Лекція № 2. Особа злочинця.
Особа злочинця постає як система демографічних, соціально- рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому
зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.
Виходячи з сучасної трактовки особи злочинця. Криміологія виділяє конкретні негативні фактори її формування ( причини і умови окремого злочину) ліквіація або нейтралізаці яких сприяє профілактиці злочинів.
Злочин - це акт вольовий, свідомо обраний.
3. Причини і умови злочинності об'єднані родовим поняттям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно- управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок (детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.
4. Попередження злочинності - це специфічний вид соціального управління в суспільстві за допомогою якого можна стримувати злочинність на мінімально можливому рівні впливаючи на причини і умови які її породжують. Запобігання злочинності є системою державних і громадських заході, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушень.
|
2 |
г* і ••• • •••
. Завдання, функції та мета кримінології
Теоретична мета кримінології полягає у словесному формулюванні бажаного майбутнього результату наукової діяльності з виявленням актуальних проблем протидії злочинності.
Практична мета полягає у вироблені наукових і практичних рекомендацій, положень та висновків з підвищення ефективності запобігання злочинності. Вона формулюється з урахуванням професійної підготовленості кадрів, їх матеріально-технічного, фінансового забезпечення та реального часу.
Мета і предмет кримінології визначають її основні завдання.
Основними завданнями кримінології є:
1) здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;
2) виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують (обумовлюють) злочинність;
Детермінація - це встановлення причин, виникнення чого-небудь.
3) встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів;
4) розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці з боку окремих осіб.
З цих завдань випливають такі функції кримінології:
а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості і ознаки, дає їх науковий запис;
б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліжуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;
в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;
г) практично - перетворювальна. Кримінологічні пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядкуванні інтересам наукового управління соціальними, пов'язаними з протидією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю ніби фокусує всі інші проблеми кримінології. У цьому полягає практично - перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони слугують для суб'єктів профілактики злочинів керівництвом до дії.
Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Перший з них полягає у виявленні злочинності як соціально-правового явища та розробці наукових основ його подолання, другий (прикладний) має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання певним видам злочинності.
У процесі цієї діяльності перед кримінологією постає низка проблем. Проблема - це складне теоретичне чи практичне питання, що вимагає вивчення та вирішення. До актуальних проблем криміології на сучасному етапі належать основні напрямки боротьби зі злочинністю:
- встановлення дієвого бар'єру кримінальному насиллю,
забезпечення надійної охорони життя, здоров'я та власності
громадян;
- наукові пояснення й прогнозування кримінологічних явищ з метою більш ефективної профілактики злочинності;
- півищення ефективності розкриття злочинів, які становлять широкий суспільний резонанс (тероризм, торгівля людбми тощо);
- профілактика злочинів серед неповнолітніх і молоді;
- поліпшення боротьби з корупцією та організованою злочинністю;
- протидія процесам криміналізації економіки (легалізація (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, злочинам у бюджетній, кредитно-банківські сфері)); поліпшення роботи з виявленням та запобіганням незаконному обігові наркотичних засобів, психотропних речовин, зброї та вибухових речовин.
- 3. Місце кримінології в системі наук її зв'язок з юридичними та іншими науками.
Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом.
Кримінально-правова теорія та заснований на ні кримінальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовчій практиці іформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізовувати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряд інших правопорушень (криміиалізація чи декриміналізація).
Зв'язок кримінології та кримінального процесу полягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи безпосереднім застосуванням передбачених законом заходів примусу (тримання під вартою, арешт майна, вилучення документів тощо), через виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів. Криміально-процесуальні норми (статі 23, 23 і, 232 КПК України) закріплюють обов'язковість виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення. Вивчення ж причин й умов злочинності (певного злочину), запобігання злочинності— основні елементи предмета кримінології. Тож кримінологічні знання допомагають у практичній діяльності при розсліуванні кримінальної справи.
Зв'язок кримінально - процесуальне права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів, а також форм реагування на них.
Безпосередній зв'язок спостерігається між кримінологією і криміналістикою, саме в тому , що теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані криміологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів, з іншого боку криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.
Криміналістика розробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типологічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинців, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна ві злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й динаміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також розглядає ці рекомендації як складову частину системи профіактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.
Кримінологія тісно пов'язана з кримінально - виконавчим правом, яке широко використовує висновки кримінології в процесі виправлення засуджених, попередження вчинення ними нових злочині. При цьому кримінально-виконавче право вивчає власне порядок і процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і проблемних ситуацій, пов'язаних з цим, а криміологія - причини й умови рецидиву та заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право й кримінологія спільно розробляють рекомендації щодо запобігання рецидивові, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.
Зв'язок кримінології з адміністративним правом полягає в тому, що адміністративне право вивчає правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Взаємозв'язок адміністративних правопорушень зі злочинами полягає, насамперед, у тому, що частина правопорушень переростає у злочини. Тож завданнями ранньої профілактики є запобігання цим проступкам. Крім того, низка
правопорушень (пияцтво, проституція, жебрацтво) є піґрунтям для вчинення злочинів.
