Тема 6. Оподаткування страховиків
Система оподаткування страхових організацій, у цілому, побудована на загальних принципах і є подібною до системи оподаткування інших вітчизняних підприємств. Однак вона має й певні особливості, які стосуються окремих податків і які будуть розглянуті далі. Перелік податків, які має сплачувати страхова компанія, так само як і інші суб’єкти господарювання, встановлено законом україни “про систему оподаткування”. Відповідно до вимог закону страхові компанії сплачують такі податки та збори:
Прямі податки, у т.ч.:
– податок на прибуток (загальнодержавний);
– земельний податок (загальнодержавний);
– податок на нерухомість (загальнодержавний);
– податок з власників транспортних засобів (загальнодержавний);
– податок на рекламу (місцевий);
– комунальний податок (місцевий);
Непрямі податки, у т.ч.:
– податок на додану вартість (загальнодержавний);
– мито (загальнодержавне);
Збори, у т.ч.:
– на обов’язкове соціальне страхування (загальнодержавні);
– на обов’язкове державне пенсійне страхування (загальнодержавні);
– державне мито (загальнодержавне);
– за паркування автотранспорту (місцеві);
– інші місцеві збори.
Основним податком для страхової компанії за своїми обсягами є податок на прибуток. Особливості оподаткування страховиків податком на прибуток будуть розглянуті далі. Решта податків і зборів стягуються зі страховика так само, як і з інших платників.
Земельний податок. Платниками податку є страховики-власники землі або землекористувачі. Отже, страхові компанії можуть сплачувати земельний податок за земельні ділянки, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі тощо. Страховики, які сплачують орендну плату, земельного податку не сплачують.
Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в грошовому вимірі за 1 м земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ставки податку за 1 м2 диференціюються за групами населених пунктів залежно від чисельності населення та місця знаходження земельної ділянки. Податок сплачується щомісяця до 15 числа.
Податок з власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, моторні човни). Ставки податку встановлені в євро зі 100 куб. См об’єму двигуна або 1 см довжини корпусу транспортного засобу. Залежно від наявних транспортних засобів величина цього податку у страховика може бути достатньо помітною. Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду. Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількість транспортних засобів страховика за станом на 1 січня поточного року.
Податок з реклами. Реклама відіграє суттєву роль у маркетинговій діяльності страхової компанії. Практично всі страховики є платниками податку з реклами. Величина податку обчислюється залежно від вартості послуг за розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу. Страхові компанії сплачують цей податок під час сплати послуг за розміщення реклами, а виробники реклами до 15 числа місяця, наступного за звітним, сплачують податок з реклами до бюджету.
Комунальний податок. Цей податок сплачують усі страхові компанії. Він встановлюється в розмірі до 10 % (максимальна ставка) від величини фонду оплати праці. Фонд оплати праці як база для оподаткування комунальним податком обчислюється множенням середньооблікової чисельності працівників страхової компанії на розмір місячного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Цей податок сплачується щомісяця до 15 числа виходячи з величини бази оподаткування у попередньому місяці.
Податок на додану вартість. Страхова діяльність, безпосередньо пов’язана зі страхуванням та перестрахуванням, звільнена від податку на додану вартість (пдв). Всі надходження у вигляді страхових премій, які страхова компанія отримує від страхувальників, страхових посередників, інших страховиків та перестраховиків, а також всі страхові виплати, які вона здійснює у зв’язку зі страховими подіями, здійснюються без плати пдв. Не оподатковуються пдв і фінансові надходження страховиків, такі, як доходи від участі в капіталі, проценти за облігаціями, проценти за депозитами, дивіденди за акціями. Але діяльність страхової компанії передбачає й такі операції, при здійсненні яких страхова компанія може виступати платником цього податку. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг. Наприклад, при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання інформаційних, консультативних та інших подібних послуг. Податок у розмірі 20 % додається до ціни реалізації. Податок сплачується не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Мито (ввізне мито) страховики можуть сплачувати при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.
