Лекція №№4. Логічні дії над поняттями
1. Узагальнення й обмеження понять
2. Поділ понять. Загальна характеристика поділу
3. Визначення понять Загальна характеристика визначення Література:
1. Ивлев Ю.В. Логика. - М., 1994.
2. Конверський А.Є. Логіка. - К., 1999.
3. Логика и риторика. Избранные тексты. - Минск, 1994.
4. Формальная логика. - Л., 1977.
5. Хоменко І.В. Логіка в задачах. - К., 1998.
1. Узагальнення понять — це логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід від певного поняття до 1 поняття з більшим обсягом, але меншим змістом.
Наприклад, результатом узагальнення поняття «державна» є поняття «зрада».
Результатом узагальнення поняття «погроза щодо судді» є «погроза щодо судді або свідка».
Існує межа узагальнення для кожного поняття в рамках тієї чи іншої науки або безвідносно до неї. Такою межею є універсальне поняття, тобто таке поняття, яке не має роду в рамках тієї або іншої чи безвідносно до неї. Іноді такі поняття називають ще категорії. Категорії виконують головну теоретичну та пізнавальну роль і є результатом максимального узагальнення понять.
Зворотною щодо узагальнення є операція обмеження понять.
Обмеження понять — це логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід від певного поняття до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом.
Існує межа обмеження понять, якою є одиничні поняття, тобто поняття, які характеризують тільки один предмет.
Наприклад, не можна обмежити такі поняття: «Київ, «Україна», «юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса
Шевченка» тощо.
2. Поділ — це логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід від певного родового поняття до множини видових понять. Це процес виявлення можливих видових понять певного роду.
Поділяється, власне кажучи, не саме поняття, а його обсяг. Поділ розбиває обсяг вихідного родового поняття на обсяги видових понять.
Структура будь-якого поділу складається з трьох основних компонентів
Подільного поняття; членів поділу; основи поділу.
Подільне поняття — це поняття, обсяг якого підлягає поділу.
Члени поділу — це видові поняття, які отримані внаслідок поділу родового поняття (тобто поняття, в яких зафіксовані результати поділу).
Основа поділу — це ознака, за якою обсяг родового поняття поділяється на обсяги видових понять (за якою виділяються члени поділу).
У найпростішому випадку обсяг родового поняття можна визначити шляхом переліку всіх предметів, яким притаманні суттєві ознаки, що складають зміст родового поняття. Наприклад, не виникає особливих труднощів для переліку всіх елементів обсягу такого родового поняття, як «планета Сонячної системи» або «місто України з населенням, що перевищує 1 млн. Людей». Але в більшості випадків число предметів, що складають обсяг поняття, може бути надто великим або навіть безкінечним (наприклад, поняття «число», «зірка» тощо). В таких випадках намагання оглянути (через перелік) усі можливі предмети деякого роду зводиться нанівець. Тоді залишається здійснювати огляд предметів певного роду через визначення видів предметів, що входять до складу обсягу родового поняття.
Розрізняють два основні види поділу зазначеного ґатунку поділ за видозміною ознаки; дихотомічний поділ.
Поділ за видозміною ознаки — це вид поділу, в якому основою є певна ознака, яка притаманна всім предметам, що входять до обсягу подільного поняття. Але з кожним членом поділу ця специфічна ознака певним чином змінюється, тому н називають видостворюючою ознакою.
Наведемо приклади.
За статтю усі люди поділяються на чоловіків і жінок. За формою правління держави поділяються на монархії і республіки.
У запропонованих прикладах існують основи поділу обсягів відповідних родових понять, які є видостворюючими ознаками. У першому прикладі — це «зміна статі», а у другому — це «форма правління». І в першому, і в другому випадку ці ознаки притаманні усім предметам, що входять до обсягів подільних понять.
Дихотомічний поді — це вид поділу, в якому основою є певна ознака, яка притаманна лише деякій частині предметів, що входять до обсягу подільного поняття. Дихотомічний поділ здійснюється за наявністю чи відсутністю такої ознаки у цих предметів. У результаті такого поділу отримаємо лише два члени поділу, які знаходяться у відношенні протиріччя.