Зв'язок кримінології з неюридичними науками
Кримінально-правова статистика, як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх уганяють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групування, аналізу тощо.
Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду, податкової та митної служб і результати конкретних кримінологічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при досліженні причин та умов злочинності й тенденцій її розвитку.
Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності у сфері економіки, як і спеціальне вивчення злочинів у сфері господарської чи службової діяльності, неможливий без знання економічної ситуації, галузевої та прикладної економіки. Зв'язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки та корисливої злочинності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.
Взаємоді з педагогікою особливо важлива при дослідженні злочинів неповнолітніх, жіок, побутових і рецидивних злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у процесі розробки й аналізу ефективності ідивідуальних заходів запобігання злочинам.
Кримінологія тісно пов'язана з психологічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, що визначають механізм ндивідуальної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту та інших ознак осіб, які скоїли злочини, їхньої антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки й методів її впливу. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології та педагогіки, як кримінологічна педагогіка, чи педагогічна кримінологія.
Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психології для пізнання причин й умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Стосується це і даних демографії, соціології (соціології права) та політології, що використовуються в процесі прогнозування та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеціальній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і рецидивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.
В останні роки змінюється зв'язок криміології з математикою.
4. Система науки кримінології.
Кримінологія, як і будь-яка наука, має власну систему. Система кримінології прямо залежить від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їхній логічно упорядкований, систематизований виклад.
Система науки кримінології базується на двох підставах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації
За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:
1) учення про злочинність;
2) учення про детермінацію злочинів;
3) учення про особу злочинця та жертву злочинів;
4) учення про засоби протидії злочинності.
За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну)
частини.
Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це поняття кримінологи як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.
У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), аналізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимології та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини кримінології на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.
В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильницької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місця позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.
5. Методологічні основи кримінології
Методологія у більшості юридичних і неюридичних наук - це окремий специфічний розділ, в якому характеризується структура, логічна організація, методи та засоби певного вид діяльності.
Методологія кримінологічного дослідження як і будб-якого іншого, залежить від предмета та об'єкта вивчення, та завдань, що стоять перед дослідником.
Як вже зазначалось, що предмет кримінологічного дослідження - закономірності злочинності, її причин та умов, підлягання її різним впливам, а об'єкт - це злочинність у різних її проявах тобто, дослідження явищ і процесів та наслідки такого впливу.
Серед основних структурних елементів методології, одним із основних є вчення про методи науки, які є серцевиною науки.
Під методами в кримінології - розуміються шляхи, способи, як наукових досліджень так і практичної діяльності. Сам термін метод походить від латинського слова, що означає шлях, спосіб.
Кримінологічних дослідженнях використовують загальнонаукові та спеціальні методи.
Загальнонаукові методи - це загальні способи і шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, що використовуються в різних галузях наукового знання.
До загальнонаукових методів належать:
- аналізі синтез;
- індукція, дедукція;
- узагальнення;
- абстракція;
- експеримент;
- формалізація;
- аналогія;
■ історичний підхід;
■ системний підхід;
■ моделювання;
■ математичні методи.
Аналіз - це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини.
Синтез - це процес об'єднання елементів у єдине ціле.
Індукція - це спосіб пізнання явища від окремих фактів і положень до загальних висновків.
Дедукція - це спосіб пізнання явища від загального до окремих фактів.
Узагальнення - це відображення і формулювання тенденцій, що є в основі досліджуваного процесу.
Абстракція - це процес уявного виокремлення певних властивостей і зв'язків досліджуваного явища і відмежування їх від побічних явищ.
Експеримент (проба, досвід) визначає характеристики функціонування об'єкта у певних умовах з метою одержання нової інформації про нього.
Формалізація - це уявлення і вивчення якої-небудь змістовної галузі знання у вигляді форм, системи числення, наприклад у вигляді математичних або логічних методів.
Аналогія - це відповідність, подібність предметів чи явищ процесів у якихось властивостях.
Історичний підхід - це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства з урахуванням характеристик особливостей конкретного тимчасового періоду.
Системний підхід - це напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого - розгляд об'єктів як систем, цілісності цих об'єктів і різноманіття їх зв'язків у єдності.
Моделювання - це спосіб дослідження процесів чи систем об'єктів шляом побудови і вивчення моделей із метою одержання нової інформації.
Математичні методи - це сукупність способів, підходів, шляів і засобів кількісного та якісного пізнання предметів реального світу.
Окремі наукові методи кримінологічних досліджень - це способи та прийоми конкретного дослідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального регулювання.
До окремих наукових методів належать:
- аналітичне обстеження (групування, р анжирування);
- соціологічне обстеження (конвент-аналіз, вибірка, експертні оцінки);
- соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання);
Аналітичне обстеження статистичних даних про злочинність - це групування злочинів. Статистичне групування - це розподіл одиниць сукупності на однорідні групи, що якісно розрізняють між собою за тими чи іншими істотними для певного дослідження ознаками.
