ГЛАВА 2. ВИТРАТИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

 

2.1. Виробничі процеси як об’єкт управлінського обліку

 

Виробнича діяльність будь-якого об’єкта господарювання складається з господарських процесів, основними з яких є постачання, виробництво та збут. У свою чергу процеси включають в себе різноманітні господарські операції. При цьому вказані операції за своїм змістом є набагато ширшими від змісту діяльності підприємства.

Поняття “виробництво” у мікроекономіці являє собою ціле-спрямовану діяльність, результатом якої є перетворення окремих компонентів в корисний продукт або зміна властивостей, форми продукту. Виробнича система підприємства складається із сукупності взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів, під якими, зазвичай, розуміють різноманітні ресурси, що є необхідними для виробництва, а також результат даного виробництва. Продукт, як мета створення та функціонування виробничої системи, виступає у процесі виготовлення в різних видах відносно свого вихідного матеріалу та ступеня готовності. Виробництво продукту являє собою певну технологію, у відповідності з якою завершується процес трансформації витрат у готову продукцію.

Першою стадією виробництва є процеси постачальницько-заготівельної діяльності. Від стану названих процесів залежить виробнича, фінансова, збутова та організаційна діяльність підприємства.

В ролі окремих систем діють такі економічні ресурси: матері-альні – сировинні матеріали та капітал; людські – труд та підприємниць-ка здатність. За видами та функціональною роллю, що виконуються у виробничій системі, ресурси поділяються на матеріали, засоби виробництва та робочу силу.

Матеріальні ресурси є обмеженими і відповідно вступають у протиріччя з безмежними потребами. Це фундаментальне положення створює основу економіки та викликає потребу в управлінні, а відповідно і в управлінському обліку.

Задачами управлінського обліку постачальницько-заготівель-ної діяльності є:

– вибір процедури управління матеріальними запасами;

– методи оцінки витрат та запасів матеріалів;

– збір інформації щодо показників витрат, пов’язаних із запасами;

– облік витрат на запаси;

– процедури контролю за використанням матеріалів у виробництві;

– розробка концепцій управління постачальницько-заготівель-ною діяльністю.

Виробнича діяльність безпосередньо виражає головну мету підприємства – випуск продукту, що буде реалізований з отриманням прибутку.

Виробничі процеси є другою стадією виробництва. Характерною особливістю даної стадії, як центральної у виробничій системі, є формування витрат на виробництво продукції.

Обмеженість ресурсів та необхідність досягнення запланованої ефективності виробництва вимагають постійного співставлення витрат та отриманих результатів. Ця проблема підсилюється дією інфляційних процесів, оскільки показники щодо фактичних виробничих витрат необхідно повсякчас звіряти з даними майбутніх витрат, які, в свою чергу, значною мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Крім того, адміністрація з метою управління витратами та доходами, з одного боку, контролює ефективність діяльності кожного структурного підрозділу, а з іншого боку – оцінює результати виробництва кожного виду продукції.

В цілому ефективність механізму господарювання підприємства визначається ступенем, що характеризує управління витратами виробництва. На рис. 2.1 наведені основні елементи управління витратами на виробництво та собівартістю продукції.

Вимоги управління передбачають окреме вивчення методики обліку витрат виробничої діяльності та необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовуються в обліку.

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва, які залежні від обсягу випуску продукції, що є субстанцією виготовлених продуктів. Облік витрат виробництва є визначальним у загальній системі бухгалтерського обліку. Управлінський облік при цьому не обмежується лише обліком витрат на виробництво у вартісному вираженні, що регламентується відповідними нормативними та законодавчими документами. Його зміст є набагато ширшим та включає наступне:

– відображення виробничих процесів в кількісному вираженні з метою управління ними та визначення прибутку;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1 – Комплекс заходів забезпечення управління

витратами виробництва та собівартістю продукції

– вибір в якості об’єктів обліку господарських процесів та пов’язаних з ними витрат;

– обмеження суб’єкта обліку рамками підприємства;

– системне використання елементів методу (планування, нормування, вимірювання, реєстрації, оцінки, групування, аналізу, контролю) у відображенні ходу виробничого процесу в нерозривному зв’язку з процесом нарощування витрат;

– класифікацію витрат у відповідності з цілями їх управління для визначення собівартості продукції та отримання прибутку, прийняття рішень і планування, здійснення процесу контролю та регулювання;

– формування внутрішньої звітності у відповідності з рівнями управління виробничими процесами з використанням при цьому принципів управління, що прийняті на підприємстві, з урахуванням перетворення показників внутрішньої звітності у показники зовнішньої звітності.

