ТЕМА 4. Грошова та кредитна система Німеччини

Грошова система Німеччини. До 70 - х років 19 ст. На території сучасної Німеччини розміщувалася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися, як правило на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою був золотий талер. В обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

У 1871 - 1873 р. Під керівництвом Отто Бісмарка було здійснено політичне об'єднання німецьких замаль, а на її основі - шляхом проведення грошової реформи 1875 р. - єдину грошову систему.

З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено..

У 1924 р. У Німеччині проводиться грошова реформа : нова рейхсмарка обмінювалася на 1 трлн старих.

Стан країни після війни був критичним. На думку військової адміністрації, вивести країни з катастрофічного стану можна було єдиним шляхом: управління економікою повинна взяти в свої руки сильна держава.

У 1948 р. У Німеччині під керівництвом Людвіга Ерхарда було здійснено грошова реформу, яка поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа стала частиною загальної господарської реформи.

У 50 - ті та у першій половині 60 -х років марка ФРН була найстабільнішою валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золото - валютні резерви. ФРН першою із західноєвропейських країн запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.

Порівняно низькі темпи інфляції, майже стабільний платіжний баланс та стабільне валютне становище в умовах заборони на виробництво та купівлю озброєння стимулювали зовнішньоторговельну еспансію концернів ФРН та неодноразову ревальвацію марки (у1961, 1969, 1971, 1973).

1 липня 1990 р. Відбулося валютне об'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР. З січня 1999р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту - євро.

Кредитна система Німеччини. Головною ланкою банківської системи Німеччини є Німецький федеральний банк, який було створено згідно з "Законом про Німецький федеральний банк"(1957) шляхом об'єднання центральних банків земель із Банком німецьких земель та Центральним західноберлінським банком. Структура банку складається з трьох рівнів. Перший рівень утворює директорат (головна контора), розташований у Франкфурті - на - Майні. Другий рівень складають центральні банки земель, які після утворення Німецького федерального банку перетворилися в його головні управління. Проте свою назву центральних банків земель вони зберегли. Третій рівень утворюють філії (головні відділення ) та відділення Федерального банку у великих населених пунктах.

Керівними органами Німецького федерального банку є Рада центральних банків, Рада директорів та правління центральних банків земель.

З 1 січня 1999р. Дойче Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово - кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово - кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків.

Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно - правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо - господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.

Універсальні банки посідають провідне місце у кредитній системі країни. Вони здійснюють усі види банківської діяльності(в тому числі операції з цінними паперами) і поділяються на три великі групи:

1.                                 Приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків),

2.                                                                                         Кооперативні     кредитні установи ( кредитні товариства "Райфазен" та "Фольксбанк" , кооперативні центральні банки),

3.                                                                    Державні  кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі). У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків.