Тема 2. Грошові надходження страховиків
Страхова організація в процесі кpyгooбiгy грошових коштів отримує певні надходження – як результат стосунків між нею та іншими суб’єктами фінансових відносин. Ці грошові надходження забезпечують страховику можливість виконувати свою господарську діяльність; сплачувати страхувальникам страхове відшкодування; створювати у необхідних розмірах страхові резерви; забезпечувати вимоги законодавства щодо запасу платоспроможності; розміщувати та інвестувати тимчасово вільні кошти у різноманітні фінансові інструменти; отримувати прибутки.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів i прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.
Склад грошових надходжень страховиків обумовлюється двоїстим характером діяльності страховика: головною складовою надходжень є страхові премії, отримувані від страхувальників за укладеними договорами страхування, але, разом iз тим, не менш важливими є надходження від розміщення та інвестування тимчасово вільних власних коштів i коштів страхових резервів. Співвідношення між цими двома видами надходжень змінюється залежно від специфіки діяльності конкретної страхової організації, рівня її капіталізації та “віку”.
Наприклад, новостворена страхова компанія на початку своєї діяльності не може відразу отримати безперебійний потік значних грошових надходжень у вигляді страхових премій. Для цього потрібен час. Але вона може мати значне надходження у вигляді, скажімо, відсотків за депозитними вкладами від розміщення коштів свого статутного фонду. Враховуючи вимоги законодавства до мінімальних розмірів статутного фонду страховиків i зважаючи на те, що він має бути створений у грошовій формі такі надходження можуть бути достатньо вагомими i тим більшими, чим більшим є розмір статутного фонду. У подальшій діяльності цієї страхової компанії питома вага страхових премій у складі її грошових надходжень поступово буде зростати. Але так само зростатимуть її інвестиційні можливості – а, отже, відповідні надходження, – оскільки будуть збільшуватися обсяги страхових резервів, кошти яких страхова компанія має відповідним чином розміщувати та інвестувати.
Операційна діяльність – це основна діяльність суб’єкта господарювання, яка дає дохід, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність – це придбання i продаж довгострокових активів (у вітчизняному законодавстві – необоротних активів), а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Прикладами вхідних грошових потоків, що виникають у результаті інвестиційної діяльності, є надходження грошових коштів від:
– продажу основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів;
– продажу власного капіталу або боргових інструментів інших суб’єктів господарювання, а також часток у інших підприємствах;
– повернення авансів та позик (інших, ніж аванси та позики фінансової установи), наданих іншим сторонам;
– ф’ючерсних i форвардних контрактів, опціонів та контрактів “своп”.
Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності призводить до змін у певних статтях активу балансу.
Фінансова діяльність – діяльність, що спричиняє зміни розміру i складу вкладеного капіталу та запозичень суб’єкта господарювання [21, с. 741]. Прикладами вхідних грошових потоків від фінансової діяльності є надходження грошових коштів від випуску:
– акцій або інших інструментів власного капіталу;
–незабезпечених боргових зобов’язань, позик, векселів, облігацій, iпо-тек, а також інших коротко- або довгострокових позик.
Тема 3. Страхові резерви, їх склад та порядок формування
Страхові резерви, які створюються страховиками, що здійснюють загальне страхування, називаються технічними резервами. Назва відбиває специфіку цих резервів: родовий взаємозв’язок з технологією страхового процесу, який передбачає наявність необхідних коштів для відшкодування ймовірних збитків протягом всього терміну дії кожної страхової угоди. Обсяги технічних резервів відбивають обсяги чинних страхових зобов’язань страхової організації. Джерелом свого утворення технічні резерви страховиків, що здійснюють загальне страхування, мають виключно страхові премії. Резерви формуються у розрізі окремих видів страхування. Розмір технічних резервів має бути достатнім для відшкодування всіх збитків за укладеними договорами навіть у випадку, якщо нові страхові премії не надходитимуть.