Між виробничою та збутовою діяльністю існує прямий зв’язок. Готова продукція підприємства, отримана у процесі виробництва, після випробування та прийому відділом технічного контролю передається на склад готової продукції, звідки і розпочинається процес її збуту. Проте фінансово-збутова діяльність є значно ширшою, ніж власне процес збуту. Більш точно до неї можна застосувати визначення поняття системи маркетингу.

Маркетинг – це організація збуту товарів на ринку, яка спрямована на задоволення потреб людей, а також потреб виробництва. До складу таких процесів включаються такі процедури, як розробка конст-рукції товару, дослідження ринку збуту, налагодження комунікацій, організація розподілу, встановлення цін, розгортання служби сервісу та управління маркетингом – аналіз, планування, організаційна робота, контроль за проведенням заходів, розрахованих на досягнення таких цілей підприємства, як отримання прибутку, зростання обсягів виробництва та збуту продукції, збільшення долі ринку. Таким чином, до сфери маркетингу потрапляють різні сторони діяльності підприємства: виробництво, фінанси, труд, збут тощо.

Система управління збутом продукції ґрунтується на інформації, що формується у фінансовому та управлінському обліках, а також на статистичних даних. Така інформація повинна забезпечувати виконання усіх функцій маркетингу.

Теорія управлінського обліку на перший план висуває питання організації обліку витрат, а також обрахування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва. Це, насамперед, викликано практикою управління виробництвом та новими вимогами до інформації витрат на виробництво, ефективності використання виробничих ресурсів, раціональності випуску продукції.

Управління – це процеси планування, організації, мотивації та контролю, необхідні для забезпечення діяльності підприємства у відповідності з його цілями. Для виконання функцій управління на підприємствах створюється апарат управління, що складається із сукупності працівників, які керують діяльністю підприємства або іншої структурної одиниці.

Управлінський облік організаційної діяльності промислових підприємств своєю головною задачею передбачає ефективне функціонування служб та відділів управління на основі сформованої і обробленої у відповідності з цільовими установками інформації при опти-мальному рівні витрат на обслуговування.

 

2.2. Класифікація витрат

 

Основним об’єктом аналізу у процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат є досить важливою для розуміння того, як ними управляти. В її основі покладений головний принцип: для різних цілей – різні витрати. На рис. 2.1 зображена саме така класифікація витрат.

Вичерпні та невичерпні витрати. Якщо підприємство витратило кошти на придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів або устаткування, то має місце обмін одного виду активів на інший. Отже, у даному випадку, витрачені кошти – це невичерпні (ще не спожиті) витрати, що принесуть користь у майбутньому.

Припустимо, що підприємство реалізувало продукцію або ввело в експлуатацію устаткування. В даному випадку замість продукції підприємство отримало дохід у вигляді грошей або зобов’язань кредиторів. Для отримання вказаного доходу була спожита певна частка устаткування у вигляді амортизації. Отже, собівартість реалізованої продукції та амортизаційні відрахування – це вичерпні (спожиті) витрати.

У випадку, якщо частина продукції була втрачена внаслідок пожежі або іншого випадку, то мають місце збитки, оскільки така продукція не була обміняна ні на які інші речі і не принесла ніякої користі.

Досі ми вели мову лише про витрачання активів. Але витрати можуть не збігатися у часі з реальним витрачанням активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2 – Класифікація витрат

 

Наприклад, заробітна плата, нарахована працівникам за роботу в січні місяці, є витратами січня, хоча активи на виплату вказаної зарплати будуть передані лише у лютому.

Таким чином, вичерпні витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Відповідно, невичерпні витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльнос-ті для отримання доходу в майбутньому.

