Лекція №№1. Предмет і метод логіки
2. Історичні етапи розвитку логічного знання
3. Міркування і його структура
4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку
6. Значення логіки для юристів
1. Бочаров В.А., Маркин В.И. Основы логики. - М., 1994.
2. Жеребкін В.Є. Логіка. - К., 2001.
3. Ивин А.А. Элементарная логика. - М., 1994.
4. Ивлев Ю.В. Логика для юристов. - М., 2001.
5. Хоменко І.В. Логіка - юристам. - К., 1997, 1998.
1.Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «логос» (logos), що означає «слово* (або «речення», «висловлювання») і «смисл» (або «поняття», «судження»). У Стародавній Греції цей термін був одним із основних філософських термінів. До складу філософії його вперше ввів Геракліт (близько 544 — близько 483 pp. До н. Е.), який називав логосом вічну і всезагальну необхідність, деяку стійку закономірність.
У розвитку людської думки значення терміна «логіка» неодноразово змінювалося. У наш час він має щонайменше три основних значення.
* Термін «логіка» може вживатися у словосполученнях на зразок «логіка історії», «логіка речей», «логіка подій», «логіка фактів», «логіка суспільного розвитку», «логіка правового розвитку», «логіка людського прогресу», «логіка економічної кризи» тощо. Тут це слово використовується для позначення певних взаємозв'язків, взаємозалежностей подій, дій людини. Воно вказує на певну закономірну послідовність речей і явищ.
* Термін «логіка» дуже часто у спілкуванні людей використовується у зв'язку з таким феноменом, як людське мислення. Усім відомі словосполучення «логіка мислення», «жіноча логіка», «де ж логіка?», «у його міркуваннях — залізна логіка» тощо. У цьому значенні слово «логіка» вживається для позначення обґрунтованості, доведеності положень, які висуває людина. Тут
Можна говорити про логіку як про характеристику людського мислення.
Термін «логіка»» може використовуватися для позначення певної науки. Саме про цю науку і піде далі мова.
Що ж вивчає наука логіка, що є предметом її дослідження? Найчастіше можна почути таку відповідь на це запитання: логіка — це наука, яка вивчає мислення людини.
Певною мірою це дійсно так: логіка тісно пов'язана з мисленням. Однак мислення — це дуже складний та багатогранний об'єкт для дослідження. Не випадково його обрано іноді називають "всесвітом навколо нас". Як складний феномен, мислення вивчається багатьма науками: філософією, кібернетикою, мовознавством, психологією, нейрофізіологією тощо. Специфіка ж логіки полягає в тому, що вона вивчає не мислення в цілому, а лише процес міркування людини. ЇЇ перш за все цікавить, яким чином міркують люди, які схеми міркувань вони застосовують для обґрунтування своїх думок, які помилки вони можуть при цьому допускати.
У зв'язку з цим логіку можна визначити таким чином.
Логіка — це наука, яка вивчає форми (схеми, структури) міркувань людей.
При цьому її не цікавлять міркування конкретних людей: міркування генія або розумове відсталої людини, міркування дорослих або дітей. Це прерогатива психології. Логіка лише встановлює загальні умови, за яких міркування буде правильним.
У зв'язку з цим логіка, так само як і право, вважається нормативною наукою. Подібно до того, як у праві визначаються закони, норми, за якими повинна жити та діяти будь-яка людина у суспільстві, логіка вивчає закони і норми, за якими повинне будуватися будь-яке міркування цієї людини.
2. Логіка— дуже давня наука, її історія налічує понад 2,5 тис. Років і
Поділяється на два основних етапи:
Традиційний (IV ст. До н. Е. — друга половина XIX ст.); » сучасний (друга половина XIX ст. — до нашого часу).
Розвиток логічних знань на першому етапі (традиційному) відбувався досить повільно. Одна з них припадає на часи < античності (IV—III ст. Ст. До н. Е.). Саме у цей час логіка вперше з'являється як наука.
ЇЇ засновником вважають давньогрецького філософа, вченого- енциклопедиста Аристотеля (Стагиріта) (384—322 pp. До н. Е.) Він дуже високо оцінював цю дисципліну. На його думку, логіка — це незвичайна наука, вона дозволяє кожному, хто нею оволодів, отримати певний метод дослідження будь- якої проблеми, бо саме ця наука дає можливість у явному вигляді визначити, що є доведенням, та виділити його основні види.