Технічні резерви, які формують західноєвропейські страхові компанії, являють собою цілісну систему і поділяються на три великі групи: резерви премій; резерви збитків; специфічні резерви (їх створення пов’язане із особливостями проведення окремих видів страхування, які потребують додаткових гарантій). Головні дві групи у складі технічних резервів страховиків – це резерви премій і резерви збитків. У складі технічних резервів західноєвропейських страховиків переважають резерви збитків: на них припадає 2/3 усього обсягу технічних резервів, у той час як на резерви премій – 1/3. Обсяги специфічних резервів є незначними. Види резервів та їх функціональне призначення унаочнює таблиця 1.1.
Як видно з неї, у складі страхових резервів вітчизняних страховиків переважають технічні резерви, а в них основну частку складають резерви незароблених премій. Частка решти резервів є доволі малою. Вона збіль-шуватиметься з розвитком страхового ринку та зміною його структури у бік класичного страхування.
Таблиця 1.1 – страхові технічні резерви та їх призначення
Вид резерву
Призначення
Незароблені премії
Покриття рівномірно розподіленого ризику
За укладеними договорами страхування
Ризиків,
Що не минули
Додатковий резерв до резерву незароблених премій з метою компенсації похибок при розрахунках ставок страхових премій
Заявлених, але не виплачених збитків
Резервування грошових коштів для виплат за заявами страхувальників
Збитків, які виникли, але ще не заявлені
Резервування грошових коштів для покриття збитків, які ще невідомі на звітну дату
Коливань збитковості
Покриття ризику перевищення рівня збитковості
У несприятливі періоди
Катастроф
Покриття збитків від катастрофічного ризику
За законом “про страхування”, до складу технічних резервів, які формують вітчизняні страховики, належать резерви:
- незароблених премій;
- збитків, що включають зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників (інша назва – “резерви заявлених, але не виплачених збитків”);
- збитків, які виникли, але ще не заявлені;
- катастроф;
- коливань збитковості.
Перші два види технічних резервів – незароблених премій і заявле-них, але не виплачених збитків – є обов’язковими для формування усіма страховиками.
Окрім цих обов’язкових резервів, страховики мають право формувати за необхідності резерви збитків, які виникли, але ще не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості. Рішення про запровадження таких технічних резервів з початку наступного календарного року страховики повинні приймати у поточному році, заздалегідь письмово повідомивши про це наглядовий орган. Систему технічних резервів, які законодавчо передбачені для формування вітчизняними страховиками, подано на рис. 1.1.
Порядок формування і обліку усіх страхових технічних резервів встановлюється законодавством і відповідними нормативними актами наглядового органу у сфері страхування – держфінпослуг.
Існують окремі види страхування, здійснення яких вимагає додаткових гарантій, і в зв’язку з цим існують додаткові вимоги щодо формування страховиками технічних резервів за цими видами страхування. До таких видів страхування в україні належать обов’язкове страхування:
– цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту;
– цивільної відповідальності за ядерну шкоду.
Рис. 1.1 – система страхових технічних резервів,
Що формують страховики при здійсненні загального страхування
Висока ризикованість цих видів страхування (в першому випадку – через масовий характер збитків, а в другому – через їх катастрофічний характер) потребує створення додаткових гарантій, отже для них законодавством встановлений розширений перелік страхових резервів, обов’язкових для формування.
Страховики, які мають право укладати договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та є членами моторного (транспортного) страхового бюро україни, зобов’язані формувати не два, а чотири обов’язкових технічних резерви за цим видом страхування: резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв коливань збитковості.
Страховики, які отримали ліцензії на проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду та є членами ядерного страхового пулу україни, теж в обов’язковому порядку мають формувати з цього виду страхування не два, а чотири обов’язкові резерви: незароблених премій; заявлених, але не виплачених збитків; збитків, які виникли, але не заявлені; катастроф.
Формування страховими організаціями резервів премій здійснюється на підставі статистичного обліку договорів страхування; резервів збитків – на підставі статистичного обліку вимог (заяв) страхувальників щодо страхових виплат.
Склад та порядок формування і розміщення страхових технічних резервів в україні регламентується такими нормативними актами:
– закон україни “про страхування”;
– закон україни “про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту”;
– правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за ви-дами страхування іншими, ніж страхування життя, затверджені розпоряджен-ням держфінпослуг від 17.12.2004 р. № 3104 (зі змінами та доповненнями);
– порядок і правила формування, розміщення та обліку страхових резервів з обов’язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, затверджені розпорядженням держфінпослуг від 13.11.2003 р. № 123.