Збори на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (у т. Ч. Окремо: на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – 1,5 % від розміру фактично перерахованої заробітної плати; на соціальне страхування на випадок безробіття (обчислюються за ставкою в розмірі 1,3 % від розміру фактично перерахованої заробітної плати, що включають витрати на виплату основної і додаткової зарплати, інші заохо-чувальні компенсаційні витрати).
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Страхові ком-панії обчислюють суму відрахувань на обов’язкове державне пенсійне стра-хування виходячи з фактичних витрат на оплату праці персоналу. Береться до уваги як основна, так і додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у т. Ч. У натуральній формі, які підлягають оподат-куванню прибутковим податком з громадян. Ставку збору на обов’язкове дер-жавне пенсійне страхування з 1.01.2007 р. Встановлено в розмірі 33,2 % від витрат на оплату праці персоналу страхових компаній і від суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.
Збори на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та державне обов’язкове пенсійне страхування сплачуються одночасно з отриманням коштів в установах банку на виплату заробітної плати.
Тема 7. Оцінка фінансового стану страховика
Страхова компанія відрізняється від промислових, комерційних та інших підприємств та фінансових установ тим, що вона є фінансовою установою специфічного типу, яка концентрує на собі майнові інтереси багатьох своїх клієнтів (страхувальників) – фізичних і юридичних осіб. У зв’язку з цим найважливішою метою організації фінансів страховика є досягнення його стійкого фінансового стану. Фінансовий стан страхової компанії – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансово-господарської діяльності страхової компанії і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів (капіталу) страховика.
Для аналізу фінансового стану використовують такі форми фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, звіт про доходи і витрати страховика та іншу фінансову та спеціалізовану звітність.
Найважливішою характеристикою фінансового стану страхової компанії є її фінансова надійність.
Під фінансовою надійністю підприємства, у тому числі страхової компанії, розуміють його здатність протистояти різноманітним дестабілізуючим чинникам при здійсненні господарської діяльності.
Страхова компанія, задовольняючи загальним вимогам, які висуваються до господарюючих суб’єктів в умовах ринку, характеризується, разом з тим, значною специфікою як зобов’язань, так і ресурсів, призначених для покриття цих зобов’язань. Ця специфіка об’єктивно обумовлена, по-перше, самим характером страхових відносин, в основі якого є категорія ризику; по-друге – участю страховика у кількох видах діяльності (власне страхової, фінансової, інвестиційної), кожний з яких генерує, з одного боку, фінансові ресурси страховика, а з іншого – певні ризики та певні зобов’язання. Страхувальники сплатою страхової премії забезпечують собі право на страховий захист. Страхова компанія, отримуючи страхову премію, бере на себе зобов’язання щодо надання такого страхового захисту. Умовою для виконання таких зобов’язань є фінансова надійність страхової компанії. У зв’язку з цим досягнення і підтримання необхідного рівня фінансової надійності страховика набуває особливого змісту.
Загалом, зобов’язання страхової компанії, як і зобов’язання інших господарюючих суб’єктів, прийнято поділяти на внутрішні та зовнішні. Внутрішні зобов’язання страховика не відрізняються від внутрішніх зобов’язань інших суб’єктів господарювання. Вони включають зобов’язання перед персоналом, засновниками, відокремленими підрозділами тощо. Зовнішні зобов’язання розподіляються на страхові та інші. Інші зобов’язання є подібними до аналогічних зобов’язань будь-яких суб’єктів господарювання. Вони складаються із зобов’язань перед акціонерами, засновниками, кредитними установами, фінансовими компаніями, інвестиційними компаніями, бюджетом тощо.
Страхові зобов’язання – основна складова зовнішніх зобов’язань. Страхові зобов’язання – це специфічні зобов’язання страхової компанії, притаманні лише їй. Це – зобов’язання перед страхувальниками, страховими посередниками, брокерами, цедентами, перестраховиками, об’єднаннями страховиків тощо. Виконання цих зобов’язань складає зміст статутної діяльності страхової компанії. Тому, якщо про інше не йдеться спеціально, то через особливу значущість страхових зобов’язань під фінансовою надійністю страховика розуміють, перш за все, його здатність виконувати саме страхові зобов’язання (хоча, безумовно, фінансова надійність у широкому розумінні слова характеризує здатність страхової організації виконувати прийняті на себе як страхові, так і інші зобов’язання). Фахівці визначають фінансову надійність страховика як здатність виконувати взяті зобов’язання за договорами страхування навіть за умов дії несприятливих чинників, зміни економічної кон’юнктури.