Цей метод відомий широкому колу людей як дедуктивний метод. Пам'ятаєте, як вдало свого часу ним користувався герой Конан-Дойла — славетний Шерлок Холмс! Сам Аристотель називав його «силогістичним методом», бо, на його думку, будь-яке доведення можна побудувати у вигляді певного силогізму, тобто міркування. Аналізом таких силогізмів він і займався у своїх логічних праця.
Поряд з Аристотелем в античні часи логічною проблематикою цікавилися також представники стоїцизму і софістики. Серед стоїків слід відзначити Хрисіппа (281/277— 208/205 рр до н е ), який фактично розробив стоїчну концепцію логіки. Основну увагу він приділяв дослідженню таких компонентів логічної форми (схеми) міркування, завдяки яким висловлювання пов'язуються поміж собою. Це, наприклад, такі вислови природної мови: «якщо ..., то...», «...і...», «...або...» тощо. У сучасних логічних дослідженнях вони отримали назву «логічні сполучники».
Софісти основну увагу приділяли аналізу логічних помилок у міркування людей. Вони навіть за велику плату навчали бажаючих «мистецтву обдурювання людей», яке полягало у тому, щоб неправильну схему міркування, тобто ту, де не виконуються закони або правила логіки, видати за правильну, їхня викладацька
Діяльність була дуже вдалою з матеріальної точки зору
Вчення софістів, звичайно, можна оцінити як «інтелектуальне шахрайство», але при цьому не слід забувати, що воно базувалося на ґрунтовному знанні логіки.
Друга велика епоха розвитку традиційної логіки охоплює християнське середньовіччя. Вона тривала з середини XII ст до середини XIV ст.
Саме у середні віки логіка стає однією з основних навчальних Дисциплін тогочасної освіти. Вона була частиною тривіуму — циклу з трьох наук, до якого крім логіки входили ще граматика і риторика. Граматика відповідала на питання, як правильно говорити, риторика — як говорити витончено, а логіка — як зробити так, щоб висновки, до яких приходить людина у процесі міркування над якоюсь проблемою, були обгрунтовані та доведені. Вивчення цих трьох дисциплін у навчальних закладах того часу було обов'язковим.
Видатні представники середньовіччя дуже високо оцінювали логіку як науку. Ось як писав про неї відомий логік кінця XI ст., візантійський письменник, філософ, державний діяч Михайло Псьолл (1018—1090): «Логіка — це мист ецтво мистецтв т а наука наук, яка вказує шлях до початків усіх методів».1 Цю точку зору на оцінку методологічного значення логіки підтримувала більшість філософів-схоластів середньовіччя.
Однак після цих двох великих епох піднесення логічного знання — античністю та середньовіччям — логіка як наука майже не розвивалася, її поважали за минулі результати. Вона залишалася одним із основних предметів викладання у всіх західноєвропейських університетах. До речі, в Україні логіка була обов'язковим предметом вивчення у Києво-Могилянській академії. Ось як розпочинав свій курс професор цієї академії Стефан Яворський: «Відкриваю для вас, найстаранніші атлети, не так олімпійські ігри, як лабіринт Аристотеля, що переважає лабіринт Дедала. Тут що не питання, то пастка, яка чатує на вас на широких шляхах. І вам не доведеться користуватися м'язами ні, але чутливим рухом розуму та міркування, аби досягти найбільшої та бажаної насолоди, слави, вислухавши дворічний курс... Перед нами великі шляхи, котрі необхідно буде перейти, уподібнюючись навіть до блукаючих зірок. Хай не лякають вас у цьому винограднику логічні троянди, оточені стількома шипами, нехай вони будуть
Стимулом та відганяють своїми жалами безтурботність...».
Однак, навряд чи хтось пророкував у ці часи для логіки велике майбутнє. Навпаки, дуже часто наголошували на начебто неспроможності логіки до подальшого розвитку. Видатний німецький філософ Еммануїл Кант (1724— 1804) навіть стверджував, що логіка від самого початку була завершеною наукою, яка не зробила жодного кроку вперед ще з часів Аристотеля.