Витрати на продукцію та витрати періоду. До витрат на продукцію належать витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат включаються витрати на сировину та матеріали, заробітну плату (основну та додаткову) з відрахуваннями на соціальні заходи, амортизацію устаткування тощо. У сфері торгівлі такими витратами є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

До витрат періоду належать витрати, що не включаються у собівартість запасів, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони мали місце. На підприємствах виробничої сфери до таких витрат належать витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо. Торгівельні підприємства до таких витрат відносять витрати обігу. Слід зазначити, що у “Звіті про фінансові результати”(форма № 2) витрати періоду включаються до складу операційних витрат.

Прямі та непрямі витрати. Прямі витрати – це витрати, що можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Відповідно, непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

Вираз “економічно можливим шляхом” означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об’єкта слід керуватися принципом співставлення витрат та вигод. Наприклад, якщо витрати на віднесення гудзиків або будь-якої іншої фурнітури до кожного конкретного пошитого пальто перевищують вартість такої фурнітури, то доцільніше розподіляти між виробами витрати на такі допоміжні матеріали непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат на сировину та матеріали.

Основні та накладні витрати. На підприємствах виробничої сфери витрати на продукції називають виробничими витратами, а витрати періоду – відповідно, невиробничими витратами. При цьому виробничі витрати поділяються на основні та накладні.

До основних витрат належать прямі витрати на виготовлення продукції, тобто прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати – це вартість витрачених на виробництво продукції сировини та матеріалів, що можуть бути віднесені до певного виробу економічно можливим шляхом.

Прямі витрати на оплату праці – це заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи робітників, що може бути віднесена до певного виробу економічно можливим шляхом.

До інших прямих витрат належать витрати на амортизацію або оренду спеціального устаткування, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції тощо.

Накладні витрати – це витрати, що пов’язані з процесом вироб-ництва, але не можуть бути віднесені до певного виробу економічно можливим шляхом.

Релевантні та нерелевантні витрати. Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати – це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а нерелевантні витрати – це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Наприклад, вирішується питання – придбати комп’ютер для ведення облікових робіт чи взяти його в оренду. У цьому випадку вартість комп’ютера або орендна плата є релевантними витратами, а от вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, ос-кільки вони матимуть місце в обох випадках.

Дійсні та можливі витрати. Розглядаючи різні альтернативні варіанти управлінських рішень, необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), але й можливі витрати (рис. 2.3).

Дійсні витрати – це витрати, що вимагають сплати коштів або витрачання будь-яких інших активів. Такі витрати за мірою їх виникнення відображаються у відповідних облікових регістрах.

Можливі витрати (втрати) – це вигода, що втрачається у випад-ку, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмови від альтернативного рішення.

Приклад: підприємство має дві альтернативи використання віль-них коштів – покласти їх на депозит у банк або придбати комп’ютер та здати його в оренду. У цьому випадку розглянемо схему, подану на рис. 2.3.

Вид витрат	Варіант 1	Варіант 2
	Покласти кошти на депозит	Придбати ЕОМ та здати її в оренду
Дійсні	Плата за відкриття депозиту	Вартість ЕОМ
+	+	+
Можливі	Втрата доходу від здачі ЕОМ в оренду	Втрата доходу від процентів за депозит
=	=	=
Релевантні	Релевантні витрати першого варіанта	Релевантні витрати другого варіанта

 

Рис. 2.3 – Дійсні та можливі витрати

 

Маржинальні та середні витрати. Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Як правило, витрати на виробництво кожної наступної одиниці продукції нижчі, ніж витрати на виробництво попередньої. Причиною такого явища є зменшення так званих постійних витрат на одиницю продукції при умові зростання обсягів виробництва.

Середні витрати – це середні арифметичні витрати на одиницю продукції.

В залежності від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору студентів, виходячи з маржинальних витрат, та розглядати середні витрати для розрахунку витрат на методичне забезпечення студентів для складання бюд-жету.

Змінні та постійні витрати. Змінні витрати – це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності або іншого фактора витрат.

Це означає, що збільшення кількості виготовленої продукції в 10 разів призведе до збільшення загальних змінних виробничих витрат теж удесятеро.

