- Процедури по суті
93. Аудитор розглядає рівень знань управлінського персоналу щодо власних проблем банку з кредитного ризику шляхом вибіркових перевірок файлів з кредитною інформацією. Критерії відбору містять:
• рахунки з непогашеним залишком, що дорівнює встановленій сумі чи перевищує її;
• рахунки в "переліку потенційно несприятливих кредитів" з непогашеним залишком, що перевищує встановлену суму;
• рахунки, за якими резерв перевищує встановлену суму;
• рахунки, оброблювані підрозділом, який управляє проблемними чи високоризиковими банківськими рахунками;
• рахунки, на яких прострочені виплати за основною сумою боргу чи відсотками перевищують встановлену суму та заборгованість триває більше встановленого періоду;
• рахунки, на яких непогашена сума перевищує ліміт санкціонованої кредитної лінії;
• рахунки з підприємствами, які здійснюють діяльність у галузях чи країнах, в яких, як свідчить власні економічні знання аудитора, вона може бути ризикованою;
• проблемні рахунки, визначені банківськими контрольними органами, і проблемні рахунки, відібрані у попередньому році;
• обсяг кредитів іншим фінансовим інститутам за міжбанківськими кредитними лініями.
94. Крім того, якщо працівники банку одержують запит про надання зведених даних, що характеризують усі кредити понад визначений обсяг, згруповані за принципом взаємозв'язку, слід провести аналіз зведених даних за кредитами з такими характеристиками (які можуть вказувати на необхідність проведення детальнішого аналізу):
• великий збиток від основної діяльності в останньому фінансовому році;
• стійкі збитки від основної діяльності (наприклад, протягом двох чи більше років);
• високий коефіцієнт відношення боргу до капіталу (наприклад, що перевищує 2:1; проте коефіцієнт буде різним залежно від галузі);
• невиконання умов кредитної угоди;
• модифікований аудиторський висновок;
• надана інформація є неповною або застарілою;
• позики недостатньо забезпечені або забезпечені в основному гарантіями;
• рахунки, за якими управлінський персонал банку вчасно не проводить аналіз.
95. Аудитор обирає кредити для детальної перевірки зі списку кредитів, використовуючи критерії формування вибірки, зазначені вище, та отримує документацію, необхідну для перевірки надходжень від кредитів. Сюди можуть входити:
• файли з інформацією про кредити і заставне забезпечення;
• списки або звіти за простроченими платежами;
• стислий опис діяльності;
• переліки попередніх сумнівних рахунків;
• звіт за позиками, що не належать до поточного періоду;
• фінансові звіти позичальника;
• звіти про оцінку вартості заставного забезпечення.
96. Використовуючи файл із інформацією про кредити, аудитор:
• визначає тип кредиту, відсоткову ставку, термін погашення, умови виплати, забезпечення й мету використання кредиту;
• переконується в тому, що документи щодо заставного забезпечення підтверджують відповідну реєстрацію і що банк отримав відповідну юридичну консультацію про законну силу забезпечення;
• розглядає, чи є справедлива вартість заставного забезпечення достатньою (особливо для кредитів, що вимагають створення резерву) для забезпечення кредиту і (де це доречно) чи застраховано належним чином забезпечення. Критично аналізує оцінку застави, у тому числі методи і припущення, використані оцінювачем;
• оцінює надходження від кредиту і розглядає необхідність резерву для рахунку;
• переконується в тому, що заявка на одержання кредиту або його поновлення затверджені відповідними особами;
• переглядає періодичні фінансові звіти позичальника і відзначає значні суми й основні операційні коефіцієнти (тобто коефіцієнти оборотного капіталу, прибутковості, акціонерного капіталу і відношення боргу до капіталу);
• переглядає всі примітки і кореспонденцію, що містяться у файлі з огляду позик. Відзначає періодичність перевірок, що проводилися працівниками банку, і впевнюється в тому, що вони відповідають банківським інструкціям.
