- ПОЗИКИ
- Існування
Аудитор розглядає необхідність зовнішнього підтвердження існування позик.
- Оцінка вартості
Аудитор аналізує відповідність резерву на збитки від позик. Аудитор знає закони і нормативні акти, які можуть впливати на суми, визначені управлінським персоналом. Базельський комітет опублікував "Раціональну практику обліку і розкриття інформації про позики", яка надає рекомендації банкам та інспекторам з банківського нагляду щодо визнання та оцінки позик, створення резервів на збитки від позик, розкриття інформації про кредитний ризик та пов'язані з цим питання. У цьому документі висловлено думки інспекторів з банківського
нагляду щодо раціонального обліку позик та практики розкриття інформації для банків та як це може впливати на концептуальну основу фінансової звітності, за якою банк складає фінансові звіти. Проте фінансові звіти банків складаються за певною концептуальною основою фінансової звітності і резерви на збитки від позик слід створювати у відповідності з такою основою.
Додаток 2 до цього Положення надає подальшу інформацію з відображення в обліку резерву на збитки від позик.
Аудитор приділяє особливу увагу відповідності відображених в обліку резервів на збитки від позик. Визначаючи характер, обсяг і розрахунок часу роботи, яку слід виконати, аудитор повинен взяти до уваги таке:
• міру, якою обґрунтовано можна покладатися на банківську систему класифікації позик за їхньою якістю, на процедури забезпечення належного оформлення всієї документації, на внутрішні процедури аналізу позик і на підрозділ внутрішнього аудиту;
• через порівняну важливість іноземних позик аудитор, як правило, перевіряє:
• інформацію, на підставі якої банк оцінює й відстежує "суверенний ризик" та критерії (тобто конкретні типи класифікації й коефіцієнти оцінки вартості), використані для цих цілей;
о чи є кредитні ліміти для окремих країн, і якщо так, то хто їх установлює, які вони і якою мірою використовуються;
• структуру позикового портфеля, причому особливу увага приділяють:
• концентрації позик:
(включаючи чинні процедури, спрямовані на визначення подібних "зв'язків");
• комерційним і промисловим секторам;
• географічним регіонам;
• країнам;
о розміру окремих відкритих кредитних позицій (кілька великих позик чи велика кількість незначних за сумою позик);
о тенденціям до змін в обсязі позик за основними категоріями, особливо за категоріями, у яких спостерігається швидке зростання, а також тенденціям щодо своєчасно непогашених позик, позик, за якими не нараховуються відсотки, і реструктуризованих кредитів;
о кредитів зв'язаним сторонам.
• виявленим потенційно проблемним позикам, причому особливу увагу приділяють:
о попереднім збиткам і досвіду їх відшкодування, включаючи
відповідність і своєчасність створення резервів та їх списання;
о результатам перевірок з боку регулювальних органів.
• місцевим, національним й міжнародним економічним та іншим умовам, включаючи обмеження щодо переказу іноземної валюти, що може вплинути на погашення кредиту позичальниками.
Крім непогашених позик, виявлених управлінським персоналом або органами банківського нагляду, аудитор розглядає й інші джерела інформації, щоб визначити такі позики, які могли залишитися невиявленими. До таких
90.
а) звичайні депозити
джерел можна віднести:
• різні внутрішні переліки, наприклад, переліки позик, за якими ведеться спостереження; прострочених позик; позик, за якими не нараховуються відсотки; позик, класифікованих за ризиками; позик, наданих інсайдерам (у тому числі директорам і посадовим особам), а також позик, що перевищують установлені ліміти;
• попередній досвід щодо збитків (за типами позик);
• кредитні файли, в яких немає поточної інформації про позичальників, поручителів або застави.
Подання і розкриття інформації
Банки часто зобов'язані дотримуватися певних вимог щодо позик і резервів на збитки від позик. Аудитор аналізує, чи розкрита інформація згідно з відповідними концептуальними основами фінансової звітності або нормативною базою.
ДЕПОЗИТНІ РАХУНКИ
- Повнота
Аудитор оцінює систему внутрішнього контролю за депозитними рахунками. Аудитор також розглядає одержання підтверджень третіх сторін і виконання аналітичних процедур щодо середніх залишків і витрат на відсотки для того, щоб оцінити, наскільки обгрунтовані відображені в обліку залишки на депозитних рахунках.
Подання і розкриття інформації
Аудитор переконується в тому, що зобов'язання за депозитами класифіковані відповідно до нормативних актів і відповідних принципів бухгалтерського обліку.
Якщо зобов'язання за депозитами забезпечені конкретними активами, аудитор розглядає доцільність розкриття відповідної інформації.
Аудитор також розглядає необхідність розкриття інформації в тих випадках, коли банк піддається ризикові через економічну залежність від кількох великих вкладників чи коли є надмірна концентрація депозитів з терміном виплати в межах конкретного періоду.
б) кошти в дорозі Існування
Аудитор переконується в тому, що кошти в дорозі між філіями, між банком і його консолідованими дочірніми підприємствами, а також між банком і його контрагентами виключені з балансових показників, а статті, які звіряють, взято до уваги й належним чином відображено в обліку.
Крім того, аудитор перевіряє окремі статті, що містять підсумковий залишок, які не були погашені протягом обгрунтованого періоду, а також перевіряє, чи адекватні відповідні процедури внутрішнього контролю для забезпечення того, що подібні статті не були тимчасово переведені на інші рахунки, щоб уникнути їх виявлення.
91. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ
Органи банківського регулювання приділяють пильну увагу капіталу і резервам банку, здійснюючи моніторинг діяльності банку та визначаючи обсяг операцій. Невеликі зміни у капіталі чи резервах можуть значно впливати на здатність банку продовжувати діяльність, особливо, якщо банк здійснює діяльність при мінімальних (або близьких до них) рівнях необхідного капіталу. За таких обставин управлінський персонал можуть більш примушувати до участі в шахрайстві з фінансовою звітністю шляхом неправильної класифікації активів та зобов'язань чи визначення їх як менш ризикованих, ніж вони є фактично.
Розкриття та подання інформації
92. (наприклад, зобов'язання з надання позик і гарантій щодо повернення клієнтами позик третім сторонам)
відповідають вимогам достатності основного капіталу) і що розкриття інформації є належним і відповідає вимогам прийнятної концептуальної основи фінансової звітності. У багатьох юрисдикціях аудитори мають надавати звіти органам влади з розкриттям інформації про капітал банку і його показники, або тому, що ця інформація входить до фінансових звітів, або тому, що існують вимоги надавати окремий звіт інспекторам з банківського нагляду.
Крім того, якщо відповідні нормативні акти передбачають обмеження щодо розподілу нерозподіленого прибутку, то аудитор визначає, чи належно розкрита про них інформація.
Аудитор також; визначає, чи дотримано вимоги відповідної концептуальної основи фінансової звітності щодо розкриття інформації про приховані резерви (див. також параграф 103).
