Розділ VІ. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: ГЕОПОЛІТИЧНІ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ВИМІРИ
11. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ І СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
11.1. Сутність та історія формування національної економічної безпеки
Термін “безпека” почав вживатися з кінця ХІІ ст. і означав спокійний стан духу лю-дини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. Однак у цьому значенні він не прижився в лексиці народів Західної Європи і вживався до XVII ст. досить рідко.
Рідке вживання протягом майже шести століть терміну “безпека” пояснюється, зок-рема, тим, що з середини XII ст. більш широке розповсюдження отримав інший феномен – поліція. Зміст його був надзвичайно широким: він трактувався як державний устрій, державне управління, мета якого – суспільне благо та безпека [216, с. 3].
У XVII–XVIII ст. практично в усіх країнах стверджується точка зору, що держава має за головну мету всезагальний добробут та безпеку. Тому термін “безпека” отримує в цей час нове трактування: стан, ситуація спокою, яка з’являється в результаті відсутності реальної небезпеки, а також матеріальні, економічні, політичні умови, відповідні органи та організації, що сприяють утворенню такої ситуації. “Винахід” терміну “національна безпека” приписують президенту США Т. Рузвельту, який на початку XX ст. визначив її як сукупність умов, що надійно забезпечують суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток сус-пільства, життя та здоров’я усіх його громадян. Таке визначення увійшло в світову політику і науку [76, с. 7].
У дореволюційній Російській імперії в державних документах термін “державна без-пека” вперше згадується у “Положенні про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою” від 14.08.1881 р., але він ототожнювався з “громадською безпекою”. Вже через деякий час у законодавстві було закріплено поняття “охорони громадської безпеки” як діяльності, спрямованої на боротьбу з державними злочинами.
Радянська економічна та юридична наука і практика довгий час користувалася специ-фічним терміном “революційний порядок”. У 20-ті роки XX ст. в правовій сфері поступово ствердилася точка зору про підпорядкування інтересів особи інтересам держави. Логіка була знову ж таки “революційна”: “пролетарська” держава, захищаючи державні інтереси, тим са-мим надійно охороняє права та інтереси трудящих, тобто більшості населення. Будь-який замах на державні інтереси переслідувався набагато жорсткіше, ніж протиправні дії проти особи [76, с. 8].
Функція забезпечення державної безпеки підпорядкувала духовну сферу, основні пра-ва та свободи громадян та багато інших суспільних відносин. Законодавче закріплення в липні 1934 р. поняття “державна безпека” можна вважати однією з ознак побудови адміністративно-командної економіки. Такий підхід до проблем державної безпеки об’єктивно призводив до послаблення безпеки суспільства, що й стало одним з вирішальних факторів розпаду СРСР.
Сучасний стан суспільного розвитку набуває досить суперечливого характеру. Поруч з масштабними досягненнями в усіх сферах суспільства виникають різноманітні конфлікти, результати людської діяльності заходять не тільки у протиріччя з оточуючим середовищем, а й часто ставлять під загрозу добробут і навіть життя людини. За цих умов кожна держава в ім’я існування, самозбереження та прогресу вирішує питання національної безпеки [56].
У національній безпеці виділяють три рівні: безпека особи, суспільства і держави, міс-це і роль яких досить динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз. У критичні для нації періоди може до-мінувати безпека суспільства або держави. Як правило, авторитарні та тоталітарні режими, постійно створюючи такі критичні умови, висувають на перший план безпеку держави за ра-хунок безпеки особи. А для демократичної країни безпека держави і суспільства є не само-ціллю, а функцією забезпечення свободи та безпеки людини. Так, ст. 17 Конституції України зазначає, що “захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її еко-номічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”, а ст. 3 підкреслює, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю” [76, с. 7].
Безпека держави досягається при наявності ефективного механізму управління і коор-динації діяльності мікро- і макроекономіки, політичних сил і суспільних груп, а також дійових інститутів її захисту.
Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дозволяють реалізовувати права і свободи всіх груп населення і протидіяти розколу суспільства.
Безпека особи полягає у формуванні комплексу правових та моральних норм, сус-пільних інститутів та установ, які дозволяли б їй розгортати і реалізовувати соціально ви-значені здібності і потреби, не відчуваючи протидії від держави та суспільства.
Звісно, національна безпека – це багатопланове поняття, до якого входять оборонна, екологічна, енергетична, продовольча та інші види безпеки. Але не можна досягти будь-якого рівня військової безпеки або соціальної злагоди без міцної та ефективної економіки. Питання економічної безпеки при комплексному підході до вирішення проблем національної безпеки набувають першочергового значення для забезпечення надійної обороноздатності країни, її конкурентоспроможності, захисту інформації, ефективної соціальної політики, захисту від еко-логічних стихій. Виходячи із взаємозв’язку цих напрямків, слід підкреслити, що економічна безпека є запорукою їх підтримки. Так само як економічне життя, економічні відносини ви-значають всі інші типи суспільних відносин, суспільний прогрес в цілому, так і економічна без-пека відіграє базисну, вирішальну роль в системі безпеки, будучи органічним її елементом. Не випадково економічні аспекти посіли значне місце в концепції національної безпеки України.
Історично проблема економічної безпеки країни виникає водночас з формуванням державності, становленням національних інтересів взагалі і зокрема економічних інтересів. Тому в історії будь-якої країни можна знайти періоди, коли ця проблема або загострювалася, або ставала менш помітною, але вона існувала завжди.
Особливої актуальності питання економічної безпеки набувають в першу чергу для тих країн, економіка яких переживає трансформаційну кризу. Трансформація будь-якої соціаль-ної системи здебільшого відбувається в кризових умовах (як, наприклад, економіка України), які за певних обставин можуть перетворитися в безпосередні загрози існування самої системи.
Слід виділити чотири види національних економічних інтересів:
– якими керується сам суб’єкт і які свідомо чи несвідомо спрямовують його вчинки;
– які суб’єкт публічно висуває як мотив своїх вчинків і які можуть не збігатися з мотиваційними, якщо він, наприклад, бажає ввести оточуючих в оману;
– під якими можна розуміти фактичні інтереси в тому вигляді, в якому вони виявлені та зафіксовані спостерігачами;
– які на думку спостерігачів, найкращим чином відповідають потребам суб’єкта; їх можна назвати приписними інтересами. Спостерігачі формулюють їх у формі певного при-пису, якщо, на їх розсуд, суб’єкт помилково або зловмисно обрав чи збирається обрати якісь інші, “неправильні” інтереси, які менш прийнятні для нього самого або для групи, що пред-ставляють спостерігачі [84, 123].
Історичний досвід свідчить, що приватний бізнес, підприємці та громадяни стають тим більше зацікавленими в зміцненні держави (крім диктаторських та тоталітарних режимів) і захисті її інтересів, чим ефективніше розвивається економіка країни, чим впевненіше держава створює оптимальні умови для реалізації приватних інтересів, для стабільності. У розвинутій ринковій економіці держава не тільки гарантує суспільству дотримання принципів свободи підприємництва, свободи конкуренції та особистої свободи в національних рамках, вона є водночас і надійною опорою в світовій інтеграції.
Таким чином, економічна безпека держави є не просто однією з найважливіших скла-дових системи державних інтересів, а й виступає вирішальною умовою дотримання та реа-лізації як державних, так і недержавних інтересів країни.
У програмі уряду України сказано, що він спрямовуватиме свою роботу на забез-печення ефективного захисту національних інтересів і гарантування безпеки громадян та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності, а також сприятиме підвищенню авторитету в українському суспільстві військової служби, поваги до людей у погонах. З цією метою уряд планує:
– запровадити ефективний механізм демократичного цивільного контролю над війсь-ковим устроєм держави та сприяти посиленню парламентського контролю у зазначеній сфері;
– відмовитися від оцінки загроз на засадах стереотипів минулого, більш чітко і реаліс-тично визначити завдання Збройних Сил, інших військових формувань, їх чисельність та потреби в забезпеченні їх належними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами;
– реформувати системи бойової підготовки військ та військової освіти з метою при-ведення їх у відповідність із завданнями Збройних Сил;
– забезпечити пріоритетний розвиток сил і засобів насамперед військової розвідки та Об’єднаних сил швидкого реагування, призначених для виявлення військових загроз та лока-лізації на ранніх стадіях;
– запровадити багатофункціональне використання наявних сил та засобів, орієнто-ваних на виконання не однієї, а кількох функцій, з метою значної економії бюджетних коштів;
– реалізувати комплекс заходів щодо переведення Збройних Сил на комплектування за контрактом, починаючи з 2010 р.;
– забезпечити розроблення мобілізаційного плану України;
– нарощувати мобілізаційний потенціал Збройних Сил з метою створення належних умов для скорочення чисельності військ мирного часу;
– забезпечити пріоритетну модернізацію наявних систем озброєння та військової тех-ніки; створити передумови для розробки і виробництва основних їх видів та оснащення ними Збройних Сил, інших військових формувань починаючи з 2010 р.;
– забезпечити реформування вітчизняного оборонно-промислового комплексу з метою збільшення ефективності діючих виробничих потужностей, створення нових спеціальних тех-нологій і матеріалів для виробництва та модернізації озброєння і військової техніки;
– оптимізувати чисельність органів управління Збройних Сил, ліквідувавши зайві та дублюючі структури в Міністерстві оборони та інших органах;
– спрямувати матеріально-технічні і фінансові ресурси, що вивільняються у процесі ско-рочення організаційних структур, на розв’язання пріоритетних завдань Збройних Сил, насам-перед на підвищення їх боєздатності і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей;
– забезпечити безпечну утилізацію надлишкової військової техніки, озброєння та боє-припасів;
– запровадити прозорі схеми конверсії військових містечок, які вивільняються, реа-лізації надлишкового майна і військової техніки в інтересах підвищення боєздатності військ та соціального захисту військовослужбовців;
– ініціювати внесення до законодавчих актів змін з метою скорочення терміну стро-кової військової служби в Збройних Силах до 12 місяців, а для юнаків з вищою освітою – до 9 місяців, поступового переходу на контрактну систему формування Збройних Сил;
– запровадити єдині стандарти соціальних гарантій для військовослужбовців усіх війсь-кових формувань;
– ліквідувати диспропорції в рівнях грошового забезпечення військовослужбовців за контрактом, строкової служби та курсантів;
– забезпечувати захист національних інтересів у виключній (морській) економічній зоні України та на державному кордоні, його облаштування відповідно до європейських стан-дартів із залученням міжнародної допомоги та оснащенням сучасними зразками техніки і за-собів охорони;
– удосконалити систему управління охороною кордону на основі запровадження його нової моделі, а також інформаційних технологій;
– продовжувати співпрацю з міжнародними організаціями у сфері боротьби з відми-ванням грошей, фінансуванням тероризму, наркозлочинністю, незаконною міграцією [107, 143].
Стратегічною метою зовнішньополітичного курсу України є інтеграція до європейсь-ких та євроатлантичних структур. Європейський Союз, зокрема, зобов’язався проаналізувати надані українською стороною матеріали та прийняти рішення щодо визнання ринкового ста-тусу нашої економіки. Сторони констатували значне збільшення обсягів торгівлі між Ук-раїною та Євросоюзом. Було домовлено, що виконання положень угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС та вступ України до Світової організації торгівлі (COT) стане основою для створення зони вільної торгівлі в регіоні Центральної і Східної Європи.
Головна цінність європейської інтеграції полягає не в самому факті вступу в ЄС. Європейська інтеграція дає чіткі критерії того, як можуть бути побудовані економіка та демократія. Шлях європейської інтеграції – це покажчик, що орієнтує, у якому напрямку і як рухатися, щоб побудувати економічно здорову, демократичну, соціальну, правову державу.
Наука про економічну безпеку також потребує викладення історії виникнення, на-дання характеристик її суб’єктів та об’єктів, визначення їх зв’язків, напрямків розвитку, ос-новних понять та математичного апарату розрахунків кількісних оцінок і положень, взаємо-зв’язку між різними рівнями споріднених наук. Кожна наука повинна мати власний тезаурус, екосестейт має такий, що складений з двох частин: терміни статики та терміни динаміки процесу забезпечення. До останньої органічно вписані поняття теорії нестабільності, теорії синергетики, теорії потенційних конфліктів, таких наук, як конфліктологія, термодинаміка, фізика, економіка, менеджмент, логіка та інших. Окрім того, надані зовсім нові терміни: бізнес-шоу, цінові аукціони, кваліджметрія, крементація, коефіцієнт спокою, економічна та політична зброя, діаграми і компас безпеки, принцип Я. Жаліла, редуктор С. Воронцова тощо.
Початок розвитку науки про економічну безпеку був покладений розпадом системи управління, побудованої на перевазі ідеологічних засад, якими послуговувалися у так званому “соціалістичному таборі” та у СРСР. Поштовхом для цього був потяг до розподілу складових, що вивільнилися з системи у ієрархії. При цьому первинним було бажання підпорядкувати власним інтересам політику інших “постраждалих” від розпадів згаданих систем.
У 70-ті роки XX ст. вперше з’явився термін “економічна безпека”. Він достатньо швид-ко отримав розповсюдження в розвинутих капіталістичних країнах. Саме тоді, відстоюючи реалістичну оцінку міжнародного стану, що склався, представники перш за все країн Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення національної безпеки.
На сьогодні економічна безпека – це загальнонаціональний комплекс заходів, спря-мованих на стійкий постійний розвиток і вдосконалення економіки країни, який обов’язково припускає соціально-політичну стабільність і самостійність держави, а також механізм про-тидії зовнішнім і внутрішнім загрозам.
Оскільки в країнах з розвинутою ринковою економікою накопичений достатньо вели-кий позитивний досвід у сфері забезпечення національної економічної безпеки, то він на сьогодні поза сумнівом представляє інтерес.
Після закінчення “холодної війни” забезпечення економічної безпеки стало пріори-тетним напрямом у політиці США. Офіційно про це неодноразово заявляв державний секретар У. Крістофер. Так, в лютому 1993 р. він підкреслив, що зовнішня політика США повинна стоя-ти на “трьох китах”: зміцненні економічної безпеки країни, підтримці демократії та дотри-манні прав людини. Ключовими моментами в забезпеченні економічної безпеки є, за його словами, підвищення конкурентоспроможності американських товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, скорочення залежності країни від іноземних позик і зміцнення її мож-ливостей виконувати міжнародні зобов’язання в торговельно-економічних і інших областях.
Процес утворення науки про економічну безпеку держави слід вважати започатко-ваним у 1991–1992 рр. В Україні таким початком можна умовно визначити проведення першої виставки українських лікеро-горілчаних виробів у Нюрнберзі 18–27 вересня 1991 р. Саме там уперше українські товаровиробники зустріли опір з боку росіян, які вважали, що Україна не має права виставлятися самотужки і через те створювали перешкоди, намагалися дезавуювати нашу виставку, відтягнути на себе покупців тощо. Саме тоді вчені розпочали проводити наукові дослідження з питань економічної безпеки України [76].
Нове зазвичай проходить фази незнання (фактично усе існує у світі, але людина не знає про його існування), невизнання, моди та переходу до вічного визнання чи до забуття. Екосестейт був незнаним до 1993 р., потім почалося невизнання. У період моди (1997–2002 рр.) в Україні з екосестейту були видані два підручника, понад 300 статей та три монографії. Окрім того, видані дві монографії з найважливішої з підсистем економічної безпеки – фінансової безпеки. І тепер лише від творців екосестейту залежить, куди вона потрапить: у забуття, як це у 60–80-х роках минулого століття сталося з економічною ефективністю та автоматизованими системами управління, чи набуде вічного визнання, як фізика, хімія, арифметика, астрономія, біологія тощо. Тому ті, хто бажає екосестейту кращої долі, повинні докласти зусиль, щоб ця наука мала усю потрібну атрибутику: власну філософію, історію походження, власний тезау-рус, теорію, методологію та методику практичного використання. Те, що виникнення екосес-тейту є потребою часу, не варто доводити, як і своєчасність виникнення цієї науки саме в Україні, яка найбільше потерпала від економічних утисків і намагань позбавити її неза-лежності і суверенності.
В основі всього, з точки зору людей, лежить безпека людини, адже саме вона утворює країну (поєднання території та населення) і суспільство (поєднання людей у систему для продовження часу власного існування). Останнє утворено задля раціонального використання ресурсів і як робочий інструмент створює державу (обирає різновид державного ладу, форми правління і підпорядкування, встановлює взаємини між усіма членами суспільства тощо). Тому й існує розподіл за різновидами безпеки: безпека людини, безпека суспільства (націо-нальна безпека) та державна безпека (забезпечення безпеки державного ладу і устрою). Усі вони поєднані у ланцюг, кожна з ланок якого відіграє головну роль у певний період історії людства. Наприклад, тиранічні форми правління застосовувалися під час найбільшої за важ-ливістю потреби забезпечення безпеки держави чи країни. Перехід до демократії сприяє зростанню ролі безпеки суспільства, а у подальшому розвитку людства, що передбачає створення та функціонування так званого громадського суспільства, потреба забезпечення безпеки людини стає домінуючою. Історія, розставляючи акценти таким чином, керувала ру-хом людства, зберігаючи його від загибелі. Розглянемо тлумачення терміну “державна без-пека”, яка сьогодні є найважливішою і умовно розподілена фахівцями на три сектори: війсь-кової (6 %), економічної (69 %) та політичної (25 %) безпеки.
Першими вченими та практиками, які розпочали дослідження у сфері екосестейту є: О. Власюк, Б. Кравченко, В. Свінціцький, Є. Марчук, С. Пирожков, Ю. Петроченко, Я. Жа-ліло, С. Воронцов, М. Єрмошенко, В. Мунтіян, В. Шлемко, І. Бінько, Д. Пастернак-Тара-нушенко та багато інших [42, 75, 76, 115, 136, 163].
Суттєвий внесок у розвиток науки про забезпечення економічної безпеки зробив автор значної кількості статей та монографії Богдан Губський, професор, доктор економічних наук, народний депутат Верховної Ради України, відомий банкір і підприємець. Оригінально ін-терпретуючи російський підхід до забезпечення економічної безпеки, він удосконалив його та використав для розробки методики [68].
Економічна безпека держави – система, яка вміщує у собі ряд підсистем, у тому числі фінансової безпеки держави. Найвагоміший внесок у розвиток наукових засад саме цієї підсистеми зробили О. Барановський та М. Єрмошенко [21, 75].
