1.1. Загальна соціально-економічна характеристика та особливості економіки України як незалежної держави

 

Слово “економіка” має два різних значення. Слід розрізняти поняття економіки як сфери суспільної діяльності та економіки як науки.

У першому смислі економіка слугує для визначення господар-ства країни, або його частини. Як наука, економіка вивчає економічну (господарську) діяльність людей.

Господарювання в широкому сенсі є діяльністю людей (вироб-ництвом), спрямованою на створення продуктів, які забезпечують потребу в їжі, одязі, житлі, культурі, духовності тощо.

Господарська система, що склалася історично в певних тери-торіальних (національних) межах, має назву “національної економіки”. Формування і функціонування національної економіки регламентується конституцією держави і створеними на її основі законами, що регулюють господарську діяльність загалом і діяльність сфер, галузей, регіонів.

Звідси, національна економіка – конституційно, економічно та організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, що характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумов­леним розміщенням на обмеженій державним кордоном території.

Під впливом міжнародного поділу праці сформувалися міжнародні ринки, покупцями і продавцями на яких є окремі країни. Види продукції, які вони поставляють на ці ринки, дають уявлення про їх національну економіку, її структуру і обсяги виробництва, якість і цінність її продукції.

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

- поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу праці, що зумовлює виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізацію територій;

- формування міцних централізованих держав.

За таких умов національна економіка перетворюється на націо-нальний комплекс, в якому всі компоненти економічного життя (підприємства, галузі, окремі регіони), функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби суспільства. Первинною ланкою національного народногосподарського комплексу є підприємство.

Сучасну національну економіку характеризують такі групи ознак:

- ознаки національного суверенітету;

- ресурсо-виробничі;

- господарсько-організуючі;

- товарообмінні.

Ознаки національного суверенітету визначають здатність сус­пільно-господарської системи до самоорганізації, до реалізації себе як суб’єкта міжнародних рівноправних партнерських господарських та інших зв’язків. До них належать:

- суверенітет і недоторканність території, державоутворення;

- суверенітет законотворчості і чинності правових актів на державній території;

- суверенітет національної внутрішньої і зовнішньої політики;

- суверенітет соціально-культурної ідеології;

- суверенітет господарської діяльності.

Ресурсо-виробничі ознаки – це природно-ресурсний потенціал (географічне розташування країни, наявність природних сировинних ресурсів, рівень їх освоєння і переробки); людський потенціал (чи-сельність населення працездатного віку, його професійна структура, рівень освіти, стан здоров’я тощо); науковий і техніко-технологічний потенціал плюс стан розвитку науки, техніки і технологій).

Господарсько-організуючі ознаки є визначальними серед інших груп ознак. Вони виявляються в наявності економічного механізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з природно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалом.

Інфраструктура економічного механізму включає:

- правову систему (закони про власність, підприємництво та ін.);

- систему стимулювання виробництва і праці;

- фінансово-кредитну систему (фінанси держави, підприємств, населення, національна грошова одиниця, система банків (національного і комерційних), податкові системи;

- митну систему;

- систему управління, регулювання (макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

Товарообмінні ознаки виявляються через розвинуту систему внутрішніх ринків і спроможність товарів і послуг завойовувати світові ринки.

Ознаки національної економіки є показниками самоорганізації суспільства, зокрема щодо державотворення, економічної системи, економічної і соціальної політики та ін.

Структура і динаміка виробництва, товарообмін на внутрішньому і зовнішньому ринках, бюджет країни і доходи населення – головні критерії, за якими оцінюється стан самодостатності національної економіки.

Для такого оцінювання економісти застосовують методологію досліджень, яка є спільною для всіх наук. Це і метод аналізу, гіпотези, діалектичний метод, побудова математичної моделі, табличне та графічне відображення економічної інформації.

