23. Економічні погляди Сісмонді і Прудона

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) —він завершує класичну політичну економію і започатко­вує дрібнобуржуазний напрям. він першим виступив проти ка­нонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією».   У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства.   він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».

намагається дослідити економічні процеси як та­кі, що регулюються державою. Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей.  Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків.   проголосив протилежність ін­тересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.   розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост­рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч­ного лібералізму, що її пропагували класики.

Держава має втручатися в економічне життя. Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості.

Теорія вартості, капіталу і доходів.  Він використовує теорію вартості для того, щоб провести чітке роз­межування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.

Капітал трактує як виробничі запаси, переважно як за­соби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал.  Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу.  Ренту— як винагороду природи за виробничу діяльність.

Теорія відтворення і криз. Він метою капіталістичного виробницт­ва називає споживання, а суперечність між виробництвом і спожи­ванням є основною суперечністю капіталізму.

кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно не­доспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й на­явності дрібних виробників.

Прудон П'єр Жозеф (1809—1865) — французький соціаліст, теоретик анархізму. У своїй праці "Що таке власність" (1840) доводив, що "власність — це крадіжка".

своїх роботах (головним чином, "Що таке власність?" і "Філософія вбогості") піддав дуже різкій критиці капіталістичні відносинистосунки. Але дозвіл вирішення соціального питання він шукав не в області галузі виробництва проведення,здійснення,провадження, а в області галузі обміну й розподілу розподіли, що робить його характерним виразником дрібнобуржуазної ідеології. Відкидаючи Відхиляючи велику власність, як джерело всіх нещасть капіталістичної капіталістичній,капіталістичною експлуатації, він прагнув не до повного усуспільнення засобів коштів і знарядь виробництва проведення,здійснення,провадження - до комунізму, а до вічного панування дрібної мілкої,дрібній,мілкій приватної приватній власності. В основу своїх думок про перетворення суспільства товариства Прудон поклав теорію мютюелізму - визволення пролетаріату за допомогою виробничих кредитних і споживчих асоціацій, що грунтується на принципі "взаємності послуг".Суспільство Товариство повинне бути перетворене не шляхом соціальної революції, а шляхом поступового переходу знарядь виробництва проведення,здійснення,провадження в руки окремих окремі робітників робітниках, щоправда, об'єднаних об'єднані в артілі. Для цього, на думку думки Прудона, необхідне створення "народного банку" з даровим кредитом. Він різко нападає на всяку державу, як на орган, що обмежує свободу особи. І в цьому цім пунктіпункту,пунктові, в оцінці значення й ролі держави, він різко розходився з марксистами.