ГЛАВА 4. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

 

 

4.1. Поняття методу калькулювання собівартості продукції

 

Метод калькулювання являє собою сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об’єктами та прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць. Має місце групування витрат на виробництво за об’єктами калькуляційного обліку, а саме: замовленнями, переділами, продуктами, яке відображає суттєву частину методу калькулювання, його економічну характеристику.

Прийоми визначення собівартості калькуляційних одиниць – розподіл витрат, виключення витрат тощо – відіграють допоміжну роль у системі калькулювання.

В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання, але найчастіше зустрічаються такі чотири методи: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) та нормативний.

Облік витрат в розрізі об’єктів можна вести як нормативним, так і ненормативним методом. Об’єкт обліку характеризує ознаку групування витрат, а не метод їх обліку. У калькуляційному обліку об’єкт, вказуючи на ознаку групування витрат (замовлення, переділ тощо), одночасно характеризує і метод калькулювання (позамовний, попередільний тощо), оскільки останній суттєвим чином залежить саме від способу аналітичного обліку витрат, що застосовується. На рис. 4.1 наведена концептуальна схема методів та об’єктів обліку витрат на виробництво.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва та включає в себе принципи збору інформації про витрачені ресурси в розрізі центрів витрат. На підприємствах, в яких виробництво продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати виробництва узагальнюються в цілому (виробництво пару, електроенергії, добування піску, вугілля тощо). На підприємствах, в яких продукція у процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат доцільно організовувати за окремими стадіями (виробництво чавуну, сталі, прокату, цегли, хімічні виробництва тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.1 – Концептуальна схема методів та об’єктів обліку витрат на виробництво

Виробничі витрати узагальнюються у такому розрізі:

– відображення витрачання матеріальних та трудових ресурсів у певній системі первинних документів зі вказівкою кодів аналітичних позицій, на які відносяться витрати;

– групування витрат в розрізі центрів відповідальності, виходячи з інтересів системи управління;

– оцінка використаних у виробництві ресурсів;

– зведення даних про витрати на виробництво за встановленою номенклатурою статей та об’єктів калькулювання.

 

 

4.2. Позамовний метод обліку витрат виробництва

та калькулювання собівартості продукції

 

Метод історично виник раніше від інших. Він знайшов широке застосування на підприємствах індивідуального та дрібносерійного типів виробництва, а саме: у суднобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях важкого машинобудування та металообробки, в ремонтних цехах, на підприємствах побутового обслуговування тощо.

Об’єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення, на якому підсумовуються витрати протягом виконання даного замовлення. Собівартість робіт визначається методом підсумовування усіх витрат з моменту відкриття замовлення до його завершення. Калькуляція складається після закінчення виконання замовлення. Це є недоліком позамовного методу, оскільки за умов довготривалого виготовлення серії виробів, що включаються до замовлення, важко визначити собівартість окремого замовлення за певний місяць. Труднощі пов’язані з тим, що непрямі витрати розподіляються в кінці місяця і до завершення звітного періоду фактичну собівартість визначити неможливо.

При спорудженні суден, виготовленні енергоблоків, споруд-женні об’єктів будівництва доцільно виділяти окремі субзамовлення та організовувати облік витрат у такому розрізі, який забезпечує інформацію про собівартість окремих конструктивних елементів та частин загального замовлення. Такий підхід дає змогу виявити рівень витрат у порівнянні з кошторисом.

В сучасних умовах сфера дії позамовного методу розширюється як наслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масового випуску продукції, який враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення невеликої групи людей або окремих осіб.

Згідно з позамовним методом виконується ряд операцій, пов’язаних з фактичними витратами на сировину та матеріали, оплату праці, а також загальновиробничими витратами. Розглянемо суть та порядок вказаних записів у бухгалтерських регістрах на прикладі виробничої компанії.

 

Приклад

Облік витрат на матеріали. Для обліку матеріалів, як основних так і допоміжних, компанія використовує активний рахунок 201 “Сировина і матеріали”. За дебетом рахунку відображається придбання та надходження матеріалів на склад, за кредитом – відпуск матеріалів у виробництво.

Компанія придбала основних матеріалів на суму 45600 грн, а допоміжних – на 4100 грн. Матеріали за собівартістю придбання оприбутковані на рахунок “Сировина та матеріали”. При цьому необхідно виконати такі проводки:

Д-т 201 “Сировина і матеріали” – К-т 63 “Розрахунки з пос-тачальниками і підрядчиками” – 45600 грн.

Д-т 201 “Сировина і матеріали” – К-т 63 “Розрахунки з пос-тачальниками і підрядчиками” – 4100 грн.

За вимогою про відпуск матеріалів зі складу були відпущені у виробництво основні матеріали на суму 94000 грн та допоміжні матеріали для загальновиробничих потреб на суму 4800 грн. Вартість відпущених основних матеріалів відносять на рахунок 23 “Виробництво” та одночасно відображають на картках замовлень № 1 – 51900 грн та № 2 – 42100 грн, для виготовлення яких вони використовуються. Вартість допоміжних матеріалів списується на рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”. Виконуємо наступні проводки:

Д-т 23 “Виробництво”       –94000 грн;

Д-т 91 “Загальновиробничі потреби”  – 4800 грн;

К-т 201 “Сировина і матеріали”   – 98800 грн.

