Лекція №»8-9 Основи теорії аргументації
1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації
2. Аргументація та суперечка
3. Види аргументації Доказова і недоказова
4. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики.
Види критики
5. Правила помилки, хитрощі в аргументації/критиці
6. Логічний аналіз аргументації в правових текстах
Література:
1. Ивин А.А. Практическая логика. - М., 1997.
2. Ивлев Ю.В. Логика. - М., 1994.
3. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. - М., 1975.
4. Логика. Логические основы общения:Хрестоматия. - М., 1994.
5. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. - К., 1996.
1.Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції з метою переконання в його істинності, слушності.
Обґрунтування може здійснюватися різними
* Положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;
* Обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.
У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, обстоювання певного
Дедуктивна аргументація — це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань.
Дедуктивна аргументація, як правило, будується на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вам вдалося дедуктивно обґрунтувати тезу, то вона набуває такого ж статусу достовірності, як і аргументи, з яких вона виводиться.
Дедуктивна аргументація є універсальною, її можна застосовувати пі час обговорення різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. Однак при цьому треба пам'ятати вислів Аристотеля: «Не слід вимагати від оратора наукових доведень, так само, як від математика не слід вимагати емоційного переконання».
Хоча дедуктивна аргументація є досить сильним способом переконання, однак застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побудувати таку аргументацію в тій області або для такої аудиторії, де вона не є придатною, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник легко розкритикує подібне обґрунтування.
Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — це аргументація, яка будується за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.
Характерною рисою правдоподібної аргументації є те, що теза тут завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність аргументі в такій аргументації ще не гарантує істинності тези, при детальнішому аналізі вона може виявитися хибною.
Розглянемо таку аргументацію. «Усі сини спадкоємця є його
Нащадками; усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку; отже, всі сини спадкоємця є його спадкоє-ццями, які не можуть бути позбавлені спадку».
Теза — «Усі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».
Аргументи — «Усі сини спадкоємця є його нащадками»; «Усі нащадки спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».
Форма (схема) — дедуктивна аргументація.
Поняття «аргументація» тісно пов'язане з поняттям «суперечка. Саме в суперечках найчастіше застосовують різні види аргументацій.
Суперечка — це процес обміну протилежними думками. Обов'язковими учасниками суперечки, а, отже, й аргументативного процесу є:
Опонент — це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент.
Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але можливою є ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.
Аудиторія — це колективний суб'єкт суперечки. Однак вона не є пасивною масою людей, це колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється.
Дискусія (лат. Discussio — дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні і порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання.
Дискусія вважається ефективним засобом переконання, тому що її учасники самі приходять до певного висновку.
Диспут (лат. Disputar — міркувати) — це публічна суперечка з приводу наукового або суспільна важливого питання.
Спочатку словом «диспут» позначали публічний захист наукового твору, який писали для отримання вченого ступеня.
Полеміка (грец. Polemicos — ворожий, войовничий) — це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.
З цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією і диспутом — з іншого.
Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно одержати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію.
Дебати (франц. Débat — суперечка) — це суперечки, які виникають при
Обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо.
Окрім наведеної вище, існують також інші класифіації суперечок. Так, залежно від мети, розрізняють такі види суперечок:
Суперечка заради перемоги;
* Суперечка заради істини
* Суперечка заради переконання;
Суперечка заради істини (діалектична суперечка) у чистому вигляді зустрічається рідко. У такі суперечці дуже старанно пібираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторі, тобто, по суті, ведеться спільне досліження істини. Такий спір можливий лише між компетентними, освіченими в даній проблемі людьми, які зацікавлені її вирішенні. Як зазначав відомий філософ та логік С.І. Поварнін — цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду і задоволення і є насправді «розумовим бенкетом». Завданням суперечки може бути не тільки перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. У цьому випадку говорять про суперечку заради переконання. Тут важливо зазначити два моменти. Людина може переконувати іншу людину І або тому, що сама щиро вірить у те, що є предметом переконання, або ж тому, що «так теба»» з огляду на певні обставини, хоча вона сама насправді не поділяє думку, яку відстоює. Метою суперечки також може бути не дослідження чи переконання, є перемога. У цьому випадку говорять про суперечку заради перемоги. Мотиви проведення такого спору можуть бути різними. Один вважає, що відстоює справедливість, іший — захищає суспільні інтереси, тетій нав'язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як має бути, четвертому потібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед сперечальниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «узяти гору»» над «супротивником»» за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Таку суперечку іноді називають ще еристичною суперечкою.
