Лекція 3. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінювання

 

 Метод аудиту

ü Характеристика прийомів фактичного аудиту

ü Характеристика прийомів документального аудиту

 Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності

 

3.1. Метод аудиту

 

Метод аудиту – це органічне поєднання специфічних прийомів, шляхів, способів і засобів, які використовуються для оцінки достовірності і реальності звітних даних.

 

Рис. 3.1 – Власні прийоми аудиту

 

Метод аудиту поділяється на прийоми проведення та організації.

Прийоми і способи проведення аудиту, що використовуються в аудиті об’єднані у дві групи: загальнонаукові та власні.

У свою чергу власні прийоми (рис. 3.1) поділяються на прийоми фак­тичної перевірки та документальної перевірки.

Прийоми організації – це спосіб проведення аудиту, який може бути: суцільний, вибірковий, аналітичний та комбінований.

 

3.1.1. Характеристика прийомів фактичного аудиту

До прийомів фактичного контролю належать інвентаризація; конт­рольний запуск сировини і матеріалів у виробництво; контрольний обмір; обстеження; лабораторний аналіз; письмові докази посадових осіб і фахівців.

Інвентаризація як метод фактичного контролю проявляється не тільки у встановленні фактичної наявності коштів, цінностей та розрахунків, але і у порівнянні їх з даними фінансового обліку.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво – до­сить дієвий засіб фактичної перевірки. Сам аудитор даний вид контролю провести не може з тієї причини, що він не володіє технологію виробництва. Тому для проведення контрольного запуску сировини і матеріалів у вироб­ництво залучають фахівців, які знають організацію виробничого процесу, технологію виробництва продукції.

Контрольний обмір на відміну від контрольного запуску сировини проводиться з метою встановлення фактичного обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт або обсягу незавершеного будівництва. Аналогічно до по­переднього випадку, до контрольного обміру залучають фахівців, які знають будівельну справу.

Обстеження – це спостереження за об’єктом контролю безпосеред­ньо на місці.

 

3.1.2. Характеристика прийомів документального аудиту

Прийоми документального контролю включають формальну, логічну перевірку документів і перевірку за змістом, зустрічну перевірку, перевірку пер­винних документів у взаємозв’язку з реєстрами синтетичного та аналітичного обліку, перевірку звітності.

Документальний контроль полягає в дослідженні суті господарських операцій і господарської діяльності за даними первинних документів, обліко­вих записів в реєстрах обліку та звітності, в яких вони знайшли відобра­ження. Прийоми документального контролю поділяються залежно від пере­вірки окремого об’єкта чи перевірки декількох документів, які відображають одну і ту ж або декілька господарських операцій. Перевірка окремого доку­мента проводиться, як правило, за допомогою формальної, логічної перевірки, перевірки документів за змістом. Перевірка документів, які відображають одну і ту ж господарську операцію або взаємопов’язані операції контролюються зустрічним шляхом, взаємним контролем або шляхом письмового запиту.

Формальна перевірка – це перевірка документів, за їх формою. У цьому випадку перевіряють, чи заповнені всі реквізити документа, чи пере­креслені вільні рядки, відповідність підписів, штампів, печаток, дозвільних підписів, чи допущені виправлення в документах і яким способом вони виправленні.

Документальний метод контролю націлений на перевірку повноти відображення та законності здійснення господарських операцій. Саме зав­дяки даному методу встановлюють, чи не суперечить зміст господарської операції чинному законодавству та порядку відображення їх в обліку. Крім бухгалтерських документів перевіряється правильність і законність скла­дання небухгалтерських документів і в першу чергу укладання договорів.

Найбільш ефективним засобом документального контролю є зу­стрічна перевірка. У межах зустрічної перевірки розглядаються три варіанти:

– проводиться звірка оригіналу з першою та другою копіями;

– перевіряються операції, які відображаються в одних і тих же до­кументах, але зберігаються в різних підрозділах підприємства – це стосується в першу чергу розрахунків з оплати праці;

– перевіряються документи, які створені і зберігаються третіми особами.

Крім зустрічної перевірки, широко використовуються різними орга­нами контролю і, особливо ДПІ, ДКРС, запити.

Наступний метод тісно пов’язаний з попереднім і являє собою взаємну перевірку первинних документів та реєстрів обліку. Первинні документи є основним джерелом формування облікової інформації. Від їх якості залежить повнота формування даних у фінансовій звітності. До кожного регістра об­ліку повинні додаватись первинні документи та підстава на їх складання. Така перевірка проводиться в хронологічному порядку.

Завершальним способом документального контролю є перевірка звіт­ності. В аудиті використовують три способи перевірки звітності:

– експрес-аудит;

– камеральна (рахункова) перевірка;

– документальна перевірка звітності.

Експрес аудит – миттєва перевірка фінансової звітності. Її прово­дять в тому випадку, коли договором на проведення аудиту не передбачено час на перевірку звітності.

Камеральна перевірка – це перевірка, яка проводиться без залучення первинних документів. Суть її полягає в тому, що аудитор звіряє правиль­ність перенесення початкових залишків з попередньої звітності, проводить під­рахунки за розділами балансу або за іншими рахунками фінансової звітності.

Документальний метод базується на застосуванні первинних доку­ментів та реєстрів обліку, з залученням головної книги. Насамперед прово­диться звірка відповідності даних головної книги з даними, зазначеними у фінансовій звітності.

 

3.2. Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності

 

Важливою процедурою аудиту є оцінювання фінансової звітності. У ході оцінювання фінансової звітності аудитор керується законодавчими ак­тами України, П(С)БО.

У практиці аудиту немає єдиного підходу щодо методології пере­вірки фінансової звітності. До ознак аудиторського оцінювання фінансової звітності слід відносити наступні.

Критерії – оцінювання, за допомогою якого можна визначити відпо­відність звітності попередньо встановленим нормам, правилам та показникам.

Завдання – деталізують головну мету аудиту, відображають її складові.

Напрями – характеризують спрямованість аудиторської перевірки, оскільки вказують, на перевірку яких об’єктів аудитор спрямовує свою діяльність.

Вимоги – умови, яких обов’язково необхідно дотримуватися під час проведення аудиту, правила та вимоги до свого аудитора; правила складання фінансової звітності клієнта.

Підходи – сукупність способів та прийомів, за допомогою яких ауди­тор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання.

Принципи бухгалтерського обліку – правила, якими слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і під час відображення їх результатів у фінансовій звітності.

Передумови – являють собою події, інформацію, які виникають до проведення аудиту й існують незалежно від нього.