1. ТЕХНОЛОГІЯ НАДАННЯ ПОСЛУГ У СФЕРІ ТУРИЗМУ

 

 

1.1. ТУРИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

 

s Поняття туризму

s Технологічні показники туризму

s Класифікація туризму і типологія його учасників

s Інфраструктура туризму

Основні терміни теми: туризм, суб’єкт туризму, об’єкт туриз­му, Хартія туризму, подорож, туристична діяльність, туристичний продукт, туристичні ресурси, турагентська діяльність, туроператорська діяльність, туристична індустрія, тур, туристичний експорт, туристич­ний імпорт, туристське враження, туристична путівка, туристичний ваучер, туристична стратегія, туристична тактика, туристичний кругообіг, система туризму, екскурсант, відвідувач, інфраструктура туризму.

 

1.1.1. Поняття туризму

 

Туризм − це тимчасове пересування людей з місця свого постійного мешкання в іншу країну чи місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою одержання задоволення і відпочинку, оздоровчих, гостьових, пізнавальних чи в професійно-ділових цілях, але без заняття оплачуваною роботою у відвідуваному місці.

Суб’єкт туризму − це учасник туристичного заходу (турист), який шукає можливості задоволення своїх потреб шляхом одержання турпослуг.

Об’єкт туризму − усі послуги, що надаються туристичними підприємствами туристам, а також усе те, що може стати для суб’єкта туризму метою подорожі.

Перша сесія Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації ухвалила у 1985 р. Хартію туризму.

Хартія туризму − це програмний документ, якій відображує політичні та соціальні вимоги туристів. Хартія туризму включає Кодекс туриста. Кодекс туриста − це сукупність правил і норм поведінки туриста впродовж туристичної поїздки.

Туристична діяльність в Україні регулюється законом “Про туризм” (прийнятого 15.09.1995 ВР України).

Міжнародні організації постійно звертаються до теми тлумачення термінології, в основному з метою узгодження принципів міжнародної статистики. У 1950 р. International Union of Official Travel Organization −Міжнародний спілка офіційних туристичних організацій (МСОТО), перетворена у 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію (ВТО), уточнила визначення “турист”, увівши нові поняття: “екскурсант” і “транзитний мандрівник”. При цьому було дано чітке розмежування цих категорій від категорії “турист”.

Таким чином, подорож − це пересування людей у часі і просторі, а людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування і тимчасових проміжків, іменується мандрівником.

Залежно від особливостей подорожі мандрівника можна іменувати мореплавцем, космонавтом, бізнесменом, натуралістом відповідно до цілей, напрямків, засобів пересування та інших характеристик, що мають істотне чи навіть несуттєве значення.

 

1.1.2. Технологічні показники туризму

 

Туризм як соціально-економічне явище відбувається на основі взаємодії його технологічних показників, до яких належать:

- туристичні ресурси − природні, історичні, соціально-куль-турні об’єкти, що включають об’єкти туристичного показу, а також інші об’єкти, що здатні задовольняти духовні потреби туристів, сприяти відновленню і розвитку їхніх фізичних сил;

- туристична діяльність − туроператорська і турагентська діяльність, а також інша діяльність з організації подорожей;

- туроператорська діяльність − діяльність з формування, просування і реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на підставі ліцензії юридичною особою чи індивідуальним підприємцем;

- турагентська діяльність − діяльність з просування і реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на підставі ліцензії юридичною особою чи індивідуальним підприємцем;

- послуги гіда-перекладача − діяльність професійно підго-товленої фізичної особи щодо ознайомлення туристів з туристичними ресурсами в країні (місці) тимчасового перебування;

- тур − комплекс послуг з розташування, перевезення, харчування туристів, екскурсійні послуги, а також послуги гідів-перекладачів та інші послуги, надані в залежності від цілей подорожі;

- туристичний продукт − право на тур, призначене для реалізації туристу. Турпродукт включає:

а) тури, об’єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, ділові);

б) туристсько-екскурсійні послуги різних видів (розташування, харчування, транспортні послуги);

в) товари туристсько-сувенірного призначення (карти, листівки, сувеніри тощо);

- просування туристичного продукту − комплекс заходів, які спрямовані на реалізацію туристичного продукту (реклама, участь у виставках, ярмарках, організація туристичних інформаційних центрів із продажу туристичного продукту, видання каталогів, буклетів тощо);

- туристичний експорт − це процес вивезення з держави туристських вражень, який супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у цю державу;

- туристичний імпорт − це процес ввезення у державу турист­ських вражень, який супроводжується одночасним вивезенням туристом грошей з цієї держави;

- туристське враження − це комплекс позитивних емоцій та душевного стану туристу, що виникає чи досягається ним у результаті споживання туристичного продукту;

- туристична путівка − документ, що підтверджує факт передачі туристичного продукту;

- туристичний ваучер − документ, що встановлює право туриста на послуги, що входять до складу туру, та підтверджує факт їхнього надання;

- туристична стратегія − це процес розробки загальної кон-цепції розвитку туризму та цільових довгострокових і фінансово-міст-ких програм втілення цієї концепції;

- туристична тактика − це конкретизація заходів та способів досягнення мети туристичної діяльності у певних умовах;

- туристичний кругообіг − це система економічних і юридич-них (цивільно-правових) відносин, що виникає між туристом і туристичною фірмою і показує напрям руху туристичних потоків туристичного продукту, інвестицій у розвиток туризму і грошових надходжень у бюджет від доходів туристичної діяльності;

- організації, що надають туристам товари і послуги – це підприємці, що бачать у туризмі можливістьдіставати прибуток за допомогою надання товарів і послуг з урахуванням попиту на туристичному ринку;

- місцеві органи влади. Розглядають туризм як важливий фактор економіки, пов’язаний з доходами, які місцеві громадяни можуть одержувати від цього бізнесу у вигляді податків, що надходять у місцевий бюджет;

- приймаюча сторона − це місцевість, куди приїжджають туристи (готель чи певна територіальна одиниця, у тому числі, країна);

- система туризму − це система відносин, у якій туристичне підприємство, організації і регіони взаємодіють із зовнішнім середовищем. В основі системи лежать дві підсистеми: суб’єкт і об’єкт туризму.

1.1.3. Класифікація туризму і типологія його учасників

 

Наукова література та практика існування туризму пропонують низку ознак його класифікації залежно:

1) від складових послуг і категорій, що обслуговуються, туризм поділяють на: внутрішній, міжнародний, національний;

2) за способом організації подорожі розрізняють таки види туризму, як: плановий (організований), самодіяльний (неорганізований), соціальний, індивідуальний, груповий, стаціонарний, пересувний;

3) від специфіки відображення фінансових результатів у бюджеті країни чи регіону туризм буває: активний та пасивний;

4) від головної мети подорожі розрізняють туризм: рекреаційний, “туризм кінця тижня”, пізнавальний (культурний), науковий, діловий;

5) за інтенсивністю продажу путівок туризм буває: постійним та сезонним;

6) за тривалістю перебування туристів у подорожі є такі види туризму, як: коротко- та довгостроковий;

7) від віку подорожуючих є: дитячий, молодіжний та дорослий туризм;

8) від використовуваного транспорту існує туризм з застосуванням особистого та суспільного транспорту;

9) за формою співробітництва існує: валютний та безвалютний обмін туристами.

Учасником туризму є турист. Римською конференцією ООН з туризму та подорожей у 1963 р. були встановлені такі основні групи туристів – це громадяни:

− які їдуть на відпочинок за сімейними обставинами, на лікування та з інших причин;

− що відвідують засідання, з’їзди, конференції (наукові, адміністративні, спортивні);

− які їдуть у подорож за службовими обов’язками;

− які здійснюють морську подорож на строк менший ніж 24 год.

Туристами не вважаються громадяни:

– які приїжджають у країну за договором чи без нього у пошуках роботи;

– які залишаються у країні на постійне місце проживання;

– мешканці прикордонних районів, які проживають з одного боку кордону, а працюють з іншого боку.

Залежно від цілей дослідження застосовують різні типології туристів. Наприклад, німецький вчений Г. Ган виділяє S-, F-, W-, А- і В-типи туристів:

S-тип (нім. Sonne, Sand, See − сонце, пляж, море) − типовий відпускник (відпочиваючий);

F-тип (нім. Ferme und Flirtorientierter Erlebnisur Lauber − жінка та вільне спілкування) − відпускник, який надає перевагу поїздкам на далекі відстані та флірту);

W-1–тип (нім. Wald und Wanderorientiert − аматор лісових прогулянок і походів) − відпускник, що надає перевагу активному відпочинку, пішім походам тощо;

W-2–тип − скоріше спортсмен, ніж аматор (наприклад, льотчик-аматор, альпініст);

А-тип (нім. Abentener – пригода) − аматор пригод;

В-тип (нім. Bildung und Besichtigung − навчання та огляд визначних пам’яток) − допитливі туристи.