Якщо змінні витрати на одиницю продукції складають 100 грн, то взаємозв’язок між обсягом виробництва та змінними витратами матиме такий вигляд (табл. 2.1):

Таблиця 2.1 – Величина загальних і змінних витрат на одиницю продукції

Обсяг діяльності (кількість продукції, шт.)	Змінні витрати на одиницю, грн	Загальні змінні витрати, грн
10	200	2000
20	200	4000
30	200	6000
40	200	8000

 

Витрати

Як бачимо, загальна сума змінних витрат є лінійною до обсягу діяльності, а величина змінних витрат на одиницю продукції є постійною для всіх рівнів діяльності. Графічно цей взаємозв’язок можна проілюструвати так (рис. 2.4 та 2.5):

 

 

  3000        

 

 

  2000        

 

 

  1000        

 

 

  

      10   20  30    Обсяг діяльності

 

 

Рис. 2.4 – Загальні змінні витрати

 

  

 

   3000        

 

 

   2000        

 

 

   1000          

    

 

      10   20  30    Обсяг діяльності

 

 

Рис. 2.5 – Змінні витрати на одиницю продукції

Типовим прикладом змінних витрат є прямі матеріальні витрати, відрядна заробітна плата, енергія для роботи устаткування, пальне для автомобілів, комісійні виплати торговим агентам.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни фактора витрат. Тому значну частину витрат складають напівзмінні витрати.

Напівзмінні витрати – це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).

Прикладом напівзмінних витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії (рис. 2.6), та витрати часу на виробництво одиниці продукції, що поступово скорочуються по мірі зростання кваліфікації робітників (так звана крива досвіду – рис. 2.7).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

 

 

	Обсяг діяльності деятельности

 

 

 

Рис. 2.6 – Поведінка витрат на матеріали   Рис. 2.7 – Крива досвіду

  при умові отримання знижки

 

Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними у випадку зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат). Прикладом постійних витрат є витрати на амортизацію, орендну плату, зарплату персоналу офісу тощо.

Для ілюстрації поведінки постійних витрат використаємо дані із таблиці 2.2:

 

Таблиця 2.2 – Величина загальних постійних витрат та постійних витрат на одиницю продукції

 

Наведені дані можуть бути відображені графічно (рис. 2.8, 2.9)

 

 

 1500          1500

 

 

 1000          1000

 

 

 500         500

 

 

 

   10  20  30       10  20  30

    Обсяг, одиниць       Обсяг, одиниць

 

  Рис. 2.8 – Загальні постійні витрати   Рис. 2.9 – Постійні витрати

                  на один виріб

 

Отже, загальна сума постійних витрат не змінюється при зміні обсягу діяльності, але сума постійних витрат на одиницю продукції зменшується при збільшенні обсягу діяльності та збільшується при його зменшенні відповідно.

Слід нагадати, що нічого постійного в світі немає. Тому пос-тійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу. Наприклад, витрати на оренду зростатимуть, якщо збільшення обсягу виробництва потребує додаткової площі. І навпаки, витрати на оренду можуть зменшуватись, якщо зниження обсягу вироб-ництва спонукає підприємство до використання меншої площі.

Релевантний діапазон – це діапазон діяльності, у межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором. Ідея релевантного діапазону може бути проілюстрована таким чином (рис. 2.10):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             Обсяг виробництва

 

Рис. 2.10 – Поведінка постійних витрат та релевантний діапазон

 

Слід мати на увазі, що навіть у межах релевантного діапазону постійні витрати залишаються незмінними лише впродовж певного часу. Наприклад, внаслідок інфляції плата за оренду приміщення кав’ярні у другому кварталі може бути вища, ніж у попередньому. Але впродовж кварталу орендна плата не залежить від кількості відвідувачів кав’ярні.

У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є зарплата робітників-ремонтників за умови, коли для обслуговування устат-кування на кожні 1000 машино-годин ремонтних робіт потрібна певна кількість робітників. Графічно це має такий вигляд (рис. 2.11).

 

 

 

 

 

 

 

 

                 Машино-години

 

Рис. 2.11 – Графік зміни ступінчастих витрат

Таким чином, за короткий період часу (місяць) витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто пос-тійні витрати стають напівпостійними і змінюються ступінчасто.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати. Змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат.

Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентної плати та змінні витрати – плату за міжміські розмови.

