33.Дмитро Вишневецький

Писали: Грушевський, Бевзо.

Немає сумніву в тому, що Д. Вишневецький був хоробрим воякою, але з загарбницькими і авантюристичними замашками. Про це свідчать його часті переходи на службу від одного правителя до іншого. Розпочав свою кар’єру Вишневецький як підданий великого литовського князя Сигізмунда Августа, за якого він з 1551 року стаз черкаським і канівським старостою ¹. Та влітку 1553 року Вишневецький залишив Литву і перейшов у Стамбул до турецького султана Сулеймана II, де був прийнятий на службу і обдарований, а через півроку повернувся в Литву і знову одержав Черкаське та Канівське староства. ., він у 1557 році вирішив перейти на службу до російського царя Івана IV Грозного, який прийняв Вишневецького на службу і щедро обдарував ³. Та недовго служив Вишневецький російському цареві, незважаючи на обіцянку служити йому «правдою і до самої смерті». У вересні 1561 року Вишневецький втік з Росії і повернувся в Литву

ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ДМИТРО (р. н. невід. -п. 1563) - український князь, перший з достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552-1563). Походив з старовинного волинського роду Гедиміновичів. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. В 1550-53 - староста Черкаського і Канівського повітів. Бл. 1552 (за ін.даними 1554-55,1556) збудував на о-ві Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорізької Січі і згуртував на боротьбу проти татар кілька сот козаків. 1554 знову призначений Сигізмундом II Августом старостою канівським і черкаським. В 1557-58 відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм І на Хортицю. В жовтні 1657 В. на чолі козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти всі гармати на Хортицю. В. пробував організувати союз держав (Польща, Московія), в якому би брали участь і запорожці для боротьби проти Туреччини і Кримського ханства. На початку 1559 здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських невільників. У червні запорожці під проводом В. напали на турецьку фортецю Азов. У 1563 втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавії 4-тисячний козацький загін на чолі з В. зазнав поразки у бою під Сучавою ви військ претендента на молдавський престол Стефана IX Томші. В. був взятий в полон і виданий турецькому уряду. За повідомленням “Хроніки Мартина Бєльського” В. після жорстоких катувань за наказом султана Сулеймана II був скинений з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер. В. -герой української народної думи про Байду.

Котснятин Іванович Острозький

В конце XV - начале XVI вв. возвышаются и стано­вятся крупными землевладельцами некоторые паны и кня­зья (большинство православные), выходцы из бывших зе­мель Киевской Руси: Боговитиновичи, Горностаи. Ильи- ними, Сапеги, Ходасевичи. Хребтовичи и др.Первым сре­ди них по богатств)' н занимаемым должностям (с 1497 г. «гетман наивысший», с 1522 г. Троцкий воевода) был князь Константин Иванович Острожский¹³. Еще при великом князе Александре он становится крупным землевладель­цем и получает должность «гетмана наивысшего», т. е. должность главного военачальника ВКЛ^и. Уже в 1507 г. ему, бежавшем) из московского плена, были не только возвращены все владения и должность великого гетма­на, но и даны новые пожалования¹⁵. Брак с княжной Та­тьяной Гольшанской значительно увеличил его земель­ные владения и он стал «чуть ли не самым богатым чело­веком в Литве»¹⁶. Рост экономического могущества в свою очередь способствовал достижению им служебных и по­литических верхов. Несмотря на ограничительные ста­тьи Городельскош привилея для православных феодалов, в 1511 г. после смерти князя Александра Гольшансного К И. Острожский вводится в почетное звание «внлен- ского пана» и занимает среди светских магнатов в Пан­ской раде второе место¹". Следу ет заметить, что лаже круп­нейшие магнаты из числа православных с трудом про­бивались в ряды первых вельмож государства. 8 сентября 1514 г., т. е. чуть больше чем через месяц после утраты Смоленска, 30-тысячная армия под командованием великого гетмана, князя К. И. Острож- ского разгромила под Оршей превосходившую числен­ностью в несколько раз русскую армию. По словам А. Гоштаутаса, великий князь Сигизмунд Старый «...кн(я)зя великого Московского под оршею наголо­ву поразил, где осмъдесятъ тисяч людей з стороны Московского зостало на пляцу. И рада его вся пришла в руки и в везенье ему (т. е. Сигизмунду Старому - авт.)»⁷³. Это победа войска ВКЛ, разнесшая его славу по странам Европы, прославила и само Литовское го­сударство,