Страховики щоквартально подають до держфінпослуг у складі спеціалізованої страхової звітності інформацію щодо формування технічних резервів. Ця інформація міститься у розд. 3 “показники діяльності з видів добровільного страхування, інших, ніж страхування життя”; у розд. 4 “показники діяльності з видів обов’язкового страхування”; у розд. 6 “умови забез-печення платоспроможності страховика”.
Тема 4. Розміщення страхових резервів
Питання розміщення коштів страхових резервів є для страхової компанії не менш важливим, ніж їх формування. Страхові резерви є залученими коштами і їх обсяги уособлюють зобов’язання страховиків перед страхувальниками. Але залучивши кошти за допомогою страхування, страхова компанія має подбати про їх збереження та примноження. Збереження вартості залучених коштів і отримання адекватних доходів від їх розміщення та інвестування є надзвичайно складним завданням. Ефективне управління коштами страхових резервів є однією з найважливіших умов забезпечення платоспроможності страховиків.
Вимоги щодо розміщення коштів страхових резервів містяться в ст. 31 закону україни “про страхування” (розд. Iii “забезпечення платоспроможності страховиків”): “кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:
– грошові кошти на поточному рахунку;
– банківські вклади (депозити);
– валютні вкладення згідно з валютою страхування;
– нерухоме майно;
– акції, облігації, іпотечні сертифікати;
– цінні папери, що імітуються державою;
– права вимог до перестраховиків;
– інвестиції в економіку україни за напрямами, визначеними кму;
– банківські метали;
– кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;
– готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених національним банком україни;
– кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному кму”.
Отже, під розміщенням коштів страхових резервів за законодавством україни розуміється вкладення коштів сформованих страхових резервів у певні активи (їх ще іноді називають “дозволені активи”).
Згідно з п(с)бо, активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому [24, с. 52]. Це визначення цілком можливо використовувати для характеристики активів страхових компаній. Але слід зазначити, що склад і структура активів страховика мають свою специфіку.
Зазвичай активи підприємств (у т. Ч. Страхових компаній) класифікують за функціональним призначенням, виокремлюючи активи: матеріальні, нематеріальні та фінансові.
Оскільки страховик – це фінансова установа, яка надає фінансові послуги, а фінансові послуги визначаються законодавством як “... Операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб ... З метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів” [15, с. 662], то цілком природно, що у складі активів страхової організації переважають саме фінансові активи. Фінансові активи уособлюють майнові цінності страховика у формі готівкових коштів, грошових і фінансових інструментів, що належать страховику. До фінансових активів (перелік – за ступенем ліквідності) належать:
1) грошові кошти та їх еквіваленти;
2) фінансові інвестиції;
3) дебіторська заборгованість.
Грошові кошти та їх еквіваленти – це актини, які забезпечують абсолютну ліквідність вкладень. До грошових коштів належать готівка в касі компанії та кошти на поточних і депозитних рахунках. До еквівалентів грошових коштів належать короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у визначені суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Це можуть бути термінові депозити, короткострокові (з терміном погашення до 3-х місяців) державні цінні папери, банківські метали.
Еквіваленти грошових коштів здебільшого утримуються компаніями не стільки для отримання прибутку, скільки для швидкого погашення короткострокових зобов’язань – наприклад, для страхових виплат.
Такий вид фінансових активів як грошові кошти та їх еквіваленти цілком природно посідає значне місце у структурі активів вітчизняних страховиків.
Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу, інших вигод для інвестора. Вони підрозділяються на коротко- та довгострокові.
Короткострокові (поточні) фінансові інвестиції – це інвестиції на термін, який не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).
Короткострокові фінансові інвестиції є достатньо важливим активом для страхових компаній, особливо для тих, які здійснюють загальне страхування. Цей вид активів забезпечує високий рівень ліквідності при отриманні достатньо високого інвестиційного прибутку, що дозволяє говорити про особливу ефективність цього виду вкладень.
Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Вони включають: інвестиції, які утримуються до їх погашення; інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства; інвестиції у спільну діяльність.
Інвестиції, які утримуються до їх погашення, мають борговий характер. В українській практиці ці інвестиції представлені державними, муніципальними облігаціями та облігаціями підприємств. Мета утримання таких інвестицій полягає в отриманні прибутку.
Інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та інвестиції у спільну діяльність мають пайовий характер. Мета таких інвестицій може бути різною – отримання прибутку, збільшення впливу на ринку, контроль за діяльністю конкурентів, диверсифікація діяльності.
Фінансові інвестиції є достатньо поширеним видом вкладень вітчизняних страховиків.
У цілому ж інвестування страховиками коштів у фінансові активи обмежується можливостями вітчизняного фондового ринку, який поки що передчасно розглядати як розвинений.
Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату. Згідно з обліковими правилами, дебіторська заборгованість розподіляється на поточну і довгострокову.
Поточна дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Довгострокова – це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців із дати балансу.
Незважаючи на те, що в більшості випадків страхувальник сплачує кошти наперед, страхові компанії можуть мати у складі своїх фінансових активів значні суми дебіторської заборгованості. Вона може виникати в процесі розрахунків: між головним офісом компанії, її філіями та представництвами; між страховою компанією та страховими посередниками (агентами та брокерами); між страховою компанією та персоналом (наприклад, при наданні позик); між страховою компанією зі страхування життя та власниками страхових полісів (при наданні кредитів); у процесі інвестиційної діяльності за нарахованими відсотками, дивідендами. Якість дебіторської заборгованості та її абсолютна величина можуть бути різною. Відповідно різним може бути вплив даної групи активів на фінансовий стан страховика, його платоспроможність та прибутковість. У структурі активів деяких вітчизняних страхових компаній дебіторська заборгованість часом займає невиправдано високу частку. До складу “дозволених активів” дебіторська заборгованість не входить. Хоча за своїм економічним змістом дебіторською заборгованістю можна вважати такі специфічні активи, як “право вимоги до перестраховиків”.
Кожен з видів фінансових активів характеризується власним рівнем прибутковості, ліквідності, безпечності. Завдання полягає у тому, щоб страхова компанія могла збалансувати ці вимоги, виходячи зі специфіки своєї діяльності і особливостей страхового портфеля.
Так, для страховиків, що здійснюють загальне страхування, у структурі активів мають переважати грошові кошти та їх еквіваленти; короткострокові високоліквідні вкладення (наприклад, депозити до запитання). Для страховиків, що здійснюють страхування життя, забезпечення ліквідності не є першочерговим завданням – вони можуть здійснювати довготермінові фінансові вкладення, інвестувати кошти в нерухомість, але при цьому орієнтуватися на встановлений законодавством рівень прибутковості (4 % річних).
Для формування своїх активів страховик використовує власний і залучений капітал. За рахунок власного капіталу страховик може формувати матеріальні, нематеріальні, фінансові активи (цей процес чинне законодавство практично не регламентує). Кошти страхових резервів (найвагоміша складова залученого капіталу), як правило, є найбільшим джерелом для формування активів страхової компанії – і, переважно, – саме фінансових активів. У законодавчо встановленому переліку дозволених активів лише одну позицію можна віднести до складу не фінансових, а матеріальних активів: вкладення у нерухомість.
Виступаючи в ролі інвестора, страховик не тільки набуває додаткове джерело доходів, але й наражається на додаткові небезпеки, що пов’язані з інвестиційним ризиком.
Розміщення та інвестування коштів страхових резервів, виходячи з їхнього економічного змісту (залучений капітал), є предметом державного нагляду та контролю в усіх країнах, де взагалі передбачено державний нагляд за страховою діяльністю і створений відповідний наглядовий орган.
Регламентація пов’язана з тим, що ці кошти не є власністю страховика. Це – залучені кошти страхувальників, тому розпоряджатись ними страховик повинен з особливою обережністю. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань страхової компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов’язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових і надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.
