Лекція 3 БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ
1. Банківська система: поняття, завдання, види
2. Складові елементи банківської системи України
3. Банківські об'єднання за законодавством України
1. Банківська система: поняття, завдання, види
Банківська система - складна специфічна структура, що підпорядкована економічним законам, є частиною загального механізму регулювання господарської діяльності у країні, має власні функції та завдання. Бюджетна, податкова системи, система ціноутворення органічно взаємопов'язані із банківською системою і разом впливають на цінову політику у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.
Банківська система разом із недержавними страховими організаціями, пенсійними фондами та небанківськими фінансово-кредитними установами є складовою національних кредитних систем. Відповідно, перша - один із учасників ринку позичкових капіталів. При цьому приватний капітал користується підтримкою державного капіталу фіскального характеру. Ринок грошей і капіталу не обмежується вільним рухом таких своєрідних товарів (фінансових інструментів) у країні, а й має значною мірою зовнішньоекономічний характер. Держави регулюють цей ринок за допомогою певного набору інструментів грошово-кредитної політики, у тому числі грошово-валютних інтервенцій і протекціоністських заходів.
Необхідність формування банківської системи як особливої структури в економіці країни пояснюється двома основними групами причин, що пов'язані:
• Із необхідністю здійснення суспільного нагляду та регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із державними та суспільними інтересами - забезпеченням стабільності національної валюти і стабільної роботи всіх кредитно-фінансових посередників;
• З функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту та пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.
Тому правильно буде говорити про подвійну мету дільності банківських установ, які мають керуватися не лише комерційними інтересами (отриманням прибутків для акціонерів і засновників), а й вимогами системи, частиною якої вони є. А оскільки банківська система є складовою національної економіки, підпадає під загальну дію економічних законів, що діють у громадянському суспільстві, то вимоги системи можуть отримати статус державної політики у сфері фінансової діяльності,
Від банківської системи залежить виконання основних функцій фінансової системи, що пов'язані
З:
■ Забезпеченням способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;
■ Розробкою та забезпеченням способів управління ризиками;
■ Забезпеченням механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;
■ Забезпеченням безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;
■ Забезпеченням насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.
Відповідно, завдання державною регулювання банківської системи мають складний характер, оскільки, з одного боку, передбачають механізми забезпечення стабільного її функціонування для подолання системних прорахунків, ефективне пруденційне регулювання та нагляд уповноважених фінансових органів, а з іншого - здійснення дерегулюючих заходів, спрямованих на розвиток самостійності будь-яких учасників банківської системи.
Заходи, що їх вживають у межах державного управління (зокрема, обов'язкове ліцензування банківської діяльності; підпорядкування банків спільним правилам і нормам, що регулюють проведення банківських операцій; здійснення нагляду за банками з боку Центробанку або іншого уповноваженого органу в межах встановлених повноважень; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності; встановлення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення стабільності кредитно-фінансової системи держави загалом і банківської системи зокрема. Можна говорити, що такі заходи спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері банкі вської д іял ьност і.
Банківські системи розвинених країн, мають багато спільного, що зумовлено однотипністю ринкової економіки цих країн. Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвиненої економіки, фахівці визначили три основні напрями розвитку таких систем та їх складових:
1) Банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями (unit banking);
2) Банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями (branch banking);
3) Банківські системи з багатьма банками, пов'язаними (chain banking).
При цьому більшість європейських кран йде другим із перерахованих шляхів. В Україні на сучасному етапі розвитку банківська система поєднує риси перших двох напрямів із поступовою переорієнтацією на другий варіант.
Будь-яким банківським системам, як правило, притаманна наявність універсальних та спеціалізованих фінансово-кредитних установ, одночасне існування та рентабельна діяльність великих і малих банків. При цьому кожна ланка банківської системи повинна мати високий рівень оперативної самостійності, не обмежуючись при цьому певною територією. У той же час має бути дотримано принцип чіткого розмежування компетенції, визначення системи відповідальності для кожного з учасників ринку позичкових капіталів.