97. Аудитор розглядає, чи існує політика і процедури щодо проблемних та прострочених кредитів, включаючи:
• періодичні перевірки окремих проблемних кредитів;
• інструкції щодо забезпечення надходжень чи зміцнення кредитів, включаючи вимоги до оновлення вартості заставних забезпечень та позицій, за якими існує право відчуження, перевірки документації, фінансових звітів, що надаються за вимогою;
• обсяг та тенденції минулих прострочених кредитів;
• кваліфікованих інспекторів, що займаються проблемними кредитами;
• інструкції з відповідного обліку проблемних кредитів, наприклад, спеціальна політика щодо резервів.
98. Додатково до оцінки достатності резервів за окремими кредитами, аудитор аналізує, чи слід створювати додаткові резерви за конкретними категоріями або класами кредитів (наприклад, кредити за кредитними картками чи кредити з "суверенним" ризиком), а також оцінити достатність будь-яких резервів, що міг створити банк унаслідок обговорень з управлінським персоналом.
- Додаток 3
Приклади фінансової інформації, коефіцієнтів та показників, що їх зазвичай використовують при аналізі фінансового стану і результатів діяльності банку
Є велика кількість фінансових коефіцієнтів, що використовуються для аналізу фінансового стану і результатів діяльності банку. Хоча такі коефіцієнти дещо різняться залежно від країн і банків, основна мета їхнього використання залишається незмінною - вони призначені для оцінювання результатів діяльності порівняно з попередніми роками, бюджетом і показниками інших банків. Аудитор аналізує коефіцієнти одного банку в контексті подібних коефіцієнтів інших банків, про які аудитор отримав чи може отримати достатню інформацію.
Як правило, всі коефіцієнти поділяються на такі категорії:
• якість активів;
• ліквідність;
• прибутковість;
• достатність капіталу;
• ринковий ризик;
• ризик при консолідуванні боргу.
Далі наведено ті загальні коефіцієнти, з якими, найімовірніше, матиме справу аудитор (велику кількість інших, детальніших, коефіцієнтів зазвичай розробляє управлінський персонал як допоміжні для проведення аналізу стану й результатів діяльності банку, а також різних категорій його активів і зобов'язань, підрозділів банку і сегментів ринку).
а) Коефіцієнти якості активів:
• відношення втрат за позиками до загальної суми позик;
• відношення суми позик, зобов'язання за якими не виконуються, до загальної суми позик;
• відношення резервів на втрати за позиками до суми позик, зобов'язання за якими не виконуються;
• покриття втрат за позиками доходами банку;
• збільшення відношення резервів на втрати за позиками до валового доходу;
• обсяг, концентрація кредитного ризику, створення резервів.
б) Коефіцієнти ліквідності:
• відношення грошових коштів і ліквідних цінних паперів (наприклад, з терміном погашення до ЗО днів) до загальної суми активів;
• відношення грошових коштів, ліквідних цінних паперів та високо ліквідних цінних паперів до загальної суми активів;
• відношення зобов'язань за міжбанківськими внесками і депозитами грошового ринку до загальної суми активів.
в) Коефіцієнти прибутковості:
• доход на одиницю активів за середньою вартістю активів;
• доход на одиницю капіталу за середньою сумою капіталу;
• чиста відсоткова маржа як відношення відсоткового доходу до середньої суми активів і середньої вартості активів, які приносять доход;
• відсотковий доход у відсотковому відношенні до середньої вартості активів, що приносять відсотковий доход;
• відсоткові витрати у відсотковому відношенні до середньої вартості зобов'язань, за якими нараховуються проценти;
• невідсотковий доход у відсотковому відношенні до середньої вартості умовних зобов'язань;
• невідсотковий доход у відсотковому відношенні до середньої вартості активів;
• невідсоткові витрати у відсотковому відношенні до середньої вартості активів;
• невідсоткові витрати у відсотковому відношенні до операційного прибутку.
