95. Концепція “демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму
Намагання теоретично обгрунтувати шлях до со-ціалізму через реформування ек-них відносин у сус-ві об'єднує програми соціал-демократичних партій після Жовтневої революції в Росії. Захід-ноєвропейським країнам пропонувався ін. шлях — демократичний: через завоювання більшості в парламенті на загальних парламентських вибо-рах. Перехід до соціалізму зв'язувався з посилен-ням ролі держави і послабленням дії ринкових механізмів під впливом монополізації. Англійський лейборизм. Сідней Вебб (1859-1947). Основна ідея полягала в націоналізації власності й державному регулюванні в-ва. Доходи і їхня динаміка розглядались як рез-т діяльності всього сусп, а тому пропонувалось розподіл доходів здійснювати під сусп контролем. Умовою становлення сусп форми розподілу вважалась соціалізована власність, яка поступово в конкурентній боротьбі переможе приватну. Ідеологами лейборизму 20—30-х рр. були Дж. Коул, X. Дальтон, X. Ласкі, Д. Джей, Г. Моррісон, Е. Дурбін. Основою Їхніх концепцій є визнання необхідності втручання держави в ек-ні процеси з метою поступової трансформації кап-ної ек-ки в соціалістичну. Соціалізм розуміли як лад, що базується на сус-ній власності на основні засоби в-ва, й на суспільному контролюванні розподілу. Сус-на власність утворюється акціонуванням під-в і лише згодом набирає форми державної, колективної.
Австро-марксизм. Отто Бауер (1881—1938) та Карл Реннер (1870—1950). Соціальну револю-цію вони вважали за необхідну, але шлях її здійс-нення мав би бути тільки еволюційним. Вказува-ли, що В розвивається за власними з-нами і не-дотримання цих з-нів призведе до хаосу, руйну-вання прод-них сил, безмежного волюнтаризму. Рух фінансових засобів легко поставити під сус-ний контроль і регулювання, а отже, немає пот-реби руйнувати ек-ні взаємозв'язки, підривати ефективну ек-ку. Варто лише взяти під контроль банківську сферу і проблему соціалізації процесу перерозподілу доходів буде вирішено еволюцій-ним шляхом.
Нім. соціал-демократія та націонал-соціалізм. Теоретики - Карл Каутський та Рудольф Гільфе-рдінг, які заперечували революційне насильство, протиставляючи диктатуру пролетаріату демок-ратії. Перехід до соціалізму має бути поступо-вим, ненасильницьким, оск передумови перерос-тання кап-зму в соціалізм створюються в ході ко-нцентрації та централізації капіталів. Усуспільнення В, зв'язане з виникненням акціонерного капіталу, приводить до встановлення нових, партнерських відносин між робітниками та капіталістами, оск робить їх співвласниками. Тому природ-ним є встановлення робітничого контролю над В, посилення організаційної діяльності фабричних комітетів, втручання профспілок у виробничу по-літику з метою повного встановлення «госп-кої демократії».
Ек-ні ідеї амер. ліберал-реформаторів. Ек-на політика в країні в міжвоєнний період (1920— 1930-ті рр.) будувалась на принципі невтручання держави в ек-ку, макроек-ого саморегулювання. Ч. Бірд і Д. Дьюї вважали, що суто амер. ек-ний індивідуалізм став гальмом на шляху розв-ку і необхідна мирна «соціальна революція», в ході якої держава стане народною, а її втручання в ек-ку не розглядатиметься як втручання в інди-відуальні свободи. Така «соц-на революція» ма-тиме наслідком створення сус-ва «3-го, суто амер. типу». Основна проблема - недостатньо розвинутий споживчий ринок, натомість зростання обсягів пропозиції забезпечувалось розвитком В, його монополізацією.
Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.