Виходячи з орієнтації туристів як покупців туристичного продукту, їх можна розділити на чотири категорії:“ощадливі”, “персоніфіковані”, “етичні”, “апатичні”.

Залежно від виду пропонованого попиту на туристичний продукт, туристів можна розділити на три групи:

− з туристичними потребами і бажанням подорожувати;

− з високою купівельною спроможністю, попит яких спрямова­ний на елітні та найбільш престижні тури, оригінальні подорожі, високий рівень туристського обслуговування (комфорт, особлива увага обслуговуючого персоналу, надання індивідуального гіда-перекладача та автотранспорту);

− з купівельною поведінкою. Купівельна поведінка туриста стосується всіх тих природних, психологічних, соціальних і інших причин, що змушують його реагувати певним чином на рекламу.

Залежно від території подорожування можна виділити таких учасників туризму: міжнародний турист, внутрішній турист, екскурсант, відвідувач.

 

1.1.4. Інфраструктура туризму

 

Інфраструктура туризму являє собою мережу транспортних шляхів (шосе, залізниця, водні та повітряні шляхи) та засобів зв’язку, які об’єднані з метою спрощення процесу пересування людей між пунктами призначення та обміну необхідною інформацією між учасниками туристичного процесу.

Інфраструктура туризму забезпечується завдяки технологіям транспорту, зв’язку та розташування.

Технології транспорту. Появу туризму було зумовлено актив­ними процесами у сфері транспорту – побудовою залізниць, розвитком морського та річкового транспорту, а згодом, авіаперевезень та автотранспортних доставок. Створення повітряних транспортних систем забезпечує такі переваги. По-перше, це забезпечує процес пересування людей на далекі відстані, саме відстані між туристичними пунктами. По-друге, це сприяє появі нових міст туристичного відпочинку. Щодо автомобільного транспорту, то підвищення його якості та якості будівництва доріг (шосе та автомагістралей) забезпечує комфорт та пересування людей, особливо коли вони використовують власний транспорт.

Технології зв’язку також розширюють можливості мандрівок. Завдяки сучасним методам інформування, особливо, аудіовізуальним, сьогодні туристична галузь обслуговування може запропонувати своїм клієнтам візуальні наочні зразки та широку інформацію щодо маловідомих регіонів відпочинку. Засоби зв’язку, звичайна та мобільна телефонна мережа та система бронювання дозволяють забезпечити потреби клієнтів щодо збереження необхідних умов відпочинку впродовж всієї подорожі.

Технологічні методи, що застосовуються у секторі розташування, а саме, у готельному та харчовому секторі, дозволяють покращувати рівень обслуговування туристів на відпочинку та у туристичних поїздках.

 

Отже, туризм є однією з найбільш перспективних галузей обслуговування населення в Україні. Туризм виконує такі функції, як пізна­вальна, оздоровча, виховна, миротворча. Він розширює світогляд людини та допомагає їй сформувати власне враження про оточуючий світ. Завдяки розвинутій інфраструктурі туристична галузь набуває значних перспектив розвитку у майбутньому. Сьогодні ж вітчизняний туризм потребує значних інвестицій в розвиток сфери розташування та перевезень. Однак необхідно відмітити, що туризм в Україні має великий потенціал завдяки багатим природним ресурсам, мальовничим краєвидам та великій кількості міст і місцевостей, відомих значними історичними подіями не тільки в масштабі Україні, але й у світі.

Контрольні питання

 

1. Дайте визначення понять “туризм” та “подорож”. У чому полягає різниця між ними?

2. Яким законом регулюється туристична діяльність в Україні? Які положення зазначені у Хартії туризму?

3. Назвіть основні технологічні показники туризму. Охарактеризуйте економічний зміст кожного з них.

4. За якими ознаками класифікується туризм? Докладно охаракте­ризуйте кожну з них.

5. Назвіть основні групи туристів за рішенням Римської кон-ференції ООН з туризму та подорожей. Хто не вважається туристами?

6. Які типи туристів виділяє німецький вчений Г. Ган? Як розкриваються особливості кожного типу у їх назвах?

7. На які категорії поділяються туристи “як покупці туристич-ного продукту” та “залежно від попиту на туристичний продукт”? Назвіть характерні ознаки кожної з категорій.

8. Назвіть основні складові елементи інфраструктури туризму. Прослідкуйте, який взаємозв’язок існує між ними.

9. Який економічний ефект можна одержати в окремому турис­тичному регіоні при наявності всієї сукупності елементів інфраструктури туризму в ньому?

 

1.2. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ТЕХНОЛОГІЇ ТУРИЗМУ

 

s Економічна сутність туризму

s Економічні та фінансові показники туризму

s Показники ефективності туристичної діяльності

Основні терміни теми: туристична індустрія, економіка туризму та туристичної фірми, туристичний експорт, туристичний імпорт, тур­продукт, туристична стратегія, туристична тактика, концепція реорганізації та розвитку туризму в країні, туристичний потік, коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку, туродень, ліжковий фонд, обслуговуюча спроможність готельного фонду, частота поїздок, інтенсивність подорожей, маржинальна схильність до споживання (МСС), маржинальна схильність до заощадження (МСЗ), гранична та середня схильність до заощадження, гранична та середня схильність до споживання.

1.2.1. Економічна сутність туризму

 

Туристична індустрія – це сукупність готелів та інших засобів розміщення людей, засобів транспорту, об’єктів суспільного харчування, об’єктів і засобів розваги, об’єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого призначення, організацій, що здійснюють туроператорську і турагентську діяльність, а також орга-нізацій, що надають екскурсійні послуги і послуги гідів-перекладачів.

Економіка туризму являє собою систему відносин, що виникають у сфері туризму в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання результатів туристичної діяльності.

Економіка туристичної фірми − це сукупність факторів виробництва, фондів обігу та нематеріальних активів, доходів (прибутку), отриманих у результаті реалізації туристичного продукту та надання різних інших послуг (виконаних робіт).

Поняття туризму з погляду економіки має такі особливості:

− туризм − це результат пересування людей за різними туристичними маршрутами на основі путівки чи довільної оплати та вільного напряму з метою збагачення кругозору, пізнання навколишнього світу, одержання знань про інші території;

− два основні елементи туризму – подорож до пункту приз­начення та зупинка – там мають бути зв’язані відповідною інфраструктурною мережею, яка забезпечує харчування, відпочинок та за-доволення технічних потреб туристів;

− туризм − це подорож, коли її учасники (туристи) не мають на меті здійснення будь-якої діяльності з одержанням прибутку.

Туристичний експорт та туристичний імпорт є головними важелями туристичної індустрії.

При туристичному експорті напрям грошового потоку співпадає з напрямом потоку туристів (рис. 1.1).

Рис. 1.1 – Потоки в туристичному експорті

 

Це головна особливість туристич­ного експорту, що відрізняє його від експорту товарів. Зазначимо, що при експорті товарів грошовий потік і потік товарів прямують у протилежних напрямах. (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2 – Потоки в експорті товарів

 

Для одержання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, що є одним з видів соціально-економічної політики держави.

Основні напрямки туристичної політики України:

− захист прав подорожуючих;

− захист інтересів виробників вітчизняного турпродукту;

− підтримка внутрішнього та в’їзного туризму, що може проявлятися у різних формах.

Туристична політика держави базується на стратегії та тактиці.

Українське законодавство передбачає концепцію реорганізації та розвитку туризму в країні, яку можна вважати прикладом стратегії України в галузі туризму.

Головна мета концепції − створення сучасного високоефектив­ного і конкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і закордонних громадян, а також значний внесок у розвиток економіки країни. Для реалізації цієї мети пропонується система заходів (туристична тактика), серед яких: створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туриз­му, залучення інвестицій у цю сферу; введення твердої системи сертифікації та ліцензування туристичної діяльності тощо.

 

1.2.2. Економічні та фінансові показники туризму

 

Становлення і розвиток туризму як галузі обслуговування характеризуються системою економічних показників, що відбивають кіль-кісний обсяг реалізації туристських послуг та їхню якісну сторону.

Система показників розвитку туризму у регіоні (країні) включає:

− обсяг туристичного потоку;

− середню величину туристичних витрат за добу;

− стан і розвиток матеріально-технічної бази;

− показники фінансово-економічної діяльності туристичної фірми;

− показники розвитку міжнародного туризму.

Туристичний потік − це постійне прибуття в країну туристів. Обсяги туристичних потоків характеризуються показниками: загальна кількість туристів; кількість туроднів; середня тривалість перебування туристів у країні (регіоні).

Інформація про кількість туроднів важлива при плануванні суспільної інфраструктури і матеріально-технічної бази туризму. Кількість туроднів визначається за формулою:

 

,       (1.1)

 

де Д − кількість туроднів, людино-днів; Ч − кількість туристів, осіб;  − середня кількість днів, проведених у регіоні одним туристом, днів.

Коли отримані ці дані, неважко оцінити передбачувані витрати кожного туриста за добу. Проте для місцевої влади та широкої громадськості сумарні витрати мандрівників у туристичному регіоні є найбільш зрозумілими і вражаючими даними. величина сумарних туристичних витрат визначається за формулою:

 

,       (1.2)

де  − величина сумарних туристичних витрат, грн;  − середні витрати туриста за добу, грн; Д −кількість туроднів, людино-днів.

Оскільки туристичний потік – явище нерівномірне, були виведені коефіцієнти нерівномірності туристичного потоку (Кн), що розраховуються трьома способами:

;       (1.3)

;       (1.4)

,       (1.5)

 

де  − коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку, %;

,  − кількість туроднів у максимальному та мінімаль­ному туристичних потоках відповідно, людино-днів;

,  − річна і середньомісячна кількість туроднів відповід­но, людино-днів.

До показників, які характеризують стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму та визначають її потужність у країні (регіоні), відносяться:

− ліжковий фонд готелів та інших засобів розміщення;

− кількість місць на підприємствах інфраструктури туризму (підприємства харчування (столові, кафе, бари) та розваг туристів (аквапарки, театри, дискотеки).

Потужність ліжкового фонду визначається за формулою:

,       (1.6)

де  − потужність ліжкового фонду, од.; , − кількість ліжко-місць цілорічного та сезонного використання, відповідно;  − кількість днів сезонного використання.

Для підприємців у сфері туристичної діяльності важливим є визначення загального рівня обслуговуючої спроможності готельного фонду регіону (держави). Володіння такою інформацією забезпечує можливість визначення конкурентної позиції того чи іншого туристич­ного суб’єкта господарювання та формування туристичного профілю певного туристичного регіону в державі.

Обслуговуюча спроможність готельного фонду визначається за формулою:

 

,       (1.7)

де  − потужність ліжкового фонду одного готелю, од.;

Д − кількість туроднів, людино-дні.

Для того щоб точніше встановити величину витрат на подорожі, що були здійснено під час відпустки, існують такі показники:

а) частота поїздок, яка показує, скільки подорожей здійснює людина в середньому за визначений період часу:

,        (1.8)

де  − частота поїздок;  − кількість поїздок;  − період часу, впродовж якого здійснювалося поїздки, днів;

б) інтенсивність подорожей, що показує, яка частина людей, зайнятих у народному господарстві, зробила подорожі впродовж року:

,       (1.9)

 

де  − інтенсивність подорожей, %;  − кількість туристів, осіб;  − чисельність населення, осіб;

в) середня тривалість подорожі, яка розраховується шляхом розподілу загальної кількості нічлігів на кількість подорожей.

Показники фінансово-економічної діяльності турфірми вклю-чають: обсяг реалізації туристичних послуг (виторг від реалізації послуг туризму); показники використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці тощо); показники використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів).

1.2.3. Показники ефективності туристичної діяльності

 

Одним з найважливіших етапів визначення ефективності туризму є економічний аналіз усіх статей туристичних витрат. Виявлені в процесі такого аналізу відхилення у вигляді зворотної інформації надходять у систему управління туризмом для прийняття відповідних управлінських рішень.

У практиці економічного управління туризмом виділяється сім статей витрат:

1) комплексні подорожі, пакети послуг на відпочинок і комп-лексні тури;

2) розміщення туристів;

3) харчування та напої;

4) транспорт;

5) рекреаційні, культурні та спортивні види діяльності;

6) відвідування магазинів;

7) інші витрати.

Наведена класифікація витрат у туризмі необхідна для вибору напрямків, у яких варто будувати моделі економічного керування міжнародним в’їзним і виїзним, а також внутрішнім туризмом, визначати пропозицію і вимірювати економічну ефективність туризму. Розглянемо ці аспекти більш докладно.

Існують такі показники ефективності туристичної діяльності регіону (держави) як коефіцієнт доходу та коефіцієнт сезонності.

Коефіцієнт доходу. Залежно від способу розподілу прибутку турфірми виникають дві можливості: витратити прибуток на товари (послуги) чи відкласти частину прибутку. Економісти називають ці способи маржинальною схильністю до споживання (МСС) чи маржинальною схильністю до заощадження (МСЗ).

Якщо валовий дохід туристичного підприємства розпадається на споживання і заощадження, то приріст споживання доданий до приросту заощадження завжди дорівнюють приросту доходу. У цих умовах сумамаржинальної схильності до споживання і маржинальної схиль­ності до заощадження дорівнює одиниці:

 

,       (1.10)

,       (1.11)

.       (1.12)

Щоб зрозуміти суть коефіцієнта доходу КД, треба приблизно розрахувати, яка частка грошей туристів, одержувана туристичним регіоном, витрачається і яка частка відкладається.

Коефіцієнт доходу можна розрахувати за формулою:

 

,     (1.13)

 

Розглянемо процес розрахунку КД на прикладі. Припустимо, що загальні витрати туристів у регіоні склали 1000 у.о., а маржинальна схильність до споживання дорівнює 1/2. Схема витрат передбачає сім етапів у рік:

 

 

Можна виконати обчислення і таким чином:

у.о.

Отже, первісна сума в 1000 у.о. туристичних витрат обертається 2000 у.о. доходу приймаючого туристичного регіону.

Коефіцієнт сезонності. У процесі аналізу і планування обсягу реалізованих послуг туристичної фірми необхідно враховувати закономірність відхилень показників окремих місяців від середньорічних показників. Ці розрахунки виробляються на основі коефіцієнту сезонності, що розраховуються за такою формулою:

,       (1.14)

 

де  − коефіцієнт сезонності, %;  − обсяг реалізованих послуг окремого місяця, грн;  − середній обсяг реалізованих послуг за розрахунковий період, грн.

У практиці економічного аналізу використовуються різні методи розрахунку коефіцієнта сезонності: простої середньої, аналітичного вирівнювання, відносних чисел, що сковзає (рухливий) середньої, метод У. Персонса.

Для виявлення стійкої, а не випадкової закономірності внутрішньорічної динаміки обсягу реалізованих послуг туризму в розрізі окремих місяців розрахунки повинні вироблятися за ряд років (не менш трьох останніх).

Приклад розрахунку сезонності методом простої середньої наведений у таблиці 1.1, з якої випливає, що середньомісячний обсяг реалізованих послуг за розрахунковий період (у) складає 71,222 тис. грн.

 тис. грн.

Коефіцієнт сезонності, наприклад, для січня розраховується в такий спосіб:

 %.

 

Таблиця 1.1 − Розрахунок сезонності виторгу від реалізації туристичного

     продукту в регіоні (у порівняних цінах і тарифах)

 

Коефіцієнти сезонності свідчать про те, що найменше відхи-лення від середнього рівня обсягу реалізованих послуг спостерігається у січні (48,7 %), а найбільше − у серпні (159,6 %).

Оскільки обсяг реалізації послуг туризму має чітку тенденцію до зміни, доцільним є також розрахунок сезонності методом аналітичного вирівнювання.

Як приклад наведемо розрахунок коефіцієнта сезонності виторгу від реалізації турпродукту в Хмельницькій області за січень. Припустимо, що середньомісячний обсяг реалізованих послуг за розрахунковий період дорівнює 20 тис. грн, а обсяг реалізованих послу у січні − 9,8 тис. грн, тоді коефіцієнт сезонності для січня розрахуємо таким чином:

 

 

тобто відхилення від середнього рівня обсягу реалізованих послуг у січні складає 49 %.

