунків нарахування оплати праці щомісяця складають зведену відомість нарахування і розподілу оплати праці та відрахувань на неї за об'єктами обліку витрат (ф. № 10.2.1 с.-г.). У цій відомості за об'єктами обліку, виробничими підрозділами та за підприємст­вом загалом відображають: кількість відпрацьованих людино-годин, суму нарахованої оплати праці, відрахування до резерву відпусток (якщо цей резерв створено). Проти кожної суми нара­хованої оплати праці зазначають кореспондуючий рахунок. Ця відомість є підставою для запису до виробничого звіту з рослин­ництва й тваринництва, а також журналу-ордеру № 10.2 с. г.

Для контролю за використанням фонду оплати праці й станом розрахунків по оплаті праці із працівниками укладають зведену відомість за розрахунками з робітниками і службовцями. Цю ві­домість складають на підставі показників розрахунково-платіж­них відомостей за звітний місяць або книги розрахунків із заробіт­ної плати (схема 4.1.).

 

 

 

                                                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 4.1. Відображення в облікових регістрах розрахунків з оплати праці.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» належать обов'язкові відрахування на соціальні заходи відповідно до чин­ного законодавства (до Пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, страхування на випадок безробіття), які розрахову­ють на підставі прямих витрат на оплату праці, віднесених на відповідні об'єкти обліку виробництва. Облік цих відрахувань ведуть у зведеній відомості нарахування й розподілу оплати пра­ці та відрахувань на неї за об'єктами обліку або безпосередньо у виробничому звіті.

До статті «Насіння та посадковий матеріал» включають вар­тість насіння та посадкового матеріалу власного виробництва та придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур і насаджень, крім молодих бага­торічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження й транспорту­вання його до місця посіву не включають у вартість насіння, а відносять на виробництво певної сільськогосподарської культу­ри (групи культур) за відповідними статтями витрат.

Вартість насіння визначають так: придбаного – за первинною вартістю придбання, включно із транспортно-заготівельними ви­тратами; насіння виробництва минулого року – за фактичною собівартістю; насіння виробництва поточного року – за плано­вою собівартістю, яка наприкінці року скоригована до рівня фак­тичної собівартості. До собівартості насіння (посадкового матеріа­лу) включають витрати на доведення його до посівного стану (очищення, калібрування тощо). На цю статтю не відносять ви­трати на підготовку насіння до сівби (протруювання, сортування тощо), навантаження й транспортування до місця сівби, їх вклю­чають до відповідних статей витрат (оплати праці, робіт і послуг тощо) з виробництва певної сільськогосподарської культури (гру­пи культур).

Облік сортового насіння, призначеного для сівби, а також де­фіцитних і перспективних сортів здійснюють окремо за кожним сортом, а в межах сорту – за репродукціями, категоріями сорто­вої чистоти та класами посівного стандарту.

Насіння й посадковий матеріал відпускають у межах встанов­лених лімітів за лімітно-забірними картами, накладними внутрішньогосподарського призначення та іншими документами. Під­ставою для списання насіння з підзвіту на сівбу є акт на списан­ня насіння й посадкового матеріалу, який складає агроном по за­вершенні сівби (садіння). Затверджений керівником підприємства акт передають до бухгалтерії разом з іншими документами.

У статті «Паливо і мастильні матеріали» відображають комплексну ціну палива, яку становлять його вартість на вико­нання технологічних операцій та вартість мастил.

Паливо та мастильні матеріали для заправки автомобілів і трак­торів відпускають відповідно до відомості заправки, яку випи­сують щомісяця у підзвіт на кожного водія.

До статті «Добрива» включають витрати на внесені у ґрунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива, їх оці­нюють так само, як насіння власного виробництва та придбані.

Витрати на підготовку добрив, навантаження їх у транспортні засоби й розкидальники, вивезення в поле та внесення у ґрунт списують на конкретну сільськогосподарську культуру або групу культур за відповідними статтями витрат. У статтю «Добрива» їх не включають.

Використання добрив оформлюють актом про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, пестицидів і гер­біцидів, який складає агроном по завершенні робіт. Наприкінці місяця цей акт передають до бухгалтерії разом із документами на одержання добрив зі складу й доставки їх у поле (лімітно-забір­ними картами, накладними тощо). Згідно з даними акту, вартість добрив списують на відповідні культури.

До статті «Засоби захисту рослин і тварин» включають вар­тість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використовують для боротьби із бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогоспо­дарських рослин, а також біопрепаратів і дезинфікувальних засо­бів, які застосовують у тваринництві.

Витрати, пов'язані з обробітком посівів сільськогосподарсь­ких культур та багаторічних насаджень названими засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносять на відповідні культури або групи культур чи на багаторічні насадження за пев­ними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо).

Документальне оформлення списання засобів захисту рослин на культури або групи культур та порядок включення до реєстру зведеного обліку такі самі, як стосовно добрив.

У статті «Корми» відображають вартість кормів власного ви­робництва та придбаних, витрати на внутрішньогосподарське пе­реміщення їх із поля на постійне місце зберігання. На цю статтю відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види й групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів. Частину витрат на утримання кормоцехів відносять на вартість кормів, переданих на склад для зберігання.

Витрати з транспортування кормів із місць постійного збері­гання до кормоцехів або безпосередньо на ферму відносять на відповідні статті витрат (паливо і мастильні матеріа­ли, оплата праці тощо).

У допоміжних виробництвах на цю статтю списують корми, використані на годівлю дорослої робочої худоби.

Для кожної відгодівельної групи тварин встановлюють денні норми використання кормів і раціони годівлі. Відпуск кормів зі складу відгодівельного пункту здійснюють згідно із встановленими раціонами й оформлюють забірною відомістю у двох примірниках. Перший примірник залишається у завідувача складу, другий передають особі, яка здійснює відгодівлю. Витра­чання кормів для годівлі тварин оформляють кормовою відомістю.

Облік кормів на складі ведуть за назвами й ґатунками лише в натуральних показниках. Кожного місяця матеріально відпові­дальна особа складає звіт про рух кормів у двох примір­никах. Перший примірник звіту разом із первинними документа­ми передають до бухгалтерії, другий із позначкою та підписом бухгалтера залишається у матеріально відповідальної особи.

Аналітичний облік кормів у бухгалтерії здійснюють на підста­ві первинних документів і накопичувальних реєстрів у спеціаль­ній книзі, де зазначено матеріально відповідальні особи, най­менування й сорти кормів у натуральних і грошових показниках.

До статті «Сировина та матеріали» включають вартість си­ровини й матеріалів, які є необхідними компонентами або станов­лять основу виготовленої продукції.

У допоміжних виробництвах до цієї статті включають вартість матеріалів, палива, запасних частин, використаних для виробни­чих потреб.

Вартість використаних сировини й матеріалів зменшують на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо вихідні матеріали цілком або частково втратили первинні споживчі якості (хімічні або фізичні властиво­сті, зокрема повновимірність, конфігурацію тощо) і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням, від­ходи, які не використовуються, не оцінюють.

Зворотні відходи — це залишки сировини та інших матеріаль­них ресурсів, які, відповідно до встановленої технології, передають до інших цехів і підрозділів як повноцінний матеріал для вироб­ництва інших видів продукції (виконання робіт, надання послуг).

Ціни на зворотні відходи встановлює підприємство:

1)     на рівні договірної ціни того матеріалу, замість якого їх
використовують (за вирахуванням додаткових витрат, пов'язаних із
підготовкою їх до використання), чи залежно від коефіцієнта
використання матеріалу;

2)     за договорами (на момент здійснення­ операцій) цінами на  відходи, за вирахуванням витрат на їх збирання й
обробку, якщо вони призначені для переробки всередині підпри­ємства або передані стороннім організаціям (договір­ні ціни приймають на момент здійснення операції у поточному місяці);

3)     за повною ціною вхідної сировини чи матеріалу, якщо від­ходи реалізують для використання як повноцінний (повновимірний) матеріал;

4)     зворотні відходи оцінюють за зниженою ціною вхідних ма­теріалів (напівфабрикатів), якщо відходи можуть бути викорис­тані в основному (промисловому) виробництві, але з підвищен­ням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового й господарського призна­чення) або реалізовані стороннім підприємствам та організаціям.

Оприбуткування матеріальних цінностей в разі надходження їх від сторонніх організацій здійснюють на підставі товарно-транспортних накладних, або штампуванням із відповідними ре­квізитами документів постачальника. При встановленні невідпо­відності одержаних матеріалів за кількістю або якістю докумен­там постачальника складають комерційний акт у двох примір­никах. Один примірник акту використовують під час висування претензій транспортній організації або постачальникові.

У статті «Роботи та послуги» відображають витрати на робо­ти та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включно із платою за воду для зрошення та інші послуги, надані водогосподарськими орга­нізаціями (крім робіт та послуг, витрати на які включають до ін­ших статей).

До складу цієї статті включають вартість послуг власного й залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів із центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани, місця за­правлення тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин під час їх роботи в полі, вивезення сільськогосподарської продукції з поля до місць зберігання й використання). Витрати відносять на окремі об'єкти обліку, виходячи з обсягів робіт, пов'язаних із перевезенням вантажів (у тонно-кілометрах, умов­них еталонних гектарах тощо).

Вартість послуг електро-, тепло-, водо- та газопостачання ви­значають із урахуванням вартості відповідно електричної, тепло­вої енергії, води, газу, одержаних зі сторони та вироблених у вла­сному підприємстві.

Суму плати за воду для зрошення визначають на підставі та­рифів, затверджених у встановленому порядку та обсягів водопо­стачання для поливу певних сільськогосподарських культур та угідь, а також для інших виробничих потреб.

У вартість послуг з агрохімічного обслуговування та внесення добрив, що надані сторонніми підприємствами й організаціями, не включають вартість отрутохімікатів та добрив.

