Закон, як найвищий нормативно-правовий акт.

Державний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представницькими органами державної влади (парламентом) або всім народом на загальнонародних референдумах (віче, зборах) в особливому порядку, який виражає потреби і інтереси більшості або всього народу, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших норматив­них актів, загальнообов'язковий для всього населення і держави, охороняється державною владою і направлений на регулювання найбільш важливих економічних, політичних, моральних і інших соціальних відносин і охорону матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У більшості країн світу закони приймаються парламентами - найвищими представницькими органами влади. В Україні право приймати закони належить до повноважень Верховної Ради України.

Закони підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє їх Президентові України. Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сфор­мульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом 15 днів не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами (2/3) від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції).

Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України. Законопроекти, які визначені Президентом України як невідкладні, розгля­даються Верховною Радою України позачергово.