В начале 1522 г. после смерти виленского воеводы и канцлера ВКЛ Миколая Миюлаевича Радвнлы К. И. Острожский, как второй вельможа ВКЛ, мог претендовать на эту долж­ность¹*. Однако на эту высшую должность Литовского го­сударства великий князь и он же польский король Сигиз- мунд Старый назначил А. Гоштаутаса, а К. И. Острож- с кому 25 марта 1522 г. была пожалована должность Троц­кого воеводы. Но и это пожалование встретило протест со стороны панов-католиков. И Сигизмунд Старый вы­нужден был в привилее оговорить, что он жалует К. И. Ос- трожского на воеводство троцкое ввиду его больших лич­ных заслуг перед государством и что в будущем ни он, ни его потомки не будут «.. .такие высшие звания и должно­сти никому из русских давать или уступать без совета со старшими панами.. .»

ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ Костянтин (1526 - 23.2.1608) - видатний український політичний і культурний діяч, князь. Н. у Дубно (тепер Рівненська обл.). Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII століття. Молодий Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. З середини 1540-х років в офіційних документах Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин.Був старостою володимир-волинським, маршалком волинським (з 1550), воєводою київським (з 1559) і сенатором (з 1569). О.- одна з найбільш впливових політичних постатей того часу. Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598). О., послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федератиьного державного об'єднання - Речі Посполитої. Підтримував зв'язки з козаччиною, хоча брав участь у боротьбі з козацьким повстанням під проводом К. Косинського і не підтримав Наливайка повстання 1594-96. О. відіграв значну роль у національно-культурному житті України другої пол. 16 - поч. 17 ст. Засновник шкіл у Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), академії (бл. 1576-80) і друкарні (1578) в Острозі. З ініціативи О. в Острозі був створений гурток визначнихдіячів української культури, членами якого були Г. Смотрицький, Клирик Острозький, З. Тустанівський, Д. Наливайко та ін. У 1581 на кошти О. був виданий перший повний текст Біблії староукраїнською мовою (див. Острозька Біблія). Відігравав важливу роль у релігійному житті України. Не заперечуючи в принципі проти об'єднання католицької і православної церков, виступав за те, щоб справа унії розглядалася на церковному соборі, а не вирішувалася тільки вищим духовенством. У 1596 під час Берестейського церковного собору очолив опозицію і виступив проти укладення Берестейської унії 1596. Дружина- Софія Тарновська Діти -Януш Острозький, Костянтин Острозький, Олександр Острозький, Катаржина Острозька. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає. Помер в 1608 році і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.

Поташ — калієва сіль вугільної кислоти, біла порошкоподібна речовина з властивостями лугу; застосовувався при відбілюванні і фарбуванні тканин, у миловарні, виробництві скла тощо. Поташ отримували, виварюючи з дерев'яного попелу, який у процесі виробництва розрізнявся на фальбу (поташний напівфабрикат, випалений, але ще не смальцьований попіл) і смальцюгу. Останню отримували після перепалення вже заготовленої золи (фальби) у спеціальних печах — гартах, що входили до виробничого комплексу поташної буди. Фальба, смальцюга і готовий поташ нарівні зі збіжжям були головними предметами експорту з Польщі, України і Білорусії наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. В. К.

в творчестве С. Ореховского (1513-1566; основной труд - "Напутствие королю польскому Сигизмунду"), который пытался синтезировать демократически-правовые традиции Киевской Руси с современными ему гуманистическими взглядами и обосновать потребность оптимизации формы правления и политического режима Речи Посполитой. Он экстраполировал принципы гуманизма в общественно-политическом и подчеркивал следующие положения: приоритетность закона перед любым решением монарха или других лиц; роль морали и образованности монарха в управлении государством; необходимость учета политической элитой достижений науки о руководстве обществом и принципы справедливости. "Справедливой, - советовал Ориховский королю, - чтобы ты находился в пределах своей обязанности", "... король выбирается для государства, а не государство для короля существует ...";" закон же, когда он является душой и разумом государства, поэтому далеко лучше неопределенную государство и больше короля "," ... король является устами, глазами и ушами закона ". Фактически, Ореховский впервые в украинской политической мысли сформулировал демократические принципы правового государства (задолго до возникновения самой концепции правового государства): верховенство права в общественной и государственной жизни, связанность законами действий государственной власти и др.