2. Поняття, історичні форми, типи, структура релігії.

Термін „релігія” латинського походження й означає „благочестя”, „набожність”, „святиня”. Деякі дослідники виводять його етимологію від слова „зв’язок”, означуючи тим самим зв’язок людини з Богом, земного з небесним. Американський вчений Іерхарт зазначав, що релігія уподібнюється часу – всі відчувають що це таке, але не так легко вловити його суть та дати точне визначення.

Серед безлічі визначень пропонуємо те, яке зроблене на основі пояснень Івана Франка. Воно комплексне, визначає релігію на її вищому цивілізаційному рівні розвитку і може одночасно служити своєрідним мірилом сучасної релігії та релігійності. Франко виділяв три складові поняття релігії:

1. Віра в якісь надземні, вищі істоти, що обдаровані вищою силою, ніж люди, віра в те, що і в людях є частина тієї найвищої істоти - душа;

2. Чуття, любов до тієї вищої істоти і до інших людей; любов до добра і справедливості;

3. добра воля людини і її рішення жити і самому так, щоб наближувати та інших своїм життям і своїми вчинками до тієї істоти.

Основним складником виступає „віра”, бо без неї не можливі два інших і вона є фундаментальною рисою людини взагалі. „Якщо людина живе, то вона в щось та вірить” – наголошував Лев Толстой.

В’ячеслав Липинський давав і таке визначення: „Релігія – це виразно догмою окреслена, непевним ритуалом виявлена і окремою духовною організацією репрезентована громадська віра у Вищі Сили, послух яким і виконування їх законів єсть потребою і обов’язком людей, що до даної релігії належать”.

Релігія безумовно пов’язана зі світоглядом людини. Але деякі філософи, особливо марксистського спрямування спрощено трактують цей зв’язок. Вони не просто подають релігію як форму або тип світогляду, але і рішуче протиставляють її т.зв. „науковому світогляду”. Але питання виникають лише тоді, коли пригадаємо, що людьми глибокої релігійності було багато великих вчених: Блез Паскаль, Ер він Шредінгер, Іван Павлов, Альберт Ейнштейн, Еммануїл Кант, Чарльз Дарвін та безліч інших. Причини виникнення та функціонування релігії слід шукати не тільки в матеріальній (страх перед силами природи, залежить від неї , важкі умови життя), скільки в духовній сфері життя людини. Адже із усього живого світу людина вирізняється саме своїми духовними запитами. Зокрема, радимо звернути увагу на такі фактори існування релігії: прагнення до гармонії людини з навколишнім світом; бажання вирішити проблему життя і смерті, та виробити справедливі основи співжиття; філософські пошуки людей „сенс життя”; усвідомлення громадської, політичної і особливо, моральної значимості релігії (формула: „Якщо Бога немає, то все дозволено”).

За данними науки відомо що релігія винекла близько 25-40 тис. років тому, в епоху палеоліта. Тобто, на відносно вже високому щаблі розвитку людського суспільства. В міру розвитку людини розвивалася релігія, мінялися її форми. Схематично цей шлях можна окреслити як перехід від політеїзму (багатобожжя, язицництва) до абстрактного монотеїзму (єдинобожжя).

Розвиток релігії в її історичних формах можна зобразити досить умовно так:

Серед ранніх або первісних форм релігії та пов’язаної з ними обрядовості виділяють наступне:

- Тотемізм (від індіанськ. „то-отем” – його рід ) – віра в спільне походження та кровну спорідненість між родом і видом твари, рослин, явищем природи.

- Фетишизм (від португ. Fetico – зачарована річ) – поклоніння не живим предметам природи.

- Магія (із грекцьк. - чаклунство) – віра в існування надприродних засобув впливу на довколишній світ.

- Анімізм (від лат. Anima - душа) – віра про існування в тілі людини її двійника – душі, що уявлялася в матеріальному вираженні.

Історичні форми релігії мають відносний характер і в чистому вигляді не існують. Вони не відокремлені між собою глухою стіною, вищі форми включають видозмінені елементи попередніх. Разом з тим, вони дозволяють скласти уявлення про еволюцію релігії з одночасним збереженням її сутнісних ознак.

В релігієзнавстві релігію також класифікують (поділяють на групи) за типами. Є різні типологізаційні схеми. Зокрема. З урахуванням часу та умов формування, етнічною ознакою, географією поширення, ставленням держави до релігії тощо, найчастіше виділяють наступні типи: родоплемінні, національні (юдаїзм, синтоізм). світові (християнство, іслам, буддизм), традиційні і привнесені, Західні і Східні, державні і не державні, нерелігійні та ін. Одна і та сама конкретна релігія може відноситись відразу до кількох типів. Так, буддизм, крім того, що належить до світових релігій в Японії стосовно синтоїзму є привнесеною релігією і має також державний статус.

Релігія нагадує дерево що розвинулося із одного кореня. Всі розвинені релігії мають спільні ознаки: починалися із віровчень та проповідницької діяльності, виникнень релігійних громад і набирали остаточного оформлення із виникненням Церкви. Як цілісне і змістовне явище релігія має свою структуру:

Слово „церква” (із грецьк. – божий дім) у нас має значення, храму, місця богослужіння і релігійної спільноти. Як релігійна спільнота, Церква – це структурована організація прихильників певного віровчення з метою його культивування та поширення. Основні ознаки Церкви: 1) наявність добре розробленої та культової системи; 2) ієрархічний характер побудови та централізація управління; 3) поділ приналежних на духовенство і простих віруючих.

Церква відіграє дуже важливу роль в збереженні та відтворенні релігійних традицій, в задоволенні духовних потреб віруючих. Але цілком ототожнювати Церкву і релігію не можна, бо трактування її представниками віровчення викладеного в священних книгах, іноді досить далеко відходить від первісного змісту. Церкви постійно втягуються в політичну орбіту. Часто можна почути: „Я віруюча людина, тому дуже рідко ходжу до церкви”.

Отже , сучасні Церкви повинні відповідати своєму призначенню: задовольняти духовні потреби віруючої людини.