Тема 12. УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ МІСТ.

УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ МІСТ

Питання теми

Правові аспекти управління екологічною безпекою міст.

Організаційна система управління.

Основні терміни: екологічна безпека, організаційна система управління екологічною безпекою.

Міжнародні екологічні зобов’язання, екологічна політика, екологічна глобальна інтеграція, екологічна безпека набули сьогодні пріоритетного значення як у державній так і в міжнародній політиці України. Реальний екологічний стан в Україні характеризується як кризовий, суттєве поліпшення якого потребує високої екологічної компетенції службовців всіх секторів державного управління. Актуалізація екологічної підготовки фахівців для професійної діяльності у сферах управління шляхом розроблення її концептуальних та методологічних засад є об’єктивною вимогою сучасності.

Правові аспекти управління екологічною безпекою міст. Основними законодавчими актами, які спрямовані на забезпечення екологічної безпеки у містах, є:

“Закон України про охорону навколишнього природного середовища”, 25.06.1991 р., зміни і доповнення від 5.05.1993 р., 6.03.1996 р., 19.11.1997 р., 5.03.1998 р.

“Закон України про охорону атмосферного повітря”, 16.10.1992 р., зміни від 28.02.1995 р.

“Закон України про відходи”, 5.03.1998 р.

“Водний кодекс України”, 6.06.1995 р.

“Земельний кодекс України”, 1.01.2002 р.

“Кодекс України про надра”, 27.07.1994 р.

“Лісовий кодекс України”, 21.01.1994 р.

“Закон України про охорону навколишнього природного середовища” є основним законодавчим актом, який регулює відносини в області охорони, використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації наслідків антропогенного впливу на природне середовище.

Закон регламентує найбільш загальні правові питання природокористування. Більш конкретно питання охорони і використання земельних, водних, лісових ресурсів, надр, повітря регламентуються іншими законодавчими актами.

Закон визначає дії, які відносяться до правопорушень в галузі природокористування.

 “Закон України про охорону атмосферного повітря” – природоохоронний законодавчий документ, який має найбільше відношення до правового регулювання міських проблем, так як джерела впливу на повітря знаходяться переважно в містах.

Законом встановлені єдині для України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, до яких відносяться гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і гранично допустимі рівні (ГДР) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших видів шкідливих фізичних і біологічних впливів на атмосферне повітря.

З метою попередження впливу на атмосферне повітря підприємств та інших об’єктів для кожного стаціонарного джерела викидів чи шкідливих впливів новині бути встановлені нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин у повітря і гранично допустимих шкідливих і біологічних впливів. Встановлений порядок розробки цих документів.

Підприємства та інші об’єкти, які шкідливо впливають на атмосферне повітря, можуть здійснювати свою діяльність лише на основі дозволів в яких вказано допустимі об’єми викидів забруднюючих речовин (г/с чи т/рік) для кожного стаціонарного джерела, а також рівні шкідливих впливів. Дотримання встановлених нормативів забезпечується в результаті експлуатації гозопилоочсного обладнання.

Виконання вимог по охороні атмосферного повітря не повинно спричиняти забруднення грунтів, природних вод та інших природних об’єктів.

Законом передбачаються заходи по зниженню токсичності відпрацьованих газів автомобілів та інших транспортних засобів, переведенні транспорту на менш шкідливі види енергії і палива, обмеженню руху транспорту в житлових районах і місцях відпочинку.

Згідно із законом заборонено виробництво та експлуатація транспортних засобів у яких перевищуються встановлені нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах і рівні шкідливого фізичного впливу.

Розташування і розвиток міст та інших населених пунктів повинно здійснюватись з врахуванням екологічної ємності території і дотриманням вимог по охороні атмосферного повітря.

Проектування і введення в експлуатацію нових чи реконструйованих підприємств, вдосконалення існуючих чи нових технологічних процесів і обладнання може здійснюватись лише при дотриманні норм екологічної безпеки, з врахуванням загального впливу забруднюючих речовин на атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів від всіх підприємств. При цьому враховується забруднення атмосфери, розсіювання і перенесення забруднюючих речовин, природнокліматичні особливості місцевості.