РЕЗЕРВИ, НЕПЕРЕДБАЧЕНІ АКТИВИ ТА НЕПЕРЕДБАЧЕНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (ЗА ВИНЯТКОМ ПОХІДНИХ І
ПОЗАБАЛАНСОВИХ ФІНАНСОВИХ
ІНСТРУМЕНТІВ)
Повнота
Велику частину непередбачених активів та зобов'язань часто відображають в обліку без зобов'язання чи активу, що з ними кореспондує (позабалансові статті), тому аудитор:
• визначає види діяльності, здатні спричинити виникнення непередбачених активів чи зобов'язань (наприклад, сек'юритизація);
• розглядає, чи адекватна система внутрішнього контролю банку для забезпечення відповідної ідентифікації та обліку непередбачених активів чи непередбачених зобов'язань, що виникають від такої діяльності, а також чи зберігаються докази, що підтверджують згоду з боку клієнта з цими умовами;
•
• виконує процедури по суті для перевірки повноти відображених в обліку активів і зобов'язань. Подібні процедури можуть містити процедури підтвердження, перевірку відповідного комісійного доходу від таких видів діяльності і визначаються з урахуванням ризику, властивого окремим видам розглянутих непередбачених подій;
• аналізує, наскільки обгрунтовані показники непередбачених активів і зобов'язань на кінець року з погляду власного досвіду та уявлення про діяльність банку в поточному році;
• одержує від управлінського персоналу пояснення про те, що всі непередбачені активи та зобов'язання були відображені в обліку, а інформація про них розкрита за вимогами концептуальної основи фінансової звітності.
Оцінка вартості
Оскільки багато з цих операцій заміняють собою кредитні операції або їхнє завершення залежить від кредитоспроможності контрагента, ризики, пов'язані з подібними операціями, у принципі не відрізняються від ризиків, пов'язаних з позиками. Описані в параграфі 89 цілі аудиту й питання, що потребують особливої уваги, можуть застосовуватися й до такого роду операцій.
Подання і розкриття інформації
У випадках, коли активи чи зобов'язання були сек'юритизовані чи іншим чином відповідають вимогам для обліку поза балансом банку, аудитор розглядає відповідність облікового підходу і чи були створені відповідні резерви. Аналогічно, коли банк є контрагентом операції, яка дозволяє компанії-клієнтові зняти актив чи зобов'язання з балансу клієнта, аудитор розглядає, чи існує будь-який актив або зобов'язання, які, згідно з концептуальною основою фінансової звітності слід показувати у балансі чи примітках до
93. (наприклад, валютні контракти, відсоткові та валютні "свопи", ф'ючерси, опціони та угоди про майбутні відсоткові ставки)
фінансових звітів.
Хоча відповідна концептуальна основа фінансової звітності вимагає, як правило, розкриття інформації про такі зобов'язання у примітках до фінансових звітів, а не в балансі, аудитор, тим не менш, аналізує потенційний фінансовий вплив на капітал банку, фінансування та прибутковість необхідності погашення таких зобов'язань у фінансових звітах.
ПОХІДНІ ТА ПОЗАБАЛАНСОВІ ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ
Багато з цих інструментів розглядаються як казначейські та торговельні операції банку. Додаток 2 до цього Положення дає більше інформації про аналіз аудитором казначейської та торговельної діяльності. ПМПА 1012 надає подальші рекомендації стосовно похідних інструментів, угоди про які банк укладає як кінцевий користувач.
Права та зобов'язання
Аудитор перевіряє основну документацію, що підтверджує проведення цих операцій, щоб визначити, чи належно відображено в обліку всі права й зобов'язання (такі як варанти й опціони).
Існування
Аудитор розглядає необхідність підтверджень третіх сторін і виконання аналітичних процедур щодо непогашених залишків, які відбирають з записів відкритих операцій операційного відділу та з переліків затверджених контрагентів, брокерів та бірж. Може бути необхідним виконати перевірки підтверджень окремо за типами продуктів, оскільки системи можуть утруднювати комплексний добір всіх операцій з певним контрагентом.
Повнота
З огляду на постійну розробку нових фінансових інструментів, може не бути установлених процедур взаємодії між учасниками операції і в
межах банку. Тому аудитор оцінює відповідність системи внутрішнього контролю, особливо щодо:
• адекватності процедур і розподілу обов'язків, пов'язаних зі звірянням документації, отриманої від контрагентів, і звірянням рахунків контрагентів;
• адекватності огляду внутрішньої аудиторської перевірки.
Аудитор оцінює відповідність системи внутрішнього контролю, включаючи регулярні звіряння рахунків прибутків та збитків через належні проміжки часу та процедури звіряння, особливо щодо повноти та точності відображення в обліку незакритих позицій на кінець звітного періоду. Це вимагає від аудитора обізнаності зі стандартними процедурами підтвердження міжбанківських операцій;
Аудитор також може вважати корисним перевірити операції після кінця звітного періоду щодо підтвердження статей, які слід відображати у фінансових звітах на кінець року. МСА 560 "Подальші події" надає докладніші рекомендації щодо розгляду аудитором подій, які відбуваються після кінця періоду.
Оцінка вартості
У цьому випадку аналіз подібний до вищенаведеного аналізові щодо "Інших фінансових активів". Проте існують ще такі подальші міркування.
Похідні та позабалансові фінансові інструменти звичайно оцінюють за ринковою або справедливою вартістю за винятком того, що за деякими концептуальними основами фінансової звітності інструменти хеджування оцінюють таким самим методом, як й основний інструмент, що хеджують. Застосовна концептуальна основа фінансової звітності може не вимагати відображення фінансових інструментів у балансі чи може вимагати їх оцінки за собівартістю. У таких випадках, може існувати вимога розкривати інформацію про ринкову або справедливу вартість похідних чи позабалансових інструментів у примітках до фінансових звітів.
Якщо операції з інструментами здійснюють на інвестиційній біржі, вартість можна визначити за допомогою незалежних джерел. Якщо операції не здійснюються, можуть бути потрібні незалежні експерти для оцінки вартості.
Крім того, аудитор розглядає необхідність і відповідність коригування справедливої вартості фінансових інструментів, такі як забезпечення ризику ліквідності, забезпечення ризику моделі та забезпечення операційного ризику. Аудитор розглядає ці аспекти таким чином:
• відповідність курсів обміну, відсоткових ставок чи інших основних ринкових ставок, що застосовували на дату фінансових звітів для обчислення нереалізованих прибутків та збитків;
• відповідність моделей оцінки та припущень, використаних для визначення справедливої вартості фінансових інструментів в обігу на дату фінансових звітів. Крім того, аудитор розглядає, чи були введені належним чином в модель деталі окремих контрактів, застосовані валютні курси та припущення;
• відповідність використаної облікової політики стосовно доречних облікових принципів, зокрема стосовно різниці між реалізованими та нереалізованими прибутками та збитками.
Якщо потрібно проаналізувати ринкову вартість, а інформація про неї недоступна, аудитор переконується в тому, що використовувалися відповідні альтернативні методи оцінювання вартості, засновані (коли треба) на поточних відсоткових ставках і валютних курсах.