Облік витрат на оплату праці. Нарахування заробітної плати виробничим робітникам та адміністративно-управлінському персоналу відображається за допомогою таких проводок: прямі витрати на заробітну плату виробничих робітників списуються на рахунок 23 “Виробництво”, витрати на заробітну плату робітників, що обслуговують устаткування, – на рахунок 91“Загальновиробничі витрати”, суму витрат на заробітну плату управлінського персоналу підприємства в цілому – на рахунок 92“Адміністративні витрати”, суму витрат на заробітну управлінського персоналу цехів, дільниць та інших струк-турних підрозділів підприємства – на рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”. В обліку це відобразиться наступним чином:

Д-т 23 “Виробництво”         – 82000 грн;

Д-т 91 “Загальновиробничі потреби”     – 27000 грн;

Д-т 92 “Адміністративні витрати”     – 11000 грн;

К-т 661 “Розрахунки за заробітною платою”  – 120000 грн.

Одночасно витрати на оплату праці виробничих робітників відображаються у картках замовлень: № 1 – 66000 грн, № 2 – 16000 грн.

Облік витрат на соціальні заходи. Сума витрат на соціальні заходи розраховується в установленому порядку за тарифами у відсотках до фонду оплати праці і списується відповідно до списання витрат на оплату праці, тобто:

Д-т 23 “Виробництво”         – 31160 грн;

Д-т 91 “Загальновиробничі витрати”     – 10260 грн;

Д-т 92 “Адміністративні витрати”     – 4180 грн;

К-т 65 “Розрахунки за страхуванням”    – 45600 грн.

Одночасно витрати на соціальні заходи, нараховані на заробітну плату виробничих робітників, відображаються у картках відповідних замовлень, а саме: № 1 – 25080 грн, № 2 – 6080 грн.

Облік загальновиробничих витрат. Вказані витрати згідно з П(С)БО 16 “Витрати” відносяться на собівартість продукції після їх розподілу в залежності від співвідношення між нормальною та фактичною потужністю підприємства. Загальна сума загальновиробничих витрат у нашому прикладі склала 31800 грн. Нехай після розподілу на собівартість товарного випуску списуються вказані витрати на суму 30200 грн, сума нерозподілених загальновиробничих витрат списується на собівартість реалізованої продукції, тобто:

Д-т 23 “Виробництво”         – 30200 грн;

Д-т 90 “Собівартість реалізації”     – 1600 грн;

К-т 91 “Загальновиробничі витрати”    – 31800 грн.

Сума загальновиробничих витрат, списаних на собівартість товарного випуску, пропорційно до вибраної бази (наприклад, основної заробітної плати виробничих робітників) розподіляється та списується на собівартість окремих виробів, тобто відображається у карт-ках відповідних замовлень, наприклад: № 1 – 23100 грн, № 2 – 7100 грн.

Облік готової продукції. Готова продукція надходить на склад. Вартість такої продукції відображається за дебетом рахунку 26 “Готова продукція”. Після виконання замовлення картку такого замовлення вилучають і її дані переносять на рахунок 26. Наприклад, замовлення № 1 було повністю виконане, витрати на його виконання склали 166080 грн. Таким чином робиться така проводка:

Д-т 26 “Готова продукція” – К-т 23 “Виробництво” – 166080 грн.

Облік реалізованої продукції. Продукція замовлення № 1 у звіт-ному періоді була реалізована, виручка від реалізації склала 180000 грн, що буде відображено на рахунках 31 “Рахунки в банках”, 70 “Доходи від реалізації”, 90 “Собівартість реалізації” наступним чином:

Д-т 90 “Собівартість реалізації” – К-т 26 “Готова продукція” – 166080 грн;

Д-т 31 “Рахунки в банках” – К-т 70 “Доходи від реалізації” – 180000 грн.

 

4.3. Попередільний метод обліку витрат виробництва

та калькулювання собівартості продукції

 

Термін “попередільний метод” утворений від слова “переділ”, що означає сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт, готовий для подальшого використання або продажу.

Попередільний метод передбачає облік витрат в розрізі окремих стадій виробничого процесу (переділів) та структурних підрозділів, віднесення вказаних витрат до вибраного об’єкта калькулювання. Даний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази), а саме: на підприємствах чорної та кольорової металургії, в хімічній, легкій і харчовій промисловості тощо.

Суть попередільного методу полягає у тому, що собівартість продукції калькулюється на кожному переділі окремо. Витрати узагальнюються в розрізі статей номенклатури за фазами, стадіями, переділами. Аналітичний облік витрат на виробництво організується в розрізі виробів, при цьому прямі витрати (на матеріали, зарплату основну та додаткову з відрахуваннями на соціальні заходи виробничих робітників тощо) відносяться на конкретні види виробів, а накладні витрати підсумовуються протягом місяця окремо та розподіляються між виробами пропорційно вибраній базі в кінці місяця.