До цієї статті включають також витрати холодильних устано­вок і камер на замороження, охолодження та зберігання продук­ції. Витрати, пов'язані зі зберіганням у них м'яса, овочів, плодів та інших продуктів, призначених для переробки, відносять на вар­тість відповідних видів сировини, використаних у виробництві.

Витрати на експлуатацію вантажного автомобільного транс­порту, послуги живої тяглової сили групують у відповідних нагромаджувальних відомостях, записи в яких роблять на підставі відповідних дорожніх листів, товарно-транспортних накладних, облікових листів праці й виконаних робіт тощо, їх щомісяця від­носять на споживачів цих послуг, виходячи з обсягу робіт у тон­но-кілометрах, коне-днях за фактичною собівартістю.

Вартість транспортних робіт, виконаних тракторами, відно­сять на відповідні об'єкти обліку з урахуванням обсягу переве­зень і планової собівартості 1 ст. га робіт та коригування її на­прикінці року до рівня фактичних витрат. На цю статтю щоміся­ця відносять послуги газо-, тепло-, електро- й водопостачання, ви­ходячи з обсягів використання робіт та фактичної собівартості 1 м газу, пари й води, 1 кВт/год електроенергії. Крім того, у цій статті відображають вартість робіт та послуг, виконаних різними сторон­німи підприємствами й організаціями, зокрема зерно- та буряко­збиральними загонами, машинотехнологічними станціями тощо.

Роботи та послуги допоміжних виробництв списують на від­повідні об'єкти обліку, виходячи з виконаного обсягу робіт і фак­тичної собівартості, яку визначають щомісяця (крім транспорт­них робіт тракторів і живої тяглової сили).

До статті «Витрати на ремонт необоротних активів» вклю­чаються:

1)     суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних
операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та
інших матеріалів, витрачених на ремонт основних засобів, включ­но із вартістю паливних та мастильних матеріалів, використаних
на ремонт та обкатку машин після ремонту;

2)     вартість послуг сторонніх організацій та власних майсте­рень з технічного обслуговування, поточного і капітального ре­монту (без поліпшення об'єктів) тракторів, сільськогосподарсь­ких машин та обладнання;

3)     витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також
витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і
сільськогосподарських машин (вартість плівки, використаної для
ремонту теплиць і парників, а також гуми включають у витрати
на поточний ремонт без вартості зношеної плівки чи гуми за ці­нами їх можливої реалізації чи використання.

Прямі витрати на ремонт кожного складного об'єкта (тракто­ра, машини та обладнання) групують у журналі обліку витрат ремонтної майстерні на аналітичних рахунках, відкритих за ви­дами ремонтів (робіт), де роблять записи на підставі відомостей дефектів машин, лімітно-забірних карток, накладних, нарядів тощо. Витрати на ремонт інших сільськогосподарських машин та роботи, пов'язані з виготовленням виробів та інвентарю, обліко­вують за видами (групами) робіт.

У журналі обліку витрат ремонтної майстерні можуть обліковуватися й витрати з ремонту та технічного обслуговування, проведених безпосередньо у бригадах.

На окремому аналітичному рахунку в розрізі статей обліко­вують цехові витрати ремонтної майстерні.

Собівартість завершених робіт майстерні складається з пря­мих витрат на виконання робіт та суми цехових витрат у встанов­леному відсотку.

До статті «Інші витрати на утримання необоротних акти­вів» включають суми, використані безпосередньо в конкретному виробництві.

До них належать:

1) витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необорот­ні активи (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогоспо­дарської продукції тощо), механіків, сторожів, місць зберігання техніки тощо;

2)    вартість паливних та мастильних матеріалів на переїзд тракторів і самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

3)     амортизаційні відрахування, які прямо не відносять на певні
об'єкти обліку витрат (сільськогосподарські культури або види
тварин).

Витрати на утримання основних засобів, включно з орендною платою, обліковують на 91 рахунку «Загальновиробничі витрати» і відносять на собівартість продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва таким чином:

1)    тракторів – пропорційно обсягу виконаних ними механізованих тракторних та будівельних робіт (в умовних еталонних гек­тарах);

2)    ґрунтообробних машин – пропорційно обробленим пло­щам, зайнятим певними культурами;

3)     сівалок – пропорційно площі посіву культур;

4)     технічних засобів для збирання врожаю – прямо або пропорційно зібраній площі певних культур;

5)    тваринницького приміщення при розміщенні у ньому кіль­кох видів худоби – пропорційно до зайнятої ними площі;

6) машин для внесення у ґрунт добрив – пропорційно фізич­ній масі внесених добрив;

7) меліоративних споруд – пропорційно меліорованим площам;

8) приміщень для зберігання продукції – пропорційно кіль­кості й тривалості зберігання продукції упродовж звітного періоду.

За статтею «Інші витрати на утримання необоротних активів» обліковують витрати на утримання меліоративних споруд під­приємства, їх вартість відносять на сільськогосподарські культу­ри, які вирощують на зрошуваних та окремо осушених землях. Витрати на зрошення, якщо вони не можуть бути безпосередньо віднесені на певні культури, розподіляють між ними, а також па­совищами й сіножатями пропорційно площі поливних земель.

Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами вклю­чають без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів (за цінами їх можливої реалізації чи використання). Ці витрати від­носять на багаторічні насадження та посіяні культури пропорцій­но площам, до яких лісові смуги прилягають.

Витрати на утримання тваринницького приміщення, де розміще­но кілька видів худоби, розподіляють пропорційно зайнятій площі.

До складу цієї статті входить різниця між первинною вартістю та виручкою від вибракуваних тварин основного стада із по­дальшим віднесенням цієї суми на витрати виробництва відпові­дної продукції (молоко, приплід, вовна тощо).

Витрати на утримання допоміжних та підсобних (промисло­вих) виробництв відносять на кожне із виробництв безпосередньо або розподіляють між окремими об'єктами обліку витрат пропор­ційно зайнятій площі, обсягу виконаних робіт чи сумі витрат на оплату праці працівників, які виконують виробничі операції.

У статті «Інші витрати» відображають витрати, безпосеред­ньо пов'язані із виробництвом певної продукції й не включені до жодної із перелічених статей, а саме:

1)    вартість спецодягу та спецвзуття, що видають працівникам,
котрі доглядають худобу, птицю тощо (за винятком вартості
спецодягу, що видають ветпрацівникам і сторожам), а також ін­ших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

2)    вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);

3)    витрати на штучне осіменіння тварин;

4)     витрати на будівництво й утримання літніх таборів, загонів,
навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин. Ці
витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на со­бівартість відносять рівними частинами впродовж терміну вико­ристання зазначених споруд, який встановлює комісія з прийнят­тя відповідного об'єкта в експлуатацію;

5)    платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для
життя і здоров'я, у випадках, передбачених законодавством;

6) інші витрати, що включають у собівартість продукції (робіт, послуг) і не відносять до цієї та інших статей витрат. Ці витрати, як правило, безпосередньо відносять на відповідні сільськогос­подарські культури (групи культур), види тварин і продукцію підсобних промислових та інших виробництв.

Облік цих витрат здебільшого здійснюють на підставі рахун­ків відповідних організацій, установ і підприємств та звітів про рух матеріальних цінностей. Систематизацію даних здійснюють переважно у різних відомостях, звідки їх переносять у виробни­чий звіт.

До складу статті «Непродуктивні витрати» в обліку вклю­чають втрати від падежу молодняку й дорослої худоби на відго­дівлі, птиці, звірів, кролів, а також бджолиних сімей, за винятком втрат, завданих стихійним лихом, сум, що підлягають відшкоду­ванню винними особами, та вартості одержаної сировини (шкур, технічного м'яса тощо) за цінами можливої реалізації.

На цю статтю відносять брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не мо­жуть бути використані за своїм прямим призначенням або мо­жуть бути використані лише після виправлення.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній, виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам, та зовнішній, виявлений у споживачів у процесі збирання, монтажу чи експлуатації виробу.

До собівартості внутрішнього остаточного браку включають фактичні витрати за всіма статтями витрат.

До вартості остаточного браку додають витрати на його виправлення і з цієї суми вираховують вартість забракованої проду­кції за ціною можливого використання і суми відшкодування, фактично утримані з осіб, з вини яких стався брак, та суми, які за рішенням суду мають відшкодувати постачальники за постачання недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Втрати від браку відносять на собівартість продукції, під час вироблення якої його припустилися.

Наведені у цьому розділі первинні й накопичувальні докумен­ти з обліку витрат наприкінці місяця використовують при скла­данні журналу обліку робіт і витрат, звіту про рух матеріальних цінностей, виробничого звіту з рослинництва та виробничого звіту з тваринництва.

5.5. Облік загально виробничих витрат

У статті «Загальновиробничі витрати» відображають бригадні, фермерські, цехові й загально виробничі витрати.

До бригадних, фермерських, цехових та загальновиробничих витрат належать витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування й витрати на утримання та ремонт необоротних активів загального призна­чення; витрати на заходи з охорони праці й техніки безпеки; ви­трати на перевезення працівників до місця безпосередньої робо­ти; на утримання польових станів; інші витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів і галузей.

Бригадні, фермерські, цехові й загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподі­ляють між об'єктами планування та обліку пропорційно загаль­ній сумі витрат, за винятком вартості насіння, кормів, сировини, матеріалів та напівфабрикатів, які відносять на собівартість лише тієї продукції, що виробляється у даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі.

До складу загальновиробничих витрат (у сільськогосподарсь­ких підприємствах їх не розподіляють на постійні й змінні) включають:

1)     витрати на управління виробництвом (оплата праці, відра­хування на соціальні заходи й медичне страхування, витрати на
оплату службових відряджень апарату управління та фахівців га­лузей (цехів), дільниць, підрозділів тощо);

2)     амортизацію необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, бригадного) призначення;

3)     витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування,
операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів
загальновиробничого призначення;

4)     витрати на вдосконалення технології та організації виробни­цтва (оплата праці, включно із відрахуваннями на соціальні захо­ди, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організа­ції виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, тривалості, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; оплата послуг сторонніх організацій тощо);

5)  витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого
призначення;

6)  витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо);

7)  витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля;

8)  інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо);

9)  плата за оренду землі та майна виробничого призначення.
   До складу загальновиробничих витрат входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямів діяльності господарства, зо­крема витрати на утримання основних засобів (включно з оренд­ною платою), які обслуговують виробничі процеси в різних на­прямах діяльності господарства; витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів (крім складів для зберігання продукції та витрат на реалізацію); витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов'язані з утриманням й експлуатацією засобів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів тощо); витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів; оплата послуг сторонніх організацій щодо приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів та очи­щення стічних вод; інші види поточних витрат на охорону довкілля витрати, пов'язані з видобуванням і використанням при­родної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на геологічну розвідку й пошуки корисних копалин, на рекультива­цію земель; плата за воду, що забирають із водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за викорис­тання інших природних ресурсів; за викиди і скиди забруднюваль­них речовин у довкілля; розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу у межах лімітів.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат здійснюють за видами діяльності (рослинництво, тваринництво, допоміжні ви­робництва, підсобні (промислові) виробництва) підрозділів під­приємства, встановленою номенклатурою статей витрат. Загальновиробничі витрати розподіляють між видами діяльності й об'єк­тами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основ­них матеріалів, кормів, насіння, сировини) або іншої бази розподілу.

Синтетичний облік здійснюють на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», до якого відкривають такі  субрахунки:

911 «Загальновиробничі витрати рослинництва», 912 «Загальновиробничі витрати тваринництва», 913 «Загальновиробничі ви­трати допоміжних виробництв», 914 «Загальновиробничі витрати підсобних (промислових) виробництв».

5.6. Облік витрат, які не включають до собівартості продукції

До адміністративних витрат належать витрати на управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні ви­трати, витрати на проведення річних зборів, представницькі ви­трати тощо); витрати на службові відрядження й утримання апа­рату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу; витрати на утримання основних засобів і необоротних активів адміністративного призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона тощо); винагороди за про­фесійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); витрати на розв'язання судових спорів; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім подат­ків, зборів та обов'язкових платежів, які включають до виробни­чої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати адміністративного призначення.

Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах; витрати на ремонт тари для зберігання продукції; оплата праці та комі­сійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу й дослід­ження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (оперативна оренда, страхуван­ня, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут не відносять витрати, які, згідно з договором постачання, виконує постачальник за окрему плату (вартість тари, відпускна ціна доставки цінностей до спожива­ча тощо).

До інших витрат операційної діяльності належать: витрати на дослідження й розробки; собівартість реалізованої іноземної ва­люти; собівартість реалізованих виробничих запасів; сума безна­дійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці; втрати від знецінення запасів; брак та втрати від псування цінностей; ви­знані штрафи, пені та неустойки; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Синтетичний облік операційних витрат, які не відносять на собівартість сільськогосподарських робіт, здійснюють відповідно на рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші операційні витрати». Наприкінці звітного періоду ці ви­трати відносять на фінансові результати діяльності і роблять такий запис:

Дебет рахунка 791                                        Кредит рахунків 92, 93, 94

До фінансових витрат відносять витрати на відсотки (за ко­ристування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асо­ційовані, дочірні або спільні підприємства, що обліковуються ме­тодом участі у капіталі.

До складу інших витрат включають витрати, що виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але безпо­середньо не пов'язані із виробництвом чи реалізацією продук­ції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівар­тість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій); собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів); собівар­тість реалізованих майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінан­сових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати звичайної діяльності.

Витрати неопераційної діяльності (фінансової, інвестиційної, від надзвичайних подій) також не відносять на собівартість сільськогосподарських робіт, їх обліковують відповідно на рахунках 95 «Фінансові витрати», 96 «Втрати від участі у капіталі», 97 «Інші витрати», 99 «Надзвичайні витрати», наприкінці звітно­го періоду відносять на фінансові результати діяльності і роблять запис:

Дебет рахунка 79                  Кредит рахунків 95, 96, 97, 99.

5.7. Синтетичний та аналітичний облік витрат сільськогосподарського виробництва

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві має за­безпечувати оперативне, достовірне й повне надходження інфор­мації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних і грошових ви­трат на виробництво продукції за підприємством загалом та за окремими його структурними підрозділами (бригадами, цехами, фермами тощо).

Облік витрат і виходу продукції здійснюють у розрізі окремих об'єктів (виробництв, видів або груп культур чи тварин, продук­ції переробної промисловості).

Синтетичний облік витрат і вихід продукції сільськогосподар­ського виробництва здійснюють на активному, калькуляційному рахунку 23 «Виробництво», до якого ведуть субрахунки: 231 «Рослин­ництво», 232 «Тваринництво», 233 «Допоміжні виробництва», 234 «Під­собні (промислові) виробництва» тощо.

За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, тру­дові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом – суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік на рахунку 23 здійснюють за встановлени­ми об'єктами обліку витрат, зокрема видами виробництв, за стат­тями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можуть здій­снювати за підрозділами підприємства й центрами витрат і від­повідальності.

Оплату праці нараховують виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу продукції або відпрацьованого часу на підставі відповід­них первинних документів, і відносять на відповідні об'єкти витрат.

Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносять на витрати за їхньою первинною вартістю; про­дукцію власного виробництва поточного року – за плановою со­бівартістю з коригуванням її наприкінці року до рівня фактичних витрат; придбані – за первинною вартістю з урахуванням таких методів її уточнення: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості пер­ших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, за­стосовують лише один із наведених методів.

Аналітичний облік матеріальних цінностей у бухгалтерії підприємства здійснюють у оборотно-сальдових відомостях на підставі пере­вірених і протаксованих звітів про рух матеріальних цінностей.

Синтетичний облік готової продукції здійснюють на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Цей рахунок призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції. Продукцію сільськогос­подарського виробництва поточного року облікують за плановою собівартістю, яку наприкінці звітного періоду доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собі­вартості продукції, наприклад фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різницю між фактичною та плановою собівартістю гото­вої продукції, яку виявляють наприкінці року, відносять пропор­ційно на рахунок продукції й на інші рахунки, на які ця продук­ція була списана впродовж року.

На рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких і промислових підрозділів підприємства, призначену для продажу на сторону та для іншого не­виробничого споживання; продукцію, призначену для споживання у тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, вирощену для годівлі худоби, а також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій; насіння й посадковий матеріал, включно із саджанцями, призначеними для закладання та ремонту власних насаджень.

Рослинництво дає різноманітну продукцію, яка впродовж року надходить нерівномірно. Вихід її відображають у таких первин­них документах: зерна колосових і зернобобових культур, соняш­нику та інших олійних культур, насіння однорічних і багаторіч­них трав від комбайнів на токи, в комори та інші місця зберіган­ня — у талонах, путівках, реєстрі відправки зерна та іншої про­дукції з поля, реєстрі приймання зерна та іншої продукції, реєстрі переведення качанів кукурудзи повної стиглості у зерно; технічних культур, картоплі, овочів, плодів, ягід, кормових коренеплодів, баштанних, горіхоплідних, субтропічних і цитрусових культур – у щоденнику надходження сільськогосподарської про­дукції та щоденнику надходження продукції садівництва; грубих та соковитих кормів — в акті приймання грубих і соковитих кормів, акті на оприбуткування пасовищних кормів. Водій (трак­торист) на підставі других примірників путівок, талонів чи реєстрів, одержаних від вагаря, щодня записує кількість перевезеного зерна в подорожній лист вантажного автомобіля (подорожній лист тракториста). Комбайнер на підставі путівок, реєстрів або талонів, які він має, щоденно здійснює записи в обліковому листі тракториста-машиніста, де фіксує намолот зерна та зібрану пло­щу. Сортування й сушіння зерна оформляють актом на сорту­вання й сушіння продукції рослинництва, в якому зазначають кількість відпущеного зерна й одержані від сортування й сушіння продукти. Для відображення в обліку сортових якостей продукції разом із документами на оприбуткування одержаного зерна, бульб, плодів тощо складають сортове свідоцтво.

Результати перероблення кожної партії продукції оформляють звітом про переробку продукції, де зазначають кількість основ­них і допоміжних матеріалів, використаних при переробленні, вихід готової продукції. Одержану від перероблення продукцію рослинництва (борошно, консерви тощо) оприбутковують.

На підставі первинних документів матеріально відповідальна особа складає звіт про рух матеріальних цінностей, який щодня разом із первинними документами передають до бухгалтерії.

Дані первинних документів про кількість одержаного врожаю в розрізі культур, сортів і виробничих підрозділів узагальнюють у зведених документах. Вони слугують підставою для складання виробничого звіту з рослинництва.

Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва здійснюють у виробничих звітах, їх складає кожен структурний підроз­діл щомісяця на підставі даних первинних і накопичувальних доку­ментів. Дані у виробничих звітах групують у такому розрізі, який потім дає змогу зробити записи за аналітичними рахунками відповід­них синтетичних рахунків. При цьому витрати систематизують за рахунками й статтями витрат. У разі, коли витрати списують на від­повідний синтетичний рахунок чи оприбутковану продукцію за кількома звітами, необхідно складати зведений виробничий звіт.

Для ведення аналітичного обліку витрат і виходу продукції упродовж року можна використовувати книгу обліку витрат ви­робництва. У ній записують підсумкові дані про витрати місяч­них виробничих звітів. Книгу можна не вести за умови, якщо у виробничому звіті нагромаджуються дані щодо витрат і одержа­ної продукції від початку року.

У виробничому звіті та книзі обліку витрат виробництва гру­пують витрати рослинництва за об'єктами обліку (культурами, групами культур, видами робіт) у розрізі встановленої номенкла­тури статей витрат.