Будь-яка банківська система має внутрішню організацію та передбачає взаємозв'язок як між окремими учасниками, так і з системою загалом. Чинником єдності банківської системи є спільна мета діяльності та близькі сфери інтересів. Отже, можна говорити, що банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових посередників на ринку позичкових капіталів, які займаються банківською діяльністю.
У науці є різні підходи до побудови такої системи. Наприклад, інституційна схема побудови банківської системи, що базується на кількох принципах:
1) Ієрархічний принцип - виокремлює в банківській системі певні сегменти-рівні на підставі відносин внутрішньоструктурної підпорядкованості;
2) Функціонально-регулюючий принцип - розділяє банківську систему на окремі сегменти-шари на підставі функцій, що їх здійснюють складові банківської системи, спеціалізації здійснюваних ними операцій, а також характеру наглядових вимог, жорсткості повноважень банківського нагляду;
3) Організаційно-ієрархічний принцип - максимально повне виокремлення всіх функціонуючих елементів банківської системи, у тому числі тих, що належать до внутрішніх ієрархій: центрального апарату, територіальних відділень, польових установ, розрахунково-касових центрів, відділень, інформаційно-аналітичних центрів, газет, журналів, обмінних пунктів, банкоматів тощо.
Як і будь-яка система, банківська має певні функції, що випливають зі специфіки банківської діяльності, а саме: функцію створення грошей і регулювання грошової маси, трансформаційну та стабілізаційну.
Банківська система є складовою кредитної системи держави і становить сукупність різних за органіаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських установ, що функціонують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу.
Особливості банківської (а відповідно і кредитної)) системи впливають на вибір шляхів проведення центральним банком грошово-кредитної політики та інструментарію, який відображає реалії розвитку національної банківської системи в певний період. Тому не можна визначати банківську систему просто як сукупність кредитно-фінансових інститутів, які діють на території певної держави. Фактично це визначення обмежує банківську систему, оскільки позбавляє її заздалегідь окреслених цілей, специфічних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку. Навпаки, це значно складніший механізм, який містить низку взаємопов'язаних елементів. У такому контексті правильніше буде розуміти під банківською системою сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку.
За структурним підходом розрізняють одно- та дворівневу банківські системи. Однорівнева передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їхніх операцій і функцій. У межа такої системи всі кредитні установи, у тому числі центральний банк, перебувають на одному ієрархічному рівні, виконують аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Цей принцип побудови притаманний переважно країнам із нерозвиненою економікою, а також країнам із адміністративно-командним принципом побудови апарату управління.
Дворівнева банківська система передбачає відносини між банками у двох площина: по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком ж керівним, управляючим і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів: комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функції «банк банків»» та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. Дворівнева структура банківської системи вимагає чіткого розведення нормативно-регулюючих та контрольних функцій центрального банку з одного боку та функції комерційних банків - з іншого. Слід зауважити, що у більшості країн банківські системи дворівневі.
2. Складові елементи банківської системи України
Відповідно до чинного законодавства банківська система України є дворівневою та складається з НБУ й інших банків, що створені й діють на території держави (ч. 1 Закону «Про банки і банківську діяльність»»; п. 1 ст. 334 Господарського кодексу України).
Дворівневість банківської системи виявляється в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані, тобто НБУ не є вищою інстанцією для банківських установ. З іншого - банки є піднаглядовими НБУ, їх створення та діяльність безпосередньо залежать від нього. Досить часто відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються переважно нормами публічного права (адміністративного, фінансового).
Дворівневий характер банківської системи підкреслює також рівноправність між банками одного рівня (тобто між усіма банками за винятком центрального), що дає підстави говорити про горизонтальний характер відносин. Останні регулюються переважно приватним правом, у першу чергу цивільним.