Помилковість таких уявлень щодо перспектив логіки була спростована реальним розвитком подій протягом останніх ста років, коли на зміну традиційній логіці прийшла сучасна логіка.
Сучасна логіка сформувалась наприкінці XIX — на початку XX ст. Але її засновником з повним правом можна вважати видатного німецького вченого Готфріда Лейбниця (1646— 1716). Він жив у XVII ст., однак його праці випереджали свою епоху на декілька століть. Вони навіть не були сприйняті сучасниками. Лише у XX ст. З розвитком логічних знань ідеї Г. Лейбниця отримали підтримку та розвиток у праця науковців.
Сучасна логіка, засновником якої був Г. Лейбниць, суттєво відрізняється від традиційної, основи якої заклав Аристотель. На другому етапі розвитку логічного знання інтереси логіків значно розширюються. Вони починають звертатися до таких типів міркувань, жим раніше взагалі було відмовлено в можливості логічного аналізу. Так, поряд з різними видами теоретичних (наукових) міркувань, основна мета яких полягає в обґрунтуванні знання, предметом дослідження багатьох логіків стають практичні міркування, основна мета яких полягає у поясненні дій людини. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов'язані з різними галузями науки (математикою, лінгвістикою, правом, філософією, психологією, економікою, інформатикою тощо) і відповідними типами міркувань.
Однак треба зазначити, що сучасна логіка не є запереченням традиціної (аристотелівської) логіки. Вона — її продовження. Яскраве порівняння цих двох логік дає англійський вчений А. Уайтхед (1861 — 1947). У передмові до книги У. Куайна «Система логістики» він пише: «У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою.
Спочатку сучасна логіка повністю орієнтувалася на аналіз лише математичних міркувань. За її допомогою вчені намагайся розв'язати проблему основ математичного знання після того, як були знайдені парадокси у теорії множин. Цей період в розвитку сучасної логіки іноді називають «класичним».
Біля джерел класичної логіки стояли Джордж Буль (1815—1864), Огастес (Августус) де Морган (1806—1871), Чарльз Пірс (1839— 1914), Готліб Фреге (1848—1925), Давід Гільберт (1862—1943) та багато інших дослідників. У їхніх працях була поступово реалізована ідея перенесення в логіку тих методів, які звичайно застосовують У математиці. Результатом цєї роботи стало створення таких розділів сучасного логічного знання як логіка висловлювань і логіка предикатів. Першою великою працею класичної логіки була книга (у трьох томах) Б. Рассела і А. Уайтхеда «Principia mathematical («Принципи математики*), яка вийшла друком у 1910—1913 pp.
Критика класичної логіки почалася на початку XX ст. І велася у різних напрямках, її результат — виникнення нових розділів сучасної логіки, які у сукупності становлять так звану не класичну логіку.
Некласична логіка важко піддається визначенню, бо її гілки розглядають різні типи міркувань. Так, наприклад, розділами цієї логіки є:
• Алетична логіка, що розглядає міркування, до складу яких включаються такі модальні поняття як «необхідно», «можливо», «випадково» та їх різновиди;
• Логіка часу (темпоральна логіка), яка описує логічні зв'язки висловлювань про минуле, сучасне і майбутнє;
• Епістемічна логіка, що розглядає такі міркування, до склад яких включаються модальні поняття «спростовано», «нерозв'язана», «доведено», «переконаний», «сумнівається» тощо;
• Логіка норм (деонтична логіка), що розглядає зв'язки нормативних висловлювань;
• Логіка оцінок (аксіологічна логіка), що має справу з поняттями «добре»,
«погано», «байдуже», «краще», «гірше» тощо;
• Логіка дії, що описує міркування, пов'язані з діями людини. Можна назвати ще й такі напрямки сучасного логічного знання:
Логіка змінювання, логіка переваг, логіка причинності, логіка цілі, логіка бажань, логіка цінностей, логіка рішень, динамічна логіка, когнітивна логіка, логіка імперативів, логіка запитань та відповідей, праксеологіка, девіантна логіка та інші.
Цей перелік не охоплює всіх розділів некласичної логіки. Назвати їх усі практично неможливо, бо їхнє екстенсивне зростання триває й сьогодні. Можна лише сказати, що в цілому завдання, яке стоїть перед некласичною логікою, полягає у тому, щоб повніше описати ті види міркувань, які не розглядалися в класичній логіці.
