Тема 3.4.Швидкість обігу грошей та чинники, що її визначають

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

,

де V — швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари та послуги;

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в дано­му періоді;

M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Таким чином, величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом ви­готовленого національного продукту (Р • Q) й обернено пропор­ційно — з обсягом маси грошей, що є в обороті.

V характеризує насам­перед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показ­ник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних операцій кожним суб'єктом грошового обороту. Однак, нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на пока­зник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх по­купців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і пере­розподіляється частина національного доходу як головного дже­рела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і змен­шуватиметься вся швидкість їх обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначати:

· за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуван­ні національного доходу;

· за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів;

· за частотою проходження го­тівки через каси банків.

Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, ви­значеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням за­гального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньо­му будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика за­гальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визна­чатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комер­ційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чин­ників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи го­ловними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживан­ня, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економіч­них суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надход­ження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу гро­шей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефек­тивності суспільного виробництва, величини і швидкості товар­них потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, зба­лансованістю ринку та ін. Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорю­ючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагрома­дження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике зна­чення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагрома­дження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюю­чи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розви­ток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготів­кових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду — прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслід­ки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впли­ває на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відо­браження зміни інтенсивності економічних процесів, що станов­лять основу грошового обігу. Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і

навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товаро­обороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим ін­фляційним фактором.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфе­ри, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошово­го обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх скла­дова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей — явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидко­сті обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швид­кість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і по­пит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно ко­ливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. М. Фрідман - - засновник сучасної монетаристської теорії — слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливос­ті їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60  Наверх ↑