96 Соціал-реформістські моделі економічного розвитку: німецька, лейбористська, французька скандинавська.
Головною умовою побудови соціалізму є дотримання принципів демократії і утвердження її в трьох сферах: економіці, політиці, соціальній сфері.
Але існує ряд спільних проблем, які вирішуються в межах всіх національних моделей «змішаної економіки»:
— створення умов для співіснування різних форм власності на засоби виробництва і типів підприємств (приватної, державної і суспільної форм власності, ринкового і монополістичного секторів, приватних, державних і суспільних підприємств);
— визначення форм економічної демократії і вирішення зв'язаних з ними питань самоуправління та участі трудящих в управлінні;
— визначення меж втручання держави в економіку та форм участі держави у виробництві;
— визначення меж суспільного контролю за виробництвом і розподілом;
— визначення методів управління «змішаною економікою», ступеня поєднання планового та ринкового механізмів регулювання економіки;
— принципи політики соціального реформування, управління соціальною сферою та формування її інфраструктури, і вирішення, зв'язаного з цим питання про головну мету економічної політики і засоби її досягнення.
Німецька модель «змішаної економіки». Неоліберальній моделі «соціально-ринкового господарства», яка втручання держави в економіку визнавала лише способом удосконалення механізмів функціонування капіталізму, німецькі соціал-демократи протиставили модель «змішаної економіки», що в ній державне втручання розглядалося як засіб переходу до соціалізму.
Для ФРН не характерна націоналізація, «змішана економіка» будується на поєднанні трьох форм власності, трьох секторів і трьох типів підприємств:
— приватна власність, приватний сектор, приватні підприємства;
—державна власність, державний сектор, державні підприємства;
— суспільна (загальнонародна) власність, суспільний сектор, підприємства суспільної орієнтації (ті, що працюють на досягнення суспільне значущої мети).
Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки».
Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспільної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналізації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним зборам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і самоокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові позики та субсидії.
У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «публічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — профспілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.
Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських соціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економічного розвитку на функціональній основі.
Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.
Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного добробуту.
Реформістська програма шведських соціал-демократів передбачала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення системи соціального забезпечення і ставила такі завдання:
— досягнення повної економічної демократії;
— збільшення обсягів суспільного виробництва;
— забезпечення повної зайнятості;
—справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.
Французький варіант «змішаної економіки». Принципово відрізняється від інших, і І не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворотним, об'єктивно-обумовленим процесом.
Як важливу передумову докорінного трансформування суспільства вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х рр.) політики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складовими були:
— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінансових установ і посилення ролі державного сектора;
— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націоналізованого сектора, довгострокового, середньострокового та поточного планування і програмування;
— участь трудящих у прибутках;
— співучасть трудящих в управлінні (підзвітність управлінських структур на всіх рівнях), регламентована суспільними угодами, розвиток самоуправління в господарському та територіальному планах;
— контроль за ціноутворенням;
— контроль за використанням ресурсів;
— протекціонізм стосовно національних виробників;
—державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
— державний контроль за іноземними інвестиціями;
— розвиток системи соціальної допомоги, запровадження широкого спектра соціальних програм;
— контроль за розвитком культури та освіти.