У відповідності з класом екологічної небезпеки підприємства навколо нього створюється санітарно-захисна зона.

До правопорушень в галузі охорони повітря у містах відносять:

· порушення правил громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

· перевищення лімітів викидів забруднюючих речовин і нормативів ГДВ;

· перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів;

· здійснення незаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду і клімат;

· експлуатація транспортних засобів, технологічного обладнання та інших об’єктів, які не відповідають встановленим вимогам по охороні атмосферного повітря;

· відмова від видачі своєчасної, повної і достовірної інформації про стан атмосферного повітря.

У відповідності з міжнародними угодами, до яких приєдналась Україна, підприємства та інші об’єкти повинні скоротити і майбутньому повністю вилучити з виробництва і використання хімічні речовин, які шкідливо впливають на озоновий шар атмосфери, скоротити викиди двоокису вуглецю та інших речовин, що зумовлюють зміни клімату, зменшити викиди кислотоутворюючих газів, які спричиняють кислотні опади.

"Водний кодекс України" регулює в правовому відношенні питання водокористування, зокрема міськими водними об’єктами, і встановлює такі нормативи в галузі водокористування і охорони природних вод.

Нормативи екологічної безпеки водокористування встановлені для оцінки можливості використання водних об’єктів для потреб населення і економіки. До них відносяться гранично допустимі концентрації (ГДК) речовин у воді.

Для оцінки екологічної безпеки водних об’єктів встановлюють екологічні нормативи якості води. Для оцінки і забезпечення раціонального використання води встановлюють екологічні нормативи водокористування.

З метою досягнення екологічних нормативів якості води встановлюють нормативи гранично допустимих скидів (ГДС) забруднюючих речовин.

"Водним кодексом України" встановлений статус загального (забір води з водних об’єктів без застосування технічних приладів, використання водних об’єктів для відпочинку і риболовлі) і спеціального (забір води з водних об’єктів з використанням технічних приладів, скидання стічних вод) водокористування.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення, засмічення і виснаження вздовж берегової лілії встановлюються водоохоронні зони шириною 25-100 м, залежно від площі водного об’єкту.

Вздовж морських узбереж, навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від краю води.

"Водним кодексом України" встановлені такі правопорушення водного законодавства в межах міст:

· забруднення водних об’єктів;

· недотримання умов спеціального водокористування;

· введення в експлуатацію підприємств та інших об’єктів без очисних споруд;

· самовільне скидання стічних вод у водні об’єкти чи міську каналізацію;

· порушення природних умов формування і відведення поверхневого стоку;

· самовільне будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин;

· пошкодження водогосподарських споруд і гідрометричних умов.

"Земельний кодекс України" передбачає три форми власності на землю в Україні – державну, колективну і приватну.

Залежно від цільового призначення землі поділяють на сільськогосподарські, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв’язку, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового і водного фонду, землі запасу.

Кодексом передбачається передача частини земель із державної власності в колективну і приватну. Не можуть передаватись у колективну і приватну власність землі загального користування населених пунктів, землі відведені для розміщення будівель органів державної влади, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного значення.

До земель міста відносяться всі землі в межах міста і приміської зони.

При будівництві та інших роботах, які пов’язані з порушенням грунтового покриву, родючий шар грунту повинен бути знятий і використаний для рекультивації порушених земель.

До правопорушень в галузі земельного законодавства відноситься самовільне захоплення земельних ділянок. У відповідності з законом самовільно захоплені ділянки за рішенням суду повертаються без компенсації затрат, які мали місце за час незаконного володіння.