 

Отже, туризм є економічно доцільною галуззю господарства України. Він є не тільки впливовим важелем зростання ВВП, а ще й являє собою потужний рекламний аспект держави на світовому ринку. Тому вимірювання рівня ефективності розвитку туризму є важливим етапом у аналізі розвитку економіки Україні.Одним з найважливіших етапів визначення ефективності туризму є економічний аналіз усіх статей турис-тичних витрат, аналіз коефіцієнтів доходу та сезонності, а також дослідження розвитку таких господарських одиниць туризму, як туристичні комплекси, бази відпочинку, готелі. Сьогодні аналіз економічних і фінансових показників діяльності туристичних організацій та оцінка ефектив-ності туристичної діяльності країни в цілому дозволяють сформулювати адекватну стратегію розвитку туризму, спрямовану на підвищення його економічної ефективності та максимальне задоволення потреб населення у туристичних послугах.

 

Контрольні питання

 

1. Які особливості має туристична галузь обслуговування населення з точки зору економіки?

2. Чим відрізняються туристичний експорт і туристичний імпорт від експорту та імпорту промислових товарів?

3. У чому полягає туристична політика та стратегія розвитку туристичних послуг в Україні?

4. Що включає в себе система показників розвитку туризму в регіоні чи країні?

5. Який економічний зміст коефіцієнта нерівномірності туристичного потоку?

6. Назвіть послідовність розрахунків обслуговуючої спроможності готелю.

7. Назвіть статті туристичних витрат та наведіть приклади до кожної з них.

8. За допомогою яких показників вимірюється ефективність туристичної діяльності регіону (держави)? У чому полягає економічна доцільність кожного з них?

1.3. ЦІНОУТВОРЕННЯ У ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ

 

s Процес ціноутворення на туристичному ринку

s Формування ціни на послуги туристичної фірми.

    Цінова політика підприємства

Основні терміни теми: турпродукт, ціна турпродукту, турпакет, ціна турпакета, ціна тура, валютний і безвалютний обмін туристами, туродень, цінова політика туристичної фірми.

 

1.3.1. Процес ціноутворення на туристичному ринку

 

Величина ціни на туристичний продукт визначається собівартістю туристичного продукту та попитом на цей продукт.

Ціноутворення в сфері туристичних послуг має низку особливостей. До них варто віднести наступні:

− послуги туризму, як і послуги взагалі, являють собою кінцевий продукт, призначений безпосередньо для споживання, тому ціни на послуги – це роздрібні ціни;

− якщо на стадії створення проміжного продукту за допомогою цін перерозподіляється його вартість між господарюючими суб’єк­тами, то на стадії кінцевої реалізації продукту (у цьому випадку туристичного продукту) відхилення цін від вартості призводить до перерозподілу доходів населення між різними групами населення (споживачів і ви­робників);

− сфера туристичних послуг безпосередньо пов’язана зі споживачем у процесі надання послуг, тому на неї є стійкий попит. Однак стабільність попиту багато в чому залежить від індивідуальних особливостей людини, тому при встановленні цін на туристичні послуги необхідно враховувати такий психологічний нюанс – ціна не повинна викликати у покупців негативних емоцій;

− процеси виробництва, реалізації та споживання туристичних послуг збігаються у часі, тому при розрахунку цін враховується фактор сезонності ринку. Попит на туристичні послуги носить яскраво виражений сезонний характер.

Ціна на послуги туризму включає наступні елементи:

− вартість сировини (наприклад, продуктів для готування їжі); поточні витрати на виробництво, реалізацію та організацію споживання послуг; прибуток;

− непрямі податки на окремі види послуг (наприклад, податок на додану вартість, акцизи, мита тощо).

Рівень цін значно впливає на обсяг реалізації туристичного продукту. Такий вплив зумовлено певними особливостями:

− споживання туристичного продукту відбувається у вільний час, який має для туриста (для споживача турпродукту) самостійну цінність і якого в нього не так вже і багато. Звідси особлива вибірковість, підвищені вимоги та чутливість до якості та ціни туристичного продукту;

− між моментом продажу туристичного продукту та актом його споживання є значний розрив у часі. Тури складаються та продаються зазвичай за кілька місяців до початку відпочинку. Це знаходить своє відбиття в політику цін на турпродукт;

− ціна на туристичний продукт складається із цін на різні види послуг, що входять до складу тура. Калькуляція на ціну тура включає як витрати, так і необхідний прибуток за надання посередницьких послуг з боку турагента і туроператора.

 

1.3.2. Формування ціни на послуги туристичної

   фірми. Цінова політика підприємства

 

Кожна окрема туристична фірма має певний спектр видів діяль-ності, від якого залежать особливості формування ціни пакета на турис-тичний продукт.

Практика туристичного бізнесу розрізняє наступні види комісійних винагород посередникам:

− комісія для туроператоров, які розробляють програми та реа-лізують їх самостійно або через посередника (комісія для оптовиків);

− роздрібна комісія виплачується турагентам, які перепродають програми туроператорам або самі бронюють готельні номери;

− комісія для інших організацій, які виступають як посередники між турагентом, туристом (клієнтом) і готелем.

Залежно від виду комісії розрізняють ціни “брутто” і “нетто”:

− ціна “брутто” (ціна до відрахування комісії);

− ціна “нетто” (ціна “брутто” за винятком роздрібної комісії);

− ціна “нетто” (ціна “нетто” за винятком “оптової” комісії);

− ціна “нетто” (ціна “нетто” за винятком “іншої” комісії).

Ціна на туристичний продукт визначається методом нормативної калькуляції. При цьому варто мати на увазі наступні особливості ціноутворення на туристичних фірмах.

1. Туристичний продукт у більшості випадків являє собою пакет послуг, розрахований на групу людей. До неї входять як туристи, так і особи, що супроводжують цю групу на конкретному маршруті (гід-перекладач, груповод тощо).

Ціна турпакета на одного туриста (вартість туристичної путівки) визначається за формулою:

 

,     (1.15)

де Ц − ціна турпакета на одного туриста, грн;

С − собівартість послуг, що входять у турпакет, складений тур­оператором, грн;

Н − непрямі податки (ПДВ) за окремими видами послуг туриз­му, грн;

П − прибуток туроператора, грн;

З − знижка, надана туроператором туристу за ціною окремих видів послуг, що входять у турпакет, грн;

± К − комісійна винагорода турагента, що реалізує турпакет (знак “+” означає надбавку до ціни тур пакета, знак “−” означає знижки із ціни туроператора на користь турагента), грн;

Ч − кількість туристів у групі, осіб;

 − кількість осіб, що супроводжують групу туристів за певним маршрутом, осіб.

 

2. Ціни на певні види послуг туризму (екскурсії, фотопослуги тощо) можуть не входити у вартість турпакета.

3. Ціна тура на одну людину залежить від кількості туроднів.

4. При груповому турі ціна тура на одну людину залежить від чисельності туристів у групі.

5. Ціна тура залежить від вікового складу туристів, тому що на багато послуг туризму (проживання в готелі, екскурсії) дітям і школярам надаються знижки із ціни. Звичайно дітям до 7 років − знижка 50 %, школярам − 40 %.

 

Приклад. Розрахунку вартості тура (без вартості авіапереліту).

1. Загальні умови

1.1. Термін – Київ 4 дні, 3 ночі; Львів 6 днів, 5 ночей.

1.2.  Кількість туристів у групі, включаючи перекладача − 21 особа.

1.3. Харчування − повний пансіон (сніданок, обід, вечеря).

1.4. Проживання − двомісні номери з усіма зручностями.

1.5. Транспорт − комфортабельний автобус.

1.6. Трансферт − аеропорт − готель − аеропорт.

1.7. При розрахунку застосовують ціни на послуги, установ-лені відповідними підприємствами туристичної індустрії, розраховуючи на одну людину, за одну годину оренди автобуса.

2. Кошторис витрат турфірми з приймання туристів

2.1. Київ.

Проживання (готель “Спорт”): 30 у.о. ´ 3 нічліги ´ 21 особу = 1890 у.о.

Харчування (триразове): 20 у.о. ´ 4 дні ´ 21 особу = 1680 у.о.

Екскурсійна і культурна програма (оглядова екскурсія по місту на автобусі, екскурсії на Андріївський узвіз, у Києво-Печерську Лавру, відвідування музеїв, театру Лесі Українки): 45 у.о. ´ 21 особу = 945 у.о.

2.2. Львів.

Проживання (готель “Космос”):

20 у.о. ´ 5 нічлігів ´ 21 особу = 2100 у.о.

Харчування (триразове): 20 у.о. ´ 6 днів ´ 21 особу = 2520 у.о.

