Тема: Аудиторські докази.

1.Суть та класифікація аудиторських доказів.

2.Порядок отримання аудиторських доказів.

1.Суть та класифікація суть аудиторських доказів

Аудиторська перевірка вимагає самостійності від аудитора в прийнятті рішень за результатами перевірки, та правильно cформулювати свою думку за аудитом звітності.

Висновок аудитора повинен бути документально підтверджений. В даному випадку підтвердженням виступають певні докази, які в аудиті прийнято називати аудиторськими. Під доказом розуміють – свідчення, які констатують будь-який факт і є незаперечними.

Під час проведення перевірки аудитору недостатньо перевірити внутрішню інформацію клієнта. Мають місце випадки, коли стосовно певних фактів і операцій необхідні уточнення або отримання втрачених даних.

У зв’язку з цим виникає потреба в отриманні аудиторських свідчень або доказів.

Джерелами аудиторських доказів виступають система обліку, система внутрішнього контролю, матеріальні активи. Письмові докази і пояснення надають керівництво та персонал підприємства.

Аудиторські докази відіграють велике значення для аудитора. Докази аудитор отримує від фахівців підприємства, керівництва та третіх осіб. Докази фахівців і спеціалістів мають значення тоді, коли виникає потреба в поясненні певних операцій стосовно їх виправлення, або інших маніпуляцій з ними, та в тому випадку, коли керівництвом ігноруються виявлені під час перевірки факти.

Свідчення керівництва мають двояке значення:

- з одного боку вони виступають нагадуванням про відповідальність за представлену звітність і іншу інформацію аудитору, а з другого – є джерелом аудиторської перевірки.

Докази третіх осіб отримують в тому випадку, якщо відсутня інформація, або необхідно довести порушення. Письмові свідоцтва третіх осіб отримують шляхом запиту оформленого і підписаного керівником.

Отримані свідоцтва під час аудиту прийнято класифікувати за наступними ознаками:

1. За доказовою ознакою докази поділяється на 4 групи:

A. Первинні документи;

B. Реєстри обліку;

C. Неформальні документи;

D. Допоміжні документи.

Необхідність і порядок ведення на кожному підприємстві перших двох груп документів визначено положенням № 88 “Про документальне забезпечення записів в обліку”. Крім того, вони визначені наказами Міністерства Статистики України у розрізі об’єктів обліку.

Неформальні документи складаються не у відповідності до вимог, які пред’являються до складання первинних документів. Як правило, їх складають матеріально-відповідальні особи та працівники бухгалтерії.

Допоміжні документи по своєму змісту відрізняються від вище перелічених тим, що в них працівники бухгалтерії проводять накопичення інформації, її розподіл або логічні підрахунки.

В аудиті значення мають всі чотири групи, однак доказове значення належить лише першим двом групам.

2. За ступенем довіри до отриманої інформації її поділяють на 3 групи:

A. Категорична інформація;

B. Умовно-точна інформація;

C. Орієнтовна інформація.

Категорична інформація – це інформація, яка формується безпосередньо під час перевірки первинних документів, реєстрів обліку, майна, ресурсів безпосередньо аудитором.

Умовно-точна інформація – формується тоді, коли аудитор із зважених причин не може довести її абсолютну точність за відсутності вагомих документів, які аудитор не міг отримати шляхом запиту від третіх осіб.

Орієнтовна інформація – це не документи, а як правило розрахунки, які проводяться безпосередньо аудитором з метою попереднього визначення доходів або витрат підприємства.

3. По відношенню до об’єкта перевірки інформація поділяється на:

A. Пряму;

B. Непряму.

Прямі докази підтверджуються первинними документами та обліковими регістрами.

Непрямі докази, як правило, це не бухгалтерські документи, однак аудитор їх перевіряє з метою встановлення достовірності даних у прямих доказах, тобто які містяться в бухгалтерських документах.

4. За місцем створення аудиторські докази поділяються на:

A. Внутрішні;

B. Зовнішні.

Внутрішня інформація - це інформація клієнта.

Зовнішні джерела, як правило, отримуються від третіх осіб.