3. Предметом логіки як науки протягом усієї історії розвитку були різноманітні схеми міркувань. З'ясуємо, що таке міркування.
Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.
Структура будь-якого міркування складається з двох основних компонентів:
Засновків; висновку.
Засновки — це висловлювання, в яких міститься вихіне, відоме знання.
Висновок — це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.
Розглянемо класичний приклад міркування, який наводиться майже в усіх підручниках з логіки ще з часів середньовіччя:
Усі люди є смертними. Сократ— людина.
Сократ є смертним. У цьому міркуванні висловлювання:
• «Усілюди є смертними»; » «Сократ— людина»
Можна вважати засновками, а висловлювання, яке стоїть під рискою,
• «Сократ є смертним»
Можна вважати висновком цього міркування.
Звичайно, у житті ми ніколи так не міркуємо. Як правило, в процесах реальної комунікації люди опускають деякі засновки, а іноді Й висновки міркувань, тобто скорочують їх.
Однак якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз міркувань супротивника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркування, побудувати обґрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все ви повинні вміти відновлювати міркування у повному вигляді, тобто, вміти з'ясовувати усі засновки і висновки міркувань співрозмовника.
З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.
Спробуємо на прикладах розглянути цю логічну операцію.
Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов Молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?» Сократ подивився на нього і відповів:
«Одружишся ти чи не одружишся, все одно будеш каятися Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування Сократа у повному вигляді, тобто з'ясуємо всі його засновки і висновок.
Але перш ніж ви розпочнете роботу — одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження, пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.
А тепер правильна відповідь. Повне міркування Сократа має такий вигляд:
Якщо ти одружишся, то будеш каятися. Якщо ти не одружишся, то будеш каятися. Ти одружишся або не одружишся.
Отже, ти будеш каятися.
Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таке міркування: «Те, що змінюється, руйнується, і, отже, гине. Відновимо його у повному вигляді.
Те, що змінюється, руйнується. Те, що руйнується, гине.
Отже, те що змінюється, гине.
Ми розглянули невеликі за обсягом міркування, і у вас був час подумати над ними. Уявіть тепер, що йде усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наводити для обґрунтування власної позиції з певного питання значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла їх низка. Якщо ви володієте логічним прийомом відновлення міркування у повному вигляді і можете чітко з'ясувати, з чого виходив ваш супротивник і до чого він прийшов, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися у суті питання і кінець-кінцем одержати перемогу в суперечці.
4. У логіці міркування поділяються на:
* Правильні;
* Неправильні.
Правильне міркування — це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки.
Неправильне міркування — це мркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.
Логічні помилки бувають двох видів:
• Паралогізми;
• Софізми.
Паралогізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування ненавмисно (через незнання).
Софізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обґрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо.
Софізми відомі ще з давні часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади Міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.
Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву
«Рогатий»».
Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обґрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».
Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.
Наведемо ще один приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угод, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. — Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або програю його.
Якщо виграю —рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю — не буду платити за нашою домовленістю».
У цьому прикладі також допускається логічна помилка. А яка саме — з'ясуємо далі.
Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці з логіки прагнуть виявити й дослідити схеми таких міркувань, визначити їх різні типи тощо. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, ярі в них допущено.
Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків міркувань. Але в логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.
Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.
Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.
(1) Логіка— наука. Алхімія — не логіка.
Алхімія — не наука.
(2) Логіка— наука. Право — не логіка.
Право — не наука.
Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істинним, але в другому — він хибний, хоча засновки в обох випадках — істинні твердження.
Так само не можна гарантувати істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування — правильне.
5. Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації
Логічна форма міркування — це спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.
З метою її виявлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний аспект.
Таку різницю між формою і змістом за допомогою природної мови провести практично неможливо. Це пов'язано з багатьма причинами. Одна з них (мабуть, найголовніша) полягає у тому, що люди, як правило, не можуть абстрагуватися від змісту мовних висловів, які вони застосовують у процесах мислення або спілкування з іншими людьми.
Для того, щоб наведені фактори не впливали на визначення структури, форми певного міркування, в логіці створюються штучні мови, які отримали назву формалізованих мов.
Формаліована мова — це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.