г) Коефіцієнти достатності капіталу:
• капітал у відсотковому відношенні до загальної суми активів;
• капітал першого порядку у відсотковому відношенні до суми активів, зважених за рівнем ризику;
• загальний капітал у відсотковому відношенні до суми активів, зважених за рівнем ризику.
д) Ринковий ризик:
• концентрація ризику у конкретних галузях чи географічних регіонах;
• сума активів, вразливих ризикові;
• аналіз розриву цін унаслідок відсутності операцій на ринку середніх строків (в основному, аналіз середніх строків та дат платежів і впливу змін відсоткових ставок на прибутки або власні кошти банку);
• порівняльний обсяг зобов'язань та фінансових зобов'язань;
• вплив зміни відсоткових ставок на прибутки або власні кошти банку.
е) Ризик при консолідуванні боргу:
• відношення коштів на рахунках клієнтів до загальної суми коштів на рахунках (клієнтів та міжбанківських);
• строки погашення;
• середня відсоткова ставка за запозиченнями.
•
- Додаток 4
Ризики та проблеми гарантованого розміщення цінних паперів та брокерських операцій з цінними паперами
Гарантоване розміщення цінних паперів
Багато банків надають такі фінансові послуги, як відкрите розміщення цінних паперів або надають допомогу з індивідуального розміщення цінних паперів. Банки, що здійснюють таку діяльність, можуть бути вразливими значним ризикам, які мають наслідки для аудиторської перевірки. Такі види операцій та пов'язані з ними ризики доволі складні, тому слід розглянути консультації експертів з цих питань.
Тип цінних паперів, що розміщують, а також структура пропозиції впливають на ризики, притаманні операціям з розміщення цінних паперів. Розміщення цінних паперів може бути структуроване таким чином, що вимагатиме придбання частини запропонованих позицій гарантом розміщення цінних паперів покупав. Це призводить до необхідності фінансування непроданої частини та означає вразливість суб'єкта господарювання ринковому ризикові щодо права власності.
Юридичний та нормативний ризик - також важливий елемент, що залежить від юрисдикції, в якій здійснюється пропозиція цінних паперів. Приклади зон юридичного та нормативного ризику охоплюють ризик суттєвих викривлень для гаранта розміщення цінних паперів, які можуть бути у документі про реєстрацію цінних паперів чи емісійному проспекті, а також у місцевих нормативних актах, що регулюють розміщення та операції з відкритого розміщення. Ці зони також охоплюють ризики, що виникають через операції з використанням конфіденційної інформації та маніпулювання на ринку з боку управлінського персоналу чи працівників банку. Індивідуальне розміщення здійснюють, як правило, через банки-агенти і тому це призводить до меншого ризику, ніж ризик, пов'язаний з відкритим розміщенням цінних паперів. Проте аудитор враховує місцеві нормативні акти, що регулюють індивідуальне розміщення.
- Брокерські операції з цінними паперами
Багато банків беруть участь також у брокерській діяльності з цінними паперами, які містять також надання допомоги щодо операцій з цінними паперами клієнтів. Як і з розміщенням цінних паперів, банки, що здійснюють таку діяльність (в якості брокера, дилера чи обох), можуть бути вразливими значним ризикам, які мають наслідки для аудиторської перевірки. Таки види операцій та пов'язані з ними ризики доволі складні, тому слід розглядати консультації експертів з цих питань.
Типи послуг, що пропонують клієнтам, та методи, що використовують для їх надання, визначають тип та рівень ризику, притаманного брокерським операціям з цінними паперами. Кількість фондових бірж, з якими банк веде справи та на яких здійснює операції для клієнтів, також впливають на структуру ризику. Часто пропонують таку послугу - пролонгацію кредиту клієнтам, які придбали цінні папери, сплативши лише частину вартості цінних паперів, що призводить до кредитного ризику для банку. Ще одна загальна послуга - діяти як банк-депозитарій для цінних паперів, якими володіють клієнти. Банки також вразливі ризику ліквідності, пов'язаному з брокерськими операціями фінансування шляхом випуску цінних паперів. Пов'язані з цим фактори аудиторського ризику подібні наведеним у Додатку 5 "Ризики та проблеми управління активами".