Припустимо, що абонентна плата за телефон становить 500 грн на місяць, а тариф за міжміський телефонний зв’язок складає 2 грн за хвилину. Тоді поведінка витрат на телефонні послуги може бути зображена таким чином (рис.2.12):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     5  10  15   20

      Час телефонної розмови, хв

 

Рис. 2.12 – Поведінка змішаних витрат

 

Вплив управління на поведінку витрат. Ми з’ясували, що пос-тійні витрати не змінюються автоматично при зміні обсягу діяльності. Але вони можуть змінюватися з інших причин, наприклад, внаслідок відповідних управлінських рішень. Керівництво підприємства може впливати на поведінку витрат через рішення, що стосуються таких чинників, як виробництво і послуги, потужність, технологія та фінансова політика.

Виходячи з цього, постійні витрати поділяють на такі дві групи: обов’язкові та дискреційні.

Обов’язкові витрати – це витрати, що визначаються потужніс-тю підприємства. Прикладом таких витрат є амортизація, орендна плата, страхування майна, заробітна плата обслуговуючого персоналу тощо. Розмір цих витрат залежить від величини потужності, що проектується. Але коли потужність уже визначена, то абсолютна величина обов’язкових витрат практично не змінюється.

При зміні обсягу діяльності досить важко змінити вказані витрати за короткий час. Через це обов’язкові витрати мають тенденцію залишатися незмінними щодо зміни обсягу діяльності в межах коротких періодів (квартал, рік). Проте за тривалі періоди, що охоплюють декілька років, значні зміни попиту можуть стати причиною зміни обов’язкових витрат.

Дискреційні витрати – це витрати, розмір яких визначається керівництвом підприємства і не має прямого зв’язку зі змінами поточної діяльності.

До таких витрат належать витрати на дослідження і розробки, рекламу, підвищення кваліфікації персоналу тощо. Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент їх розмір може бути зниженим без зміни обсягу діяльності.

Отже, постійні витрати мають доволі складну структуру, яка наведена на рис. 2.13.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.13 – Структура постійних витрат

 

Контрольовані та неконтрольовані витрати. Такі витрати виділяють для контролю діяльності окремих структурних підрозділів та оцінки роботи їх керівників.

Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або може чинити на їх рівень значний вплив.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера. Прикладом традиційно контрольованих витрат з позицій начальника цеху є витрати на сировину та матеріали, що використовуються в процесі виготовлення продукції, витрати на заробітну плату робітників цеху тощо, а неконтрольованих – амортизація основних фондів цеху, орендна плата, витрати на опалення тощо.

 

2.3. Оцінка витрат виробництва в системі управлінського обліку

 

Вид діяльності, продукт або виробничий підрозділ, на які відносяться витрати, називається об’єктом обліку витрат. Вказаний об’єкт обліку витрат може бути встановленим в різних межах. Це залежить від цілей управління та користувачів інформації. Характеристика конкретного об’єкту обліку витрат визначає метод оцінки витрат та види систем обліку витрат виробництва.

Основний принцип “різна собівартість для різних цілей” реалізується шляхом розрахунку трьох типів собівартості:

– повна виробнича собівартість, що застосовується для встановлення цін на продукцію та прийняття оперативних управлінських рішень щодо витрат виробництва;

– виробнича (так звана “зрізана”) собівартість, що розраховується у відповідності з П(С)БО 16 “Витрати”;

– собівартість продукції за центрами відповідальності, що застосовується для планування та оцінки діяльності таких центрів.

Повна собівартість включає витрати на усі ресурси, що мали місце в процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вона являє собою суму прямих та пропорційної частини непрямих витрат, що віднесені до даного об’єкта обліку витрат. При цьому непрямі витрати розподіляються у два етапи: 1) за центрами відповідальності; 2) за готовими виробами пропорційно до завчасно встановлених баз розподілу. Розподіл залежить від обсягу виробництва та його поділу на завершене та незавершене. Подвійний розподіл та умовний поділ витрат, в залежності від обсягу та величини незавершеного виробництва, призводить до неточностей у розрахунку собівартості продукції. Така традиційна оцінка витрат не може бути застосована для прийняття управлінських рішень та контролю витрат. Ціна, що розраховується на підставі такої собівартості, є так званою “затратною”.

Система оцінки за повною собівартістю може бути удосконалена шляхом оцінки в розмірі нормативних витрат. При цьому для прямих витрат передбачається розробка норм таких витрат, а для непрямих – кошторисів (бюджетів). Така система оцінки витрат відображає ступінь використання ресурсів підприємства та полегшує прий-няття відповідних управлінських рішень.

