ТЕМА 9. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ
1. Поняття валюти та валютних відносин
2. Суть та цілі валютної політики
3. Валютний ринок: суть та основи функціонування
4. Поняття та структура валютної системи
5. Валютний курс та фактори, що на нього впливають
6. Платіжний баланс і його структура
1. Поняття валюти та валютних відносин
Валюта - це грошова одиниця даної країни, що використовується у міжнародних операціях.
Залежно від режиму використання валюти поділяються на:
- Неконвертована валюта - це валюта, яку неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз обмежується;
- Конвертована валюта - це валюта, які вільно обмінюється на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозиться через кордон.
Функціонування валют у міжнародному обороті обумовлює потребу у відповідних валютних відносинах.
Валютні відносини - це економічні відносини які пов'язані із використанням національних валют та міжнародних розрахункових одиниць у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також при використанні іноземних валют на території даної країни.
Більш вузьким поняттям валютних відносин, що охоплює передусім міжнародний рівень економічних операцій є міжнародні валютно кредитні відносини.
Міжнародні валютно кредитні відносини - це відносини, функціонування яких пов'язане із використанням валюти у процесі обслуговування економічних зв'язків між урядами, юридичними та фізичними особами різних країн.
- Визначення і регулювання валютного курсу;
- Складання платіжного балансу та вплив на його сальдо;
- Проведення міжнародних розрахунків та надання і погашення міжнародних кредитів.
2. Суть та цілі валютної політики
Валютна політика - це розробка та практична реалізація державою засобів впливу на ті економічні відносини суб'єктів ринку, які стосуються їхніх операцій з валютою.
Суб'єкти валютної політики - це учасники економічних процесів, які реалізують механізм державного впливу на валютні відносини, а також економічні агенти, на діяльність яких поширюється зазначений вплив.
Об'єкти валютної політики - це сфери суспільного виробництва, пов'язані з валютними відносинами, на які спрямовуються зусилля державних органів регулювання для забезпечення умов нормального функціонування національної валюти.
Елементи валютної політики - це ті конкретні сфери валютних відносин, на які спрямовуються регулятивні функції держави.
Основними елементами валютної політики є:
- Регулювання валютного курсу, тобто вироблення механізму його встановлення та підтримання на певному рівні в межах країни;
- Управління офіційними золотовалютними резервами країни з метою забезпечення міжнародної валютної ліквідності й стабільності валютного ринку;
- Встановлення валютних обмежень - запровадження певних норм і регламентування порядку здійснення валютних операцій;
- Управління платіжним балансом країни - сукупність заходів, спрямованих на підтримання його рівноваги або активного сальдо;
- Міжнародне співробітництво у сфері валютних відносин, що передбачає участь у міжнародних фінансових і валютно-кредитних організаціях.
Залежно від рівня, на якому здійснюється валютна політика - національний чи міжнародний - вона поділяється на дві основні форми:
Поточна валютна політика — це сукупність заходів із повсякденного, оперативного регулювання валютного ринку. Вона передбачає вплив на динаміку обмінного курсу, кон'юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні.
Основними цілями поточної валютної політики є:
^ підтримання рівноваги платіжного балансу країни;
^ забезпечення стабільного рівня валютного курсу;
^ створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;
> посилення позицій країни у конкурентній боротьбі за ринки збуту та джерела сировини й енергії, а також сфери застосування капіталів.
Структурна валютна політика — це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, спрямованих на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі. Основними цілями структурної валютної політики є: ^ розширення і поглиблення міжнародного економічного співробітництва, що визначається все більшою взаємозалежністю національних господарств;
> уникнення валютних криз чи ефективне подолання їх наслідків; ^ забезпечення стабільного функціонування світових фінансових ринків.
3. Валютний ринок: суть та основи функціонування
Валютний ринок - це система економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій із купівлі-продажу іноземної валюти за курсом, що формується на основі попиту і пропозиції.