Ймовірнісний характер страхової діяльності, який обумовлює невизначеність часу та обсягів погашення страхових зобов’язань, відрізняє страхові зобов’язання від інших. Якщо будь-якому іншому суб’єкту господарювання заздалегідь відомі терміни і обсяги сплати зобов’язань перед контрагентами, кредитними установами тощо, то для страховика терміни і обсяги сплати своїх страхових зобов’язань залишаються практично невизначеними.
Це потребує побудови такої системи фінансової надійності, яка не просто дозволяла б страховику сплачувати за своїми страховими зобов’язаннями, а яка б забезпечувала можливість виконувати ці зобов’язання за будь-яких умов, навіть за найнесприятливішого для страховика збігу обставин. Зрозуміло, що ця система має бути багатоступінчастою і всеохоплюючою. Вона постійно перебуває в центрі уваги страхової організації та пов’язана з її тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою. Побудові такої системи фінансової надійності має бути, врешті-решт, підпорядкована вся ідеологія організації фінансів страховика.
Фінансова надійність є результатом інтегрованої взаємодії багатьох чинників. Фахівці виокремлюють, здебільшого, шість головних чинників, які у сукупності своїй забезпечують фінансову надійність страхової компанії:
– достатній власний капітал;
– формування збалансованого страхового портфеля;
– достатні страхові резерви;
– ефективна тарифна політика;
– ефективне управління активами;
– перестрахування.
Взаємодія, взаємодоповнюваність цих чинників виглядає так. На початкових етапах розвитку страхової компанії фінансова надійність забез-печується розмірами і якістю статутного капіталу, а в подальшому – іншими елементами власного капіталу: резервним капіталом, вільними резервами, не-розподіленим прибутком. З розвитком страхової діяльності зростає роль та-ких чинників, як збалансований страховий портфель; тарифна політика; до-статність резервів; ефективне управління активами; перестрахування.
Формування збалансованого страхового портфеля, на перший погляд, є технічним, організаційним чинником. Якщо підходити формально, то слід визнати, що цей чинник знаходиться поза межами фінансових відносин страховика. Поняття “страховий портфель” вживається для визначення фактичної кількості застрахованих об’єктів або діючих договорів страхування на певній території. Але при цьому незаперечним є факт, що вся поточна й перспективна діяльність страхової організації спирається на страховий портфель, структура якого, в кінцевому підсумку, визначає подальшу долю існування страхової компанії як суб’єкта господарювання. Адже від величини та якості страхового портфеля залежать головні вхідні та вихідні грошові потоки страховика (суми надходжень страхових премій, обсяги й коливання страхових виплат); склад і величина страхових резервів; інвестиційні можливості; обсяги витрат на ведення справи; фінансові результати і, врешті-решт – ринкова вартість самої страхової компанії. Страховий портфель можна асоціювати з наявністю у страховика можливості вести бізнес у ринковому середовищі.
Якщо страхова компанія не в змозі сформувати страховий портфель (тобто зайняти свою нішу на ринку страхових послуг), то всі інші питання (у т. Ч. Фінансова надійність) стають другорядними. Збалансований, стійкий страховий портфель – це плід зусиль страховика протягом не одного десятка років. Через це страхові портфелі більшості вітчизняних страхових компаній поки що важко назвати ідеальними. Структура страхового портфеля складається під впливом асортименту страхових послуг, тобто тих видів страхування, на проведення яких страховик отримав ліцензію. Особливе значення для формування страхового портфеля має оперативне реагування страховика на задоволення попиту на ті страхові послуги, які в ринкових умовах відповідають інтересам страхувальників.