Оцінка виробничої собівартості орієнтується на покриття лише прямих витрат. Суть даної системи зводиться до наступного: прямі та розподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до собівартості готових виробів; нерозподілені постійні загально-виробничі витрати відносяться на собівартість реалізованої продукції; адміністративні, на збут продукції та інші операційні витрати списуються на загальні фінансові результати того звітного періоду, у якому вони виникли. Такий розрахунок собівартості передбачається П(С)БО 16 “Витрати” і представлений на рис. 2.14.

Собівартість за центрами відповідальності використовується для планування та контролю діяльності таких центрів та їх керівників. Менеджери названих центрів потребують інформації про фактичні витрати свого підрозділу та про його майбутні витрати. Таке положення передбачає наявність постійного потоку планової та фактичної інформації.

Основною характеристикою собівартості за центрами відповідальності є те, що об’єктом оцінки слугує саме центр відповідальності, а не продукт, не робота, не послуга. Витрати в результаті діяльності менеджера центру відповідальності вимірюються з таких різних точок зору:

– де виникла дана стаття витрат – характеризує центр відповідальності;

– з якою метою виникли дані витрати – характеризує програму, яку виконує центр відповідальності;

– який вид ресурсів використовувався – характеризує елементи витрат центру відповідальності.

Система оцінки витрат за центрами відповідальності базується на розробці програм та складанні бюджетів. Процес розробки програм включає в себе процедури формулювання довготермінових планів. Складання бюджету передбачає планування діяльності центру на нас-тупний період, як правило, рік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.14 – Схема обліку витрат на виробництво та калькулювання

собівартості продукції з урахуванням П(С)БО 16 “Витрати”

 

Теми рефератів

1. Класифікація витрат в фінансовому та управлінському обліках.

2. Принципи класифікації витрат за кордоном.

3. Вплив управління на поведінку витрат.

4. Оцінка витрат у фінансовому та управлінському обліках.

 

Питання для самоконтролю

1. Сутність витрат.

2. Сутність класифікації витрат.

3. Який принцип покладено в основу класифікації витрат?

4. В чому полягає зміст принципу відповідності витрат доходам?

5. Назвіть напрямки класифікації витрат.

6. Як класифікуються витрати за напрямком оцінки запасів та визначення фінансових результатів?

7. Як класифікуються витрати за напрямком прийняття управлінських рішень?

8. Як класифікуються витрати за напрямком контролю витрат?

9. Сутність вичерпних витрат.

10. Сутність і основні ознаки невичерпних витрат.

11. Витрати на продукцію та їх складові.

12. Які витрати належать до витрат періоду?

13. Сутність прямих витрат. Приклади прямих витрат.

14. Сутність непрямих витрат та їх приклади.

15. Сутність основних витрат та їх складові.

16. Сутність прямих матеріальних витрат.

17. Сутність прямих витрат на оплату праці.

18. Сутність інших прямих витрат та їх складові.

19. Основні ознаки накладних витрат.

20. Релевантні витрати та їх характеристика.

21. Сутність нерелевантних витрат.

22. Що означають дійсні витрати?

23. Що означають можливі витрати (втрати)?

24. Сутність маржинальних витрат.

25. Середні витрати та їх характеристика.

26. Чому витрати називають змінними? Їх графічне зображення.

27. Чому виникають напівзмінні витрати? Їх характеристика та графічне зображення.

28. Сутність постійних витрат та графічне їх зображення.

29. Що таке релевантний діапазон?

30. Основні характеристики напівпостійних витрат.

31. Сутність змішаних витрат та їх графічна побудова.

32. Як впливає управління на поведінку витрат?

33. Чому існують обов’язкові витрати та їх приклади?

34. Дискреційні витрати та їх приклади.

35. Сутність контрольованих витрат та їх приклади.

36. Сутність неконтрольованих витрат та їх приклади.

37. Мета обліку собівартості продукції.

38. Які основні умови (критерії) визнання витрат за П(С)БО 16 “Витрати”?

39. Оцінка витрат виробництва в системі управлінського обліку.

40. Сутність собівартості за центрами відповідальності.