Структура і динаміка української економіки є закономірним наслідком її історичного минулого. Україні свого часу не вдалося створити, як це зробили розвинуті нині країни, ефективної економічної системи передусім через втрату державності, самостійності, а, отже, посилення негативного впливу зовнішніх політичних та економічних факторів на її господарське життя.

Відповідно до державного політичного устрою виділяють три періоди розвитку економіки України:

1. Економіка ранньоісторичного періоду і Київської Русі, який охоплює такі етапи:

- становлення і розвиток індивідуальних виробництв (до VІІІ ст.);

- укрупнення виробництва і його регулювання (з ІХ ст.).

2. Економіка політичної та економічної залежності України від Литви, Польщі, Австро-Угорщини, Росії, що складається з етапів;

- розвиток поміщицьких господарств і товарно-грошових відносин (ХІV–ХІХ ст.);

- розвиток промисловості (ХІХ–ХХ ст.);

- становлення централізованого планового господарства (1917–1941 рр.);

- відбудова зруйнованого війною господарства (1945–1965 рр.);

- структурні зміни в економіці (1965–1991 рр.).

3. Економіка незалежної України – відновлення національної державності, політичної та економічної незалежності.

Першим етапом цього періоду є перехід до економіки ринкового типу (з 1991 р.).

Кожний з періодів відображає якісні зміни у відносинах влас­ності на засоби виробництва, формах її організації, розвитку продуктивних сил, структурі господарства, впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на стан економіки.

Перш, ніж приступити до детального розкриття змісту даної навчальної дисципліни, коротко зупинимось на основних геополітичних та економічних характеристиках Незалежної України.

Україна – держава у східній Європі, з півдня омивається Чор­ним та Азовським морями. Її територія становить 603,7 тис. км2. Кіль­кість населення – 46,7 млн чол. Суміжні держави – Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Російська Федерація, Білорусь. Клімат, в основному, помірно-континентальний, в Криму – субтропічний. Найбільші ріки – Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Горинь, Десна.

Територія України має унікальний комплекс фізико-гео­графічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й сприяло формуванню значної кількості географо-кліма­тичних зон та розташування в межах водозборів двох морів – Чорного та Балтійського – сприяють значні можливості гідрографічної мережі, рослинного покриву, родючості ґрунтів та інших показників природно-ресурсного потенціалу. Найбільш цінними серед природних ресурсів є земельні та мінерально-сировинні.

Главою держави є президент. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України. Вищий орган у системі органів виконавчої влади – Кабінет Міністрів України. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі є народ.

Для відображення найважливіших процесів у державі, явищ економіки і виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів застосовується система національних рахунків (СНР).

Предметом навчальної дисципліни “Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України” є економіка України в ринкових умовах господарювання після отримання Україною незалежності в 1991 р. (1991–2007 рр.).

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти зрозуміють зміст основних понять, які характеризують національну економіку та економіку інших держав, знатимуть етапи соціально-еконо-мічних перетворень з часів отримання країною незалежності, місце держави в міжнародному економічному просторі, стратегію подальшого соціально-еконо­мічного розвитку України, що надасть їм можливість прогнозувати економічну ситуацію країни і шукати шляхи вирішення соціально-еконо­мічних проблем як на мікро,- так і на макрорівні.

Україна у 1991 році здійснила свій стратегічний вибір, зафіксований у ст. 1 Конституції, де записано, що вона є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Економічною основою є змішана система господарювання, яка функціонує на ринкових засадах.

Але такий вибір існує як ідеал, до якого потрібно наближатись. Життєва практика не тільки не відповідає цьому ідеалу, але в багатьох випадках навіть протилежна йому.

Після розпаду СРСР з початком переходу до ринкового господарства економічна система, що панувала, неминуче мала змінитися на нову. Але це не мала бути теорія, перенесена до нас з країн Заходу, Латинської Америки. В нашій економічній ситуації вона виявляється такою ж безпомічною, як і економічна теорія соціалізму.