Для обліку виходу продукції тваринництва застосовують такі первинні документи: журнал обліку надоїв молока, відомість руху молока; щоденник надходження і відправки вовни на заго­тівельні пункти; щоденник надходження сільськогосподарської продукції; акт настригу та приймання вовни (для спеціалізова­них підприємств); акт на оприбуткування приплоду тварин; нагромаджувальний акт на оприбуткування приплоду звірів; акт про хід окоту; відомість зважування тварин, їх складають на тва­ринницьких фермах у момент одержання продукції або в термі­ни, передбачені графіком документообігу. Надходження інших видів продукції тваринництва (мед, риба тощо) оформляють на­кладними або відображають у щоденниках надходження сільсь­когосподарської продукції, їх оформляють члени комісії, створе­ної для приймання цих видів продукції. Операції із забою худоби й птиці відображають в акті на вибуття тварин. Під час оприбут­кування продукції, одержаної від населення для реалізації, скла­дають приймально-розрахункову відомість у двох примірниках.

Облік витрат і виходу продукції тваринництва ведуть на рахун­ку 23 «Виробництво», субрахунок 232 «Тваринництво». За дебетом рахунка записують витрати на утримання й догляд за худобою і птицею, за кредитом – вихід продукції за плановою собівартістю. Залишок на субрахунку впродовж року не виводять, замість нього відо­бражають дебетовий і кредитовий обороти наростаючим підсум­ком. Наприкінці року залишок відбиватиме витрати незаверше­ного виробництва.

Аналітичний облік витрат та виходу продукції тваринництва здійснюють у виробничому звіті з тваринництва, який заповнюють у виробничих підрозділах згідно з наведеними первинними й накопичувальними документами, і передають до бухгалтерії наприкінці місяця разом із первинними документами. Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі враховують витрати, згруповані за статтями витрат за кожним об'єктом обліку; в другому – одержану продукцію (молоко, приплід, приріст живої маси, вовна тощо) за мі­сяць та від початку року; у третьому розділі суми, враховані у дру­гому розділі, групують за кореспондуючими рахунками.

Для обліку витрат у тваринництві можна використовувати книги обліку витрат, правильність ведення обліку в яких переві­ряють за допомогою оборотної відомості.

Для обліку витрат виробництва використовують журнали-ордери №10/1 с.-г., №10/2 с.-г. і №10/3 с.-г.

У журналі-ордері 10.1 с.-г. узагальнюють за місяць у розрізі синтетичних рахунків і субрахунків дані про наявність і рух ма­теріальних цінностей у грошовому вираженні за місцями збері­гання та матеріально-відповідальними особами.

Журнал-ордер № 10/2 с. г. використовують для обліку нарахо­ваної оплати праці й пов'язаних із нею сум відрахувань на соціаль­ні заходи, резервів наступних періодів (схема 4.1.), а також амор­тизаційних відрахувань, браку й втрат від псування цінностей.

Виробничі звіти складають з метою обліку основних і допо­міжних виробництв, витрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання, обліку капітальних інвестицій, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут. Підсумки виробничих звітів із деталізацією сум за синтетичними рахунка­ми і субрахунками переносять до журналу-ордеру № 10/3 с.-г., в якому здійснюють зведений облік витрат і виходу продукції сільського господарства. У журналі-ордері №10/3 с.-г. відображають кредитові обороти з виходу продукції, робіт і послуг (списання для відповідних споживачів) із кредиту рахунків 23 «Виробницт­во» (за видами виробництв), 24 «Брак у виробництві», 39 «Витра­ти майбутніх періодів», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Ад­міністративні витрати», 93 «Витрати на збут», (схема 4.2.).

Схема 4.2. Схема запису в регістрах по обліку виробництва.

У таблиці 4.1 наведено кореспонденцію рахунків з обліку ви­трат і виходу продукції сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 4.1

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ З ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

№	Зміст операції	Дебет	Кредит
	Рослинництво
1	Списані на виробництво продукції матеріальні ви­трати	231	20,22
2	Віднесено  витрати  бджільництва  із  запилення культур, вартість вивезеного в поле гною	231	232
3	Віднесена на витрати вартість послуг допоміжних виробництв	231	233
4	Віднесені на виробництво витрати на оплату праці працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва	231	66
5	Нараховані відрахування на соціальні заходи	231	65
6	Віднесені на витрати рослинництва загально-виробничі витрати	231	911
7	Оприбутковано з виробництва насіння, корми	208	231
8	Оприбутковано з виробництва готову продукцію (за плановою собівартістю)	271	231
9	Списана  вартість  зеленого  корму,  згодованого продуктивним тваринам і робочій худобі на випасі	232	231
10	Списані наприкінці року калькуляційні різниці на продукцію рослинництва (різниця між фактичною та плановою собівартістю продукції)	208 232 271	231
Продовження таблиці 4.1
	Тваринництво
11	Списані на виробництво продукції матеріальні ви­трати	232	20,22
12	Списані витрати на утримання пасовищ	232	233
13	Віднесена на витрати вартість послуг допоміжних виробництв	232	233
14	Віднесені на виробництво витрати на оплату праці працівників, зайнятих у технологічному  процесі виробництва	232	66
15	Нараховані відрахування на соціальні заходи	232	65
16	Віднесені на витрати тваринництва загально виробничі витрати	232	912
17	Списана вартість вивезеного в поле гною	231	232
18	Оприбуткований приплід і приріст живої маси	21	232
19	Списана частина витрат бджільництва для рослин­ництва (запилення)	231	232
20	Оприбуткована продукція тваринництва	272	232
21	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю продукції	21, 231, 272	232
	Рослинництво і тваринництво
22	Списується планова собівартість реалізованої про­дукції	901	27
23	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю реалізованої про­дукції	901	27
24	Відображені доходи — відпускна вартість реалізо­ваної продукції	361	701
25	Нараховують податок на додану вартість та акциз­ний збір	701	641
26	Собівартість реалізованої продукції списують на фінансові результати (наприкінці року)	791	901

6. Калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств

6.1. Об’єкти та загальна методика калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підпри­ємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

У плануванні й бухгалтерському обліку визначають собівар­тість реалізованої продукції та виробничу собівартість.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складаєть­ся з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізова­ної упродовж звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат. У сільському гос­подарстві всю суму загальновиробничих витрат вважають розпо­дільною і відносять на собівартість продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включа­ють: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продук­ції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні ви­трати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фі­нансові витрати.

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, по­слуг) здійснюють з метою визначення ефективності запланова­них і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, орга­нізаційних та економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва й для обґрунтування цінової полі­тики підприємства.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначають на підставі витрат, віднесених на відповідну культу­ру (групу культур) або вид (групу) тварин.

Фактичну собівартість продукції (робіт та послуг) у сільсько­господарських підприємствах розраховують загалом за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактичну со­бівартість яких визначають щомісяця.

Об'єктами калькуляції є окремі види продукції:

-  у рослинництві: зерно різних культур, насіння, корені, пло­ди, зелена маса;

- у тваринництві: приплід, приріст живої маси окремих видів тварин, окремі види продукції;

- у підсобних виробництвах з перероблення сільськогоспо­дарської продукції: комбікорм, мука, консерви, соки, м'ясо, шкур­ки тощо;

- у допоміжних виробництвах: виконана робота, вироблена продукція – вода, електроенергія тощо.

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єк­тами обліку витрат і калькулювання можуть бути роботи, вико­нані впродовж поточного року під урожай майбутнього року.

Калькуляційними одиницями слугують:

-        у рослинництві – 1 центнер, 1 тонна, 1 тисяча штук одер­жаної продукції, 1 гектар виконаних робіт тощо;

- у тваринництві – 1 центнер приросту живої маси або одер­жаної продукції, 1 голова приплоду, 1 тисяча штук одержаної продукції тощо;

- у підсобних виробництвах з перероблення сільськогосподар­ської продукції – 1 центнер, 1 кілограм, 1 штука виду продукції;

- у допоміжних виробництвах – 1 штука, 1 куб. метр, 1 кіло­грам виробленої продукції або виконаних робіт.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюють у такій послідовності:

1)    між окремими об'єктами обліку розподіляють витрати з
утримання необоротних активів;

2)     визначають собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

3)     розподіляють загальні витрати: на зрошення й осушення земель, включно з витратами на утримання меліоративних споруд, на
вапнування та гіпсування ґрунтів, на утримання полезахисних смуг;

4)     списують частину витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;

5)    списують із витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;

   6)  розподіляють бригадні, фермерські, цехові й загально виробничі витрати;

7) визначають загальну суму виробничих витрат за об'єктами обліку;

8)      визначають собівартість продукції рослинництва;

9)    визначають собівартість продукції підсобних промислових
виробництв із перероблення рослинницької продукції;

10)  розподіляють витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політи­ку підприємства, розподіл витрат можна здійснювати щомісяця);

11)  визначають собівартість продукції тваринництва;

12) визначають собівартість продукції інших промислових виробництв;

13) визначають собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва й підсобних промислових виробництв.

Облік витрат, а також вихід готової продукції у сільському господарстві здійснюють у розрізі окремих об'єктів аналітичного обліку (виробництв, видів або груп тварин).

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продук­ції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні ви­трати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фі­нансові витрати; втрати від участі у капіталі; втрати від надзви­чайних подій; витрати внаслідок вилучення капіталу власниками.

6.2. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв визначають діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт та послуг).

Фактичну собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначають щомісяця й за цією оцінкою відносять на споживачів. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюють за плановою собівартістю й не коригують. Аналітичні рахунки закривають у такій послідовності: газо-, теп­ло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.

Транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили калькулюють наприкінці року.

У водопостачанні визначають собівартість 1 куб. метра води, добутої власною водокачкою, й одержаної зі сторони. Для цього витрати на водопостачання (витрати на утримання водокачки, вар­тість води, одержаної зі сторони, витрати на утримання внутрішньо­господарської водорозподільної мережі тощо) ділять на загальну кількість використаної води. Щомісяця собівартість її відносять на споживачів, виходячи з її кількості, відпущеної кожному із них.