Попередільний метод калькулювання собівартості продукції передбачає необхідність організації обліку напівфабрикатів після кожного з переділів. Без цього неможливо було б калькулювати собівартість за окремими переділами. Витрати на виробництво, починаючи з підготовки видобутку корисних копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв’язку з цимсобівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається із понесених ним витрат та собівартості напівфабрикатів.

При застосуванні попередільного методу можуть застосовуватися елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм, а також виявлення зміни цих норм. У первинних документах в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду) відображаються не лише фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії, але й їх витрати за нормами.

Застосування елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат у зв’язку з порушеннями встановленого технологічного процесу, змінами складу використаних сировини, напівфабрикатів та матеріалів, асортименту випущеної продукції.

 

4.4. Попроцесний (простий) метод обліку витрат

виробництва та калькулювання собівартості продукції

 

Попроцесний метод застосовується у тих виробництвах, де технологічний процес не є складним, наприклад, в підсобних та допоміжних виробництвах, в добувних галузях, на електростанціях тощо, а також у галузях з масовим типом виробництва. 

Складність калькулювання процесів залежить від їх кількості та технології обробки, наявності і величини незавершеного виробництва.

На підприємствах, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанції, шахти, газо- та нафтовидобувні підприємства тощо) і на яких відсутнє або досить незначне незавершене виробництво, що може не враховуватись у розрахунках, облік витрат ведеться по підприємству в цілому. Собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених за певний проміжок часу, на кількість одиниць готової продукції (робіт, послуг), виготовлених за той же проміжок часу.

Процес калькулювання ускладнюється в умовах, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва. В такому випадку облік організовується за кожним видом продукції (або групі однорідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюється з урахуванням залишків незавершеного виробництва, тобто:

 

ФСвп = НЗВпзп + ВВзп – НЗВкзп,         (4.1)

 

де ФСвп – фактична собівартість виготовленої продукції;

НЗВпзп – незавершене виробництво на початок звітного періоду;

ВВзп – витрати на виробництво продукції протягом звітного періоду;

НЗВкзп – незавершене виробництво на кінець звітного періоду.

У міжнародній практиці калькулювання процесів здійснюється за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції – це вимір продукції, обробленої протягом звітного періоду. Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначається шляхом множення кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.

 

Приклад. Якщо підприємство виготовило за місяць 9000 одиниць продукції, а ще 2000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підпри-ємства еквівалентні витратам на виготовлення 10000 одиниць готової продукції:

 

 

Калькулювання процесів при такому підході включає:

– розрахунок кількості еквівалентних одиниць;

– визначення виробничих витрат;

– калькулювання собівартості еквівалентної одиниці продукції;

– калькулювання собівартості готової продукції та незавер-шеного виробництва.

При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки, який використовує підприємство.

Розглянемо методику калькулювання процесів з використанням методів зваженої середньої собівартості та FIFO. Для цього використаємо вихідні дані, наведені в таблиці 4.1.

 

Таблиця 4.1 – Калькулювання процесів

 

Калькулювання процесів з використанням зваженої середньої собівартості. При цьому методі не враховується незавершене виробництво на початок звітного періоду, оскільки припускається, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду, були завер-шені виробництвом і включені до складу готової продукції протягом звітного періоду.

 

У нашому прикладі у процесі 1 було виготовлено та передано для подальшої обробки 10000 одиниць продукції, а 3000 одиниць продук-ції залишилося необробленими на кінець місяця.

Оскільки матеріали були використані повністю, а операції обробки здійснено лише на 33,33 %, то загальна кількість еквівалентних одиниць продукції становитиме:

13000 – для матеріальних витрат;

11000 – для зарплати з відрахуваннями та накладних витрат.

Вартість незавершеного виробництва на початок місяця та витрати, здійснені у звітному місяці, складають загальні витрати на обробку. Виходячи з цього, можемо визначити собівартість екві-валентної одиниці продукції (табл. 4.2).

 

Таблиця 4.2 – Собівартість еквівалентної одиниці продукції (процес 1)

 

Таким чином, собівартість одиниці продукції складає 6,012 грн. Звідси собівартість напівфабрикатів, переданих з процесу 1 на обробку у процес 2, складатиме:

 

10000 × 6,012 = 60120 грн.

 

У свою чергу незавершене виробництво на кінець місяця матиме таку оцінку, грн:

матеріали        –  3000 · 1,0 · 2,016 = 6048;

зарплата з відрахуваннями

на соц.заходи       – 3000 · 0,3333 · 1,332 = 1332;

накладні витрати      – 3000 · 0,3333 · 2,664 = 2664;

Разом:         –       10044.

 

Аналогічно здійснюються розрахунки для процесу 2 (табл. 4.3).

Таблиця 4.3 – Собівартість еквівалентної одиниці продукції (процес 2)

 

Собівартість готової продукції складає:

 

11000 · 10,012 = 110132 грн.