Оскільки деякі з цих інструментів з'явилися недавно, аудитор перевіряє оцінку вартості з особливою обережністю, беручи до уваги такі чинники:
• у більшості випадків може не існувати судових прецедентів щодо виконання умов угод про основні інструменти. Тому важко оцінити можливість примусового виконання у судовому порядку;
• порівняно невелика кількість осіб управлінського персоналу обізнана з ризиками, властивими цим інструментам. Це може призвести до підвищення ризику викривлень та ускладненням при встановленні заходів контролю, мета яких своєчасно запобігати або виявляти та виправляти викривлення;
• деякі з цих інструментів не існують протягом повного економічного циклу (ринки, на яких спостерігаються тенденції до падіння або зростання курсів, високі й низькі ставки відсотка, високий і низький рівень ділової активності, мінливість цін), тому складніше оцінити їхню вартість із тим самим ступенем визначеності, що й вартість звичайних інструментів. З тієї ж причини важко прогнозувати з достатнім ступенем визначеності їхню цінову кореляцію з іншими інструментами, призначеними для згортання, які банк використовує з метою хеджування своїх позицій;
• моделі, застосовані для оцінювання вартості таких інструментів, можуть не функціонувати належним чином в нестандартних ринкових умовах.
Оцінка
Аудитор аналізує мету здійснення операції, результатом якої є конкретний інструмент, а саме, чи була це торгова операція або операція хеджування. Банк може виступати у ролі принципала для створення торгової позиції чи
Оскільки розрахунок за цими операціями відбувається на майбутню дату, аудитор розглядає, чи був прибуток або збиток на кінець періоду, які слід наводити у фінансових звітах.
Аудитор перевіряє, чи відбувалася перекласифікація операцій хеджування й торгових операцій / позицій, яка може здійснюватися насамперед з метою отримання вигоди за рахунок різниці в часі визнання прибутку або збитку.
Подання та розкриття інформації
У деяких концептуальних основах фінансової звітності відповідні принципи бухгалтерського обліку вимагають відображати в обліку нараховані прибутки та збитки за відкритими позиціями незалежно від того, чи відображені такі позиції в балансі, чи ні. Згідно з іншими концептуальними основами фінансової звітності обов'язковим є розкриття інформації про зобов'язання. В останньому випадку аудитор визначає, чи є невідображені в обліку суми настільки значними, що про них слід розкрити інформацію у фінансових звітах або надати аудиторський висновок, відмінний від безумовно-позитивного.
Можуть також бути такі додаткові міркування:
• аудитор розглядає відповідний обліковий підхід та подання інформації про такі операції відповідно до доречних вимог фінансової звітності. Якщо такі вимоги припускають різні підходи до операцій, які укладають з метою хеджування, аудитор перевіряє, чи були вони відповідним чином визначені та обліковані;
• деякі концептуальні основи фінансової звітності вимагають розкриття інформації про потенціальний ризик, що виникає за
•
відкритими позиціями, наприклад, еквівалент кредитного ризику та вартість відшкодування позабалансових
інструментів в обігу.
94. ВІДСОТКОВИЙ ДОХОД ТА ВИТРАТИ НА
- ВІДСОТКИ
- Оцінка
Відсоткові доходи та відсоткові витрати, як правило, є двома основними статтями у звіті банку про прибутки та збитки. Аудитор розглядає:
• існування задовільних процедур відповідного обліку нарахованих доходів і витрат на кінець року;
• оцінювання адекватності відповідної системи внутрішнього контролю;
• використання аналітичних методів огляду при оцінюванні обґрунтованості наведених у звітах сум.
Подібні методи містять порівняння наведеного у звітах відсоткового доходу (у відсотковому вигляді) до:
• ринкових ставок;
• ставок центральних банків;
• оголошених ставок (за типами позик або депозитів);
• за різними портфелями.
Проводячи подібне порівняння, важливо переконатися в тому, що для уникнення викривлень, спричинених коливаннями відсоткових ставок, використовували діючі середні ставки (наприклад, щомісячні).
Аудитор також оцінює обґрунтованість політики визнання доходу від непогашених позик, особливо коли цей доход не надходить у поточному періоді. Аудитор також розглядає, чи відповідає визнання невиконаних позик політики банку, а також вимогам застосованої концептуальної основи фінансової звітності.
95. РЕЗЕРВИ НА ЗБИТКИ ВІД ПОЗИК
Оцінка
Основні аудиторські проблеми в цій сфері розглянуто в розділі "Позики". Зазвичай резерви створюються у двох формах, а саме: у формі конкретних резервів для покриття виявлених збитків за окремими позиками і загальних резервів для покриття збитків, що вважаються наявними, але не були конкретно визначені. Аудитор оцінює достатність таких резервів, виходячи з таких чинників, як минулий досвід та інша відповідна інформація, а також розглядає, чи достатні конкретні та загальні резерви для відшкодування попередньо оцінених збитків від кредитів, пов'язаних з портфелем позик. У Додатку 2 до цього Положення містяться приклади аудиторських процедур по суті для оцінки резервів на збитки за позиками. У деяких країнах рівень загальних резервів встановлює місцеве законодавство. У цих країнах аудитор переконується в тому, що відображені у звіті витрати на створення резерву розраховані відповідно до такого законодавства. Аудитор також розглядає відповідність розкриття інформації у фінансових звітах та, якщо резерви недостатні, наслідки для аудиторської думки.
96. ДОХОД У ФОРМІ ГОНОРАРІВ І КОМІСІЙНИХ
Повнота
Аудитор перевіряє, чи відображена повністю сума (тобто, чи відображені всі окремі статті). У цьому відношенні аудитор розглядає застосування аналітичних процедур при оцінюванні обґрунтованості відображених сум.
Оцінка
Аудитор перевіряє: розглянутого у фінансових звітах, та чи відстрочені суми, що відносяться до майбутніх періодів;
• чи можна отримати доход (це розглядається як частина аудиторських процедур з огляду кредитного портфеля, якщо гонорар було додано до суми непогашеного залишку за позикою);
• чи обліковано доход відповідно до застосованої концептуальної основи фінансової звітності.
97. РЕЗЕРВИ НА ПОДАТКИ НА ПРИБУТОК
Оцінка
Аудитор ознайомлюється зі спеціальними правилами оподатковування, які застосовуються щодо банків у тій юрисдикції, де розміщений банк, щодо якого складається аудиторський висновок. Крім того, аудитор переконується в тому, що всі аудитори, на чию роботу він покладається з приводу закордонних операцій банку, також ознайомлені з правилами, що діють у їхній юрисдикції. Крім цього, потрібне знання умов договорів з оподатковування між різними юрисдикціями, в яких банк провадить свою діяльність.
98. ОПЕРАЦІЇ ЗІ ЗВ'ЯЗАНИМИ СТОРОНАМИ
Подання та розкриття інформації
Концептуальні основи фінансової звітності часто вимагають розкриття інформації про наявність зв'язаних сторін та операцій з ними. Операції зі зв'язаними сторонами можуть відбуватися у ході звичайної діяльності банку. Наприклад, банк може надавати кредити своїм посадовим особам або директорам чи суб'єктам господарювання, які належать або контролюються посадовими особами або директорами. Аудиторові важливо знати про ризик, що існує при здійсненні таких операцій з кредитування зі зв'язаними сторонами, звичайні заходи передбачливості у банківській справі (наприклад, оцінка кредитів і вимоги щодо
заставного забезпечення) у такому випадку можуть належним чином не дотримуватися. Аудитор ознайомлюється з відповідними нормативними вимогами до надання кредитів зв'язаним сторонам і виконує процедури для визначення заходів контролю банку щодо кредитування зв'язаних сторін та моніторингу погашення позик зв'язаними сторонами.