Основне завдання групувань у кримінологічному дослідженні - відбити найбільш повний і всебічний кількісний бік у нерозривному зв'язку з якісним, що дозволить показати об'єктивну характеристику злочинності, особи злочинців, жертв злочинів, причини та умови вчинення злочинів і реакції держави та суспільства на них.
Статистичне ранжирування злочинів здійснюється за ознакою суспільної небезпеки в плані виявлення ефективності застосування кримінально-репресивних заходів.
Соціологічне обстеження - це метод дослідження суспільних процесів і явищ.
Статистичні методи - це опитування у вигляді анкетування та інтерв'ювання.
Опитування - це метод збирання даних про об'єктивні факти, думки, знання тобто (усне опитування - інтерв'юю) і (письмове опитування - анкетування).
Анкетування - це один з ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки і настрої осіб); рівень знань особами вимог права; їх схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших у тих самих ситуаціях.
Інтерв'ювання - дозволяє збирати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки.
Виділяють три види інтерв'юю:
- формалізоване - за тестом;
- фокусоване - вивчається конкретний об'єкт;
- не формалізоване - (вільне) без тесту; при цьому необхідно визначитися з переліком інформації з конкретного завдання.
6 т * * ••• •«•• * *
. Історія розвитку кримінологи, її основні напрямки і школи.
На становлення кримінології як самостіної науки порад з філософськими, політичними та правовими вченнями в 1 половині ХІХ сторіччя найчіткіше вплинули такі чотири види досліджень:
1 )антропологічні;
2) статистичні;
3) соціально-економічні та інші, в процесі яких аналізувались фактори злочинності та механізми їх впливу;;
4) соціально-правові.
Родоначальником антропологічних досліджень був френолог Галь. Він розділив людей, які вчиняють злочини, на три категорії та започаткував біологічну класифікацію злочинців.
До І категорії він відносив тих злочинців, вроджені властивості яких дозволяють їм у самих собі знаходити сили у боротьбі зі спокусами та негативними захопленнями.
П категорія складається з людей, які обездолені від природи. У силу свої негативних вроджених якостей, ці особи легко стають жертвою злочинних захоплень.
ІІІ категорія займає між першими та другими проміжне становище . Люди цього типу від природи схильні до вчинення злочинів, але їм відпущено природою і негативне, і позитивне одночасно, а тому на злочинній шлях вони стануть залежно від умов їх середовища. На думку Галя, "... злочини є продуктом індивідів що їх вчиняють, а отже їх характер залежить від природи цих індивідів і від тих умов у яких ці індивіди знаходяться; лише беручи до уваги цю природу і ці умови, можна оцінювати злочини".
Пізніше ідею існування вроджених злочинів чітко обґрунтував колишній тюремний лікар, італіський професор судової медицини Цезар (абоЧезаре) Ломбразо.
"Злочинцями народжуються", - наполягав він у перших своїх роботах. Пізніше він визнав, що вроджений злочинець - тільки один із типів, порад з ним існують інші, які стають такими під впливом умов розвитку та життя. У своїх подальших роботах Ломбразо значну увагу приділяв різним факторам зовнішнього середовища, які впливають на злочинність, причому, з часом він все більшого значення надавав соціальним обставинам, хоча і не відмовився від свого вчення про вродженого злочинця.
Як писав Ж.Ван-Кан, автор однієї із самих значних кримінологічних робот "Економічні фактори злочинності": "Заслуга Ломбразо полягала у тому, що він пробудив думку в галузі кримінології, створив системи і дотепні та сміливі гіпотези, але тонкий аналіз та обережні висновки йому прийшлось залишити свої учням. Ломбарзо використовував для доказування певні статистичні висновки, але робив це таким чином, що один із його критиків, Мартін, писав: "Статистичні дані майже ніколи не дають підстав для певних висновків"1.
Такого род твердження були піддані сумніву спеціальними статистичними дослідженнями даних про злочини (А. Хвостова в Росії, А.Геррі у Франції, Е. Д'юкпетьо в Бельгії)). Значення цих робіт досить яскраво було показано для вивчення закономірностей злочинності бельгійським математиком та статистом А.Кете в 1836 р., у роботі "Людина та розвиток її властивостей або досвід суспільної фізики", в якій автор писав: "У всьому, що стосується злочинів числа повторюються з такою постійністю, що це неможливо не замітити... Ця постійність, з якою щорічно відтворюються одні і ті ж злочини і викликають ті ж самі покарання в одних і тих самих пропорціях, є один із самих цікавих фактів, які повідомляють нам статистичні дані кримінальних судів; її і я завжди особливо старався виставити на огляд у різних своїх творах... і не переставав повторювати щорічно: є бюджет, який затверджується з дивною правильністю - це бюджет тюрем, каторг и ешафотів; про зменшення цього-таки бюджету необхідно всіма силами піклуватися."
Представники соціально-економічних та соціологічних досліджень (Феррі, Гарофало, Марро та ін.) показували статистичний зв'язок злочинності різними соціальними факторами. Особливе місце серед цих робіт займає дослідження Ф. Енгельса про положення робітничого класу в Англії та відповідно про стан злочинності у робітничому середовищі та в суспільстві взагалі, яке було видано як книга під назвою "Становище робітничого класу в Англії" з підзаголовком "По власних спостереженнях та достовірних джерелах". Це практично було першим глибоким дослідженням не тільки фактів впливу суспільних умов на злочинність, але й механізму такого впливу, соціальної природи злочинності.