41. Які витрати включаються до виробничої собівартості продукції відповідно до П(С)БО 16 “Витрати”?

42. До складу якої собівартості включаються розподілені пос-тійні загальновиробничі витрати?

43. Склад собівартості реалізованої продукції за П(С)БО 16 “Витрати”.

 

Практичні завдання

 

Завдання 2.1

ТОВ “Омега” виготовляє меблі на індивідуальні замовлення населення і підприємств. У звітному періоді виготовлено 15 наборів у кухню. При цьому підприємство мало такі витрати: плита ДСП – 5000 грн; плита ДВП – 3000 грн; завіси – 400 грн; направляючі – 600 грн; інші допоміжні матеріали – 200 грн; заробітна плата робітників з виготовлення меблів – 2800 грн, робітників за доглядом обладнанням – 400 грн, менеджера з продажу продукції – 500 грн, директора та голов-ного бухгалтера – 1200 грн; амортизація: обладнання з виготовлення меблів – 650 грн; будівлі цеху – 200 грн, будівлі офісу та його обладнання – 250 грн, складу – 120 грн; витрати на доставку продукції споживачам – 220 грн; канцелярські приладдя – 50 грн.

 

Використовуючи вихідні дані визначити відрахування на соціальні заходи, провести класифікацію витрат ТОВ “Омега” за такими ознаками:

– включенням до собівартості продукції (витрати на продукцію і витрати періоду);

– способом віднесення на собівартість продукції (прямі і непрямі);

– характером реагування на зміну фактора витрат (змінні і пос-тійні).

Визначити середні витрати на одиницю продукції.

Завдання 2.2

На підставі наведених даних скласти журнал господарських операцій, визначити витрати квітня і травня місяців поточного року, а також дату, коли понесені витрати перейдуть у розряд вичерпних і назвати витрати періоду.

 

Таблиця 2.3 – Господарські операції підприємства

Завдання 2.3

Визначити, які з наведених матеріальних витрат належать до прямих, а які – до непрямих:

1) витрати на ґудзики у швейному виробництві;

2) витрати солі та спецій у ковбасному цеху;

3) будівельні матеріали на машинобудівному підприємстві;

4) деревина при виготовленні сірників;

5) лак в меблевому виробництві;

6) глина у виробництві цегли;

7) шкіра у взуттєвій промисловості;

8) паливно-мастильні матеріали на заводі з виробництва сталі.

 

Завдання 2.4

Побудувати графіки загальних, змінних і постійних витрат МП “Аддакс” при наступних даних:

1) обсяг виробництва ковбасних виробів: 1000; 1500; 2500 кг;

2) для виробництва 1 кг ковбаси підприємство витрачає сировини на суму 5 грн;

3) постійні витрати підприємства становлять 1200 грн.

 

Завдання 2.5

Визначити, які з перелічених нижче витрат АТ “Маслосирзавод” належать до прямих, непрямих, змінних, постійних:

1) заробітна плата начальника цеху плавлених cирів;

2) амортизація виробничого обладнання;

3) заробітна плата робітників за виробництво твердих сирів;

4) страхування готової продукції;

5) заробітна плата працівників відділу збуту;

6) витрати на рекламу;

7) витрати матеріалів для поточного ремонту приміщення цеху цільномолочної продукції;

8) відрахування на соціальні заходи з заробітної плати керівників підприємства;

9) витрати молока;

10) витрати пакувальних матеріалів в цеху цільномолочної продукції.

 

Завдання 2.6

Визначити, які з наведених нижче витрат можуть контролюватися начальником кондитерського цеху, а які – керівником підприємства:

1) витрати мастильних матеріалів для виробничого обладнання;

2) страхування приміщення кондитерського цеху;

3) амортизаційні відрахування основних засобів кондитерського цеху;

4) електроенергія, використана для роботи верстатів цеху;

5) заробітна плата робітників цеху;

6) витрати на утримання приміщення офісу;

7) відрахування на соціальні заходи від заробітної плати працівників бухгалтерії;

8) витрати на утримання гуртожитку;

9) витрати на опалення цехів;

10) cобівартість придбаних матеріалів.

