Тема 4 Правові, адміністративні та економічні методи державного управління та регулювання економіки.
1. Суть методів регулювання.
2. Методи правового регулювання економіки.
3. Методи адміністративного регулювання економіки
4. Методи економічного регулювання економіки.
1. Під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Методи ДРЕ розділяються на:
1. Адміністративні, до яких відносяться планово-виробничій контракт з підприємством, організацією; організаційно-структурна перебудова; забезпечення паливно-енергетичними ресурсами; замовлення, контракти, ліцензії, квоти.
2. Економічні, до яких відносяться податкова політика, норми і нормативи, регулювання цін, валютне регулювання, дотації, субсидії.
3. Правові, які являють собою систему законів і законодавчих актів які забезпечують функціонування економіки.
Система управління виробничими галузями на початку перехідного періоду ґрунтується на адміністративних методах керівництва із поступовим використанням принципів територіально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регіональні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кредитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів державного регулювання економіки.
Діяльність підприємств з державною формою власності регулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств з недержавною формою власності в перехідний період - головно економічними (через фіскальну політику та грошово-кредитну політику Центрального банку) Проте в другому випадку можна використовувати й елементи адміністративного управління. За допомогою економічних методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках.
До організаційних заходів, які відіграють важливу роль у системі державного управління і регулювання економіки, належать і пропоновані Кабінетом Міністрів України способи виведення економіки з "тіньового сектора", зокрема, такі:
1. Змінити вимоги щодо ліцензування підприємництва, визначити види діяльності, ліцензування яких треба скасувати.
2. Змінити процедуру реєстрації підприємств шляхом запровадження єдиної служби реєстрації та єдиного реєстраційного документа, обов'язкового для всіх адміністративних органів та установ. Передбачити запровадження п'ятиденного терміну розгляду заяв на реєстрацію.
3. Визначити персональну відповідальність посадових осіб, які порушують усталену процедуру реєстрації.
4. Уточнити і спростити процедуру митного оформлення.
2. Правове регулювання економіки забезпечують шляхом прийняття законів і законодавчих актів. Крім того, правові методи регламентовані Указами Президента, нормативними актами уряду (декретами, постановами). Вони також передбачають вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт та зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони виконують функцію довготермінового правового регулювання, а укази, нормативні акти - короткотермінового, оперативного.
Зміни і доповнення до законів вносять відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами і декретами Кабінету Міністрів.
Важливе значення для розвитку ринкових відносин, обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. В умовах розвинутої ринкової економіки монополізм і конкуренція перебувають у діалектичній суперечності. Крім цього, суперечність між тенденцією до монополізму і потребою збереження конкурентного клімату - головної рушійної сили економічного розвитку - вирішують, як звичайно, шляхом зовнішнього регулювання. Цю функцію виконують державні і громадські органи, завдання яких - пошук і визначення в кожному конкретному випадку оптимального співвідношення рівнів монополізації і конкуренції та вироблення антимонопольних регуляторів.
Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небезпечний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.
Головні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у Законах України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. “Про захист від недобросовісної конкуренції”.
Ці Закони забороняють:
обмеження або припинення виробництва товарів, потрібних для ринку;
нав’язування контрагенту невигідних йому умов угоди;
відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту;
нав’язування громадянам примусових заходів продажу товару;
порушення порядку використання вільних цін або завищення державних і верхньої межі регульованих цін;
порушення обсягу збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту товарів, послуг.
Для державного контролю за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.
До монопольних об’єднань відносяться:
Картель—об’єднання кількох підприємств різних галузей для досягнення мети. Керівництво централізоване.
Концерн—об’єднання капіталу підприємств, діяльності підприємств але характерна риса такого об’єднання, це управління кожного підприємства самостійне.
Конгломерат—група технічно не пов’язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі.
Трест—об’єднання підприємств однієї галузі, які втрачають свою виробничу і комерційну самостійність.
Синдикат—об’єднання підприємств з метою не тільки спільного виробництва продукції, але й для спільної комерційної діяльності.
3. Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.
Суть адміністративних методів залежить від обраного способу управління суб'єктами ринкової діяльності. Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво у тих видах діяльності, які не може регулювати ринок.
Адміністративне регулювання - це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень. Адміністрація - це орган державної влади на конкретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, постанови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і визначають відносини між членами суспільства. В умовах нинішнього динамізму адміністративний апарат державного управління повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє. Запізнення держадміністрації з прийняттям відповідних рішень робить їх непотрібними.
