Тема 1. Актуальні питання теорії бухгалтерського обліку бюджетних установ

 

1.1. Короткі теоретичні відомості

 

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких отримання прибутку не є метою їхньої діяльності. Критерієм зарахування установ до бюджетних є створення установи органом державної влади, органом місцевого самоврядування та утримання за рахунок бюджетних коштів.

Установи бюджетної сфери мають право вести діяльність вик­лючно в межах асигнувань, затверджених кошторисами та планами асигнувань, дотримуючись фінансово-бюджетної дисципліни і максимальної економії матеріальних та грошових ресурсів.

Метою ведення бюджетного обліку є накопичення і надання користувачам інформації для прийняття рішень про доходи бюджету, видатки, кредитування за вирахуванням погашення, фінансування, а також визначення результатів виконання бюджетів.

Предметом бюджетного обліку є кошти державного бюджету і бюджетів всіх рівнів бюджетної системи, а також процес їх використання.

Об’єктом бюджетного обліку є доходи загального і спеціального фондів бюджетів; фонди, що утворилися в бюджетах у процесі їх виконання; кошти за взаємними розрахунками між бюджетами; витрати на утримання бюджетних установ; рух грошових коштів у касі, на поточних та реєстраційних рахунках; необоротні активи та матеріальні цінності бюджетних установ.

Бюджетні організації ведуть облікову політику, направлену на облік доходів і видатків у процесі надання послуг.

Основними елементами облікової політики бюджетних установ є наступні:

– облік регулюється Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, іншими законодавчими актами, наказами Міністерства фінансів та Державного казначейства України;

– облік може здійснюватись бухгалтерією установи або окремим структурним підрозділом – централізованою бухгалтерією;

– бюджетний рік починається із затвердження кошторису, плану асигнувань, штатного розпису, плану використання бюджетних коштів та інших планових документів;

– покриття видатків відбувається за рахунок доходів загального та спеціального фондів;

– доходи витрачаються лише на заходи, передбачені кошторисом та планом асигнувань;

– фінансування та оплата витрат розпорядників коштів відбувається виключно через органи Державного казначейства України (ДКУ);

– для ведення обліку використовують План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та інструкцію про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затверджених наказами ДКУ;

– для проведення облікових робіт використовується меморі­ально-ордерна форма обліку; синтетичний облік господарської діяльності здійснюється у меморіальних ордерах, аналітичний – у картках та книгах;

– видатки в обліку групуються відповідно до бюджетної класифікації видатків;

– облік доходів і видатків загального та спеціального фондів здійснюється окремо;

– один раз в кінці бюджетного року визначають результати виконання кошторису, окремо за загальним та спеціальним фондами як різницю між доходами та видатками;

– на необоротні активи бюджетних установ нараховується знос за спеціально розробленою методикою;

– форми фінансової звітності бюджетних установ, порядок їх складання та подання розробляються ДКУ.

Основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і розподіл коштів бюджетних установ є кошторис. Кошториси складаються усіма бюджетними організаціями на кожен звітний рік і забезпечують повне фінансування їх витрат. Кош­торис поділяється на дві частини дохідну та видаткову.

Дохідна частина загального фонду є сумою бюджетних асигнувань із загального фонду бюджету.

Дохідна частина спеціального фонду формується на підставі індивідуальних розрахунків, які складаються по кожному джерелу доходів, що передбачаються на плановий період. За основу розрахунків беруться показники обсягів надання тих чи інших платних послуг, також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника.

У видатковій частині загального та спеціального фондів здійснюється розподіл доходів, які планується отримати, на виконання установою основних функцій та функцій спеціального призначення.

Разом із кошторисом затверджуються план асигнувань загального фонду бюджету, план спеціального фонду, план використання бюджетних коштів, помісячний план використання бюджетних коштів, штатний розпис. Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених вищезазначених документів.

Щоб згрупувати доходи, видатки та фінансування бюджету за економічними ознаками, функціональною діяльністю, організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до чинного законодавства та міжнародних стандартів Міністерством фінансів було розроблено бюджетну класифікацію.

Бюджетна класифікація має такі складники:

– класифікація доходів бюджету;

– класифікація видатків;

– класифікація фінансування бюджету;

– класифікація боргу.

Доходи бюджету групують залежно від джерел та форм власності на податкові надходження, неподаткові надходження, офіційні трансферти; цільові фонди.

Видатки бюджету класифікують за наступними ознаками:

– функціональна класифікація видатків, тобто класифікація за функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (загальнодержавні функ­ції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічнадіяльність; охорона навколишнього середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; духовний та фізичний розвиток; освіта);

– відомча класифікація видатків, тобто класифікація видатків за ознакою головного розпорядника коштів (у розрізі міністерств, держав­них комітетів, адміністрацій, департаментів, комісій, фондів, управлінь);

– програмна класифікація видатків (за бюджетними програмами, встановленими законами України про державний бюджет за відповідний рік);

– економічна класифікація видатків.

Економічна класифікація видатків – науково обґрунтоване, обов’язкове групування видатків за економічними ознаками, закодованими у певному порядку. Відповідно до економічної класифікації видатки поділяються на поточні, капітальні та нерозподілені.

Поточні видатки включають видатки на товари та послуги (на заробітну плату, на придбання матеріальних цінностей, на оплату різних послуг, оренду майна, поточний ремонт приміщень, обладнання, транспортних засобів, на службові відрядження); виплату відсотків за зобов’язаннями (плати за користування грошовими позиками); субсидії та поточні трансферти (невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню).

Субсидії – платежі, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат, а є оплатою певних видів товарів і послуг.

Трансферти передбачені для збільшення доходів отримувачів (стипендії, пенсії інвалідам, допомоги багатодітним сім’ям, тощо)

Під капітальними видатками розуміють платежі з метою прид­бання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів, а також капітальні трансферти.

Капітальні видатки поділяються на чотири групи: придбання основного капіталу (предметів тривалого використання вартістю понад 1000 грн за одиницю (комплект); створення державних запасів та резер­вів (стратегічних і надзвичайних запасів, які мають особливе значення для країни); придбання землі і нематеріальних активів; капітальні трансферти.

Капітальні трансферти – невідплатні державні платежі, які передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, по­в’язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшення капіталу отримувачів.

Нерозподілені видатки – видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачуваних видатків обласних та інших місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад.

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.

За типом кредитора фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів бюджетів різних рівнів та державних фондів; позик банків; надходжень від приватизації державного майна; залишків коштів на рахунках бюджетних установ та організацій; зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю.

Зовнішнє фінансування включає позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку, органами управління іноземних держав, іноземними комерційними банками, інші зовнішні позики.

За типом боргового зобов’язання фінансування бюджету поділяють на довго-, середньо-, короткострокове та інше фінансування.

Класифікація боргу здійснюється за типом кредитора та типом боргового зобов’язання в розрізі внутрішнього та зовнішнього боргу.