Інші операції зі зв'язаними сторонами, які можуть відбуватися у ході звичайної діяльності банку, включають депозитні та інші операції з директорами, працівниками або іншими відділеннями. Банк також може виступати гарантом позик, наданих відділенню, або їхнього фінансового виконання. Гарантія може бути офіційно оформленою угодою в письмовій формі чи може бути неофіційною. Неофіційні гарантії можуть бути усними угодами, угодами про "взаєморозуміння", що базуються на минулому досвідові відділення або результатах розвитку бізнесу банку. Такі угоди, незалежно від того, офіційні вони чи ні, потребують особливої уваги, якщо гарантія пов'язана з неконсолідованим відділенням, оскільки інформацію про гарантії не розкривають у консолідованих фінансових звітах банку. Аудитор робить запити управлінському персоналові та оглядає протоколи ради директорів, щоб визначити, чи існують такі гарантії і чи розкрита відповідна інформація про гарантії у фінансових звітах банку.
Оцінка вартості
Операції зі зв'язаними сторонами також можуть бути наслідком спроб управлінського персоналу уникнути несприятливих обставин. Наприклад, управлінський персонал банку може переводити проблемні активи до неконсолідованого відділення або приховати, майже наприкінці періоду чи перед регулярною перевіркою, нестачу резерву на збитки від позик, або уникнути критичних зауважень щодо якості активів. Аудитор розглядає, чи варто перевіряти операції, що стосуються зв'язаних сторін,
обліковані як операції продажу, щоб визначити, чи існують невідображені в обліку зобов'язання з правом регресу.
Пояснення управлінського персоналу або інших працівників часто необхідні для розуміння ділової мети конкретної операції. Такі пояснення оцінюють з огляду на очевидні мотиви та інші аудиторські докази. Для отримання повного розуміння про операцію певні обставини можуть потребувати обговорення зі зв'язаною стороною, її аудитором або іншими особами, наприклад, юрисконсультантом, обізнаним з операцією. МСА 580 "Пояснення управлінського персоналу" надає подальші рекомендації з використання пояснень управлінського персоналу.
99. ФІДУЦІАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Повнота
Аудитор розглядає, чи відображений в обліку весь доход банку від такої діяльності і чи достовірно він відображений у фінансових звітах банку. Аудитор також перевіряє, чи виникло у банку суттєве зобов'язання, інформація про яке не була розкрита, внаслідок порушення фідуціарних обов'язків, включаючи збереженість активів.
Подання та розкриття інформації
Аудитор перевіряє, чи вимагає концептуальна основа фінансової звітності розкриття інформації про характер та обсяг фідуціарної діяльності у примітках до фінансових звітів та чи розкрита необхідна інформація.
100. (включаючи, якщо ПРИМІТКИ ДО ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
можливо, "Положення _ . .....
Подання і розкриття інформації про облікову політику") і- і- ч- і-
Аудитор перевіряє, чи складено примітки до фінансових звітів банку відповідно до застосованої концептуальної основи фінансової звітності.
- Надання висновку про фінансову звітність
101. Висловлюючи свою думку щодо фінансових звітів банку, аудитор:
• дотримується спеціальних форм і використовує відповідну термінологію, як це визначено законодавством, регулювальними органами, професійними організаціями та галузевою практикою;
• визначає, чи були скориговані рахунки закордонних філій та дочірніх підприємств, включених до консолідованих фінансових звітів банку, з метою приведення їх у відповідність із концептуальною основою фінансової звітності, за якою банк подає свої звіти. Це особливо актуально для банків через велику кількість країн, у яких можуть розташовуватися їхні філії чи дочірні підприємства, а також у зв'язку з тим, що в більшості країн місцеве законодавство встановлює спеціальні принципи бухгалтерського обліку, які застосовуються, насамперед, до банків. Це може призвести до більшої розбіжності у принципах бухгалтерського обліку, яких дотримується філія чи дочірнє підприємство банку, ніж розбіжність, що є з іншими комерційними підприємствами.
102. Фінансові звіти банків складають з урахуванням законодавчих та нормативних вимог, що переважають у різних країнах, і ці нормативні акти впливають на облікову політику. У деяких країнах концептуальна основа фінансової звітності для банків (концептуальна основа) суттєво відрізняється від концептуальної основи фінансової звітності для інших суб'єктів господарювання (загальна концептуальна основа). Якщо від банку вимагається складати один комплект фінансових звітів, що відповідають обом концептуальним основам, аудитор може висловити цілком безумовно-позитивну думку, тільки якщо фінансові звіти складено відповідно до двох концептуальних основ. Якщо фінансові звіти відповідають лише одній основі, аудитор висловлює безумовно-позитивну думку про відповідність одній основі та умовно-позитивну чи негативну думку про відповідність другій основі. Якщо від банку вимагається відповідність вимогам концептуальній основі банківської справи, а не загальній, аудитор розглядає необхідність посилання на цей факт у пояснювальному параграфі.
103. Банки часто подають додаткову інформацію в річних звітах, які також містять перевірені фінансові звіти. Ця інформація часто містить докладну інформацію про скоригований ризиковий капітал банку та іншу інформацію, що стосується стабільності банку, на додаток до розкриття будь-якої інформації у фінансових звітах. МСА 720 "Інша інформація в документах, що містять перевірені фінансові звіти" надає рекомендації з процедур, які слід виконувати щодо додаткової інформації.
- Додаток 1
- Ризики та проблеми стосовно шахрайства і протизаконних дій
Параграф 26 цього Положення вказує на деякі загальні міркування щодо шахрайства. Вони також докладніше розглядаються у МСА 240 " Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів"8. МСА 240 вимагає від аудитора перевірити, чи існують фактори ризику шахрайства, які свідчать про ймовірність шахрайства у фінансових звітах чи незаконного привласнення активів. Додаток 1 до МСА 240 дає ознаки загальних факторів ризику шахрайства: Додаток 1 до цього Положення наводить приклади факторів ризику шахрайства стосовно банків.
Ризик шахрайської діяльності або протизаконних дій виникає в банках як зсередини цієї установи так і від сторонніх осіб. Банки можуть зустрітися з шахрайством при виписуванні чеків, з шахрайством в угодах про кредитування операції, відмиванням грошей та незаконним привласненням активів серед багатьох інших типів шахрайської діяльності. Шахрайська діяльність також може бути пов'язаною зі змовою між управлінським персоналом банку та його клієнтами. Ті, хто здійснює шахрайські дії, можуть складати фальсифіковану та оманливу фінансову звітність для обґрунтування невідповідних операцій та приховування протизаконних дій. Шахрайська фінансова звітність - це ще одна серйозна проблема.