На валютному ринку узгоджуються інтереси продавців і покупців валютних цінностей через співвідношення попиту і пропозиції.
Об'єктом купівлі-продажу є національні та іноземні валютні цінності.
Суб'єктами валютного ринку є професійні учасники (Центральний банк, уповноважені банки, біржі, брокерські контори) та непрофесійні учасники (підприємства, фізичні особи, що здійснюють валютні операції).
Залежно від обсягів торгівлі валютою і сфери поширення валютних операцій валютний ринок поділяється на:
Внутрішній (національний) валютний ринок - це ринок однієї країни, тобто біржовий та позабіржовий ринок, що функціонує в її межах.
Міжнародний валютний ринок - це ринок, який включає валютні ринки всіх країн світу.
Основними функціями валютного ринку є:
- Своєчасне здійснення міжнародних розрахунків шляхом обміну;
- Диверсифікація валютних резервів підприємств, банків, держави шляхом своєчасного обміну одних валют на інші та формування портфеля валютних вкладень із найстійкіших валют;
- Отримання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці, що виникає при обміні іноземних валют внаслідок коливання обмінних курсів;
- Забезпечення можливості реалізації валютної політики,
Спрямованої на державне регулювання економічних процесів на національному рівні, а також узгодження відповідних регулятивних заходів у рамках світового господарства.
Дані функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку валютних операцій.
Валютні операції - це всі операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
^ касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Учасники касових операцій мають можливість:
- Терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;
- Уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;
- Оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.
^ строкові операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках.
4. Поняття та структура валютної системи
Валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством та міждержавними угодами.
Структура валютної системи включає її національний та міжнародний рівень.
Національна валютна система - це сукупність економічних відносин, які пов'язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний оборот, а також утворюються і використовуються валютні резерви країни.
Основними елементами національної валютної системи є:
- Національна валюта;
- Умови конвертованості національної валюти;
- Режим обмінного курсу національної валюти;
- Валютні обмеження;
- Міжнародна валютна ліквідність;
- Порядок використання міжнародних кредитних засобів обігу на території країни;
- Регламентація міжнародних розрахунків;
- Умови функціонування національних ринків валюти і золота;
- Національні органи, що регламентують валютні відносини - центральний банк, міністерство фінансів, уповноважені державні органи валютного контролю.
Міжнародна валютна система - організація валютно-економічних відносин між країнами закріплена комплексом міждержавних угод.
Основними елементами є:
- Міжнародні платіжні засоби;
- Режим взаємної конвертованості валют;
- Регламентація режимів валютних курсів;
- Міждержавне регулювання валютних обмежень;
- Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;
- Уніфікація форм міжнародних розрахунків;
- Режим світових ринків валют і золота, який визначає особливості міжнародної торгівлі валютними цінностями та їх переміщення між країнами;
- Інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання -
МВФ, Світовий банк.
Сукупність основних елементів національної та міжнародної валютної системи визначає ті напрями, за якими валютна політика впливає на національне і світове господарство, визначаючи особливості діяльності всіх суб'єктів ринку у сфері валютних відносин.
5. Валютний курс та фактори, що на нього впливають
Валютний курс - це вартість валюти однієї країни виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або міжнародних платіжних засобів.
Основою для визначення валютного курсу є: паритет купівельної спроможності, тобто співвідношення між двома або кількома валютами за їхньою купівельною спроможністю стосовно певного набору товарів і послуг.
Основними факторами, що впливають на зміну валютного курсу є:
- Рівень розвитку національної економіки;
- Конюктура на валютному ринку;
- Темпи інфляції в країні;
- Рівень процентних ставок;
- Стан платіжного балансу; - валютна політика.
Основними видами валютних курсів є:
- Офіційний валютний курс - встановлені урядом постійні фіксовані пропозиції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;
- Ринковий валютний курс - формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;
- Змішаний - контрольований курс, що застосовується до експорту і імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.