Для страхової компанії особливо важливим є те, що оптимальна структура активів сприяє зростанню її платоспроможності.
Інвестування та розміщення коштів страхових резервів з урахуванням вимог чинного законодавства означає дотримання страховиком законодавчо регламентованих напрямів, нормативів та принципів розміщення.
Ці вимоги сформульовані у таких актах чинного законодавства:
– законі україни “про страхування”;
– правилах формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, затверджених розпорядженням держфінпослуг від 17.12.2004 р. № 3104;
– правилах розміщення страхових резервів зі страхування життя, затверджені розпорядженням держфінпослуг від 22.12.2004 р. № 2875.
Зауважимо, що закон “про страхування” встановлює принципи роз-міщення і напрями розміщення, а розпорядження держфінпослуг встанов-люють нормативи розміщення, тобто конкретизують норми закону. Напрями розміщення і нормативи розміщення є не однаковими для технічних стра-хових резервів та резервів зі страхування життя, хоча багато в чому вони збігаються.
Інформацію щодо розміщення страхових резервів страховики щоквартально подають до держфінпослуг у підрозділі 6.3.2 “розміщення страхових резервів” розд. 6 “умови забезпечення платоспроможності страховика”.
Тема 5. Прибуток страховика, його формування та розподіл
Страхування є одним з видів підприємницької діяльності у фінансовому секторі. Воно належить до невиробничої сфери, де не створюється національний дохід і валовий внутрішній продукт, а лише відбувається їх перерозподіл. Оскільки за своєю економічною природою страхування призначене для забезпечення захисту майнових інтересів членів суспільства і має здійснюватися на засадах еквівалентності, то страхова діяльність у своєму класичному розумінні не передбачає отримання надвисоких прибутків.
Але здійснення страхування на комерційних засадах в умовах ринку спонукає страховиків прагнути до забезпечення прибутковості. Прибуток є одним з найважливіших показників успішності фінансово-господарської діяльності страховика. Він – джерело розвитку страховиків, зміцнення їхньої фінансової стійкості (а отже – конкурентоспроможності). Отримання за рахунок прибутку дивідендів – необхідна умова зацікавленості власників страхових компаній у збереженні цього бізнесу. В цьому контексті страхування як вид підприємницької діяльності цілком відповідає нормам господарського кодексу україни, в якому підприємництво визначається як “господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку”. Отже, отримання прибутку є безумовною метою діяльності будь-якої страхової організації як суб’єкта підприємництва.
Загальні ринкові підходи до формування прибутку господарюючих суб’єктів поширюються й на страхові компанії. Разом з тим процес формування прибутку страховика має певні особливості через специфіку економічної сутності страхування і особливості кругообігу коштів страхової організації, який поєднує вхідні і вихідні грошові потоки від усіх видів діяльності, котрі здійснює страхова організація (страхової, перестрахової, інвестиційної, фінансової, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій). Отже, прибуток, який формується як результат перелічених видів діяльності, являє собою досить складне економічне утворення, має свою внутрішню структуру і логіку.
Серед досліджень минулих часів, присвячених, у тому числі, розкриттю специфіки формування фінансових результатів діяльності страхових організацій, слід, перш за все, назвати праці видатних вчених-фінансистів к.г. воблого та в.к. райхера, надбання яких потім були розвинені та поглиблені в нових умовах економічного розвитку країни трудами сучасних вчених – л.о. орланюк-малицькою, є.в. коломіним, в.а. суховим, к.є. турбіною, т.а. федоровою та ін.
Так, к.г. воблий у своїй праці “основы экономии страхования” (1915 p.) Розподіляв прибуток страхового товариства за принципом можливості реального управління його величиною на дві частини: такий, що піддається управлінню (так званий “банковий прибуток” (що, за його думкою, включав дві складові: а) економію у витратах з управління товариством; б) доходи від капіталів) і такий, що управлінню не піддається (так званий “страховий прибуток”, який складається із залишків, “...котрі виникають від того, що дійсне число страхових випадків протягом операційного року склалося меншим за передбачуване”).