Крім того, банки часто стикаються з постійною загрозою комп'ютерних злочинів. Комп'ютерні пірати (хакери) та інші особи, які можуть отримати несанкціонований доступ до комп'ютерних систем банків та інформаційних баз даних, можуть злочинно переводити кошти на свої особисті рахунки та викрадати приватну інформацію про установу та її клієнтів. До того ж, як і у випадку будь-якої діяльності, особливою проблемою є шахрайство та кримінальна діяльність санкціонованих користувачів у самих банках. Вища ймовірність скоєння шахрайства в банках, що мають значні недоліки у корпоративному управлінні та внутрішньому контролі. Значні збитки від шахрайства можуть виникати внаслідок таких категорій порушень у корпоративному управлінні та внутрішньому контролі:
• відсутність відповідного нагляду та підзвітності, а також відсутність розвитку культури міцного контролю в банку. Великі збитки внаслідок шахрайства часто виникають у результаті відсутності уважності та недбалості управлінського персоналу щодо культури контролю у банку, недостатнього керівництва вищого і середнього управлінського персоналу, а також відсутності чіткої підзвітності управлінського персоналу згідно з розподілом обов'язків та відповідальності. Такі ситуації також можуть бути пов'язаними з відсутністю відповідних стимулів для управлінського персоналу щодо нагляду та підтримування високого рівня усвідомлювання ролі контролю в цих сферах діяльності;
•
невідповідне визнання
та оцінка ризику деяких видів банківської діяльності, незалежно від того, стосується
вона балансу чи позабалансових статей. Якщо ризики нових продуктів та видів
діяльності не оцінені відповідно і якщо системи контролю, які добре функціонують
у разі простіших традиційних продуктів, не оновлюють для вирішення проблем
нових складніших продуктів, банк може бути вразливим більшому ризикові збитків,
спричинених шахрайством;
• відсутність чи порушення основних структур і діяльності з контролю, наприклад, розподілу обов'язків, затверджень, перевірок, звірянь та оглядів показників операційної діяльності. Зокрема, відсутність розподілу обов'язків відіграє основну роль у шахрайський діяльності, що призводить до значних збитків у банках;
• невідповідний обмін інформацією між рівнями управлінського персоналу всередині банку, особливо, при повідомленні про виникнення проблем знизу вгору (від нижчих до вищих). Якщо політику та процедури не повідомляють належним чином всьому персоналові, залученому до діяльності, створюється середовище, що сприяє шахрайській діяльності. Крім того, шахрайство може залишатися невиявленим, якщо інформація про невідповідну діяльність, яку слід доводити до відома управлінського персоналу вищого рівня, не повідомляється відповідному рівневі, поки проблема не стає серйозною.
• невідповідні чи неефективні програми внутрішнього аудиту та діяльності з моніторингу. Коли діяльність з внутрішнього аудиту чи іншого нагляду недостатньо сувора, щоб визначити та повідомити про недоліки контролю, шахрайство може бути невиявленим у банках. Якщо не встановлені відповідні механізми для забезпечення виправлення управлінським персоналом недоліків, про які доповідають аудитори, шахрайство може продовжуватися безперервно.
|
Шахрайство |
Маскування |
Позабіржові |
Позики |
|
управлінського |
вкладників |
круги |
фіктивним |
|
персоналу та працівників |
Невідображення |
Операції зі |
позичальникам |
|
в обліку |
зв'язаними |
Використання |
|
|
|
депозитів |
сторонами |
фіктивних |
|
|
Крадіжка |
Хабарі брокерам |
компаній |
|
|
депозитів |
Підробка операцій |
Переведення |
|
|
клієнтів чи |
депозитів в інші |
|
|
|
інвестицій, |
категорії |
|
|
|
особливо з |
Незареєстровані |
Продаж відшкодовує заставне забезпечення за ціною нижче ринкової Підкупи для отримання |
|
|
неактивних рахунків |
операції Реєстрація операцій із запізненням Нецільове використання рахунків |
|
|
|
|
Використання |
звільнення від застави чи для зменшення суми позову |
|
|
|
недоліків |
|
|
|
|
процедур |
|
|
|
|
Відсутність звіряння |
Крадіжка чи нецільове |
|
|
|
Відсутність |
використання |
|
|
|
реєстрації в |
застави, |
|
|
|
обліку |
утримуваної як |
|
|
|
Змова у |
забезпечення |
|
|
|
визначенні |
|
|
|
|
оцінок вартості |
|
|
|
|
(об'єднання з |
|
|
|
|
метою |
|
|
|
|
узгодження |
|
|
|
|
оцінки вартості) |
|
|
|
|
Крадіжка чи |
|
|
|
|
нецільове |
|
|
|
|
використання |
|
|
|
|
застави, |
|
|
|
|
утримуваної як |
|
|
|
|
забезпечення |
|
Зовнішнє шахрайство
Відмивання грошей
Шахрайство з інструкціями
Фальшива валюта чи трати
Шахрайство з періодами обробки чеків (підробка суми чеку)
Шахрайські продажі активів на збереженні
Фальсифікована інформація чи фальсифіковані документи про контрагентів
Імітування під законного клієнта та фальсифікування інформації з заявок на кредити та подальших наданих документів
Подвійна застава забезпечення
Шахрайські оцінки вартості (махінації з кредитами на землю)
Фальшива застава чи застава без зазначення вартості
Незаконне привласнення коштів позики агентами/клієнта ми
Несанкціоновани й продаж застави
- Фактори ризику шахрайства щодо депозитних операцій
- Маскування вкладників
(Приховування особистості вкладника, можливо у зв'язку з переведенням коштів до інших категорій чи відмиванням грошей):
• подібні чи схожі прізвища на різних рахунках;
• вкладники офшорних компаній без чітко визначеної діяльності чи про яких є дуже мало докладної інформації;
• будь-які докази зняття депозитів будь-якою іншою компанією, про яку існує докладна інформація, незалежно від того, є вона частиною банку чи ні;
• документи, утримувані в офісах управлінського персоналу, про які відомо, що вони не стосуються діяльності банку, чи ухильні відповіді щодо цих документів.
Крадіжка депозитів/інвестицій клієнтів:
• клієнти, з якими укладено договори про збереження коштів, але їхні контакти з банком відбуваються дуже рідко;
• відсутність самостійного рішення щодо скарг клієнтів чи огляду Фактори ризику шахрайства щодо операційної о циклу
Позабіржові кола /операціїзі зв'язаними сторонами:
• відсутність вибіркових перевірок цін, за якими здійснюються операції;
• незвичайні рівні діяльності з конкретними контрагентами.
- Хабарі брокерам
• високі рівні діяльності з конкретним брокером;
• незвичайні тенденції у комісійних брокерам.
- Підробка операцій
• значна кількість анульованих операцій;
• незвичайно висока вартість непогашених операцій.
- Невідображені в обліку операції
• високі рівні прибутку окремих дилерів стосовно встановленої стратегії з дилерської діяльності;
• значна кількість незбіжних підтверджень контрагентів.