"Кодекс України про надра" регулює використання і охорону геологічного середовища міста, передбачає користування надрами для добування прісних підземних вод, для будівництва та експлуатації підземних споруд. Передбачається користування надрами для створення лікувально-оздоровчих закладів, захоронення шкідливих відходів, скидання стічних вод, які не піддаються очистці. Використання надр для захоронення відходів і скидання стічних вод дозволяється у виняткових випадках після спеціального дослідження.

Проектування і будівництво населених пунктів і промислових комплексів здійснюється на основі геологічного дослідження надр.

До правопорушень в галузі законодавства про надра відноситься:

· порушення встановленого порядку забудови територій залягання корисних копалин;

· невиконання правил охорони надр і вимог по забезпеченні безпеки людей і природного середовища при добуванні корисних копалин.

"Лісовий кодекс України" відносить ліси населених пунктів, зелені зони навколо міст і помисливих підприємств, ліси зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій до категорії санітарно-гігієнічних та оздоровчих лісів. В лісах цієї категорії дозволяється санітарне вирубування. Ліси на території міст використовуються, переважно, для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Заготівля деревини і випасання худоби на території міст забороняється.

Державна лісова охорона здійснює заходи по захисту лісів від пожеж і шкідників.

До правопорушень в галузі лісового законодавства відноситься:

· пошкодження і знищення лісів пожежами, які виникають в результаті недотримання вимог пожежної безпеки;

· забруднення лісів хімічними і радіоактивними речовинами, твердими відходами і стічними водами;

· використання земель лісового фонду для будівництва без спеціального дозволу.

Організаційна система управління. У відповідності із законодавством України управління екологічною безпекою міст здійснюють обласні, міські і районні ради народних депутатів, їх виконавчі і законодавчі органи (місцеві органи влади) і спеціально уповноважені державні органи.

До спеціально уповноважених органів відносяться:

· міські і районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров’я України;

· органи по охороні навколишнього середовища і використанню природних ресурсів Міністерства екології і природних ресурсів України;

· органи по використанню та охороні водних ресурсів Державного комітету України по водним ресурсам;

· органи по використанню та охороні земельних ресурсів Державного комітету України по земельним ресурсах;

· органи геологічного контролю Державного комітету України по геології і використанню надр;

· органи гірничого нагляду Державного комітету України по нагляду за охороною праці;

· лісова охорона Міністерства лісового господарства України.

У компетенції спеціально уповноважених органів є:

· управління і контроль за використання і охороною атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, земель, надр, лісів;

· видача дозволу на використання природних ресурсів;

· обмеження і заборона діяльності підприємств і організацій, якщо їх експлуатація ведеться з порушенням природоохоронного законодавства;

· встановлення лімітів і видача дозволу на викиди в атмосферу, скиди стічних вод і поховання відходів;

· застосування адміністративних санкцій по відношенню до осіб, які порушують природоохоронне законодавство.

Місцеві органи влади в межах своєї компетенції:

· дають дозвіл на розміщення підприємств і організацій;

· погоджують проекти планування і забудови населених пунктів;

· організовують розробку і затверджують місцеві екологічні програми;

· затверджують ліміти викиду в атмосферу, скидів стічних вод і розміщення відходів;

· організовують збір, переробку, утилізацію і поповнювання відходів;

· узгоджують плани роботи підприємств і організацій по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів;

· організовують вивчення природного середовища;

· здійснюють контроль за дотриманням природного законодавства;

· надають інформацію про стан навколишнього природного середовища і захворюваність населення;

· обмежують і зупиняють діяльність підприємств і організацій, якщо порушується природоохоронне законодавство;

· організовують роботу по ліквідації наслідків аварій і стихійних лих.

Координацію діяльності всіх органів в галузі природокористування здійснюють органи екології і природних ресурсів Міністерства екології і природних ресурсів України.

Література: 1, 12.

Отже, збалансованість екологічної, економічної та соціальної політика в Україні і світі в цілому, системи екологічного управління здійсненням екологічної політики та міжнародних екологічних зобов’язань є основою, що забезпечує гармонізацію відносин природи і суспільства.