Юридичний та нормативний ризик - також важливий елемент, що залежить від юрисдикції, в якій здійснюється брокерські операції з цінними паперами. Це може бути розгляд звітності банку регулювальним органам, звіти аудитора безпосередньо регулювальним органам, а також з точки зору репутації та фінансового ризику, який може виникати у разі порушень банком нормативних актів.
- Додаток 5
Ризики та проблеми приватних банківських операцій та управління активами
- Приватні банківські операції
Надання банківських послуг вищого рівня приватним особам, зазвичай, особам з великим власним капіталом, відомо як приватні банківські операції. Часто такі особи можуть жити в іншій країні, ніж країна, де знаходиться банк. До аудиту діяльності приватного банку аудитор знає основні заходи контролю щодо такої діяльності. Аудитор розглядає ступінь здатності банку визнавати ризик репутації та юридичний ризик і управляти ними. Вони можуть бути пов'язані з неадекватною обізнаністю та розумінням приватного та ділового життя клієнтів, джерела багатства та використання приватних банківських рахунків. Аудитор розглядає:
• чи включає нагляд управлінського персоналу за приватною банківською діяльністю створення відповідної корпоративної культури управлінський персонал високого рівня має встановлювати загальні та конкретні цілі, а вищий управлінський персонал має активно дотримуватися корпоративної політики та процедур;
• політика та процедури з приватної банківської діяльності мають бути викладені письмово та містити інструкції, достатні для адекватного знання клієнтів банку. Наприклад, слід, щоб політика та процедури вимагали, щоб банк перевіряв посвідчення особи та отримував основну попередню інформацію про клієнтів, визначав джерела багатства клієнтів та напрямки діяльності, просив рекомендації, контролював направлення клієнтів та виявляв підозрілі операції. Банку також слід мати письмову кредитну політику та процедури, оформлені у письмовому вигляді, в яких зазначено, крім іншого, проблеми, пов'язані з - відмиванням грошей,л наприклад, кредитування, забезпечене грошовою заставою;
• слід, щоб практика управління ризиками та системи моніторингу підкреслювали важливість отримання та збереження документів, що стосуються клієнтів, та важливість попереднього обстеження при отриманні додаткової інформації, наданої клієнтом чи її або його представником. Невід'ємною від надійних приватних банківських операцій є необхідність дотримання вимог з встановлення особи клієнта. Інформаційні системи мають контролювати всі аспекти приватних банківських операцій банку. Крім того, вони включають системи, які надають управлінському персоналові вчасну інформацію, необхідну для аналізу та ефективного управління приватної банківською діяльністю, а також системи, які надають можливість управлінському персоналові контролювати рахунки з метою виявлення підозрілих операцій та надавати звіти про будь-які такі випадки правоохоронним органам та інспекторам з банківського нагляду згідно з нормативними актами чи законами.
Аудитор аналізує оцінені рівні властивого ризику та ризику контролю, пов'язані з приватними банківськими операціями, при визначенні характеру, розрахунку часу та обсяг процедур по суті. Наведений нижче перелік визначає багато з загальних факторів аудиторського ризику, які слід враховувати при визначенні характеру, розрахунку часу та обсягу процедур, які слід виконати. Оскільки приватні банківські операції часто пов'язані з управлінням активами, фактори аудиторського ризику, що стосуються діяльності з управління активами, також наводяться далі.
• Дотримання вимог нормативних актів. Приватні банківські операції в багатьох країнах дуже регламентовані. Це може бути перевірка звітності, що надається органам державного регулювання клієнтом, звіти, що надаються органам державного регулювання безпосередньо аудитором, а також перевірка з точки зору ризику репутації та фінансового ризику, які можуть виникнути, якщо банк порушує нормативні акти. Крім того, характер приватних банківських операцій може підвищити чутливість банку до відмивання грошей і, таким чином, може підвищити операційний, нормативний ризики та ризик репутації, які можуть мати наслідки для аудиторської перевірки.