По суті в Україні не було власної економічної системи – це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох елементів, необхідних для самостійної економічної системи. В Україні вироблялося тільки 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес повинен включати зміни економічної структури, пов’язані не тільки з ринковою переорієнтацією, але й із створенням власної економічної системи.

Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні можна уточнити як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі.

Економічна криза та її суперечності не давали можливості дати оцінку трансформаційної моделі економіки в Україні. За своєю економічною сутністю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації.

Потреба в критичному перегляді моделі трансформації з відповідним коригуванням вектора суспільних перетворень постала перед Україною й іншими країнами СНД.

Запроваджена модель ринкової трансформації – західна ліберальна, латиноамериканська (формула “спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку”), вже на початку перехідного періоду виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. Економіку України охоплювали все глибші кризові явища, причиною яких були: політична, економічна, правова і соціальна нестабільність. Це призвело до великих соціальних утрат, до глибокого розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в країні соціальної та політичної стабіль­ності. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі. Через допущені прорахунки набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, його зрощування з державною бюрократією. Ці чинники обмежують можливості України інтегрування в сучасний цивілізований процес, утвердження високих стандартів Євросоюзу.

Важливим підсумком цього етапу стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990–1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції – на 48,9 %, сільськогосподарської – на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 рази. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду – 1991–1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промислового виробництва – на 40,4 %, сільськогосподарського – на 32,5 %.

Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісним виявилися наслідки найвищої в світі гіперінфляції, яка в 1993 році досягла 10 256 %. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.

Потрібно було п’ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, що здійснюється, втілені за п’ять останніх років у високих темпах економічного зростання, стабільності національної грошової валюти, позитивних зрушеннях у сфері життєзабезпеченостінаселення. За темпами зростання економічних показників Україна у 2000–2007 рр. ввійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі.

Період 1991–2007 рр. позначений докорінною зміною соціаль­но-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Фак-тично з нульової позначки сформовано її визначальні атрибути – фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в су-купності визначають економічну інфраструктуру незалежності держави.

За ці роки демонтовано основні підвалини адміністративно-командної системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75 % від загаль­ного обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.

Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються з 1994 року завдання земельної реформи. За час її проведення. 6,4 млн селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2 млн га земель передано в приватну власність для ведення фермерських особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині практично виробляється вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.

Протягом 90-х років ХХ ст. сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в лібералізації господарських зв’язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70 років були невід’ємною складовою повсякденного життя кожної сім’ї.

Змінюється характер поведінки суб’єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон’юнк­туру ринку, максимізацію прибутку.

Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.

Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну, конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі (СОТ).

Упродовж 2000–2005 рр. ВВП зріс на 150 %, обсяги промислового виробництва збільшились на 156 %, продукції сільського господарства на 18,6 %, оборот роздрібної торгівлі – на 227 %. Спостерігається відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал становить 294,5 %. За останні 5 років на 250 % збільшилась номінальна заробітна плата.

Сказане дає підстави для такого принципового висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за 15 років реформ в економіці України, практично в усіх її сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтер­нативи обраному шляху немає.

Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.

Далася взнаки і відсутність практичного досвіду і теоретичне осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної системи до ринкової. У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації фінансових міжнародних інституцій та зарубіжних експертів, коли не враховувалася специфіка нашої держави. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше – “кадровий голод”, який був особливо відчутний на старті реформ.

Помилковість прийнятої на старті реформ моделі ринкової трансформації не дозволила створити умови для примноження та зміц­нення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структур­них деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. В кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу.

На сьогоднішній день в Україні склалася складна суспільно-політична ситуація та морально-психологічна атмосфера. Але ми, українці, покладаємо реальні надії на консолідацію суспільства, яка сьогодні вкрай необхідна, на посилення конструктивного компонента в стосунках між гілками державної влади, підвищення їх політичної відповідальності за політичний стан у державі та суспільстві.