Досить часто зустрічається такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це своєрідне «мистецтво для мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, все одно про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них — перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», — пише С.І. Поварні, — часто не розбирає, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися про все і з будь-ким, і чим парадоксальніша, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою».
3. Види аргументації Доказова і недоказова
Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку — достовірне твердження.
Слід зазначити, що термін «доведення»» у логіці й у праві має зовсім різні значення.
Якщо в логіці «доведення»» — це процес встановлення істинності тези логічними засобами, то в процесуальному праві цей термін застосовується, принаймні, у двох основних значеннях:
Для позначення фактичних обставин, які фіксують суттєві характеристики кримінальної або цивільної справи (наприклад, погроза обвинуваченого на адресу потерпілого; сліди, які були заливні на місці вчинення злочину тощо);
Іншим видом аргументації є недоказова аргументація.
Апагогічна аргументація — це обґрунтування тези шляхом встановлення хибності антитези на підставі виведення із антитези і наявних аргументі протиріччя.
Хід міркування у цьому випадку такий. Треба обґрунтувати деяку тезу (Т). Висувається твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Воно називається антитезою. З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого. На підставі цього робиться висновок про хибність антитези й істинність тези.
Розділова аргументація — це обґрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення вся інших конкуруючих з тезою положень — членів цієї диз'юнкції
На відміну від апагогічної аргументації, де тезі (Т) суперечить антитеза (нет), у розділовій аргументаці тезі (Т) протиставляють декілька положень, кожне з яких, по-перше, претендує на роль тези і, по-друге, повністю або частково виключає інші припущення.
Хід міркування у випадку розділової аргументації такий. У процесі обґрунтування доводять безпідставність усіх членів диз'юнкції окрім одного. Тим самим опосередковано стверджують істинність тези, тобто висловлювання, що залишилось.
Слід зазначити, що у розділовій аргументації істинність тези буде
Гарантована лише тоді, коли диз'юнктивне висловлювання, яким є один з аргументів, буде повним, тобто якщо у ньому будуть враховані всі можливості. У випадку розгляду лише деяких варіантів рішення, метод розділової аргументації не може забезпечити достовірність тези. Вона буде мати лише правдоподібний характер і потребувати подальшої перевірки.
4. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики. Види критики
Поряд з прийомами обґрунтування тези існують також прийоми, спрямовані на критику аргументації.
Критика — це обґрунтування безпіставності процесу аргументації, який відбувся раніше.
Структура будь-якої критики складається з:
Теза — це положення, хибнять або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.
Аргументи — це твердження, за допомогою яких критикується теза.
Форма — це спосіб, який застосовується для критики тези. Окремим випадком критики є спростування.
Спростування — це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких доведена заздалегідь.
Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках:
1) Якщо аргументи не є достовірними твердженнями;
2) Якщо форма критики — правдоподібне міркування;
3) Якщо має місце як перше, так і друге.
Розрізняють три види критики:
Критику тези;
Критику аргументів;
Критику демонстрації.
Критика тези — це вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.
Розрізняють два види критики:
Пряму; непряму.
Пряма критика будується у формі обґрунтування, яке отримало назву «зведення до абсурду».
Хід міркування у цьому випадку такий. Умовно припускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів і тези виводять усі можливі наслідки і проводять їх аналіз. Пі час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки або (1) суперечать один одному, або (2) суперечать об'єктивним даним (фактам дійсності)). На цих підставах доходять висновку про безпіставність тези, спираючись на правило: хибні наслідки завжди свідчать про хибний висновок.
Непряма критика будується за допомогою обрунтування антитези.
Хід міркування у цьому випадку такий. Висувається твердження, яке є запереченням тези, тобто антитеза (не-Т). Далі обґрунтовують її істинність за допомогою аргументів критики. На підставі цього робиться висновок про хибність тези пропонента.
Розглянемо приклад критики тези. Пропонент висунув тезу «Будь-яке вбивство вимагає засудження». Спробуємо її спростувати, використовуючи метод «зведення до абсурду»».
