1. Предмет і завдання курсу “Історія економічних учень”.

Предмет історія ек.вч. – економічні теорії, їх виникнення, розвиток та зміна іншими теоріями. Предмет іст.ек.вч. відрізняється від іст.ек. думки, бо іст.ек. думки вивчає всі погляди і ідеї, а іст.ек.вч. – тільки ті, що склалися у систему.

Система ек-х поглядів – сукупність економічних ідей, що роз’ясняють сутність певного кола явищ, взаємопов’язаних між собою та виникаючих як наслідок відображення у свідомості виробничих відносин.

Мета курсу – поглиблене вивчення і творче осмислення основних етапів і напрямів у розвитку екном-х вчень.

Основні завдання курсу: а)поглиблення знань з екон-ї теорії; б)формування уявлень про закономірності і  тенденції розвитку ек-ї думки; в)аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в ек-ну теорію; г)розгорнута характеристика сучасних екон-х теорій; д)оволодіння культурою екон-го мислення.

2. Метод аналізу “Історії економічних учень”.

  Для іст.ек.вч. притаманні такі методи: 1)історичний або хронологічний; 2)логічний; 3)мотиваційний або класовий; 4)територіальний.

 Історичний – передбачає розгляд ідей і теорій у порядку їхнього виникнення і формування.

 Логічний – грунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій без достатнього урахування їхннього зв’язку з іншими теоріями.

 Мотиваційний – коли аналіз економічної думки підпорядкований економічній мотивації.

 Територіальний – передбачає дослідження істор.думки в інших країнах.

3.  Економічна думка стародавнього Сходу.

 Одні з перших відомих нам памяток екон.думки стародавнього Сходу належать до літератури стародавнього Єгипту. В них знайшли своє відображення численні питання організації та управління державним господарством, уявлення про власність, рабство,товарно грошові відносини. Про екон. думку стародавнього Єгипту можна дізнатися насамперед з творів держ. чиновників.

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). У державах цього регіону швидко розвивалися приватна власність та товарно грошові відносини. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати екон. діяльність населення. Відомою памяткою екон. думки 18 ст.до н.е. є закони вавілонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів – усебічне зміцнення екон. влади держави.

Екон.думка стародавньої Індії була оповита релігійною оболонкою. Екон. проблеми окремо не досліджувалися. Писемними джерелами були релігійні трактати. Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення нірвани. Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя – релігійного обовязку, матеріальної вигоди та любові. Найвідомішими книжками про обовязок є  “Закони Ману”, про вигоду – “Артхашастра”, про кохання – “Камасутра”.

 Екон. думка старод. Китаю виникли та розвивалися у рамках філософських та політичних вчень. Основними напрямами суспільної думки були конфуціанство, легізм , даосизм, та моїзм.

Провідний напрямок було конфуціанство. Його назва походить від імені засновника – Конфуція (Кун – цзи). Його твір “Бесіди й міркування”. Йго вчення захищало архаїчні стосунки. На його думку правитель мав дотримуватись економії у витратах та дбати про людей.

Школа легістів вінікла у 6-5 ст. до н.е. Одним із засновників був Лі Куй. Він склав “Зведення “ усіх наявних до нього законів, створив учення про найповніше викор. землі.

 Погляди Шан Ян викладено у “Книзі правителя області Шан”. Він вважав що держава процвітає завдяки землеробству і войнам.

Засновником школи моїстів був Мо Ді. Його вчення викладено в книзі “Мо – цзи”. Моїсти виходили з принципу природної рівності всіх людей ,засуджували рабство.Вони вважали фізичну працю джерелом багатства.

4. Економ. думка античного світу. Стародавня Греція- Ксенофонт, Платон,Аристотель.         

 Джерелами, які дають уявлення про економ. думку античності, є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, істориків, політ. діячів, поетів та ін.

Свої економ. погляди Ксенофонт (бл. 430- 355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». Ксенофонт виступав за колективні форми рабоволодіння. Ксенофонт був прихильником натур-го госп-ва. С/г було, на його думку, було найважливішою галуззю економіки. Він одним із перших висловився стосовно поділу праці.

 Заслугою Ксенофонта є постановка питання про подвійне використання блага- як споживної цінності та як мінової.

 Платон ( 428/427- 348/347 до н.е.). Основні твори- «Держава» та «Закони», присвячені проблемам держави. Поділ праці у Платона є основним принципом побудови держави та її природною основою.

 Платон поділяв все вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів; воїнів; та стан землеробів, ремісників і торговців. Раби розглядаються платоном як знаряддя праці.

 Категорія вартості у його теорії відсутня. Гроші, на його думку, потрібні для обміну і тому мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. Платон був противником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.

 Арістотель (384-322 до н.е.) – найвидатніший мислитель давнини. Основні економічні праці – “Політика“ і “Нікомахова етика”.  А. створює проект “кращої держави”. Провідною галуззю економіки А. називав землеробство. Основа виробництва – рабство.

 А. розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей і багатство як накопичення грошей. А.розрізняв економіку і хремастику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ. Хремастикою Аристотель називав мистецтво наживати багатство  і робити гроші.

 Безперечною заслугою Арістотеля є аналіз зародження і розвитку торгівлі. Вихідним пунктом була мінова торгівля, тобто безпосередньо обмін продукту на продукт.