Для перспективного забезпечення фінансової стійкості страхових операцій, а отже – фінансової надійності страхової компанії в цілому, важливо досягти й зберігати збалансованість портфеля. Цей стан характеризується, як мінімум, компенсацією тих договорів, строк дії яких закінчується, новоукладеними договорами. Водночас така компенсація має поширюватись не лише на кількість договорів та страхові премії за ними, але й бути узгодженою із страховою сумою, строком страхування, і суттєво не відрізнятись від імовірності збитку, яка переважала в попередніх договорах.
Під збалансованістю страхового портфеля розуміється його диверсифікованість, стабільність розвитку різних видів страхування, відповідність платежів і виплат компанії, укладених та припинених договорів, сформованих резервів та зобов’язань, договорів, за якими відбуваються виплати, та беззбиткових договорів. Для збалансування страхового портфеля важливе значення має його величина, однорідність, рівновага та стабільність. Збалансований, однорідний страховий портфель убезпечує страхову компанію від фінансових потрясінь, надає можливість у нормальному режимі забезпечувати страхувальникам страховий захист,
Фінансовою основою страхового захисту є страхові резерви. Вони є найважливішим чинником фінансової надійності страховика. Склад страхових резервів і їх обсяги залежать від здійснюваних страховиком видів страхування, строків дії договорів, рівномірності розподілу ризиків у часі тощо. Сформовані за встановленими методами, саме вони відображають обсяг страхових зобов’язань і протистоять їм. Джерелом формування страхових резервів є страхові премії. Отже, достатність страхових резервів залежить від двох чинників:
А) обраних методів формування страхових резервів;
Б) точності визначення страхової премії (як ціни за страхову по-слугу) за укладеними договорами страхування.
Методи формування страхових резервів докладно розглянуті у розділі 3, порядок обчислення страхових премій, структура страхового тарифу – у розділі 2. Слід зауважити лише, що якими б досконалими і точними не були методи формування страхових резервів, вони не в змозі забезпечити реальну достатність резервів, якщо буде заниженою страхова премія. У цьому випадку основний вхідний грошовий потік страхової компанії, який вона отримує у вигляді страхових премій, заздалегідь буде нести в собі загрозу порушення її фінансовій стійкості.
У зв’язку з цим яскраво висвітлюється роль страхового тарифу як основоположного чинника, “цеглинки”, за допомогою якої будується вся споруда фінансової стійкості страхової компанії. Кожна страхова компанія намагається ефективно провадити свою власну тарифну політику, як і будь-яке підприємство – свою цінову політику.
Тарифна політика – це процес розробки, обґрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу. Цей процес є цілеспрямованою діяльністю страховика з визначення, уточнення, впорядкування страхових тарифів з метою забезпечення поєднання інтересів учасників страхових відносин: успішного та беззбиткового розвитку страховика та встановлення раціональної ціни на страхові послуги для страхувальників.
Тарифну політику можна вважати ефективною, якщо тарифи на страхові послуги:
А) забезпечують еквівалентність страхових відносин між страховиком та усією сукупністю страхувальників даного страховика;
Б) відповідають платоспроможному попиту страхувальників;
В) є гнучкими, передбачають можливість розширення обсягу страхової відповідальності;
Г) забезпечують рентабельність страхових операцій;
Д) характеризуються достатньою стабільністю протягом тривалого часу.
Загальні вимоги до страхових тарифів висвітлені у підрозділі 2.2. Але у зв’язку із забезпеченням фінансової надійності страхової організації слід зазначити, що страхові тарифи мають бути обчислені таким чином, щоб надходження страхових премій постійно покривали видатки страховика і забезпечували деяке перевищення доходів над витратами.
Акумульовані страховою компанією страхові премії, а також власні кошти потребують ефективного управління. Вони розміщуються та інвес-туються у різні фінансові інструменти з метою збереження їхньої вартості і одержання додаткового доходу. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів і власних коштів, є додатковою гарантією виконання його страхових зобов’язань. Законодавчо встановлений перелік дозволених активів, а також принципи ефективного управління активами – безпечність, прибутковість, ліквідність, диверсифікованість – докладно розглянуті в розділі 4. Дотримання цих вимог дає змогу страховику провадити зважену інвестиційну політику, яка враховує не тільки його власні інтереси щодо одержання інвестиційних прибутків, але й інтереси страхувальників з огляду на підтримання належної фінансової надійності страхової компанії.