Спочатку припустимо, що ця теза — істинна. Але тоді з неї випливає, що забій худоби та птиці також заслуговує на засудження. Отже, і поїдання їхнього м'яса теба засудити. Але це не відповідає дійсності: багато людей їдять м'ясні вироби й за це їх ніхто не засуджує. Все це свідчить про те, що теза «Будь-яке вбивство вимагає засудження» є хибною.
Критика аргументів — це вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументі, які застосовує пропонент для обрунтування тези.
Критика аргументі може полягати в тому, що пропонент недостатньо обґрунтував їх достовірність, дуже вільно узагальнив статистичні дані, результати соціологічних досліджень, опитувань населення тощо. Окрім того, опонент може висловити сумнів з приводу авторитетності експерта, на думку якого спирався пропонент у своїх аргументах. Ці та інші зауваження супротивник не може ігнорувати. Він повинен буде або підтвердити свої аргументи, ще раз їх обґрунтувавши, або відмовитися ві них. . Сумніви, що виникають під час критики аргументів, переносяться також на тезу, яка саме з них і випливає. На підставі цього вона оцінюється як сумніна або малоймовірна.
Якщо під час критики аргументів опонент зможе довести їхню хибність, тоді теза буде беззастережно вважатися необґрунтованою і потебувати нового підтвердження.
Слід зауважити, що хибність аргументів ще не означає хибності тези: теза може залишатися істинною, але бути необґрунтованою. Так, наприклад, іноді буває, що людина не може підібрати або сформулювати вагомі аргументи, щоб довести тезу, яку вона висуває. Але ця обставина не може змінити значення цієї тези, якщо насправді вона є істинною.
3. Критика демонстації
Критика демонстрації — це вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.
У цьому випадку показують, що в міркуванні пропонента відсутній логічний зв'язок між аргументами і тезою.
Якщо теза не випливає із запропонованих аргументів, то початок і кінець аргументації виявляються нескоординованими. У такому випадку тезу слід вважати необгрунтованою і некоректно сформульованою.
Слід зазначити, що критика демонстрації, так само, як критика аргументів, тільки руйнує аргументацію, наведену пропонентом, але не встановлює хибності тези. У цьому випадку можна лише сказати, що теза не спирається на аргументи, між ними немає певного зв'язку.
5.Правила помилки, хитрощі в аргументаціїїкритиці
Аргументуючи чи критикуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації та критики.
Відповідно до структури аргументації та критики розрізняють три види правил:
* Правила щодо тези; _
* Правила щодо аргумента;
* Правила щодо форми.
Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і вінайти помилки та хитрощі, які застосовує опонент.
Правила, помилки і хитрощі щодо тези
1. Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.
Це правило виражає головну умову ефективності аргументації і критики.
Для того щоб з'ясувати якусь тезу, необхідно вирішити такі питання:
По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються в тезі, є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).
Так, наприклад, якщо необхідно аргументувати чи спростувати тезу «Приватизація землі в наш час необхідна», передусім слі з'ясувати, що означає термін «приватизація землі» і як розуміє його ваш опонент.
По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які
Складають тезу.
Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але для них важко встановити віношення між поняттями.
По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід визначити його кількісну характеристику, тобто з'ясувати, про яку кількість предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети чи про їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).
Наприклад, хтось стверджує, що «люди — егоїсти». У цьому випадку ще не ясно, про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.
По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням.
6. Логічний аналіз аргументаціїїкритики в правових текстах
Кожний юрист повинен вміти обґрунтовувати свої думки, грамотно будувати власну аргументацію, вміти аналізувати аргументацію свого опонента і переконливо її критикувати. У практиці юридичної аргументації застосовуються усі розглянуті вище види логічного обґрунтування: доказова і недоказова, пряма і непряма аргументація.
Те ж саме стосується критики. Юрист-професіонал повинен чітко розрізняти види критики, обирати серед них найефективніший для досягнення певних ціей і пам'ятати, що довести хибність тези супротивника можна лише за допомогою критики тези, в усіх інших
Як же проводити логічний аналіз аргументації / критики?
Для цього необхідно:
1. З'ясувати всі аргументи і тезу аргументаціїїкритики.
2. Визначити вид аргументаціїїкритики.
3. Перевірити правильність наведеної аргументації/критики.
4. З'ясувати, які помилки допускаються, які хитрощі застосовуються.
5.