 

Оцінка незавершеного виробництва на кінець місяця, грн:

напівфабрикати (з процесу 1) –  1000 · 1,0 · 6,02 = 6020;

матеріали        –  1000 · 0,5 · 2,00 = 1000;

зарплата з відрахуваннями

на соц. заходи      –  1000 · 0,5 · 0,664 = 332;

накладні витрати      –  1000 · 0,5 · 1,328 = 664;

Разом:         –       8016.

 

Калькулювання процесів з використанням методу FIFO. Калькулювання за цим методом будується на припущенні, що витрати поточного періоду пов’язані, насамперед, із завершенням виробницт-ва тієї продукції, що на початок місяця залишилась необробленою. У свою чергу незавершене виробництво на початок періоду вираховується при визначенні кількості еквівалентних одиниць готової продукції, оскільки цю частину продукції було оброблено у попередньому періоді. Виходячи з цього, зробимо розрахунок кількості еквівалент-них одиниць та витрат на одиницю продукції (табл. 4.4).

 

Таблиця 4.4 – Розрахунок собівартості одиниці продукції (процес 1)

 

Тепер можна розрахувати витрати на завершення обробки 1000 од. продукції (незавершене виробництво на початок місяця), грн:

Матеріали (на доробку не використовуються) –   0;

Зарплата з відрахуваннями

на соц. заходи        – 1000 · 0,8 · 1,333 = 1066;

Накладні витрати      – 1000 · 0,8 · 2,666 = 2133;

Разом           –      3199.

 

Отже, загальні витрати на виготовлення 1000 од. продукції, виробництво якої розпочато у попередньому періоді, складають, грн:

Незавершене виробництво на початок місяця  –  2964;

Витрати на завершення обробки, в тому числі:  –  3199;

– зарплата з відрахуваннями на соц. заходи  –  800 · 1,333 = 1066;

– накладні витрати        – 800 · 2,666 = 2133.

Разом:           –     6163.

Собівартість решти 9000 од. продукції – 9000 · 6,00 = 54000.

Разом собівартість виготовленої продукції:  –  60163.

Оцінка незавершеного виробництва на кінець періоду:

Матеріали       –   3000 · 1,0 · 2,00 = 6000;

Зарплата з відрахуваннями

на соц. заходи       – 3000 · 0,3333 · 1,333 = 1333;

Накладні витрати     – 3000 · 0,3333 · 2,666 = 2666;

Разом:         –       9999.

 

Аналогічно розраховується собівартість продукції та незавер-шеного виробництва процесу 2 (табл. 4.5).

 

Таблиця 4.5 – Розрахунок собівартості одиниці продукції (процес 2)

 

Витрати на виготовлення продукції, виробництво якої розпочато у попередньому періоді:

Незавершене виробництво на початок місяця –   16028;

Витрати на завершення обробки:

– матеріали          – 1000 · 2,00 = 2000;

– зарплата з відрахуваннями на

соц. заходи          – 1000 · 0,667 = 667;

– накладні витрати        – 1000 · 1,333 = 1333.

Разом:           –    20028.

Собівартість решти 9000 одиниць

готової продукції:        – 90000 · 10,016 = 90144.

Разом собівартість готової продукції:   – 20028 + 90144 = 110172.

Оцінка НЗВ на кінець місяця, грн:

– напівфабрикати        – 1000 · 6,016 = 6016;

– матеріали          –  500 · 2,00 = 1000;

– зарплата з відрахуваннями    –  500 · 0,667 = 334;

– накладні витрати        –  500 · 1,333 = 667.

Разом:           –     8017.

 

 

4.5. Нормативний метод обліку витрат виробництва

та калькулювання собівартості продукції

 

Нормативний метод займає особливе місце серед інших методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. За своїм спрямуванням даний метод відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. Він передбачає складання нормативної калькуляції, що базується на науково обґрунтованих нормах витрачання ресурсів, необхідних для виробництва даного виду продукції. При цьому враховується технологія виробництва, проходження деталей за окремими операціями обробки, особливості конструкції виробів.

Фактична собівартість одиниці продукції за нормативним методом розраховується наступним чином:

 

Сф= (ki ± Δki) × (yi ± Δyi) + ,    (4.2)

 

де Сф – фактична собівартість продукції;

ki та yi – нормативне значення норми витрат та ціни і-го ресурсу відповідно;

Δki та Δyi – фактичне відхилення від норми витрат та від ціни, прийнятих у нормативній калькуляції за і-м ресурсом, відповідно;

Сnj – нормативне значення величини витрат j-го ресурсу, що входить до складу постійних витрат;

ΔCnj – фактичне відхилення j-го ресурсу від нормативного значення;

O – фактичний обсяг виробництва продукції.

Нормативний метод калькулювання витрат був уперше застосований ще у 20-ті роки минулого сторіччя в США, де отримав назву “стандарт-кост” (standart cost). “Стандарт” (standart) – це норма матеріальних або трудових ресурсів на одиницю продукції, а “кост” (cost) – грошове вираження цих витрат.