Екскурсійна та культурна програма (оглядова екскурсія по місту на автобусі, екскурсії у Високий Замок, по соборах міста, відвідування Арсеналу, відвідування музеїв): 55 у.о. ´ 21 особу = 1155 у.о.

2.3. Транспорт.

Автобус: 15 у.о. ´ 8 днів ´ 6 год. = 720 у.о.

2.4. Проїзд.

Поїзд (Київ − Львів): 40 у.о. ´ 21 особу = 840 у.о.

Поїзд (Львів − Київ): 40 у.о. ´ 21 особу = 840 у.о.

2.5. Послуги турфірми (супровід групи, екскурсійне обслуговування, бронювання місць у готелях і авіаквитків) − 5 % величини витрат;

 

(1890 + 1680 + 945 + 2100 + 2520 + 1155 + 840 + 840) · 0,05 = 599 у.о.

 

2.6. Прибуток турфірми (10 % величини витрат):

11970 × 0,1 = 1197 у.о.

2.7. Загальна вартість тура (без вартості авіапереліту):

11970 + 599+ 1197 = 13766 у.о.

2.8. Вартість путівки на одну особу (без вартості авіапереліту):

13766 / 21 = 655,5 у.о.

 

Наведений приклад показує, що на частку приймаючих туристів фірми доводиться тільки 13 % загальної вартості туру (без вартості авіапереліту).

.

 

Розрахунок ціни на туристичний продукт здійснюється на основі нормативної калькуляції собівартості послуг. При калькуляції со-бівартості будь-якої послуги (товару) важливо обґрунтувати калькуляційну одиницю, прийняту як вимірник рівня витрат, тому що споживчі властивості (якість) навіть однойменної послуги (товару) бувають різні. Важливо обчислити витрати на виробництво одиниці товару або послуги строго певної споживчої вартості.

У практиці туристичної діяльності застосовують декілька способів розподілу витрат:

− пропорційно ваги сировини або виробленої продукції (послуги);

− шляхом виключення із загальної суми витрат вартості окремих продуктів (послуг) за твердою оцінкою.

 

Приклад. Турфірма в літній сезон у ціну тура закладає 50 % прибутку від його собівартості. Якщо собівартість дорівнює 342 у.о., то вартість тура складе:

 у.о.

 

Туристична фірма для здійснення прийом іноземних туристів і відправлення українських туристів за кордон укладає договір з іноземною туристичною фірмою. Це співробітництво може мати дві форми:

а) безвалютний обмін туристичними групами на двосторонній основі. Розрахунки при такій формі обміну здійснюються за допомогою вирівнювання туроднів, запрограмованих протоколом або угодою;

б) валютний обмін туристичними групами із проведенням роз-рахунків відповідно до договорів між країнами у валюті.

Загальний підхід до визначення ціни на путівки або розрахункову базу для безвалютного обміну туристичними групами полягає в тому, що туристична послуга носить комплексний характер, тобто до неї входить цілий ряд різноманітних послуг. Отже, наприклад, у вартість туристичної путівки входить оплата послуг готелю, підприємств харчування, пасажирського транспорту, екскурсійного обслуговування тощо.

Ціна визначається на основі собівартості та нормативного прибутку.

При співробітництві на безвалютній основі існує умова паритету в наданні сторонами (туристськими фірмами) кількості послуг за певний період часу (як правило, за календарний рік).

Для обліку кількості послуг партнери вибирають розрахункову одиницю.

Найбільш простий варіант передбачає використання як розрахункової одиниці одного туриста з однаковою якістю послуг. Варіанти розрахунку:

- А – за кількістю туроднів, тобто календарних комплексних днів обслуговування;

- Б – за кількістю туроднів з розбивкою комплексного дня обслуговування за харчування (сніданок − 0,3; обід − 0,4; вечеря − 0,3, усього −1 туродень);

- В – за кількістю туроднів з розбивкою комплексного дня обслуговування за харчуванням та розміщенням (сніданок − 0,1; обід − 0,2; вечеря − 0,2; нічліг − 0,5, усього − 1 туродень).

Приклад. Туристична фірма приймає групу іноземних туристів чисельністю 20 осіб терміном з 1 до 11 червня. Перша послуга − сніданок 1 червня, остання послуга − обід 11 червня.

Розрахунок на одного туриста за варіантами:

- А – 10 туроднів (з 1 до 11 червня);

- Б – 3,3 (11 сніданків по 0,3 туродня) + 4,4 (11 обідів по 0,4 туродня) + 3,0 (10 вечер по 0,3 туродня) = 10,7 туродня;

- В – 5,0 (10 нічлігів по 0,5 туродня) + 1,1 (11 сніданків по 0,1 туродня) + 2,2 (11 обідів по 0,2 туродня) + 2,0 (10 вечер по 0,2 ту­родня) = 10,3 туродня.

 

Наведений вище приклад показує, що залежно від виду застосовуваної розрахункової одиниці змінюється кількість послуг, що підлягають до оплати партнерською організацією.

Для того щоб визначити найбільш прийнятний для конкретного туристичного господарюючого суб’єкта варіант розрахунків, необхідне зіставлення за кількістю послуг і груп українських туристів.

 

Приклад. Туристична фірма відправляє групу українських туристів з 20 осіб терміном з 5 до 15 червня. Перша послуга − обід 5 червня, остання послуга − обід 15 червня.

Розрахунок на одного туриста за варіантами:

- А – 10 туроднів (з 5 до 15 червня);

- Б – 3,0 (10 сніданків по 0,3 туродня) + 4,4 (11 обідів по 0,4 туродня) + 3,0 (10 вечер по 0,3 туродня) = 10,4 туродня;

- В – 5,0 (10 нічлігів по 0,5 туродня) + 1,0 (10 сніданків по 0,1 туродня) + 2,2 (11 обідів по 0,2 туродня) + 2,0 (10 вечер по 0,2 туродня) = 10,2 туродня.

Порівнюючи варіанти А, Б, В за прийомом та відправленню груп, бачимо, що за варіантом А кількість туроднів збігається. За варіантом Б загальна кількість туроднів на групу за прийманням туристів перевищує їхню кількість за відправленням на 6 туроднів: 20 × (10,7 − 10,4) = 6 туро­днів. За варіантом В загальну кількість туроднів на групу за прийманням туристів перевищує їхню кількість за відправленням на 2 туродні:  20 ∙ (10,3 − 10,2) = 2 туродня.

Найменш сприятливим для туристичної фірми виявляється варіант В, однак всі варіанти позитивні, оскільки кількість туроднів за прийманням туристів перевищує кількість туроднів за їх відправленням.

Здійснені вище розрахунки за трьома варіантами можна також застосовувати для валютних обмінів, оскільки співробітництво з партнерами (туристичними фірмами) на валютній основі припускає сплату за надані послуги платежами в обговореній валюті. Як правило, у двосторонніх угодах визначається валютна вартість одного комплексного дня обслуговування. При неповних днях можуть застосовуватися варіанти Б та В за аналогією з безвалютними обмінами. Вартість наданих послуг у таких випадках розраховується шляхом множення кількості туроднів на вартість туродня, визначену для певного класу обслуговування.

Вартість обслуговування також може бути оголошена за туром в цілому. При оголошенні цін на подорож за валюту вартість обслуговування за кордоном визначається шляхом множення кількості валютних одиниць, оголошених партнером, на ринковий курс цієї валюти до гривні.

У межах обміну рівною кількістю туристів на рівну кількість послуг рівень паритетних цін не впливає на величину вартості обслуговування українських туристів за кордоном. Відповідно завищені в порівнянні із собівартістю ціни в подібних ситуаціях призведуть до зворотних результатів.

Наведемо приклад розрахунку вартості обслуговування україн­ських туристів, що виїжджають за кордон при валютному обміні.

 

Приклад. Український і закордонний партнери встановили при угоді наступні ціни щодо обміну туристичними групами на один комплексний день обслуговування одного туриста:

− прийом в Україні − 20 у.о.;

− прийом за кордоном − 22 у.о.

Ціна для приймаючої туристичної фірми одного комплексного дня обслуговування інтуриста − 100 грн. незалежно від строків тривалості турів, чисельності туристів; для українського туриста вартість одного дня перебування за кордоном, виходячи з цих цін, складе:

 

 у.о.

 

Інакше кажучи, 110 у.о. – це сума витрат приймаючої туристичної фірми з залучення необхідної кількості валюти (22 у.о.), що буде потрібний для оплати партнерською організацією одного дня обслуговування одного українського туриста.