Розвиток соціально-правових досліджень та соціології права примусив звернути увагу на соціальне піґрунтя злочинності, на причини порушення норм права, їх взаємозв'язок при реагуванні на злочини. Виникло вчення про кримінальну політику. Криміналісти стали цікавитись біьше причинами злочинів та їх попередженням. Так, японський професор Кан Уеда пов'язував зародження кримінологічних досліджень у цій країні з реформою основ кримінальної політики та тюремної діяльності.
Все це стало основою розвитку соціальних досліджень злочинності, її закономірностей та причин, тобто привело до виникнення криміології.
Прокурор касаційного суду в Римі барон Р. Гарофало назвав свою книгу, яка вийшла в 1860 році, "Кримінологія", котра й стала першим офіційним виданням та закріленням досліджень в галузі кримінології.
Кримінологія, таким чином, до кіця ХІХ сторіччя остаточно визначилась як наука і виділилась як окрема її галузь із рамок кримінального права. Хоча остання з ІІ половини ХІХ сторіччя і стала традиційно включати вчення про злочинність, злочинця та його покарання, зі становленням кримінології як науки ці розділи в ньому не існують.
Тут цінні праці були Шарля Луї Монтескє (1689-1755) - французький філософ, юрист, який різко виступав проти свавілля в правосудді. Виступав проти абсолютизму. Прагнув розкрити причини виникнення того чи ішого державного лад. У відомій праці " Про дух законів" Монтескє викликав теорію факторів суспільного розвитку, котрі визначають поведінку людей, законодавство, спосіб правління, ві відстоював інтереси народ.
Чезаре Беккаріа (1738-1794) Італійський просвітник і доктор права. Основні його ідеї відбивали прагнення буржуазії до звільнення аправа.
Одна з його праць " Про злочини і покаранні " беккаріа дійшов висновку, що злочин і покарання є реальні явища суспіьного життя і краще попереджати злочини, ніж карати за них.
А також багато інших було представників наприклад як: Франсуа Марі Вольтер (1694-1778), Жан Жак Руссо (1712-1778) Жан Поль Марат (17431793) та іші.
Антропологічний напрям представлений такими вченими як: Ломброзо, Ферій, Горафоло. Після проведення тривалих досліжень вони дійшли як їм здавалося, єдино правильного висновку про те, що причини злочинності не в соціальних умовах, а в самому злочинці, його анатомічних, фізіологічних, психічних і моральних властивостя отриманих при народженні.
Соціологічний напрям виник у 90-ті роки 19 століття. Його засновниками булт Ф. Ліст, Прінс та іші. Тут увага приділялася не злочинному діянню, а особі злочинця.
Кримінологічні дослідження в Україні здійснюються співробітниками наукових установ та юридичних вищих учбових закладів.
Найбільш великою науково-дослідницькою установою, яка здійснює кримінологічні та інші дослідження проблем злочинності, є Інститут держави та права Національної академії наук України у м. Києві. У ньому працюють такі відомі кримінологи, як Матишевський П.С., ЯщенкоС.С., і і.
Значний вклад у розвиток кримінології вносять вчені Харківської юридичної академії, Київського, Львівського, Одеського та інших національних університетів, де дослідження здійснюються юридичними факультетами та кафедрами, які забезпечують викладання кримінологи' (В.К. Грищук, Жулинський А.Є., Костицький М.Ф.)
Певні досягнення в галузі криміології мають віомчі науково- дослідницькі підрозділи правоохоронних органів України ( академії та іститутів служби безпеки, органів внутрішніх справ та прокуратури): В.Ф. Бойко, В.Г.Гончаренко, Мельник М.І. Коржанський, Джужа О.М., і ін.
Розвиток кримінології в незалежній Україні
В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, ві тоталітарної держави до правової. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спад виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміогенну ситуацію в Україні.
Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний іститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку продовжує відділ криміально-правових і кримінологічних проблем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.
У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михай-ленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалю к. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково- дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю.
Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плануванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково- педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організаці проведення наукових семінарі, конференцій, симпозіумів тощо.
У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої - об'єднання та координація зусиль учених і практичних працівників задля розвитку криміології.
Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі
За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:
1) підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику;
2) удосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів;
3) визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методичного забезпечення;
4) визнати, що головною метою є проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.
В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як:
• теорія та практика профілактики злочинів;
• значення "фонових" явищ у генезисі злочинності;
• аналіз кількісних і якісних показників злочинності;
• удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень;
• вивчення суб'єктивних детермінантів суспільно небезпечних діянь;
• узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.
У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи — Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І. Даньшин, О. Джужа, А. Закалю к, О. Костенко, Ф. Лопушан-ський, П. Михайленко, С. Тарарухі, І. Туркевич та ін.
У зв'язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінолога Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційні раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.
Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповіне місце в системі правоохоронних органів.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗАКОНИ ТА ШДЗАКОННІ НОРМАТИВНІ АКТИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України \\ Відомості Верховної Ради України. -1961. -№ 2 .