Група співробітників Інституту економічного прогнозування НАН України під керів-ництвом академіка Валерія Геєця та доктора економічних наук Євгена Кваснюка, розробила і оприлюднила брошуру, яка за задумом мала стати Концепцією забезпечення економічної безпеки України [105].
Забезпеченням економічної безпеки держави має перейматися комплексна система, що створюється завдяки виконанню визначеної кількості дій. При цьому слід враховувати, що екосестейт сам по собі теж має багато відгалужень: демографічний, екологічний, ресурсний, прісноводний, харчовий, енергетичний, інформаційний та інші. Згідно з канонами науки про надійність, забезпеченість екосестейту визначається станом найбільш вразливого його на-прямку. Таким вважається напрямок, показники якого найближчі від показників інших на-прямків до значення їх критичних обмежень. Усе в існуванні світу, держави та у житті людини має економічне підґрунтя, тому напрямків економічної безпеки багато. Розглянемо лише деякі з цих напрямів: демографічний, екологічний, військовий, політичний, соціальний, криміналь-ний, фінансово-грошовий, ціновий, ресурсний, енергетичний, продовольчий, прісноводний, інформаційний та науково-інтелектуальний.
Вплив інших систем, чинників, також обов’язково має враховуватися, якщо зайнятися визначенням напрямків екосестейту та розрахунками їх кількісних описів.
Отже, екосестейт включає наступні види безпек країни [76, 136].
Екологічна безпека – найголовніший напрямок забезпечення економічної безпеки дер-жави, призначений для створення населенню країни найбільш сприятливих умов (навколиш-нього середовища) існування та плідного життя. Нейтралізація погроз зіпсування або, навіть, знищення навколишнього середовища, вимагає витрачення значних коштів. Такі погрози створюються як зовнішніми, так і внутрішніми джерелами. Відходи виробництва у вигляді викидів у повітря, до річок та морів або закопування у землю, забруднюють навколишнє сере-довище та загрожують існуванню усього живого у світі, в тому числі, населення країни. Збіль-шуються захворювання, зменшується потенціал трудових ресурсів, плідність їхнього викорис-тання, погіршується якість сировини. Знешкодження згаданого негативного впливу потребує використання значних коштів на будівництво споруджень та вироблення обладнання для знищення або нейтралізації відходів і зменшення забруднення навколишнього середовища, для збільшення пенсійних виплат та вкладень у охорону здоров’я населення тощо. Усі ці проб-леми треба враховувати під час визначення стану забезпечення економічної безпеки держави.
Демографічна безпека – один з найважливіших напрямів економічної безпеки. Демо-графічна ситуація дозволяє визначити як на сьогодення, так і на перспективу, наявність тру-дових ресурсів, їх склад та можливості, які кошти витратити та заходи слід застосувати, щоб створити потрібну державі демографічну ситуацію, як забезпечити економічну безпеку меш-канцям країни та запобігти демографічній експансії інших народів. Усі ці проблеми визна-чаються якісно та кількісно під час розгляду питань демографічної безпеки.
Продовольча безпека – одна з головних умов існування людей. Населення світу стрім-ко зростає, тож зростає і вироблення продовольства, проте не так стрімко. Наявність продуктів харчування впливає на фізичний та психічний стан людей, від чого змінюється рівень со-ціального, політичного та економічного спокою у державі. Забезпеченість продуктами харчу-вання залежить від багатьох факторів. На деякі з них людина зовсім або частково не може вплинути. Одним з головних завдань управління є передбачення, яке втілюється у запобігання нестач, у тому числі, і продовольства. Витрати на продукти харчування, на їх наявний та стратегічний запаси, на створення умов для їх зберігання – все це має враховувати екосестейт.
Військова безпека – один з найбільш вартісних напрямів економічної безпеки. Над-мірні витрати на цей напрямок ведуть до зубожіння населення, до скорочення витрат на соціальні потреби, що створює загрозу внутрішньому спокою у державі. Водночас, значне зменшення витрат на цей напрямок призводить до зменшення рівня забезпечення загальної безпеки держави, до негативних змін у її становищі у світі, збільшує нестабільність держави.
Ресурсна безпека – найбільш вразливий напрямок економічної безпеки. У світі замало держав, які здатні повністю забезпечити своє існування за рахунок власних ресурсів. Тому ресурси та володіння ними є найголовнішою причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами спричиняє великі збитки економіці дер-жави. Саме тому уряд має знати, як треба уникати загроз, що створює відсутність ресурсів, як запобігти такому стану держави, у якому вона через нестачу ресурсів має приймати рішення, що не відповідають її інтересам, загрожують суверенітету та державності.
Прісноводна безпека – різновид продовольчої безпеки, водночас, різновид ресурсної безпеки. Питна вода є однією з головних потреб людини. Відсутність питної води призводить до загибелі людини. Тому питна вода – один з головних видів ресурсів та компонентів хар-чування. Вона є сировиною для усіх видів напоїв. У світі кількість питної води є обмеженою, тому за володіння нею точиться запекла боротьба. З розвитком людства питна вода набуває все більшої значущості, потреби у цьому виді ресурсів зростають, а наявність – зменшується.
Енергетична безпека – один з головних напрямків збереження економічної безпеки держави, різновид ресурсної безпеки. Науково-технічна революція призвела до збільшення використання енергоносіїв, яких потребують виробництво та побут. Обмеженість видобування призвела до підвищення цін та значущості енергоносіїв, що є особливо болісним для молодих і економічно слабих держав. Цей вид безпеки зараз для нашої молодої держави має дуже велике значення через те, що виробляємо їх недостатньо для забезпечення своїх потреб нафти – 2–4 млн т, при потребі 16–20 млн т на рік, газу 16–18 млрд м3 при потребі у 72–75 млрд м3, тому Україна залежить від країн-постачальників енергоносіїв. Треба відзначити, що країни-постачальники шляхом непостачання енергоносіїв іноді змушують Україну приймати по-літичні або економічні рішення, які не відповідають її державності та власним інтересам.
Цінова безпека – різновид безпеки, що має найбільший вплив на економіку. Пра-вильне визначення ціни дозволяє правильно оцінити працю та встановити адекватний роз-поділ благ поміж мешканцями країни, проводити правильний обмін послугами та товарами, як у середині країни, так і на міжнародному рівні (нагадуємо, що паритет валют встановлюється через їх купівельну спроможність за допомогою формул Ласпейреса, Пааше, Торнквіста та Фішера. Базою для визначення паритету валют є ціни на товари певного набору у країнах, валюти яких порівнюються). Зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на рівень цін є джерелами балансу або відсутності збалансованості економіки держави.
Фінансово-грошова безпека – різновид безпеки, що має вплив на усі галузі економіки держави. Оскільки гроші є еквівалентом вартості будь-яких товарів, вони є чинником, спро-можним дестабілізувати економічне становище у країні. Гроші – це не тільки паперові або монетні знаки обміну, купівлі або продажу, але й безготівкові перекази та цінні папери (акції, векселі, сертифікати, облігації тощо), що визначають фінансовий стан держави. Величезне значення має банківська система країни, яка забезпечує здійснення усіх операції з обігу грошей та цінних паперів.
Політична безпека – один з найголовніших різновидів безпеки, що використовує полі-тичні засоби для економічного та соціального балансу державного устрою і відрізняється від інших різновидів тим, що у нього немає сталого носія. Використовуючи можливості надані ринковою економікою, певні політичні сили купують голоси виборців або наймають тих, хто пікетує Верховну Раду, Кабінет Міністрів або Президента України задля зовнішнього тиску на їхні рішення. При цьому часто-густо ігнорують національні інтереси української держави, надаючи перевагу власним уподобанням.
Соціальна безпека – різновид безпеки, що базується на психологічному стані насе-лення країни. Залежить від багатьох інших видів безпеки, зокрема, від економічної, політич-ної, цінової, інформаційної, та чинників. Відчутно змінюється під час воєн, епідемій, підви-щення цін.
Кримінальна безпека – різновид безпеки, який не має конкретного носія, але потужно впливає на економічний стан держави та її мешканців. За даними правоохоронних органів України грошовий обіг тіньової економіки зараз наближається за обсягом до грошового обігу усієї економіки. Має прямий або непрямий вплив на економічну безпеку держави.
Медична безпека – один з найважливіших різновидів безпеки, який має вплив на будь-яку сферу діяльності людини. Нехтування цим різновидом безпеки призводить до дестабілізації економіки внаслідок скорочення часових та трудових ресурсів, збільшення виплат за лікарняними листками. Має тактичне та стратегічне значення.
Інформаційна безпека – один з найважливіших напрямків забезпечення економічної безпеки. Застосування прихованої інформації для маніпулювання психікою населення, реклами іноземних товарів і послуг, створення позитивного іміджу іноземних держав, окремих політичних діячів, підприємств – далеко не повний перелік можливостей використання інформації для по-гіршення стану економічної безпеки та рівня політичної стабільності в Україні, що викорис-товуються зараз проти її населення. Різноманітність та розгалуженість засобів надання інформації практично унеможливлює повне знешкодження негативного впливу супротивників незалежної України. Інформація – це дуже коштовний товар, а її носії та розповсюджувачі, засоби масової інформації, журналісти, телеведучі, названі в Україні “четвертою владою”.
Науково-інтелектуальна безпека – найменш досліджений напрямок забезпечення економічної безпеки держави. З одного боку здатний швидко підвищити рівень забезпечення екосестейту через застосування винаходів, з іншого боку – найдорожче задоволення для держави, яка утримує величезну армію вчених, що працюють на інші країни.
Отже, економічна безпека – важлива умова здійснення економічної дипломатії. Ніяка політика не може здійснюватись без наявності чітко зауважених цілей, стабільності “правил гри”, належної якості у відносинах позицій опонентів, союзників і друзів, а також можливих або імовірних альянсів, або коаліцій. Поняття“національна економічна безпека” може розглядатися з урахуванням національних інтересів у двох вимірах.
Національна економічна безпека у широкому розумінні трактується як загальнона-ціональна платформа у цілях сталого розвитку і вдосконалення економіки, яка включає інтереси усіх верств суспільства і, відповідно, передбачає участь у її здійсненні. На цій платформі, де враховується світовий досвід і міжнародне співробітництво, поєднується відвертість і розумний протекціонізм, визначаються необхідні залучення усіх законних інтересів економічного розвитку сторін та преференції на користь тих іноземних факторів, використання яких відповідає на-ціональним інтересам.
Національна економічна безпека у вузькому розумінні – це затверджена державна про-грама, яка містить набір першочергових методів і засобів протидії негативним проявам ринкових сил внаслідок неорганізованої участі у світових господарських процесах або несприятливої кон’юнктури, для подолання труднощів розвитку найбільш простими, “очевидними” засобами вирішення завдань [136].
Для того, щоб зрозуміти і усвідомити значення категорії “економічна безпека” необхідно дати характеристику терміну “безпека” і визначити, в чому його суть.
Безпека – цей такий стан суб’єкта, при якому вірогідність зміни властивих цьому суб’єкту якостей і параметрів його зовнішнього середовища невелика, менше певного інтервалу. “Бажаний стан” суб’єкта визначається конкретним поєднанням параметрів життєдіяльності. Залежно від зміни цього поєднання, змінюватиметься і поняття “бажана зміна”. Таким чином, не менше важливою для суб’єкта є правильна оцінка рівня безпеки. Оцінка безпеки суб’єктом може не збігатися з її реальним рівнем. Глибина цієї розбіжності залежить від повноти і глибини інформації про ситуацію, що складається, від ступеня впливу її змін на стан безпеки тощо.
Взагалі, категорія економічної безпеки по-різному трактується в науковій літературі. Так, наприклад, на думку В. Тамбовцева, “... під економічною безпекою тієї або іншої системи потрібно розуміти сукупність властивостей стану її виробничої підсистеми, що забезпечує можливість досягнення мети всієї системи” [57, 84].
В.А. Савін вважає, що “економічна безпека представляє систему захисту життєвих інте-ресів України. Як об’єкти захисту можуть виступати: народне господарство країни в цілому, окремі регіони країни, окремі сфери і галузі господарства, юридичні і фізичні особи як суб’єк-ти господарської діяльності”. Згідно Л.І. Абалкіна “економічна безпека – це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні задачі і при якому держава має нагоду провадити в життя незалежну економічну політику” [50, 57].
Отже, в загальному тлумаченні, під економічною безпекою слід розуміти найваж-ливішу якісну характеристику економічної системи, що визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку націо-нальної економіки.
Економічна безпека має складну внутрішню структуру, в якій можна виділити три її найважливіші елементи:
1. Економічна незалежність, яка не носить абсолютного характеру, тому що міжна-родний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними одна від одної. За таких умов економічна незалежність означає можливість контролю за національними ресурсами. Необхідно вийти на такий рівень виробництва, ефективності і якості продукції, який забез-печує її конкурентоздатність і дозволяє на рівних приймати участь в світовій торгівлі, коо-пераційних зв’язках і обміні науково-технічними досягненнями.
2. Стабільність і стійкість економіки, що припускає захист власності у всіх її фор-мах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, не-допущення серйозних розривів в розподілі доходів, що загрожують викликати соціальні потрясіння і т. д.).
3. Здібність до саморозвитку і прогресу, що особливо важливо в сучасному, дина-мічному світі. Створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модер-нізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і загальнокультурного рівня пра-цівників стають необхідними і обов’язковими умовами стійкості і самозбереження націо-нальної економіки.
Загальні і специфічні причини прийняття концепції, яка визначає загальні параметри національної економічної безпеки в Україні, ґрунтуються на тому, що:
– вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки є природною спробою ув’я-зати на рівні державної політичної програми завдання розвитку економіки перехідного типу з діючими у світовому господарстві змінами;
– гострота проблеми економічної безпеки не обмежується тільки протиріччям між національною економікою і зовнішнім ринком; дають про себе знати також протиріччя ін-тересів різних суспільних груп, а також їх політичних платформ;
– забезпечення економічної безпеки передбачає необхідність державного регулювання економічних процесів, вирішення загальнонаціональних проблем, збереження цінностей і на-ціональних традицій, протидію домаганням олігархів поставити себе і свої інтереси вище інтересів суспільства.
До головних завдань економічної безпеки України можна віднести наступні [143]:
– підняття економіки країни, проведення незалежного і соціально-орієнтовного еко-номічного курсу;
– удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку і соціально-політичної ста-більності суспільства, української державності, місцевого самоврядування;
– формування гармонійних міжнаціональних відносин;
– забезпечення міжнародної безпеки України шляхом налагодження рівноправного партнерства з провідними державами світу;
– зміцнення національної безпеки держави в оборонній, національній та інших сферах;
– забезпечення життєдіяльності населення у техногенно безпечному і екологічно чис-тому середовищі.
Основними принципами економічної безпеки України є:
– додержання Конституції та інших законодавчих актів у діяльності щодо забез-печення економічних інтересів і національної безпеки;
– єдність, взаємозв’язок і збалансування усіх аспектів безпеки, можлива зміна пріо-ритетності заходів їх забезпечення залежно від ситуації всередині країни і за кордоном;
– реальність врахування ресурсів, робочої сили і засобів у просуванні: нових завдань; додержання норм міжнародного права і українських законів при здійсненні мір примусового характеру; поєднання централізованого управління силами і засобами забезпечення безпеки з передачею у відповідності з устроєм України частки повноважень органам державної влади та органам місцевого самоврядування [84].
11.2. Умови та складові розвитку української економічної безпеки
Безпека учасника життєвого процесу – це стан, у якому його існування є стабільним, тобто утримується у межах, які не утворюють негативні відчуття та збурення. Безпека – це стан об’єкта захисту, який відрізняється динамічною стабільністю та своєчасною можливістю вплинути на хід подій, з метою збереження цього об’єкта.
Вектори розвитку держави знаходяться у стані динамічної стабільності. Оскільки перевага у дотриманні надається міжнародним зобов’язанням і на першому плані є проблеми забезпечення міжнародної економічної безпеки, однак на цей час у країні найбільш доцільним є використання політичного управління.
Світогляд сучасної людини надає можливість визнати, що світ організаційно побудо-ваний на системах, які за енергетичним наповненням (тобто за величиною їхнього життєвого ресурсу) розташовані на нескінченій драбині енергетичного ресурсу (нескінченість покликана наявністю переходів між найменшим та найбільшим і навпаки). Системи складаються із сис-тем нижчого порядку (тобто меншого наповнення життєвим ресурсом), які називають “еле-ментами системи”.
Держави пов’язані власними зобов’язаннями перед світовим співтовариством через приєднання та ратифікацію міжнародних угод, конвенцій та інших різновидів домовленостей. Це – перший етап входження до світової спільноти. Наступний етап – відповідальність дер-жави перед власними громадянами, які повинні знаходити відбиття забезпечення власних інтересів у діях усіх гілок влади: законодавчої, судової та виконавчої.
Дослідження показують, що головним є визначення чиї інтереси переважають під час прийняття доленосних рішень, тобто рішень, від яких залежить бути чи не бути суспільству, державі, країні, регіону, людині.
Ієрархія побудови процесу забезпечення економічної безпеки об’єктів захисту ґрун-тується на визначенні рівня демократичності управління державою, тобто рівня участі насе-лення у процесі управління.
При визначенні ієрархії процесу забезпечення треба перш за все виходити із рівня стабільності держави (про це йдеться у статиці процесу забезпечення: стан спокою, стан часткової втрати суверенітету та державності, економічна криза, межа незалежності), який (як відомо) визначається збалансованістю векторів її розвитку: ментального, економічного та правового. Тобто, перш, ніж розпочинати встановлення пріоритету, треба визнати у якому стані знаходиться держава. Якщо це період радикальних змін (війни, революції, час переходу до іншої соціальної побудови тощо), то не може бути мови про захист інших об’єктів, окрім суспільства та держави – усі ресурси і можливості країни мають бути використані задля перемоги над негараздами, які здатні знищити суспільство або державу. Натомість, рівень динамічної стабільності, тобто час, коли військові та економічні негаразди минулися, вимагає політичного управління. І тоді найголовнішим є забезпечення інтересів людини-громадянина.
Концепція національної безпеки України передбачає, що існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспря-мованої політики щодо захисту її національних інтересів.
Концепція національної безпеки України має забезпечити:
– єдність принципів формування і проведення державної політики;
– поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки докт-рин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах безпеки [105].
Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.
