Сучасні тенденції на світовому ринку капіталів

Посилення державно-монополістичного процесу та інтернаціоналізація виробництва в повоєнний період значно вплинули на міжнародний капіталів. Лідером в цьому процесі стали США, зарубіжні активи яких за 1950—1985 роки зросли більш ніж у 30 разів. В 50—60-х роках їх частка становила понад 50 % усіх закордонних прямих інвестицій. Основними імпортерами капіталу в цей час були країни Західної Європи та Японія.

На кінець 80-х років ситуація змінилася кардинально. На передові позиції в іноземному інвестуванні вийшли країни ЄС, причому сукупний обсяг їх прямих інвестицій у 1990 р. більш ніж у 2,5 раза перевищував обсяг експорту прямих інвестицій США. Провідними інвесторами поряд із США стали Японія, Франція, Німеччина, Великобританія. На цих позиціях вони залишаються і наприкінці 90-х років.

Ще наприкінці 80-х років характерною особливістю світового господарства стало одночасне утворення у багатьох країнах як відносного надлишку капіталу, так і потреби залучення додаткових капіталів для розвитку нових галузей. Тому більшість держав виступають одночасно і експортерами, й імпортерами капіталу.
Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн:
а)    які переважно вивозять (нетто-інвестори);
б)    які приймають;
в)    в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.
До першої групи належать Японія, Франція, Німеччина; до другої — Ірландія, Португалія, Італія, Великобританія, Туреччина, більшість країн, що розвиваються, а починаючи з 1985 р. і США; до третьої — решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовним, оскільки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.
Характерними рисами сучасного стану, міжнародного руху капіталів є:
1)    збільшення кількості країн - членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів (США, Японія, ЄЕС, Франція, Німеччина, Великобританія), додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика. 
2)    розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо;
3)    зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції;
4)    зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою економічну незалежність.
5)    активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними  і слаборозвиненими країнами. 
6)    велика роль транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.
Транснаціональні банки — це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг, їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя.
Транснаціональні корпорації — це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. Єдиного визначення ТНК немає. Найавторитетнішим є трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.

37. Іноземне інвестування в Україні.

У Держстаті підрахували, що з країн Євросоюзу вкладено $41,3 млрд інвестицій (78,8% загального обсягу акціонерного капіталу), з країн СНД - $4,1 млрд (7,9%), з інших країн світу - $7 млрд (13,3%). Головні спонсори - Кіпр та Німеччина. Слід зауважити, що загалом про економіку України дбають компанії зі 128 країн світу.

 До десятки основних країн - інвесторів, на які припадає понад 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - $14,5 млрд, Німеччина - $7,4 млрд, Нідерланди - $4,9 млрд, Російська Федерація - $3,65, Австрія - $3,2 млрд, Франція - $2,5 млрд, Великобританія - $2,5 млрд, Віргінські Острови (Британія) - $1,7 млрд, Швеція - $1,6 млрд і Швейцарія - $1,7 млрд

Прямі інвестиції Україна здійснює у 47 країн світу, переважна їх частина спрямована до Кіпру (90,8%).У Держстаті повідомили, що загальний обсяг прямих інвестицій в економіку країн світу склав $6,6 млрд.

Відповідно до сформованого рейтингу основною проблемою іноземних інвесторів в Україні є відносини з податковими органами, питання перевірок та недосконалого нормативно-правового регулювання, проблеми у сфері земельних питань, порядок здійснення ліцензійних та дозвільних процедур, реєстраційних процедур. В той же час, були відзначені і певні позитивні аспекти діяльності інвесторів в Україні. Так, найбільше іноземні компанії в Україні цінують наявність кваліфікованої та доступної робочої сили, а також високий потенціал та перспективність ринку. Серед інших переваг України відзначались:Зручне географічне та логістичне розташування України;Наявність доступу до сировини;Підтримка з боку національних та регіональних органів влади.

Із загального обсягу портфельних інвестицій  76% є інвестиціями в державні  боргові цінні папери. Це свідчить  про те, що недержавні суб’єкти фінансового ринку практично  не беруть участі у міжнарод- ній фінансовій діяльності та не використовують тих переваг і можли- востей, що є наслідком світової фінансової  глобалізації.