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 240с.
Література
3. Аванесов Г. А Криминология и организация предупреждения преступлений.- М., 1995.
4. Аванесов Г. А Криминология и социальная профилактика.-М., 1980.
5. Джужа О. М., Моисеев С. М., Василевич В. В. Кримінологія. Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навчальний посібник / За загал ною редакцією Джужи О. М- К.: НАВСУ, 2000.
6. Кузнецова Е.Ф. Проблемы криминологической детерминации, М., 1984.
7. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии, М., 1968.
8. Зелинский А.Ф. Криминология, X., 1998.
9. Кримінологія, ред. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В., К: Атака, 2001.
10. Кримінологія, ред. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В., К: Атака, 2003.
11 .Кузнецовой. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. - 328с.
12.Курс сучасної української кримінології теорія і практика: У 3кн. - К.: Видавничий дім "ІнЮре", 2007,424с.
Лекція 2 з "Кримінології" на тему: "Злочинність та її характеристика. Детермінація
злочинності."
1. Поняття злочинності в кримінології.
2. Кримінологічні характеристики злочинності та джерела дформацд про злочинність.
3. Латентна злочинність.
4. Детермінація злочинності.
1. Поняття злочинності в кримінології
Злочинність завжди займала одне із чільних місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.
Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первісного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлювалося розпадом суспільстві на класи, появою приватної власності та виникненням пов'язаних їх цим соціально-економічних суперечностей.
Уперше в історії людства клас рабовласників не тільки встановив бажані та вигідні для себе порядки, але й енергійно їх захищав, застосовуючи суворі заходи покарання до порушників законів.
Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характеризується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб, які потрапляли в його сферу, залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, "володарі ситуації" - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії - незмінне були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіханню на їхні штереси вважалися злочинними, а особи, що їх скоїли, піддягали покаранню.
Сучасне значення злочинності не було відоме первіснообщинному лад. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь- якому людському суспільстві, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого -примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримінальним покаранням як державно-правовим примусом.
В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3). Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.
Але досвід показує, що такого роду "прості" рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.
Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом - буденною свіомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють утих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.
Вивчаючи кримінальне право, кримінальний процес, кримінально- виконавче право, криміналістику, майбутній юрист готується до того, щоб грамотно, у відповідності з законом реагувати на злочини, що вчиняються, попереджувати та розкривати їх, виявляти злочинців, забезпечувати застосування до винних передбачених законом заходів покарання.
На питання, що ж таке злочин, чому він вчиняється і що робити з тим, хто це вчинив, здійснювали спроби відповідати ще у стародавньому світі філософи, політики, письменники та юристи. З часом ці питання видозмінились: чому вчиняються повторні злочини, що стоїть за множинністю цих суспільно небезпечнллх діянь?
Поняття злочинності є основним в кримінології
Злочинність - складне явллще, яке являється перед нами перш за все у вигляді різллих злочинів.
Злочинність - це соціальне явище, яке виникло в умовах формування соціально - неоднорідного суспільства, вона притаманна всім народам, державам суспільства, та проявляється в системі крллмінально -покаранллх діянь, учллненллх на певній терллторії і за певний період часу.
Злочинність - як соціальне явллще тому ,що в її основі лежать соціально - економічні закони, обумовлені сукупністю сформовани вироблличллх відносин і характером ллродуктивних сил.
Як будь -яке явище, воно є закономірнилм за пичино - наслідковою залежністю і зв'язком, за взаємодією з інлллими соціальними явищами - економікою, політикою, психологією суспільства і соціальщлих спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсилвнсть і характер злочиності визначають суперечності таки, що взаємодіють між соціальнилми явищами і явилвдми криміногеного, аникрилміногенного характеру .
Злочиність в загальному - це певна форма поведіни людей.
Злочиність - це масове соціально - правове явилще, суть якого полягає в девіанній поведінці людей, яка відображається в системі взаємопов'язанх злочиів скоєнлилх на певній терииторії і за певнлий проміжок часу.
Беручи визначення злочинності за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття "злочинність".
1. Злочинність —явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке трактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.
2. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти ітересів всього суспільства чи певної його частини.
Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.
3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного танезлочинного.
Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економічних формаціях, її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.
4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміа одного суспільного ладу на іший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.
5. Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізаці тих або тих діянь впливає на всі її показники.
Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керується поняттям протиправності, трактуючи його як юридичний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального пере слідування.
6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а в л сне
явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за причинно-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з ішими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управліням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.
Це означає, що між усіма ознаками злочинності існує діалектична єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки, характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правового явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни ішого.
7. Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з ішими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підсистеми) - перебувають у визначених статистичне вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.
8. Злочинності притаманна ознака самодетермінувального явища, тобто самовітворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.
9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчинених на певній територі у відповідний період часу.
10. Злочинності притаманна і регулярність. І регулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті)), належні до масової сукупності, здіснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх і регулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.
11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій.
12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.
2. КРИМІНОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ.