Міркування при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за суворими правилами
Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації е основним методом сучасної логіки.
Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут У це поняття вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що для вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознавчих актів і в його уніфікованості. У зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі мовні конструкції.
Основні компоненти логічної форми міркувань
Основними компонентами логічної форми міркування є: логічні терміни; нелогічні терміни.
Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «усякий», «деякий», «є», «невірно, що...*, «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.
У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.
Як бачимо, зміст міркування виражається саме в нелогічних термінах. У зв'язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.
Логічна форма міркування — це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.
Для того, щоб з'ясувати логічну форму міркування, необхідно:
1) Відновити міркування у повному вигляді, тобто вижити усі його засновки і висновок;
2) З'ясувати логічні терміни, що входять до склад засновків та висновку міркування;
3) Замінити прості висловлювання, що входять до склад засновків та висновку, на певні символи;
4) зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.
Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила злочин, тому що вона отримала хабар».
1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:
Якщо посадова особа отримала хабар, то вона вчинила злочин.
Ця посадова особа отримала хабар.
Ця посадова особа вчинила злочин.
2. До складу першого засновку міркування входить один логічний термін:
«якщо, ... То».
3. Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну, а висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц.
4. Зобразимо логічну форму міркування за допомогою такої схеми: Якщо р, тоді ц.
Отже, ц
Це схема правильного міркування. Які б конкретні висловлювання не підставлялись замість р та ц, якщо засновки міркування будуть істинними, то його висновок також буде істинним.
6. Питання про значення логіки для права, про співвідношення цих двох наук довгий час привертало увагу логіків, філософів, юристів. Протягом багатьох віків видавалися праці, присвячені його дослідженню. Так, ще наприкінці XVI ст., у 1588 році, була видана книга Абраама Франца «Правова логіка», основна мета якої полягала у демонстрації тісного зв'язку логічних і правових знань.
Відтоді минуло багато часу, але інтерес до цього питання не зник. Воно й сьогодні залишається актуальним, про що свідчить його активне обговорення науковцями на сторінках багатьох видань як правової, так і логічної спрямованості.
Саме юристи повсякчас підтверджували велике значення ло-.гічних знань для правознавців. Так, на початку XX ст. У правовій літературі неодноразово зазначалося про необхідність знань з ло-тікя для правової дільності. Правознавець В.Д. Катков у 1913 році висловлювався за те, що зв'язок
Юриспруденції і логіки настільки очевидний, що було б так само дивно
1
Сумніватися в ньому, як і доводити його.
Цю точку зору підтримував відомий російський дореволюційний юрист Є.В. Васьковський, якому належать такі слова: «Можна правильно мислити без поняття про логіку, можна добре говорити будь-якою мовою без знання її граматики. Але логіка і граматика навчають мислити та говорити свідомо й знаходити помилки у себе та інших»».
Більшість сучасних вчених-юристів у своїх працях також підкреслюють тісний зв'язок логіки і права. Так, В.М. Кудрявцев зазначає, що «немає ніякої іншої царини суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних міркувань спричиняє таку суттєву шкод, як у царині права. Логічність міркувань, суворе дотримання законів правильного мислення при розгляді і вирішенні справи — це елементарна необхідна вимога для кожного юриста».
С. Тарарухін при розгляді питання про кваліфікацію злочину особливо наголошує на логічному аспекті цієї проблеми, який дозволяє, на його думку, «поєднати її фактичну і юридичну основу в єдине ціле».
Значний інтерес до логічних досліджень виявляють також інші сучасні правознавці. Звернемося до монографі видатного російського юриста С. Алексеева «Восхождение к праву. Поиски и решения»», що вийшла друком у 2001 р. У цій праці автор неодноразово підкреслює значення формальної логіки для сучасного правознавства. На його думку, «право являє собою логічну систему. На рівні догми права своєрідність права як логічної системи характеризується її глибокою єдністю з формальною логікою, або ширше — математичною (символічною логікою). І право у цьому відношенні є своєрідною оселею, одвічною, рідною оселею формальної логіки»».
Він вважає, що «фокусом роботи з удосконалення сучасного законодавства і практики його застосування є підвищення рівня «формальної логічності»» юридичної системи та її підрозділів, усунення існуючих протиріч, неузгодженостей, тобто досягнення максимально можливої досконалості чинного права з точки зору формальної логіки»» .