Перша частина прибутку отримується “від керівництва справою”; друга – надходить у товариство поза усякого впливу його керівників. К.г. воблий зазначав також, що “... Банкова діяльність має живитися і підтримуватися страховою діяльністю, ні в якому разі не розростатися і подавляти її” [13, с. 77]. Ця теза на той час, за умови нерозвинутості фондового ринку, була справедливою. Наразі вона є справедливою у тому сенсі, що інвестиційна діяльність страховиків має підпорядкований характер стосовно страхової діяльності. “інвестиції мають здійснюватися в обсягах, термінах і просторі, узгоджених із взятими страховими зобов’язаннями” [35, с. 371].
Ще один видатний вчений у сфері страхування в.к. райхер, у праці “общественно-исторические типы страхования” (1947 p.) Прибуток страховика так само розподіляв на дві частини, але розглядав його з позицій “джерела походження”: “... У вигляді доходу від страхових операцій і у вигляді процентів на капітал”, тобто, за сучасною термінологією, фактично виокремлював: а) прибуток від страхової діяльності; б) прибуток від інвестиційної діяльності.
Ці два підходи – к.г. воблого і в.к. райхера – не втратили своєї актуальності й дотепер.
За радянських часів у період “соціалістичної” економіки поняття “інвестиційна діяльність страхової організації” не існувало. Державна страхова організація (держстрах срср) не одержувала доходів від розміщення своїх коштів. Отримуваний нею прибуток мав своїм джерелом виключно страхову діяльність. Радянські вчені розглядали прибуток установ держстраху виключно як прибуток від страхових операцій. Ситуація змінилася із розвитком ринкових відносин у сфері страхування.
Наразі сучасні вчені характеризують прибуток страхової організації як інтегрований результат усіх видів її діяльності – страхової, інвестиційної, фінансової. Так, л.а. орланюк-малицька у відомій праці “платежеспособность страховой организации” характеризує прибуток страховика як сукупний підсумок усіх процесів, що відбуваються в результаті діяльності страхової організації і який є складовою величиною, кожний елемент якої має власну динаміку. В реаліях вітчизняного ринку це означає необхідність визначення фінансового результату страхових операцій, інвестиційної діяльності і фінансових операцій.
Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю (собівартість складається із страхових виплат плюс витрати на ведення справи). При цьому, зазначає автор, основним джерелом “формування прибутку від страхових операцій є “прибуток у тарифах”, який при калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу”. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі. Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об’єктивну основу.
Зауважимо при цьому, що джерелами фактичного прибутку страховика від страхових операцій можуть бути усі три складові тарифної ставки: “прибуток у тарифах”, економія витрат на ведення справи і “економія” у виплатах, яка проявляється як зниження показника рівня виплат, коли фактичний обсяг страхових виплат складається нижчим за той, який був закладений у тарифну ставку на стадії її планування.
Фінансовий результат (прибуток або збиток) страховика від страхової діяльності іноді називають “технічним результатом”, оскільки він у значній мірі формується не під впливом фінансових чинників, а під впливом чинників, які пов’язані із ризиковою ситуацією конкретного звітного періоду. Через економічну природу страхування ризик є основним чинником, що найбільш відчутно та безпосередньо впливає на вхідні та вихідні грошові потоки страховика та його фінансові результати; саме він “визначає” обсяги страхових виплат і необхідність формування технічних резервів.
У цілому ж, як зазначають фахівці, прибуток (у т. Ч. Прибуток страхової організації) можна характеризувати, керуючись “економічним” і “бухгалтерським” підходами.
Сутність “економічного підходу” полягає в тому, що прибуток (збиток) розглядається як фінансовий результат змін (приросту або зменшення) капіталу власників за звітний період. Взаємозв’язок між капіталом і прибутком свого часу підкреслював ще адам сміт, характеризуючи прибуток як суму, яку може бути витрачено без посягань на капітал. Такий підхід демонструють сучасні західні економісти (наприклад, нобелівський лауреат дж. Хінкс, е.с. хендриксен, м.ф. ван бреда), визначаючи прибуток як суму, яку людина може витратити протягом якогось проміжку часу і в кінці цього періоду мати той же достаток, що й на початку”.