Можлива така ситуація, що вартість одного дня обслуговування за кордоном виявиться нижче за ціну туродня з приймання в Україні.

 

Приклад. Приймання в Україні − 20 у.о. Прийом за кордоном − 18 у.о. Тоді:

 

 у.о.

У такому випадку доцільно приймати за вартість обслуговування ціну туродня з приймання в Україні. Різниця складе 20 у.о. (110 − 90);   вона відноситься на доходи приймаючої туристичної фірми.

Наведений спосіб розрахунку може застосовуватися для варіанта паритетних цін, тобто цін, різних за їхньою купівельною спромож­ністю. У цьому випадку вартість обслуговування за кордоном встановлюється рівна ціні туродня за прийманням незалежно від рівня оголошених цін.

В умовах ринкової економіки виробник туристичного продукту повинен мати обґрунтований рівень цін на цей продукт. Із цією метою на основі маркетингових досліджень розробляється політика цін, що є істотним елементом загальної стратегії збуту продукції.

 

Отже, одним з аспектів економічного впливу на діяльність туристичних фірм є кон’юнктура цін на турпродукт на туристичному ринку. Основні закони ринку туристичних послуг аналогічні загальним законам ринку, незалежно від товарів чи послуг, які реалізуються, але процес ціноутворення на товари є особливими для кожного ринку. Спосіб ціноутворення та структура ціни на туристичний продукт мають свої особ-ливості. На ціну туристичного продукту впливають такі фактори, як рівень обслуговування, вид туристичної подорожі, форми обслуговування, кон’юнктура ринку на послуги туризму, сезонний характер надання послуг; географія розміщення туристичних фірм тощо. Вартість наданих послуг туристичні фірми розраховують у комплексі (турпакеті) на весь період, впродовж якого клієнт ними користується. Кожна окрема туристична фірма має певний спектр видів діяльності, від якого залежать особливості формування ціни турпакета. Для того щоб ефективно спланувати ціни на послуги та сформувати оптимальний тур пакет, турфірма має розробити відповідну цінову політику, яка водночас адекватно відповідала б вимогам споживачів та ринку.

 

Контрольні питання

 

1. У чому виявляється сутність ціни на турпродукт? Охарак-теризуйте економічну сутність кожної з функцій ціни на турпродукт.

2. Назвіть характерні особливості ціноутворення на туристичні послуги. Відмінність формування цін на турпродукт і на промтовари?

3. Якою є структура ціни на турпродукт?

4. Поясніть, яким чином рівень цін впливає на обсяг реалізації туристичного продукту.

5. Які аспекти враховуються при розрахунку ціни на турпродукт?

6. Яким чином формується ціна турпакета на одного туриста?

7. Виділіть принципи визначення цін на туристичні послуги.

8. Чим відрізняються валютна та безвалютна форми обміну ту-ристами? Наведіть приклади до кожної з форм.

9. У чому полягає цінова політика туристичної фірми? Наведіть приклад цінової політики у будь-якій відомій вам туристичній фірмі.

 1.4. ТУРИСТИЧНИЙ РИНОК ЯК СФЕРА

ПРОЯВУ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 

s Механізм функціонування туристичного ринку

s Сезонність як технологічна характеристика

    розвитку туристичного ринку

s Економічні закономірності туристичного ринку

Основні терміни теми: туристичний ринок, туроператор, тур­агент, турист, ємність туристичного ринку, туристичний кругообіг, сезонність туристичного ринку, еластичність попиту за доходом та елас­тичність попиту за ціною на туристичні послуги, ефект приєднання до більшості; ефект сноба; ефект престижного споживання (ефект Веблена).

 

1.4.1. Механізм функціонування туристичного ринку

 

Туристичний ринок − це система господарських зв’язків, у якій відбувається процес перетворення туристично-екскурсійних послуг у гроші та зворотне перетворення грошей у туристично-екскур­сійні послуги.

Ринок виконує численні функції: інформаційну, посередницьку, регулюючу, ціноутворюючу, стимулюючу, утворюючо-руйнівну, ди-ференціюючу. Але як основні функції туристичного ринку можна виділити наступні:

1) реалізація вартості та споживчої вартості, об’єднаних у туристичному продукті;

2) організація процесу доведення туристичного продукту до споживача (туриста);

3) економічне забезпечення матеріальних стимулів праці. У процесі виконання туристичним ринком першої функції відбувається рух вартості, що відображається за допомогою обміну: “гроші + туристичний продукт”.

Туристичний ринок характеризується наявністю суб’єктів, тобто юридичних і фізичних осіб, які є виробниками та споживачами туристичного продукту. Можна виділити три суб’єкти туристичного ринку, а саме: самих туристів (споживачів турпродукту), туроператорів і турагентів.

Туроператор − це туристична організація, що займається розробкою туристичних маршрутів і комплектацією турів, забезпечує їхнє функціонування, організує рекламу, розраховує відповідно до діючих нормативів і затверджує у встановленому порядку ціни на тури за цими маршрутами, продає тури турагентам для випуску та реалізації путівок за власними ліцензіями.

Турагент − господарюючий суб’єкт або індивідуальний підприємець, що здобуває тури за туристичними маршрутами, які розроблені туроператором, випускає путівки за цими турами та реалізує ці путівки безпосередньо туристам.

Турист − особа, що подорожує з будь-якою метою, крім пошуку заробітку та зміни постійного місця проживання, при строку перебування поза своїм постійним місцем проживання не менш 24 годин (менше 24 годин − екскурсанти).

Туристичний ринок характеризується ємністю, рівнем збалансованості попиту та пропозиції, умовами реалізації туристичного продукту.

Ємність туристичного ринку − це його здатність “поглинути” певну кількість туристичного продукту, тобто можливий обсяг реалізації окремих турів, послуг туризму, товарів туристсько-сувенірного призначення при існуючих цінах і пропозиції. Ємність залежить від обсягів платоспроможного попиту населення, рівня цін і розмірів туристичної пропозиції.

На туристичному ринку зіштовхуються попит на туристичний продукт з боку туриста, і пропозиція туристичного продукту з боку туристичної фірми.

Механізм функціонування туристичного ринку − це система дій економічних важелів з метою збалансування попиту та пропозиції на туристичний продукт, на обмін “гроші − туристичний продукт”, на грошові потоки і потоки туристичного продукту.

Функціонування туристичного ринку можна представити схемою, яка показує, що попит на послуги туризму обумовлений побажаннями та смаками туристів. На туристичному ринку відбувається безперервний рух потоків грошей і туристичного продукту, які рухаються назустріч один одному, створюючи туристичний кругообіг.

Туристичний кругообіг здійснюється в такій послідовності:

1) турист сплачує турфірмі гроші за путівку;

2) турфірма видає туристу путівку;

3) турист обмінює путівку на турпродукт, тобто на конкретні послуги туризму;

4) у процесі реалізації турпродукту турист одержує туристські враження, тобто відбувається процес непрямого повернення туристу його грошей;

5) турфірма вкладає інвестиції у розвиток туристичного ринку, туристичної індустрії та у створення нових видів турпродукту;

6) турфірма одержує нові види турпродукту;

7) турфірма сплачує податки та різні збори в бюджет.

1.4.2. Сезонність як технологічна характеристика

  розвитку туристичного ринку

 

Функціонування туристичного ринку та пов’язаних з ним підприємств туристичної індустрії піддається різким сезонним коливанням попиту на туристичний продукт.

Під сезонністю розуміється стійка закономірність внутрішньорічної динаміки того або іншого явища, що виявляється у внутрішньорічних підвищеннях або зниженнях рівнів того або іншого показника протягом ряду років. Процес здійснення туристичних послуг має яскраво виражену залежність від сезонних коливань.

Сезонність у туризмі характеризується наступними ознаками:

− період максимальної інтенсивності туристичного потоку називається головним туристичним сезоном;

− туристичний регіон, туристична фірма залежно від розвитку виду туризму можуть мати один або кілька туристичних сезонів;

− розвинені у туристичному відношенні країни, регіони, цент-ри, фірми мають більш тривалий головний туристичний сезон, а інтенсивність туристичного потоку не має яскраво вираженої сезонної нерів-номірності, тобто значні сезонні коливання характерні для невисокого рівня розвитку туристичної пропозиції;

− сезонні коливання в туризмі різні для окремих видів туризму за часом.