- Реєстрація операцій з запізненням
• відсутність штампу з датою на документах про реєстрацію операції або перевірки дати відображення в обліку;
• зміни або несанкціоновані записи щодо деталей графіку операцій. Нецільове використання дискреційних рахунків
• незвичайні тенденції на конкретних дискреційних рахунках;
- Відсутність реєстрації в обліку
• відсутність докладної політики та рекомендацій з оцінки вартості;
• незвичайні тенденції щодо оцінки вартості в облікових регістрах. Фактори ризику шахрайства щодо циклу кредитування
- Позики фіктивним позичальникам/операції зі зв'язаними компаніями
• "тонкі" папки з позиками з уривчастою неповною інформацією, плоха документація або заява управлінського персоналу, що позичальник почуває себе добре та безсумнівно кредитоспроможний;
• оцінки вартості, що здаються завищеними, оцінювачі, залучені не зі звичайно дозволених галузей, чи той самий оцінювач, залучений у численних випадках;
• великодушне продовження строків чи переглянуті строки виконання зобов'язань позичальником.
- Переведення депозитів в інші категорії або надання компенсаційних кредитів
Здійснення банківського депозиту іншим банком, який потім використовують для забезпечення позики бенефіціару, рекомендованому шахраєм з персоналу першого банку, який приховує той факт, що депозит є заставою:
• застави за депозитами (інформація про які розкривається шляхом підтверджень у відповідь на запити про розкриття інформації з таких депозитів);
• документи у папках, що зберігаються в кабінетах директорів чи вищого управлінського персоналу за межами звичайних місць збереження папок; депозити безперервно переводять з однієї категорії в іншу чи не змінюють їх вартість, коли ліквідність висока.
Використання паралельних організацій/операції зі зв'язаними компаніями:
• складні структури, що тримають у секреті;
• кілька клієнтів з єдиною контактною особою, тобто інформацію про них обробляє один працівник;
• компанії з обмеженою відповідальністю без розкриття повної інформації про власність чи зі складними структурами загальної власності.
- Хабарі та заохочення
• надмірна кількість операцій, здійсненних конкретними працівниками, що оформлюють кредити;
• настійливі рекомендації директора чи референта з кредитування, але відсутність даних чи документів у папці кредитів;
• ознаки щотижневих заходів контролю документів, наприклад про надання фінансування, до остаточного оформлення документів.
Використання паралельних організацій
(Компанії під спільним контролем директорів/акціонерів):
• неочікуване погашення проблемних позик незадовго до кінця періоду чи до відвідування аудитором або неочікуваний новий кредит незадовго до кінця періоду;
• зміни схеми діяльності зі зв'язаними організаціями.
- Переведення коштів в інші категорії
(Методи, застосовані для приховування використання коштів банку для здійснення мнимих платежів за позиками):
• позики, які раптом стають здійсненими незадовго до кінця періоду або перед відвідуванням аудитора;
• операції з компаніями в межах групи або з її асоційованими компаніями, причина операцій з якими не є ясною;
• відсутність аналізу грошових потоків, що підтверджує спроможність позичальника отримувати доход та погашати борг.
Імітування під законного клієнта та фальсифікування інформації з заявок на кредити / Подвійна застава забезпечення / Шахрайські оцінки вартості / Фальшива застава чи застава без зазначення вартості
• відсутність оцінки на місці чи відвідування позичальника;
• труднощі з отриманням підтвердження про повноваження від окремих осіб, суперечливість чи відсутність документів та розбіжність деталей з персональної інформації;
• оцінювач не з того регіону, де знаходиться майно;
• оцінку вартості замовив та отримав позичальник, а не позикодавець;
• відсутність перевірки застав для обґрунтування позицій та пріоритетів щодо застав;
позики (наприклад, ювелірні вироби, облігації на пред'явника та твори мистецтва).
- Додаток 2
Приклади розгляду системи внутрішнього контролю та процедур по суті для двох сфер банківської діяльності
1. Заходи внутрішнього контролю та процедури по суті, наведені нижче, не відображають ні повного переліку заходів та процедур контролю, які слід вживати, ні мінімальні вимоги, які слід виконувати. Скоріше, вони надають рекомендації щодо заходів та процедур контролю, які аудитор може розглядати стосовно таких ділянок:
а) казначейські та торговельні операції;
б) позики та аванси. Казначейські та торговельні операції
Вступ
2. Казначейські операції, у цьому контексті включають всі види діяльності, пов'язані з придбанням, продажем, позиками та кредитуванням фінансових інструментів. Фінансовими інструментами можуть бути цінні папери, інструменти грошового ринку чи похідні інструменти. Як правило, банки укладають такі операції для свого власного використання (наприклад, з метою хеджування доступності ризику) чи для виконання потреб клієнтів. Вони також провадять, більшою чи меншою мірою, торговельні операції. Торговельний можна визначити як купівлю та продаж (чи ініціювання та закриття позиції) фінансових інструментів (включаючи похідні) з наміром отримання прибутку від зміни параметрів ринкової ціни (наприклад, валютні курси, відсоткові ставки, курс акцій) з плином часу. Банк здійснює нагляд та контроль за казначейською діяльністю на основі різних супутніх ризиків, а не на основі конкретного типу фінансового інструменту, про який йдеться. Як правило, аудитор застосовує такий підхід, як при отриманні аудиторських доказів. ПМПА 1012 надає рекомендації щодо наслідків аудиторської перевірки похідних фінансових інструментів, придбаних банком як кінцевим користувачем.
Міркування щодо внутрішнього контролю
3. У цілому казначейські операції пов'язані з операціями, які обліковуються за допомогою систем ІТ. Ризик помилки при обробці таких операцій зазвичай низький, за умови, що вони обробляються надійними системами. Отже, аудитор перевіряє, чи діють ефективно основні заходи контролю за обробкою до оцінювання властивого ризику та ризику контролю як низьких. Типові заходи контролю у казначейському середовищі наведені нижче. Вони містять заходи контролю, які стосуються ділових ризиків банків і необов'язково представляють заходи контролю, що стосуються аудиторських ризиків та перевіряються аудитором для оцінювання рівнів властивого ризику та ризику контролю.
- Типові контрольні питання
- Заходи стратегічного контролю
4. Чи встановив найвищий управлінський персонал офіційну політику щодо казначейської діяльності банку, яка передбачає:
• санкціоновані операції та продукти, з якими банк може здійснювати операції на свій власний розсуд або за дорученням третіх сторін, ідеально класифіковані за групами продуктів чи ризиків;
• ринки, на яких здійснюються торговельні операції: вони можуть бути регіональним чи позабіржовим ринком цінних паперів (ПРЦП) на відміну від фондової біржі;
• процедури для оцінювання, аналізування, контролюванню ризиків та управління ними;
• обсяг дозволених ризикових позицій після врахування ризику, який вважають прийнятним;
• відповідні обмеження та процедури, що стосуються перевищень встановлених обмежень;
• процедури, включаючи документи, яких треба дотримуватися до введення нових продуктів чи операцій;
• тип та періодичність перегляду звітів найвищим управлінським персоналом;
• графік та періодичність перегляду, оновлення та затвердження політики.
- Заходи операційного контролю
5. Чи існує відповідний розподіл обов'язків між загальним та операційним відділом.
6. Чи здійснюються незалежно від загального відділу/філії такі види діяльності:
• підтвердження торговельних операцій;
• оцінка вартості торговельних операцій чи незалежна перевірка ринкових цін;
• розрахунки за операціями.