Злочинність, як будь - яке явище реальної дійсності крім загальних і наукових ознак має ще певні кількісні і якісні показники, які в кримінології називаються кримінологічними характеристиками.
Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій анти суспільній поведіці, зокрема й у злочині як і диві дуальному акті поведіки та формі прояву злочинності.
Найчастіше у науковій і практичній діяльності використовують такі показники злочинності, як: стан злочинності; коефіієнти злочинності; рівень злочинності; структура злочинності; динаміка злочинності; географі злочинності.
З ара коротко охарактеризуємо кожного з цих показників. Рівень і коефіцієнт злочинності
Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочині і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.
Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосовують коефіцієнти.
При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності.
По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:
З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;
Н - кількість мешканців, які проживають на цій території;
Е - визначена кількість мешкалнцв (єдина розрахункова база 1000,10000,100 000), відповідно до якої проводииться розрахунок.
По-друге, коефіцієнт злочинної актиності, що розраховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:
Е О - кількість осіб, які вчишили злочии;
Н(і4) - кількість мешканців, які прожтають на певній терииторії віком від 14 років.
Ці коефіцієнті розраховуються не тільки на злочиинсть загалом, але й на кожний окреми вид злочиності, що входиить у її структуру. Крім того, зазначен коефщієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівл^янлш криштальної актиності різлшх категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидиівістів тощо).
Динаміка злочииності - показлнік, який відображає змін її рівлн та структури ппротягом того чи того тимчасового період (рік, три роки та ін.).
На диінаміку злочииності як соціально-правове жиице впливають дві групи факторів. Перша - це причин та умови злочинності, демографічна структура населенн й інші соціальні процеси та явища, що вплиають на злочинність. Друга-зміни криміального законодавства, що розшлирюють або звужують сферу злочинии діянь.
Диференціація соціальних і правовик: факторів впливає на статистичліу криву злочинності, необхідну для об'єктивної оціни реальлнх змін у її длшаміці та прогнозі. Зниженн чи зростанн рівлл злочинності відбуваються в результаті як реальнии соціальнии змін рівлн та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-каранх діянь, у повноті реєстрації та в шшлш юриди^^нии факторах.
Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.
До основних показників динаміки відносять:
Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.
Абсолютний приріст (зниження) — це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолютних показниках.
Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).
Темп приросту (зниження) - вісотковий показник відношення приросту (зниження
Стан злочинності - це кількісно - якісний показник явища, що характеризує його на окремій території за окремий проміжок часу у вигляді певного рівня (високого, низького, середнього).
Тобто стан злочинності - це число скоєних злочинів і осіб, що їх вчинили на певній території за певний проміжок часу.
Структура та характер злочинності
Структура злочинності — це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений вірізок часу та на визначеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура виразно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.
Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність перебуває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти;
розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудовними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.
Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага — це співвідношення частини злочинності до її загальної кількості:
Зв - кількість злочинів певного вид Зшг - загальна кількість зареєстрованих злочинів.
Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова, основні показники структури злочинності такі
- співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;
- питома вага найпоширеніших злочинів;
- співвідношення видів злочинів за домінантною мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні));
- питома вага злочинності неповнолітніх;
- питома вага групової злочинності, а всередині її - організованої;
- питома вага рецидиву;
-"географія" злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;
- питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї;
- питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків;
- "вуличні" злочини;
- транснаціональні злочини.
Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.
Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочинності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих показників її структури.
Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляд її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що складається з:
- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього склад (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);
- шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);
- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі злочинністю тощо).
На жаль, методика повного виміру реальної "ціни" злочинності поки що розроблена недостатньо. Водночас, такі показники, безумовно, є конче необхідними.
Крім рівня, динаміки, структури злочинності у кримінології існує поняття географія злочинності, під якою розуміється розповсюдження за територіальним принципом.
Географія злочинності - це рзповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.
Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється:
• конкретними соціальними умовами певного регіону;
• економічною його характеристикою;
• національним складом і структурою населення;
• послабленням соціального контролю за поведінкою людей;
• рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;
• рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо. Виявленя та взяття до уваги територіальної різниці в географії
злочинності - ключ до ефективни заходів щодо запобігання злочиїнам. При цьому стають більш видишими й конкретні причин злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значенн, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.
Порад з поняттям "географія злочинності" існує і "топографія злочинності", котре ввів у наукови обіг німецький учелнй Г. Шнайдер. Топографія злочииності - це безпосереднє місце вчлишнлш злочин (магазиіни, вокзали, квартири, парки тощо).
Злочинність характеризується високою латентністю. Латентність буває особливо при великій кількості організованості і професійної злочинності.
Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.
Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.
Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.
Суспільна небезпека латентної зло чинності полягає в тому, що:
• питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
• вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків бортьби з нею;
• якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих — вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
• почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;
• латентна злочинність, оскіьки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та право заборнні бар'єри;
• під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
• складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
• заважає реалізаці принципу невідворотності відповіальності за вчинені злочини;
• підриває авторитет правоохоронних органів держави;
• знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
• сприяє процесам самодетермінації злочинності.
Види та рівні латентної злочинності
У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та по граничну.
1. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
2. Штучна латентність—факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.
3. Погранична(проміжна) латентність - факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Масштаби, характеристики латентної частини злочинності залежать від комплексу причин, серед яких не останню роль відіграє професіональна майстерність тих, хто бореться із злочинністю.
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
Причини існування латентної злочинності
Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумовлюють існування латентної злочинності:
• до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.
• до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів тощо.
Методи та значення виявлення латентної злочинності
Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.
До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохорнних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.
Спеціальні методи - це, зокрема, такі аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження період від їх вчинення до розкриття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структурний аналіз тощо.
Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кожному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення таких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:
- володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування,
- визначати справжню структуру злочинності;
- мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;
- визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;
- виявляти обставини, що породжують злочинність, і визначати шляхи їх усунення;
- прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю.
Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяття до уваги латентної злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.
Учення про причини й умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю та різноплановістю позицй вітчизняних і зарубіжних авторів, це призводить до наявності в підручниках із кримінології діаметрально протилежних концепцій причин і умов злочинності в нашому суспільстві.
Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмета науки кримінології. Проблема причинності має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією проблемою пов'язане власне й виникнення кримінології як науки.
У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності. Причинність є однією з форм детермінації.
Отож власне виявлення факту взаємозв'язку злочинності з якимось іншим явищем або процесом не можна визнати достатнім. Потрібно визначити ще й характер такого взаємозв'язку. Інакше не можна визначити, що саме породжує злочинність, а заходи боротьби з нею можуть стосуватися тільки обставин, що перебувають у функціональному зв'язку чи зв'язку станів.
Для пояснення причинності важливе значення має правильне розуміння місця та ролі біологічних факторів. Слід пам'ятати, що юридична й моральна оцінка вчинку визначається не фізіологічною поведінкою, а її змістом. З огляду на цю обставину, біологічне, зокрема й генетичне, є лише необхідною умовою, а не причиною.
Під причинністю розуміють генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження причиною наслідку. Причинність завжди має об'єктивний характер.
Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття "причини". Етимологічне слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається синонімом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти".
Причина злочинності - це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.
Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності - це явища, котрі безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.
Детермінація (від лат. Аеіегттаге - визначати, зумовлювати) - найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами.
Відповідно: детермінант — визначальний, зумовлювальний, детермінувати-визначати, зумовлювати, детермінація-процес
визначення, зу мовлення.
Процес детермінації злочинності є складною взаємодією різних форм зв'язків:
- функціональних;
- статистичних;
- зв'язків стану;
- причинних тощо.
Функціональна залежність показує об'єктивну відповідність, зі ставність і зміну двох факторів. Наприклад, збільшення безробіття в регіоні одночасно породжує і зростання кількості крадіжок з метою задоволення необхідних потреб, і зниження купівельного попиту. Звісно, що таке зниження купівельного попиту та зростання крадіжок пов'язані між собою не настільки, що одне з цих явищ породжує інше. Зв'язок тут не причинний, а функціональний, тому що обидва ці явища походять від безробіття.
Статистичний зв'язок полягає в зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни ішого. Скажімо, збільшення кількості злочинів зі збільшенням кількості населення.
Окремий випадок статистичного зв'язку - кореляційна залежність. При цьому за основу береться серднє значення фактора, явища.
Кореляційна залежність заслуговує на увагу. Вона визначає конкретну сферу пошуку та може свічити про причинний зв'язок. Однак при цьому треба брати до уваги, що такий зв'язок буває складним і опосередкованим ішими обставинами. Високий коефіцієнт кореляції між загальною злочинністю, злочинністю неповнолітніх і злочинністю осіб, які не працюють і не навчаються, може вказувати на те, що в ргіоні існує проблема перебування частини неповнолітніх, зокрема й тих, що здійснюють злочини, без визначених занять. Але чому це відбувається, чи залежить це від позиції самих неповнолітніх або від безробіття в місті, як саме це все пов'язано зі злочинністю, це ті питання, що підлягають більш глибокому аналізові.
Приміром, злочинність, у якій висока питома вага неповнолітніх, за умови низької ефективності боротьби з нею здатна надалі визначати такий стан злочинності, в якій через 5-10 років буде висока питома вага рецидивної, а в останньої - значна питома вага неодноразово засуджених осіб молодого віку.
Значення вивчення причинності полягає в тому, що:
• причинне пояснення розкриває "механізм" явища, тобто вказує на те, які процеси проходять у суспільстві та природі та як вони впливають на злочинність, в яких конкретних умовах вона може виникнути, які існують супутні та протидіючі їй сили;
• передмовою правильного вирішення проблеми причинності в кримінології є розуміння причинного зв'язку як об'єктивної категорії^ що відображає реальні процеси взаємодії явищ дійсності;
• причинний зв'язок не просто характеризує послідовність і регулярність подій, а відображає їхній закономірний характер.
Причинний зв'язок має предметний зміст, який визначається системою зв'язків і відносин, які й характеризують специфічну форму його прояву. Кожній сфері відносин відповідають свої особливі закономірні зв'язки, специфічні форми детермінації.