Еволюція ринкових відносин - це перехід від стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження державного регулювання, що дає змогу збалансувати складові елементи системи та поставити конкретні цілі, розробити масштабні проекти та державні програми. В період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації економічної системи його вплив послаблюється. Проте вільного, повністю саморегульованого ринку немає. Отже, державне адміністративне регулювання є об’єктивною потребою.
В умовах перехідної економіки адміністративне регулювання насамперед націлене на створення відповідних умов для саморегулювання.
Адміністративні засоби досить ефективні, а деколи мають більшу перевагу порівняно з іншими способами державного регулювання економіки. Використання адміністративних методів обґрунтоване в ситуаціях, коли нічим не обмежена свобода окремих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової економіки в цілому.
Адміністративне регулювання доцільне у разі прямого державного контролю над монопольними ринками шляхом державного регулювання цін.
Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів.
Регулювання економіки адміністративними засобами ефективне і тоді, коли спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензування експорту або державний контроль за імпортом.
За умов перехідного періоду від адміністративно-командної системи до ринкових відносин адміністративне регулювання більшість підприємців сприймають як вседозволеність. У результаті порушується збалансованість розвитку господарств, утворюються диспропорції у грошовому обігу, розриваються стадії регіонального відтворення. Зменшити тривалість цього періоду, в якому, зокрема, опинилась Україна, можна запровадженням твердої виконавчої влади.
Влада, використовуючи адміністративні методи регулювання, вирішує проблеми, які не під силу ринкові. Йдеться про виконання перспективних завдань розвитку країни, окремих її регіонів, в тому числі формування доцільних виробничих комплексів з охорони і раціонального використання природних ресурсів, організацію раціонального використання трудових ресурсів тощо. Адже адміністративне регулювання - це управління об'єктом на стадії його руху до заданого результату; діяльність уряду щодо виконання законів і формування суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов конкуренції, перерозподілу валового національного продукту (ВНП) і національного багатства; коригування розподілу ресурсів з метою вдосконалення суспільного виробництва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб; аналіз економічної кон'юнктури; стимулювання виробничої активності тощо.
Держава втручається у підприємницьку діяльність навіть за всіх сприятливих умов. Ідеться про застосування фіксованих цін. про цінову дискримінацію (заборона виробникам запроваджувати свою ціну на продукцію подібної якості, якщо це завдає шкоди конкуренції). Такі обмеження визначає держава, а також дія законів про недобросовісну конкуренцію, використання цінової реклами тощо.
Сучасне адміністративне регулювання в Україні є розімкненою системою (системою спостережень) без елементів зворотного зв'язку та належного виконавчого механізму. Нема чіткого розмежування прав і відповідальності, з одного боку, між державним центром і місцевими органами влади, з іншого, - між апаратом президента, урядом і законодавчими органами. Це зумовлює дублювання, підміну функцій, неможливість ефективно використовувати владні повноваження. Державні структури самоусуваються від вирішення питань, які і в ринковій економіці є у сфері їхньої компетенції. У великих масштабах виникають недержавні структури спекулятивно-посередницького типу, організація і діяльність яких далекі від принципів реформи. Після розпаду радянської імперії і втрати старих основ управління натомість нічого нового не було запропоновано, а без конкуренції це призвело до некерованості економікою. Виник своєрідний вакуум, який породив організаційну анархію і падіння виконавської дисципліни, де за цих умов громадяни часто позбавлені таких основоположних суспільних благ, як законність і правопорядок.
4. Економічні методи регулювання економіки—методи, які використовує Національний банк України, Державна податкова служба України.
Методи банківського регулювання—кредитно-грошового регулювання:
· Контроль грошової маси—фактично контроль інфляції. Один з методів шокової терапії. Доведено, чим менше “живих” грошових коштів в країні, тим стабільніша в цій країні економічна ситуація. Перехід розвинених країн на кредитні картки, “електронні гроші”, банківські розрахунки—фактори, які підтверджують наведене твердження.
· Контроль ринку цінних паперів, контроль кредитних резервів, контроль банківських валютних резервів, нарешті контроль курсу валют.
· Контроль кредитної ставки, і відсотків по вкладах.
Методи податкового регулювання— податкова політика—методи спрямовані на економічне стимулювання суб’єкта господарської діяльності:
· Звільнення від сплати податку на додану вартість;
· Створення вільних економічних зон з полегшеними умовами оподаткування;
· Політика санацій—оздоровлення соціально-економічної ситуації на підприємствах.
· Дотації та субсидії—допомога яка надається з державного бюджету.