Витрати на утримання насосних установок, які обслуговують поля, ферми, ставки, пасовища, відносять на витрати відповідно­го об'єкта або на загально виробничі витрати.

Собівартість 10 ГКал теплоенергії визначають діленням суми витрат на виробництво, придбання й передання споживачам теплоенергії на її загальну кількість без урахування енергії, викорис­таної на власні потреби котельні, та втрат її у мережі. Собівар­тість теплоенергії щомісяця відносять на користувачів, виходячи з її кількості, спожитої кожним із них.

Витрати на утримання газового господарства обліковують на одному аналітичному рахунку в розрізі окремих статей, включно із вартістю одержаного газу. Обліковою й калькуляційною оди­ницею у газопостачанні є 1 куб. метр. У підприємствах, де вико­ристовують лише скраплений (балонний) газ, розраховують собі­вартість 1 кілограма газу.

Щоб обчислити фактичну собівартість 1 куб. метра газу, треба витрати на газопостачання, включно із вартістю придбаного газу, поділити на його кількість і за цією оцінкою надані послуги відносити на споживачів відповідно до кількості відпущеного кож­ному з них газу.

Щоб обчислити собівартість 10 кіловат-годин електроенергії, потрібно всі витрати, пов'язані з її виробництвом на власних елек­тростанціях, вартість електроенергії, одержаної із загальної ме­режі, й витрати на утримання електрогосподарства, поділити на загальну кількість спожитої електроенергії без урахування елект­роенергії, використаної електрогосподарством. Собівартість елек­троенергії щомісяця списують на споживачів, виходячи з її кіль­кості, відпущеної кожному із них. Витрати на утримання елект­рогенераторів, змонтованих із доїльними, стригальними, зварю­вальними та іншими агрегатами, відносять безпосередньо на від­повідні виробництва.

Фактичну собівартість виконаних робіт у ремонтно-механіч­ній майстерні визначають щомісяця. У бухгалтерському обліку витрати відображають за окремими замовленнями (групою одно­рідних замовлень), а загально виробничі витрати ремонтно-меха­нічної майстерні розподіляють між окремими замовленнями про­порційно до нарахованої прямої оплати праці. Зняті з відремон­тованого об'єкта вузли й деталі оцінюють за реальною вартістю (вартістю відновлення) або вартістю придбання. На вартість зня­тих вузлів (деталей) зменшують витрати на ремонт об'єкта.

Фактичну собівартість завершених ремонтних робіт щомісяця списують на споживачів послуг.

Облік витрат на утримання холодильних установок здійсню­ють на окремому аналітичному рахунку. Витрати на утримання автокранів та інших спеціальних машин відображають окремо й відносять на споживачів, виходячи з обсягу виконаних робіт та відпрацьованого часу на обслуговуванні кожного з них.

На собівартість послуг живої тяглової сили відносять вартість кормів, амортизацію робочих тварин та інших необоротних акти­вів, оплату праці працівників, що доглядають за тваринами, ви­трати на профілактичні ветеринарні заходи тощо.

Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби. Собівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховують діленням усієї суми витрат із утримання робочої худоби на кількість кормо-днів.

Собівартість одного робочого дня визначають діленням за­гальної суми витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кількість від­працьованих робочих днів (без днів роботи на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней і волів прирівнюють один до одного.

Визначена собівартість одиниці послуг живої тяглової сили є підставою для віднесення витрат на споживачів, виходячи з кіль­кості використаних ними робочих днів (коне-днів).

Облік витрат на утримання вантажного автотранспорту, як правило, здійснюють на одному аналітичному рахунку незалежно від кількості, видів, вантажопідйомності й характеристики кузова машин. В окремих випадках ведуть облік витрат на роботу спеці­альних машин (автокранів тощо).

Перевезення вантажів обліковують у тонно-кілометрах, а ро­боту спеціальних машин та обсяг перевезень людей вантажним автотранспортом – у машино-годинах, кількість яких наприкінці звітного періоду перераховують у машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розраховують собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту, якщо за його допомогою виконували роботи на засадах погодинної оплати. Для цього всі витрати на його утримання ді­лять на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх видах ро­біт, і визначають витрати, пов'язані з роботами із погодинною оплатою. Решта витрат становитиме собівартість робіт із перевезення вантажів, для визначення якої витрати на ці роботи ділять на обсяг робіт у тонно-кілометрах (калькуляційною одиницею роботи є 10 тонно-кілометрів). Щомісяця фактичні витрати спи­сують на відповідні об'єкти.

6.3. Калькулювання собівартості продукції рослинництва

 Виробничу собівартість продукції за видами сільськогоспо­дарських культур визначають для:

1)       зерна, насіння соняшнику – франко-тік (франко-місце зберігання);

2)       соломи, сіна – франко-місце зберігання;

3)       цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів — франко-поле (фран­ко-місце зберігання);

4)       плодів, ягід, винограду, листя тютюну, продукції лікарських
та ефіроолійних культур і квітництва, овочів закритого ґрунту – франко-пункт приймання (зберігання);

5) соломки та трести льону, конопель – франко-пункт збері­гання чи перероблення (у підприємстві);

6) насіння трав, льону, конопель, овочевих та інших культур – франко-пункт зберігання;

7) зеленої маси на корм – франко-місце споживання;

8) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сінажу, гранул – франко-місце силосування, сіножування, виробництва борошна, гранул.

Усі подальші витрати на виконання операцій з підготовки продукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту. Якщо ці операції здійснюють за плату, їх розгляда­ють як виконання робіт на сторону із відображенням у складі доходів.

Витрати на вирощування й збирання зернових культур (включ­но із вартістю з доробки зерна на току, здійснюваної у межах ка­лендарного року) становлять собівартість зерна, зерно відходів та соломи.

Загальну суму витрат (без вартості соломи) розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймають за одини­цю, а зерновідходи прирівнюють до нього за коефіцієнтом, який обчислюють за вмістом у них повноцінного зерна.

Наприклад, у підприємстві зібрано 20 000 центнерів повно­цінного зерна озимої пшениці й 1500 центнерів зерновідходів із вмістом у них зерна 60 відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи) становили 292 600 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції виконують та­ким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах становить 900 центнерів (1500 х 60/100). Загальна його кіль­кість з урахуванням зерновідходів дорівнюватиме 20 900 цен­тнерів (20 000 + 900). Собівартість центнера повноцінного зерна становитиме 14 грн (292 600 грн : 20 900 центнерів), а собівартість центнера зерновідходів становитиме 8,4 грн (14x900/1500).

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат, включно із додатковими витратами, безпосередньо по­в'язаними із одержанням насіннєвого зерна відповідних репродук­цій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супереліта, еліта, І і II репродукції) пропорційно до його вартості за реалізаційними цінами. Собівар­тість центнера насіння визначають діленням суми витрат, відне­сених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки (табл. 5.1.).

Таблиця 5.1.

РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ЗЕРНА НА НАСІННЯ ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ РІЗНИХ РЕПРОДУКЦІЙ

 

Продукція	Кількість, ц	Реалізаційна ціна 1 ц, грн	Оцінка по реалізаційним цінам, грн (гр. 2 х гр. 3)	Коефіцієнт роз­поділу витрат (гр. 6/гр. 4)	Сума витрат, грн (гр.4 х гр. 5)	Собівартість 1 ц зерна, грн (гр.6/гр.2)
1	2	3	4	5	6	7
Еліта	180	64,0	11520	0,9564	11018	61,21
І репродукція	260	52,0	13 520	0,9564	12 930	49,73
II репродукція	340	39,0	13 260	0,9564	12 682	37,30
Всього	780	X	38 300	X	36 630	X

Собівартість центнера зерна кукурудзи визначають шляхом ділення витрат на вирощування й збирання продукції (без вартос­ті кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перера­хунок качанів кукурудзи повної стиглості у сухе зерно здійсню­ють за фактичним виходом зерна з качанів, який визначають хлібоприймальні пункти шляхом обмолоту середньодобових зраз­ків із урахуванням базової вологості зерна в качанах (базову во­логість зерна у качанах кукурудзи визначають на рівні 14 відсот­ків). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зер­но, залишених на кінець року в підприємстві, та перероблених для внутрішньогосподарських потреб, виконують за середнім відсотком виходу зерна базової вологості, який встановлюють за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.

За потреби додатково обчислюють фактичну собівартість цент­нера кукурудзи у качанах.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель ви­трати на їх вирощування розподіляють між насінням і соломкою пропорційно до їх вартості за діючими цінами реалізації. Собівар­тість соломки визначають діленням витрат на фізичну масу. Со­бівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття зі стелищ тощо.

Собівартість центнера насіння соняшнику визначають ділен­ням загальної суми витрат на вирощування й збирання продукції без вартості соняшничиння та кошиків в оцінці за норматив­но-розрахунковими цінами на фізичну масу насіння після його доробки.

Для визначення собівартості тютюнової сировини, продукції лікарських та ефіроолійних культур витрати на вирощування від­повідних культур розподіляють між окремими видами одержаної продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи та соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва ви­значають на підставі розрахунково-нормативних витрат на зби­рання, транспортування, пресування, скиртування й інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної або основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури вираховують вартість побічної продукції.

Для розрахунку собівартості центнера картоплі із загальної суми витрат на її вирощування та збирання вираховують вартість картоплі, згодованої худобі, що оцінюється за собівартістю кор­мових буряків із урахуванням поживності. Решту суми витрат ді­лять на кількість повноцінної продукції.

Виробничу собівартість центнера цукрових буряків (фабрич­них і маточних) визначають діленням загальної суми витрат на їх вирощування і збирання (без вартості гички, оціненої за норма­тивно-розрахунковими витратами) на фізичну масу буряків, ви­значену шляхом зважування.