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю, на основі документування змін норм та відхилень від норм, за формуванням її собівартості. Cистема такого контролю створюється на базі співставлення фактичних витрат на одиницю продукції зі стандартними (нормативними) витратами. У процесі вказаного зіставлення виявляються відхилення у калькуляції і відповідно у ціноутворенні. Якщо підприємство не реагує на зміни ситуації на ринку і залишає високу ціну на свою продукцію, то це може призвести до зменшення обсягу реалізації, а відповідно і прибутку. У випадку, якщо конкурент більш оперативно відреагує на вказані зміни ситуації на ринку, то він зможе розширити свої позиції. Отже, облік стандартних (нормативних) витрат є основою для управління бізнесом.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин і слугують для аналізу і прийняття рішень зі сторони апарату управління. Інформація про відхилення повинна надходити щодня або протягом короткого проміжку часу. Чим швидша реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції розглядається як метод управління собівартістю за відхиленнями.

 

4.6. Способи калькулювання

 

Способи калькулювання доповнюють методи калькулювання і являють собою технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об’єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших обставин.

Спосіб нагромадження (підсумовування) витрат полягає у тому, що собівартість калькуляційного об’єкту та одиниці визначається підсумовуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, за переділами.

При позамовному методі калькулювання витрати послідовно накопичуються в картках з початку виконання замовлення і до його закінчення.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при отриманні декількох видів продукції у одному процесі та при неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об’єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосіб досить поширений у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві.

Спосіб прямого розрахунку полягає у тому, що узагальнені витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на кількість калькуляційних одиниць за кожним об’єктом в розрізі статей калькуляції або елементів витрат. Спосіб є універсальним і у кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при застосуванні інших способів калькуляції. При цьому у сполученні з іншими способами калькуляції він не вказується, хоча передбачається його обов’язковість.

Спосіб виключення витрат застосовують у випадку розмежування витрат та розрахунку собівартості основної та побічної продукцій, яку отримують у одному технологічному процесі, та коли неможливо локалізувати витрати у аналітичному обліку. Метод поширений у хімічній промисловості, сільському господарстві тощо.

Нормативний спосіб калькулювання застосовується тоді, коли об’єктом обліку витрат виступає група однорідних виробів, та облік організований за нормативним методом. У зведеному обліку витрат на виробництво, який ведуть за кожною групою однорідних виробів, витрати представлені за нормами, відхиленнями від поточних норм та змінами норм. На собівартість товарного випуску, згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, відхилення списуються лише в межах норм, тобто існує економія витрат. Наднормативні витрати, тобто перевитрати, списуються на собівартість реалізованої продукції.

 

Теми рефератів

1. Основні проблеми обліку витрати на сучасному етапі.

2. Галузеві особливості обліку витрат виробництва в будівництві (сільському господарстві, транспорті, торгівлі).

3. Калькулювання продукції (робіт, послуг) як окрема наука.

4. Автоматизація калькуляційної роботи.

5. Методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції за кордоном.

6. Способи калькулювання.

Питання для самоконтролю

1. Поняття методу калькулювання собівартості продукції.

2. Що є важливою частиною методу калькулювання собівартості продукції?

3. Які методи калькулювання собівартості продукції ви знаєте?

4. Від чого залежить метод калькулювання собівартості продукції?

5. Сутність позамовного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

6. Що є об’єктом калькулювання при позамовному методі калькулювання?

7. На яких підприємствах використовується позамовний метод обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції?

8. Як визначається собівартість робіт при позамовному методі калькулювання собівартості продукції?

9. Що є недоліком позамовного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції?

10. Суть попередільного методу обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

11. На яких підприємствах застосовується попередільний метод обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції?

12. Послідовність визначення собівартості продукції при попередільному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

13. Об’єкти обліку витрат при попередільному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

14. Недоліки попередільного методу обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

15. Суть попроцесного методу обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

16. Два варіанти попроцесного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

17. На яких підприємствах застосовується попроцесний метод обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції?

18. Послідовність визначення собівартості продукції при попроцесному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції?

19. Об’єкти обліку витрат при попроцесному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

20. Недоліки попроцесного методу обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

21.Сутність попроцесного методу обліку витрат з використанням зваженої середньої собівартості.

22.Порядок калькулювання собівартості з використанням методу ФІФО.

23.Яка одиниця продукції називається еквівалентною?

24.Як проводиться розрахунок еквівалентної одиниці продукції?

25.Суть нормативного методу обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

26.Послідовність визначення собівартості продукції при нормативному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

27.Об’єкти обліку витрат при нормативному методі обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції.

28.Переваги нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

29.Як узагальнюються відхилення від норм при нормативному методі обліку витрат та калькулювання собівартості продукції?

30.Суть способу калькулювання.

31.Назвіть відомі способи калькулювання собівартості продукції.

32.Суть способу нагромадження (підсумовування) витрат.

33.Суть способу розподілу витрат.

34.На яких підприємствах поширений спосіб розподілу витрат?

35.Суть способу прямого розрахунку.

36.Суть способу виключення витрат. Коли він застосовується?