Дихотомічний поділ приваблює насамперед своєю простотою. Цей вид застосовується передусім на початкових етапах наукового дослідження, коли необхідно просто виділити множину предметів які цікавлять дослідника і яким притаманна якась певна ознака Поділ такого виду усуває необхідність уточнювати склад обсягу подільного поняття (додатково до тієї частини обсягу, яка виділяє позитивний член поділу).
Такий поділ можна здійснювати доти, доки заперечне (негативне) поняття не вижиться пустим в якійсь парі дихотомічне отриманих понять.
Переваги дихотомічного поділу дуже часто стають його недоліками. Навряд чи поділ такого вид сприяє загальному завданню логічної операції поділу, а саме — забезпеченню систематичного і повного огляд можливих видів предметів певного род. Дійсно, дихотомічний поділ відзначається недостатньою конкретністю, яка спричинена невизначеністю заперечного (негативного) члена поділу. Якщо, наприклад, всіх політиків поділити на демократів і не-демократів, то друга множина буде вельми нечіткою (що, до речі, в свою чергу, може спричинити невизначеність і першої множини). До того ж, якщо на початку дихотомічного поділу досить легко встановлюється заперечне видове поняття, то
В подальшому його пошук значно ускладнюється.
Правила поділу. Типові помилки.
Поділ регулюється певними правилами.
Правило 1.
Поділ повинен бути співмірним, тобто обсяг подільного поняття повинен дорівнювати сумі обсягів членів подлу.
При порушенні цього правила можуть виникати такі логічні помилки:
"Неповний поділ — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли сума обсягів членів подіу не вичерпує повністю обсягу подільного поняття.
«Поділ із зайвими членами — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли до членів подіу відносять поняття, обсяги яких не входять до обсягу подільного поняття.
Правило 2. Поділ повинен здійснюватися за однією основою.
Порушення цього правила призводить до логічної помилки: підміна основи поділу».
«Підміна основи поділу»» — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли в рамках одного поділу застосовуються різні основи, за якими отримують члени поділу.
Правило 3.
Члени поділу повинні виключати один одного, тобто їх обсяги не повинні мати спільних елементів.
Правило 4.
Поділ повинен бути безперервним, тобто члени подіу повинні бути однопорядковими видами. Кожне видове поняття повинне бути найближчим видом певного роду.
Порушення цього правила призводить до логічної помилки: «стрибок у поділі».
Класифікація та її види
Поділ понять відіграє важливу роль у такій формі систематизації наукового знання, як класифікація.
Класифікація — це багатоступеневий, послідовний подл обсягу поняття з метою систематизації поглиблення і отримання нових знань стосовно членів поділу.
Результатом класифікації є система співпорядкованих понять: подільне поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів і т. Д. Найскладніші класифікації пропонуються наукою, яка за їх допомогою фіксує результати своїх досліджень.
Найбільш відомі приклади наукових класифікацій: періодична система хімічних елементів Д. Менделєєва, класифікація рослинного світу Карла Ліннея, класифікація елементарних частинок у фізиці.
При побудові класифікації можуть використовуватися обидва види логічного поділу — дихотомічний поділ і поділ за видозміною ознаки, а також мереологічний поділ (розчленування предмета на частини).
При цьому кожний етап поділу може здійснюватися за різною основою.
Виділяють два види класифікації, що різняться характером підстав, які використовують в операціях поділу: природну; штучну.
Природна класифікація — це класифікація, яка здійснюється на підставі суттєвих ознак об'єктів, що досліджуються.
Штучна, класифікація — це класифікація, яка здійснюється на підставі несуттєвих ознак об'єктів, що досліджуються.
Зразком природної класифікації є періодична система хімічних елементів Д. Менделєєва.
Зразком штучної класифікації є алфавітний каталог книг у бібліотеці або телефонний довідник.
У зв'язку з тим, що основою будь-якої класифікації є операція поділу, найважливішою умовою правильності класифікації є виконання всіх умов, які визначають правильність поділу.
Поділ і класифікація юридичних понять
Юрист повинен уміти логічно правильно поділяти і класифікувати юридичні поняття, вміти знаходити помилки у поділах та класифікаціях, грамотно критикувати їх.