7. Чи нумерують попередньо бланки реєстрації операцій, видані кожному дилеру.
8. Чи має банк кодекс поведінки дилерів, який стосується таких аспектів:
• заборони дилерам здійснювати операції за свій рахунок;
• обмежень щодо подарунків та розважальних заходів;
• конфіденційності інформації про клієнтів;
• встановлення осіб затверджених контрагентів;
• процедур перевірки діяльності дилерів управлінським персоналом.
9. Чи є структура політики щодо оплати праці такою, що запобігає прийняттю на себе надмірних ризиків.
10. Чи вводяться нові продукти лише після отримання відповідного затвердження та встановлення відповідних процедур і систем управляння ризиками.
11. Чи має банк докладний перелік лімітів для контролю за ринковим, кредитним ризиками та ризиком ліквідності, встановлених для всієї організації, підрозділів та незалежних дилерів. Деякі загально вживані ліміти - це умовні ліміти чи ліміти обсягу (за валютою чи контрагентами); ліміти щодо продажу за найкращою ціною, яка нижче існуючого рівня; ліміти щодо розриву цін унаслідок відсутності операцій на ринку та ліміти щодо строків та дат платежів; ліміти щодо укладання операцій та ліміти щодо вартості, вразливої ризикам (ринковому та кредитному ризикам).
12. Чи розподілені ліміти за ризиками відповідно до загальних лімітів банку.
13. Чи знають всі дилери свої ліміти та як їх використовувати. Чи зменшує негайно кожна нова операція існуючий ліміт.
14. Чи встановлені процедури, які стосуються перевищення лімітів.
Оцінка ризиків та управління ризиками
15. Чи існує незалежний підрозділ управління ризиками (іноді його називають "офісом провідників") для оцінювання, моніторингу та управління ризиками. Чи звітує цей відділ безпосередньо вищому управлінському персоналові.
16. Який метод застосовують для оцінювання ризику, що виникає від торговельної діяльності (наприклад, ліміти з позицій, ліміти щодо вартості, вразливої ризикові, тощо).
17. Чи відповідає обладнання систем контролю та управління ризиками потребам з обробки обсягу, складності та ризику казначейських операцій.
18. Чи охоплює система оцінювання ризиків всі портфелі, всі продукти та всі ризики.
19. Чи існують відповідні документи для всіх елементів системи оцінювання та управління ризиками (методологія, розрахунки, параметри).
20. Чи регулярно здійснюється переоцінка вартості всіх портфелів торговельних операцій та обчислення вразливості ризикам, принаймні щоденно, щодо активних дилерських операцій.
21. Чи регулярно оцінюють, документують, оновлюють (для врахування параметрів, що змінилися) моделі управління ризиками, методології та припущення, застосовані для оцінювання ризиків та обмеження ризиків.
22. Чи провадиться аналіз стресових ситуацій та чи моделюють та перевіряють "найгірші варіанти" (в яких розглядають несприятливі ринкові події, наприклад, незвичайні зміни чи різкі коливання цін, ліквідність ринку або дефолт основного контрагента).
23. Чи своєчасно отримує звіти управлінський персонал та чи є вони змістовними.
Підтвердження
24. Чи використовує банк викладені письмово процедури для:
• незалежного розсилання пронумерованих вихідних підтверджень, які надсилаються контрагентам усіх операцій, укладених дилерами;
• незалежного одержання всіх підтверджень, що надходять, та перевірки їхньої відповідності пронумерованим копіям бланків реєстрації внутрішніх операцій;
• незалежного порівнювання зразків підписів на підтвердженнях, що надходять;
• незалежного підтвердження всіх операцій, щодо яких не було отримано жодного вхідного підтвердження;
• проведення незалежного контролю розбіжностей в отриманих підтвердженнях.
- Розрахунки за операціями
25. Чи обмінюються письмовими інструкціями зі здійснення розрахунків з контрагентами шляхом використання вхідних і вихідних підтверджень.
26. Чи порівнюють інструкції з розрахунків з контрактами.
27. Чи здійснюють розрахунки лише відповідно уповноважені працівники, які не пов'язані з ініціюванням та реєстрацією операцій, та на підставі затверджених письмових інструкцій.
28. Чи повідомляють щодня відділ розрахунків у письмовий формі про всі заплановані розрахунки (надходження і платежі) для того, щоб вчасно виявити і проконтролювати випадки дублювання запитів і неотримання платежів.
29. Чи ведуться облікові записи на підставі первинної документації, чи звіряються вони з первинною документацією працівниками операційного відділу, що не ведуть обліку невиконаних контрактів та не виконують функцій, пов'язаних з розпоряджанням грошовими коштами.
Відображення в обліку
30. Чи складають звіти про винятки, пов'язані з перевищенням лімітів; виявленням несподіваного збільшення обсягу операцій у одного брокера, клієнта чи контрагента; операціями, які здійснено за незвичайними контрактними ставками, тощо. Чи здійснюється моніторинг за ними негайно та незалежно від дилерів.
31. Чи має банк викладені письмово процедури, які вимагають:
• обліку всіх використаних і невикористаних бланків реєстрації операцій;
• здійснення незалежною стороною оперативного відображення в облікових записах усіх операцій, включаючи процедури з визначення і виправлення відхилених угод;
• щоденного звіряння позицій та прибутку дилерів з обліковими записами, а також проведення оперативного аналізу всіх розбіжностей;
• регулярного надання управлінському персоналові звітів, складених з необхідним ступенем деталізації, який дає змогу контролювати дотримання зазначених лімітів.
32. Чи часто виконується звіряння рахунків ностро і востро, і чи виконується воно співробітниками, що не беруть участі у здійсненні розрахунків.
33. . Чи перевіряють регулярно рахунки сумнівної заборгованості.
34. Чи має банк облікову систему, що дає можливість складати звіти, в яких відображено його позиції за угодами "спот" і форвардними угодами, чисті відкриті та загальні позиції за різними типами продуктів:
• за придбанням та продажем, за валютою;
• за датою погашення, за валютою;
• за контрагентами, за валютою.
35. Чи переоцінюють періодично (наприклад, щоденно) до поточної вартості на підставі оголошених курсів чи курсів, повідомлених безпосередньо незалежними джерелами.
Загальні аудиторські процедури
36. Певні аудиторські процедури застосовують до середовища, в якому здійснюються казначейські операції. Для розуміння такого середовища аудитор спочатку ознайомлюється з:
• величиною, обсягом, складністю та ризиком казначейських операцій;
• важливістю казначейських операцій порівняно з іншою діяльністю банку;
• концептуальною основою, згідно з якою здійснюються казначейські операції;
• організаційною цілісністю казначейських операцій.