Згідно з “бухгалтерським” підходом, прибуток (збиток) є позитивна (від’ємна) різниця між доходами комерційної організації та її витратами.
Таке визначення прибутку, доходів та витрат вітчизняних суб’єктів господарювання (у т. Ч. Страховиків) дають положення бухгалтерського обліку, зокрема – п(с)бо 3 “звіт про фінансові результати” (ф. № 2). Ці визначення, в цілому, відповідають визначенням, що містяться у міжнародних стан-дартах бухгалтерської звітності.
Звіт про фінансові результати (ф. № 2) є стандартною формою фінансової звітності, яку складають всі підприємства, в тому числі страхові організації. Він унормовує “алгоритм” визначення прибутків та збитків вітчизняних підприємств незалежно від профілю їхньої діяльності. Отже, цей звіт дає можливість користувачам оцінити результати господарювання страховика в цілому, без виокремлення страхової, інвестиційної та фінансової діяльності.
Відповідно до п(с)бо 3 “звіт про фінансові результати”, прибуток, доходи і витрати вітчизняних суб’єктів господарювання мають таке офіційне тлумачення:
Прибуток – “сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати”.
Доходи – “збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників)” [24, с. 61–62].
Витрати – “зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками”.
Відповідно до п(с)бо 3, фінансовий результат (прибуток) суб’єктів господарювання, у т. Ч. Страхових організацій, складається з таких елементів фінансові результати від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.
Звичайна діяльність, згідно з п(с)бо 3, – це будь-яка основна діяльність підприємства (у т. Ч. Страхової організації), а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Звичайна діяльність страхової організації включає страхування, перестрахування, інвестиційну та фінансову діяльність.
Надзвичайна подія, згідно з п(с)бо 3, – це подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності страховика та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.
Різниця між доходами і витратами страховика, які є наслідками звичайної діяльності та надзвичайних подій, за вирахуванням податків, являє собою чистий прибуток, отриманий ним у звітному періоді. Чистий прибуток – це прибуток, який залишається у розпорядженні страховика і може розподілятися на власний розсуд.
Чистий прибуток (збиток), відповідно до п(с)бо 3, – це алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності, надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку. Його можна визначити за формулою:
Чп = пр.зд + пр.нп – зб.нп – под.нпр.,
Де чп – чистий прибуток страховика;
Пр.зд – прибуток від звичайної діяльності страховика;
Пр.нп – прибуток від надзвичайних подій;
Зб.нп – збиток від надзвичайних подій;
Под.нпр. – податок на прибуток з надзвичайної діяльності.
У складі прибутку (збитку) від звичайної діяльності розрізняють прибуток (збиток) від звичайної діяльності до і після оподаткування.
Прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності, використовуваний у наведеній формулі, є прибутком (збитком) після оподаткування. Він, відповідно до п(с)бо 3, визначається як різниця між прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток від звичайної діяльності страховика.
У свою чергу, прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, відповідно до п(с)бо 3, визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Надзвичайні прибутки та збитки – це, відповідно до п(с)бо 3, невідшкодовані збитки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; прибутки або збитки від інших подій та операцій, які відповідають законодавчому визначенню надзвичайних подій.
Визначення прибутків від участі в капіталі, іншої фінансової діяльності й іншої операційної звичайної діяльності та надзвичайних подій відбувається однаково для всіх суб’єктів господарювання, незалежно від специфіки їхнього бізнесу. Ці прибутки страхової організації за своїм економічним змістом такі самі, як аналогічні прибутки інших суб’єктів підприємництва, іншими прибутками страховика є, наприклад, прибутки від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); прибуток у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; прибуток у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та відчуження основних фондів і нематеріальних активів; прибуток від врегулювання безнадійної заборгованості; прибуток від надання консультаційних послуг; штрафи, пені тощо.
Специфікою характеризується лише визначення прибутків від основної, тобто страхової діяльності. Форма № 2 “звіт про фінансові результати” специфіку страхової діяльності не відображає, бо ця форма є стандартною і однаковою для всіх без винятку суб’єктів господарювання. Особливості формування прибутку від страхової діяльності знаходять своє відображення лише у спеціалізованій страховій звітності.