37.Суть нормативного способу калькулювання собівартості продукції.

38.Коли застосовують нормативний спосіб калькулювання собівартості продукції?

39.Як відбувається розподіл загальновиробничих витрат за методом прямого розподілу?

40.Сутність методу послідовного розподілу витрат.

41.Як відбувається розподіл загальновиробничих витрат за методом взаємних послуг?

42.В чому полягає сутність методу одночасного розподілу загальновиробничих витрат?

 

Практичні завдання

 

Завдання 4.1

Приватне підприємство “Рекорд” займається індивідуальним виробництвом гаражних воріт на замовлення клієнтів.

В звітному періоді підприємство отримало замовлення від АТ “Принцип” на виготовлення 20-ти гаражних воріт. Дата початку роботи – 3 грудня, а дата завершення робіт – 20 грудня поточного року.

 

Таблиця 4.6 – Використання матеріалів і нарахування заробітної плати за звітний період

 

Загальновиробничі витрати в звітному періоді – 2000 грн. Ціна одних гаражних воріт – 1000 грн.

Використовуючи вихідні дані заповнити відомість обліку витрат на виконання замовлення; визначити собівартість замовлення; скласти бухгалтерські записи.

 

Завдання 4.2

Технологією виробництва фруктового напою “Яблучко” передбачено наступний його склад: яблучний сік – 70 %, розчин лимонної кислоти – 20 %; барвник – 3 %; підсолоджувач – 2 %; діоксид вуглецю – 5 %. Всього для виробництва 1300 л напою у виробництво завантажено: соку – 1416 л, лимонної кислоти – 416 л, барвника – 64 л, підсолоджувача – 48 л, діоксиду вуглецю – 136 л.

Визначити відхилення фактичних витрат від нормативних.

 

Завдання 4.3

ПМП “Альфа” займається виконанням замовлень клієнтів з виготовлення спеціальних верстатів.

1. Додаткова заробітна плата виробничих робітників складає 10 % від основної.

2. Загальновиробничі витрати за звітний період – 5010 грн.

3. Розподіл загальновиробничих витрат провести за формою табл. 4.9.

 

Таблиця 4.7 – Залишки незавершеного виробництва станом на 1 жовтня

№ п/п	Стаття витрат	Замовлення			Разом
		№ 24	№ 25	№ 26
1	Сировина і матеріали	3200	800	640	?
2	Основна зарплата робітників	2150	520	280	?
3	Додаткова зарплата робітників	150	35	18	?
4	Відрахування на соціальні заходи	?	?	?	?
5	Загальновиробничі витрати	2960	745	510	?
	Всього	?	?	?	?

 

 

Таблиця 4.8 – Витрати матеріалів та нарахована заробітна плата в жовтні

Замовлення	Матеріали			Заробітна плата
	Дата	Номер вимоги	Сума, грн	Дата	Номер наряду	Сума, грн
№ 24	2	56	600	3	41	240
	15	63	200	16	48	180
	23	66	450	24	50	300
	29	68	360	29	53	130
№ 25	4	57	510	5	43	325
	11	62	740	14	47	300
	22	65	900	24	51	420
№ 26	4	58	460	4	42	260
	9	61	620	10	46	450
	16	64	870	17	49	530
	24	67	315	25	52	150

 

Таблиця 4.9 – Розподіл загальновиробничих витрат між замовленнями

Замовлення	Основна зарплата виробничих робітників	Загальновиробничі витрати
№ 24
№ 25
№ 26
Разом

 

Таблиця 4.10 – Відомість обліку витрат на виконання замовлення

Замовник __________________________________  Замовлення № _____________________________

Вид роботи ______________________________________________________________________________

Дата початку роботи ________________________  Дата завершення роботи_____________________

 

Дата	Матеріал		Зарплата				Відрахування на соц. заходи, грн		Загально-виробничі витрати, грн	Разом
	Номер вимоги	Сума, грн	Основна		Додаткова		Відношення до основної і додаткової, %	Сума, грн
			Номер наряду	Сума, грн	Відношення до основної, %	Сума, грн
НЗВ на початок місяця
Разом витрат на замовлення
Списано на брак
НЗВ на кінець місяця
Собівартість замовлення
Собівартість одиниці за-мовлення
Дата відправки замовнику
Ціна замовлення

4. У звітному періоді замовлення № 24 та № 25 були заверше-ні. Продукцію, виготовлену за замовленням № 24, було відвантажено замовникові. Замовлення № 26 переходить на наступний місяць.

5. Адміністративні витрати за звітний період – 3000 грн.

6. Витрати на збут замовлення № 24 становили 500 грн.

7. Оптова ціна продажу замовлень відповідно:

№ 24 – 21000 грн;

№ 25 – 12900 грн;

№ 26 – 15000 грн.

Використовуючи вихідні дані, заповнити відомість обліку витрат (табл. 4.10) та звітну калькуляцію на виконання замовлення № 24 (табл. 4.11); визначити собівартість кожного замовлення; скласти бухгалтерські записи.

