9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах

    Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси. Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

     Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державної регульованої економіки.

     Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв'язку з кризою в 30-х pp. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обгрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

      Концепція Кейнса справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це сто­сується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання еко­номіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регу­лювання.  Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр.

Американське неокейнсіанство  Елвін Хансен (1887 – 1976)Сеймур Харріс (1897 – 1974)

    Головною проблемою було забезпечення збалансованості ринкового господарства. досягнення його економічної рівноваги. Тому американці розробили американську інвестиційну теорію циклу. На їх думку першочерговим є зниження розмірів реальних інвестицій. Реальним фактором була прийнята динаміка інвестицій.

      Інвестиційна теорія була доповнена деякими новими елементами, головним з них є механізм акселератора. Значне місце в макроекономічній моделі Кейнса посідає механізм мультиплікатора, Інвестиційна теорія поєднала механізм мультиплікатора і акселератора. Мультиплікатор, на думку неокейнсіанців, забезпечує зростання доходу. Акселератор, прискорюючи цей процес доповнює його тим, що кожний приріст доходу веде до наступного збільшення капіталовкладень. Виконуючи зворотній зв’язок акселератор повинен прискорювати регулювання економіки, роблячи його безперервним.

      Хансен запропонував два методи регулювання економіки, -- стабілізація обсягів інвестицій, а значить компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.

Основний наголос робився на державні витрати – збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки.

      Німеччина, особливо у середині 60-х pp.. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансуван­ня, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Прові­дним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнан­ням необхідності державного регулювання економіки.

       Великобританія. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу «Політика у сфері зайнятості» з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтриму­вання на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення по­питу. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

       Франція.  початок середини 40-х рр. Деякі французькі економісти сприйняли теорію Кейнса без будь-яких змін; інші, хоч і схвалили ідею державного втручання в економіку, але критично поставилися до теоретичної системи Кейнса. Вони запропонували здійснювати планування економіки. Франсуа Перру (1903 –  ) розробив теорію “індикативного” планування (рекомендований). Розробка і прийняття національних планів розвитку здійснення зі згоди та компромісів різних соціальних груп, так званих “соціальних діалогів”. Координуючою силою виступає держава, метою є досягнення узгоджених дій та забезпечення гармонійного росту. Національний план являє собою “упорядкований синтез планів підприємств”. При індикативному плануванні держава (центр) висуває різними цілями і різними, перш за все непрямими діями намагання спонукати підприємців до відповідних дій. Обов’язкові цілі ставилися лише для державного сектору.