Тема 7. ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ. ФУНКЦІЇ РОСЛИННОГО ПОКРИВУ У МІСТАХ.

ФІТОМЕЛІОРАЦІЯ. ФУНКЦІЇ РОСЛИННОГО ПОКРИВУ У МІСТАХ. КОМПЛЕКСНІ ЗЕЛЕНІ ЗОНИ МІСТА

Питання теми

 Функції рослинного покриву в містах.

 Фітомеліорація. Принципи фітомеліорації.

 Фітомеліоративні системи та їх класифікація.

 Комплексні зелені зони міста.

Основні терміни: фітомеліорація, фітомеліоративна система, зелена зона міста, ефективність фітомеліоративної системи.

В 1955 році Уряд Української РСР затвердив план створення зелених зон міст і селищ республіки (на 1956-1966 рр.). За цим планом в 360 містах і 780 селищах міського типу України створено понад 0,5 млн. Га. Міських і приміських зелених насаджень. За цей період площа зелених насаджень в межах міської забудови збільшилась майже в 2,5 рази, зелених насаджень загального користування в 3 рази. Так розпочалась в Україні екологізація міського середовища.

Багатофункціональність озеленення робить його невід’ємним і необхідним елементом міського середовища.

Функції рослинного покриву в містах. Неоднорідність умов існування і контроль зі сторони людини зумовлює неоднорідність складу і нерівномірність розмічення рослинності в місті. Зелені насадження на території міст займають від 1 до 98% (Кучерявий, 1999 р). Саме рослинність робить урбоекосистему повноцінною екосистемою, наявність зелених насаджень в місті є умовою виживання населення.

Крім основних функцій, які виконує рослинність в екосистемах (виробництво первинної продукції в результаті фотосинтезу, формування життєвого простору), в урбоекосистемі рослинні насадження виконують такі функції:

· збільшення вологості повітря;

· охолодження повітря за рахунок збільшення поверхні транспірації;

· виділення в атмосферу кисню;

· збільшення в атмосфері концентрації негативно-заряджених іонів, які сприятливо впливають на здоров’я людини;

· виділення біологічно активних речовин, які перешкоджають розвитку патогенних агентів в атмосфері;

· поглинання забруднюючих атмосферу газів і пилу;

· зниження рівня шуму;

· знезараження осадів і зменшення поверхневого стоку;

· у водних і болотних екосистемах – формування умов аеробного розкладання забруднюючих воду речовин, поглинання біогенних елементів;

· покращення структури, властивостей та родючості ґрунтів;

· затримання снігового покриву і талих вод;

· закріплення сипучих пісків, зменшення ерозії;

· стабілізація вітрового режиму;

· покращення візуальних властивостей урбанізованих ландшафтів - естетичне значення.

Фітомеліорація. Принципи фітомеліорації. Використання людиною перерахованих функцій рослинного покриву при формуванні та оптимізації урбанізованого середовища реалізується в теорії і практиці фітомеліорації.

Фітомеліорація – це напрямок прикладної екології, який займається дослідженням, прогнозуванням і використанням рослинних систем для покращення геофізичних, геохімічних, біотичних, просторових та естетичних характеристик оточуючого середовища, проектуванням і створенням штучних рослинних угрупувань з високим перетворюючими фізичне середовище властивостями.

Фітомеліорація ґрунтується на принципах компенсації (наприклад, поповнення кисню), опору (наприклад, виловлювання газів і пилу) і посилення (наприклад, виділення фітонцидів). В залежності від комплексу поставлених задач, виділяють п’ять напрямків фітомеліораці.

 Напрямки фітомеліорації (за Кучерявим, 1999 р.):

 1) інженерно-захисна фітомеліорація спрямована на протидію різним геофізичним впливам, зокрема: вітросніговим, вітропилопіщаним, вітропилодимовим, вітропіщаним, водним, водногрунтовим;

 2) саніруюча фітомеліорація виконує санітарно-гігієнічні функції: виділення кисню, фітонцидів, фільтруючі функції, іонізація повітря, шумопоглинання;

 3) рекреаційна фітомеліорація пов’язана з використанням рослинного покриву міст і приміських зон для відпочинку населення: лісопарки, парки, гідропарки, сади, сквери, набережні;

 4) естетична фітомеліорація – фітодизайн, розвиває естетичні смаки;

 5) архітектурно-планувальна фітомеліорація забезпечується системою озеленення міст. В Україні ця система озеленення одержала назву комплексної зеленої зони міст і селищ.

 Генеральні плани міст мають створюватись з врахуванням підвищення фітомеліоративної ефективності міської і приміської зелені, тобто з врахуванням фітомеліоративного ефекту різних типів рослинності.

Фітомеліоративні системи та їх класифікація. Для фітомеліорації використовуються фітомеліоративні системи.

Фітомеліоративна система – це природне чи штучне рослинне угрупування, яке використовується для меліорації навколишнього середовища.

Для класифікації фітомеліоративних систем використовують різноманінті ознаки.

 В залежності від переважаючих життєвих форм виділяють такі фітомеліоративні системи:

· деревно-чагарникові;

· трав’янисті;

· водно-болотні.

 За екологічними групами рослин виділяють такі фітомеліоративні систем:

· з рослинами повітряно-водної групи;

· з водними рослинами;

· з плаваючими рослинами;

· комбіновані.

За походженням і участю людини у контролі функціонування рослиння системи поділяють на:

· природні фітоценози;

· спонтанні фітоценози - порушені природні угрупування і угрупування синантропних рослин;

· штучні угрупування, які не мають фітоценотичною структурою - вуличні чи внутріквартальні насадження з штучним покриттям між деревами;

· культурні фітоценози - угрупування створені людиною для отримання продукції (сади, поля).

В залежності від цільового використання фітомеліоративні системи поділяють на такі категорії:

· продуктивні, фітомеліоративні функції яких використовуються без шкоди для виробництва первинної продукції (сади, поля, виноградники);

· спеціальні або непродуктивні, не використовуються для отримання первинної продукції (парки, сквери, санітарно захисні зони);

· рудеральні, які фітомеліоративні функції виконують спонтанно.

Фітомеліоративні системи характеризуються ефективністю. Під ефективністю розуміють:

· відношення кількості поглинутої забруднюючої речовини до її загального вмісту;

· відношення кількості виділеної рослиною меліоративної речовини до фонового місту тієї ж речовини;

· відношення кількості виділеної речовини до кількості тієї ж речовини, що поглинається (використовується) людиною.

Найбільш ефективними є багатовидові, багатоярусні фітомеліоративні системи деревно-чагарникових насаджень, найменшу ефективність мають трав’янисті рудеральні угрупування.

Різні фітомеліоративні системи функціонально доповнюють одна одну, тому, для досягнення максимального ефекту, доцільно використовувати всі можливі в конкретних умовах комбінації.

У рослин, що використовують для фітомеліорації, виділяють властивості, які мають найбільше значення для ефективної фітомеліорації. До таких властивостей належать:

· здатність рости в широкому діапазоні ґрунтових умов;

· широкий діапазон толерантності до умов ґрунтового зволоження;

· пристосованість до специфічних едафічних умов (засолення, затоплення, малої і великої кількості гумусу);

· стійкість до газо-аерозольних забруднень;

· здатність поглинати забруднюючі речовини;

· фітонцидні властивості;

· здатність іонізувати повітря;

· галузисті крони, що забезпечують поглинання шуму;

· естетичні якості.

 До забруднення стійкі акації, дуб, ясен, тополя, шовковиця, ясен, верба, жимолость, шипшина, чубушник, виноград дикий.

 Для санітаруючої, рекреаційної та естетичної меліорації використовують дуб, вербу, робінію, горобину, каштан, клен, липу, березу, софору, яблуню, сосну, кипарис, тую, кедр, бузок, барбарис.

