Тема 6 Прогнозування соціально-економічного розвитку у системі державного регулювання економіки.
1. Суть і основні принципи економічного і соціального прогнозування.
2. Система та класифікація соціально-економічних прогнозів.
3. Система та кваліфікація методів прогнозування.
4. Розрахунок ефективності запланованих заходів.
1. Для виконання функцій державного регулювання економічними процесами потрібно спрогнозувати наслідки багатьох економічних явищ, щоб правильно вирішити теперішні завдання. Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване міркування про можливий стан об’єкта у майбутньому. Укладача прогнозу називають прогнозистом, а процес розробки прогнозів - прогнозуванням.
Важливою складовою прогнозування є прогнозування економічне. Воно ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірнісні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обґрунтування економічної політики.
Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу України (регіону, галузі, підприємства), зокрема, економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії), науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду), промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів), сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних), потенціалу соціального розвитку (охорони здоров'я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об'єктів соціальної інфраструктури).
Головні функції прогнозування такі:
науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
оцінка сформованого рівня розвитку конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їхня оцінка;
виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.
Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинне ґрунтуватися на певних принципах, а саме: системності, наукової обґрунтованості, альтернативності, адекватності.
Принцип системності прогнозування означає, що. з одного боку, економіку розглядають як єдиний об’єкт, а з іншого. - як сукупність порівняно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Цей підхід передбачає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черговість використання моделей для формування прогнозу економічного і соціального розвитку країни, регіону, галузі тощо.
Наукова обґрунтованість означає, що в економічних прогнозах усіх рівнів потрібно враховувати вимоги об'єктивних економічних законів, вітчизняний та іноземний досвід формування прогнозів.
Принцип альтернативності прогнозування ґрунтується на потребі побудови альтернатив у разі передбачення майбутнього розвитку об’єкта прогнозування.
Адекватність прогнозу об’єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку економіки та створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їхньою повною і точною імітацією. Дія цього потрібно, щоб методи і моделі, які використовують під час формування прогнозів, пройшли експериментальну перевірку щодо точності у визначенні змісту процесів, які прогнозують.
2. Систему прогнозів економічного і соціального розвитку можна розглядати за такими критеріями, як сукупність груп прогнозів за якісним змістом, за окремими елементами і напрямами відтворення, за способами і методами прогнозування.
За цими ознаками виділяють три головні групи прогнозів:
1) прогнози ресурсів (природних ресурсів, запасів природної сировини і стану природного середовища, демографічні та науково-технічного прогресу);
2) прогнози розвитку економіки (галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і факторів економічного зростання, міжгалузевих структурних зрушень, розміщення продуктивних сил);
3) прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних потреб, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовнішньополітичні і військово-стратегічні).
У системі соціально-економічних прогнозів важливими є прогнози споживчого попиту населення, рівня і способу життя, соціально-економічних потреб населення, соціального складу суспільства тощо.
Залежно від рівня агрегування показників розрізняють прогнози макроекономічні, макроструктурні (укрупнені галузеві) і галузеві. Макроекономічні прогнози охоплюють прогнози ресурсів і народногосподарського комплексу держави в цілому. Макроструктурні прогнози складають за номенклатурою двох-трьох десятків галузей і призначені для уточнення прогнозу суспільного відтворення, їхнє завдання - пошук альтернативних варіантів зміни структури економіки. Галузеві прогнози розробляють для окремих галузей економіки з метою отримання головних показників розвитку галузей, потрібних для переходу до прогнозу міжгалузевих зв’язків.
Державні прогнози економічного і соціального розвитку розробляють на довго -, середньо - і короткотермінові періоди в цілому по Україні, регіонах та галузях економіки, їх використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.
Довготерміновий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п’ять років. У ньому повинні бути:
припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;
аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);
висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в довготерміновому періоді.
Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення економічної політики на середньотерміновий період.
Середньотерміновий прогноз розробляють на п’ять років. Перший такий прогноз був складений до 2000 року з визначенням головних макроекономічних показників по роках. Він передбачав:
припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;
аналіз економічного і соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (номінальний та реальний ВВП, структура його виробництва, розподілу й використання; індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальна та номінальна заробітні плати; рівень безробіття; доходи, видатки та дефіцити бюджету у відсотках до ВВП; найважливіші грошово-кредитні параметри; зовнішньоторговельне сальдо; іноземні інвестиції; сальдо платіжного балансу; структура та обслуговування зовнішнього боргу);
висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки України в середньотерміновому періоді.
Такий прогноз економічного і соціального розвитку після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.