 

Завдання 2.7

Здійснити класифікацію наведених нижче витрат хлібопекарні відносно оцінки запасів та визначення фінансових результатів:

1) основна заробітна плата пекарів;

2) відрахування на соціальне страхування від заробітної плати працівників відділу постачання;

3) амортизаційні відрахування обладнання цехів;

4) витрати муки для випікання хліба;

5) енергія на технологічні цілі;

6) орендна плата за приміщення офісу;

7) витрати на поточний ремонт приміщення цеху;

8) витрати на рекламу;

9) додаткова заробітна плата виробничих робітників.

 

Завдання 2.8

Визначити, які з наведених витрат для ВАТ “Меблі” належать до дискреційних, а які до обов’язкових

1) витрати на рекламу меблів.

2) витрати на електроенергію для роботи обладнання.

3) витрати на розробку нового виду меблів.

4) комунальний податок.

5) витрати на проведення виставки-ярмарку.

6) електроенергія для освітлення приміщень.

7) витрати на підготовку кадрів.

8) витрати деревини для виробництва меблів.

9) витрати на оренду приміщення магазину з продажу меблів.

10) заробітна плата бухгалтерів підприємства.

Завдання 2.9

Визначити, які з наведених витрат є релевантними, а які нерелевантними. Позначити релевантні статті витрат знаком “+” у відповідній графі табл. 2.4.

1. Керівництво підприємства хоче замінити виробниче устаткування М-3, яке хоче продати, на М-4, що забезпечить зниженняпрямих витрат на 20 %. Обидва види устаткування мають однакову залиш-кову вартість 5000 грн та строк експлуатації 5 років.

2. Для збільшення обсягу виробництва є необхідність придбати додаткове виробниче устаткування М-4.

 

Таблиця 2.4 – Варіанти альтернативних рішень підприємства

 

Завдання 2.10

Визначити, які з витрат є дійсними, а які – можливими в двох альтернативних випадках використання вільних коштів, а саме: прид-бання нової технологічної лінії або цінних паперів.

 

Таблиця 2.5 – Витрати та альтернативні управлінські

рішення підприємства

 

Завдання 2.11

Автотранспортне підприємство має автомобіль, який використовує протягом чотирьох років разом з іншими трьома машинами. Щорічна орендна плата за користування гаражем складає 3000 грн; витрати на обов’язкове страхування – 400 грн за рік; щорічна плата за користування ліцензією – 250 грн. Автомобіль потребує 8 літрів бензину на 100 км; вартість одного літру бензину – 1 грн 85 коп.; експлуатаційні витрати – 5 грн на 10 км. Амортизаційні відрахування складають 500 грн за рік; пробіг автомобіля, який очікується в наступному році, – 165 тис. км.

Використовуючи вихідні дані визначити, які з наведених вит-рат підприємства, що очікуються в наступному році, належать до змінних, а які – до постійних.

 

Завдання 2.12

Визначити маржинальні та середні витрати на виробництво печива ВАТ “Ласунка”.

 

Таблиця 2.6 – Показники витрат на виготовлену продукцію підприємства “Ласунка”

Завдання 2.13

Розрахувати витрати в трьох альтернативних випадках, побудувати графіки витрат і заповнити наведену табл. 2.7.

 

Таблиця 2.7 – Розрахунок показників при різних обсягах виробництва

 

Завдання 2.14

ПП “Тренінг” займається організацією навчання бухгалтерів. Для організації чергового семінару були проведені наступні витрати: друк і розсилання 500 запрошень – 1500 грн, оренда залу – 250 грн за добу; харчування – 12 грн за одного учасника, роздатковий матеріал – 3 грн на одного учасника. Штраф за відмову від суми орендної плати – 25 % орендної плати. Заробітна плата лектора – 200 грн в день (відрядно). Учасники сплачують 200 грн за день. За тиждень до початку семінару записалося 4 бажаючих. Семінар триває 1 день.

Використовуючи вихідні дані розрахувати втрати підпри-ємства в двох альтернативних випадках.

 

Завдання 2.15

ПМП “Борис” мало наступні господарські операції за звітний період (табл. 2.8).

Використовуючи вихідні дані здійснити оцінку витрат виробництва шляхом розрахунку таких трьох типів собівартості: за центрами відповідальності, виробничої та повної.

 

Таблиця 2.8 – Господарські операції ПМП “Борис” за звітний період