Щоб обчислити собівартість продукції буряків-маточників, від витрат, віднесених на всю вироблену продукцію, віднімають вар­тість гички й забракованих буряків і додають витрати на доочи­щення буряків, кагатування та догляд за кагатами у звітному ро­ці. Поділивши цю суму на кількість центнерів буряків, закладе­них у кагати, визначають собівартість одного центнера.

Облік витрат на догляд за кагатами починаючи із січня, та вит­рат на розкриття кагатів, вибирання коренів, їхнє сортування та інші роботи здійснюють на окремому аналітичному рахунку, на який після розкриття кагатів списують собівартість закладених на зберігання коренів. У результаті сортування одержують буряки, придатні для посадки, та забраковані, які оцінюють за середньою собівартістю кормових буряків з урахуванням їхньої якості, а та­кож визначають собівартість центнера буряків-висадків діленням витрат (без вартості забракованих буряків) на фізичну масу одер­жаних буряків-висадків.

Собівартість кормових буряків, а також цукрових буряків, ви­рощених для годівлі худоби, визначають діленням витрат (без вартості гички за нормативно-розрахунковими витратами) на кіль­кість одержаної продукції.

Витрати на вирощування та збирання кормових культур ста­новлять собівартість одержаної продукції (зеленої маси, сіна тощо).

Вирощене насіння цукрових буряків і кормових буряків кальку­люють у порядку, передбаченому для продукції зернових культур.

Собівартість центнера продукції овочівництва відкритого й закритого ґрунту визначають діленням витрат (без вартості побіч­ної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною вважається бадилля й продукція, яка не реалізована, згодована худобі й оцінена за собівартістю кормових буряків із урахуван­ням поживності.

Під час ведення обліку витрат за групою овочевих культур розраховують середню собівартість продукції цих культур. Для визначення собівартості продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляють між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

До собівартості продукції теплиць включають також витрати на утримання бджолиних сімей для запилення (без вартості одер­жаного меду та іншої продукції бджільництва за реалізаційними цінами).

Між окремими культурами, вирощуваними в теплицях, витра­ти розподіляють пропорційно до вартості одержаної продукції за реалізаційними цінами.

Для розрахунку собівартості центнера продукції баштанних культур усі витрати ділять на кількість оприбуткованої продукції. При цьому фактичні витрати на вирощування баштанних культур розподіляють між видами продукції пропорційно їхній вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість центнера насіння овочевих та баштанних культур визначають діленням витрат на їх вирощування, збирання, сушін­ня й сортування (без вартості відходів та побічної продукції за ці­нами можливого використання) на кількість одержаної продукції.

Витрати на вирощування і догляд за однорічними сіяними травами, поліпшеними і природними сіножатями, культурними пасовищами, які використовують для одержання одного виду продукції, цілком відносять на її собівартість. При одержанні кіль­кох видів продукції (зеленої маси, включно із випасом та сіном) витрати на їх вирощування розподіляють пропорційно до площ, використаних для одержання відповідного виду продукції, а вит­рати на збирання, транспортування, доробку певного виду про­дукції відносять безпосередньо на її собівартість.

Витрати на вирощування багаторічних трав розподіляють на витрати минулих років та витрати поточного року.

Витрати минулих років – це витрати на вартість насіння та інші витрати; вони обліковуються на окремому аналітичному ра­хунку й рівномірно розподіляються за роками залежно від термі­ну експлуатації посівів. Ці витрати у розрізі статей додають до витрат поточною року. Якщо з окремих площ сіяних трав одер­жують кілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно кількості зібра­ної зеленої маси.

Витрати поточного року – це витрати на щорічний догляд за посівами та збирання врожаю. Вони разом із певною частиною витрат минулих років становлять собівартість отриманої продук­ції звітного періоду.

При збиранні з однієї й тієї площі кількох видів продукції ви­трати минулого і поточного року розподіляють між ними пропор­ційно до площі збирання, до яких додають прямі витрати на зби­рання, що й становитиме собівартість продукції.

При збиранні сіяних однорічних і багаторічних трав на насін­ня солому оцінюють за нормативно-розрахунковою вартістю і вираховують із загальних витрат, а решта суми становитиме со­бівартість одержаного насіння.

Витрати на поліпшення природних сіножатей і створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) розглядають як витрати майбутніх періодів і розподіляють упродовж періоду, тривалість якого, як правило, 4-9 років, за­лежить від очікуваного порядку використання площ і затверджу­ється наказом про облікову політику підприємства.

Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначають вартістю закладеної зеленої маси й витрат на транспортування, закладання в силосну споруду, трамбування (включно із вартістю використаної плівки, консервантів та інших компонентів). За­гальну суму витрат ділять на фізичну вагу одержаного готового силосу чи сінажу.

Побічну продукцію, використану для силосування або виготов­лення сінажу (коренеплоди, солома, капустяне листя, кошики со­няшнику тощо), списують на виробництво силосу (сінажу) за їх­ньою вартістю.

Для визначення собівартості продукції садівництва та ягідни­ків із загальної суми витрат поточного року вираховують вартість живців, відсадків, паростків, вусів, оцінених за реалізаційними цінами, та падалиці, оціненої за цінами можливого використання.

Собівартість центнера плодів, ягід, винограду визначають ді­ленням загальної суми витрат на вирощування певної культури (а за потреби – за її видами й сортами) на кількість одержаної продукції.

У неспеціалізованих підприємствах витрати обчислюють зага­лом за садівництвом і калькулюють середню собівартість одер­жаної продукції. За потреби визначення собівартості кожного ви­ду продукції витрати розподіляють між видами продукції пропор­ційно до вартості за реалізаційними цінами.

Для визначення собівартості вирощеного садивного матеріалу (саджанців насіннячкових і кісточкових порід тощо) загальну су­му витрат на вирощування окремих культур чи груп із кожного поля (без витрат на викопування) розподіляють пропорційно кіль­кості саджанців, викопаних для реалізації й залишених у ґрунті для дорощування.

Для визначення собівартості 1000 викопаних саджанців необ­хідно до витрат, потрібних на їхнього вирощування, додати ви­трати на викопування, й загальну суму поділити на кількість ви­копаних саджанців.

Витрати на вирощування, збирання й доробку хмелю розподі­ляють між одержаною продукцією пропорційно її вартості за реа­лізаційними цінами.

У спеціалізованих підприємствах облік витрат на вирощуван­ня квітів здійснюють за культурами, а собівартість продукції роз­раховують діленням витрат на її кількість. У разі вирощування кількох культур на одній площі (в одній теплиці) суму витрат розподіляють між видами одержаної продукції пропорційно її вар­тості за реалізаційними цінами.

Неспеціалізовані підприємства облік витрат на вирощування квітів здійснюють у розрізі відкритого й закритого ґрунту; окре­мий рахунок відкривають для обліку витрат на вирощування на­сіння. Між видами продукції суму витрат розподіляють пропор­ційно її вартості за реалізаційними цінами.

На підприємствах, які вирощують гриби, виробництво склада­ється з двох переділів.

Продукцією першого переділу є компост, собівартість якого визначають діленням загальної суми витрат на кількість отрима­ного компосту.

Основну продукцію другого переділу становить товарний гриб, собівартість якого визначають сумою витрат, включно із собівар­тістю закладеного компосту, за мінусом вартості використаної побічної продукції, діленням на кількість отриманих грибів.

Використаний компост та корінці розглядають як побічний продукт.

Витрати на обробіток площ, де повністю загинув урожай внас­лідок стихійного лиха, списують як надзвичайні втрати. При пе­ресіванні цілком загиблих посівів сума витрат становитиме вар­тість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконують знову при пересіванні нової куль­тури (повторювані витрати). Усі інші суми витрат: на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив і витрачені на внесення їх суми тощо (тобто неповторювані витрати) списують у розрізі статей на пересіяну культуру.

Витрати на вирощування культур, які частково загинули або за якими стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списують на втрати від стихійного лиха або внаслідок техноген­них катастроф і аварій.

6.4. Калькулювання собівартості продукції тваринництва

Особливістю сільськогосподарських підприємств є те, що вна­слідок відгодівлі худоби за місяць її жива вага збільшується. За­гальний приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою визначають за формулою:

ПВ (приріст ваги) = (0₂ + Р) - (Оі + П),

де П — жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощу­вання, за місяць;

Оі — жива вага тварин на початок місяця;

О2 — жива вага тварин на кінець місяця;

Р — жива вага тварин, що вибули за місяць.

Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця й отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молод­няк на вирощуванні підлягають обов'язковому зважуванню на початку кожного місяця. Зважування тварин оформлюють у ві­домості зважування тварин (додаток 2), де вказують вагу тварини на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. На підставі даних відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають їхній приріст ваги у кг за звітний місяць у розрізі облікових груп.

Фактичну собівартість 1 кг приросту живої ваги тварин визна­чають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги.

Отриманий приплід від тварин, які належать до основного стада, оприбутковують до складу молодняку тварин на вирощу­ванні за фактичною собівартістю:

  Дебет рахунка 212                                     Кредит рахунка 232

«Тварини на відгодівлі»                           «Тваринництво»

Собівартість окремих видів тваринництва визначають на під­ставі витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин. Об'єктами калькуляції є окремі види продукції (1 центнер живої маси великої рогатої худоби тощо).

Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавер­шене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому вар­тість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відносять на надзвичайні витрати; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображають за окремою статтею у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Витрати на утримання молодняку тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносять на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівар­тості кормо-дня.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої ма­си, одержаний у звітному періоді, та жива маса.

Приріст живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначають як різницю між масою поголів'я, наявного на кінець року, й того, що вибуло впродовж року (включно із загиблими), та масою тварин і птиці, які надій­шли в групу впродовж року, включно із приплодом, та наявних на початок року.

Собівартість центнера приросту живої маси визначають ді­ленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відго­дівлі та птиці всіх вікових груп визначають на підставі витрат на їх вирощування та відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року й надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізова­ні, забиті, переведені до інших груп і залишені на кінець року.

Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, пе­реведена до основного стада, забита на м'ясо, а також та, що за­лишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що за­гинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, пе­реведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії.

У м'ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами).

Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-мі­сячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тва­рин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.

У молочному скотарстві розраховують собівартість центне­ра молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голо­ви приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кор­мо-днів.

Для визначення собівартості центнера молока необхідно за­гальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.

Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівар­тість приросту живої маси й ділового приплоду.

Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартос­ті побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду).

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлу­чення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які за­лишилися під матками на кінець року.

Витрати на утримання дорослого поголів'я й молодняку овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури за­гиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній - за нормативно-розрахун­ковою вартістю.

Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосеред­ньо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оціне­них за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на мо­мент відлучення.

Собівартість продукції птахівництва визначають діленням ви­трат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної про­дукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці - 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково).

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його від­сутності – за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняку птиці.

Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодня­ку птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одер­жаний результат помножити на кількість яєць, що залишили­ся в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продук­цію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавер­шеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкара­лупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можли­вого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначають у роз­мірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняку на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюють на 50 відсотків планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначають ді­ленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів ос­новного стада й молодняку до відлучення (без вартості побічної продукції — гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ді­лового (відлученого) приплоду.

Якщо у підприємстві на кінець року залишається певна кіль­кість невідлученого молодняку, його вартість (на рівні 50 відсот­ків планової собівартості голови при відлученні) вираховують із загальної суми витрат.

У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визна­чають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голо­ви молодняку на час відлучення. При відлученні приплід до­оцінюють ще на 50 відсотків. Собівартість однієї голови молод­няку на час відлучення визначають діленням витрат на ут­римання дорослих звірів із приплодом до відлучення (без вар­тості шкурок загиблих тварин та м'яса забитих звірів за реалізаційними цінами) на кількість відлученого молодняку. За­гальна сума витрат без вартості молодняку, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду.

Молодняк звірів після відлучення дооцінюють на підставі се­редніх витрат на утримання однієї голови впродовж дня й відпо­відної кількості кормо-днів.

Вартість молодняку звірів приплоду минулих років (забитого на шкурки, переведеного в основне стадо, реалізованого та зали­шеного на кінець року) визначають на основі вартості молодняку на початок року і витрат на його утримання, які розраховують на підставі витрат на утримання голови впродовж дня та кількості кормо-днів.

Собівартість окремих видів продукції бджільництва визнача­ють шляхом розподілу витрат, включно із вартістю незавершено­го виробництва на початок року, між видами продукції пропор­ційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховують за собівартістю топленого кондицій­ного воску.

Нові бджолині сім'ї оцінюють за цінами продажу. Собівар­тість кілограма бджіл прирівнюють до собівартості 10 кілограмів меду. У бджільництві калькулюють валовий вихід меду, до скла­ду якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробництва на кінець календарного року.

Певну частину витрат на утримання бджіл слід віднести на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним із перших етапів калькулювання собівартості продукції бджіль­ництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, які відносять на вироблену продукцію й на запилювальні культу­ри згідно із затвердженими нормативами.

У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей, ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесе­ні на запилювальні культури, не збільшують.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначають за нормативно-розрахунковими витратами, витратами на його при­бирання й доставки до місця зберігання підстилки. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній, виходячи із вмісту сухих речовин.

Іншу побічну продукцію, зокрема: вовну-линьку, пух, пір'я, міражні яйця, м'ясо півників, яєчних курей, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин оцінюють за цінами можливої реалізації чи іншого використання. Її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів груп худоби (птиці).

6.5. Калькулювання собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв

У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробленої продукції визначають на умовах франко-склад.

Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад,  підприємств із перероблення насіння соняшнику, що здійснюють  переробку сільськогосподарської продукції, розраховують діленням витрат на перероблення та вартості переробленої продукції  за договірною ціною (без побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.

У разі перероблення власної й давальницької сировини калькуля­цію собівартості продукції здійснюють у два етапи: спочатку обчис­люють собівартість перероблення одиниці сировини, для чого всі ви­трати на перероблення (без вартості побічної продукції) ділять на кількість переробленої (власної й давальницької) сировини (перероб­лення

давальницької сировини розглядають як виконання робіт на сторону), а потім визначають собівартість власної готової продукції, для чого вартість сировини та суми витрат, пов'язаних з її перероб­ленням (без вартості використаних відходів і побічної продукції за реалізаційними цінами), ділять на кількість власної готової продукції.

У  плодоовочеконсервному виробництві  розраховують  собі­вартість кожного виду продукції. Для цього вартість перероблених овочів і фруктів (без вартості відходів за цінами можливого  їх використання) та інших компонентів (оцту, спецій, солі), оплату праці, відрахування на соціальні заходи працівників прямо відносять на відповідні види консервів. Витрати, які не можна прямо віднести на певний вид продукції (непрямі витрати), розподіляють між окремими її видами пропорційно до кількості ви­роблених умовних банок.

Аналогічним чином розраховують собівартість продукції пункту соління, але між видами продукції вартість компонентів (солі, спецій тощо) розподіляють за технологічними нормами, перед­баченими рецептурою, а непрямі  витрати — пропорційно до кількості виробленої продукції.

Непрямі  витрати  в  сушильному  виробництві  розподіляють між видами продукції пропорційно центнеро-дням.

Собівартість продукції виноробного виробництва визначають діленням суми витрат на виготовлення продукції, включно із сировиною й допоміжними матеріалами, використаними у вироб­ництві (без вартості відходів за реалізаційними цінами) на кіль­кість готової продукції. Непрямі витрати на виготовлення вина та виноматеріалів розподіляють між видами продукції пропорційно кількості, а за потреби враховують ще й тривалість її зберігання.

У підприємствах і підрозділах з перероблення й приготування кормів розраховують собівартість кожного виду одержаної про­дукції (вітамінно-трав'яного борошна, комбікормів, гранульова­них кормів, кормосумішей тощо). Для цього вартість переробле­ної маси і домішок відносять прямо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на перероблення розподіляють пропорційно до маси переробленої сировини.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок містить вартість переробленої сировини та витрати, пов'язані з її переробленням.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борош­на, дерті) вартість переробленого зерна та інші прямі витрати відносять безпосередньо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на перероблення розподіляють між видами продукції пропорційно умовній кількості переробленої сировини. Для роз­рахунку використовують показник продуктивності млина у разі виготовлення конкретного виду продукції. Наприклад, якщо про­дуктивність млина при переробці зерна на дерть на 30 відсотків вища, ніж при його розмелюванні на борошно, то зерно, перероб­лене на борошно, перераховують в умовну продукцію із застосу­ванням коефіцієнта 10, а на дерть — 0,7.

У хлібопекарному виробництві витрати відносять на собівар­тість певного виду продукції, а суми, які не можна віднести без­посередньо, розподіляють між видами продукції пропорційно до виручки від реалізації.

Собівартість окремих видів продукції перероблення молока (вершки, сметана, масло, сир тощо) визначають діленням витрат на виробництво конкретного виду продукції на її масу. При цьо­му із загальної суми витрат вираховують вартість використаних відвійок та іншої побічної продукції за цінами реалізації. Непрямі витрати розподіляють між окремими видами продукції пропор­ційно до виручки від реалізації.

Для обчислення собівартості продукцію забою тварин і птицю оцінюють за фактичною собівартістю. Розраховують фактичну собівартість м'яса окремих видів тварин. Для цього до вартості тварин додають витрати на забій і вираховують вартість побічної продукції (шкур, субпродуктів першої та другої категорії тощо) за встановленими цінами або цінами можливої реалізації. Резуль­тат ділять на кількість одержаного м'яса.

У птахозабійних цехах калькулюють собівартість 1 центнера охолодженого м'яса. Побічну продукцію (пух, пір'я, підкрилок, нестандартні тушки, субпродукти, кров, кишки) слід оцінювати за цінами можливої реалізації.

У разі перероблення кількох видів птиці непрямі витрати птахозабійного цеху розподіляють з урахуванням продуктивності конвеєрної лінії для перероблення окремих видів птиці шляхом розрахунку кількості умовних голів із використанням таких кое­фіцієнтів: дорослі кури і курчата — 1,0, качки — 2,0, індики і гу­си — 4,0. На конкретний вид продукції відносять безпосередньо вартість забитої птиці та використаних матеріалів.

Для визначення собівартості продукції забою кролів (м'ясо і шкурки) всі витрати на забій, включно із вартістю забитих кролів за собівартістю (без вартості побічної продукції за цінами її мож­ливої реалізації), розподіляють між цими видами продукції про­порційно до її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість шкурок хутряних звірів калькулюють окремо за їхніми видами. Витрати на забій розподіляють між ними пропорційно до кілько­сті забитих голів. Шкурки, які за розмірами чи якістю не відпові­дають чинним стандартам, вважаються нестандартними. Витрати між стандартними й нестандартними шкурками розподіляють за цінами можливої реалізації. Собівартість шкурок складається з вартості забитих звірів, витрат на забій, первинне оброблення та зберігання знежирених шкурок у холодильнику (без вартості по­бічної продукції). При цьому витрати на зберігання знежирених шкурок у холодильнику розподіляють між їхніми видами пропор­ційно до площі й тривалості зберігання.

Собівартість 1 тонни трести складається з вартості переробле­ної соломки і витрат, пов'язаних з її переробкою. У разі перероб­лення трести на волокно собівартість волокна складається з вар­тості переробленої трести й витрат, пов'язаних з її перероблен­ням (без вартості побічної продукції).

Витрати сільськогосподарських підприємств на видобування торфу планують і обліковують загалом за виробництвом незалеж­но від цільового призначення торфу. Готовою продукцією є заго­товлений торф, висушений до встановлених кондицій.