Короткотерміновий прогноз економічного і соціального розвитку розробляють щорічно, це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:
аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;
аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (виробництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробітна плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники банківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб'єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;
висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткотерміновому періоді.
Прогноз цього типу є економічною базою для розробки Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткотерміновий період.
3. Методи прогнозування - це сукупність прийомів мислення, способів, які дають змогу на підставі аналізу ретроспективних даних зробити висновки про можливий розвиток економіки у майбутньому. Методи прогнозування, як і самі прогнози, можна класифікувати за різними ознаками.
Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні, формалізовані, експертні (інтуїтивні) і комбіновані. Фактографічні методи ґрунтуються на достатньому інформаційному матеріалі про об’єкт прогнозування та його минулий розвиток. До них належить група методів екстраполяції і моделювання. Експертні методи застосовують у тих випадках, коли інформаційний матеріал, який характеризує розвиток об’єкта у минулому, недостатній. Вони побудовані на інформації, отриманій за оцінками спеціалістів-експертів. До експертних методів належать методи індивідуальної і колективної експертної оцінки. Комбіновані методи прогнозування об’єднують експертні і фактографічні методи.
Найпоширенішими серед методів індивідуальної експертної оцінки є метод “інтерв’ю”, аналітичний, метод написання сценарію. За методом “інтерв’ю” експерт безпосередньо опитує спеціалістів. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого економічного явища або процесу з підготовкою відповідної доповідної записки. Метод написання сценарію ґрунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об’єкта за різних умов.
Серед колективних методів експертних оцінок доцільно виділити методи колективної експертної комісії і колективної генерації ідей, метод Дельфі, матричний метод.
Суть методу колективної експертної комісії полягає у тому. що група укладачів прогнозу (робоча група) уточнює головні напрями розвитку об’єкта, будує матрицю, у якій відображена генеральна мета, підцілі та засоби їх досягнення, і розробляє перелік питань для експертів. Експертів опитують з метою отримати відповідь на поставлені питання у вигляді оцінок ймовірного варіанта розвитку подій (найпоширенішою є таблична форма). Питання формують за певною струкгурно-ієрархічною схемою (від складних до простих, від загальних до поодиноких).
Заповнені експертами таблиці використовують для узагальнень думок з кожного запропонованого питання. Остаточну оцінку визначають як її середнє зважене значення.
Статистичне опрацювання даних колективної експертної оцінки для науково-технічних прогнозів - це сукупність оцінок відносної важливості, поставлених кожним спеціалістом кожному з оцінюваних напрямів досліджень. Оцінки важливості виражають у балах, вони можуть набувати значення від нуля до одиниці, від нуля до десяти, від нуля до сотні.
Метод колективної генерації ідей у практиці називають методом “мозкового штурму” . Він дає змогу активізувати творчий потенціал експертів у разі шукання виходу з проблемної ситуації. Використання методу передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій учасників “мозкового штурму” щодо вирішення конкретної проблеми: генерацію ідей і наступне руйнування (через критику). З огляду на це його називають методом деструктивної відносної оцінки. За методом “мозкового штурму” розробники виконують прогнозування у кілька етапів. Роботу розпочинають з формування групи експертів (10-15-20 осіб), куди запрошують фахівців з високим рівнем загальної ерудиції і розумінням проблеми. Надалі група аналізу проблемної ситуації складає проблемну записку учасника "мозкового штурму", у якій наводить і описує проблемну ситуацію і головні правила ведення "штурму". Після завершення організаційно-підготовчої роботи розпочинається власне “мозковий штурм”. Його організовує ведучий, який концентрує увагу учасників на правилах поведінки і головному питанні. Характерно, що в процесі генерації ідей до уваги беруть усі ідеї, незалежно від їхньої доцільності.
Після “атаки” група аналізу проблемної ситуації систематизує ідеї: складає їхній перелік; формулює у загальноприйнятій термінології; об’єднує ідеї, які дублюються і взаємодоповнюють одна одну; визначає ознаки, за якими ідеї можна об'єднати; поєднує за визначеними ознаками; за групами (від загальних до часткових).
Потім настає етап руйнування систематизованих ідей з метою оцінити можливості їхньої практичної реалізації. Група аналізу для ведення цієї роботи формує нову експертну групу з висококваліфікованих фахівців у досліджуваній галузі у складі 20-25 осіб, зосереджуючи їхню увагу на критиці. Доцільно, щоб процес критики тривав до 1.5 год і супроводжувався магнітофонним записом. Прогнозування методом колективної генерації ідей завершують оцінкою критичних зауважень і складанням переліку практичного застосовування ідей.