Сезонність у туризмі визначається цілою низкою факторів:

− природно-кліматичних − кількість та якість специфічних благ для розвитку спортивного, оздоровчого, пізнавального та іншого видів туризму;

− економічних − структура споживання товарів і послуг, формування платоспроможності попиту за допомогою пропозиції;

− соціальних − наявність вільного часу;

− демографічних − диференційований попит за статево-віковим складом та іншими ознаками;

− психологічних − традиції, мода, наслідування;

− матеріально-технічних − розвиток мережі розміщення, харчування, транспорту, культурно-оздоровчого обслуговування;

− технологічних − комплексний підхід у наданні якісних послуг.

Сезонність туризму впливає на структуру зайнятості працівників у туристичній індустрії, особливостями якої є:

− значна питома вага неповної зайнятості;

− сезонні коливання обсягу зайнятості та трудового навантаження;

− низька питома вага кваліфікованого персоналу;

− обмежені можливості професійного зростання;

− значна питома вага жіночої праці.

Обсяг реалізованих послуг туризму має явно виражений сезонний характер, що обумовлений багатьма факторами (порою року, періодом відпустки, канікулами тощо). Тому в процесі аналізу та планування обсягу реалізованих послуг туристичної фірми необхідно враховувати закономірність відхилень показників окремих місяців від середньорічних показників. Ці розрахунки провадяться на основі коефіцієнти сезонності, який було розглянуто раніше.

 

1.4.3. Економічні закономірності туристичного ринку

 

Вся класична наука виходить з того, що одним з основних законів ринку є закон вартості, що діє також і на туристичному ринку.

Суть закону вартості полягає в тому, що в товарному виробництві основу пропорцій обмінюваних товарів визначає ринкова вартість, величину якої, у свою чергу, визначають суспільно необхідні витрати праці (СНВП). Закон вартості припускає формування в кожній окремій туристичній фірмі індивідуальних витрат праці та ресурсів і, відповідно, формування індивідуальної вартості та індивідуальної ціни на турпродукт, однак ринок визнає не ці індивідуальні вартості та ціни, а суспільні та ринкові, в основі яких лежать СНВП. Крім СНВП на вартості та ціни впливають та інші фактори, наприклад внутрішньогалузева конкуренція.

Закон вартості у туристичній сфері виконує три основні функції:

1) стимулюючу;

2) розподільну;

3) диференціації виробників.

Дії споживачів турпродукту визначаються чинністю закону попиту та пропозиції. Цей закон встановлює пряму залежність між ціною та пропозицією і зворотною залежністю між ціною та попитом. Суть його полягає у тому, щопідвищення ринкової ціни на туристичний продукт за інших рівних умов зменшує обсяг попиту, навпроти, зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт. У той самий час обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни та зменшується при її зниженні.

Перше твердження є особливо правильним в сучасних умовах кризи, коли ціни здійнялися на весь спектр товарів, але на головне місце висуваються витрати на продукти харчування і товари першої необхідності, витрати ж на туризм і відповідно попит знижуються в наших громадян ледве не на саму останню позицію. Друге твердження пра­вильне, тому що виробників турпродукту приваблює надприбуток, одержуваний деякими фірмами, які працюють, наприклад, на унікальних ринках.

Для розвитку туристичної галузі загалом і туристичних фірм зокрема важливо знати темпи зміни трьох економічних величин: ціни, попиту та пропозиції. У цьому допомагає таке поняття, як “еластичність попиту”.

Еластичність попиту за ціною показує, на скільки відсотків змінюється попит на даний товар, якщо ціна його зміниться на 1 %. Якщо цей показник більше 1, то попит за ціною буде еластичним, якщо цей показник менше 1, то попит за ціною буде нееластичним.

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною розраховується за формулою:

 

,       (1.16)

 

де − еластичність попиту за ціною; Q − обсяг виробленої продукції; Р − ціна на продукцію.

Цінову еластичність попиту при різних рівнях цін можна розрахувати таким чином:

 

,     (1.17)

 

де індекси 1 і 0 означають відповідно нові та базові ціни та кіль­кість проданих турів.

При еластичному попиті, коли еластичність за ціною більше 1, загальний виторг зростає швидше в порівнянні з темпами зниження ціни. Коли попит еластичний, падіння ціни спричинить одночасне підвищення попиту та збільшення обсягів продажів, а отже, буде результатом більш високого загального виторгу. А якби ціна росла, то загаль­ний виторг падав би, тому що при еластичному попиті підвищення цін супроводжується ще більшим падінням попиту і зменшенням обсягу продажів. І навпаки, при нееластичному попиті падіння цін знижує загальний виторг (загаль-ний виторг зростає повільніше в порівнянні з темпами зниження ціни).

Якщо еластичність дорівнює 1, то темпи зміни цін і загального виторгу адекватні.

У таблиці 1.2 відображено залежність загального виторгу (ЗВ) від реалізації від еластичності попиту за ціною.

Таблиця 1.2 − Залежність загального виторгу (ЗВ) реалізації

     від еластичності попиту за ціною

Рівень цін	Еластичність попиту
	Ер > 1	Ер = 1	|Ер| < 1
Підвищується	ЗВ знижується	Без змін	ЗВ підвищується
Знижується	ЗВ підвищується	–”–	ЗВ знижується

 

Висновок з цього очевидний. По-перше, можна судити про еластичність попиту, лише знаючи зміни цін та обсягів попиту. По-друге, підвищення цін не може бути вигідним і корисним при еластичному попиті, тому що сумарний дохід знижується так само, як і кількість клієнтів. Аналогічно, якщо попит нееластичний, то доцільно ціни не знижувати, оскільки за цим піде зниження доходу, а клієнтів стане більше.

В Україні, на відміну від багатьох інших країн, попит не еластичний за ціною, тобто за статистикою ціни ростуть більш швидкими темпами, чим зменшується попит на туристичні послуги. Частково це спричинено прискореною матеріалізацією грошей у товари та туристичні послуги через інфляцію та непередбачуваність економічного становища в нашій країні. Турагенти нерідко чують від своїх клієнтів фразу, зміст якої зводиться до наступного: “Хто знає, що трапиться завтра? З’їжджу відпочити і розважитися, поки є гроші, хоч буде, що згадати”.

Отже, зміна ціни викликає зміну обсягу попиту. Але існують і нецінові детермінанти попиту, які включають: рівні доходів споживачів туристських товарів і послуг, кількість споживачів, якість послуг, моду та смаки. Вони також впливають на попит.

Розглянемо еластичність попиту за доходом, оскільки зростання доходів впливає на підвищення попиту на турпродукцію при будь-якій заданій ціні. Таким чином, дохід потенційних споживачів і попит перебувають у прямої залежності.

Еластичність попиту за доходом − це чутливість попиту до змін у доходах споживачів. Вона визначається як відсоткова зміна доходів при незмінних цінах. Еластичність попиту за доходом з визначення може бути виражена наступним рівнянням:

 

 або ,     (1.18)

 

де  − еластичність попиту за доходом; Q − зміна обсягу попиту на тури; Y − зміна доходу.

Еластичність попиту за доходом може варіюватися від нуля до нескінченного. Коли еластичність за доходом перебуває в межах між нулем та одиницею, попит вважається нееластичним по доходу, тобто поза залежністю від зміни в доходах попит залишиться більш-менш стабільним. Якщо еластичність більше одиниці, то попит еластичний за доходом, і це означає, що в міру росту сімейного доходу або доходів певного сегмента ринку та при незмінних цінах на подорожі попит на тури зросте. Еластичність може також дорівнювати одиниці.

Товари низької якості є виключенням із цього правила. У цьому випадку немає прямої залежності між доходом і кількістю продукції, на яку є попит.

Відповідно до закону Енгеля зі збільшенням доходу зменшується та його частина, що витрачається на товари першої необхідності, і збільшується частка витрат на предмети розкоші та духовний розвиток (сюди ж відноситься і туризм).

Кожен споживач випробовує на собі вплив смаків і переваг інших споживачів. На основі цього виділяються три типові форми впливу оточуючих людей на споживача, які породжують у поведінці покупця три ефекти:

1) приєднання до більшості;

2) снобізм;

3) престижного споживання (ефект Веблена).

Для максимального задоволення клієнтів і цілорічної експлуатації устаткування та матеріальної бази необхідно вживати певних дій. Існують дві можливі стратегії в таких ситуаціях.

1. Багатоцільове використання. Ця стратегія включає сполучення різних аспектів, що залучають туристів у “високий” сезон, які підтримують туристичний попит на подорожі в даний регіон протягом “низького” сезону. Чим більше багатофункціональні ресурси району, тим більше ймовірність успіху, тому що вони можуть використовуватися цілий рік.