Для того, щоб дати логічний аналіз поділу поняття, необхідно: 1 ) з'ясувати структуру поділу (знайти подільне поняття, члени поділу, основу поділу);
2) Визначити вид поділу;
3) Перевірити, чи дотримуються усі правила поділу.
Розглянемо поділ: «Держави можуть бути монархіями, республіками й імперіями».
• Подільне поняття: держава;
• Члени поділу: монархії республіки, імперії;
• Основа поділу: форма правління, форма державного устою,
2. Вид поділу: поділ за видозміою ознаки.
3. Правильність поділу: порушено правило 2: «Поділ повинен здійснюватися за однією основою». У цьому прикладі наявні дві основи подіу: «форма правління» І «форма державного устрою». Отже, допущено логічну помилку «підміна основи поділу»».
Для того, щоб дати логічний аналіз класифікації понять,
Необхідно
1) З'ясувати основи класифікації її критерії (ознаки, за якими проводилися поділи понять);
2) Проаналізувати поділи понять, наявні в класифікації (з'ясувати їх структуру і вид);
3) Перевірити, чи дотимуються у процесі класифікації всі правила щодо поділу понять.
Проаналізуємо класифікацію поняття «злочин» в Кримінальному кодексі України (прийнятому сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р )
1. Критерії (основи) класифікації:
* Об'єкт посягання,
* Форма вини;
* Ступінь тяжкості.
А)за об'єктом посяання злочини поділяються на:
* Злочини проти основ національної безпеки України;
* Злочини проти життя та здоров'я особи;
* Злочини проти волі, честі та гідності особи;
* Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи,
* Злочини проти виборчих, трудових та іших особистих прав і свобод людини і громадянина,
* Злочини проти власності,
* Злочини проти громадської безпеки; » злочини проти безпеки виробництва;
Б) за формою вини злочини поділяються на
Умисні злочини;
Необережні злочини;
В) за ступенем тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості;
1. Тяжкі злочини;
2. Особливо тяжкі злочини.
У наведених вище поділах дотримуються всі правила поділу понять.
Наведена законодавча класифікація злочинів має велике практичне значення, вона є основою застосування кримінально-правових і кримінально- процесуальних норм. У ній чітко визначені критерії класифікації, яких дотримуються під час її проведення
Однак треба зазначити, що не завжди юристи можуть навести таку логічно коректну класифікацію правових понять.
Для прикладу розглянемо класифікацію множинних злочинів у кримінальному праві
Звернімося до піручника «Кримінальне право України Загальна частина» ( К., 1997р. — С. 284) У ньому стверджується, що у запропонованих правознавцями класифікаціях множинних злочинів тією чи іншою мірою порушуються правила логіки щодо поділу понять. «Традиціний поділ множинності злочинів на такі види, як сукупність, повторність і рецидив, є некоректним хоча б тому, що сукупність (реальна) і повторність не виключають одна одну Наприклад, якщо особа вчинила два злочини — спочатку крадіжку без обтяжуючих обставин, а потім грабіж — у її діях одночасно мають місце і сукупність злочинів, і їх повторність. Отже, називати сукупність і повторність видами множинності злочинів, очевидно, неправильно
Не можуть бути визнані коректними і спроби поділити прояви множинності злочинів спочатку на форми — ідеальну сукупність і повторність, а потім останню — на види, зокрема, на повторність у вузькому розумінні та рецидив. При такій «класифікації»» один із видів сукупності злочинів — ідеальна сукупність
— Стає окремою формою множинності злочинів, а інший вид сукупності злочинів
— Взагалі «випадає»» з класифікації. Є в запропонованих «класифікаціях»» також інші порушення загальноприйнятих правил поділу понять»»
Проаналізуємо класифікацію поняття «злочин» в Кримінальному кодексі України (прийнятому сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р )
3. Визначення (дефініція) — це логічна операція, за допомогою якої розкривають зміст поняття.
Визначити поняття — означає виявити суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття.
Структура будь-якого визначення складається з двох основних компонентів:
Дефінієндуму; дефінієнсу.
Д ефініендум — це поняття, зміст якого розкривають.
Дефініенс — це поняття, за допомогою якого розкривають зміст дефінієндуму.
Дефінієндум скорочено позначають — dfd, а дефінієнс — dfn.