• Конфіденційність. Як правило, це особливість приватних банківських операцій. Крім звичайної таємності, яка властива взаємовідносинам між банком та клієнтом у більшості країн, у багатьох юрисдикціяй, де приватні банківські операції є звичайними, існує додаткове законодавство щодо таємниці банківських операцій, яке може обмежувати доступ до Інформації про клієнтів для органів державного регулювання, податкових органів чи поліції, у своїй власній чи інших юрисдикціях. Банк може намагатися обмежити доступ аудитору до прізвищ приватних клієнтів банку, що впливає на здатність аудитора визначити операції з пов'язаними сторонами. З цим також пов'язана проблема того, що клієнт може звернутися до банку з проханням не надсилати кореспонденцію, включаючи, виписки з банківського рахунку ("договори про збереження пошти"). Це заважатиме можливості аудитора отримати докази щодо повноти та точності, та, за відсутності адекватних альтернативних процедур, аудитор розглядає наслідки цього для аудиторського висновку.
• Шахрайство управлінського персоналу. Сувора конфіденційність та приватний характер взаємовідносин приватних банківських операціях може знизити ефективність заходів внутрішнього контролю, які забезпечують повний контроль над працівниками, які займаються приватними справами клієнтів. Висока особиста довіра, яка може існувати між клієнтом та його приватним банкіром, також може підвищувати ризик, оскільки багатьом приватним банкірам надається деякий ступінь самостійності в управлінні справами його клієнтів. Цей ризик збільшується залежно від того, наскільки регулярно клієнти можуть перевіряти свої справи, як зазначено вище.
• Послуги, призначені для передачі деякого ступеня права власності/ управління активами третім сторонам, включаючи трасти та інші подібні договори. Це вимагає юридичного оформлення. Проте такі договори не обмежуються взаємовідносинами приватних банківських операцій, як правило, вони є загальнопоширеними. Для банку ризик полягає в тому, що умови договору про довірче управління чи інші юридичні договори не відповідають чи не підпорядковуються відповідним законам. Це може призвести до можливих зобов'язань банку перед бенефіціарами. Заходи контролю в цій сфері особливо важливі з огляду на те, що помилки часто виявляють лише коли договір про довірче управління або інший договір закінчується, можливо, через десять років після його укладання. Часто також приватні банкіри беруть участь у складанні заповітів чи інших заповідальних документів та виступають у ролі виконавців заповітів. Неналежне складання заповіту може мати фінансові наслідки для банку. Аудитор розглядає, чи є будь-які зобов'язання щодо цих послуг, інформація про які не розкрита. Вимоги конфіденційності також: можуть впливати на можливості аудитора отримати достатні та відповідні аудиторські докази, і якщо це так, аудитор аналізує наслідки для аудиторського висновку. Нарешті, угоди про довірче управління та подібні їм угоди, укладені з приватними банками, часто передають третім сторонам. Аудитор перевіряє, чи залишаються фактори ризиків у послугах залучених сторін, перевіряє процедури, необхідні для розуміння ризиків та взаємовідносин, та оцінює заходи контролю за залученими зовнішніми постачальниками послуг та в їхнє організаціях.
• Кредитний ризик. Кредитний ризик часто ускладнюється при наданні приватних банківських послуг унаслідок характеру вимог до позик клієнтів. Наведені далі послуги часто утруднюють оцінювання кредитного ризику: структура механізму кредитування (кредитні операції з кількома цілями, що пов'язано з проблемою вимог до клієнтів у таких сферах, як оподаткування, нормативні акти, хеджування тощо); незвичайні активи, надані як застава (наприклад, колекції творів мистецтва, легко реалізуємо майно, нематеріальні активи, вартість яких залежить від майбутніх грошових потоків); та довіра до особистих гарантій ("кредитування на основі довіри до клієнта").