Визначаючи НБУ як центральну ланку банківської (і кредитної)) системи України, слід розуміти, що він становить систему органів та установ, які входять до банківської системи та значно розширюють її склад. До системи НБУ (а відповідно і до банківської системи країни) крім1 його центрального апарату та філій (територіальних управлінь) належать розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ (ч. 2 ст. 22 Закону «Про Національний банк України»»),
Банки можуть функціонувати ж універсальні або ж спеціалізовані. За спеціалізацією банки в Україні поділяють на ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові)). Такий розподіл випливає фактично з поняття базової операції:
■ Банки, що виконують всі базові операції на грошовому ринку та будь-які інші, є універсальними;
■ Банки, що виконують лише частку базових операцй на грошовому ринку, - спеціалізованими.
Згідно з чинним законодавством банк набуває статусу спеціалізованого, якщо понад 50% його
Активів є активами одного типу. Для інвестиційного банку це емісія та розміщення цнних паперів, що їх здійснюють за рахунок коштів приватних інвесторів; для іпотечного банку - активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна; для розрахункового (клірингового) банку - активи, що їх розміщують на клірингових рахунках.
Спеціалізованим ощадним банком є банк, у якому понад 50% пасивів є вкладами фізичних осіб. В Україні переважають універсальні банки, і лише кілька за правовими ознаками є спеціалізованими, наприклад Державний ощадний банк України. За обсягом і характеристикою своїх пасивів кілька великих банків країни також наближуються до статусу спеціалізованих, що примушує центральний банк держави змінювати підхід до них при визначенні економічних нормативів, які різнеться залежно від спеціалізації банку.
Під інвестиційними банками у світовій банківській практиці розглядають ті, що спеціалізуються на залученні коштів на довгі терміни, у тому числі шляхом випуску облігацій та надання за рахунок таких коштів довгострокових кредитів (у деяких країнах таким банкам навіть заборонено залучати грошові кошти у вклади). Зазначені банки беруть активну участь у створенні акціонерних товариств, тобто в первинному набутті акцій для їх наступної реалізації. Крім того, вони є поручителями (гарантами) у разі емісії акцій та облігацій.
Інноваційні банки здійснюють таку саму діяльність, що й інвестиційні, але у так званих венчурних (ризикових), у тому числі нових сферах економіки.
Ощадні банки — це банки, в основі діяльності яких лежить залучення коштів фізичних осіб та інших вкладів із можливістю вилучення коштів із вкладу в будь-який прийнятний для клієнта час. Вони, як правило, надають кредити саме фізичним особам.
Депозитні банки спеціалізуються на залученні коштів у вклади-депозити (можливі й короткострокові) з наданням за рахунок цих коштів короткострокових кредитів.
Облікові банки здійснюють діяльність, подібну до діяльності депозитних банків, зокрема шляхом обліку короткострокових векселів.
Іпотечні (земельні) банки надають кредити на довгостроковій основі під заставу нерухомого
Майна.
Розрахункові (клірингові) банки надають послуги за відкритими в них рахунками: заповнюють відомості про стан матеріальних цінностей, отримання та поставки цінних паперів, здійснення виплат та розрахунків. За законодавством України спеціалізованим розрахунковим (кліринговим) банкам не дозволяється: залучати кошти від населення на депозити; залучати міжбанківські кредити для проведення власних активних операцій; брати на себе ризики третіх осіб шляхом видання гарантій та поручительств, окрім випадків, пов'язаних із проведенням відповідних розрахунків за угодами, укладеними цими особами на організаційно оформлених ринках.
Порад із критерієм спеціалізації банків за функціональним підходом банківська практика напрацювала йінші критерії спеціалізації^ утому числі клієнтську, галузеву, територіальну тощо.
В юридичній науці запропоновано цілу низку ознак для класифікації банків, утому числі:
А) за порядком створення (перепрофільовані, новостворені);
Б) за характером спеціалізації (універсальні, спеціалізовані));
В) за територією діяльності (регіональні, республіканські, міжнародні));
Г) за розміром (велим, середні, малі);
Д) за формою власності (загальнодержавні, муніципальні, колективні, приватні, зі стовідсотковою іноземною інвестицією, змішані));
Е) за характером відносин (банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені));
Є) за ступенем впливу (монополісти, аутсайдери);
Ж) за структурою (багатопрофільні, безфіліальні);
З) за ступенем контролю (контролюючі, контрольовані));
Й) за фінансовим станом (стійкі (стабільні)), проблемні, кризові, банкрути) тощо.