Головними об’єктами української безпеки є:
– громадянин – його права і свободи;
– суспільство – його духовні та матеріальні цінності;
– держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторкан-ність кордонів.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
– пріоритет прав людини;
– верховенство права;
– пріоритет договірних засобів у вирішенні конфліктів;
– адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
– демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структу-рами в системі забезпечення національної безпеки;
– додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відпові-дальність;
– чітке розмежування повноважень органів державної влади [107].
Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.
Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Пріоритетними національними інтересами України є:
– створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
– досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;
– забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;
– створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
– забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
– збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;
– зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;
– розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей;
– налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтег-рування в європейську та світову спільноту [153].
Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:
1) у політичній сфері:
– посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
– втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
– наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил;
– масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
– загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
– порушення принципу розподілу влади;
– невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
– відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом;
2) в економічній сфері:
– неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
– наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод встанов-ленню ринкових відносин;
– невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності націо-нальної економіки від інших країн;
– економічна ізоляція країни від світової економічної системи;
– неконтрольований відплив за межі країни інтелектуальних, матеріальних і фінан-сових ресурсів;
– криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
3) у соціальній сфері:
– низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно корисній діяльності;
– суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів;
– падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;
– тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
– неконтрольовані міграційні процеси в країні;
4) у військовій сфері:
– посягання на державний суверенітет країни та її територіальну цілісність;
– нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які пору-шують співвідношення сил, що склалося;
– військово-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;
– можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;
– зниження рівня боєздатності військової організації держави;
– політизація силових структур держави;
– створення та функціонування незаконних збройних формувань;
5) в екологічній сфері:
– значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
– неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування еко-логічно шкідливих та недосконалих технологій;
– неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
– негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;
6) в науково-технологічній сфері:
– невизначеність державної науково-технологічної політики;
– відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі країни;
– науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
– зниження рівня підготовки кваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
7) в інформаційній сфері:
– невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інфор-маційній сфері;
– повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжна-родного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
– інформаційна експансія з боку інших держав;
– витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
– запровадження цензури [107].
Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності на-ціональних інтересів та загроз національній безпеці України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.
Основними напрямами державної політики національної безпеки України є:
1) у політичній сфері:
– створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі;
– запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
– входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
– уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
– побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
– забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
2) в економічній сфері:
– недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;
– контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;
– боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому від-пливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;
3) у соціальній сфері:
– виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;
– вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;
– створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;
– стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культур-ного потенціалу країни;
– захист прав споживачів;
4) у військовій сфері:
– створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запо-бігання можливій агресії або військовому конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;
– запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
– забезпечення демократичного цивільного контролю за військовою організацією держави;
5) в екологічній сфері:
– впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів при-родокористування та охорони довкілля;
– контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;
– зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу люд-ської діяльності на природне середовище;
– впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
– реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
– недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних тех-нологій, речовин і матеріалів;
6) в науково-технологічній сфері:
– вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного по-тенціалу;
– виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
– створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та нау-кового потенціалу за межі України;
7) в інформаційній сфері:
– вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та вхо-дження України в світовий інформаційний простір;
– виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
– усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
– розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, по-ширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері [107].
Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комп-лексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах ство-рюється система забезпечення національної безпеки України.
Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція, ЗУ “Про національну безпеку України”, інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори та угоди.
Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є [143]:
1. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включає:
– створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;
– формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;
– комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо;
– підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням;
2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:
– вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення націо-нальної безпеки;
– організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;
– оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення на-ціональної безпеки та їх наслідків;
3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної без-пеки, що включає:
– визначення національних інтересів та їх пріоритетів;
– прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;
– запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
– локалізацію, деескалацію та розв’язання конфліктів;
– ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників;
4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:
– входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;
– утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);
– розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;
– спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки [105, 107].
Проблеми української економічної безпеки є предметом суспільних і політичних дис-кусій в країні протягом останніх років. Виявилася різниця у підході до проблеми, яка має велике значення. До економічної сфери деякі дослідники розглядали безпеку як національну, інші – як державну. Зрозуміло, що така різниця носить принциповий характер і залежить від того, що в суспільстві вважається найбільш загальною формою організації – нація чи держава.
Нація при цьому розуміється як історична спільність людей, яка складається на базі єдності їх територій, економічного життя, літературної мови і низки інших ознак. Держава – це основний інститут політичної системи суспільства, яка організовує, направляє і контролює спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів і асоціацій.
Поняття “економічна безпека” визначена у законі і означає стан економіки, який за-безпечує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування і прогресивного розвитку України, невразливість і незалежність її економічних інтересів по відношенню до важливих зовнішніх і внутрішніх загроз і дій. Концепцію національної безпеки створює сис-тема поглядів, яка спрямована на забезпечення безпеки особистостей, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз за усіма сферами життєдіяльності. У самій концепції економічні питання займають першорядне місце – і як джерело загрози, і як головний засіб для його подолання. Питання, які перераховані нижче як загроза національній безпеці України, а також виділення напрямів забезпечення національної безпеки являють собою державний наказ, який дається економічною дипломатією країни для визначення і конк-ретизації її пріоритетів, а саме [99]:
1. Загрози національній безпеці України
Стан економіки, недосконалість системи організації державної влади і громадянського суспільства, соціально-політична поляризація і криміналізація суспільних відносин, зростання злочинності і тероризму, загострення міжнаціональних і міжнародних відносин створюють широкий спектр зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці країни.
У сфері економіки загрози мають комплексний характер і обумовлені скороченням внутрішнього валового продукту, зниженням інвестиційної, інноваційної активності і науково-технічного потенціалу, стагнацій аграрного сектора, збалансування банківської системи, зрос-танням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тенденцією до переваг експортних по-ставок паливно-сировинної і енергетичної бази, імпортних поставок продовольчих товарів і товарів першої необхідності.
Ослаблення науково-технічного і технологічного потенціалу країни, скорочення до-сліджень на стратегічно важливих напрямах науково-технічного розвитку, виїзд за кордон спеціалістів і інтелектуальної власності загрожує Україні втратою передових позицій у світі, деградацією наукоємних виробництв, збільшенням зовнішньої технологічної залежності і підривом обороноздатності країни.
Негативні процеси економіки лежать в основі сепаратистських спрямувань ряду суб’єктів країни. Це призводить до збільшення політичної нестабільності, ослаблення єдиного економічного простору України і його важливих складових – виробничо-технологічних і транспортних зв’язків, фінансово-банківської, кредитної і податкової систем.
Економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей сприяє збільшенню напруги у взаємовідносинах регіонів і центру, яка викликає загрозу соціально-економічному укладу України.
2. Забезпечення національної безпеки України
Основними завданнями в області забезпечення національної безпеки слід вважати:
– своєчасне прогнозування і виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці;
– реалізація оперативних і довгострокових мір запобігання та нейтралізації внутріш-ньої і зовнішньої загрози;
– забезпечення суверенітету і територіальної цілісності, безпеки прикордонного простору;
– зростання економіки країни, проведення незалежного і соціально-орієнтованого еко-номічного курсу;
– подолання науково-технічної і технологічної залежності від зовнішніх джерел такої експансії.
Забезпечення національної безпеки і захисту інтересів України є пріоритетними на-прямами політики держави.
3. Зовнішньоекономічні аспекти військової доктрини України
Військова доктрина України являє собою сукупність офіційних поглядів, які визна-чають військово-політичну, військово-стратегічну і військово-економічну основу забезпечення безпеки України. Військова доктрина є документом перехідного періоду становлення демокра-тичної державності, багатоукладної економіки, перетворення військової організації держави, динамічної трансформації системи міжнародних відносин [84].
Головна мета військово-економічного забезпечення – задоволення потреб військової ор-ганізації держави у фінансових засобах і матеріальних ресурсах.
Міжнародне військове (військово-політичне) і військово-технічне співробітництво полягає у наступному:
– Україна здійснює міжнародне військове, військово-політичне і військово-технічне співробітництво, виходячи зі своїх національних інтересів, необхідності збалансування вирі-шення завдань забезпечення безпеки України та її союзників у відповідності із законодавством і міжнародними договорами, на основі принципів рівноправності, взаємної вигоди і добро-сусідства, зі збереженням інтересів міжнародної стабільності, національної, регіональної і глобальної безпеки;
– пріоритетне значення Україна надає розвитку військового, військово-політичного і військово-технічного співробітництва з державами-учасницями договору “Про колективну безпеку СНД”, виходячи із необхідності консолідації зусиль зі створення єдиного оборонного простору і забезпечення колективної військової безпеки.
11.3. Управління національними інтересами у зовнішній економіці
Поява категорії “національні економічні інтереси” пов’язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об’єктивний чинник національні економічні інтереси є водночас ка-тегорією економічної теорії та політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо.
З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту націо-нальних економічних інтересів як об’єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв’язків цієї категорії із категоріями “суперечність у економічній сфері”, “загроза національним економічним інтересам”, “економічна безпека”. Суперечності є гли-бинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами су-перечностей і вже діють в економічному житті у вигляді негативних чинників або явищ (сис-темної сукупності чинників).
Проведені дослідження надають можливість виділити такі основні риси економічних інтересів [75, 153, 177].
По-перше, економічні інтереси є проявом економічних відносин і водночас – супе-речностей в економічній сфері. Інтереси виступають носіями суперечностей і в цьому вигляді вони нерозривні; інтереси, як і суперечності, водночас є джерелами та рушіями розвитку економічної сфери країни.
По-друге, економічні інтереси народжені об’єктивною необхідністю задоволення ма-теріальних і духовних потреб людей, це відображення у свідомості людини її потреб. Крім того, економічні інтереси є формою руху цих потреб. Економічні інтереси – це усвідомлена людьми економічна потреба, тобто потреба, яка пройшла, через людську свідомість. На рівні держави ці інтереси об’єднуються в системну сукупність національних економічних інтересів і вже є відображенням суспільної думки, тобто виразом конкретних економічних інтересів людей.
По-третє, структура економічного інтересу містить об’єкт і суб’єкт. Зв’язок між ними не безпосередній, він проходить через свідомість людей.
По-четверте, економічні інтереси виявляються в економічному житті, тобто в функ-ціонуванні економічної сфери, у вигляді сукупності певних економічних форм.
По-п’яте, зміст економічного інтересу поряд з ціллю включає ще й засіб досягнення її. Поміж цими структурними елементами інтересу існує діалектична єдність.
У цілому економічні інтереси є важливою формою розвитку і продуктивних сил, і економічних відносин, механізмом впливу на них.
З методологічної точки зору критерієм виявлення тих чи інших суперечностей у економічній сфері може бути такий підхід: там, де інтереси не збігаються, існують супе-речності. З огляду на це, об’єктивно існуючими основними суперечностями в економічній сфері є наступні суперечності між:
– об’єктивною необхідністю задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей і економічними можливостями економічної системи країни для цього;
– потребами економіки в різних ресурсах, необхідних для її ефективного функціо-нування і можливостями їх забезпечення;
– потребами економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки і повнотою та темпами його створення;
– потребами економічної системи в структурі державного управління і регулювання і системністю та ефективністю її функціонування;
– національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
– національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ла-нок народного господарства;
– національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інте-ресами та економічними інтересами інших країн [208].
У такому разі під національними економічними інтересами слід розуміти сукупність об’єктивних економічних потреб країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціо-нування та сталий розвиток її економічної системи, а через неї й економіки. Економічні ін-тереси є об’єктивним виразом функціонування економічної сфери країни. Вони виступають як провідна складова системної сукупності національних інтересів.
Важливо також визначити взаємозв’язок національних економічних інтересів, загроз економічній безпеці та сукупності пріоритетів державної політики щодо забезпечення еконо-мічної безпеки.
Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до нега-тивних чинників, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.
Виходячи з мети національних економічних інтересів, головним (стратегічним) з них на перехідному етапі до ринкової економіки слід вважати такий стан (або системну сукупність характеристик стану) економічної сфери, до якого треба прямувати, тобто стан, який повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Такий підхід надає можливість відобразити сукуп-ність національних економічних інтересів у вигляді “дерева інтересів”.
Національні економічні інтереси можна поділити на поточні (тактичні), пов’язані з розв’язанням невідкладних проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що призвели до кризових явищ. В економічній сфері і які в такому вигляді є пріоритетами державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на певний період, і довгострокові (стратегічні), що є виразом цілей визначеної економічної політики держави в цілому на перспективу [177].
Для більш ефективної організації процесу визначення і реалізації національних еко-номічних інтересів доцільно користуватися наступним алгоритмом, зображеним на рис. 11.1.
Рис. 11.1 – Алгоритм забезпечення національних економічних інтересів
У цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забез-печення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелек-туальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Здійснення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспіль-ства, політичних партій і рухів, суб’єктів економічної діяльності, відсутність якої слід розгля-дати як найголовнішу з загроз національній безпеці України. На сучасному етапі реалізація економічних інтересів потребує в цілому, насамперед, зупинення подальшого руйнування економіки, досягнення економічної стабільності і переходу до фази економічного зростання.
На етапі переходу до ринкової економіки стратегічним національним інтересом слід вважати таку системну сукупність характеристик стану економічної сфери, яка повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Ці характеристики стану випливають із сутності основних суперечностей, присутніх економічній сфері. Власне вони і є національними еко-номічними інтересами першого рівня і водночас мають стратегічний довготривалий характер. До таких інтересів слід віднести наступні [153, 177]:
– об’єктивна необхідність задоволення всією сукупністю ресурсів зростаючих матері-альних і духовних потреб людей;
– оптимальне забезпечення потреб економіки в різного роду ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування;
– задоволення потреб економіки в ефективно діючому економічному механізмі, засно-ваному на засадах ринкової економіки;
– забезпечення відповідності потреб економічної системи в ефективній структурі державного управління і регулювання;
– збалансованість між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
– збалансованість між національними економічними інтересами і економічними ін-тересами первинних ланок народного господарства;
– збалансованість між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
Сукупність національних економічних інтересів другого рівня (що характерні поверх-ні економічного життя), які послідовно витікають із національних економічних інтересів першого рівня, можна поділити на дві групи:
– пов’язані із реформуванням економічної сфери і створенням її інфраструктури, яка б задовольняла потребам ринкової економіки;
– пов’язані із вирішенням найгостріших проблем сьогодення в економіці країни.
До першої групи національних економічних інтересів другого рівня слід віднести:
– створення умов для активізації розвитку економічних суб’єктів та розвитку вітчиз-няних науково-технічного та інноваційного потенціалів і підвищення конкурентоспромож-ності національної економіки;
– запровадження економічного механізму збереження і відтворення природних, тру-дових, інтелектуальних, енергетичних ресурсів і основних фондів країни, а також економіч-ного стимулювання найефективнішого їх використання;
– здійснення бюджетної реформи на основі розробки і прийняття Бюджетного кодексу, що надавало би можливість систематично виконувати бюджетні призначення і ліквідувати нецільове використання бюджетних коштів;
– суттєве вдосконалення податкової системи на основі розробки і прийняття Подат-кового кодексу, який би, з одного боку, вирішував проблему наповнення дохідної частини бюджету, а з іншого, заохочував підприємства в ефективній роботі;
– вдосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою забезпечення грошо-вою масою і кредитами потреб економіки і населення;
– реформування системи залучення вітчизняних і іноземних інвестицій у національну економіку з метою забезпечення самовідтворення національної економіки і економічного зрос-тання країни;
– прискорення розвитку національної банківської системи на чолі з незалежним На-ціональним банком України, що дозволило би мати потужний банківський сектор, спромож-ний забезпечувати достатнє фінансування національної економіки і суспільства;
– створення повноцінного фондового сектора, спроможного забезпечувати перебудову національної економіки, залучення збережень населення і підприємств в її розвиток, а також надійний захист майна громадян і економічних суб’єктів;
– реформування системи оплати праці;
– розвиток і становлення потужного ринку страхових послуг, який би ефективно за-хищав майнові і соціальні інтереси населення, фінансові інтереси банків, інвесторів, під-приємств і організацій;
– 
реформування пенсійної системи, медичного і соціального
забезпечення.
До другої групи національних економічних інтересів другого рівня доцільно включити:
– забезпечення збалансованості структури зовнішньої торгівлі, що передбачатиме як задоволення потреб внутрішнього ринку і захист вітчизняних товаровиробників з викорис-танням прийнятих у міжнародній практиці засобів, так і розвиток експортного потенціалу;
– спроможність економіки країни функціонувати в режимі розширеного відтворення;
– наявність міцних і конкурентноспроможних транснаціональних корпорацій, створе-них за участю вітчизняних підприємств;
– подолання платіжної кризи і забезпечення економічної і фінансової стабілізації в країні;
– легалізація тіньової економіки в офіційну, повернення тіньових капіталів з-за кор-дону і забезпечення їх вкладення в розвиток національної економіки;
– ліквідація заборгованості із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат;
– забезпечення стабільності національної грошової одиниці та її конвертованості, утво-рення достатнього золотовалютного запасу країни;
– поступове зниження інфляції і доведення її до 5 % на рік;
– досягнення і підтримання позитивного зовнішньоторговельного сальдо і сальдо платіжного балансу.
Важливою складовою механізму реалізації та захисту національних економічних інте-ресів є сукупність індикаторів (показників), за допомогою яких можна характеризувати рівень реалізації цих інтересів. Індикатори можуть характеризувати в кількісному вигляді як стан економічної сфери, так і результати здійснення національних економічних інтересів у дина-міці. У цілому механізм реалізації та захисту національних економічних інтересів є важливою складовою загального механізму забезпечення економічної безпеки України.
Визначення основних критеріїв (характеристик) економічної сфери, за яких її безпека підтримується на належному рівні, має важливе методологічне і практичне значення для забезпечення економічної безпеки. Краще критерії, що характеризують економічну сферу, визначати за її складовими (секторами). Розподіл за вказаними секторами умовний, тому що всі вони нерозривно пов’язані між собою в єдину систему – економічну сферу держави. На-ведені якісні та кількісні критерії (характеристики) та порогові значення індикаторів характе-ризують економічну сферу, яка, по-перше, притаманна ринковій економіці, по-друге, знаходить-ся в безпечному стані. Що стосується кількісних критеріїв безпечного стану економічної сфе-ри, то вони не можуть перевищувати (бути меншими) порогових значень індикаторів цієї сфери.