• Безпечне зберігання. Приватні банки часто надають послуги з безпечного зберігання інвестиційних активів чи цінностей клієнтів. Пов'язані з цим фактори аудиторського ризику подібні викладеним далі в " Управлінні активами".
- Управління активами
Наведені нижче фактори ризику подані у вигляді міркувань при плануванні стратегії та виконанні аудиторської перевірки діяльності управлінського персоналу банку з управління активами. Воно охоплює управління коштами, управління пенсійним фондом, інструментами передачі деякого ступеня права власності / управління активами третім сторонам, включаючи трасти та інші подібні договори, що вимагає юридичного оформлення тощо. Перелік не є всеохопним, оскільки індустрія фінансових послуг швидко змінюється.
• Аудиторську перевірку менеджера з управління активами та активів виконують різні аудиторські фірми. Дії менеджера, який відповідає за управління активами, та самі активи, як правило, тісно пов'язані. Легше визначити та зрозуміти наслідки проблеми, що виникає в одному банкові щодо фінансових звітів іншого, якщо їхню аудиторську перевірку проводить таж сама аудиторська фірма або якщо укладено угоди на дозвіл відповідного обміну інформацією між двома аудиторськими фірмами. Якщо відсутня вимога аудиторської перевірки як активів, так і менеджера з управління активами або якщо неможливий відповідний доступ до другої аудиторської фірми, аудитор розглядає, чи зможе він сформувати належну точку зору.
• Фідуціарна відповідальність перед третіми сторонами. Неналежне управління коштами третіх сторін може мати фінансовий вплив чи вплив на репутацію менеджера з управління активами. Воно може складатися з:
• неналежного ведення бухгалтерського обліку;
• недостатніх заходів контролю за захистом та оцінкою вартості активів;
• недостатніх заходів контролю з запобігання шахрайству з боку менеджера, який управляє фондами;
• невідповідне відокремлення - фізичне та юридичне - коштів клієнта від коштів менеджера чи коштів інших клієнтів (часто це законодавчий аспект);
• невідповідне відокремлення інвестицій клієнтів від власних інвестицій менеджера (особистих або корпоративних, чи обох типів) чи інвестицій інших клієнтів;
• невідповідний розподіл обов'язків між персоналом банку з управління активами та персоналом, що здійснює інші банківські операції;
• недотримання розпоряджень клієнтів чи вимог інвестиційної політики, згідно з якими, як передбачалося, управляли активами;
• невиконання вимог звітності (договірних чи законодавчих) про клієнтів.
• Перевіряється політика та заходи контролю з прийняття нових клієнтів; інвестиційних рішень; дотримання інструкцій клієнтів; конфлікту інтересів; дотримання законодавчих актів; відокремлення та безпечне зберігання фондів та відповідна звітність про активи клієнтів та операції.
• Винагороди менеджерам з управління коштами. Менеджери з управління коштами мають великі можливості приймати нераціональні чи незаконні ділові рішення, причиною яких є прагнення до особистого збагачення за допомогою угод про премії чи матеріальне заохочення.
• Технології. Технології необхідні для діяльності більшості компаній з управління активами, тому перевіряють захищеність, повноту та точність даних і введення даних, якщо заходам контролю за комп'ютерами, а також загальному середовищу контролю можна довіряти з точки зору аудиторської перевірки. Перевіряється також, чи існують відповідні заходи контролю для забезпечення відокремлення реєстрації операцій за дорученням клієнтів від власних операцій банку.
• Глобалізація та міжнародна диверсифікація. Це характеристики багатьох менеджерів з управління активами, що може призвести до додаткових ризиків унаслідок розмаїтості практики в різних країнах щодо таких питань, як правила з ціноутворення та збереження, нормативні акти, юридичні системи, ринкова практика, норми розкриття інформації та стандарти бухгалтерського обліку.
