Вступ
Розвиток ринкових відносин у фінансово-кредитній сфері україни спричинив появу нових для її економіки суб’єктів господарювання – страхові організації (страховиків). Вони є фінансовими установами і надають страхові послуги. Страхування характеризується певними особливостями, які суттєво позначаються на організації фінансово-господарської діяльності страховиків як специфічних фінансових установ.
Мета дисципліни “фінанси страхових організацій”: отримання студентами базових знань з організації фінансів страховиків з огляду на специфіку страхової діяльності.
Завдання дисципліни: опанування студентами теоретичних основ сутності фінансів страховиків і особливостей їх організації; розуміння кругообігу грошових коштів страховиків, формування їхнього власного та залученого капіталу; вивчення специфіки грошових надходжень страховиків; розкриття сутності та призначення страхових резервів, порядку їхнього формування; набуття знань щодо розміщення коштів страхових резервів, формування оптимальної структури дозволених активів; вивчення сутності та порядку формування і розподілу фінансового результату страхових організацій; розуміння особливостей оподаткування страхових організацій податком на прибуток; вміння оцінювати фінансовий стан страховиків та їхню платоспроможність.
Предмет дисципліни: відносини, що виникають у процесі формування розподілу та використання страхових фондів.
Вивчення основ страхової справи та практичне застосування її методів та послуг знаходиться у взаємодії з іншими дисциплінами: основи економічної теорії, фінанси підприємств, мікроекономіка, макроекономіка, фінанси, страхування, фінансовий менеджмент, фінансовий аналіз.
Курс “фінанси страхових організацій” формує фінансово-аналітичний підхід майбутнього фахівця до прийняття управлінських рішень, на конкретних прикладах дає можливість застосувати методичні прийоми визначення ефективності страхового захисту і може бути використаний випускниками на посадах фінансистів та бухгалтерів страхових компаній, працівників державної податкової служби, аудиторів, службовців органу державного нагляду за страховою діяльністю, інших зацікавлених підприємств та установ.
1 теоретичні відомості з курсу
Тема 1. Сутність фінансів страховика та особливості їх організації
Страхові організації, відповідно до закону україни “про страхування”, є фінансовими установами. Законодавче унормування фінансової установи як суб’єкта ринку фінансових послуг дає закон україни “про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (2001 p.): “фінансова установа – юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законодавством. До фінан-сових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключ-ним видом діяльності яких є надання фінансових послуг”.
Усю сукупність фінансових відносин, які опосередковують кругообіг грошових коштів страхової організації, за своїм економічним змістом можна поділити на кілька груп. Це грошові відносини між:
1) засновниками страхової компанії у процесі формування статутного фонду (капіталу) страховика. Статутний капітал є першоджерелом створення умов для початку діяльності страховика. Враховуючи специфіку страхової діяльності, пов’язану з виконанням зобов’язань за договорами страхування на початковій стадії функціонування страхової організації, коли ще немає інших коштів, окрім статутного капіталу (надходження страхових премій є ще недостатніми у порівнянні з обсягами страхової відповідальності), держава імперативними нормами права закріплює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу (фонду) страховика. Тобто розмір статутного капіталу відповідає першій умові, що висувається до платоспроможності страховика і що відкриває допуск суб’єкта господарювання до страхової діяльності;
2) страховою організацією та її засновниками (акціонерами) з приводу випуску та розміщення акцій страховика, формування резервного фонду акціонерного товариства, розподілу прибутку, виплати дивідендів за акціями. Ця група відносин є вкрай важливою з огляду на те, що у складі усієї сукупності страхових організацій переважаючою є форма створення їх у вигляді акціонерних товариств закритого і відкритого типів;
3) страховиками і страхувальниками з приводу надання страхового захисту. Страхувальники сплачують страхову премію (яка є джерелом формування страхових резервів). У процесі зазначених відносин страхувальники набувають страхового захисту, а страховик отримує джерела формування фінансових ресурсів для гарантованого виконання своїх страхових зобов’язань і, крім того, джерела дешевого і якісного інвестиційного капіталу. Страхувальники (особливо в секторі страхування життя) можуть брати участь у прибутках страховиків, отримувати проценти на сплачені страхові премії, отримувати позики в обсягах викупної суми за договором, визначати інструменти для інвестиційних вкладень;
4) страховиками і страховими посередниками. На певних етапах розвитку страхового ринку ці відносини є доволі простими – страховий посередник виступає як “транзитна ланка” між страхувальником і страховиком. Але подальший розвиток і ускладнення цих відносин характеризуються виникненням нових форм взаємодії: участь посередника у прибутку страховика; право страхового брокера депонувати певну частку страхових премій тощо;
5) страховиками і перестраховиками (страховиками і перестрахувальниками). Договори перестрахування є достатньо складними інструментами оптимізації ризику і досягнення фінансової стійкості. Ці договори забезпечують рух різноспрямованих грошових потоків у зв’язку із взаємною участю сторін договору перестрахування у компенсації збитків; взаємній участі у прибутках; формуванні страховиком-цедентом “частки перестрахо-виків” у своїх страхових резервах, а отже – набуття ними прав вимоги до перестраховиків тощо;
6) страховиками і об’єднаннями страховиків. Ці об’єднання (за винятком громадських об’єднань) можуть існувати у вигляді пулів або у вигляді страхових бюро. Зазвичай члени об’єднань формують спільні фонди (резерви), які допомагають їм у вирішенні проблем страхування тих ризиків, для яких утворюються такі об’єднання. У процесі формування та використання таких фондів, спільної участі у відшкодування збитків виникають фінансові відносини;
7) страховиками та їхніми відокремленими підрозділами (філіями та представництвами) з приводу фінансування витрат, розподілу та використання прибутку, співстрахування та перестрахування в межах однієї компанії деяких ризиків; формування страхових резервів та їх розміщення тощо;
8) страховою компанією та її персоналом з приводу розподілу та використання прибутку, випуску і розміщення цінних паперів, що імітуються страховою компанією, виплати дивідендів за акціями і процентів за облігаціями тощо;
9) страховиками та іншими суб’єктами господарювання з приводу участі страховиків у їхньому капіталі, надання фінансової допомоги, задоволення регресних вимог, розрахунків за штрафними санкціями тощо;
10) страховими організаціями і операторами фінансового ринку (банками, інвестиційними компаніями тощо) в процесі інвестиційної та фінансової діяльності страховиків та з приводу інвестування та розміщення тимчасово вільних власних і залучених коштів страхових організацій. Вибір фінансових інструментів для інвестування та розміщення є достатньо широким. Ці відносини здебільшого регулюються державою, яка забезпечує відповідний контроль;
11) страховими організаціями і афілійованими структурами, а також між страховиками та іншими учасниками фінансово-промислових груп, хол-дингів, концернів, корпорацій. Ця група фінансових відносин пов’язана із внутрішньокорпоративним перерозподілом грошових коштів з метою розвитку бізнесу, фінансування спільних проектів, оптимізації оподаткування, захисту від недобросовісних поглинань та захоплень тощо;
12) страховиком і державою з приводу сплати податків до бюджету, внесків на соцстрахування до відповідних фондів загальнодержавного обо-в’язкового соціального страхування, застосування штрафних санкцій тощо.