У практиці банківської діяльності та в законодавстві використовується термін «системоутворюючі банки», під яким розуміють банки, зобов'язання яких становлять не менше 10% від загальних зобов'язань банківської системи. До вітчизняних системоутворюючих банків можна віднести «Аваль», «Приватбанк», «Промінвестбанк», «Ощадбанк», «Укрсоцбанк», «Укрексімбанк». Слід зауважити, що чинне законодавство не містить якихось пільг для такої категорії банків. Узагалі, застосування категорії «системоутворюючий банк» має значення лише в економічному розумінні, а з юридичних позицій вони мають рівноправний правовий статус порівняно з будь-яким іншим банком.
Банки можна класифікувати і за організаційно-правовою формою. У ст. 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» та у ст. 336 ГК України заначено, що банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. При цьому спеціальним законом, який визначає порядок створення, державної реєстрації, ліцензування та реорганізації банків, є Закон «Про банки і банківську діяльність». Господарський кодекс та законодавство про господарські товариства і про кооперацію поширюються на банки в частині, що не суперечить означеному закону.
Кооперативний банк згідно з вищезазначеним законом та ГК (ст. 338) визначається як банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання майнових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Кооперативні байки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Закон також зазначає, що мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У раз зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно- правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
За формою власності банки можна поділити на приватні, акціонерні, або дольові, кооперативні, державні.
Державний банк засновується за рішенням уряду за умови отримання позитивного висновку НБУ з приводу заснування такої установи. Його статутний капітал формується за рахунок коштів держаного бюджету. Реєструється державний банк, як і інші банки, НБУ, який у подальшому здійснює щодо такого банку ті самі дії, що й щодо будь-яких недержавних банків.
Державні банки, що нині діють в Україні - Ощадний банк України і Укрексімбанк, - належать до системоутворюючих банків і відіграють істотну роль на ринку банківських послуг.
Чинне законодавство, зокрема Закон У крани «Про місцеве самоврядування», закріплює також право органів місцевого самоврядування у межах законодавства створювати комунальні банки. Є. Карманов, досліджуючи банківську систему України, запропонував визначати комунальний банк як особливу юридичну особу, яка має спеціальну правоздатність, є комунальною власністю територіальної громади. Метою створення комунальних банків є сприяння розвитку і банківське обслуговування комунального господарства, місцевих підприємств і організацій, а також індивідуального будівництва, тобто заходів з підвищеним ступенем ризику, з позицій звичайної банківської практики.
За даними НБУ в У крані за станом на 1 червня 2004 р зареєстровано 181 банк.
Національний банк України застосовує також розподіл банків за рівнем капіталу. Зокрема, Комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків своїм рішенням від 30 січня 2004 р. Черговий раз розподілила банки в Україні на чотири групи залежно від їхніх активів таким чином: І група - більше 2000 млн. Грн.; II група - більше 1000 млн.грн.; III група - більше 300 млн. Грн.; IV група - менше 300 млн. Грн.
Отже, у складі банківської системи України немає небанківських фінансово-кредитних установ, що є методологічно виправданим із позицій теорії кредитної справи. Для останніх навіть існує власний регулятор - Державна комісія з питань регулювання ринків фінансових послуг. Зазначені установи можуть здійснювати деякі з банківських операцій, але для цього вони повинні дотримуватися певних обмежень, встановлених законодавством. Наприклад, законами України «Про кредитні спілки в Україні» від 20.12.2001 р., або «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)» від 15.03.2001р. Такий підхід є характерним для країн із розвиненою економікою та власною кредитною системою.
Підсумовуючи, можна зазначити, що підхід до розуміння банківської системи України та поняття ринків фінансових послуг повною мірою відповідає стандартним підходам визначення понять банківської та кредитної систем, прийнятим у розвинених країнах.
3. Банківські об'єднання за законодавством України
Поряд із окремими банками, що діють на ринку позичкових капіталів, чинне законодавство України встановлює правові підстави для створення банківських об'єднань.