Існує три основні закони причинно-наслідкового зв'язку:
1) рівність причини та наслідку;
2) однозначність їхніх складових елементів;
3) однопорядковість зв'язку між ними.
Вимога рівності означає, що дія старого, негативного в матеріальних відносинах завдає нашому суспільству соціальної шкоди.
Вимога однозначності (ізоморфізму) говорить про певну однозначність, оскільки старе, негативне, відстале в царині соціальних відносин є протилежністю соціальних суперечностей суспільства.
Вимога однопорядковості проявляється в тому, що наявність протидії старого, негативного новому, передовому неминуче породжує правопорушення.
Причинний зв'язок характеризується кількома ознаками, в сукупності притаманних тільки цьому виду взаємозв'язку явищ. Як різновид закономірного зв'язку, причинність має такі ознаки: загальність, незворотність, просторова та часова неперервність.
Слід зазначити, що "подібні причини при подібних умовах завжди породжують подібні наслідки, а також те, що причина й умова постійно міняються місцями.
Складність, багатозначність процесів детермінації та непростий характер виявлення причинних залежностей створює певні труднощі щодо виявлення причинних зв'язків. Тож, дуже часто використовують термін "фактор злочинності", під яким слід розуміти причину, рушійну силу будь-якого процесу, що визначає його характер або певні риси.
Класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:
• за природою;
• за рівнем функціонування;
• за змістом і способом дії;
• за джерелами.
За природою причини й умови поділяються на: об'єктивні, суб'єктивні.
Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. Об'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.
Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що суб'єктивні детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, ї психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивнии причии відносяться елементи соціальної псхології, що суперечать моралі та проявляються у ви^илении потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєнн злочинв. Суб'єкти ні умови - це демографічні та соціално-псжологічн особливості населенн.
За рівнем функціонування виділяють причини й умови:
- загальні для всієї злочинності;
- особливі для різни видів злочиїнів (за їх кримі^ьно-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);
- поодинокі для певнх злочиїнів. За змістом і способом дії:
- загальні п^ичии й умови ті, що впливають на всю злочинсть, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурнх змін тощо. Вол можуть бути:
- економічлніми;
- ідеологічний;
- організаційними;
- правовиши тощо;
- особливі криміногенн обставлши:
- причии та умови колнсретнж видів злочинв за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у велиикі груп - прлшищ й умови корисливих, насильнщьких, посадових злочлшів тощо;
- причиїни та умови умиснх і необережнии злочинів;
- причиїни й умови первинної тарецвдл^вної злочинності;
- причин й умови злочииності неповнолі^нх, що мають специфічщй характер, беручи до уваги пслшофізіологічш особливості цієї категорії злочинів тощо;
- причиїни й умови кошретнлк поодиноких злочиинх дій різномантні^ Лише частина з нии може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:
- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин;
- пов'язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану;
- причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуаціі та поведінки потерпіого.
За джерелами причини й умови бувають:
- внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству,
- зовнішні - негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.
У кримінологічній літературі застосовують також іші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детерміанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття "причин" і "умов" злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.
Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв'язок явищ у природі та суспіьстві дає нам ключ до розуміння того, чому злочинність існує і чим зумовлюється. Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конкретним злочинам.
Різні підходи до розуміння причинності в кримінології
Причинене пояснення соціально негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Щодо злочинності такими рівнями є: суспіьство, соціальна група, індивід. Віповідно, й наукове обґрунтування поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні.
На філософському рівні формується загальна концепція причин і умов, які породжують соціальні відхилення в суспільстві.
Соціологічний рівень досліджує причини злочинів, передбачає вивчення більш конкретних зв'язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. У них проявляються загальні закономірності історичного розвитку та притаманні їм суперечності, на які впливають перешкоди та недоліки.
На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується чи правомірна, чи злочинна поведінка. Причина й наслідок поєднані між собою об'єктивним і закономірним зв'язком. Однак характер цього зв'язку може бути різним. Він визначається як природою власне явищ, так і особливостями об'єктивних законів, які діють у цій сфері життя.
Будь - яке явище реальної дійсності повинно мати свої причини і умови, знання, яких необхідно для:
- встановлення самого факту реального існування злочинності;
- визначення стану структури ознак злочинності;
- для формування заходів суспільного впливу і контролю за злочинністю.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гилинский Я.И. Проблема причинности в криминологической науке. // Советское государство и право. - 1986. - №23.
2. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. М., 1992.
3. Вицин С.Е. Системный подход и преступность, М., 1980.
4. Голина В.В. Попередження злочинності правоохоронними органами, К., 1991.
5. Гуров А.И. Профессиональна преступность, М., 1990.
6. Зелинский А.Ф. Криминология, X., 1998.
7. Рябыпсин Ф.К. Криминология и предупреждение преступлений, М., 1993.
8. Четвериков В.С. Криминология, М., 1996.
9. Кримінологія, ред. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В., К:Атака, 2003.
10. Кримінологія, ред. Джужа О.М.,К: Прецедент, 2004.
11 .Кузнецовой. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. - 328с. 12.Курс сучасної української кримінології теорія і практика: У 3кн. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2007,424с.