•
•
- Глосарій термінів
Приховані резерви (Hidden reserves)
Пруденційні коефіцієнти (Prudential ratios)
Рахунки лоро (Loros)
Рахунки ностро (Nostras)
Резерв (Provision)
Тестування з напруженням (Stress testing)
Деякі концептуальні основи фінансової звітності дозволяють банкам маніпулювати відображеним у звітності доходом шляхом переведення сум до резервів, інформація про які не розкривається в ті роки, коли отримують великі прибутки, та переведення сум 3 цих резервів, коли зазнають збитків чи отримують незначні прибутки. Відображений у звітності доход - це сума після таких переведень. Ця практика служить для надання банкові вигляду більшої стабільності шляхом зменшення нестійкості прибутків та для допомоги в запобіганні втрати довіри до банку шляхом зменшення випадків, щодо яких банк відобразив би у звітності низькі прибутки.
Коефіцієнти, що використовують регулювальні органи для визначення типів та сум кредитів, які банк може надавати.
Рахунки, які утримує банк від імені банку-кореспондента
Рахунки, які утримує банк-кореспондент від імені банку.
Коригування до балансової вартості активу для врахування чинників, які можуть зменшити цінність активу для суб'єкта господарювання. Іноді називають забезпеченням.
Тестування моделей оцінки шляхом застосування припущень та вихідних даних за відсутності нормальної ринкової ситуації та оцінювання, чи все ще обґрунтовані прогнозні дані за моделлю.
- Довідковий матеріал
Нижче наведено перелік матеріалів, які можуть бути корисними для аудиторів фінансових звітів банків.
- Базельський комітет з банківського нагляду:
Publication 30: Core Principles for Effective Banking Supervision. Basel, 1997.
Publication 33: Framework for Internal Control Systems in Banking Organisations. Basel, 1998.
Publication 55: Sound Practices for Loan Accounting and Disclosure. Basel, 1999. Publication 56: Enhancing Corporate Governance in Banking Organisations. Basel,
1999.
Publication 72: Internal Audit in Banking Organisations and the Relationship of the Supervisory Authorities with Internal and External Auditors. Basel, 2000
Publication 75: Principles for the Management of Credit Risk. Basel, 2000.
Publication 77: Customer Due Diligence for Banks. Basel, 2001.
Publication 82: Risk Management Principles for Electronic Banking. Basel, 2001.
Публікації Базельського комітету з банківського нагляду можна завантажити з веб-сторінки Банку міжнародних розрахунків: http://www.bis.org.
- Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку
МСБО 30 "Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних установ" (Лондон, 1999 р.)
МСБО 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання" (Лондон, 2000 р.)
МСБО 37 "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи" (Лондон, 1998 р.)
МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" (Лондон, 2000 р.)
Крім цього, багато організацій-членів МФБ опублікували довідкові матеріали та рекомендації з банків та аудиторських перевірок фінансових звітів банків.
РОЗДІЛ 6 ПМПА 1010 Вивчення питань, пов'язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансових звітів
(чинне Положення) ЗМІСТ
Вступ
Рекомендації щодо застосування МСА 310 "Знання бізнесу"1
Рекомендації щодо застосування МСА 400 "Оцінка ризиків та внутрішній контроль"2
Рекомендації щодо застосування МСА 250 "Врахування законів та нормативних актів при аудиторській перевірці фінансових звітів"
Процедури по суті
Пояснення управлінського персоналу Висновок
Додаток 1: одержання знання про бізнес клієнта з погляду екології: зразки питань
Додаток 2: процедури по суті для виявлення суттєвих викривлень у зв'язку з питаннями, пов'язаними з охороною довкілля
Параграф 1—12 13—16 17—29
30—34
35—47 48
49—50
|
1 МСА 310 «Знання бізнесу» відкликано в грудні 2004 р. після набуття чинності МСА 315 «Розуміння суб'єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень». 2 МСА 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль» відкликано в грудні 2004 р. після набуття чинності МСА 315 «Розуміння суб'єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень» та МСА 330 «Аудиторські процедури відповідно до оцінених ризиків». |
Положення з міжнародної практики аудиту (ПМПА) 1010 "Вивчення питань, пов'язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансових звітів" слід розуміти в контексті "Передмови до міжнародних стандартів
контролю якості, аудиту, огляду, інших завдань з надання впевненості та супутніх послуг", де вказано застосування та статус ПМПА.