1. Бюджетний сектор – зведення до мінімуму дефіциту державного бюджету (не пе-ревищує 3 % ВВП), безумовне виконання дохідної та видаткової частин бюджету (видатки державного бюджету не більші за 20 % ВВП), державний (внутрішній і зовнішній) борг не сягає небезпечного рівня (загальний – не перевищує 60 % ВВП, а зовнішній – 70 % обсягу річного експорту або 25 % ВВП, внутрішній – 30% ВВП, витрати на обслуговування і по-гашення внутрішнього державного боргу не перевищують 25 % суми доходів державного бюджету), а темп його зростання не може перевищувати темп зростання ВВП, сама бюджетна система спроможна забезпечувати повне фінансування запланованих державних витрат і цільове використання бюджетних коштів. Рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет знаходиться на рівні 38–40 %. Рівень зовнішньої заборгованості на душу населення (для країн з перехідною економікою) не більше 200 дол. США, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього боргу – 18 % обсягу експорту чи 20 % доходів Державного бюджету, а відношення короткострокової зовнішньої заборгованості до поточних бюджетних надходжень не більш як 40 %. Частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту державного бюджету не повинна перевищувати 30 % [115].
2. Грошово-кредитний сектор – обсяг обігових коштів підприємств усіх форм влас-ності знаходиться на рівні, який забезпечує нормальне їх функціонування, відсутні бартер в розрахунках між підприємствами і їх заборгованість бюджету, рівень простроченої креди-торської і дебіторської заборгованості дорівнює нулю, постійно зростає обсяг безготівкових роз-рахунків, як в народному господарстві, так і при сплаті населенням куплених товарів і послуг.
Скорочується відповідно до розгортання безготівкових розрахунків частка грошової маси поза банками до рівня, не більшого за 4 % ВВП, збільшуються основні грошові агрегати (зокрема, грошова маса має перевищувати 15–20 % ВВП), емісія (приріст грошової бази) не перевищує встановлених нормативів, знижується рівень доларизації грошового обігу (не більше 10 % грошової маси в національній валюті, а обсяг іноземної валюти готівкою до національної валюти готівкою – не більше 25 %), зростає рівень монетизації економіки до значення, яке є достатнім для її забезпечення грошовою масою (не менш як 50 % ВВП).
Обсяги наданих економіці країни кредитів мають забезпечувати фінансування обі-гових коштів підприємств в розмірах, необхідних для їх нормального функціонування, а також довгострокове інвестування в народне господарство, яке забезпечує економічне зростання (кредитні надходження до економіки мають бути більшими за річний обсяг ВВП). При цьому облікова ставка НБУ не перевищує 10-відсотковий рівень, відсоткова ставка за державними паперами – 8,5 %, а відсоткові ставки комерційних банків – 15 %, створено економічні умови для зростання обсягів депозитів підприємств і населення.
3. Інвестиційний сектор – обсяг вітчизняних та іноземних інвестицій достатній не тільки для самовідтворення економіки, але й забезпечення економічного зростання країни. За світовим виміром такий обсяг вітчизняних інвестицій має перевищувати 17 % ВВП, а прямих іноземних – 5 %.
4. Валютний сектор – обмінний курс гривні до іноземних валют є спочатку пари-тетним до темпів інфляції, а потім – стабільним, гривня стає вільно конвертованою валютою, обсяг золотовалютних резервів країни достатній для підтримання стабільності національної грошової одиниці (перевищує обсяг тримісячного імпорту). Позитивним є сальдо зовнішньо-економічної діяльності, в ній відсутні бартерні операції, сальдо платіжного балансу стає також нульовим або позитивним. Рівень забезпеченості національної готівкової валюти валютними резервами має бути більшим за 100 %.
5. Банківський сектор – наявність стійкої до
кон’юнктурних коливань на вітчизня-ному і світовому фінансових ринках, надійної
і повнокровної банківської системи, спромож-ність цієї системи забезпечувати
фінансування в необхідних розмірах народного господар-ства, населення та
держави. Приріст первинної емісії НБУ не
більш за 20 %.
6. Фондовий сектор – розвиток і становлення повноцінного фондового ринку, який має забезпечувати реструктуризацію економіки, стимулювати вкладення збережень населення і підприємств в її розвиток і фінансову стабілізацію, є стійким до кон’юнктурних коливань на світовому фондовому ринку, національний індекс акцій є стабільним. Наявність надійної і потужної системи захисту і примноження майна громадян і господарюючих суб’єктів.
7. Страховий сектор – становлення надійного ринку страхових послуг, спроможного ефективно захищати майнові права та інтереси населення і господарюючих суб’єктів, суттєво впливати на реструктуризацію економіки і забезпечувати її зростання. Надходження стра-хових платежів є більшим за 7 % ВВП.
8. Внутрішньо-економічний сектор – повністю здійснено перехід до ринкових відно-син і створено повноцінну ринкову інфраструктуру, в наявності всі умови для сталого еконо-мічного зростання. Наявність достатнього рівня розвитку галузей та виробництв, які мають життєво важливе значення для функціонування держави як у звичайних, так і в екстремальних умовах і здатних забезпечити процес відтворення незалежно від дії чинників, що створюють загрози економічній безпеці, а також замкнених циклів у ключових виробництвах, диверси-фікованих зовнішніх джерел фінансових, сировинних, енергетичних ресурсів, участь вітчиз-няних виробників в міжнародній кооперації на вигідних для них та для держави умовах (обсяг ВВП на душу населення від середнього по “сімці” розвинутих країн не менший за 50 %, його щорічний приріст більше 3 %, частка обробної промисловості в загальному обсязі про-мислової продукції не менша за 70 %, а частка машинобудування – 20 %, витрати на НДДКР – 2 % ВВП, знос основних фондів не перевищує 50 %). Тіньовий сектор економіки не перевищує 10 % ВВП. Вітчизняні валютні кошти повертаються з-за кордону, інфляція в цілому не більше 3,1 % на рік.
9. Зовнішньоекономічний сектор – позитивне сальдо зовнішньоекономічної діяль-ності, зростання експорту наукоємних, високотехнологічних товарів та послуг (частка в екс-порті високотехнологічної продукції не менша за 15 %, а продукції машинобудування – 40 %), наявність тільки критичного імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні не більша за 25 %), відсутність бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
10 .Соціально-економічний сектор – створено економічні передумови для сталого зростання добробуту населення і задоволення його потреб в якісному забезпеченні всіма видами соціальних послуг. Витримується баланс грошових доходів та витрат населення, від-сутня заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат. Діє ефективна система трудових відносин і оплати праці, соціальні пільги і субсидії надаються лише не-захищеним верствам населення. Реформована пенсійна система відповідає з одного боку, вимогам ринкової економіки, а з другого – справедливому пенсійному забезпеченню. Рівень безробіття не перевищує 7 %, розрив між 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення менший за 8 разів, частка населення за межею бідності – більше 10 %, співвід-ношення мінімальної і середньої зарплати не перевищує – 3 рази, подушне споживання продуктів споживання – не менше за 1500 ккал, співвідношення середніх пенсії та зарплати – не більше 0,7–1 разу.
Аналіз макроекономічних показників України свідчить, що з наведених вище інди-каторів економічної безпеки порогові значення в 1999–2000 рр. перевищено за переважною більшістю з них. Не перевищують порогові значення такі індикатори: обсяг видатків дер-жавного бюджету у відсотках до ВВП, дефіцит державного бюджету у відсотках до ВВП, внутрішній державний борг у відсотках до ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу у відсотках до суми доходів державного бюджету, заборго-ваність уряду за державними цінними паперами у відсотках до ВВП, витрати на обслу-говування і погашення зовнішнього державного боргу у відсотках до ВВП, баланс грошових доходів та витрат населення, сальдо зовнішньоторговельного балансу, поточного рахунку і рахунку операцій з капіталом платіжного балансу.
Визначення національних економічних інтересів надає можливість перейти до роз-робки державної політики щодо забезпечення економічної безпеки у вигляді сукупності її основних напрямків (пріоритетів). З іншого боку, при визначенні пріоритетів економічної безпеки важливо враховувати загальнонаціональні пріоритети, серед яких на сучасному етапі розвитку країни, насамперед треба назвати наступні, що більшою частиною лежать у площині економіки:
– укріплення економічних засад державності і національної безпеки; продовження системних реформ у державі, економіці і суспільстві,
– забезпечення критичної маси економічних перетворень, які б дозволили повніше задіяти ринкові механізми;
– стабілізація виробництва і забезпечення економічного зростання;
– глибока структурна перебудова національної економіки, утвердження науково-тех-нологічної моделі її розвитку [115].
На сучасному етапі розвитку важливою рисою характеристики національного госпо-дарства держави є масштаби його зовнішньої економіки і ступінь її управління державою. Мова йде про те, що перехід бізнесом національного кордону створює ситуацію, коли в об-ласті завдань економічної дипломатії випливають питання і проблеми “зовнішньої економіки”, які відтворюють національний бізнес за межами своєї країни, і які “живуть” та функціонують за кордоном при збереженні тих зв’язків зі своєю “історичною” батьківщиною, припускають право власності або право управління.
У результаті можуть виникати “конфлікти інтересів” між країнами і бізнесом, вре-гульовувати які покликана економічна дипломатія. Відмітимо два питання – вивіз капіталу з України і можливість переведення за кордон вирішальних центрів транснаціонального бізнесу українського походження.
Підготовка висновків з оцінки здійснення інвестицій за кордон очолює спеціальна експертна група. Організаційно-технічне забезпечення її роботи доручено Департаменту контролю і захисту державних інтересів. До складу групи входять представники й інших підрозділів Департаменту. Українськими інвесторами, які здійснюють капіталовкладення за кордон, можуть виступати як юридичні особи, які зареєстровані на території України, так і громадяни України. Інвестиції здійснюються у першому і другому випадку шляхом як створення за кордоном підприємства з участю українського капіталу, так і покупки пакета акцій (частки) підприємства, компанії за кордоном.
Для проходження експертизи проекту інвестори подають в експертну групу відпо-відний комплект документів, де відповідальність несе заявник. Перелік документів розріз-няється залежно від того, хто є інвестором – юридична чи фізична особа, і від того, у якому вигляді будуть здійснені інвестиційні проекти за кордоном – у вигляді створення підприємства чи шляхом придбання пакета акцій (частки) підприємства, компанії. За змістом і характером інформації документи діляться на наступні групи:
– які містять загальну інформацію про заявника і про майбутній інвестиційний проект, включаючи предмет діяльності українського інвестора, копії документів і свідоцтво про дер-жавну реєстрацію української юридичної особи або про державну реєстрацію підприємця, який здійснює свою діяльність без освіти юридичної особи;
– які характеризують “чистоту” заявника перед податковими органами на предмет відсутності заборгованості платежів у бюджет і перед органами валютного контролю відсут-ності заборгованості з надходження валютної виручки;
– техніко-економічні обґрунтування доцільності здійснення українських інвестицій за кордоном або зведений аудиторами річний балансовий звіт чи інші документи фінансово-господарської діяльності створеного за кордоном підприємства;
– “зовнішня” документація, яка містить докладну інформацію про можливого інозем-ного партнера (виписка з реєстраційних документів, банківська довідка).
У тому випадку, коли інвестиції здійснюються шляхом придбання пакета акцій (част-ки) закордонного підприємства, необхідно також пред’явити копію рішення уповноваженого органу про продаж цього пакета українському учаснику і копію завіреного проекту договору купівлі-продажу між українським та іноземним учасниками.
Основним документом, на основі якого експертна група приймає рішення про до-цільність здійснення українських інвестицій за кордоном, є техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), яке повинно включати загальні відомості про проект, об’єм капітальних і експлуа-таційних витрат, виробничу програму, фінансування проекту і податків, оцінку комерційної доцільності реалізації проекту. Необхідно зауважити, що для українських резидентів, включно підприємств з іноземним капіталом, які зареєстровані в Україні, з’являється можливість отри-мання реальної підтримки і допомоги зі сторони підрозділів Міністерства торгівлі і органі-зацій, які працюють разом з ним.
Ця підтримка і допомога можуть бути отримані, по-перше, від торгових представництв України за кордоном, які володіють необхідною інформацією про стан ринкової кон’юнктури в країні місцезнаходження, про фірми, потенційних і фактичних партнерів українських інвес-торів, про інвестиційний клімат, податковий і зовнішньоторговий режим країни-резидента. По-друге, від співробітників апарату у регіонах. І, останнє, від експертного органу і офі-ційного консультанта Міністерства економіки з питань експертизи інвестиційних проектів і програм, цін та інших умов зовнішньоторгових контрактів.
Конкретні завдання національної інформаційної безпеки наступні:
– додержання конституційних прав і свобод громадян;
– розвиток вітчизняної індустрії засобів інформації, комунікації та зв’язку, який за-безпечує вихід української продукції на світовий ринок;
– створення гарантій безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем;
– інформаційне забезпечення діяльності держави.
На сьогодні Україна залежить від іноземних виробників комп’ютерної і телекому-нікаційної техніки, не забезпечується у необхідних об’ємах виробництвом сертифікованих засобів захисту інформації. Отже, ця проблема впливає як на умови здійснення економічної дипломатії, так і на зміст цього напрямку управлінської діяльності на світовому ринку.
11.4. Стратегія формування економічної
безпеки України за умов глобалізації
Ключовим критерієм ефективності державної стратегії будь-якої країни є національна безпека, яку ми розглядаємо, згідно з концепцією національної безпеки України як “стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз”, які спричиняються впливом екзогенних та ендогенних чинників [107]. Оскільки матеріальною основою функціонування суспільства є продуктивні сили, а базисом суспільних відносин є виробничі відносини, то національна безпека будь-якої держави у стратегічному плані опирається, передусім, на економічний потенціал, який постає у вигляді економічної безпеки.
Економічна безпека – це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визна-ченому (показниками економічного розвитку) рівні потреб власного населення і держави, за-безпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовому господарстві, протистояння дестабілізуючій дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які спричиняють загрозу стабільному розвитку країни. Світовий досвід свідчить, що саме досягнення високого рівня економічної безпеки є гарантом незалежності країни, умовою стабільного, ефективного й гармонійного розвитку суспільства, вітчизняної економіки і держави. Це пояснюється тим, що економіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави й особистості, тому поняття національної безпеки неможливо розкрити без оцінки життє-спроможності економіки, здатності протистояти можливим зовнішнім та внутрішнім загрозам. Виходячи з цього, зрозуміло, що забезпечення економічної безпеки належить до найваж-ливіших національних пріоритетів [143].
Економічна безпека органічно включена до системи державної безпеки, разом з та-кими її складовими, як забезпечення надійної обороноспроможності країни, підтримка соціаль-ного миру в суспільстві, захист від екологічних негараздів – все взаємопов’язане, і один напрямок доповнює інший: не може бути воєнної безпеки при нестабільній та неефективній економіці, як не може бути ні воєнної безпеки, ні ефективної економіки в суспільстві, де панують соціальні конфлікти і війни. Але, досліджуючи ті чи інші сторони безпеки, не-можливо обійти їх економічні аспекти.
У створенні стабільної системи національної безпеки ключове значення має еконо-мічна незалежність. Внутрішня економічна слабкість робить країну вразливою і чутливою до зовнішнього тиску, обмежує її можливості на міжнародній арені.
Економічна безпека традиційно розглядається як найважливіша якісна характеристика економічної системи, яка визначає її спроможність підтримувати нормальні умови життє-діяльності населення, стабільне забезпечення ресурсами розвитку господарства, а також по-слідовну реалізацію національно-державних інтересів. У загальному плані під безпекою розуміється, насамперед, захищеність країни від наявних чи потенційно можливих загроз. Таким чином, суть економічної безпеки України становить:
– спроможність національної економіки забезпечити свій вільний, незалежний розви-ток і утримати стабільність громадянського суспільства та його інститутів, а також достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій;
– здатність української держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз.
Для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, економічна безпека, насамперед, передбачає побудову нової соціально-економічної системи, яка забезпечила б нормальний розвиток країни в цілому та зростання добробуту її громадян [143, с. 116].
Нехтування економічною безпекою може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, нарешті, підриву системи життєзабезпечення нації з наступною втратою суверенітету.
Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або, принаймні, швидко поповнювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах припинення зовнішніх поставок, або кризових ситуацій внутрішнього характеру. Об’єктами економічної безпеки України є:
– ресурси економічної діяльності;
– матеріальні, нематеріальні та грошові активи резидентів України;
– запаси (особливо стратегічні), золотовалютні резерви, заощадження та фонди;
– стабільність гривні та розрахунково-платіжного обороту між домашніми господар-ствами, бізнесом і державою;
– соціально-ринкова зорієнтованість та динамічний розвиток вітчизняної економіки;
– світові господарські зв’язки України.
Сама економічна безпека має складну внутрішню структуру, в якій доцільно виділити три найважливіші елементи [143, с. 116]:
Економічна незалежність не носить абсолютного характеру, тому що міжнародний розподіл праці (МРП) робить національні економіки взаємозалежними одну від одної. У цих умовах економічна незалежність означає можливість контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, ефективності і якості продукції, який забезпечує її конку-рентоспроможність і дозволяє на рівних приймати участь у світовій торгівлі, коопераційних зв’язках і обміні науково-технічними досягненнями.
Стабільність і стійкість національної економіки, які передбачають захист власності у всіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, стри-мування факторів, які можуть дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними струк-турами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що загрожують викликати соціальні потрясіння тощо).
Здатність до саморозвитку і прогресу, що особливо важливо в сучасному світі, що динамічно розвивається. Створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, пос-тійна модернізація виробництва, покращення професійного, освітнього та загальнокультур-ного рівня працівників стають необхідними й обов’язковими умовами стійкості й само-збереження національної економіки.
Таким чином, економічна безпека – це сукупність умов і факторів, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного онов-лення і самовдосконалення. Глибока криза, яка захопила наше суспільство, суттєво ускладнює вирішення задач, пов’язаних із відображенням загроз економічної безпеки.
Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв’язок з поняттями “розвиток” і “стійкість”. Розвиток – один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання, а також опір та пристосованість до внутрішніх та зовнішніх загроз.
Стійкість і безпека – найважливіші характеристики економіки як єдиної системи, їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість еко-номіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв’язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні “наван-таження”. Безпека – це стан об’єкта в системі його зв’язків з точки зору здатності до само-виживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачених і важко прогнозованих факторів. Чим більш стійка економічна система (наприклад, міжгалузева структура), співвідношення виробничого і фінансово-банківського капіталу тощо, тим життє-здатніша економіка, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв’язку між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного [136].
Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності вико-ристання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш роз-винутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економіч-ного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.
Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх по-рогові значення. Порогові значення – це граничні значення, недотримання яких заважає нор-мальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування нега-тивних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і най-менш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допус-тимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності сус-пільства, перевищення граничних, або порогових значень – про вступ держави в зону неста-більності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень дер-жавного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.
Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим.
Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення – до повного замороження й падіння виробництва тощо.
Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зов-нішніх і внутрішніх ринках, стає об’єктом експансії іншонаціональних і транснаціональних монополій, роз’їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зов-нішнього грабунку національного багатства.
Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:
– економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, по-казники об’ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і дина-міка окремих галузей, капіталовкладення тощо);
– природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;
– динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоеко-номічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);
– якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [143].
Порогові рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників за-гальногосподарського і соціально-економічного значення, зокрема:
– гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоспроможному базисі, збереження демократичних засад сус-пільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного та освітньо-кваліфікаційного потенціалу;
– гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за ме-жами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної частини національного “людського капіталу” і нації як органічної частини цивілізованої спільноти;
– гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування еле-ментів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров’ю сучасного і майбутнього покоління і інше.
Узагальнюючи зазначене, можна сказати, що економічна безпека – це здатність еконо-міки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнарод-ному рівнях. Інакше кажучи, економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх та зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, особистості, забезпечувати конкуренто-спроможність на зовнішніх та внутрішніх ринках, які гарантують від різного роду загроз та втрат [84, 105].
Сьогодні для значної частини населення є характерною втрата загальнонаціональних орієнтирів та ідеалів, що протидіє завданням відродження України та її економіки. Тому по-трібні цілеспрямовані зусилля з відвернення загроз економічній безпеці, відновленню здат-ності до саморозвитку та прогресу, конструктивна робота з формування всеукраїнського рин-ку, подальшого розвитку транспортної та іншої інфраструктури, подолання певної замкненості та відокремленості виробництв та регіонів, підтримки інноваційного сектора та вітчизняних товаровиробників при їх виході на світовий ринок.
Економічні інтереси будь-якої країни об’єктивно зумовлені її історією та географією.
Стан економічної безпеки України в цілому суттєвою мірою залежить від забезпе-чення стійкого розвитку всіх її регіонів. Це передбачає, що при розробці загальнодержавної політики в галузі розширеного відтворення повинна враховуватись необхідність ефективної просторової структури економіки країни, яка б забезпечувала баланс інтересів усіх регіонів України [216, с. 5].
Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, значною мірою повинні відповідати загальноукраїнським завданням, але при цьому необхідно враховувати місцеві особливості. Зокрема, це передбачає:
– формування регіонального господарського механізму, що регулює соціально-еконо-мічний розвиток регіону;
– реконструкцію регіональної промислової системи з урахуванням господарської єм-ності локальних екосистем;
– розробку комплексних міжрегіональних схем, які охоплюють території декількох регіонів України.
Програмні та прогнозні документи загальнонаціонального рівня повинні слугувати орієнтирами для розробки регіональних програм економічного розвитку і разом з відпо-відними правовими актами та нормативами визначити економічні умови їх реалізації.
За роки інтенсивного промислового розвитку на теренах України склався промис-ловий комплекс, рівного якому за низкою характеристик немає на пострадянському еконо-мічному просторі. З доповненням до нього аграрного потенціалу Україна здатна відігравати провідну роль у своїй частині планети.
Передумовою тут є перехід від “старого індустріалізму”, трансформація соціально-економічних відносин на основі постіндустріальної цивілізації, освоєння інноваційної моделі економічного зростання.
Україна має особливі інтереси в різних частинах світу, з якими зв’язана економічно, і де, зокрема, проживає українська діаспора.
Для забезпечення економічної безпеки назрілим є входження України в більш ши-рокий економічний простір, координація з економічними партнерами у структурній, грошово-кредитній, енергетичній, транспортній, соціальній сферах, відвоювання втрачених ринків. Без цього неможливо відновити порушені економічні пропорції та технологічні зв’язки. Сама по собі відкритість української економіки не компенсує ефекту внутрішньогосподарських диспропорцій.
Таким чином, розв’язання цих завдань і нормальне функціонування вітчизняної еко-номіки неможливе без запозичення передових технологій Заходу та без надходження ресурсів зі Сходу. Україна приречена на роль мосту між Європою та Азією, в тому числі і з транзитним призначенням. Але головний інтерес України – посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелек-туальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави.
Ґрунтуючись на концепції національної економічної безпеки України пропонується наступна концепція фінансової безпеки [75]:
– основна мета підтримання фінансової безпеки держави;
– принципи організації підсистеми фінансової безпеки;
– основні методи забезпечення фінансової безпеки;
– загрози фінансовій безпеці;
– основні критерії, що мають характеризувати фінансово-кредитну сферу з точки зору підтримання її безпеки на належному рівні;
– національні інтереси у фінансово-кредитній сфері;
– основні напрями (пріоритети) державної політики у сфері фінансової безпеки;
– система підтримання безпеки у фінансово-кредитній сфері на належному рівні.
Основна мета підтримання фінансової безпеки держави. Безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стій-кістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Тоді основна мета підвищення фінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме тако-го стану фінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонування економіки.
Принципи організації підсистеми фінансової безпеки. Визначення принципів орга-нізації підсистеми фінансової безпеки та безумовне їх дотримування потрібні для створення і за-безпечення ефективної діяльності вказаної підсистеми. До таких принципів можна віднести [107]:
– необхідність розробки, прийняття і реалізації державної стратегії фінансової безпеки у складі відповідних концепцій та програм;
– визначення і затвердження на державному рівні сукупності національних інтересів у фінансово-кредитній сфері;
– необхідність постійного відстеження загроз фінансовій безпеці;
– перегляд час від часу, залежно від ситуації в фінансово-кредитній сфері і економіці, основних напрямів (пріоритетів) державної політики у сфері фінансової безпеки;
– визначення і чітке виконання функцій та реалізації повноважень суб’єктів підсис-теми фінансової безпеки;
– необхідність структурного формування і правового оформлення підсистеми фінан-сової безпеки;
– необхідність постійного моніторингу основних індикаторів безпеки фінансово-кре-дитної сфери;
– наявність сукупності основних критеріїв фінансово-кредитної сфери з точки зору до-тримання її безпеки;
– наявність порогових значень індикаторів фінансової безпеки.
До основних методів забезпечення фінансової безпеки доцільно включити наступні: збирання і аналітичну обробку інформації про досвід і заходи з забезпечення безпеки фінан-сово-кредитної сфери в інших країнах, постійний моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки, прогнозування умов, дії чинників та значень індикаторів у перспективі, розробку і здійснення конкретних заходів щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні.
Постійне відстеження і визначення основних загроз фінансовій безпеці значно полег-шує її підтримку на належному рівні. Це надає можливість своєчасно розробляти й здійсню-вати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критерієм поділу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Якщо загрози уже перевищили порогові значен-ня, їх слід вважати існуючими або наявними, якщо ні – можливими.
До внутрішніх загроз в економічній безпеці слід віднести:
1. Недосконалість і незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері
Фінансово-кредитна система України перебуває в стадії формування і тому ще не набула комплексу характеристик, які притаманні ринковій економіці. Комплексне формування фінансово-кредитної системи багато в чому стримується незавершеністю законодавчої бази, а за тими складовими фінансово-кредитної сфери, де вона є, її недосконалістю, нерегульова-ністю, а то й помилковістю. Такий стан із законодавством стосується як фінансово-кредитної сфери в цілому, так і окремих її складових: бюджетної, грошової, кредитної, валютної, інвес-тиційної, банківської, фондової, страхової, зовнішньоекономічної. Удосконалення чинного законодавства у фінансово-кредитній сфері ведеться дуже повільно і не встигає за змінами, які відбуваються в ній. Усе це стримує необхідні зміни у фінансово-кредитній сфері, не надає їй можливості відповідати сьогоднішнім потребам економіки країни і тому являє собою загрозу фінансовій безпеці держави.
2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави
Позбавлення України належної їй частки золотого запасу і алмазного фонду СРСР, відсутність алмазних покладів, украй незадовільна розробка існуючих родовищ золота суттєво впливають на зниження рівня фінансової безпеки. По суті у держави залишається лише один чинник – створення валютних резервів.
3. Низький рівень інвестиційної діяльності
Економіка країни майже досягла критичної межі зниження інвестиційної активності. Подальше падіння обсягів інвестицій призведе до зруйнування економічних засад держави. Залишення державою інвестиційного процесу не компенсується посиленням у ньому ролі банківського і власного капіталів вітчизняних підприємств, а також іноземних інвесторів і являє собою суттєву загрозу фінансовій і економічній безпеці держави. Проте говорячи про захист української економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій, які конче необхідні, а доцільно вести розмову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.
4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків
Відсутність Податкового кодексу, невідпрацьованість, складність, неефективність і су-то фіскальний характер законодавчих і нормативних актів щодо податкової системи визна-чають процес масового ухилення від сплати податків і таким чином – ще одну загрозу фі-нансовій безпеці.
5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної
дисципліни і надмірний дефіцит державного бюджету
Ця загроза є результатом дії таких чинників: неякісного бюджетного планування, повільного переходу до системи бюджетних витрат через державне казначейство, відсутності незалежної звітності органів виконавчої влади всіх рівнів за використання бюджетних коштів і пов’язаної з цим поширеної практики нецільового або незаконного їх витрачання, наявності великої заборгованості підприємств бюджету, неефективної системи міжбюджетних відносин, поширеної практики використання поза бюджетом платежів, що йому належать.
6. Високий рівень інфляції
Підвищення привабливості імпорту по відношенню до вітчизняних товарів замкнуло макроекономічний ланцюжок у вигляді контуру “підвищення привабливості імпорту – збіль-шення попиту на іноземну валюту – перетік грошей на валютний ринок – зниження обмінного курсу гривні – зростання цін”. До того ж політика стримування курсу гривні в умовах від-сутності економічного зростання є штучною.
7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації,
нелегальний перетік валютних коштів за кордон
Як відомо, “тіньова” економіка – це частка економічної сфери держави. Умовно вона поділяється на:
– легальну, яка користується недосконалістю чинного законодавства;
– напівлегальну, доходи від якої хоча й формуються за рахунок узаконеної діяльності, але шляхом приховування частини виробленої продукції, наданих послуг або одержаного прибутку;
– неформальну, яка передбачає різні форми незареєстрованого підприємництва (“чов-никова” торгівля, репетиторство, посередницька діяльність, праця в домашніх умовах тощо);
– кримінальну, пов’язану із веденням забороненої законом діяльності (контрабанда, рекет, проституція, виготовлення і торгівля наркотиками та іншими незаконними товарами, відмивання “тіньових” капіталів, здирство, розбійництво тощо).
Нелегальний вивіз за кордон вітчизняних капіталів також набув масового, некеро-ваного, а тому загрозливого характеру. За експертними оцінками щорічно такий вивіз ста-новить 3–5 млрд дол. США. Основними джерелами “тіньових” капіталів є перерозподіл державної власності в процесі приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спеку-лятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків. З доходів, що отримуються в “тіньовому” секторі, не сплачуються податки і внески з соціального стра-хування. Їх сума, що не отримується бюджетом, сягає 12–14 % офіційного ВВП. Основні причини загрозливого стану щодо зростання “тіньової” економіки: високе податкове наван-таження і часті зміни в податковому законодавстві; державна нерегульованість підприєм-ництва; висока інфляція і нестійкість гривні; криза платежів і нестача обігових коштів у підприємств; неефективна цінова політика; великі розміри економічної злочинності, корупція серед державних чиновників, пов’язана з високим рівнем адміністративного регулювання, що надає їм непотрібну свободу в прийнятті рішень на власний розсуд; відсутність глибокого аналізу форм і методів “тіньової” економіки, властивих їй автономних механізмів внутрішньо-го регулювання, кількісного і якісного моніторингу основних напрямків “тіньової” економіки і джерел її існування та збільшення.
8. Штучність курсу національної грошової одиниці
Світовий досвід свідчить про те, що тільки методами монетарної політики утримувати курс будь-якої грошової одиниці протягом довгого часу неефективно, бо це веде до зростання державного боргу, збільшення дефіциту бюджету. Крім того, практичне ігнорування в Україні таких реальностей, як перетік грошей з виробничої сфери до сфери обігу і збільшення попиту виробничої сфери на гроші, робило цю політику невідповідною реальному стану економіки. Макроекономічна політика орієнтується зараз в основному на монетарну складову, без достатнього врахування необхідності одночасної фінансової і економічної стабілізації, а монетарна складова в свою чергу зводиться до антиінфляційного контролю за величиною грошової бази і виключення використання грошової емісії для фінансування дефіциту бюджету. Такий підхід автоматично веде до обмеження об’єкта макроекономічної політики сферою грошового обігу, оскільки монетарне регулювання на практиці обмежується контуром “емісія грошей – зростання їх пропозиції на ринку грошового обігу – збільшення попиту на іноземну валюту – зниження обмінного курсу гривні – підвищення цін”.
9. Криза платежів
Параметри платіжної кризи характеризуються розмірами дебіторської та креди-торської заборгованості, у тому числі бюджету, обсягами обігових коштів підприємств усіх форм власності і бартерної торгівлі.
Основними чинниками, які негативно впливають на стан розрахунків у народному господарстві, є: дуже повільне здійснення економічних реформ; відсутність достатнього плато-спроможного попиту на вітчизняну продукцію; низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції та пов’язана з цим її невисока ліквідність; великий податковий тиск на товаро-виробника; низький рівень кредитоспроможності банківської системи України; невисокі темпи приватизації та реструктуризації підприємств; недостатність обігових коштів у підприємств.
10. Неповноцінність фондового ринку
Розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами економіки, щонайбільше сприяє її рест-руктуризації і тим самим зростанню економічної безпеки країни. Повноцінний фондовий ринок стимулює збереження населення і господарюючих суб’єктів, впливає на стабілізацію фі-нансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором від-новлення економічного зростання. Проте сьогодні в Україні фондового ринку у загально-визнаному в світі значенні не існує, він перебуває у стадії становлення. Сучасному стану фондового ринку характерні такі негативні риси: розпорошеність та подрібнення; вкрай незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових і валютних біржах; переважна більшість угод з продажу-купівлі цінних паперів в Україні здійснюється на позабіржовому неоформ-леному ринку, що сприяє розвитку криміногенної ситуації на фондовому ринку і практично є продовженням “тіньової” економіки; український ринок поки що залишається поза межами нових ринків Центральної та Східної Європи, країн СНД; професійні та інші учасники ринку цінних паперів розташовані по регіонах України вкрай нерівномірно; більшості працівників суб’єктів фондового ринку бракує професійних знань та підготовки.
11. Нерозвиненість страхового ринку
Створення ефективної системи захисту майнових прав і інтересів окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Крім цього, страхування є також важливим джерелом акумулювання коштів для подальшого інвестування в реструктуризацію економіки. У 1997 р. в країні функціонувало 220–230 страхових організацій з загальним обсягом статутних фондів 60–70 млн грн. Такі розміри страхового ринку не надають йому можливості відігравати суттєву роль у забезпеченні страхового захисту суб’єктів господарювання та населення, серйозно впливати на зростання економіки. Стан страхового ринку України є результатом дії наступних чинників: недостатніх розмірів статутних фондів; низького рівня діяльності із страхування життя; відпливу страхових платежів за кордон; низького платоспроможного попиту населення та підприємств на страхові послуги; повільного поповнення нормативно-правової бази страхової діяльності. У країні практично відсутні колективне страхування співробітників підприємств на випадок смерті, страхування банківських кредитів та депозитів населення і підприємств, система взаємного страхування.
12. Нерозвиненість системи довірчого управління майном
У розвитку ринкової інфраструктури особливе місце належить довірчим товариствам, що здійснюють довірче управління майном насамперед в інтересах громадян України. За створення оптимальних умов довірчі товариства спроможні стати ефективним інструментом національного фондового ринку, підвищувати економічну безпеку і примножувати добробут населення.
13. Слабкість банківської системи
Повноцінна і надійна банківська система відіграє ринковій економіці визначну роль. Ринковій економіці відповідає двоярусна багатосуб’єктна банківська система, яка за формою вже існує в Україні. Зараз у ній проходить етап комп’ютеризації, оснащення сучасними засобами зв’язку, опанування нових банківських технологій, непрямого регулювання бан-ківської діяльності на основі економічних нормативів. Але цього замало. Надійність і по-тужність банківської системи України ще недостатні для того, щоб забезпечувати повною мірою фінансову безпеку держави.
14. Зростання внутрішнього боргу країни
Темпи і обсяги зростання внутрішнього боргу країни вже стали серйозною загрозою [136].
Зовнішніми загрозами у фінансовій сфері є:
1. Значне від’ємне зовнішньоторговельне сальдо. Спад виробництва, що триває, некон-курентоспроможність вітчизняних товарів, явно недостатні енергетичні ресурси призвели до великих обсягів імпорту в країну. Ці чинники і стали причиною хронічного від’ємного сальдо в зовнішньоторговельній діяльності.
2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.
В умовах економічної кризи, відсутності досвіду ринкових перетворень держава не має достатніх фінансових ресурсів для здійснення структурної перебудови, становлення і розвитку ринкової інфраструктури, істотного підвищення конкурентоспроможності вітчиз-няних товарів. Тому вона вимушена звертатися по іноземні кредити, просити іншої зарубіжної допомоги на становлення інститутів ринку, навчання їх персоналу. Це дає можливість прискорити в нашій країні ринкові і структурні перетворення. На жаль, Україна має не дуже привабливий інвестиційний клімат, іноземні інвестиції недостатньо захищені. У той же час отримання зарубіжних кредитів веде до зростання і без того великої навантаженості на бюджет за рахунок їх обслуговування.
3. Зростання зовнішнього державного боргу.
4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових ор-ганізацій.
5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового. Створення в Україні ринкової інфраструктури поступово призводить, з одного боку, до входження вітчизняного фінансового ринку у світовий, що безумовно сприятиме прискоренню просування економіки України до ринку, з другого, збільшує його залежність від світового фінансового ринку.
6. Дефіцит платіжного балансу країни [84].
12. СУЧАСНІ ВИМІРИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
12.1. Взаємозв’язок економічної безпеки з економічною дипломатією, як механізм
поглиблення інтеграційних процесів
Методологічний підхід, який пропонується, сприяє оптимізації створення та функціо-нування системи забезпечення національної безпеки і поєднання її з економічною дипло-матією, оскільки існує певний зв’язок, у межах якого можуть бути використані засади кожної з цих категорій для поглиблення інтеграційних процесів.
Національні інтереси нами розглядаються як базовий об’єкт забезпечення національ-ної безпеки України. Вони є орієнтирами розвитку суспільства, значною мірою мають впли-вати на визначення напрямів такого розвитку, їх пріоритетів. Незаперечним є формулювання такого національного інтересу, як “забезпечення високого добробуту населення”.
Економічні інтереси України – суспільно визнані і законодавчо оформлені потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує всім названим соціальним суб’єктам солідарне, стабільне співіснування, ефективне функціонування, прогресивний розвиток у рам-ках багатонаціональної держави. За сучасних умов структура економічних інтересів може бу-ти подана у вигляді стандартної сукупності груп суспільних потреб. Вона має досить зро-зумілий сенс забезпечити поступовий розвиток у напрямі досягнення світових стандартів життя людини, суспільства, держави завдяки збалансованим і скоординованим зусиллям усіх суб’єктів української нації. Структура економічних інтересів має чотири рівні у відповідності до послідовності їх досягнення: виживання, внутрішня та зовнішня стабільність, стійкий розвиток, самореалізація (рис. 12.1).
Рис. 12.1 – Структура новаційної економічної безпеки України
На кожному з них мають бути визначені бажані характеристики всіх сфер життє-діяльності суспільства, а також передбачені заходи щодо забезпечення національної безпеки – захисту національних інтересів.
Наведена структура опосередковано визначає часові пріоритети реалізації економіч-них інтересів України. Намагання “хвататися за все одночасно”, спроби не просто ставити, а й реалізовувати недосяжні цілі є авантюрними і збитковими, можуть розглядатися як загроза реалізації комплексу економічних інтересів. Наприклад, не можна інтегруватися у міжнародні структури (рівень III) без досягнення внутрішньої та зовнішньої стабільності (рівень II) або, взагалі, за відсутності гідних умов життя людини в Україні (рівень І). Якщо такі завдання ставляться, то процес їх досягнення буде збитковим, а результати, що отримуються – не досить ефективними.
Взаємозв’язок між національною системою економічної безпеки і міжнародною еко-номічною безпекою очевидний. Це один з аспектів проблеми, що впливає на форми і методи економічної дипломатії. На цю обставину часто звертають увагу в контексті проблем продо-вольчої й енергетичної безпеки, у зв’язку з проблемою конверсії військового виробництва.
Останній пункт заслуговує на особливу увагу. Відомо, що з посиланням на військово-політичні цілі деякі держави привласнюють собі право вводити в однобічному порядку санкції й інші обмежувальні міри у торгівлі, міжнародному інвестуванні тощо. Тим часом в Україні є “Закон про конверсію оборонної промисловості”, у якому послідовно погоджуються міжна-родні зобов’язання з цілями і задачами національної безпеки, у тому числі економічними.
У цьому ЗУ встановлено, що цілями проведення конверсії є: 1) забезпечення техніч-ного переозброєння промисловості на основі ефективного використання науково-технічного і виробничого потенціалу організацій оборонної промисловості для виробництва високотехно-логічної і конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції (робіт, по-слуг); 2) забезпечення соціального захисту працівників організацій, що вивільняються у зв’яз-ку з проведенням конверсії, у тому числі за допомогою створення додаткових робочих місць у організаціях; 3) забезпечення науково-технічного прогресу за рахунок пріоритетного розвиткунаукомістких виробництв; 4) розвиток експортного потенціалу оборонної промисловості; 5) зни-ження економічної залежності від імпорту продукції за рахунок створення і розвитку вироб-ництва продукції, аналогічної імпортній; 6) створення нових конкурентноздатних технологій, матеріалів і устаткування.
Економічна дипломатія – явище комплексне, яке забезпечує захист і просування за кордоном економічних інтересів країн і регіонів (як, наприклад, ЄС), причому допомагає вирішувати проблеми розвитку й удосконалення ринку у тих параметрах і тих формах, що відповідають стандартам сучасних поглядів на суспільство та економіку на більш високому рівні. При цьому виявляються істотні розбіжності у самому розумінні цілей і задач еконо-мічної дипломатії.
Деякі бачать у ній усього лише механізм просування торгово-економічних інтересів національного бізнесу, включаючи навіть відкинуті механізми “дипломатичного захисту”.
Інші вбачають у дорученні займатися просуванням інтересів вітчизняного бізнесу за кордоном, насамперед, ще одну можливість зміцнювати міжнародні позиції своєї країни, її можливості на переговорах.
Третім, особливо важливим, є використання торгових та інших аналогічних питань як засобу “пропагування” за кордоном норм і стандартів ведення господарських справ у нор-мативному і соціально-політичному руслі, що відповідає інтересам конкретних національних фінансово-промислових еліт.
Четвертим – можливості економічної дипломатії бачаться як зручний механізм для переділу ринків і сфер впливу у вигідному для них ключі.
Такий перелік може бути продовжений, але він є порушенням вказаної вище логіки і демократичної альтернативи, тобто використання каналів міждержавної дипломатії для цілей розвитку цивілізованого суспільства, підвищення соціальних стандартів у сфері суспільного розвитку, удосконалення механізмів конкуренції тощо. Слід розглядати проблему становлення платформи міжнародної економічної безпеки; характер сучасної міжнародної господарської структури і проблему її відповідності загальнолюдським стандартам (на прикладі “приватної дипломатії” у питаннях екології), паритет купівельної спроможності як засіб обмеження стихії на валютному ринку; деякі питання прогнозування світових суспільних процесів і рішення окремих кризових питань. Природно, даними питаннями не можна вважати вичерпаним перелік міжнародних проблем, що стосуються міжнародної економічної безпеки і тим самим впливають на можливості економічної дипломатії.
Важлива роль при цьому має приділятися питанням економічного співробітництва, використанню величезного досвіду у вирішенні торгових й інших аналогічних проблем для розвитку міжнародного діалогу.
Незважаючи на наявність істотних нюансів у трактуваннях, проблема забезпечення національної економічної безпеки у компромісному варіанті, як вона зафіксована в ООН, набула характеру міжнародної проблеми і арсенал її засобів вже не обмежується тільки політичними засобами.
Насамперед, відчувається необхідність створення системи цивілізованої конкуренції, що враховує як національні, так і міжнародні норми і принципи. Інтернаціоналізація гос-подарського життя та її сучасні параметри вкрай загострили проблеми національного суве-ренітету, невтручання, юрисдикції, збереження національних цінностей і культурних тра-дицій. З такими питаннями зіштовхуються практично усі країни ринкової економіки, вклю-чаючи найрозвинутіші. До того ж істотно зріс економічний компонент у всій системі міжна-родних відносин, тим більше з визнанням ряду великих проблем. Існує і активно діє пере-говорний процес у рамках ООН та інших міжнародних організацій щодо визначення взаємо-прийнятних “правил гри”, що є ключовим елементом системи міжнародної економічної безпеки [93].
Нове звучання на користь міжнародної економічної безпеки додає той факт, що в ринковому середовищі мільйони людей не можуть знайти собі гідного місця. І було б не-правильно звинувачувати в цьому людей, коли існує їх певна нездатність пристосовуватися до уніфікованих вимог ринку.
Інтересам України відповідала б глобалізація проблеми економічної безпеки. Треба вважати, що це дозволило б розширити коло питань, з якими Україна виходить для участі в дискусіях з провідними індустріальними країнами, скажімо, у формі концепції міжнародного партнерства, де був би передбачений розділ про національні економічні цілі і пріоритети.
Поняття економічної безпеки української держави після проголошення державної незалежності набуло надзвичайно великого значення. Гарантування економічної цілісності відтворювального комплексу країни, його ефективності є необхідною відповіддю на принци-пові виклики часу, передусім на питання: чи в змозі колишня радянська республіка мати стабільну фінансову систему, знайти нових геостратегічних партнерів, обрати правильні інтеграційні орієнтири та перейти у “вільне плавання” у світовому ринковому середовищі із непільговими цінами на енергоносії та жорсткою конкуренцією, високими вимогами спо-живачів до якості продукції.
Існує як пряма залежність між макроекономічними показниками та рівнем економічної безпеки держави, так і зворотна – між рівнем економічної безпеки та макроекономічними показниками. Саме тому, акцентуючи увагу на відповідних напрямках економічної безпеки, можна ефективно впливати на макроекономічний розвиток держави.
Низька ефективність та несприятлива структура зовнішньої торгівлі товарами, відсут-ність помітних успіхів у залученні до сфери міжнародних економічних відносин поки що значного вітчизняного науково-технічного та інтелектуального потенціалу є факторами, що погіршують економічне становище держави. Все ще зберігається розрив між невисокою екс-портною спроможністю та великою імпортною залежністю економіки. Це обмежує можли-вості структурної перебудови господарського комплексу, становлення його ефективної зовніш-ньоекономічної спеціалізації та дедалі більше загрожує економічній безпеці держави.
Україна постала перед принциповими питаннями обрання такої парадигми розвитку, яка з максимальною ефективністю може гарантувати стабільність її конституційного ладу та багатосторонній розвиток соціуму, його культури, збереження історичних, мовних традицій. “Виклик часу”, від якого залежить майбутнє усіх країн світу, навіть найпотужніших та найвпливовіших, – це необхідний атрибут глобалізації, лібералізації економічного життя, інформаційного обміну, дедалі більшої прозорості кордонів.
Економічна безпека – це наявність у держави достатніх можливостей для стабільного забезпечення розширеної репродукції виробничого потенціалу в промисловості, сільському господарстві та в усіх сферах докладання суспільно-корисної праці, а також гарантування економічними засобами таких соціальних цілей, як стабільність суспільного ладу, наявність доступної та дійової системи охорони здоров’я, створення надійних військово-політичних гарантій щодо зовнішніх загроз.
У цьому зв’язку можна дати більш чітке визначення поняття “економічна безпека”:
Економічна безпека є однією з ключових якісних характеристик соціально-економіч-ної системи, яка визначає її здатність до самовідтворення, сталого розвитку, ефективної між-народної конкуренції, підтримування прийнятних умов життя населення, тривалого самоза-безпечення ресурсами, а також послідовної реалізації національних геополітичних, госпо-дарських інтересів.
Більш широке, перспективне бачення національної безпеки за умов відкритості конку-рентних ринкових комплексів пов’язано із забезпеченням ряду базових критеріїв та стандартів розвитку – випереджальним розвитком наукомістких, освітніх галузей, всебічної модернізації громадського суспільства згідно з сучасними цінностями та інформаційними реаліями.
Отже, сам факт існування вітчизняної економіки як єдиної системної цілісності навіть у таких умовах розширив уявлення про межі допустимої глибини структурної кризи, “зба-гативши” теорію кризового розвитку.
Поняття “економічна безпека” має дещо ірраціональний присмак: на відміну від тих сторін життя, які є його об’єктом (динаміка ВВП, рівень витрат на науку тощо), воно не може мати самостійних кількісних вимірів. Таким чином, навряд чи можна вважати доцільними спроби дати в цьому разі які-небудь строгі і безумовні дефініції. Фактично, виходячи з цих міркувань, ще десятки століть тому Платон казав про безпеку як про “запобігання шкоді”. І така універсальна за своєю природою оцінка лише наповнюється конкретним змістом, який диктується реаліями соціально-економічного, міжнародно-політичного життя.
Згідно з критеріями системного підходу слід відзначити, що економічна безпека як загальне та дещо абстрактне явище має конкретні прояви, в комплексі яких воно, власне, і реалізується. Ці ж прояви можуть характеризуватися відповідними критеріями та показниками.
Виходячи із загального розуміння цілей державного розвитку, докладніше поняття еко-номічної безпеки можна розглядати з різних точок зору та в різних контекстах. Але в най-більш універсальному трактуванні можна виділити такі ключові її складові, а також критерії.
1. Здатність забезпечувати сталий розвиток національної економіки. Зокрема, йдеться про комплекс інструментів та практичних можливостей гарантувати процес економічного відтворення в суспільстві, як правило розширений, у контексті міжнародної конкуренції та постійно триваючих змін в умовах виробництва.
2. Наявність ефективних можливостей підтримувати стабільний стан соціально-економічної системи. Мається на увазі насамперед надійний захист власності в усіх її фор-мах, підтримання достатніх умов та гарантій для підприємницької активності, попередження та протидія тенденціям, силам та факторам, які потенційно здатні дестабілізувати ситуацію, викликати соціальні негаразди, порушувати макроекономічну, фінансово-монетарну рівно-вагу, погіршувати добробут населення та окремих його груп тощо [87].
3. Здатність підтримувати науково-технічні розробки, впроваджувати лідируючі технології, інновації, забезпечувати надходження до країни технологій, ноу-хау, передових методик управління. Йдеться передусім про наявність у державі науково-дослідних інститутів, структур на виробництві, які здійснюють розробку фундаментальних наукових проблем, впровадження винаходів та постійну модернізацію виробництва, реалізацію конкретних технологічних досягнень, технічних приладів, а також про їх підтримку, створення нових закладів, якщо цього вимагають умови НТП, підвищення професійного, освітнього та загально-культурного рівня працівників і населення в цілому.
Існують як якісні, так і кількісні критерії національної економічної безпеки, і в ос-таньому аспекті виділяють бажані орієнтири, а також граничні значення – крайні величини, перевищення яких за різних ситуацій може зашкодити нормальному перебігу подій, дефор-мувати модель розвитку, умови відтворення, призвести до економічного колапсу, руйнівних тенденцій у сфері економіки.
Основним показником економічного розвитку, а відповідно – статтею в переліку пунктів економічної безпеки (або потенційних загроз) є абсолютний рівень і динаміка ВВП країни. Цей інтегруючий показник узагальнює в єдиному кількісному агрегаті результати різноманітної господарської практики, різні якісні аспекти життєдіяльності економіки країни. Отже, його динаміка є базовою характеристикою економічної безпеки країни, і довготривалим цілям національної безпеки відповідає забезпечення стабільного щорічного приросту ВВП.
Загрозами економічного плану є також безробіття, розрив у рівнях доходів між різ-ними верствами населення (відношення доходів певної частини найбільш заможних громадян до доходів найбідніших), темпи інфляції (поточні ціни у співвідношенні з базовим індика-тором цін), національний борг (співвідношення між рівнем боргу та обсягами джерел при-бутків, валютних надходжень, наприклад, річним експортом) [35].
Кардинальною значущою складовою економічної безпеки України є її міжнародна економічна безпека. Причому остання розглядається в потрійному ракурсі.
По-перше, міжнародна економічна безпека як така пов’язується з можливістю забез-печення всебічного динамічного розвитку національного господарства через максимально повне використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці.
По-друге, міжнародна економічна безпека пов’язана зі здатністю держави забезпе-чувати свої нагальні потреби в критичному імпорті. За сучасних українських умов критичний імпорт становлять вуглеводні енергоносії та ядерне паливо для атомних енергосистем, окремі комплектуючі технологічні поставки, що надходять з СНД, а також високі технології, ноу-хау походженням з провідних індустріальних держав.
По-третє, міжнародна економічна безпека своєю обов’язковою умовою має наявність в держави стійкої здатності забезпечувати сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, передусім загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньо-торговельного балансу в довгостроковій перспективі. Це є об’єктивною передумовою стабіль-ності національного валютного ринку, стійкості гривні та позитивних інтегративних тенденцій у макрогосподарській системі України. У контексті зовнішньоторговельної безпеки провідну роль відіграє митно-тарифна політика, яка має бути спрямованою на захист національних інтересів і стимулювання торговельного співробітництва з іншими країнами.
Визначення геоекономічних орієнтирів формування відкритої економіки України є одним з найгостріших питань економічної безпеки держави після здобуття нею незалежності. Тому функціональна зовнішньоекономічна модель України повинна, на думку експертів УЦЕПД, містити три проблемні блоки [113]:
– внутрішня організаційно-політична логіка національної функціональної відкритої економічної системи;
– зовнішні світо-господарські та регіональні передумови щодо перспективного харак-теру системи міжнародно-коопераційних зв’язків відкритої економіки України;
– конкретно-практичні напрями, а також альтернативні та потенційні варіанти гео-економічної моделі України.
Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалу за валовими показ-никами, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутнім є високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Українську економіку характеризує переважно сировинний, енергоємний характер товарної структури експорту, а це не тільки не відповідає наявній структурі, а також тенденціям світового експорту, а й консервує високу залежність як від поставок енергоносіїв, так і імпорту високих технологій. Нераціональним та потенційно небезпечним явищем є регіональна асиметрія в територіальному розміщенні експортних по-тужностей – понад 50 % експорту України забезпечують тільки чотири (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська) області.
Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами та в тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України. Це, зокрема, електрозварювання, порошкова металургія, створення нових, надтвердих, висо-коякісних матеріалів тощо.
Серед конкретних галузевих пріоритетів державної підтримки експорту надзвичайно актуальною є технологічна реконструкція підприємств чорної металургії з метою збільшення частки електросталеливарного виробництва (зараз воно становить менше 3 %), а також продукції безперервного лиття (до 7 % в Україні порівняно з 74 % у світі та ще більшою її питомою вагою в індустріально розвинутих країнах).
Слід стимулювати експорт з високим ступенем переробки. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Деякі експерти вважають, що на світовому ринку у 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20 %, готових виробів – 80 % загального обсягу. Україні, зокрема, від експорту металів “на вагу” необхідно переходити до експорту складнопрофільного прокату, від експорту промислової та сільсько-господарської сировини до експорту продукції її обробки.
Зважаючи на світову тенденцію до підвищення питомої ваги в масі експорту послуг, а також на наявний в України потенціал у цій сфері, необхідно здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут повинна відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, роз-ташовані на українській території залізниці та трубопроводи.
Кардинальним напрямом роботи щодо створення більш сприятливих параметрів еко-номічної безпеки є прийняття обґрунтованої імпортної стратегії, що повинно сприяти пере-творенню імпорту на дійовий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики – розробки тарифів згідно з інтересами націо-нальної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.
Чималі проблеми для фінансових ринків виникають у країнах із завищеними валют-ними курсами, особливо на тлі м’якої грошової політики та широкого, комерційно неви-правданого внутрішнього кредитування.
Значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій внаслідок зростання та зменшення відсоткових ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню загрозу становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках, до чого слід бути готовими вже у відносно “спокійні” періоди. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху коротко-строкових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової сис-теми як такої. Скажімо, в Таїланді, як ніде в іншій країні, правилом було дуже широко вико-ристовувати для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів саме коротко-термінові капітали.
У сучасному світі обсяги “гарячих грошей”, короткотермінові капітали вже на порядок перевищують фінансову потужність центральних банків та національних урядів. І тільки ти-повий щоденний обсяг валютних угод, який може перевищувати 1 трлн дол., дорівнює приблизно 80 % усіх міжнародних валютних резервів. Щодо порівняння обсягів валютних спекуляцій та обсягів світової торгівлі, то тут перевага перших перед другими приголомшує, бо розрізняється більш ніж у 50 разів.
У результаті вже не можна легковажно відмахнутися від проблеми монетарної і, власне, нереальної детермінанти та погоджуватися із спрощеними оцінками фінансових потрясінь у тій або іншій країні як наслідків “неадекватної політики” її уряду або центро-банку. Помилки останніх аж ніяк не виключаються, проте макроекономічні інститути можуть просто виявитися слабкішими за ті стихійні або навіть суб’єктивно спрямовані сили, які час від часу здійснюють хвилеподібні атаки на національні валюти, інститути обігу цінних папе-рів, грошово-фінансові системи.
Основним зовнішнім орієнтиром при створенні ефективної моделі відкритої економіки України є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі при підвищенні співвідношення показників світової торгівлі та валового продукту. Так, якщо в 1960 р. воно становило 7 %, в 1970 – 8 %, то в 90-х роках – вже перевищувало 15 %. Окрема “больова точка” – несприятлива динаміка припливу та відпливу капіталу для України. При малих обсягах інвестицій у вітчизняну еконо-міку, що пояснюється передусім несприятливим підприємницьким кліматом, відбувається нелегальний відплив капіталу з України. Щоправда, поняття “нелегальність” є відносним. В Україні взагалі дуже обмеженим є право національних інвесторів вивозити капітал та вкладати його в іноземні виробництва. Краще вести мову про загальні зловживання та джерела по-ходження капіталів, що стають предметом міжнародної взаємодії, а оптимізація правового ре-жиму всередині країни сприятиме й оздоровленню міжнародного інвестиційного процесу [93].
Звичайно, цей аспект міжнародної економічної безпеки, пов’язаний із проблемою готовності тих або інших угруповань, міжнаціональних економічних блоків та окремих країн до конкретних торговельно-коопераційних заходів стосовно України. А це передбачає посту-повість та певну етапність процесу інтеграції України в світо-господарські структури.
Під час розроблення довгострокової стратегії України слід враховувати такий зна-чущий фактор для гарантування національної безпеки окремої держави, як те, що на сучас-ному етапі формується виражена триполярна структура поділу світу та зон впливу з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відпо-відає нинішній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів між-народної кооперації та міжнародного поділу праці.
Найбільш актуальним для України є динамічне формування та розширення ефективно захищеного від товарних надходжень ззовні зі значними загально-блоковими нетарифними обмеженнями єдиного європейського ринку з вільним внутрішнім переміщенням людей, това-рів, послуг та капіталів, на якому запроваджено єдину європейську валюту та спільний банк. Підключення до цього ринку сусідів нашої держави – країн Східної та Центральної Європи – означає створення для неї нової системи геоекономічних пріоритетів.
На відносини України з Північноамериканськими країнами впливатиме створення та подальший розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), а також форму-вання торговельного блоку країн АТР за участі потужних та динамічних економік Японії та Китаю. У процесі підготовки або реалізації перебуває і цілий ряд інших регіональних проек-тів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тя-жіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації [160].
Щодо української участі в системі ГАТТ/COT в контексті економічної безпеки, то її слід пов’язувати з низкою істотних інституційних обмежень, пов’язаних із здобуттям нашою державою статусу країни з перехідною економікою. Це дасть змогу зарезервувати за собою право на певний захист національних галузей порівняно з більш ефективними та конку-рентоспроможними західними, яким, крім того, попри численні декларації та заклики до торговельної лібералізації з боку західних держав, надаються вагомі протекціоністські пільги на внутрішніх ринках.
З проблемами валютно-фінансової сфери України пов’язана і висока залежність від міжнародних фінансово-кредитних установ. Використання кредитно-фінансової й технічної допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій є необхідним для динамізації економіч-ного розвитку та структурної трансформації економіки в Україні. Але реалізація відповідних програм можлива лише за умови використання набутого досвіду співробітництва з міжна-родними фінансово-кредитними установами, урахування національних особливостей і макро-економічної та фінансової ситуації, на основі максимальної гарантованості національних ін-тересів України.
В умовах сучасної глобалізації ступінь інтегрованості окремої країни в міжнародний господарський простір також стає одним із важливих компонентів національної економічної безпеки. Це відповідає тому, що залучення певних країн до тих або інших угруповань об’єктивно сприяє тенденціям зростання, скорочує технічні та трансакційні витрати. Рух шляхом дедалі більшої лібералізації й економічної взаємної залежності, регіоналізації стає ключовим чинником конкуренції між країнами, забезпеченням динамізму просування вперед і в такий спосіб – стабільності і гарантованого, безпечного національного розвитку [93].
На сучасному етапі цей процес набуває форми триполярної структури з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відпо-відає плинній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів міжна-родної кооперації та міжнародного поділу праці.
Розвиваються або перебувають у процесі підготовки багато регіональних проектів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тяжіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації.
Оскільки валютно-фінансові, грошово-кредитні відносини є однією з найбільш враз-ливих соціально-економічних систем, гарантування належної економічної безпеки передбачає прийняття взаємоузгоджених заходів у валютно-фінансовій, монетарній, кредитній сферах. Необхідно подолати тенденцію “вимивання” капіталу з України: адже на тлі нелегального відпливу капіталу надходження легальних капіталів до країни є незначними.
Враховуючи обсяги поточного зовнішнього боргу України, необхідно вжити комплексу заходів та забезпечити поліпшення ряду базових макроекономічних показників. Ідеться передусім про [152]:
– раціоналізацію імпорту, передусім за рахунок оптимізації енергоспоживання в країні;
– збільшення експорту, передусім за рахунок технологічної модернізації та органі-заційної оптимізації;
– реструктуризацію або списання (за тими або іншими векторами зобов’язань) боргів;
– збільшення чистих прямих зарубіжних інвестицій;
– мобілізацію додаткових фінансових ресурсів, зокрема приватних, на виплату боргів;
– збільшення фінансової допомоги з боку зовнішніх кредиторів;
– легалізацію і залучення до банківського обороту “тіньового” валютного капіталу.
Проблема національної безпеки, точніше загрози їй, існує не тільки на макроеконо-мічному рівні. Значущими є мікроекономічні складові проблеми. Мікроекономічними факто-рами загрози інтересам відкритої економіки України є:
– нестача коштів;
– несумлінні методи комерційної діяльності;
– розбалансованість системи платежів;
– правова невідрегульованість, нормативна непослідовність;
– відсутність прийнятної системи фінансових гарантій;
– орієнтація багатьох спільних підприємств на випуск застарілої продукції, що кон-сервує технологічну відсталість відповідних галузей та ускладнює вихід з цією продукцією на зовнішні ринки.
Вироблення міжнародних правил поведінки і взаємної відповідальності урядів і біз-несу – один з важливих аспектів сучасної Міжнародної економічної безпеки (МЕБ). Можна структурно виділити два питання, що визначають платформу МЕБ і зміст економічної дип-ломатії. Причому в обох випадках мова йде про визначені компроміси між бізнесом і сус-пільством (державою), але в першому вирішальна роль у формулюванні погодженої на факуль-тативних основах платформи належала державі, у другому лідируючу роль зіграв бізнес [93].
Переговори, що стосуються структури взаємних зобов’язань бізнесу і держави, не припиняються. На сьогодні існує високий ступінь згоди багатьох учасників міжнародних відносин. Наведемо загальний перелік питань, за якими йде узгодження позицій та інтересів, а саме: повага національного суверенітету, дотримання національних законів, постанов і ад-міністративної практики; прихильність економічним цілям і задачам розвитку, національним пріоритетам, соціально-культурним цінностям і цілям; повага прав людини; невтручання у внутрішні справи і міждержавні відносини країн; недопущення незаконних платежів і прак-тики корупції; захист інтересів споживачів; захист навколишнього середовища; умови зайня-тості; стан платіжного балансу і здійснення зовнішньоторговельних операцій; цивілізована ринкова конкуренція.
Зрозуміло, зміст кожного окремого пункту – це особливе питання. Однак сторони однаково зацікавлені, щоб у ході постійно триваючих переговорів не було випадкових чи навмисних перекосів і тим самим не звужувалися нулі для компромісів і “пакетних угод”, при яких згода досягається шляхом обміну взаємними поступками з набору проблем.
Уряд за допомогою фіскальних і фінансових методів намагається змусити суб’єкти дотримуватися стандартів, що відповідають економічним інтересам і економічній безпеці. З цією метою застосовуються:
– податки і збори за негативний вплив суб’єктів на атмосферу, водні басейни, при-родне середовище;
– субсидії, пільгові позики, податкові знижки для цілей екологічної реконструкції підприємств;
– система взаємозаліків наднормативного забруднення і більш чистого виробництва за допомогою купівлі-продажу преміальних бонусів у тих, у кого екологічні стандарти вищі.
12.2. Тенденції розвитку системи міжнародної безпеки в
Європі та Євразії і місце в них національної безпеки України
Глобальні зміни, що відбулися у світі наприкінці XX ст., призвели до трансформації поглядів на зовнішню політику, національну безпеку, архітектуру міжнародної безпеки вза-галі. Пішло в небуття блокове протистояння, відбувається переоцінка системи ризиків для сучасної держави і, що найголовніше, ми є свідками все більшої прагматичності відносин між країнами, в основі яких домінують економічні чинники.
Ціла низка держав, серед яких і Україна, здійснюють трансформацію своїх суспільств з метою знайти своє місце в цивілізованій сім’ї народів, у світовій господарській системі.
Створюючи систему національної безпеки, адаптовану до міжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в універсалізації регіональної, європейської та глобальної систем безпеки на всіх стадіях цього процесу – від розробки концепції до участі в конкретних спільних діях. Для нас надзвичайно важливо, що внесок України у розробку моделі безпеки ХХІ ст. знайшов своє втілення у положеннях Хартії європейської безпеки XXI ст., ухваленої під час Стамбульського самміту ОБСЄ.
Вже сприйнята світом як ключова для європейської безпеки країна, Україна є єдиною державою, яка одночасно належить до Східної, Центральної та Південно-Східної Європи. Саме вона здатна відіграти цементуючу роль, запобігти виникненню чи поновленню штучних бар’єрів у тій частині світу, яка входила до СРСР або перебувала під його контролем.
Це зумовлює геополітичну стратегію України, яку можна назвати багатовекторною. Така стратегія продиктована необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітичному оточенні і спрямована на зміцнення національної безпеки.
Проте головним стратегічним напрямом національної безпеки та сутнісним орієн-тиром зовнішньої політики України є інтеграція у європейські структури, включаючи й струк-тури безпеки. В умовах дотримання багатовекторності зовнішньої політики наш принциповий європейський вибір зумовлюється не сьогоденною кон’юнктурою, а довготерміновими націо-нальними інтересами.
Україна крок за кроком послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із входженням до Ради Європи у нашої країни з’явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи у практиці будівництва.
Після здобуття незалежності Україна стала членом ОБСЄ, приєдналася до Цент-ральноєвропейської ініціативи, зміцнила співробітництво з такими впливовими міжнародними інституціями як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконст-рукції та розвитку. Підписання базових політичних договорів з Росією та Румунією, Угод щодо Чорноморського флоту, договорів про державний кордон з Білоруссю і Молдовою та спільної заяви президентів України та Республіки Польща до злагоди та єднання стали тим ланцюгом, що поєднує нашу державу з простором стабільності й добросусідства [152].
Серйозність проблем, які довелося розв’язувати Україні протягом першого десяти-річчя її незалежності, не завадили їй бути безпосереднім учасником зусиль, які докладаються міжнародним співтовариством задля врегулювання регіональних конфліктів у Європі. Варто нагадати про внесок нашої держави у миротворчі операції у колишній Югославії, Нагірному Карабаху та її діяльність з врегулювання ситуації у суміжному з нами Придністровському ре-гіоні Молдови. Активна участь України у цих процесах зайвий раз демонструє її об’єктивний потенціал як великої європейської держави, мирний характер її зовнішньої політики та досвідврегулювання власних внутрішньополітичних регіональних питань, зокрема – ситуації в Криму.
Важливим напрямком стратегії національної безпеки України є розвиток механізмів регіонального співробітництва. Україна відома своєю ініціативною позицією в таких регіо-нальних структурах, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське Економічне Співто-вариство, Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон Буг. Вбачаючи в регіональних структурах значний потенціал зміцнення регіональної стабільності, Україна виступила в рамках ОБСЄ та ЦЄІ за об’єднання зусиль цих двох структур у питаннях зміцнення стабільності та безпеки в Центрально-Східноєвропейському регіоні. Українська сторона успішно співпрацює з Радою країн Балтійського моря. На сьогодні співпраця в рамках регіональних структур охоплює всі держави на просторі від Балтійського до Чорного морів. Україна виступає за розвиток активного обміну досвідом і координації зусиль цих структур, спрямованих на зміцнення європейської стабільності й безпеки. У цьому вбачається реалізація висунутої свого часу української ініціативи щодо створення поясу стабільності у Балто-Чорноморському регіоні. У рамках означених процесів швидко розвивається і зміцнюється співпраця лінією Київ – Варшава, яка, на наш погляд, здатна створити “поле тяжіння” і залучити до себе треті країни, наприклад, Литву і Румунію. При цьому сфера регіональних інтересів України поширюється не тільки на Центрально-Східноєвропейські структури, а й на ті, що об’єднують країни Чорноморського та Середземноморського басейнів, передусім ГУАМ.
Для сучасного розуміння безпеки неприйнятний статичний підхід. У комплексі взаємо-пов’язаних елементів безпеки дедалі більшу роль відіграє її економічна складова, яка в ядер-ному світі стала стрижнем міжнародної та національної стабільності. Виник феномен гло-бальних фінансових і економічних систем.
На зміну “гарячим” та “холодним” війнам прийшли війни митні і торговельні. У цьому контексті економічна безпека розуміється як сталість прийнятних для міжнародного співто-вариства або для окремої країни умов економічного розвитку.
Сьогоднішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн, коли внут-рішні загрози переважають над зовнішніми. Саме внутрішні економічні чинники все від-чутніше впливають на стан національної безпеки нашої держави.
При цьому варто підкреслити, що основні загрози виходять не від самих економічних перетворень, а від непослідовності, некомплексності їх проведення, що призводить до галь-мування процесу реформування. Негативні наслідки від цього відчуваються не тільки в соціально-економічній сфері, а і у зовнішньоекономічній діяльності нашої держави.
За нинішніх обставин Україна навряд чи зможе швидко досягти економічної ста-більності без міжнародної допомоги, зокрема без підтримки реформ з боку країн Заходу та міжнародних фінансових організацій.
Йдеться не тільки про фінансову допомогу, яка є для України надзвичайно важливою. У цьому контексті слід назвати необхідність спільної ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, проблеми, яка має світовий вимір, і з якою сьогодні ми фактично залишилися наодинці. Йдеться також про сприяння поступовому входженню України до Європейського економічного простору. І тут для нас ключовим питанням є поглиблення відносин з Євро-пейським Союзом [160].
Україна добре усвідомлює стан своєї готовності до вступу в ЄС – для нас це страте-гічна мета. Вона має сприяти активізації процесів реформування українського суспільства та надавати їм чіткі орієнтири, оскільки вступ до ЄС вимагає досягнення країною-кандидатом певних європейських стандартів у всіх найважливіших суспільних сферах.
Не можна повною мірою бути задоволеними динамікою розвитку відносин України з ЄС. Серед чинників, що стримують виведення цих відносин на якісно новий рівень – і важка економічна ситуація в Україні, і незадовільний стан інституційного забезпечення нашої полі-тики щодо ЄС, і досить непроста внутрішня ситуація в Євросоюзі, що не завжди сприяє вироб-ленню адекватної позиції її країн-членів щодо України. Дається взнаки й високий ступінь на-шої економічної залежності від Росії [160].
Актуальним питанням залишається “персоналізація” політики, яку ЄС проводить стосовно України, та відмова від “трафаретних” підходів у ставленні до країн СНД. Насам-перед ми розраховуємо на таку спеціалізовану і конкретну політику з боку ЄС, яка б дозво-лила краще використовувати потенціал нашої співпраці в усіх галузях. Сподіваємося на активізацію взаємодії в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, промислової кооперації, митній справі, науково-технічній політиці, юстиції. Необхідно об’єднати зусилля, щоб запобігти нелегальній міграції, транскордонній злочинності, боротися з її організованими виявами. Окремо слід підкреслити нашу зацікавленість в участі в трансєвропейських проектах, пере-дусім транспортних та енергетичних. Унікальне географічне становище України зумовлює її роль однієї з ключових країн-комунікаторів між Європою, Кавказом та Азією. Тому ми спо-діваємося на підтримку таких проектів з боку ЄС, США та інших зацікавлених сторін.
Сьогодні, коли економічна безпека стає одним з найважливіших компонентів міжнарод-ної, регіональної та національної безпеки, Європейський Союз починає відігравати провідну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту. Процес розбудови і реформування ЄС необхідно розглядати не тільки як розширення кордонів “спільного ринку”, а й як чинник створення нової європейської архітектури безпеки, яка має комплексний та взаємопов’язаний характер і різні виміри – економічний, воєнний, політичний. Але незва-жаючи на те, що Європейський Союз є одним зі світових економічних і політичних центрів, він може не мати далекосяжних зовнішньополітичних інтересів у сфері безпеки.
Формування нової європейської архітектури безпеки розглядається саме через призму самоусвідомлення ЄС своєї ролі у зазначеній сфері. Україна хотіла б вже сьогодні бути залученою як спостерігач до участі в його роботі з асоційованими членами.
Ми із зацікавленістю слідкуємо також за розвитком іншої важливої тенденції у галузі Європейської безпеки – процесу розбудови в рамках Євросоюзу спільної європейської по-літики безпеки та оборони, який супроводжується передачею оборонних структур та функцій Західноєвропейського Союзу до ЄС.
Ключовим словом, яке визначає характер процесів у системі міжнародних відносин, стала “консолідація”, що відбувається у трьох вимірах. По-перше, це цивілізаційна консо-лідація, сутність якої полягає у самовизначенні держав на основі спільної історії, духовних цінностей, релігії тощо, а також створенні відповідних інституційних форм. По-друге, консо-лідація на пострадянському просторі у сфері безпеки, з огляду на схожі проблеми та завдання, що стоять перед молодими державами і виявляються через формування і зміцнення автори-тарних та напівавторитарних режимів. По-третє, консолідація інститутів безпеки шляхом фор-мування інтегрованої системи безпеки у складі Євроатлантичного та Євразійського компонентів.
Характер та інтенсивність перебігу трьох зазначених процесів суттєво впливатиме на розвиток міжнародної системи впродовж принаймні найближчих десятиліть; від них значною мірою залежатиме майбутнє регіону нових незалежних держав. Таким чином, ця проблема становить науковий та практичний інтерес. Ця проблематика поки що не знайшла достатнього відображення у наукових до-слідженнях. Серед опублікованих робіт із загальних питань без-пеки в Європі та Євразії варто виділити колективні монографії західних експертів, в яких про-аналізовано процеси створення регіональної системи безпеки на пострадянському просторі, а також роль окремих держав у цьому процесі.
Одним із виявів цивілізаційної консолідації протягом останнього десятиліття стала поступова трансформація біполярної структури на Євразійському континенті на систему безпеки, що складається з двох компонентів: Євроатлантичного і Євразійського.
Євроатлантична підсистема включає в себе держави Західної, Центральної і Південно-Східної Європи (разом із країнами Балтії) або, іншими словами, членів та асоційованих членів НАТО і ЄС, що історично й ментально вважають себе частиною європейської цивілізації. Ду-же важливо, що альянс поповнюється слов’янськими країнами, які тривалий час перебували на периферії Європи і нині отримали історичний шанс остаточно повернутися в Європу. Основою Євроатлантичної підсистеми є структури та ресурси Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. На думку Б. Джексона, процес створення євроатлантичної системи безпеки наближається до завершення, хоча з плином часу постають і нові проблеми, зокрема, пов’язані з прагненням ЄС до формування власної структури безпеки та відповідних сил [113].
Євразійська підсистема включає Росію та країни-учасниці Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) з Європи, Центральної Азії та Кавказу. Низку країн-членів СНД, що не беруть участі у зазначеній структурі безпеки, також у певному розумінні можна віднес-ти до даної підсистеми. Зокрема, на території України, Молдови, Грузії та Азербайджану роз-міщено контингенти збройних сил РФ, що робить ці держави причетними до оборонного простору ОДКБ. Можна також стверджувати, що її формування обмежиться пострадянськими державами. Однак деякі російські експерти не виключають можливості приєднання Китаю, проте така перспектива видається малоймовірною через неминуче суперництво Пекіна й Москви за домінування в регіоні Центральної Азії, а також певною мірою різноспрямованість їхніх геополітичних орієнтацій.
Україна займає унікальну позицію в ході процесу створення інтегрованої системи безпеки, оскільки вона де-факто бере участь в обох підсистемах. З одного боку, Київ про-довжує бути частиною військово-промислового комплексу пострадянських країн (особливо у сфері ракетно-космічних технологій), а також до деякої міри елементом спільного простору протиповітряної оборони. З іншого боку, Україна здійснює військову реформу з метою адап-тації до вимог Північноатлантичного альянсу і впроваджує стратегію повного включення до західних військово-політичних та економічних інститутів. За військовим потенціалом і чисель-ністю особового складу Збройні сили України залишаються найбільшими (за винятком Росії) у пострадянському регіоні. Вказані особливості можуть зробити нашу державу своєрідним мос-том між Заходом та пострадянським простором, сприяючи взаємній адаптації обох підсистем.
Розвиток системи міжнародних відносин на початку XXI ст. відзначається процесом переплетення трьох консолідацій: цивілізаційної, пострадянського простору, інститутів безпе-ки, ґрунтується на консолідації її основних елементів переважно на основі цивілізаційно-культурних чинників. Тоді як Європа об’єднується на основі демократичних цінностей, на пострадянському просторі переважно відбувається консолідація авторитарних та напівавто-ритарних режимів. Це впливає на характер процесів у галузі безпеки в регіоні Європи та Євразії, що виявляються через створення відповідних підсистем на основі вже діючих інститутів. Проте внаслідок появи нових загроз та викликів і перегляду західних підходів до майбутнього Євразії на початку XXI ст. спостерігається зближення обох підсистем безпеки.
У цьому зближенні Україна може посісти чільне місце як держава, що залучена до обох підсистем. Це можливо, по-перше, за умов підтвердження і послідовного відстоювання європейського вибору, по-друге, збереження демократичного вектора суспільних перетворень і, по-третє, створення передумов і накопичення ресурсів для виконання ролі стабілізуючого чинника у Східній Європі і на пострадянському просторі.
12.3. Проблеми забезпечення міжнародної
економічної безпеки та шляхи їх вирішення
Як відомо, наявність точних підсумків господарського розвитку окремих країн і ре-гіонів – один з важливих елементів сучасної зовнішньополітичної, дипломатичної діяльності, у тому числі тієї частки, яку утворює економічна дипломатія, а також використаних нею засобів. Достовірні прогнози і зв’язані з цим політичні рекомендації особливо важливі, тому що, передбачають акумуляцію:
– проблем, що вимагають підвищеної уваги світового співтовариства на всіх рівнях – міжнародному, регіональному і національному, причому не взагалі, а на даному етапі і стосовно до відповідного району;
– практичних рекомендацій, що можуть мати міжнародні наслідки і стосуватися на-ціональних інтересів окремих країн.
Згодом на ці проблеми звертається підвищена увага при аналізі та оцінці, сформованої у світовому господарстві, і окремих регіонах ситуації. Рекомендації і пропозиції лягають на стіл переговорів та впливають на національні позиції та вирішення проблем економічної безпеки.
Тому завчасне вирішення цих компонентів (сукупні кількісні показники, проблеми і можлива програма дій) мають аж ніяк не абстрактно-теоретичне значення як при симпто-матичному аналізі, так і оцінці можливої платформи для переговорів і можливих компромісів на наступних переговорах. Існують визнані та авторитетні джерела при оцінці поточного стану світової економіки і прогнозів на майбутнє. У кожного з цих джерел є своя специфіка, особливо з обліком того, які ґрунтуються на засобах і захисті конкретних інтересів відпо-відних джерел. На додаток до національних (регіональних) особливостей можна відзначити два загальних розходження концептуального порядку у підходах до аналізу і рекомендацій: загально-ринковий і господарсько-галузевий. Перший асоціюється з МВФ, другий – з ЮНКТАД. Звичайно, розподіл цей досить умовний тому, що кожний із зазначених підходів не існує окремо один від іншого. Нерідко використовуються ті самі показники, але в різному контексті і для обґрунтування істотно різних висновків. Тому приходиться проводити додаткове уточ-нення: хто в даному випадку є об’єктом, а хто – суб’єктом; де причина, а де наслідок; що є метою, а що – засобом.
При аналізі нинішньої економічної кон’юнктури експерти найчастіше більш схильні виносити на перший план господарсько-галузевий підхід. Причина досить очевидна: багато складностей і протиріч у світовому господарстві й окремих країнах не можна списувати тільки на циклічні причини чи структурні зрушення. Кризу переживає і однобічна орієнтація на монетаристські рецепти замість цілеспрямованої діяльності збільшення національної конку-рентноздатності (вимоги визнати необхідність національної парадигми у загально-ринкових ре-цептах висловлюються усе більш наполегливо). Нині це має особливу значущість для України.
Підхід переважно господарсько-галузевого профілю з повною впевненістю можна розглядати як концентровану дію світового ринкового досвіду багатьох країн (США, Ве-ликобританії, Німеччини, Японії, Швеції, Швейцарії, Південної Кореї), який дозволяє робити відповідні висновки.
Сьогодні виконання завдання щодо забезпечення міжнародної економічної безпеки ускладнено через те, що мають враховуватися потреби чотирьох економік: мікро, макро-, транснаціональної та світової. Не важко збагнути, що найбільше зацікавлені у збереженні рівноваги мають бути учасники транснаціональних економічних процесів. Адже будь-які збу-рення і протистояння держав знаходять прояв у зменшенні прибутків ТНК.
Слід усвідомлювати, що екосестейт та міжнародна економічна безпека, попри певні протиріччя між ними, тісно пов’язані між собою. І забезпечення економічної безпеки держави залежить від стану забезпеченості міжнародної економічної безпеки.
Світове співтовариство все більше уваги приділяє міжнародній безпеці, особливо ж – міжнародній економічній безпеці. Проблему економічної безпеки, тобто, загрозу економіці, що виникла від неконтрольованих політичних процесів, пов’язують з посиленням небезпечних тенденцій фрагментації, з безладдям та необхідністю захисту постачання. Усвідомлення реаль-ної взаємодії політики та економіки у торгівлі сировиною надало поштовх прогнозуванню виникнення нових конфліктів, причиною яких є доступ до сировини: Ці конфлікти були чинниками, які визначали діючу структуру, посилення вразливості позицій експортерів сиро-вини, дезорганізації функціонування ринків під впливом політичних процесів [155].
Визначимо, чого прагне досягти світове співтовариство та якими принципами визна-чається міжнародна економічна безпека (МЕБ). Серед останніх є:
– стабільність (створення зовнішніх умов для оптимального економічного розвитку кожної країни, неухильного зростання добробуту її населення);
– надійність (сумлінне виконання взаємних зобов’язань, додержання норм міжнарод-ного права, Статуту ООН та загальновизнаних правил економічного спілкування);
– прогнозованість (можливість своєчасно врахувати у національній економічній полі-тиці кожної держави тенденції та перспективи розвитку світової економіки, використовуючи їх в інтересах власного розвитку, але без збитків для міжнародного співтовариства у цілому);
– рівноправність (повага до законних інтересів партнерів та забезпечення взаємовигід-ного характеру зв’язків);
– готовність до дійсного партнерства та об’єднання зусиль для рішення глобальних та міждержавних економічних проблем [146].
Визначені принципи МЕБ мають гарантувати кожній державі захист її законних прав, але: “Економічна безпека будь-якої країни набуває в умовах міжнародної економічної взаємо-залежності нові виміри. Їх непросто прийняти, ще складніше додержуватися у конкретній політиці, “відчиняючи” народне господарство незнайомому світу конкурентних ринкових відносин”. Ця теза була дуже слушною щодо країн “молодої ринковості” [155].
Натомість, концепція МЕБ ґрунтується на чотирьох положеннях, які не можна не сприйняти:
– економічна безпека держав є важливою невід’ємною частиною загальної безпеки; основи системи безпеки в економічній сфері містять у собі виключення з міжнародної практики усіх форм дискримінації; відмову від політики економічних блокад та санкцій, якщо це прямо не передбачається рекомендаціями світового співтовариства; спільний пошук шляхів справедливого врегулювання проблеми заборгованості; встановлення нового світового еко-номічного порядку, який гарантує рівну економічну безпеку для усіх держав;
– розробка принципів використання на благо світового співтовариства, перш за все, країн, що розвиваються, частини коштів, які будуть вивільнятися у результаті скорочення військових бюджетів; об’єднання зусиль у дослідженнях та мирному використанні космосу, рішенні глобальних проблем, від яких залежить доля цивілізації;
– забезпечення міжнародної економічної безпеки залежить від рішення питань щодо військової, політичної, гуманітарної сфер;
– додержання принципу економічної недискримінації у справі забезпечення еконо-мічної безпеки держав світу [87].
У той же час молоді держави мають піклуватися про адекватність та збалансованість зовнішньої і внутрішньої політик, враховуючи настрій та спрямованість до різкого зростання добробуту усіх верств населення цих країн, які бажають у найкоротші строки досягти рівня добробуту, що його має населення розвинених країн: “Життя показало, що навіть перспек-тиви, за якими є конкретні вигоди з точки зору загальних інтересів, тяжко сприймаються індивідуальною свідомістю. У своїй більшості люди надають перевагу тому, щоб побачити “у готовому вигляді” власний особистий інтерес. Людина хоче знати, що саме слід робити, щоб загальне благо конкретно пов’язувалося з її індивідуальними інтересами”.
Крім того, треба враховувати, що естафета національних інтересів передавалася від покоління до покоління, але зберігала у плині часу пріоритет свого власного над чужим та стороннім.
У історично ймовірній епосі (добі) розвитку світової цивілізації домінуючою формою організації “людського матеріалу” став національно-державний устрій суспільства. У сього-денні головними чинниками прийняття найважливіших рішень усе ще залишаються націо-нальні держави, якими б особливостями та відмінами щодо внутрішнього устрою вони не відрізнялися. Діючи на світовій арені, вони повинні дбати перш за все про власні інтереси, а потім вже – про інтереси інших. Такий підхід виглядає даним від природи, тому, що цього очікують від держави її громадяни, якщо вони користуються демократичними свободами.
Тому структурна схема має такий вигляд: людина (особа) – національна держава – світове співтовариство (тобто безпека людини визнається складовою частиною безпеки дер-жави, яка, у свою чергу, є складовою частиною міжнародної безпеки).
Задля підвищення ефективності світового господарства та з урахуванням потреб і змін, що відбулися і відбуваються у світі, людство створило нові міжнародні організації, вико-ристовуючи їх як фільтри захисту ліберального капіталізму та паростків громадянського суспільства від впливу дикого капіталізму через гроші, отримані від торгівлі людьми, нар-котиками, органами людини, іншими засобами, які засуджує людство.
Держава має дбати про забезпечення економічної безпеки своїх громадян, своєї та світового співтовариства, тому перед нею стоїть надзвичайно тяжке завдання – пов’язати та погодити інтереси кожного громадянина з інтересами держави і з інтересами світового співтовариства.
Треба врахувати, що кожна з цих систем (людина – біоенергетична, держава – сус-пільно-організаційна середнього рівня складності управління; світове співтовариство – сус-пільно-організаційна вищого рівня складності управління) має свої параметри, свої особ-ливості (переваги та недоліки), дещо спільне та дещо відмінне від інших систем.
Досліджуючи економічну безпеку, маємо розглядати лише ті параметри, які стосу-ються саме цієї проблеми. Хоча повинні враховувати деякі загальні принципи існування та розпаду цих систем. При цьому, будь-яка система має досліджуватися, перш за все, з передбаченням ситуації її розпаду, тобто за критичних умов.
В Україні створений та діє міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті з боротьби з корупцією і ор-ганізованою злочинністю.
Україна завжди стоїть осторонь військових, міжнаціональних, етнічних та релігійних конфліктів. Однак, готовою до боротьби з тероризмом має бути і вона: терористи неперед-бачувані. Тому проведення досліджень, вивчення існуючого досвіду, відповідна підготовка фахівців – державна справа особливої ваги.
Перш за все, слід надати визначення, що таке є тероризм: тероризм – це насильницькі дії, спрямовані на примус до надання переваг терористові. Залежно від мети (яка найчастіше висловлюється під час переговорів і визначення вимог терористів), тероризм умовно розпо-діляють на економічний, політичний, релігійний тощо. Кожний з різновидів не є суцільним та однаковим з іншими і може бути розподіленим на декілька інших. Економічний тероризм, наприклад, має багато відгалужень, але найчастіше застосовуються захоплення заручників для одержання викупу. Це – прояв тероризму з боку окремих людей або груп.
Визначимо, що головною ознакою тероризму є загроза тим, хто жодним чином не причетний до мети, якої прагнуть досягти терористи.
Утворилася принципово нова ситуація: міждержавні стосунки позбулися власних переваг. ТНК поєднує інтереси капіталу та еліт різних країн, унеможливлюючи виникнення надконфліктних ситуацій, здатних призвести до війни. З іншого боку змінюється сенс поняття “державна таємниця”, адже за своєю суттю ТНК повинні бути інтернаціональними, оскільки їх добробут побудований на мирному співіснуванні різних країн. Та згадані переваги водночас є й недоліками. Відтепер система захисту національних (якої ж нації?) інтересів повинна враховувати, що ТНК на законній основі може передавати патенти, ліцензії, які іноді можуть становити державну таємницю, своїм філіям, що знаходяться у інших країнах, і при цьому нехтувати інтересами будь-якої з держав [93].
Тому повинні відповідно змінитися законодавчі та нормативні акти забезпечення національної, економічної, політичної та військової безпеки. Проте, жодна з існуючих кон-цепцій забезпечення безпеки поки що не врахувала змін, що виникли.
У світі усе активніше використовуються різні види економічної зброї. При цьому розрахунок зроблено правильно: навіщо застосовувати проти конкурента (супротивника) військову зброю, що призведе до певних втрат ресурсів (навіть, застосування нейтронних бомб, що військові вважають найвигіднішим, призведе до значних втрат трудових ресурсів), якщо можна підпорядкувати економіку цієї країни власним інтересам, не втрачаючи жодних ресурсів? Схоже, що людство перейшло до етапу економічних війн.
Оскільки перехід до економічних війн стає дедалі реальнішим, на часі визначення та вивчення видів економічної зброї, умов та наслідків їх застосування і розробки протидії з метою забезпечення економічної безпеки держави.
Наука повинна надавати суспільству бачення проблем і їх рішень не лише на сьогодні, але й на перспективу. Тому слід ще раз нагадати, що національна безпека складається з трьох складових: військової, політичної та економічної. Природно, що перевага економічної зброї не сьогодні, так завтра, призведе до переваги зброї політичної, тому система забезпечення національної безпеки України має бути до того готовою. Таким чином, можна зробити на-ступні висновки:
– глобалізація утворюється поєднанням ресурсів країн або підприємств;
– метою глобалізації є одержання переваг над конкурентами (іншими країнами або підприємствами);
– глобалізація несе світові нові реалії: позитив у можливості вирішення світових проблем, що вимагають зосередження та витрат великої кількості ресурсів (екологічних, Світового океану, Космосу, подолання “парникового ефекту” тощо) та негативних (перетік влади до ТНК, втрата державами значних ресурсів і можливості цілком впливати на угру-повання у середині країни, зменшення значущість і ролі людини тощо);
– глобалізація – наступний крок людства в удосконаленні організації та підвищенні ефективності використання ресурсів;
– забезпечення безпеки держави ускладнюється необхідністю врахування і досягнення балансу інтересів економік чотирьох рівнів: мікро-, макро-, ТНК та світового [69].