2 Оксиди вуглецю (СО2 , СО).

Оксид вуглецю (ІV). Зазвичай у природних умовах між СО₂, який поступає з різних природних джерел (вулкани, продукти дихання росли та тварин та інш.) і СО₂, який переводиться із атмосфери в результаті різних процесів (утворення карбонатних порід, біомаси в результаті фотосинтезу та інш.) спостерігається рівновага. Але в результаті антропогеннї діяльності ця рівновага почала порушуватися. Природне поступання СО₂ в атмосферу дорівнює 70 млрд. т в рік, а техногенне - 15 млрд. т в рік. На перший погляд, це начебто не становить сер’йозних проблем, адже СО₂ не токсичний газ, а із збільшенням його кількості поліпшується живлення рослин. Проте він має одну особливість – затримує відбите від Землі довгохвильове теплове випромінювання, яке безпосередньо впливає на тепловий баланс атмосфери (“парниковий ефект”).

Оксид вуглецю (ІІ). Чадний газ, не має кольору та запаху і є одним з найпоширеніших забруднювачів повітря. Основні його техногенні джерела – теплові електростанції та транспорт. При концентрації в повітрі  1%, СО негативно впливає на рослини, тварини, людину, понад  4% - спричинює смерть. Токсичність для людини полягає в тому, що, потрапляючи в кров, він позбавляє еритроцити (червоні кров’яні тільця) здатності транспортувати кисень, настає кисневе голодування, задуха, запаморочення й навіть смерть. Він спричинює розладсерцево-судиної системи, а також сприяє розвитку атеросклерозу. У рослин призводить до пошкодження листя, пагонів.

· Оксиди азоту NO_x (N₂O, NO, N₂O₃, NO₂, N₂O₅).

Для людини в десять разів небезпечніші, ніж оксид вуглецю (II). Вони утворюються внаслідок недосконалої технології спалювання палива та в процесі виплавлення металів. Тому їх багато в районах мелургійних та хімічних заводів, ТЕС, котелень. У повітря викидаються переважно підприємствами, що виробляють нітратну кислоту, целулоїд, анілінові фарби та віскозний шовк. Велика кількість викидається в атмосферу в результаті роботи транспорту. В атмосфері вони поступово переходять в кислоту і ведуть до утворення “кислотних дощей”. Крім того, з їх участю формується фотохімічний смог. Сполучаючись з водою в дихальних шляхах, вони утворюють нітратну й нітритну кислоти які спричинюють сильні подразнення слизових оболонок і тяжкі захворювання. Поглинаються рослинами, які втрачають після цього кормові якості та хворіють.

· Сполуки сірки (SO₃, SO₂, H₂S, CS₂).

Сірчаний ангідрит (SO₃). Утворюється внаслідок окислення сірчистого ангідриду в атмосфері під час фотохімічних і каталітичних реакцій і є аерозолем або розчином сульфатної кислоти в дощовій воді. Переходить в атмосфері в сірчану кислоту і потрапляє з дощовою водою у грунт. Сульфатна кислота підкислює грунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру, вапняків, доломітів. Вона загострює захворювання легенової системи та дихальних шляхів людини та тварин. Легко засвоюється рослинами і порушує їх життєдіяльність. Його наявність характерна для районів хімічної, нафтохімічної та металургійної промисловості, ТЕС. Котелень, коксохімічних і цементних заводів.

Сірчистий ангідрит або сірчаний газ (SO₂). Виділяється внаслідок згорання палива з домішками сірки (вугілля, нафти, природного газу), переробки сірчаних руд, частково – виплавки металів. За високих його концентрацій у рослинах швидко зникає хлорофіл, клітини розриваються і спостерігається некроз тканин, які набувають коричневого кольору. Найчутливіші види рослин, такі як люцерна, соя та ячмінь, виявляють симптоми пошкодження вже за концентрацій сірчистого ангідриду порядку 0,3-0,5 млн ^–1. при тривалості дії не менш як 2-3 год. У разі інтенсивнішого впливу сірчаного газу може спостерігатися майже повний некроз молодих голок хвойних дерев, їх повне обпадання. Оксид сірки та інші його сполуки подразнюють слизову оболонку очей і дихальних шляхів. Тривала дія малих концентрацій цього газу призводить до виникнення хронічного гастриту, гепатопатії, бронхіту, ларингіту та інших хвороб. Є відомості про зв’язок між вмістом сірчаного газу в повітрі та рівнем смертності від раку легенів.

Сірководень (H₂S) та сірковуглець (CS₂). Мають високу токсичність (вони в 100 разів токсичніші за сірчаний газ). Викидаються в повітря окремо або разом з іншими сульфуровмісними сполуками підприємствами, які виготовляють штучне волокно, цукор, а також нафтопереробними й коксохімічними заводами. Мають різкий, неприємний, подразливий запах. В атмосфері сірководень повільно окислюється до сірчаного ангідриду.

Сірководень утворюється в природі в результаті діяльності вулканів та сульфатредукуючих бактерій. Дія останніх спостерігається в місцях з нестачею кисню – донні відклади річок, боліт, озер і морів, у портах і районах забруднених вод із суші, в каналізаційних мережах міст. Сульфатредукуючі бактерії відщепляють кисень від молекул сульфатної кислоти та її сполук, що містяться в сточних та застійних водах, і виділяють сірководень. Якщо останній утворює чорні сульфідні сполуки. То він не шкідливий. Вільний сірководень дуже небезпечний. Він має різкий запах тухлих яєць, добре розчиняється у воді. Цей газ легко поглинається слизовими оболонками очей, дихальних шляхів. У значних кількостях він дуже подразнює ці органи, роз’їдає їх, призводить до запалення трахеї, бронхів, легенів і навіть до смерті. Внаслідок тривалої дії незначних концентрацій сірководню виникають подразнення шкіри, сип, фурункули. Одне-два вдихання газу високих концентрацій викликає параліч органів дихання та смерть. Сіреовуглець впливає на нервову систему, викликає явище гострої інтоксикації, а також розвиток атеросклерозу.