Для визначення й оцінки ймовірності настання тих або інших подій використовують метод Дельфі. Він дає змогу узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку. Особливість методу Дельфі полягає в тому, що він передбачає анонімність експертів, використання результатів попереднього туру опитування, статистичну характеристику групової відповіді. Процес прогнозування за цим методом виконують у такий спосіб, що фахівець, який проводить прогнозування, використовуючи анкети попереднього туру, вилучає з них лише ту інформацію, яка стосується одної проблеми. Фахівець-прогнозист враховує думку експертів "за" і "проти" з кожного погляду. Статистична характеристика групової відповіді полягає у тому, що група фахівців складає прогноз, який містить погляд лише більшості експертів. Метод Дельфі є ефективним, оскільки він дає змогу ліквідувати низку труднощів, пов'язаних з роботою колективної експертної комісії.
Серед фактографічних методів прогнозування найважливішими є такі:
гармонічні ваги, спектральні методи, метод ковзної середньої, метод Бокса- Дженкінса, метод скінченних різниць, різницевих рівнянь, оптимальних фільтрів, сплайн-функції) і методи прогнозування випадкової компоненти (метод авторегресії, ймовірнісний метод, метод ланцюгів Маркова);
методи багатофакторного прогнозування, до яких належать регресивні моделі (адаптивні регресії, регресивні А-моделі), адаптивне згладжування, факторний аналіз, метод групового врахування аргументів, імітаційні моделі, багатовимірна фільтрація.
Статистичні методи використовують для прогнозування часових рядів динаміки параметрів економічних явищ.
Під час формування прогнозів за допомогою методів екстраполяції виходять зі статистично сформованих тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об’єкта.
Факторні моделі відображають залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня і динаміки економічних показників-аргументів. Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моделі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів - на одно-та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробничі функції, формування попиту на товари і послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.
Структурні моделі описують співвідношення та зв’язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле. Такі моделі мають матричну форму і їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків. Найпоширенішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції. У цій моделі відображені натуральні й вартісні зв'язки у національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної і розгорнутої натурально-вартісної моделі. Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих потреб суспільства.
Моделі можуть бути статичними і динамічними. Статичні моделі використовують, якщо обмеження стосується одного певного відрізка часу. Моделі, в яких обмеження запроваджені для кількох відрізків часу, називають динамічними.
Найефективнішим засобом прогнозування, особливо довготермінового, є динамічні та ігрові імітаційні моделі. Перші дають змогу робити висновки про головні риси розвитку економічних систем, які суттєво не залежать від початкових умов. Ці висновки потрібно згодом деталізувати за допомогою інших методів, наприклад, апаратно-математичного програмування.
4. До узагальнюючих, основних показників розвитку господарства регіону належать:
· обсяг продукції в галузях матеріального виробництва;
· суспільний продукт виготовлений на території регіону;
· загальна сума прибутку(доходу) від всіх видів діяльності;
· чиста продукція галузей матеріального виробництва.
Для визначення загальної ефективності господарського комплексу регіону використовується формула:
Е=НД(ЧП)/(ОФ+СВР+ЗП),
де НД- національний доход або чиста продукція;
ОВФ- вартість основних виробничих фондів;
СВР- спожиті виробничі ресурси або оборотні виробничі фонди;
ЗП- заробітна плата у всіх галузях матеріального виробництва регіону.
Ефективність використання живої праці в даній галузі матеріального виробництва оцінюють зростанням продуктивності праці, мірою його впливу на зростання обсягу виробництва.
Ефективність використання уречевленої праці, тобто тієї яка була витрачена на створення конкретних матеріальних благ, визначається через фондовіддачу й рентабельність виробництва. А саме, якщо спостерігається динаміка зростання фондовіддачі і рентабельності виробництва у розрахунковий або минулий період часу, ми матимемо приклад ефективного розвитку, навпаки - занепаду.
Суспільний продукт регіону визначають як суму валової продукції галузей сфери матеріального виробництва, до якої додають позитивне сальдо надходжень від зовнішньоторговельних операцій.
СП=SВП+С;
де СП – суспільний продукт;
ВП – валова продукція, що сумується по всім галузям;
С – надходження від зовнішньоторговельних операцій.
Загальна сума прибутку(національний доход) визначають за формулою:
НД=SЧП+С
де НД – національний доход;
ЧП - чиста продукція, що сумується по всім галузям;
С – надходження від зовнішньоторговельних операцій.
ЧП=В-М
де В – обсяг виробленої продукції;
М- матеріальні затрати;
Суспільний продукт і національний доход розраховуються у фактичних цінах.