Встановлення валютного курсу називається котируванням. Валютне котирування - це визначення державним або найбільшими комерційними банками курсу іноземних валют відповідно до діючих законодавчих норм і практики, що складається.
Інструментами регулювання валютного курсу є:
- Валютна інтервенція - втручання центрального банку країни в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю чи продаж іноземної валюти;
- Валютний демпінг - валютна інтервенція, яка використовується для підтримки курсу національної валюти на зниженому рівні, тобто це знецінення національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими ніж світові.
- Дисконтна політика - суть полягає в підвищенні або зниженні дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів.
- Девальвація та ревальвація - причинами є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют. Девальвація - це дії відповідних державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого - на підвищення конкурентоспроможності та покращення торговельних позицій країни на світовому ринку.
Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Ревальвацією стимулюється товарний імпорт, приплив іноземних інвестицій.
6. Платіжний баланс і його структура
Платіжний баланс - це співвідношення усіх фактичних платежів здійснених певною країною на користь інших країн, та надходжень коштів, отриманих нею із закордону за певний період часу.
Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій платіжний баланс включає в себе:
- Торговий баланс, що характеризує співвідношення поступлень від експорту та платежів від імпорту товарів;
- Баланс послуг і некомерційних платежів, що відображає рух валюти за операціями непов'язаними із переміщенням товарних цінностей;
- Баланс руху капіталів і кредитів, що характеризує співвідношення ввозу і вивезення державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.
Головним завданням складання платіжного балансу є визначення його сальдо. Сальдо платіжного балансу - це балансовий підсумок визначеного набору зовнішньоекономічних операцій, здійснюваних за певний період часу.
Активне сальдо за поточним рахунком платіжного балансу показує, що країна більше продає товарів і послуг за кордон, ніж закуповує їх.
Пасивне сальдо за рахунок поточних операцій показує, що країна більше купує товарів і послуг на міжнародному ринку, ніж продає їх. Дефіцит поточного рахунку свідчить про те, що країна споживає більше, ніж виробляє, а тому вона менше експортує власної продукції і більше імпортує товарів з-за кордону. Нестача валюти при дефіциті поточного рахунку покривається з двох джерел:
- За рахунок збільшення іноземних інвестицій;
- Додаткового залучення іноземних кредитів.
Регулювання сальдо платіжного балансу належить до завдань валютної політики центрального банку, оскільки рівновага платіжного балансу впливає на стабільність валютного курсу та грошовий обіг в середині країни.
Валютна політика з регулювання платіжного балансу - це комплекс економічних та адміністративних заходів державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність, спрямованих на раціональне формування основних статей платіжного балансу, а також покриття його сальдо.
До економічних інструментів валютної політики регулювання платіжного балансу відносять:
Девальвацію, тобто зниження курсу національної валюти, центральний банк проводить шляхом здійснення відповідних інтервенцій при значному дефіциті платіжного балансу.
Ревальвація. Тобто підвищення центральним банком за допомогою заході відповідної девізної політики курсу національної валюти, використовується для зменшення активного сальдо платіжного балансу шляхом обмеження експорту товарів і стимулювання імпорту.
Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центральним банком країни з метою впливу на ринкову норму процента і регулювання міграції капіталів.
Дефляційна політика застосовується для зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження грошової маси і, відповідно, внутрішнього попиту, а відтак — переорієнтування національних виробників на зовнішні ринки, тобто збільшення експорту.
Адміністративні інструменти валютної політики регулювання платіжного балансу передбачають використання державою нормативних заходів впливу на валютні відносини в країні:
Валютні обмеження охоплюють комплекс адміністративних заходів із регламентації порядку здійснення валютних операцій з метою впливу на сальдо платіжного балансу.
Політика множинних валютних курсів полягає у адміністративному встановленні державою різних офіційних курсів для різних операцій з метою забезпечення контролю за рухом капіталів та іноземної валюти.
Усі заходи валютної політики з регулювання платіжного балансу мають доповнюватися загальними заходами державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність.