1.6. Міжнародні та національні засади природоохоронної діяльності

 

Ще в середині минулого сторіччя видатний вчений, засновник науки про біосферу В. Вернадський попереджав: “Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не стане використовувати свій розум, свою працю на самознищення.”

Людство стоїть на порозі третього тисячоліття, це період бурх-ливого науково-технічного розвитку, тому завтрашній день багато в чому визначатиметься наслідками сьогодення.

Вичерпуються природні ресурси, забруднюються повітря та природні води, порушується структура рослинного та ґрунтового покривів, знищуються ліси. Екологічна ситуація ускладнюється ядерною небезпекою. Швидкими темпами зростає проблема енергетичного забезпечення.

Наслідками всіх негативних впливів на природу стали такі явища (їх ще називають природними катаклізмами):

– потепління клімату. За даними всесвітньої метеорологічної організації 2006 рік був одним із найтепліших за останні 150 років, а середньорічна температура 2006 року була на 1 °С вища від середньо-річного показника минулого століття. Потепління клімату призводить до збільшення кіль­кості стихійних лих, підтоплення значних територій (Тернопільська область, весною 2002 р.), розширення площі пустель;

– збіднення озонового шару. Стратосферний озоновий шар захищає людей і живу природу на Землі від жорсткого ультрафіолетового та м’якого рентгенівського сонячного випромінювання. Головними хімічними сполуками, що руйнують озоновий шар є синтетично отриманні речовини класу хлорфторвуглеводів (фреони). Кожен втрачений відсоток озону на планеті спричиняє 150 тисяч додаткових випадків сліпоти через захворювання на катаракту, на 2,6 % збільшує число ракових захворювань шкіри;

– кислотні дощі. Причиною виникнення кислотних дощів є діоксиди сірки і азоту, які утворюються при спалюванні палива (вугілля, мазуту). Таку явища, як зникнення риби, молюсків у водоймах, опадання раніше строку листя із дерев, почорніле листя на городніх культурах – це все наслідки кислотних дощів;

– накопичення в ґрунтах токсичних відходів, важких металів та пестицидів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я пестициди, які накопичилися в ґрунтах, продуктах харчування, повітрі, воді, отруюють 50 тисяч людей у рік. Стійкі пестициди накопичуються в жировій тканині людей і тварин, негативно впливають на нервову та серцево-судину систему. В 1988 році Національна академія науки США опублікувала доповідь, згідно якої прогнозується, що в наступні 70 років мільйони американців ризикують захворіти на рак через наявність у їжі 28-ми видів канцерогенних пестицидів;

– загроза біорозмаїттю. Кількість різних видів біологічних організмів на планеті нині складає 1,4 млн. У зв’язку з деградацією природного середовища щорічно щезає 10–15 тис. видів організмів.

– забруднення радіонуклідами. Внаслідок аварії на ЧАЕС в 1986 році радіонуклідами було забруднено значну територію земної поверхні і зокрема території України. І тому серед глобальних проблем сучасності особливе місце займає проблема охорони навколишнього природного середовища та умов життєдіяльності.

З цього приводу у 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, на якій розглядалися проблеми майбутнього планети Земля. Її рішенням було затверджено “Порядок денний на ХХІ століття.” Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє – просування шляхом сталого розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози майбутнім поколінням задовольняти свої потреби. Сталий розвиток людства передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку.

У 1992 році на конференції у Ріо-Де-Жанейро від імені України тодішній Голова ВР України Іван Плющ завізував програму дій “Порядок денний на ХХІ століття.”

У 1997 році на конференції “Ріо+5” українська делегація підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку. Того ж самого року в Україні на державному рівні створено Національну комісію сталого розвитку, яку очолює перший віце-прем’єр-міністр України. У 2000 р. група українських фахівців підготувала проект концепції сталого розвитку України, який ґрунтується на принципах “Декларації Ріо” і враховує національні пріоритети і особливості розвитку. В грудні 2000 р. проект було схвалено на засіданні Національної комісії сталого розвит-ку як основу для розробки Стратегії сталого розвитку України.

Сталий розвиток України – це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної, екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

У вересні 2002 р. в Йоганнесбурзі відбувся Всесвітній самміт з питань сталого розвитку – Програма “Ріо+10”, на якому були розглянуті результати, досягнуті країнами з виконання зобов’язань, взятих у 1992–1997 рр. Президент України виступив на пленарному засіданні самміту. У своїй програмі він відмітив, що за десятиріччя вдалося досягти лише помірного прогресу в окремих питаннях програми сталого розвитку, тоді як ситуація в більшості сфер не лише не покращилася, а стала ще гіршою. Також підкреслив, що Україна протягом своєї короткої історії зробила два безпрецедентних кроки:

1. Володіючи третім на планеті за потужністю арсеналом ядер-ної зброї добровільно відмовилася від цієї зброї. Але не дивлячись на те, що у сучасному світі витрачається величезні кошти на військові цілі, держава за це не отримала ні копійки, а ці кошти не завадили в досягненні цілей сталого розвитку держави.

2. Закриття ЧАЕС (15.12.2000 р.), незважаючи на енергетичну кризу. ЧАЕС увійшла “в історію” планети найбільшою за масштабами і найстрашнішою за наслідками техногенною катастрофою. В той час Україна керувалася намірами виконувати зобов’язання перед світом, відстояти свій вибір шляху сталого розвитку.

Багато обіцянок допомогти в той час отримала Україна, але на ділі більшість з них залишилися обіцянками. (Країнам, що розвиваються, надається офіційна фінансова допомога за Програмою Ріо в розмірі 0,15 % ВВП розвинутих держав. Розвинені країни вносять 0,7 % ВВП в фінансовий фонд).

В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціально-економічного розвитку і довкілля. Саме на цих засадах базується підтримана урядом Концепція переходу України до сталого розвитку, на основі якої розроблено відповідну національну стратегію.

Нині в економічно розвинених країнах світу вже сформовано засади збалансованого розвитку суспільства, при цьому значна увага приділяється інформуванню громадян про політику та кроки влади з практичного впровадження розроблених планів дій на державному та місцевому рівнях.

Країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, лише розпочинають процес просування до сталого розвитку суспіль­ства і мають свої особливості переходу.

Необхідність вирішення екологічних проблем зумовила актуальність їх дослідження методами різних наук, зокрема географічним. Оскільки такі проблеми мають територіальні особливості, то частково їх модулюють як окремі екологічні карти, а всебічний стан екологічних умов відтворений у вигляді Екологічного атласу України.

До основних екологічних проблем можна віднести промислові відходи. Сьогодні майже 70 % валового продукту промисловості Украї-ни виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів. Саме на ці галузі припадає більша частина відходів. Серед них домінуючу частку (від 80 до 85 %) складають відходи гірничо-промислового та хіміко-метелургійного виробництв.

За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі. Через це у нас найнижча тривалість життя – 66 років.

В Україні функціонує близько 1700 шкідливих виробництв, третина з них знаходиться в межах рекреаційних зон.

Близько 40 % атомних електростанцій СНД (джерела антропогенного забруднення) розміщені в Україні, причому майже 100 % електро-енергії Хмельницької і 90 % Рівненської АЕС йде на експорт.

Останнім часом всім великим містам України притаманне зрос-тання частини забруднення довкілля за рахунок автотранспорту. Ця частка в середньому становить від 55 до 75 % забруднення міста.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалення наф-ти, вугілля і природного газу призвело до того, що у 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд тонн вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % – за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75 % усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів вуглекислого газу. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людей і тварин речовин. Крім цього, викиди дають металургійні підприємства (33 %), енергетика (30 %), вугільна промисловість (10 %), хімічна промисловість (7 %) та інші галузі і підприємства (20 %). Значний тиск на навколишнє середовище спричиняють великі промислові центри України. Уперше в Україні 1992 р. Міністерством охорони навколишнього природного середовища за участю спеціалістів, науковців, громадських активістів складено список 100 підприємств, які завдають найбільшої шкоди довкіллю та здоров’ю населення. Мета даної роботи посилити природоохоронну діяль­ність, у першу чергу, на найбільш екологічно небезпечних підприємствах, привернути до них увагу міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій, народних депутатів, правоохоронних органів, трудових колективів, громадських об’єднань.

У зв’язку з недосконалістю очисних споруд і відсутністю грошей на їх будівництво та ремонт спостерігається процес швидкої втрати якості поверхневих та підземних вод, що пов’язано зі скиданням сильно забруднених стічних вод. Забруднення рік та підземних вод призводить до різкого забруднення Азовського та Чорного морів (Азовське море за ступенем забруднення в розрахунку на 1 м3 знаходиться на першому місці в світі).

Матеріали обстеження ґрунтів України показують, що їхнє забруднення небезпечно зростає.

Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об’єктів, де у воді, повітрі і ґрунтах внаслідок аварій, випробувань, витікань значно перевищений ГДК нафтопродуктів – дуже шкідливих речовин. Це райони аеродромів, нафтобаз, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автозаправок, автостоянок.

У разі надходження до водойм нафтопродукти утворюють на поверхні дуже тонку, стійку плівку, що ускладнює процеси обміну, кругообігу речовин в екосистемах, від чого гине риба, планктон, водой­ми стають “мертвими”.