 

Таблиця 4.11 – Звітна калькуляція замовлення № 24

Виріб ________________________________________________

Замовлення № _________________________________________

Замовник _____________________________________________

 

Стаття витрат	Сума, грн
Сировина і матеріали
Основна заробітна плата виробничих робітників
Додаткова заробітна плата виробничих робітників
Відрахування на соціальні заходи
Загальновиробничі витрати
Виробнича собівартість
Адміністративні витрати
Витрати за збут
Повна собівартість
Оптова ціна
Прибуток

 

Завдання 4.4

На ВАТ “Маяк” виготовляють прилади, шляхом послідовного виготовлення і складання продукції в таких двох цехах основного виробництва:

– цех № 1 (заготівельний);

– цех № 2 (складальний).

Незавершене виробництво підприємства оцінюється за основними (прямими) витратами (табл. 4.12–4.14).

Таблиця 4.12 – Дані про залишки НЗВ на початок місяця, грн

Стаття витрат	Цех
	заготівельний	складальний
Сировина і матеріали	1500	2800
Напівфабрикати  власного виробництва	–	3000
Основна заробітна плата	1000	2500
Відрахування на соціальні заходи	?	?
Разом	?	?

 

2. Після проведення інвентаризації було визначено незавершене виробництво на кінець місяця (табл. 4.13).

 

Таблиця 4.13 – Дані про залишки НЗВ на кінець місяця, грн

Стаття витрат	Цех
	заготівельний	складальний
Сировина і матеріали	2200	3000
Напівфабрикати власного виробництва	–	4500
Основна заробітна плата	1600	2800
Відрахування на соціальні заходи	?	?
Разом	?	?

 

Таблиця 4.14 – Витрати підприємства на виготовлення продукції

за звітний період

№ п/п	Напрямок витрат		Сума, грн
1	2		3
1	Витрачені матеріали:
	– цех № 1:
	а) для виробництва продукції		8500
	б) для господарських потреб		750
	в) для поточного ремонту обладнання цеху		600
	– цех № 2:
	а) для виробництва продукції		10000
	б) для господарських потреб		640
	в) для поточного ремонту приміщення цеху		500
Продовження таблиці 4.14
1	2	3
2	Нарахована заробітна плата
	– цех № 1:
	а) за виробництво продукції	4000
	б) за поточний ремонт обладнання цеху	300
	в) іншому персоналу	1700
	– цех № 2:
	а) за виробництво продукції	6200
	б) іншому персоналу	2000
	в) за поточний ремонт приміщення цеху	230
3	Проведені нарахування на зарплату:
	– цех № 1:
	а) за виробництво продукції	?
	б) за поточний ремонт обладнання цеху	?
	в) іншому персоналу	?
	– цех № 2:
	а) за виробництво продукції	?
	б) за поточний ремонт приміщення цеху	?
	в) іншому персоналу	?
4	Нарахований знос виробничих приміщень і обладнання цехів:
	– № 1	2500
	– № 2	3400

 

Використовуючи вихідні дані, визначити собівартість напівфаб-рикату, переданого в складальний цех із заготівельного цеху та собі-вартість випущеної готової продукції; скласти бухгалтерські записи; скласти схему бухгалтерських записів з обліку виробництва продукції підприємства.

 

Завдання 4.5

ВАТ “Дніпрянка” займається пошиттям чоловічих костюмів. Підприємство має три цехи: закрійний, швейний і оздоблювальний.

Незавершене виробництво підприємства оцінюється за основним витратами (табл. 4.15; 4.16):

 

 

Таблиця 4.15 – Залишки НЗВ на початок та кінець звітного періоду

 

Таблиця 4.16 – Витрати підприємства в звітному періоді

 

В звітному періоді виявлений невиправний брак двох виробів виробничою собівартістю 220 грн. Утримання з винних осіб склали 80 грн. На склад отримані матеріали від забракованих виробів за ціною можливого використання на суму 50 грн.

Використовуючи вихідні дані, скласти відомість обліку витрат на виробництво продукції; визначити собівартість напівфабрикатів кожного переділу; скласти звітну калькуляцію готових виробів; зробити бухгалтерські записи.

 

Завдання 4.6

В звітному періоді на підприємстві було випущено 1000 одиниць продукції, нормативна собівартість якої 500 грн. В результаті виробництва одних матеріалів відбулася економія в сумі 300 грн, а по інших – перевитрати на суму 180 грн. Незавершене виробництво на початок звітного періоду становило 955 виробів з нормативною собівартістю 600 грн.

Використовуючи вихідні дані, розрахувати:

– нормативну собівартість випуску продукції;

– фактичну собівартість випуску продукції та її одиниці;

– індекси відхилень від норм;

– зміни норм незавершеного виробництва.

 

Завдання 4.7

ВАТ “Алекс” займається виготовленням приладів К-1 та П-3. Вихідні дані приведені в табл. 4.17–4.19.