Р. Тагвелл був прихильником доктрини директи-вного планування, що мало визначати шляхи ви-користання капіталів, розміри цін, прибутків і до-ходів населення. Він пропонував створити відпо-відну законодавчу базу, яка б забезпечила зміт природи власності і сприяла створенню умов для формування планової ек-ки. Р.Молі не поділяв його радикалізму. Доктрина ек-ого реформування сус-ної ек-ки Р. Молі виключала ідею трансфор-мування власності в сус-ну. Але він уважав за не-обхідне створити конституційну базу для приму-сової картелізаціЇ ек-ки і впорядкування конкуре-нтної боротьби. Найбільш завершеного вигляду економічна теорія трансформації суспільства набула в працях А. Берлі і Г. Мінза, які розгляда-ли корпоратизацію як шлях до нової форми вла-сності і вказували на те, що в сус-ві відбулось ві-докремлення власності від влади власника, вла-да перейшла до рук менеджерів, отже, створено умови для державного управління ек-кою. На ду-мку Р. Тагвелла й Р. Молі, А. Берлі й Г. Мінза, го-ловним напрямом державного планування і регу-лювання мають стати доходи, що забезпечують платоспроможний попит.
Французькі соціалісти. Переважна більшість соціал-демократів (праве крило — П. Ренодель, М. Деа, Ж. Мок) виступила проти екстремістських ідей російської революції, хоча і вважала за нео-бхідне соц-не реформування сус-ва. Ліве крило (Ж. Жиромський) визнавало необхідність рево-люційних перетворень, формування сус-ної влас-ності на засоби В, встановлення тимчасової дик-татури пролетаріату, поступовий перехід до дер-жавного управління. Центристи (Л. Блюм, Л. Ло-ра, А. Філіпп) обстоювали необхідність революці-йних перетворень, поступове реформування вла-сності, створення державного сектора в ек-ці, пе-рехід до державного регулювання сус-но-ек-них процесів, але вважали, що вирішення цих проб-лем не може здійснюватися через диктатуру пролетаріату. Згідно з такими підходами формува-лись і моделі реформування сус-ва. Модель лівої соціал-демократії, мало чим відрізняючись від комінтернівської, передбачала встановлення сус-ної власності на засоби В шляхом націоналізації, державне регулювання ек-ки — через запровад-ження системи директивного планування. Поряд із радикальними рецептами лікування суперечно-стей кап-ної ек-ки пропонувалось, однак, зберегти товарно-грошові відносини, які б забезпечува-ли внутрішню саморегуляцію ек-ки. Диктатура пролетаріату проголошувалась лише тимчасо-вим засобом наведення порядку. На думку пре-дставників правого крила соціал-демократії, втручання держави в ек-ку має відбуватись з до-помогою використання глобальних механізмів, передовсім грошової сфери І прогресивної пода-ткової політики. Ек-сти центристської орієнтації створили власну концепцію поступового перехо-ду до соціалізму, яка частково синтезувала програми лівих та правих соціал-демократів у тій частині, що стосувалась методів регулювання ек-ки. Автори концепції (Л. Блюм, Л. Лора) виходили з відомої тези, що монополізація В створює необ-хідні передумови для сус-ого управління В.
Програма шведської соціал-демократії. Розроблену на підставі ек-них концепцій стокго-льмської школи програму шведської соціал-де-мократичної партії було покладено в основу фор-мування ек-ної політики 30-х рр. Основні положе-ння цієї політики базувались на таких засадних принципах: сильна держава регулює ек-ний про-цес, використовуючи для цього механізми само-регулювання, передовсім грошову сферу; персе-ктивний напрям розв-ку — від ек-ки пропозиції до ек-ки попиту; соц-на сфера базується на сильній і стабільній ек-ці, її розв-к регулюється і контролю-ється державою.
Таким чином, у міжвоєнний період (20—30-ті рр.) формується (поряд з переглядом неокласичної концепції ринку) доктрина соціал-реформізму. У центрі цієї доктрини — ідея поступової побудови соціалістичного сус-ва, ознаками якого є сус-на власність на засоби В, державне регулювання та планування ек-ого розв-ку, соц-на справедли-вість. І хоч нац-ні моделі трансформації різнили-ся масштабами й формами державного втручан-ня в ек-ку, їх об'єднували декларована мета та деякі основоположні складові ек-ної політики.
У цілому наприкінці 30-х рр. соц-но-демократич-ний, сус-не орієнтований реформізм з успіхом почав практичну реалізацію своєї мети — посту-пової трансформації кап-зму в соціалізм державно-парламентським шляхом.