Специфічним чинником досягнення фінансової надійності, який притаманний лише страховим організаціям, виступає перестрахування. Зміст перестрахування полягає у передачі частини відповідальності страховика за певну плату іншому страховику (перестраховику). Така передача частини ризику від одного страховика до іншого фактично означає вирівнювання страхових сум, на які застраховані різноманітні об’єкти. Вирівнювання ж страхових сум веде до оптимізації та збалансування страхового портфеля, а, отже – до підвищення стійкості та платоспроможності страховика при здійсненні страхових операцій. Саме перестрахування як унікальне економічне явище нівелює загрози фінансовій стійкості страховика, пов’язані з прийняттям на страхування об’єктів зі значною вартістю, незбалансованим страховим портфелем, коливанням технічних результатів страхової діяльності. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики, сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування без додаткової загрози фінансовій надійності страховика.
Головне завдання страховика при цьому – визначити пропорції розподілу ризику між собою і перестраховиком, тобто розмір власного утримання і розмір цесії. Розмір власного утримання залежить від виду страхування, характеру ризику, його ймовірності, максимально можливого розміру збитку тощо. Одним із найважливіших критеріїв визначення розміру власного утримання є розмір власного та залученого капіталу страховика. Українське законодавство безпосередньо регулює максимальний розмір власного утримання страховика за окремим об’єктом страхування, зобов’язуючи страховиків укладати договори перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних та страхових резервів.
Таким чином, підсумовуючи викладене, слід ще раз підкреслити взаємозв’язок і взаємозалежність головних чинників досягнення страховиком фінансової надійності (достатній власний капітал; формування збалансованого страхового портфеля; достатні страхові резерви; ефективна тарифна політика; ефективне управління активами; перестрахування), які в комплексі своєму створюють відповідні гарантії виконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками щодо надання страхового захисту.
Тема 8. Фінансова стратегія і планування у страхуванні
Фінансова стратегія страховика охоплює визначення перспективних напрямів його діяльності з урахуванням їх прибутковості.
Від обґрунтовано спланованої моделі діяльності страховика залежать фінансова стійкість і прибутковість страхової компанії. Фінансова стратегія і фінансове планування охоплюють такі важливі напрями:
– планування асортименту страхових послуг і формування страхового портфеля;
– розробку найкращої інвестиційної стратегії, тобто розміщення тимчасово вільних грошових коштів страховика;
– оцінку та прогнозування поточного фінансового стану страховика;
– планування поточної діяльності страховика і складання бізнес-плану;
– план-прогноз розширення діяльності страхової компанії.
Фінансова стратегія, насамперед, охоплює планування асортименту страхових послуг та формування страхового портфеля.
Під страховим портфелем зазвичай розуміють сукупність страхових внесків, прийнятих страховиком від страхувальників, яка характеризує загальний обсяг його діяльності. Він характеризується, кількістю чинних страхових дого-ворів, числом застрахованих об’єктів та розміром сукупної страхової суми.
За обсягом страхового портфеля розраховується такий показник як рівень охоплення страхового поля (під страховим полем розуміють максимальну кількість об’єктів, що можуть бути охоплені тим чи іншим видом страхування). Він визначається як відношення фактично застрахованих об’єктів до їх можливої кількості, тобто відношення страхового портфеля до страхового поля, виражене у процентах. Даний показник дає можливість спрогнозувати перспективи розвитку окремих видів страхування на кожному окремому сегменті ринку.