У разі потреби розрахунок собівартості торфу здійснюватиме­ться з урахуванням його вологості, що визначають на рівні: торф для добрив – 55 відсотків, для підстилки – 40 відсотків, куско­вий для палива – 33 відсотка, фрезерний для палива – 40 відсотків. Це дає змогу визначити собівартість заготовленої продукції у перерахунку на торф умовної вологості.

Для визначення собівартості 1 тонни заготовленого для певного призначення торфу треба витрати на торфорозробку розділити на кількість торфу умовної вологості й помножити на кількість торфу умовної вологості певного призначення. Одержаний результат ділять на його фізичну масу. Виготовлення торфобрикетів слід розглядати як окремий переділ торфорозробок. Собівартість виготовлених бри­кетів складається з вартості використаного торфу та інших компо­нентів і витрат на приготування маси, її формування та сушіння.

У разі заготівлі деревини з власних лісонасаджень розрахову­ють собівартість 1 куб. метра ділової деревини. Для цього витра­ти, включно із платою за деревину, реалізовану на пні (без варто­сті побічної продукції, наприклад, дров за ціною можливого використання), ділять на кількість одержаної продукції.

Окремо обчислюють витрати на виготовлення пиломатеріалів, фактична собівартість яких складається з вартості розпиляної де­ревини (колод), заготовленої власними силами та придбаної, а та­кож витрат на їх розпилювання, зменшених на вартість одержа­ної побічної продукції (обаполку, обрізків, тирси), яку оцінюють за цінами можливого використання.

У цегельному виробництві собівартість продукції обчислюють за переділами: заготівля глини та піску, виготовлення цегли-сирцю, випалювання цегли. На перших двох переділах розрахо­вують витрати на одержання відповідно 1 куб. метра заготовле­них глини і піску й 1000 цеглин-сирцю. Собівартість випаленої цегли складається із витрат на випалювання, включно із вартістю цеглин-сирцю без вартості побічної продукції (половинок та би­тої цегли за реалізаційними цінами).

За незначного обсягу цегельного виробництва переділи не виокремлюють. У цьому разі собівартість випаленої цегли обчис­люють на підставі витрат на заготівлю сировини, виготовлення сирцю й випалювання цегли (без вартості побічної продукції).

7. Облік доходів від реалізації продукції, виконаних робіт і наданих послуг

Реалізація продукції, робіт, послуг – господарська операція суб'єк­та підприємницької діяльності, що передбачає передання права влас­ності на окремі об'єкти іншому суб'єктові підприємницької діяльнос­ті в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань.

Відпуск матеріальних цінностей на сторону оформлюють товар­но-транспортними накладними спеціальної форми. У разі доставки власним автотранспортом їх виписують, як правило, у чотирьох примірниках: перший із підписом водія залишається в пункті відправлення продукції; другий, третій і четвертий, завірені підписами й печатками вантажовідправника й підписом водія, передають водієві. Другий примірник передають товароодержувачу продук­ції, третій і четвертий примірники із позначкою про приймання продукції повертають сільськогосподарському підприємству.

У товарно-транспортних накладних вказують назву продукції за видами та сортами, її кількість, вагу тощо. За потреби на окре­мі види сільськогосподарської продукції додатково оформлюють: посвідчення на насіння, акти аналізу якості продукції, специфі­кації на продукцію, щоденник надходження і відправлення вовни на заготівельні пункти тощо.

У разі продажу сільськогосподарської продукції за готівку підзвітні матеріально-відповідальні особи підприємства – про­давці складають звіт про продаж продукції й звіт про рух матері­альних цінностей у кількісних показниках, які у визначені термі­ни разом із первинною документацією передають до бухгалтерії. На підставі цих документів здійснюють синтетичний та аналітич­ний облік реалізації продукції.

Синтетичний облік результатів реалізації продукції здійсню­ють на рахунках класу 7 (доходи і результати діяльності) і класу 9 (витрати діяльності).

За дебетом субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» упродовж року відносять планову собівартість реалі­зованої сільськогосподарської продукції та витрати на її реаліза­цію, а наприкінці року – різницю між плановою й фактичною собівартістю реалізованої продукції. Виручку від реалізації цієї продукції (разом із податком на додану вартість та акцизним збо­ром) відображають за кредитом субрахунку 701 «Дохід від реалі­зації готової продукції». Фактичну собівартість реалізованих ро­біт і послуг відносять за дебетом субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг», а виручку від їх реалізації (разом із податком на додану вартість та акцизним збором) – за кредитом субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг». Фактичну собівартість інших реалізованих оборотних засобів (крім готової продукції) відносять за дебетом субрахунку 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів», а їхню відпускну вартість (разом із податком на додану вартість та акцизним збором) – за кредитом рахунка 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів».

Наприкінці звітного періоду (наприкінці року) наведені рахун­ки класів 7 і 9 закривають на рахунок 79 «Фінансові результати». Загальну методику синтетичного обліку реалізації продукції на­ведено в таблиці 4.1.

Аналітичний облік реалізації продукції здійснюють згідно із первинними документами у таких реєстрах (за об'єктами обліку реалізації,  видами реалізованої продукції, роботами, послугами):

   -  реєстрі документів з реалізації готової продукції (форма 11/1 с. г.);

- реєстрі документів з реалізації товарно-матеріальних цін­ностей, робіт і послуг (форма 11/2 с. г.);

- реєстрі документів з реалізації продукції, матеріалів, робіт і послуг за готівку (форма 11/3 с. г.). Облік реалізації продукції за готівку має особливості документального оформлення й оброб­лення даних, тому цей процес відображають в обліку окремо.

Згідно з первинними документами та наведеними накопичувальними реєстрами складають регістри аналітичного й синтетич­ного обліку доходів та розрахунків із покупцями й замовниками: Відомості аналітичного обліку реалізації продукції, матеріалів, ро­біт та послуг; розрахунків із покупцями й замовниками; Аналітич­ні дані до рахунків 71, 72, 73, 74, 75, 94, 95, 96, 97, 98, 99. Після складання бухгалтерських довідок із закриття рахунків 90, 94, 95, 96, 97, 98, 99 складається журнал-ордер 15 (схема 6.1.)

Схема 6.1. Запис з обліку формування витрат діяльності.

Контрольні питання до теми 1

1.              Особливості обліку в сільському господарстві.

2.              Документальне оформлення приплоду.

3.              Аналітичний облік молодняку тварин на відгодівлі.

4.              Відображення в облікових регістрах руху тварин на вирощуванні та відгодівлі.

5.              У якому документі відображають переведення тварин із однієї групи до іншої?

6.              За якою собівартістю оцінюють тварин, переведених до основного стада?

7.              На якому рахунку ведеться облік основного стада?

8.              Ведення аналітичного обліку поголів’я робочої та продуктивної худоби.

9.              Мета обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг).

10.            Що визнають витратами звітного періоду?

11.            Що не визнають витратами звітного періоду?

12.            Групи об’єктів обліку витрат та їх характеристика.

13.            Класифікація витрат за способами включення до собівартості продукції сільського господарства.

14.            Класифікації витрат за економічними елементами.

15.            Класифікації витрат за статтями калькулювання.

16.           Що входить до складу елемента «Матеріальні витрати»?

17.           Що входить до складу елемента «Витрати на оплату праці»?

18.           Що входить до складу елемента «Відрахування на соціальні заходи»?

19.           Що входить до складу елемента «Амортизація»?

20.           Що входить до складу елемента «Інші операційні витрати»?

21.           Що входить до статті «Витрати на оплату праці»?

22.           Що входить до статті «Відрахування на соціальні заходи»?

23.           Що входить до статті «Насіння та посадковий матеріал»?

24.           Що входить до статті «Паливо і мастильні матеріали»?

25.           Що входить до статті «Добрива»?

26.           Що входить до статті «Засоби захисту рослин і тварин»?

27.           Що входить до статті «Корми»?

28.           Що входить до статті «Сировина та матеріали»?

29.           Що входить до статті «Роботи та послуги»?

30.           Що входить до статті «Витрати на ремонт необоротних активів»?

31.           Що входить до статті «Інші витрати на утримання необоротних активів»?

32.           Що входить до статті «Інші витрати»?

33.           Що входить до статті «Непродуктивні витрати»?

34.           Облік загальновиробничих витрат.

35.           Облік адміністративних витрат.

36.           Облік витрат на збут.

37.           Облік інших витрат.

38.           Облік фінансових витрат.

39.           Облік витрат від участі в капіталі.

40.           Облік інших витрат.

41.           Аналітичний облік витрат сільськогосподарського виробництва.

42.           Синтетичний облік витрат сільськогосподарського виробництва.

43.           Об’єкти калькуляції.

44.           Калькуляційні одиниці.

45.           Собівартість продукції.

46.           Послідовність розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг).

47.           Як визначити собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв?

48.           Як обчислити фактичну собівартість 1 куб. метра газу?

49.           Як обчислити приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою?

50.           Як відобразити в обліку отриманий приплід від тварин, які належать до основного стада та оприбутковують до складу молодняку тварин на вирощуванні за фактичною собівартістю?

Тема 2. Бухгалтерський облік у будівництві

План

1.               Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку.

2.               Особливості формування собівартості будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом.

3.               Визначення витрат і доходів за будівельним контрактом.

4.               Облік витрат і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт.

4.1.          Об’єкти й загальна методика обліку витрат.

4.2.          Класифікація витрат будівельної організації.

4.3.          Облік витрат за економічними елементами.

4.4.          Облік виробничих витрат за прямими статтями калькуляції.

4.5.          Облік загально виробничих витрат.

4.6.          Облік витрат. Які не включають до собівартості будівельно-монтажних робіт.

4.7.          Облік тимчасових будівель і споруд.

4.8.          Облік незавершеного будівництва.

4.9.          Зведений облік витрат і калькулювання собівартості продукції будівництва.

5.               Облік доходів і результатів діяльності будівельного виробництва.

6.               Облік розрахунків із замовниками і субпідрядниками.

7.               Облік будівництва у замовника.