Розглянемо для прикладу визначення: «Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. З'ясуємо його структуру.
У цьому прикладі дефінієндум — «правоздатність»», дефінієнс — «передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки»».
Визначення застосовуються людиною для вирішення різних питань. Так, наприклад, її може не задовольняти інтуїтивне тлумачення того чи іншого терміна, яке призводить до значних труднощів у спілкуванні. У цьому випадку виникає потреба уточнювання мовного вислову. Це можна зробити, звернувшись до словників чи енциклопедій, або до іншої довідкової літератури.
Особливу роль визначення відіграють у науковому пізнанні. Наука, яка не має чіткого термінологічного апарату, не може називатися наукою. До того часу, поки немає наукового визначення того чи іншого терміна, нема й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших.
Особливу увагу визначенню термінології приділяють юристи. Усі правові кодекси — це своєрідні правові тлумачні словники, у яких обумовлюється застосування того чи іншого юридичного терміна.
Слід зазначити, що визначення не є просто висловлюванням природної мови, як це може здатися на перший погляд. Це своєрідна конвенція застосування певних мовних конструкцій. Так, наприклад, термін «злочин» у моральних і правових теоріях може мати різний зміст. Це означає, що між людьми досягнуті різні конвенції про застосування цього терміна в цих двох випадках.
Визначення як конвенція не є твердженням. У зв'язку з цим їх не можна оцінювати як істинні або хибні. Вони можуть бути правильними або неправильними, вдалими чи невдалими.
Існують різні види визначень. За формою визначення поділяють на:
Явні;
Неявні.
За функцією, яку вони виконують у пізнанні, визначення поділяють на: реальні;
Номінальні.
Розглянемо види визначень докладніше.
Явне визначення — це визначення, яке має форму тотожності дефінієндуму і дефінієнсу.
Явні визначення задаються конструкцією «А є В», де А — вислів, що визначається (дефінієндум), а В — вислів, за допомогою якого здійснюється визначення (дефінієнс).
Такі визначення в логіці ще називають визначеннями через найближчий рід та видову ознаку.
Розглянемо визначення: «Осудна особа — це особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати, свої дії (бездіяльність) і керувати ними».
У цьому прикладі: найближчий рід — «особа», видова ознака — «яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».
Розрізняють кілька видів таких визначень: атрибутивно-реляціні визначення; » генетичні визначення; операційні визначення.
Атибутивно-реляціне визначення — це визначення, в « якому видовою ознакою є властивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів.
Наприклад, «штаф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кримінального кодексу»».
Генетичне визначення — це визначення, в якому видовою ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів.
Атибутивно-реляціні визначення широко застосовуються в гуманітарних науках, зокрема у праві, тоді як генетичні й операційні визначення стають у нагоді в математиці, фізиці, хімії та інших природничих науках. Неявні визначення та їх види
Неявне визначення — це визначення, яке не має форми тотожності дефінієндума і дефінієнсу.
У неявних визначеннях зміст деякого поняття виводиться (встановлюється) з системи відношень цього поняття до інших понять у деякому контексті.
Існує декілька видів неявних визначень. Серед них найуживанішими * звичайні контекстуальні визначення; * остенсивні визначення;
* аксіоматичні визначення,
Звичайне, контекстуальне визначення — це таке визначення", в якому контекстом є звичайний уривок будь-якого тексту.
Серйозним недоліком остенсивних визначень є їх незавершеність. Керуючись такими визначеннями, важко виділити якийсь певний предмет з множини однорідних предметів (наприклад, вирізнити тигра із множини тварин), а також відрізнити те, що є спільним для всієї множини таких предметів, від того, що характеризує саме цей конкретний предмет (людина, яка вперше побачила тигра в зоопарку, може подумати, що він завжди живе у клітці)).
Звичайно, шляхом остенсивних визначень можна визначити далеко не всі поняття, а лише найпростіші. І все ж без остенсивних визначень пізнання навколишнього світу було б значно обмеженим, особливо у дитячому віці.
Аксіоматичне визначення — це таке визначення, в якому контекстом є сукупність аксіом певної теорії.