Основними принципами створення зелених насаджень в містах є:

1) принцип комплексності: фітосистеми проектуються, створюються і використовуються не для однієї мети, а для комплексу фітомеліоративних заходів;

 2) принцип відповідності складу і структури рослинного угрупування (фітоценозу) типу природних умов, штучні біоценози створюються таким чином, що вони структурно і функціонально імітують природні.

Комплексні зелені зони міста. Нинішні уявлення про комплексну зелену зону міста дещо інші, ніж на початку формування цієї концепції в 50-60-х роках.Комплексна зелена зона міста (КЗЗМ)– це науково обґрунтована сукупність території всередині міста і за його межами, яка включає зелені насадження, водні простори та інші елементи природного ландшафту, які є природним каркасом планувальної структури міста і забезпечують рекреаційні, санітарно-гігієнічні, естетичні та соціальні функції з метою створення здорового оточуючого середовища для праці і відпочинку жителів міста.

 КЗЗМ виконують три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну і рекреаційну.

 При виділені і організації КЗЗМ потрібно враховувати:

· планувальний взаємозв’язок лісопаркової і лісогосподарської частини зеленої зони з містом і його планувальною структурою;

· транспортну доступність масивів лісопаркової і лісогосподарської частин;

· оздоровчий вплив на стан навколишнього середовища міста;

· доцільність об’єднання в єдину системи лісів зеленої зони і внутріміських зелених насаджень;

· максимальну одночасну відвідуваність території;

· наявність оздоровчих установ, автомобільних і пішохідних доріг, водойм у лісопарковій частині зеленої зони;

· комфортність оточуючого середовища в лісогосподарській частині зеленої зони.

За призначенням КЗЗМ міст поділяють на дві частини – лісопаркову і лісогосподарську частини.

Лісопарк – це природний ліс за межами міста чи на території міста, який має мають естетичні ландшафти і пристосований для масового відпочинку населення.

Лісогосподарська частина (зелена зона) – це територія за межами міста, яка виконує захисні, санітарно-захисні і рекреаційні функції.

Комплексні зелені зони міст виділяються на землях державного лісного фонду, які розташовані за межами міста, з врахуванням зон санітарної охорони водовідборів, захисних смуг доріг, зелених насаджень культурних зон, водоохоронних насаджень. Якщо природні ліси відсутні, для створення зелених зон використовують непридатні для сільського господарства землі. Нормативні розміри зелених зон залежать від чисельності населення міста, природнокліматичної зони і загального заліснення території. Відхилення можуть бути не більше 15% від нормативів.

 Ліси КЗЗМ можуть відноситись до міських (знаходяться в адміністративних межах міста), закріплених (належать міністерствам, відомствам, підприємствам і установам для виконання спеціальних задач) і заповідних (природні і культурно-історичні об’єкти, які охороняються законом).

 Охорона і використання КЗЗМ базується на комплексній системі лісокористування, яка включає лісничі, біотехнічні і протипожежні заходи, благоустрій територій і обмеження лісокористування.

 Лісничі заходи – це система вирубування (для формування ландшафтів, санітарне вирубування) і лісовідновлення.

 Біотехнічні заходи – фіто- і ентомозахист рослин, профілактика хвороб, використання засобів захисту, збереження і регулювання чисельності тварин, створення “зон спокою”, заказників і заповідників.

Виконання цих завдань повинно забезпечувати:

· в лісопаркових зелених зонах – збереження і формування довговічних і естетичних насаджень, що придатні для відпочинку людей;

 · в лісогосподарських зелених зонах – формування високопродуктивних насаджень, які сприяють очищенню повітря, задоволенню потреб у деревині.

Література: 1, 2.

Таким чином, озеленення території міста і його приміської зони сприяє активному формуванню і оздоровленню міського середовища. Кожний елемент системи озеленення, в свою чергу має, брати участь в організації території міста і формування його архітектурного вигляду, забезпечувати потреби населення, захищати від шуму, газів і пилу, регулювати температурний і вітровий режим, сприяти поліпшення умов праці і відпочинку жителів міста.