Союзи та асоціації банків існують у більшості країн світу, де сформовано дворівневі банківські системи. Вони діють як професійні об'єднання за формою недержавного управління діяльністю банків та в деяких країнах - небанківських кредитно-фінансових установ. Такі об'єднання полегшують завдання організації державного контролю й нагляду за здійсненням банківської діяльності. В деяких країнах перебування в певних банківських об'єднаннях є обов'язковою умовою діяльності банків (наприклад, у Франції - в асоціаціях).
До найважливіших функцій банківських союзів та асоціацій належить
Створення професійних правил поведінки банків та фінансових організацій,
Контроль за кваліфікацією банківських службовців,
Розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства країн та внесення їх на розгляд відповідним суб'єктам законодавчої ініціативи.
Союзи та асоціації є об'єднаннями юридичних осіб на некомерційній основі, тобто отримання прибутків з їх подальшим розподілом не є метою організації таких банківських об'єднань.
В Україні об'єднаннями банків на не комерційних засадах є банківські спілки та асоціації, що створюються з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності.
Найвпливовішим неприбутковим об'єднанням є Асоціація українських банків (АУБ), яка реально представляє і захищає інтереси банківського сектора перед НБУ, органами державної влади і недержавними установами та організаціями, а також представляє інтереси вітчизняних банкірів на світовому фінансовому ринку, оскільки до складу АУБ входить переважна більшість зареєстрованих в Україні банків (понад 120). Асоціацію було створено у 1990 р. Поряд із банками до неї входять шість регіональних банківських союзів, Міжнародний інститут фінансів, Українська міжбанківська валютна біржа, Українська фінансово-банківська школа тощо.
Отже, об'єднання банків у неприбуткові організації може відбуватися і за територіальною ознакою, у тому числі з метою представлення інтересів фінансово-кредитних структур окремих міст або регіонів. Прикладом можуть бути Кримський банківський союз, Харківський банківський союз, Одеський банківський союз, Асоціація банків Львівщини, Дніпропетровський банківський союз, Київський банківський союз.
Поряд і такими утвореннями банки мають можливість об'єднувати свої капітали та зусилля і на комеційних засада. Зокрема, згідно з чинним законодавством банки мають право створювати банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи. Поряд із цим вони можуть виступати учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Однією з умов створення банківського об'єднання є отримання попередньої згоди НБУ. Державна реєстрація об'єднання проводиться також центральним банком шляхом внесення відповідного запису до
Державного реєстру банків. За банком залишено право самостійного вибору об'єднання, до складу якого він готовий (або за певних умов змушений увійти, оскільки законодавство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може належати лише до одного банківського об'єднання. Враховуючи принцип добровільності у створенні банківського об'єднання, так само вирішується і питання виходу з останнього.
Учасники банківського об'єднання можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Відповідно, ініціаторами ліквідації банківською об'єднання можуть виступати або його учасники, або НБУ, за ініціативою якого суд може приймати рішення у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. При цьому слід розуміти, що ліквідація банківськог об'єднання ні в жому разі не припиняє діяльності банків - його учасників, які залишаються суб'єктами підприємницької діяльності та на підставі наявних ліцензій можуть продовжувати здійснювати банківську діяльність.
Враховуючи значення принципів публічності та гласності, що повинні супроводжувати банківську діяльність, законодавець закріпив обов'язок банківських об'єднань публікувати в офіційних друкованих виданнях - газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» інформацію про створення банківського об'єднання за визначеною НБУ формою, про зміни в ньому та про припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими НБУ.
Якщо до банківської корпорації та холдингової групи можуть входити лише банки, то фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. При цьому материнській компанії має належати понад 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий і статистичний звіти групи відповідно до встановлених вимог.
Одним із найперспективніших утворені, у національній банківській системі є банківські корпорації. Банківська корпорація створюється з метою:
■ Концентрації капіталів банків-учасників корпорації,
■ Підвищення їхньої загальної ліквідності та платоспроможності,
■ Забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю.
Це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки.