Терміни «точка», «пряма», «площина» свого часу були визначені за допомогою аксіом у геометрії Евкліда. Ці аксіоми є конкретним контекстом, у якому зустрічаються і визначаються ці поняття.
Аксіоматичні визначення визнають однією з найвищих форм визначень понять у науці. Не кожна теорія здатна аксіоматично визначити свої вихідні поняття. Для цього потрібен досить високий рівень розвитку знань у певній галузі досліжень.
Реальні й номінальні визначення
Усі визначення можна також поділити на реальні й номінальні. Причому слід відрізняти семантичний і прагматичний рівні їх аналізу.
1. Семантичний рівень аналізу.
Визначення називається реальним, якщо за його допомогою визначається предмет, що реально (матеріально) існує
Визначення називається номінальним, якщо за його допомогою визначається предмет, який реально (матеріально) не існує.
У випадку номінальних визначень реально існує лише ім'я предмета, а не він сам. У зв'язку з цим до номінальних визначень відносять визначення пустих понять (наприклад: «Пегас», «басаврюк», «кентавр» тощо) та абстрактних, ідеальних об'єктів (наприклад: «ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло» тощо). Визначення «ідеального кодексу», «ідеальної держави», «ідеальноїлюдини» також будуть номінальними.
2. Прагматичний рівень аналізу.
Номінальні й реальні визначення також можна розрізняти за характером цілей і намірів, які беруться до уваги в процесі визначення того чи іншого поняття.
Якщо мета визначення полягає у тому, щоб якомога точно і ясно роз'яснити зміст поняття, що досліджується, який є загальновживаним, тоді стверджують, що таке визначення є реальним.
Іноді в цьому випадку навіть наполягають саме на такому розумінні певного поняття.
Якщо мета визначення полягає у тому, щоб зафіксувати якусь термінологію, тоді таке визначення є номінальним.
Іноді подібні визначення навіть починаються словами «будемо вважати, що термін А означає...» або «під терміном А розуміється...» тощо.
Правила визначень. Типові помилки
Логічна операція визначення регулюється певними правилами
1. Правило співмірності
Дефінієндум і дефінієнс повинні бути такими, що взаємозамінюються, тобто їх обсяги повинні бути однаковими.
Якщо позначити обсяг дефінієндума і дефінієнса відповідно W dfd і Wdfn, тоді можна записати це правило так: Wdfd = Wdfn.
Порушення правила співмірності призводить до таких логічних помилок:
» «надто широке визначення», » «надто вузьке визначення».
Помилка «надто широке визначення» — це логічна помилка, яка виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є ширшим, ніж обсяг дефінієндума.
Прикладом такої помилки є визначення: «Логіка — це наука, що вивчає мислення людини». Дійсно, обсяги понять «логіка» і «наука, що вивчає мислення людини», не є тотожними з огляду на існування (окрім логіки) цілої низки дисциплін, що вивчають мислення людини: філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності тощо.
Прикладом такої помилки є визначення: «Логіка — це наука, що вивчає поняття». У такому визначенні обсяг поняття «логіка» (дефінієндума) буде ширшим, ніж обсяг дефінієнса, бо логіка не обмежується вивченням лише понять.
2.Правило заборони кола у визначені
Визначення не повинне утворювати кола.
При порушенні цього правила виникає логічна помилка «коло у визначенні».
Прикладом цієї помилки є визначення: «Право — це наука, яка вивчає правові відносини», a «Правові відносини — це відносини, які вивчає право».
Різновидом помилки «коло у визначенні»» є логічна помилка «тавтологія»», або «те саме через те саме»» (лат. «idem per idem»).
Прикладом цієї помилки є визначення: «Життя — це життя», «На війні як на війні».
3 .Правило однозначності.
Визначення повинне бути чітким, зрозумілим, однозначним.
Йдеться про використання у визначенні лише таких висловів, які відомі і зрозумілі для тих, на кого це визначення розраховане. Бажаною є також відсутність у визначення метафор і обраних порівнянь.
Наприклад, поняття «пролегомени» можна визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої аудиторії людей, якій відомо, що пропедевтика — це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться визначенням невідомого через
Невідоме.
Не будуть визначеннями і такі висловлювання: «мова — це дім буття людини», «архітектура — це музика, що застигла», «артилерія — це бог війни» тощо.