Страхова компанія повинна прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю по кожному ризику. Водночас страховий портфель повинен бути збалансованим, що означає поєднання у його склад різноманітних страхових договорів – накопичувальних і ризикових великих за обсягами та індивідуальних, а також таких, що спрямовані на немасового споживача. Тому при формуванні страхового портфеля використовуються такі основні принципи:
– динамічність, що характеризує співвідношення між договорами, дія яких вже закінчується, і новими договорами, що укладаються;
– однорідність, що дає можливість формувати страховий портфель великої кількості приблизно однакових за розміром ризиків. Недотримання цієї умови може стати причиною того, що настання навіть одного страхового випадку (значного за обсягом) може спричинити банкрутство страховика;
– диверсифікованість, що має суттєвий вплив на фінансову стійкі страховика, оскільки дозволяє мінімізувати страхові ризики та забезпечити відповідну доходність від страхових операцій.
Важливою характеристикою страхового портфеля є величина сукупної страхової суми, яка залежить від розмірів страхових тарифів, тобто від тарифної політики страховика та асортименту страхових продуктів.
Формування асортименту страхових продуктів здійснюється з урахуванням певних вимог до них, тобто визначення їхніх властивостей, які найбільшою мірою задовольняють потреби страхувальників. Адже будь-які страхові продукти проходять перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб, які відтворюються в колективних, групових та індивідуальних інтересах страхувальників. На страховому ринку страхувальник прагне придбати саме той страховий поліс, умови якого передбачають найбільш повне задоволення його страхових інтересів. До переліку вимог щодо формування асортименту страхових продуктів входять:
– об’єкти страхування;
– страхові ризики;
– ціна страхового продукту;
– додаткові послуги, що надаються страховиком;
– якість і повнота обслуговування клієнта на стадії супроводу дого-вору страхування.
Асортимент страхових продуктів вважається раціональним та ефективним для страховика, якщо він зорієнтований одночасно на надання якісних та недорогих і багатофункціональних страхових послуг. Разом з тим, кожен страховий продукт повинен відрізнятися від вже існуючих, задовольняти сучасні потреби страхувальників, бути зручним і простим для розповсюдження й обслуговування та привабливим для великої кількості споживачів.
При плануванні страхового портфеля страховик може використовувати таку класифікацію страхових продуктів (рис. 1.2):
Рис. 1.2 – класифікація страхових продуктів у страховому портфелі
Отже, страховий портфель охоплює три групи продуктів, які дозволяють визначати перспективи розвитку страхових операцій на певній території діяльності страховика.
Перша група – основні страхові продукти – забезпечують найбільший обсяг надходження страхових премій, мають низький рівень ризику та користуються попитом на страховому ринку.
Друга група – додаткові страхові продукти – підтримують стабільний обсяг збору страхових внесків, мають різний рівень ризикованості страхових операцій, разом з тим потребують додаткових витрат для залучення страхувальників.
Третя група – стратегічні страхові продукти – передбачають забезпечення в перспективі надходження значного обсягу страхових премій.
Сукупна вартість реалізованих на ринку страхових продуктів, яка виступає у формі зібраних страхових премій за укладеними і діючими договорами страхування є основним джерелом залучених фінансових ресурсів страхової компанії, від яких залежать результати страхової діяльності.
В основі формування сукупного фонду страхових премій є ціна страхової послуги, яка виражається через страховий тариф. Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то зібрані страховиком страхові премії і створені страхові резерви є достатніми як для виконання страхових зобов’язань, так і для забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страховика.
Тарифна політика страховика спрямована на впорядкування й уточнення страхових тарифів в інтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковості. Формуючи тарифну політику, страховик прагне вирішити подвійне завдання: при мінімальних тарифах, досягнутих для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності.
Це зумовлює дотримання страховиком таких принципів формування тарифної політики:
– еквівалентність страхових відносин, тобто нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності шкоди;
– доступність тарифів для широкого кола страхувальників;
– стабільність тарифів протягом певного періоду;
– розширення обсягу страхової відповідальності в межах – діючих тарифів;
– самоокупність та рентабельність страхових операцій.
При плануванні та формуванні страхового портфеля слід враховувати також вплив факторів загальноекономічного значення, серед яких основними є: динаміка валового внутрішнього продукту, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях національної економіки, динаміка грошових доходів та заощаджень населення тощо.