37. Після вивчення цього і проведення тестів контролю з задовільними результатами, аудитор, як правило, оцінює:
• точність відображення в обліку операцій, здійснених протягом періоду та пов'язаних з ними прибутків та збитків шляхом посилання на бланки реєстрації операцій та на підтверджувальні документи;
• повноту відображення операцій та відповідне звіряння даних загального відділу з даними облікових систем щодо відкритих позицій на кінець періоду;
• наявність незакритих позицій за допомогою підтверджень від третіх сторін на дату проміжної звітності чи на кінець періоду;
• відповідність курсів обміну валют, відсоткових ставок чи інших основних ринкових ставок, використаних на дату кінця року для обчислення нереалізованих прибутків та збитків;
• відповідність моделей оцінки та припущень, використаних для оцінки справедливої вартості фінансових інструментів в обігу станом на кінець періоду;
• відповідність використовуваної облікової політики, зокрема, щодо визнання доходу та розмежування інструментів хеджування та інструментів для операцій.
38. Далі розглядаються відповідні аспекти казначейських операцій, що, як правило, мають підвищений аудиторський ризик.
Зміна продуктів чи видів діяльності
39. Окремі ризики часто виникають, коли запроваджують нові продукти чи види діяльності. Для аналізу таких ризиків аудитор спочатку прагне отримати підтвердження, що існують затверджені процедури для таких випадків. Як правило, банку слід розпочинати таку діяльність, коли плавний потік нових операцій забезпечується системами контролю, відповідно функціонують системи ІТ (або, за необхідності, функціонує тимчасова система підтримки) та відповідні процедури задокументовані належним чином. Звичайно нові обігові інструменти привертають пильну увагу аудитора, який спочатку отримує перелік всіх нових продуктів, запроваджених протягом періоду (або повний перелік всіх інструментів, з якими здійснювалися операції). На основі цієї інформації аудитор встановлює характеристики відповідних ризиків та намагається отримати підтвердження надійності систем внутрішнього контролю та обліку.
Довіра до програмістів
40. Банки здійснюють великий обсяг операцій, тому фактично всі банки підтримують цикл казначейських операцій через системи ІТ. Через складність систем, що використовуються, та супутніх процедур, аудитор, як правило, звертається за допомогою до фахівців з ІТ для отримання відповідних навичок та знань при перевірці систем та відповідних залишків на рахунках.
Мета здійснення операцій
41. Аудитор розглядає, чи здійснює банк спекулятивні операції з фінансовими інструмента, чи хеджує їх іншими операціями. Мету здійснення таких операцій, незалежно від того, чи є вони операціями хеджування або торговельними операціями, слід визначати на етапі здійснення операції, щоб застосовувати правильний обліковий підхід. Якщо операції укладають з метою хеджування, аудитор розглядає відповідний обліковий підхід і звіряє активи/зобов'язання згідно з відповідними обліковими вимогами.
Процедури оцінки вартості
42. Позабалансові фінансові інструменти оцінюють, як правило, за ринковою чи справедливою вартістю, за винятком випадків використання інструментів для цілей хеджування, які, згідно з багатьма концептуальними основами фінансової звітності, оцінюють за такою самою основою, як і основний об'єкт хеджування. Якщо важко визначити ринкові ціни на певний інструмент, можна застосовувати фінансові моделі, які широко використовуються у банківській галузі для визначення справедливої вартості. На додаток до розкриття інформації про умовні суми відкритих позицій, деякі країни вимагають розкриття інформацій про потенційні ризики, що виникають, наприклад, про еквівалент кредитного ризику та відновлювальну вартість таких інструментів в обігу.
43. Як правило, аудитор перевіряє застосовані моделі оцінки вартості, включаючи процедури контролю щодо середовища їхнього застосування, та розглядає, чи введена докладна інформація про окремі контракти, показники оцінок вартості та припущення в ці моделі. Оскільки багато з цих інструментів з'явилися недавно, аудитор перевіряє оцінку вартості з особливою обережністю, беручи до уваги такі чинники:
• у більшості випадків може не існувати судових прецедентів щодо умов угод про основні інструменти. Тому важко оцінити можливість примусового виконання у судовому порядку;
• порівняно невелика кількість осіб управлінського персоналу обізнана з ризиками, властивими цим інструментам. Це може призвести до підвищення ризику викривлень та ускладненням при встановленні заходів контролю, які мають своєчасно запобігати або виявляти та виправляти викривлення;
• деякі з цих інструментів не існують протягом повного економічного циклу (ринки, на яких спостерігаються тенденції до падіння або зростання курсів, високі й низькі ставки відсотка, високий і низький рівень ділової активності, мінливість цін), тому складніше оцінити їхню вартість із тим самим ступенем визначеності, що й вартість звичайних інструментів. З тієї ж причини важко прогнозувати з достатнім ступенем визначеності їхню цінову кореляцію з іншими інструментами, призначеними для згортання, які банк використовує з метою хеджування своїх позицій;
• моделі, застосовані для оцінювання вартості таких інструментів, можуть не функціонувати належним чином в нестандартних ринкових умовах.
44. Крім того, аудитор розглядає необхідність та достатність резервів на фінансові інструменти, таких як резерв ризику ліквідності, резерв ризику моделі та резервів операційного ризику. Складність певних інструментів вимагає експертних знань. Якщо аудитор не має професійної компетентності для виконання необхідних аудиторських процедур, потрібна консультація відповідних експертів.
45. Ще одним питанням особливої уваги аудитора є операції, укладені за ставками, які виходять за межі переважних ринкових ставок; вони часто пов'язані з ризиком прихованих збитків чи шахрайських операцій. Внаслідок цього банк, звичайно, забезпечує механізми, здатні виявляти операції, що не відповідають станові ринку. Аудитор отримує достатні та відповідні аудиторські докази стосовно надійності відділу, що виконує цю задачу. Аудитор також розглядає можливість перевірки вибірки визначених операцій.
РОЗДІЛ 4 Позики та аванси
- Вступ
46. Відповідно до консультативного документу "Принципи управління кредитним ризиком", опублікованого Базельським комітетом з банківського нагляду, найпростіше кредитний ризик можна визначити як можливість того, що позичальник чи контрагент банку не виконає свої зобов'язання у погоджені строки.
47. Позики та аванси - основні джерела кредитного ризику у більшості банків, тому що, як правило, вони є найсуттєвішими активами банку та приносять найбільшу долю доходів. Особливо важливим чинником при здійсненні позик є величина кредитного ризику, пов'язаного з процесом надання позик. У разі окремих позик, кредитний ризик стосується здатності та зацікавленості позичальника платити. Крім позик, іншими джерелами кредитного ризику є акцепти, міжбанківські операції, фінансування операцій, валютні операції, фінансові ф'ючерси, "свопи", облігації, акції, опціони та продовження строків погашення зобов'язань та гарантій, а також розрахунки за операції.
48. Кредитний ризик є основним джерелом серйозних банківських проблем, він безпосередньо пов'язаний з нормами податкових пільг для позичальників та контрагентів, відсутністю відповідного досвіду з кредитування, незадовільним управлінням ризиками в портфелі та відсутністю уважності до змін в економіці чи інших обставинах, які можуть призвести до погіршення кредитного стану партнерів банку. Ефективне управління кредитним ризиком - важлива складова частина зваженого підходу до управління ризиками та основа довгострокового успіху в будь-якій банківській організації. При управлінні кредитним ризиком банкам слід враховувати рівень ризику, властивого як окремим кредитам та операціям, так і всьому портфелеві активів. Банкам також слід аналізувати ризик між кредитним ризиком: та іншими ризиками.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 Наверх ↑