Цей документ був затверджений на засіданні КМПА в березні 1998 р. для публікації в березні 2001 р.
- Вступ
- Мета цього Положення
1. Питання, пов'язані з охороною довкілля, стають важливими для дедалі більшої кількості суб'єктів господарювання і за певних обставин можуть суттєво впливати на фінансові звіти цих суб'єктів. Такі питання дедалі більше цікавлять користувачів фінансових звітів. Відповідальність за визнання, оцінку й розкриття інформації з таких питань покладається на управлінський персонал.
2. Для деяких суб'єктів господарювання питання, пов'язані з охороною довкілля, не є важливими. Проте, якщо вони є важливими для суб'єкта господарювання, може існувати ризик суттєвого викривлення (у тому числі невідповідного розкриття) фактів у фінансових звітах у результаті питань, пов'язаних з охороною довкілля. За таких обставин аудитор повинен розглянути питання, пов'язані з охороною довкілля, при проведенні аудиту фінансових звітів.
3. Питання, пов'язані з охороною довкілля, можуть бути комплексними, а отже, можуть потребувати додаткового розгляду з боку аудитора. Це Положення надає, практичні вказівки для аудиторів. У ньому описано:
а) основні поняття, що враховуються під час аудиторської перевірки фінансових звітів і стосуються питань, пов'язаних з охороною довкілля;
б) приклади можливого впливу питань, пов'язаних з охороною довкілля, на фінансові звіти;
в) рекомендації, якими повинен керуватися аудитор, виносячи професійне судження в цьому контексті, з метою визначення характеру, розрахунку часу й обсягу аудиторських процедур з урахуванням:
o знання бізнесу (МСА 310)3;
o оцінок ризику та внутрішнього контролю (MCA 400)4;
o розгляду законів та нормативних актів (МСА 250);
o інших процедур по суті (МСА 620 і деякі інші).
У пункті в) відображено типовий порядок проведення аудиторської перевірки. Одержавши достатнє уявлення про бізнес клієнта, аудитор
Див. виноску 1. Див. виноску 2.
оцінює ризик суттєвого викривлення фактів у фінансових звітах. Таке оцінювання включає розгляд законів і нормативних актів з охорони довкілля, що можуть стосуватися суб'єкта господарювання, і дає основу для ухвалення аудитором рішення про те, чи є потреба приділяти увагу питанням з охорони довкілля, проводячи аудиторську перевірку фінансових звітів.
У Додатку 1 наведено зразки питань, що їх може розглядати аудитор при одержанні знання про бізнес клієнта, зокрема, уявлення про контрольне середовище суб'єкта господарювання і процедури контролю щодо питань, пов'язаних з охороною довкілля. У Додатку 2 описано процедури по суті, що застосовуються аудитором для виявлення суттєвих викривлень фактів у фінансових звітах у зв'язку з питаннями, пов'язаними з охороною довкілля. Ці додатки включено лише як приклад, і не передбачається, що всі (чи деякі) питання або приклади можуть бути застосовані в будь-якому особливому випадку.
4. Це Положення не встановлює будь-яких нових основних принципів або процедур; його мета - допомагати аудиторам та сприяти правильному застосуванню МСА шляхом надання рекомендацій у разі, якщо питання, пов'язані з охороною довкілля, є важливими для фінансових звітів суб'єкта господарювання. Аудитор застосовує професійне судження для визначення ступеня відповідності будь-якої з аудиторських процедур, описаних у цьому Положенні, з огляду на вимоги МСА та конкретні обставини на суб'єкті господарювання.
5. Положення не дає рекомендацій з проведення аудиторських перевірок фінансових звітів страхових компаній у зв'язку з позовами за страховими полісами, коли екологічні проблеми впливають на власників таких полісів.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 Наверх ↑