Логіки, як і юристи; також завжди стверджували велике значення логічного знання для правознавців, ефективність дослідження правової проблематики засобами логіки.
Так, ще в 1672 році видатний німецький філософ, логік, математик, правознавець Г. Лейбниць написав працю, яка мала назву «Elementa juris naturalis», де спробував визначити основні модальності права (juris modalia) і з'ясувати логічні відношення між ними.
Вважається, що саме ця праця започаткувала новий напрямок логічних досліджень, а саме — деонтичну логіку, або, як її ще називають в літературі, логіку норм.
Окрім цього напрямку логічних досліджень безпосереднє відношення до права мають також такі розділи сучасної логіки, як темпоральна логіка, епістемічна логіка, логіка дії, логіка взаємодії, логіка запитань та відповідей тощо.
З'ясуємо тепер, у чому ж полягає значення логіки для юристів?
По-перше, ця дисципліна формує логічну культуру правознавця, допомагає йому в складних ситуаціях правової діяльності мислити правильно, швидко знаходити логічні помилки у своїх міркування та у міркування іших людей, грамотно їх спростовувати.
Звичайно, дехто вважає, що і без логіки його міркування є бездоганними, і вивчення цієї науки навряд чи принесе велику користь. Дійсно, кожна людина володіє стихійною, інтуїтивною логікою. Без неї вона була б неспроможна міркувати та спілкуватися з іншими людьми. Однак логічна інтуїція ніколи не зможе заміити людині логічного знання. Так, інтуїтивна логіка не завжди з успіхом вирішує ті проблеми, які постають перед нею. Вона найчастіше за все виявляється недостатньою для критики неправильних міркувань. З її допомогою можна тільки констатувати якусь-помилку у міркуванні, але пояснити цю помилку неможливо.
Наведемо такий приклад для демонстрації необхідності логічних знань для людини. Порівняємо особу, яка вивчає логіку, з бігуном. Спортсмен може бігти і без знання спеціальної техніки бігу, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в процесі бігу у нього в організмі, психологічних чинників успішного подолання дистанції. Але якщо ця людина хоче досягти значних результатів у спорті, то вона буде змушена з усім цим ознайомитися. Інакше успіху в цій справі вона ніколи не досягне.
Так і з логікою. Якщо людина хоче бути інтелектуально розвиненою, навчитися грамотно міркувати, зі знанням, а не стихійно застосовувати закони й правила логіки, вивчення цієї науки для неї повинне стати обов'язковим.
Отже, логіка — це своєрідне знаряддя для тренінгу розуму.
По-друге, значення логіки для студентів-юристів полягає у тому, Що методи логічного аналізу можуть застосовуватися для витлумачення законодавства.
Існують різноманітні способи тлумачення норм права: мовний, логічний, систематичний, історико-політичний, телеологічний, спеціальний юридичний. Логічний спосіб, який полягає у дослідженні засобами логіки структури правових текстів, займає серед них чільне місце. У процесі витлумачення правової норми можуть застосовуватися різноманітні методи логічного аналізу понять, висловлювань, міркувань, а також методи аналізу логічних операцій: визначення, поділу, класифікації тощо.
Отже, методи логіки можуть виступати методами витлумачення правових текстів.
По-третє, значення логічних знань для юристів полягає у тому, що методи сучасної логіки сьогодні з успіхом можуть використовуватися для дослідження наукових проблем у правознавстві. Завдяки їм стає можливим логічне моделювання правової проблематики, що дозволяє перевести змістовні міркування з тієї чи іншої проблеми з неточної природної мови на точну мову логіки. Таким чином, змістовна модель проблеми, що досліджується, уточнюється та спрощується, а зміст концепту проблемної ситуації отримує точне й чітке вираження.
Саме у цьому розумінні можна говорити, що методи сучасної логіки входять до складу методології правознавства.
Як бачимо, вивчення логіки для майбутніх юристів має як практичне, так і теоретичне значення.
Сподіваюсь, що ознайомлення з теоретичними розділами підручника і наполеглива праця над практичними завданнями допоможе усім бажаючим не тільки підвищити свою логічну культуру мислення, а й оволодіти ґрунтовними знаннями в галузі сучасної логіки.