Лекція 3. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінювання
Метод аудиту
ü Характеристика прийомів фактичного аудиту
ü Характеристика прийомів документального аудиту
Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності
3.1. Метод аудиту
Метод аудиту – це органічне поєднання специфічних прийомів, шляхів, способів і засобів, які використовуються для оцінки достовірності і реальності звітних даних.
Рис. 3.1 – Власні прийоми аудиту
Метод аудиту поділяється на прийоми проведення та організації.
Прийоми і способи проведення аудиту, що використовуються в аудиті об’єднані у дві групи: загальнонаукові та власні.
У свою чергу власні прийоми (рис. 3.1) поділяються на прийоми фактичної перевірки та документальної перевірки.
Прийоми організації – це спосіб проведення аудиту, який може бути: суцільний, вибірковий, аналітичний та комбінований.
3.1.1. Характеристика прийомів фактичного аудиту
До прийомів фактичного контролю належать інвентаризація; контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво; контрольний обмір; обстеження; лабораторний аналіз; письмові докази посадових осіб і фахівців.
Інвентаризація як метод фактичного контролю проявляється не тільки у встановленні фактичної наявності коштів, цінностей та розрахунків, але і у порівнянні їх з даними фінансового обліку.
Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво – досить дієвий засіб фактичної перевірки. Сам аудитор даний вид контролю провести не може з тієї причини, що він не володіє технологію виробництва. Тому для проведення контрольного запуску сировини і матеріалів у виробництво залучають фахівців, які знають організацію виробничого процесу, технологію виробництва продукції.
Контрольний обмір на відміну від контрольного запуску сировини проводиться з метою встановлення фактичного обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт або обсягу незавершеного будівництва. Аналогічно до попереднього випадку, до контрольного обміру залучають фахівців, які знають будівельну справу.
Обстеження – це спостереження за об’єктом контролю безпосередньо на місці.
3.1.2. Характеристика прийомів документального аудиту
Прийоми документального контролю включають формальну, логічну перевірку документів і перевірку за змістом, зустрічну перевірку, перевірку первинних документів у взаємозв’язку з реєстрами синтетичного та аналітичного обліку, перевірку звітності.
Документальний контроль полягає в дослідженні суті господарських операцій і господарської діяльності за даними первинних документів, облікових записів в реєстрах обліку та звітності, в яких вони знайшли відображення. Прийоми документального контролю поділяються залежно від перевірки окремого об’єкта чи перевірки декількох документів, які відображають одну і ту ж або декілька господарських операцій. Перевірка окремого документа проводиться, як правило, за допомогою формальної, логічної перевірки, перевірки документів за змістом. Перевірка документів, які відображають одну і ту ж господарську операцію або взаємопов’язані операції контролюються зустрічним шляхом, взаємним контролем або шляхом письмового запиту.
Формальна перевірка – це перевірка документів, за їх формою. У цьому випадку перевіряють, чи заповнені всі реквізити документа, чи перекреслені вільні рядки, відповідність підписів, штампів, печаток, дозвільних підписів, чи допущені виправлення в документах і яким способом вони виправленні.
Документальний метод контролю націлений на перевірку повноти відображення та законності здійснення господарських операцій. Саме завдяки даному методу встановлюють, чи не суперечить зміст господарської операції чинному законодавству та порядку відображення їх в обліку. Крім бухгалтерських документів перевіряється правильність і законність складання небухгалтерських документів і в першу чергу укладання договорів.
Найбільш ефективним засобом документального контролю є зустрічна перевірка. У межах зустрічної перевірки розглядаються три варіанти:
– проводиться звірка оригіналу з першою та другою копіями;
– перевіряються операції, які відображаються в одних і тих же документах, але зберігаються в різних підрозділах підприємства – це стосується в першу чергу розрахунків з оплати праці;
– перевіряються документи, які створені і зберігаються третіми особами.
Крім зустрічної перевірки, широко використовуються різними органами контролю і, особливо ДПІ, ДКРС, запити.
Наступний метод тісно пов’язаний з попереднім і являє собою взаємну перевірку первинних документів та реєстрів обліку. Первинні документи є основним джерелом формування облікової інформації. Від їх якості залежить повнота формування даних у фінансовій звітності. До кожного регістра обліку повинні додаватись первинні документи та підстава на їх складання. Така перевірка проводиться в хронологічному порядку.
Завершальним способом документального контролю є перевірка звітності. В аудиті використовують три способи перевірки звітності:
– експрес-аудит;
– камеральна (рахункова) перевірка;
– документальна перевірка звітності.
Експрес аудит – миттєва перевірка фінансової звітності. Її проводять в тому випадку, коли договором на проведення аудиту не передбачено час на перевірку звітності.
Камеральна перевірка – це перевірка, яка проводиться без залучення первинних документів. Суть її полягає в тому, що аудитор звіряє правильність перенесення початкових залишків з попередньої звітності, проводить підрахунки за розділами балансу або за іншими рахунками фінансової звітності.
Документальний метод базується на застосуванні первинних документів та реєстрів обліку, з залученням головної книги. Насамперед проводиться звірка відповідності даних головної книги з даними, зазначеними у фінансовій звітності.
3.2. Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності
Важливою процедурою аудиту є оцінювання фінансової звітності. У ході оцінювання фінансової звітності аудитор керується законодавчими актами України, П(С)БО.
У практиці аудиту немає єдиного підходу щодо методології перевірки фінансової звітності. До ознак аудиторського оцінювання фінансової звітності слід відносити наступні.
Критерії – оцінювання, за допомогою якого можна визначити відповідність звітності попередньо встановленим нормам, правилам та показникам.
Завдання – деталізують головну мету аудиту, відображають її складові.
Напрями – характеризують спрямованість аудиторської перевірки, оскільки вказують, на перевірку яких об’єктів аудитор спрямовує свою діяльність.
Вимоги – умови, яких обов’язково необхідно дотримуватися під час проведення аудиту, правила та вимоги до свого аудитора; правила складання фінансової звітності клієнта.
Підходи – сукупність способів та прийомів, за допомогою яких аудитор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання.
Принципи бухгалтерського обліку – правила, якими слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і під час відображення їх результатів у фінансовій звітності.
Передумови – являють собою події, інформацію, які виникають до проведення аудиту й існують незалежно від нього.