Отже, можна впевнено стверджувати, що економічне зростання України за рахунок екологічно шкідливих галузей промисловості викличе збільшення шкідливих емісій до навколишнього середовища.

Екологічні проблеми в Україні за останні 3–4 роки практично не розв’язуються, окремі з них стають дедалі гострішими.

Катастрофічні темпи падіння промислового виробництва в Україні в 1991–1999 рр. та інші негативні тенденції економічного розвитку відповідно позначилися на співвідношенні між економічними, соціальними та екологічними проблемами.

За оцінками спеціалістів для дотримання норм екологічної безпеки державі необхідно щороку витрачати фінансових ресурсів не менше як 10–15 % ВНД. В Україні, територія якої оголошена зоною екологічного лиха, цей показник становить 0,2 %. У перспективі ситуація ще більш ускладниться тим, що збільшення обсягів виробництв в Україні відбуватиметься в умовах зношеності основних фондів промислових об’єктів. Половина основних фондів знаходиться на нульовому рівні амортизації. Серед них – промислові об’єкти, дамби, хімічні виробництва і сховища, які потребують негайної уваги та відповідного вкладення коштів.

Тому практично невідворотним стає негативний сценарій розвит-ку екологічної ситуації в нашій країні, коли пожвавлення вітчизняного виробництва і піднесення рівня життя українського народу відбуватимуться одночасно з погіршенням якості навколишнього середовища.

Економічне зростання за таким сценарієм обов’язково матиме негативні наслідки для здоров’я народу.

Вихід з цієї складної еколого-економічної кризи можливий за умови переходу України на модель сталого розвитку її регіонів.

З огляду на все вищевикладене, Україна визначила свої стратегічні цілі в забезпеченні екологічної безпеки держави. Зусилля уряду спрямовуються на постійне й послідовне вирішення найгостріших поточних та перспективних питань екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища.

До пріоритетних напрямів належать:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

- поліпшення екологічного стану річок, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

- стабілізація і поліпшення екологічної ситуації у містах та промислових центрах, а особливо в Донецько-Придніпровському регіоні;

- будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

- підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебезпечних районах;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;

- екологічне оздоровлення, повномасштабна детоксикація при-роди та населення в гостроекокризових регіонах (Донбас, Кривбас та ін.) на основі технологічної реконструкції та формування раціональної ре-гіональної структури економіки, здійснення комплексу ефективних природоохоронних заходів;

- всебічну охорону земельного фонду держави;

- повне припинення забруднення екосистем басейнів Чорного і Азовського морів і прибережних смуг;

- проведення екологічної реконструкції Полісся і Карпат з тим, щоб відновити там порушену екологічну рівновагу тощо.

З метою забезпечення екологічної безпеки в Україні уряд має виконати наступні дії: удосконалити нормативно-правову базу в сфері охорони довкілля, поліпшити стан інформованості у процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля, здійснювати фінансування природоохоронних органів, активізувати виконання програм з охорони водних земельних ресурсів, створити національну екологічну мережу як складову частину Всеєвропейської екологічної мережі.

Також Кабмін розробив Програму, яка повинна забезпечувати природну та техногенну безпеку, прискорить подолання наслідків Чор-нобильської катастрофи і поліпшить стан охорони праці.

Відповідно до цієї Програми уряд спрямовуватиме зусилля на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків, підвищення ефективності функціонування єдиної державної системи органів з питань запобігання і регулювання на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру, підвищення рівня безпеки на виробництві, створення безпечних та нормальних умов праці, забезпечення соціального захисту потерпілих на виробництві. Велика увага приділятиметься забезпеченню соціального, медичного та радіологічного захисту громадян, які постраждали внас­лідок Чорнобильської катастрофи, реабілітації територій, що зазнали радіоактивного забруднення, бар’єрів раціональної безпеки.

Раціональне й екологічно виважене природокористування в Україні можуть бути досягнуті лише за умови послідовної поетапної реалізації Програми екологічного спрямування соціально-економіч-ного розвитку та мобілізації науково-технічного й економічного потен-ціалів держави на подолання екологічної кризи. В основу зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи:

- пріоритети екології над економікою;

- раціональне поєднання ринкових і державних, економічних та адміністративних підойм регулювання природокористування й екологічних відносин;

- оптимальне поєднання галузевого і територіального управ­ління природокористуванням, перенесення центра ваги й відповідальності за розв’язання ресурсо-екологічних проблем на місцеві органи влади та управління;

- інтеграція економічного та екологічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників. Також актуальним і проблематичним є питання врахування екологічних факторів у процесі приватизації, яке необхідно вирішити.