Враховуючи те, що відповідно до встановлених вимог статутний капітал банківської корпорації має відповідати загальним вимогам НБУ щодо статутного капіталу новостворюваного комерційног банку, існуючі комерційні банки, які відчувають нестачу статутного капіталу, можуть створювати банківські корпорації якщо вони збираються залишатися на національному ринку позичкових капіталів. Таке об'єднання кількох банків у банківську корпорацію сприятиме вирішенню проблеми докапіталізації у разі, якщо акціонери (засновники, учасники) банку не мають фінансових можливостей збільшувати статутний фонд банку або не хочуть допускати сторонніх акціонерів до цього процесу.
Вимоги НБУ щодо надання банківській корпорації ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються на рівні загальних вимог для комерційних банків, виходячи з розміру консолідованого капіталу.
Банки, що увійшли до банківської корпорації передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій.
Центраізаціїу межа банківської корпорації підлягають:
А) виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами;
Б) операції на ринках грошей та капіталів;
В) встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах);
Г) моніторинг кредитних ризиків;
Д) розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності;
Е) формування зовнішньої звітності;
Е) внутрішній аудит.
За згодою банків - членів корпорації перелік централізованих функцій може бути розширено з обов'язковою фіксацією у статутах як банків - членів корпорації, так і самого банківського об'єднання.
Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ або безпосередньо у банківській корпорації.
Істотним моментом при створенні банківської корпорації є те, що банки, які увійшли до неї, фактично та юридично зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли до банківської корпорації, не можуть належати до інших банківських об'єднань, окрім як за згодою корпорації (виняток - участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах).
При створенні банківської холдингової групи рівності учасників немає, оскільки материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капі тау або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Якщо він набув права власності на акції материнського банку, то зобов'язаний відчужити їх у місячний строк.
Тобто створення цього виду банківського об'єднання становитиме скоріше процес поглинання великим банком більш слабкого або такого, що перебуває у стані фінансової скрути, однак може бути фінансове оздоровлений і щодо якого є реальна перспектива його подальшої активної роботи в банківській справі. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків — членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
У 2001 р. Нбузатвердив Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань. Таким чином він не лише надав можливість вітчизняним банкам виживати в конкурентному середовищі, а й розширив для банкірів перелік інструментів розвитку банківського бізнесу.
8. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. № 679-ХІУ.
9. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 -ІІІ.
10. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.
11. Закон Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 р. № 142- XII.
12.Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
14. Указ Президента України „Про день банківських працівників" від 06.03.2004 р. № 316/2004. Рекомендована література:
20. Банківське право України/ Є.В.Карманов. - Х.: "Консум", 2000 р.
21. Банківське право / О.А.Костюченко. - К.: "А.С.К.", 2001 р.
22. Банківське право Україи/ О.А.Костюченко. - К.: "А.С.К.", 2003 р.
23. Банківське право / І.Заверуха. - Львів.: "Астролябія", 2003 р.
25.Зарубежные банковские системы / В.В.Масленников. - М.: ТД "Элит - 2000", 2001.
26. Вступ до банківської справи/За ред. Савлук М.І.- К.: "Лібра" 1998 р.
29. Є.Карманов. Банк як суб'єкт банківського права. /правоукраїни. - 2002.- №9.
30. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: Законодавчо - правовий вимір / Інститут законодавства Верховної ради України - К.: „Парламентське видавництво", 2004.
31. А.А.Вишневский. Банковскоє право Европейского Союза-М.: "Статут",2000.
32. А. А. Вишневский. Банковскоє право Англии - М.: "Статут",2 000.
33. Рене Клаус Гроз'єан. Як працювати з банком- К.: "Основи", 1998 р.
34 . Історія грошей і банківництва /Скоморович І . Г . , Реверчук С . К . , Малик Я . Й . Таін. - К:„Атіка", 2004 р .
35. Н.Ю.Ерпылева. Международное банковское право - М.: «Дело»», 2004.
36. М.Старинський. Проблеми правового визначення поняття „банк"/ Юридична Україна - 2004 р. № 5.