 

Таблиця 4.17 – Нормативна калькуляція приладів К-1 та П-3

 

Таблиця 4.18 – Залишки НЗВ на початок звітного періоду, грн

 

Таблиця 4.19 – Основні витрати підприємства в звітному періоді, грн

№ п/п	Вид затрат	Прилад К-1	Прилад П-3
1	Витрати сировини і матеріалів:
	– за поточними нормами	6200	7500
	– за відхиленнями від норм	+400	–120
2	Отримані на склад зворотні відходи	130	135
3	Нарахована зарплата основним робітникам:
	– за поточними нормами	3500	4100
	– за відхиленнями від норм	–220	+150

 

1. Додаткова заробітна плата виробничих робітників складає 10 % основної заробітної плати.

2. Відрахування на соціальні заходи проводяться згідно чинного законодавства.

3. Витрати на підготовку та освоєння виробництва, що спи-суються на випущений з виробництва виріб – 10 грн.

4. Загальновиробничі витрати за звітний період склали:

– за кошторисом – 6200 грн;

– за відхиленнями від кошторису – + 920 грн.

5. Кількість випущеної з виробництва продукції:

– прилад К-1 – 1000 шт.

– прилад П-3 – 1150 шт.

6. За звітний період на підприємстві виявлений невиправний брак двох приладів К-1.

Використовуючи вихідні дані, необхідно:

1) заповнити відомість обліку витрат на виробництво окремо на кожен вид продукції (табл. 4.20);

2) скласти відомість розрахунку зміни норм у незавершеному виробництві (табл. 4.21);

3) розрахувати собівартість браку продукції (забраковану продукцію оцінити за нормативною собівартістю поточного місяця;

4) здійснити оцінку випущеної продукції за нормативною собівартістю у відомості розрахунку нормативної собівартості випуску продукції;

5) заповнити звітну калькуляцію на основі нормативної калькуляції і відомості обліку витрат на виробництво (табл. 4.22).

6) скласти відомість розподілу загальновиробничих витрат (табл. 4.23).

Таблиця 4.20 – Відомість обліку витрат на виробництво продукції

№ п/п	Стаття витрат	НЗВ на початок місяця за нормами минулого місяця	Перерахунок НЗВ		Витрати за звітний період		Списано				НЗВ на кінець    місяця
							на брак	На випуск продукції
			за нормами поточного місяця	за змінами норм	за поточними нормами	за відхиленням від норм		запоточними    нормами	за змінами норм	за відхиленнямивід норм
1	Сировина і матеріали
2	Зворотні відходи
3	Основна зарплата виробничих робітників
4	Додаткова зарплата вироб-ничих робітників
5	Відрахування на соціальні заходи
6	Витрати на підготовку та освоєння виробництва
7	Загальновиробничі витрати
8	Втрати від браку
	Разом витрат

Таблиця 4.21 – Відомість розрахунку зміни норм в незавершеному виробництві на початок місяця

Таблиця 4.22 – Звітна калькуляція

Виріб ________________________

Випущено виробів ________________________

 

Таблиця 4.23 – Відомість розподілу загальновиробничих витрат

 

Завдання 4.8

Визначити еквівалентну одиницю продукції (чоловічих костюмів) МП “Модерн”, якщо відомо (табл. 4.24):

 

Таблиця 4.24 – Обсяг продукції та відсоток її виконання за звітний період

Кількість виробів, шт.	Стадія виконання виробів, %
500	100
100	50
40	30
50	20

 

Завдання 4.9

Використовуючи вихідні дані (табл. 4.25), здійснити калькулювання собівартості жіночих блуз з використанням методу зваженої середньої собівартості (табл. 4.26; 4,27).

 

Таблиця 4.25 – НЗВ і витрати підприємства в звітному періоді

Продовження таблиці 4.25

 

Таблиця 4.26 – Розрахунок еквівалентної одиниці продукції (процес 1)

Таблиця 4.27 – Розрахунок еквівалентної одиниці продукції (процес 2)

 

Завдання 4.10

Здійснити калькулювання собівартості продукції процесів з використанням методу ФІФО, використовуючи дані завдання 4.9 і форму табл. 4.28, 4.29:

 

Таблиця 4.28 – Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці продукції (процес 1)

 

Таблиця 4.29 – Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці продукції (процес 2)

 

Завдання 4.11

Використовуючи вихідні дані (табл. 4.30) здійснити розподіл загальновиробничих витрат допоміжних виробництв за такими методами: прямого розподілу; послідовного розподілу; взаємних пос-луг; одночасного розподілу.

Зробити порівняльний аналіз результатів розподілу за різними методами (табл. 4.33).

 

Таблиця 4.30 – Розподіл послуг допоміжних виробництв ВАТ “Прогрес”

Розподіл затрат допоміжних виробництв за методами прямого, послідовного і одночасного розподілу здійснити за формою табл. 4.31:

 

Таблиця 4.31 – Розподіл витрат допоміжного виробництва

 

Розподіл витрат допоміжних виробництв за методом взаємних послуг здійснити за формою табл. 4.32:

 

Таблиця 4.32 – Розподіл витрат допоміжних виробництв за методом

взаємних послуг

 

Таблиця 4.33 – Порівняння результатів розподілу загальновиробничих витрат