2. Диференціація цін. Ця стратегія передбачає створення нових ринків в “низький” сезон з використанням зниження цін як потужний інструмент для відволікання інтересу від турпоїздок в “високий” сезон з метою підвищення попиту в період міжсезоння.

Окрім розглянутих стратегій зрівноважити попит в “низький” та “високий” сезони допомагають деякі тенденції у працевлаштуванні та схемах відпочинку та відпусток.

 

Отже, туристичний ринок являє собою систему взаємовідносин між його суб’єктами (туристами(споживачами турпродукту), туроператорами і турагентами) і об’єктами (туристичними послугами) на основі туристичного кругообігу. Ємність туристичного ринку вимірюєть-ся рівнем платоспроможного попиту населення на туристичні послуги і залежить від кон’юнктури попиту та пропозиції відповідних послуг. Взагалі туризм вважається еластичним за доходом (e > 1). Він пов’язаний з необо-в’язковими (дискреційними) витратами, і тому дуже підданий впливу змін у доходах споживачів. Туризм − це одна з перших статей витрат економіки, що скорочується слідом за зменшенням доходу і найчастіше збільшується в міру підвищення доходу. Проте існує думка, що туризм нееластичний за доходом (е < 1), принаймні у процвітаючих країнах. Що ж до України, то тут туризм є яскравим прикладом еластичності за доходом, оскільки він по-в’язаний з необов’язковими витратами, і тому дуже підданий впливу змін у доходах споживачів. Основною технологічною ознакою туристичного ринку є фактор сезонності, який зумовлює характер коливань попиту та пропозиції.

 

Контрольні питання

 

1.  Що являє собою туристичний ринок відповідно до його функцій?

2. Хто є суб’єктами і що є об’єктом туристичного ринку? Дайте визначення, які розкривають сутність кожного з суб’єктів туристичного ринку.

3. В якій послідовності здійснюється туристичний кругообіг?

4. За якими ознаками характеризується сезонність туристичного ринку?

5. Які фактори визначають сезонність у туризмі?

6. Яким чином на ринку туристичних послуг проявляється елас­тичність попиту за ціною?

7. Яким чином на ринку туристичних послуг проявляється елас­тичність попиту за доходом?

8.  Які форми впливу на споживача існують на туристичному ринку?

9. Які стратегії задоволення потреб туристів застосовуються на туристичному ринку?

 

1.5. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

 

1.5.1. Задачі

 

Задача 1. Визначити витрати на обслуговування туристичного сезону іноземних туристів у санаторіях Криму за один рік, якщо вітчиз-няні та іноземні партнери встановили такі ціни щодо обміну туристичними групами на один комплексний день обслуговування одного туриста:

− прийом в Україні − 25 у.о.;

− прийом за кордоном − 30 у.о.;

− ціна приймаючої туристичної фірми щодо одного комплексного дня обслуговування інтуриста − 140 у.о.;

− тривалість туристичного сезону: влітку − 90, восени − 40, взим-ку − 20, навесні − 20 туроднів;

− середньорічна кількість іноземних туристів, що відпочивають у санаторіях Криму − 125 осіб.

 

Задача 2. Розрахувати величину оптимального туристичного потоку Закарпатського регіону з урахуванням коефіцієнта нерівномірності у туристичному сезоні влітку.

Вихідні дані:

− кількість туристів типу А, що перебувають у будинках відпочинку за путівками з повним пансіоном (сніданок, обід, вечеря) − 1080 осіб;

− кількість туристів типу Б, що перебувають у будинках відпочинку за путівками з напівпансіоном (сніданок, вечеря) − 2050 осіб;

− кількість туристів типу В, що перебувають у будинках відпочинку за путівками без пансіону − 1960 осіб;

− середня тривалість перебування одного туристу типу А в цьому регіоні – 14 днів;

− середня тривалість перебування одного туристу типу Б в цьому регіоні – 21 день;

− середня тривалість перебування одного туристу типу В в цьому регіоні – 28 днів;

− річна кількість туроднів по Закарпатському регіону − 260 днів.

 

Задача 3. Туристична фірма “Турсервіс” приймає та відправляє по одній групі туристів за тиждень. Необхідно розрахувати вартість сукупності послуг на групу польських туристів, які прибули на екскурсію по замках України та на групу українських туристів, які відправилися подорожувати по місцях знаменних історичних подій на території Польщі.

Здійсніть розрахунки для варіантів А і Б та оберіть найбільш ефективний з них для вітчизняних та іноземних туристів.

 

	Польські туристи:	Українські туристи:
Чисельність, осіб	40	40
Період екскурсії	10 − 16 вересня	10 − 16 вересня
Перша послуга	Сніданок 10 вересня	Обід 10 вересня
Остання послуга	Сніданок 16 вересня	Вечеря 16 вересня
Вартість сніданку	4 грн	5,5 грн
Вартість обіду	10 грн	8 грн
Вартість вечері	12 грн	10 грн

 

Задача 4. Розрахувати коефіцієнт сезонності та побудувати графік виторгу від реалізації туристичного продукту на Львівщині за півріччя (з 1.04 до 1.10), якщо:

− середньомісячний обсяг реалізованих послуг з екскурсій міс­том − 3000 у.о.;

− середньомісячний обсяг реалізованих послуг з харчування ту­ристів − 6900 у.о.;

− середньомісячний обсяг реалізованих послуг з обслуговування екскурсій (фотографування туристів, продаж фотоплівки, сувенірів, рекламної поліграфії про місто) − 5000 у.о.

Обсяг виторгу по місяцях: квітень − 8500, травень − 15000, червень − 16700, липень − 6300, серпень − 7300, вересень − 12000 у.о.

 

1.5.2. Тестові завдання

 

1. Вибрати варі­анти правильних відповідей. Що включає в себе туристичний продукт?

а) тури, об’єднані за цілеспрямованістю;

б) туристсько-спортивне обладнання;

в) об’єкти суспільного харчування;

г) туристсько-екскурсійні послуги різних видів;

д) товари туристсько-сувенірного призначення.

 

2. Вибрати варіанти правильних відповідей Назвіть ефек-ти, що спостерігаються у поведінці споживача, як реакція на вплив оточення.

а) приєднанння до меньшості;

б) сноба;

в) престижного споживання;

г) звичайного споживання;

д) приєднання до більшості.

3. Вибрати правильну відповідь: формула  харак-теризує…

а) потужність ліжкового фонду;

б) інтенсивність подорожей;

в) витрати одного туриста за добу;

г) частоту поїздок;

д) кількість туроднів у сезоні відпочинку.

4. Вибрати правильну відповідь: при туристичному експорті напрям грошового потоку ...

а) не збігається з напрямом потоку туристів;

б) грошовий потік і потік туристів прямують у протилежних напрямах;

в) збігається з напрямом потоку туристів.

 

5. Виб­рати варіанти правильних відповідей. Які типи ту-ристів виділяє німецький вчений Г. Ган?

а) А-тип;  б) W-тип;  в) N-тип;  г) С-тип;  д) S-тип.

 

6. Розташуйте у необхідній послідовності рівні змін показ­ників загального виторгу (ЗВ) від реалізації відповідно до кожного з показників еластичності попиту при підвищенні рівня цін.

1) Ер > 1;     2) Ер = 1;      3) |Ер| < 1.

а) без змін;     б) підвищення ЗВ;   в) зниження ЗВ.

 

7. Назвіть типи еластичності попиту на туристичний продукт за відповідними формулами:

 

1) ;  2) .

 

8. Тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту чи країни, незалежно від його громадянства, статі, мови і релігії, що знаходиться в цій місцевості з метою туризму менше ніж 24 год − це ...

 

9. Діяльність з формування, просування і реалізації турис­тичного продукту, яка здійснюється на підставі ліцензії юридич­ною особою чи індивідуальним підприємцем − це ...

 

10. До особливостей ціноутворення в сфері туристичних послуг не відносять наступні:

а) процеси виробництва, реалізації та споживання туристичних послуг збігаються в часі, тому при розрахунку цін враховується фактор сезонності ринку;

б) сфера туристичних послуг безпосередньо пов’язана зі споживачем у процесі надання послуг, тому на неї є стійкий попит;

в) особливістю формування цін на послуги туризму є те, що вони повинні включати споживчі вартості, які не приймають безпосередньо товарну форму;

г) формування ціни у туристичній галузі безпосередньо пов’я­зане з обсягами виробництва туристичного продукту у цьому регіоні.