4.Правило несуперечності.
Необхідно намагатись, щоб визначення не було заперечним.
Будь-яке визначення повинне розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать.
Наприклад, у визначеннях «тварина — це не рослина», «логіка — це не право», «алхімія — це не наука» не виконується правило відсутності заперечення.
Окрім визначень, існує ще багато пізнавальних прийомів, які схожі з ними. Це, зокрема:
Опис;
Характеристика; порівняння; розрізнення.
Опис - це прийом, який полягає в перерахуванні низки ознак предмета з метою нестрогого видіення його з ряду схожих на нього предметів.
Опис може включати як суттєві, так і несуттєві ознаки предмета (на відміну від власне визначень, кол фіксуються лише суттєві ознаки), що є або можуть бути важливими з огляду на певні обставини. В результаті опису отримуємо певний чуттєвий, наочний образ предмета.
Опис широко розповсюджений у художній та історичній літературі (опис природи, персонажів художніх творів, історичних діячів тощо), а також в юридичній практиці (опис місця вчинення злочину, зовнішнього вигляду злочинця тощо).
Характеристика — це прийом, який полягає в переліченні якихось властивостей предмета, важливих у певному відношенні
На відміну від опису характеристика передбачає передусім фіксацію якоїсь певної суттєвої ознаки, що притаманна деякому предмету, а не просту фіксацію зовнішнього вигляду предмета.
Порівняння - це прийом, який застосовується для образної характеристики предмета.
Порівнюються однорідні предмети з метою встановлення їх подібності і відмінності. Наприклад: «Думки, як перелітні птахи — якщо їх не зловити зараз же, вони можуть відлетіти назавжди» (П. Буаст).
Розрізнення — прийом, який встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого (подібного до нього) предмета.
Прикладом може служити ситуація розшуку людей, коли фіксуються якісь особливі прикмети певної людини.
Юрист повинен уміти логічно правильно визначати юридичні поняття, знаходити помилки у різноманітних визначеннях, грамотно критикувати їх, тобто вміти проводити логічний аналіз визначень.
Для того, щоб дати логічний необхідно:
1) З'ясувати структуру визначення (знайти дефшієндум і дефінієнс);
2) З'ясувати вид визначення;
3) Перевірити, чи дотримуються усі правила щодо визначень.
Розглянемо визначення: «Шахрайство — це придбання права на майно
Шляхом обману чи зловживання довірою».
1. Структура визначення: дефінієндум — «шахрайство»; дефінієнс— «придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою».
2. Вид визначення: це вид явного визначення, а саме атрибутивно- реляційне визначення.
3. Правильність визначення: порушено «правило співмірності»: «Дефінієндум і дефінієнс повинні бути такими, що взаємозамінюються, тобто їх обсяги повинні бути однаковими». У цьому випадку дефінієнс і дефінієндм не є тотожними поняттями. Обсяг дефінієнсу вужчий, ніж обсяг дефтієндуму, бо до шахрайства за КК України відносять не лише злочини, що полягають у придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, а й злочини, що полягають у заволодінні чужим майном тим самим шляхом. Отже, можна зробити висновок, що у наведеному прикладі допущена логічна помилка «надто вузьке
Визначення».
У правових текстах в основному застосовуються явні визначення, і серед них — насамперед атрибутивно-реляційні. Однак треба зазначити, що юристи також використовують такий специфічний вид визначень, який полягає у перелічуванні предметів або явищ, до яких застосовується те чи інше поняття,
Саме такий вид визначення, наприклад, застосовується у КК України при розгляді поняття «обставини, що пом'якшують покарання». У статті 66 КК України читаємо:
«При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
1) З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
2) Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
3) Вчинення злочину неповнолітнії;
4) Вчинення злочину жінкою у стані вагітності;
5) Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
8) Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим кодексом»».
У цьому прикладі перелічуються не ознаки обставин, що пом'якшують покарання, а самі обставини. Тому таке визначення не відповідає повністю ознакам логічної операції визначення. Однак враховуючи те, що за своєю функцією такі конструкції дають змогу відмежувати одні класи предметів від
Інших, їх можна вважати специфічним видом такої операції.